.

Поняття "система навчання" та її зміст (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
359 5328
Скачать документ

Реферат на тему:

Поняття “система навчання” та її зміст

ПЛАН

1. Комунікативний підхід у навчанні іноземної мови

2. Цілі навчання

3. Зміст навчання

4. Принципи навчання

5. Методи навчання

6. Засоби навчання

7. Лінгвопсихологічна характеристика мовленнєвої діяльності та
спілкування

8. Проблема навичок та вмінь мовлення у навчанні іноземних мов

9. Система вправ для формування навичок та вмінь мовлення

10. Типи вправ для навчання іноземної мови

Системою називається будь-яке складне явище, до якого входять численні
елементи, котрі утворюють певну сукупність завдяки наявності між ними
внутрішніх зв’язків. В методиці навчання іноземних мов термін “система”
застосовується давно. Ми говоримо про систему навчання мови, систему
вправ, систему уроків тощо. Системний підхід вважається одним із
провідних методологічних принципів дослідження в будь-якій галузі знань.

Кожна система має свою структуру. Кожний елемент, що входить до цієї
структури, розглядається як підсистема. Ієрархічна залежність підсистем
визначається супідрядністю їх функцій: функціонування кожної з них і
всіх разом спрямоване на досягнення однієї мети.

Навчання іноземних мов у середніх навчальних закладах визначається як
система, функціонування якої обумовлюється багатьма чинниками. Головними
з них є: характер соціального замовлення на сучасному етапі розвитку
суспільства, цілі навчання та виховання, принципи і зміст навчання
іноземної мови та інші.

1. Комунікативний підхід у навчанні іноземної мови. Термін “підхід”
означає загальну вихідну концептуальну позицію, яка є вирішальною у
розгляді і визначенні інших підпорядкованих концептуальних положень.
Іншими словами, “підхід” означає стратегію навчання.

В сучасній методичній літературі виділяють чотири основні підходи:

1. Біхевіористський підхід визначає оволодіння іноземною мовою як
сформованість реакцій на іншомовні стимули.

2. Інтуїтивно-свідомий підхід передбачає оволодіння іноземною мовою на
основі моделей в інтенсивному режимі з наступним усвідомленням їх
значення і правил оперування ними.

3. Свідомий пізнавальний підхід спрямовує діяльність учня передусім на
засвоєння правил використання лексико-граматичних моделей, на основі
яких здійснюється свідоме конструювання висловлювань.

4. Комунікативний підхід передбачає органічне поєднання свідомих і
підсвідомих компонентів у процесі навчання іноземної мови, тобто
засвоєння правил оперування іншомовними моделями відбувається одночасно
з оволодінням їх комунікативно-мовленнєвою функцією.

2. Визначення цілей навчання дає відповідь на запитання “З якою метою
навчати?”

Метою навчання іноземних мов є оволодіння учнями іноземною мовою як
засобом спілкування і здійснення в цьому процесі виховання, освіти і
розвитку особистості учня.

Цілі навчання іноземної мови в середніх навчальних закладах представлені
в Державному освітньому стандарті з освітньої галузі “Іноземна мова”.
Вони визначають очікувані результати навчальних досягнень учнів в
оволодінні іноземною мовою за період навчання в середньому навчальному
закладі.

В сучасній методиці навчання іноземних мов у середніх навчальних
закладах висуваються чотири цілі: практична, виховна, освітня і
розвиваюча.

Цілі навчання тісно пов’язані зі змістом навчання.

3. Зміст навчання відповідає на запитання “Чого навчати?” Зміст навчання
має забезпечити досягнення головної мети навчання, яка, нагадаємо,
полягає в тому, щоб навчити учнів спілкуватися іноземною мовою в типових
ситуаціях повсякденного життя в межах засвоєного програмного матеріалу.
Здатність учнів спілкуватися іноземною мовою забезпечується формуванням
у них іншомовної комунікативної компетенції, зміст якої зумовлений
такими видами компетенцій: мовною, мовленнєвою та соціокультурною. Ці
компетенції, у свою чергу, теж включають цілий ряд компетенцій.

Так, мовна компетенція включає мовні знання (лексичні, граматичні,
фонетичні та орфографічні) і відповідні навички; мовленнєва компетенція
включає чотири види компетенцій: уміння в аудіюванні, говорінні, читанні
та письмі.

Формування мовленнєвих умінь неможливе без оволодіння мовним матеріалом
(фонетичним, лексичним, граматичним). Але лише знання мовного матеріалу
не забезпечує формування мовленнєвих умінь, необхідні ще й навички
володіння цим матеріалом для породження та розпізнавання інформації.
Мовленнєві навички є складовою частиною мовленнєвих умінь. Окремі з
вищеназваних компетенцій можуть бути ще більш деталізовані.

Виникають в різних сферах життя і стосуються різних тем. Тобто
предметно-змістовий план іншомовного мовлення учнів під час навчання
зумовлюється темою, ситуацією і сферою спілкування, які виступають ще
одним компонентом змісту навчання.

Отже зміст навчання включає такі компоненти:

1. Сфери спілкування, теми, ситуації.

2. Мовний, мовленнєвий, країнознавчий та лінгвокраїнознавчий навчальний
матеріал.

3. Знання, навички та вміння мовлення.

Ефективне опанування учнями змісту навчання і досягнення цілей навчання
іноземної мови відбувається за умови організації навчального процесу
згідно з певними принципами.

4. Принципи навчання дають відповідь на запитання “Як організувати
навчальний процес?”

Навчання іноземної мови спирається, як і навчання інших дисциплін, на
загальнодидактичні принципи, які набувають певної специфіки, зумовленої
особливостями предмета “Іноземна мова”. Навчання предмета “Іноземна
мова” відрізняється тим, що головною метою тут виступає не накопичення
знань, як це має місце у навчанні інших дисциплін, а оволодіння учнями
діяльністю іншомовного мовленнєвого спілкування.

Навчання іноземної мови здійснюється на основі дидактичних та методичних
принципів.

До дидактичних принципів відносяться принципи наочності, посильності,
міцності, свідомості, науковості, активності, виховуючого навчання,
індивідуалізації, доступності, систематичності та послідовності,
колективності, проблемності, розвиваючого навчання.

Перелічені принципи взаємопов’язані. Звичайно, реалізація кожного з них
окремо не може не привести до певного підвищення ефективності навчання,
але запровадження усієї методичної системи в цілому є значно
ефективнішим. Протягом останнього часу вся прогресивна методика працює
над створенням та обґрунтуванням такої системи.

5. Методи навчання дають відповідь на запитання “Як навчати?” Поняття
“метод” означає шлях до поставленої мети. В сучасній методиці навчання
іноземних мов метод трактується в широкому і вузькому смислі. В широкому
смислі метод означає систему навчання. В методиці відома ціла низка
методів: прямий метод, комунікативний метод, аудіо-лінгвальний метод та
інші. У вузькому смислі метод означає спосіб упорядкованої діяльності
вчителя та учня на шляху до поставлених цілей навчання. В цьому смислі
метод — це спосіб, що забезпечує взаємодію учня і вчителя.

Навчання є активним процесом, який передбачає насамперед активність його
суб’єктів. Характер активності кожного із суб’єктів обумовлюється його
призначенням як учасника навчального процесу. Призначення вчителя
полягає в тому, щоб навчити, призначення учня — навчитися. Учитель
повинен забезпечити учню можливість оволодіти іншомовним мовленням у
процесі навчання, а учень повинен докласти зусиль, щоб оволодіти цим
мовленням. Учитель організує навчальну діяльність учня, учень її
реалізує. Виходячи із закономірної взаємодії вчителя та учня, в методиці
навчання іноземних мов розрізняють методи-способи, що їх застосовує
вчитель, і методи-способи, що їх застосовує учень.

Для забезпечення навчальної діяльності учнів учитель застосовує такі
методи-способи: демонстрацію (показ), пояснення та організацію
вправляння. Методи-способи мають універсальний характер і
використовуються у будь-якій методичній системі. Проте їх співвідношення
та “наповнення” зумовлюються принципами навчання. Так, наприклад,
завдяки принципу домінуючої ролі вправ переважна частина уроку, як було
зазначено в попередньому розділі, має бути присвячена вправлянню учнів.
Принцип комунікативності зумовлює переважне використання комунікативних
вправ у процесі вправляння.

Навчальний процес з іноземної мови включає три основні методичні етапи.
Це етап презентації нового іншомовного матеріалу, етап тренування та
етап практики в застосуванні засвоєного матеріалу у процесі спілкування
в різних видах мовленнєвої діяльності.

На кожному з названих етапів використовуються відповідні методи-способи.

З боку учня це застосування таких прийомів як запис, креслення схеми,
аналіз мовних і мовленнєвих явищ, порівняння, логічне розмірковування,
побудова за аналогією, імітація, відтворення за зразком або схемою та
ін.

6. Засоби навчання є важливим невід’ємним компонентом навчального
процесу з іноземної мови в середніх навчальних закладах. Визначення
засобів навчання — це відповідь на запитання “За допомогою чого
навчати?” Отже засобами навчання можуть бути різноманітні матеріальні
предмети, які Допомагають учителю організувати ефективне навчання
іноземної мови, а учням — успішно оволодівати нею.

В методиці навчання іноземних мов до засобів навчання висуваються певні
вимоги. Так, засоби навчання повинні:

а) виступати в матеріальній формі і виконувати свою основну функцію. а
саме — бути таким засобом праці, який забезпечує реалізацію діяльності
вчителя і діяльності учня у навчальному процесі з іноземної мови;

б) бути орієнтованими на цілі навчання, тобто сприяти досягненню цілей у
процесі навчання іноземної мови;

в) бути інструментами реалізації методів і прийомів, що застосовуються у
навчальному процесі, і забезпечувати управління діяльністю вчителя і
діяльністю учня;

г) відповідати сучасним досягненням методики навчання іноземних мов і
забезпечувати реалізацію новітніх технологій навчання іноземної мови.

Згідно з такими критеріями як значущість, призначення та застосування
технічної апаратури засоби навчання іноземної мови розподіляються на
основні та допоміжні; для вчителя і для учня; технічні та нетехнічні.

7. Діяльність людини в широкому розумінні означає процес активної
цілеспрямованої взаємодії суб’єкта з середовищем. Згідно з психологічною
теорією діяльності (С.Л. Рубінштейн, О. М. Леонтьєв та ін.) людина не
пристосовується до реальної дійсності, а активно оволодіває нею і
впливає на неї завдяки здатності передбачати і свідомо планувати свою
діяльність.

Мовленнєва діяльність (МД) розглядається як один з багатьох видів
людської діяльності і визначається як “активний, цілеспрямований,
опосередкований мовою та зумовлений ситуацією спілкування процес прийому
і видачі мовленнєвого повідомлення у взаємодії людей між собою.”

Теорія МД розробляється такими вченими як І.О. Зимня, О.О. Леонтьєв,
Т.В.Рябова та іншими послідовниками видатного психолога й педагога Л.С.
Виготського. МД людей може входити до іншої, значно ширшої діяльності
(трудової, пізнавальної і т. п.). Проте вона може бути й самостійною
діяльністю, бо в людини є специфічна потреба, притаманна лише їй, у
висловленні думки та одержанні мовленнєвої інформації. Цю потребу
називають комунікативно-пізнавальною.

Як же співвідносяться між собою такі поняття як мова, мовлення та МД?

Мова – це нормалізована система звуків, морфем, слів та правил їх
сполучення на морфологічному, синтаксичному, семантичному та логічному
рівнях, тобто система знаків, що є основним засобом спілкування членів
певного людського колективу, засобом переробки і передачі інформації від
покоління до покоління. Мовлення – це застосування мови у процесі
спілкування. Мова як система – виключно суспільне явище, вона постійна,
стала, має нормативний характер і зобов’язує кожного, хто нею
користується, підпорядковуватися її законам. Мовлення – індивідуальне,
динамічне, ситуативно зумовлене. Мовлення є найуніверсальнішим засобом
комунікації, тому що при передачі інформації за допомогою мовних знаків
смисл повідомлення губиться менш за все.

МД суб’єкта включає мову і мовлення як внутрішні засоби та способи її
реалізації

Розрізняють чотири основних види МД: аудіювання, говоріння, читання та
письмо. У процесі говоріння та письма людина висловлює свої думки, а при
аудіюванні та читанні вона одержує мовленнєву інформацію, тобто сприймає
і розуміє думки інших людей. Говоріння та письмо називають продуктивними
видами МД, а аудіювання та читання-рецептивними. З іншого боку,
аудіювання і говоріння об’єднує одна матеріальна основа – звукова
система мови, ці види МД входять до усного мовлення. Матеріальною
основою читання і письма, які відносяться до писемного мовлення, є
графічна система мови.

Як і будь-яка інша діяльність, МД має такі необхідні компоненти як мотив
діяльності, її предмет, засоби та способи реалізації МД, продукт і
результат.

Якщо предметом МД є думка, то засобом існування, формування і вираження
цієї думки є система мови, її фонетичні, лексичні та граматичні засоби,
які мають засвоюватися саме як способи вирішення певної розумової
задачі.

В залежності від форм спілкування може бути три способи формування та
формулювання думки: 1) внутрішній (людина включається у рецепцію або
думання); 2) зовнішній усний (людина включається у говоріння); 3)
зовнішній письмовий (людина включається у спілкування з відсутнім
партнером у письмовій формі).

8. Навичку визначають як “психічне новоутворення, завдяки якому індивід
спроможний виконувати певну дію раціонально, з належною точністю і
швидкістю, без зайвих витрат фізичної та нервово-психологічної енергії”.
Термін “навичка” відбиває сам факт призвичаєності до певної дії, яка
завдяки цьому виконується автоматизовано, без істотної участі свідомості
в її регулюванні,

У процесі навчання іноземної мови мовленнєві дії учнів мають бути
доведені “до оптимального рівня досконалості” (І.О. Зимня), що
забезпечує спрямованість уваги людини при здійсненні МД лише на зміст
свого висловлювання чи того повідомлення, яке вона сприймає на слух або
читає.

Щоб досягти “рівня навички” (І.О. Зимня, Ю.І. Пассов), мовленнєва дія
Має набути таких якостей як автоматизованість, стійкість, гнучкість,
відсутність спрямованості свідомості на форму виконання, відсутність
напруження і швидкої втомлюваності.

9. Створення раціональної системи вправ є ключем до вирішення проблеми
навчання іншомовного мовлення. Важливість системи вправ полягає в тому,
що вона забезпечує як організацію процесу засвоєння, так і організацію
процесу навчання.

З точки зору організації процесу засвоєння система вправ має
забезпечити:

1) підбір необхідних вправ, що відповідають характеру певної навички або
певного вміння;

2) визначення необхідної послідовності вправ;

3) розташування навчального матеріалу та співвідношення його
компонентів;

4) систематичність/регулярність виконання певних вправ;

5) взаємозв’язок різних видів МД (Ю.І.Пассов).

З точки зору організації процесу навчання система вправ потребує
матеріального втілення, яке вона знаходить у підручнику.

Перш ніж розглянути сутність системи вправ, звернемось до визначення
самого поняття “вправа” у методиці навчання іноземних мов. Вправа – це
спеціально організоване в навчальних умовах багаторазове виконання
окремих операцій, дій або діяльності з метою оволодіння ними до їх
удосконалення.

Кожна вправа незалежно від її характеру має три- або чотирифазову
структуру.

Перша фаза — завдання,

Друга фаза — зразок виконання,

Третя фаза — виконання завдання,

Четверта фаза — контроль (контроль з боку вчителя, взаємоконтроль або
самоконтроль учнів).

10. Типи вправ для навчання іноземної мови

Критерії Типи вправ

  1.  

Спрямованість вправи на прийом або видачу інформації Рецептивні

Репродуктивні

Рецептивно-репродуктивні

Продуктивні

Рецептивно-продуктивні

  2. Комунікативність Комунікативні (або мовленнєві)

Умовно-комунікативні (або умовно-мовленнєві)

Некомунікативні (або мовні)

  3. Характер виконання Усні

Письмові

  4. Участь рідної мови Одномовні

Двомовні (перекладні)

  5. Функція у навчальному процесі Тренувальні

Контрольні

  6. Місце виконання Класні

Домашні

Лабораторні

 

Таблиця 2 Класифікація вправ для навчання іноземної мови

Типи

вправ Некомунікативні

(мовні) Умовно-комунікативні

(умовно-мовленнєві) Комунікативні

(мовленнєві)

  Види вправ Види вправ Види вправ

Ре

цеп

тив

ні Сприйняття, впізнавання або розрізнення звука, термінального тону,
орфограми, графеми, лексичної одиниці, граматичної структури Аудіювання
або читання повідомлень, запитань, розпоряджень тощо на рівні
фрази/речення або групи речень Аудіювання або читання тексту з метою
одержання інформації

Ре

про

дук

тив

ні Заучування напам’ять (лексичних одиниць, речень, текстів); повторення
(звуків, лексичних оди-ниць, речень); заміна /вставка лексичних одиниць;
зміна граматичної форми, переклад; звуження та розширення речень,
об’єднання простих речень у складне; складання речень; переказ тексту
(відомого слухачам) Імітація зразка мовлення (ЗМ), підстановка у ЗМ,
трансформація ЗМ, розширення ЗМ, завершення ЗМ, відповіді на запитання
різних типів, переказ тексту (відомого слухачам, але від імені
персонажа) Переказ тексту (невідомого слухачам)

Про

дук

тив

ні   Об’єднання ЗМ (одноструктурних і різноструктурних) у понадфразову
єдність; об’єднання ЗМ у діалогічні єдності: запитання-відповідь;
запитання-контрзапитання; повідомлення- запитання; спонукання-згода /
відмова; спонукання-запитання і т. п.

  Повідомлення якогось факту (фактів); опис (погоди, квартири, людини);
розповідь (про якісь події, факти); доказ (якихось положень, фактів і т.
п.); бесіда (між учнем /учнями і вчителем, між двома учнями; групова);
написання записки, листа, плану, тез, анотації і т. п.

Література:

Бех П. О., Биркун Л. В. Концепція викладання іноземних мов в Україні
//Іноземні мови. — 1996. —№ 2. — С. 3-8.

Державний освітній стандарт з іноземної мови (загальна середня освіта)
V-IX класи /керівн. автор. колективу С. Ю. Ніколаєва.— К.: Ленвіт, 1998.
— 32 с.

Методика навчання іноземних мов у середніх навчальних закладах:
Підручник. — К.: Ленвіт, 1999.

Методика интенсивного обучения иностранным языкам /под ред. Бухбиндера и
Китайгородской. — К.: Вища школа, 1988.

Настольная книга преподавателя иностранного языка: Справочное пособие/
Е. А. Маслыко, П. К. Бабинская, А. Ф. Будько и др. — Минск: Вышейш.
школа, 1992.

Общая методика обучения иностранным языкам: Хрестоматия /Сост. А. А.
Леонтьев. — М.: Рус. яз., 1991.

Brzezi?ski J. Nauczanie j?zykow obcych dzieci, Warszawa 1987.

Komorowska H. (red.) ?wiczenia komunikacyjne w nauce j?zyka obcego,
Warszawa 1989.

Komorowska H. Nauczanie gramatyki j?zyka obcego a interferencja,
Warszawa 1980.

Nagajowa M. ABC metodyki j?zyka polskiego, WSiP, Warszawa 1990.

Ronowicz E. Kierunki w metodyce nauczania j?zykow obcych, Warszawa 1982.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020