ПРАВИЛА УКРАЇНСЬКОЇ ОРФОЕПІЇ

Слово «орфоепія» запозичене з грецької мови і означає правильну вимову.

Українська і російська мови мають різні правила орфоепії. Російською
мовою можна недомовляти закінчення слів, пропускати склади, ненаголошені
О вимовляти як А, і це не буде вважатись неграмотною орфоепією.

Українська мова вимагає вимовляти все точно і чітко, так, як написано.
Виняток представляє одна літера Щ, яка є складовою, двозвучною в усіх
словах і вимовляється як ШЧ.

Іван Франко власноруч писав:

«Вічний революціонер —

Дух, шчо тіло рве до бою,

Рве за поступ, шчастя й волю, —

Він не вмер, він щче живе.»

В часи І. Франка українська мова не мала ще літери Щ. Вона запозичена з
російського алфавіту в радянські часи, але орфоепія — вимова залишилась
давня.

Отже, сучасна літературна орфоепія слів із літерою щ така: щчастя,
шчука, шчогла, шчавель, шчур, нешчастя, якшчо, тому шчо, шчоби, шчоб,
шчось, ну тай шчо, тільки   шчо,   шчодня, шчотижня, шчоночі, шчороку і
т. д.

Це і є перше правило української орфоепії.

 

Друге правило української орфоепії, стосується ненаголошеноі літери О.

В російській мові ненаголошена О вимовляється як А, і це є ментальністю,
характерною властивістю російської орфоепії.

Коли мовці чи мовляни, тобто люди, що говорять, промовляють українські
слова на російський лад, то ось який орфоепічний парадокс з того
виходить: кампазітари,    афтапартрети, паети, транспарт, падарунак,
паштова скринька, періад, прагрес…

Українська мова просить Вимовляти всі ненаголошені О як О: композитори,
автопортрети, поети, кохана і т.далі.

Попробуйте вголос вимовляти правильною орфоепією написані слова і
слухайте, щоби з ваших уст звучало кругле О.

 

Третє правило стосується орфоепії української літери В.

В російській мові літера В в закритих складах вимовляється як Ф, така
російська орфоепія. В українській мові підміна звуку В на Ф звучить
надзвичайно неприємно, неграмотно, немилозвучно: кампазитаріф, паетіф,
музикантіф, героіф, тюльпаніф, автаритетіф, текстіф, здабуткіф,
слухачіф, прафесіаналіф, наукофціф і т.д.

Таку вимову можна почути не тільки на побутовому рівні. Вона неприємна
для сприйняття. Але коли вголос правильно озвучувати написані слова, то
зразу відчувається краса української орфоепії: композиторів, поетів,
музикантів, героїв, тюльпанів, авторитетів, текстів, здобутків,
слухачів, професіоналів і т.д.

 

Четверте правило буде стосуватись вимови йотованої української літери Ї,
якої немає в російській мові.

 

Правило п’яте

М’яке и після к, х, г.

Люди, що рідко послуговуються українською мовою, припускаються
зросійщених звуків: письменний, варений, хлопчікі-гаропчікі, марякі,
виснафкі, кідати, трохі, трошкі, гіирогі, хітра.

Треба вимовляти так, як написано і слухати себе, щоби буквосполучення —
ки, — хи, — чи звучали м’яко: письменники, вареники, хлопчики-горобчики,
моряки, висновки, кидати, трохи, трошки, пироги, хитра…

Це саме стосується жіночих іменників у родовому відмінку. Треба
вимовляти не класикі, рубрикі, Америкі, економікі, а м’яке й: класики,
Америки, економіки.

Якось в одній із передач на Українському радіо на всю Україну прозвучало
таке речення: «Пает Шефченка буф здібний да наукі». Таке звучання
української мови «дуже неприємне для слуху, неграмотне,   психологічно
несприйнятливе, образливе.

Говорімо грамотно: «Поет Шевченко був здібний до науки». Це правило
стосується часто вживаних прислівників: такім чінам, мофчкі, я такі
буду. Це написано неграмотно, то і говорити так не треба.

Пишемо і говоримо: таким  чином, мовчки, я, таки буду.

 

Правило шосте.

Українське м’яке и після ч.

Часто вживане, неконтрольоване мовцями зросійщене звучання: їх вчінкі,
великі чісла, чін, чімалий, чінність, вчітель, чітати, лічільнік, нафчі
нас! — невластиве, непритаманне українській мові. Слід вимовляти так, як
написано: їх вчинки, великі числа, чималий, вчитель, читати, лічильник,
навчи нас!

Це правило стосується орфоепії дієприслівників, в яких закінчення — чи,
не можна підміняти на — чі: не чітаючі, питаючі, навчаючі, а читаючи,
питаючи, навчаючи.

Є множинні дієприкметники, що закінчуються на -чі: відпочиваючі люди,
дрімаючі верби, ридаючі жінки, блимаючі зорі.

 

Правило сьоме.

Українське м’яке є після ч треба вимовляти як е, а не як є.

Приклади, почуті від людей: Шефчєнка, фчєна ступінь, чєргавий випуск,
Чорнобиль, Чернігіф, червона калина, астаннім чясом, тяжкі чяси.

Треба переймати правильне звучання на слух від людей, що досконало
озвучують українську мову.

Аналогічно: не чютка, а чутка, не чюжина, а чужина; не чюб, а чуб, не
чюдо, а чудо.

 

Правило восьме.

В кінці слів поданих прикладів українська дикція вимагає вимовляти
йотоване -я (йа), а не зросійщене — а. 

Не вірно: лініа, позициа, міліциа, прапазициа, конструкциа, Алімпіа. А
вірно: лінія, позиція, міліція, конструкція, Олімпія.

Слухаймо, що звучить з наших уст!

 

Правило дев’яте.

Українське йотоване -йе=є в дієсловах.

Не спотворюймо української мови зросійщеними закінченнями: мае, дбае,
грае вважае, виконуе, пам’ятае, вражае поздравляема вас, стосуеться,
виявляеться. Неприємно і боляче слухати!

Обов’язково треба вимовляти йотовано: має, дбає, вважає, виконує,
пам’ятає, вражає, вважаємо; пропонуємо, вітаємо вас, поздоровляємо,
стосуеться виявляється

 

Правило 10.

Закінчення  -ого у родовому відмінку множинних прикметників чоловічого
роду треба вимовляти повністю, не ковтати букву=звук г:

Неправильно: украінськоо народу, кійфськоо патріархату,
севастопольськоо    свята, сьогоднішньоо номеру.

Правильно: українського народу, київського патріархату,
севастопольського    свята, сьогоднішнього номеру.

 

Правило 11.

Всі йотовані голосні в українській мові треба вимовляти через йот=й:
є=йе, ї=йі, ю=йу, я=йа.

Власне йотовані голосні звуки надають українській мові приємного
милозвуччя, а йотованого звуку ї нема в російській мові.

 

Правило 12.

Стосується вимови різних прикметників, що вимовляються на російський
лад.

Неправильно, неграмотно звучить в українському ефірі: невеличкій
будинак, творчій працівник, біленькій хлопчік, невеликій штат, високій
гість і т.д.

Грамотно писати і правильно вимовляти так: невеликий будинок, творчий
колектив, біленький хлопчик, високий гість…

 

Правило 13.

Про пропуск цілих складів, неприпустимий у грамотному українському
мовленні.

Приклади: бато, взалі, сьодні, прально, тікі, стін, тікі що, нічо нема,
я нічо не знаю, Кочубей не одне знав, чо знати не треба. Як неприємно
читати такі неграмотності, так неприємно їх і чути.

Українська мова не любить скоромовки, треба все вимовляти: багато,
взагалі, сьогодні, правильно, тільки, стільки, тільки що, нічого нема.

Кожен інтелігентний українець повинен себе контролювати.

 

Правило 14

Стосується займенників паразитів:

… інфляція вана має природу, вани ваювали, заканадафча влада вана
відсутня.

Людям, що так говорять тільки здається, що вони володіють українською
мовою. Вони порушують не одне, а всі правила української орфоепії.

 

Правило 15.

В українську мову прокралося дуже багато русизмів і полонізмів.

Особливо вони проявляються на побутовому рівні: вапше, вроді, раді бога,
не нада, пашті, чуть-чуть, по-любому, карочє, ну тай що, шарфік, садік,
тіліфон, тілівізор, халадільнік, шьочік, сапожкі, штанішкі, тіпа курткі
і т.п.

Люди думають про те, що вони говорять і не думають як вони говорять.

 

Правило 16.

Українська мова має чудову форму звертання. Клична форма, яка відсутня в
російській мові:

Миколо Петровичу!  Іване Дмитровичу! Євгеніє Івановно! Любове Павлівно!
Пане! Пані! Донечко! Синочку! Дівчино! Хлопче! Хлопчику! Водичко!
Дощику! Краю мій! Яворе! Дубе! Луже! Вкраїно-Україно! Вітчизно кохана!
Криме чорноморський! Севастополе любий!

Звертання не може бути вимовлене скоромовкою, невиразно, і з пропуском
складів «Дргі дрзі! Вітаема вас!» Клична форма, правильно орфоепічне і
інтонаційно вимовлена, створює особливу теплу атмосферу,  виявляє етику
і естетику звертання.

Похожие записи