Реферат на тему:

Перебіг і наслідки одного скорочення

На жаль, сучасне українське вчення про номінацію, зокрема словотвірну,
нагадує незавершений виробничий цикл в економіці. Є ґрунтовні праці з
окремих аспектів словотвору (з теорії, історії), добрі школи, однак
немає єдиного вчення, цілісної картини. Досить часто послуговуємося
теоретичними здобутками своїх сусідів і припасовуємо (добре, якщо
доречно) до своєї мови, забуваючи, що чуже не завжди пасує нам, не
завжди спрацьовує (про таку методологічну небезпеку застерігав свого
часу Ґ.Пауль, який писав, що мовну картину можна легко спотворити, якщо
дослідник знає інші близькі мови чи більш ранній чи пізній періоди цієї
мови [Пауль 1960], або ж – додамо від себе – сліпо застосовує чужу
теорію; такий стан характерний і для інших галузей мовознавства, про що
свідчить, зокрема, матеріал досить помітного в україністиці видання
“Енциклопедія “Українська мова” [Енциклопедія 2000]). Згадаймо для
прикладу теорію способів словотвору В.Виноградова [Виноградов 1951] чи
ієрархію категорій Є.Земської [Земская 1992], хоча й маємо свої,
давніші, висновувані на матеріалі саме української мови способи
словотвору в Р.Смаль-Стоцького [Смаль-Стоцький 1929] чи систему основних
словотвірних категорій І.Ковалика [Ковалик 1958; Ковалик 1964 та ін.].
Не будемо шукати причини цього, з’ясовувати наслідки. Зазначимо лише, що
й у вивченні абревіатур повністю послуговуємося працями російських
дослідників, починаючи від класифікації скорочень (пор. для прикладу,
визначення видів абревіатур в О.Ахманової [Ахманова 1964] і в Д.Ганича й
І.Олійника [Ганич 1985]) і завершуючи окремими аспектами щодо їх статусу
й словотвірних можливостей (згадаймо цілу низку праць Д.Алексєєва
[Алексєєв 1963; Алексєєв 1966; Алексєєв 1979 та ін.]).

Зауважимо, що під абревіацією розуміємо не будь-яке скорочення в мові, а
процес скорочування словосполучень до початкових елементів слів; звідси
абревіатура – скорочений відповідник словосполучення, який утворився
внаслідок абревіації.

Наше ставлення до абревіатур і абревіації в українській мові стримане.
І звернулися до вивчення цього явища не з великої любові до нього чи
захоплення ним. Цього разу хотілося подивитися на виучуване явище через
призму сучасних номінативних процесів в українській мові, у контексті
таких процесів. І, що найголовніше, “зафіксувати“, “сфотографувати“ такі
процеси як єдність, як миттєвість у житті мови, як унікальний факт
української мови, неповторний в інших мовах.

У центрі нашої уваги – номінативне гніздо з вершиною назви відомого
політичного блоку “За єдину Україну“ і його скороченого відповідника “За
єдУ” (у гнізді нараховується трохи більше 50 одиниць – див. схему).
Зазначимо, що в основі аналізу лежать мовні явища і процеси, хоча й
усвідомлюємо, що без виходу на позамовне поле аналіз буде збіднений,
неповний.

Першу одиницю в гнізді “За єдину Україну” утворено за всіма законами
синтаксису української мови і традицією називання політичних партій,
блоків і т. ін. Не суперечить і наявним в українській мові моделям
скорочування її відповідник “За єдУ”. Якраз одним із основних недоліків
авторів такої “прекрасної” назви, яка, здавалося б, не віщувала і не
передбачала нічого поганого, була повна відсутність у них мовних
інстинктів і саме інстинктів щодо української мови. Маючи в складі блоку
аналітично-прогностичну службу, автори так і не змогли передбачити
негараздів, пов’язаних із такою назвою. І недарма зразу ж після виборчої
кампанії один із лідерів означеного блоку через засоби масової
інформації просив не називати політичне об’єднання “єдою“. Необхідно
згадати, що на такі граблі автори назви наступили не вперше. Маємо на
увазі політичне об’єднання ТУНДРа (Трудова Україна, Народні демократи,
Реґіони України), що передувало “За єдУ”, було її прообразом. Бо уже за
часів існування ТУНДРи були неодноразові, як полюбляють говорити ті ж
політики, “сигнали” щодо небезпеки назви. З одного боку, такі “сигнали“
йшли через пресу: “Але вибравши з усього гамузу інформації спільне,
можна дійти висновку, що так звані процентристські реформаторські сили
під проводом об’єднаних соціал-демократів, ТУНДРи … складають у
парламенті щонайменше відсотків 50. …І тут я не робив би особливої
різниці між комуністами чи коряками, евенками разом з ескімосами (чи хто
там живе в тундрі)…” [ПіК(. А з іншого – через побутове сприймання:
назву блоку пов’язано з просторічно-жарґоновим „тундра“, синонімами до
якого є „ту(ман вісімнадцятий“, „нетямущий“, “лох“, „тупиця” і т.ін.

Як бачимо, на таку небезпеку може наразитися всяк, хто нехтує мовними
інстинктами, чужими уроками, можливостями мовців сприймати й
інтерпретувати факти. Велемовною в цьому разі є реакція одного з
найкращих, на нашу думку, щодо мовних засобів часопису “Політика і
культура” на появу політичного гасла-слогану: „Недавня поява слогану “За
Україну! За Ющенка!” майже нікого не залишила байдужим… Але повз
екзотичну абревіатуру ЗУЗЮ, погодьтеся, спокійно пройти неможливо”. І
тут же маємо зразок іронічно-саркастичного словотвору: ”Втім, ми не були
б ПіКом, якби, наЗЮЗЮкавшись досхочу, задоволено відкинулися б на спинку
крісла і не поринули в суть питання, надзвичайно, на наш погляд,
цікавого і вкрай актуального”. Коментарі тут зайві.

Можемо констатувати й інший факт “уроків”: у письмовій формі різних
стилів (зокрема стилю засобів масової інформації) поруч із пропонованою
кількаслівною назвою (політичного руху, партії, блоку і т. ін.) в дужках
подається і її скорочений відповідник. Такий дублет-скорочення, з одного
боку, виконує роль стилістичного засобу, а з іншого – роль сигналу, що
попереджує про небажаність, небезпеку й повної назви в такому варіанті:
За федеративну Україну – За фУ, За єдину Африку – За єфрУ і т.ін.

Отож, скорочення “За єдУ“ було засоційоване з прийменниковою назвою “за
єду”, яка, як видно зі схеми, започаткувала найрізноманітніші ланцюги.

Що цікавого, нетрадиційного тут маємо?

1. Унаслідок асоціацій та інших процесів кінцевий звук скорочення [у],
що є замінником слова “Україна”, сприймається як закінчення знахідного
відмінка однини, що само собою передбачає наявність початкової форми –
називного відмінка і можливість її відтворення. У словотворі такий
процес нагадує явище так званого зворотного словотвору, коли
немотивована, незмінювана одиниця (у данім разі єдУ) за зразком до
іншого слова/форми сприймається як змінна, мотивована. Звідси у
скороченні виділяють основу (єд) і закінчення (у) як складник
відповідної відмінкової парадигми: пор. із ногу – нога, хату – хата та
ін. Такої гри форм не спостерігаємо в абревіатур типу СБУ ‘Служба
безпеки України’, ГПУ ‘Генеральна прокуратура України’, ПТУ
‘професійно-технічне училище‘ тощо. Отже, маємо сполучення “за єду“.
Звідси і провідною ідеєю блоку мислиться боротьба за єду (їжу).
Зрозуміло, що таке гасло обов’язково асоціює зі стилістично-тематичною
групою: за жратву, за їжу, за питво, – оскільки є її складником. Як
наслідок – “партія корита” (пор. із допустити до корита, партійне
корито) і долучене до групи – коритова еліта.

2. Подальші метаморфози пов’язані зі зміною статусу мовних одиниць:
синтаксична морфема (прийменник за) набуває функцій словотворчої морфеми
(прийменник за стає префіксом). Ось чому появу “заєду”, “зайда” можна
трактувати і як префіксацію, і як злиття.

Позаяк є назва політичного руху, течії, партії, то необхідною і
передбачуваною є поява слів для називання учення цих партій, їх
учасників, прихильників тощо. Аналогічні процеси призводять до появи
таких назв за наявними в мові словотвірними моделями: заєду ? заєдуїзм ?
заєдуїст, заєда ? заєдун, заєда ? заєдист.

Ue

TH

^ b c ¤ V

X

l

n

?

?

oeeTHOeEAµAµ?µ?µ?µ?µAµAµAµAµAµAµAµAµAµAµAµAµ?µAµAµAµAµAµAµAµAµAµA hP»

hP»

hP»

hP»

hP»

hP»

hP»

hP»

hP»

hP»

????

????????????

??

hP»

hP»

hP»

hP»

hP»

hP»

hP»

+ +
+»+B+F+?- -‚.?.’/¬/O/Oe/0020F1H1x2‚2|4†4?4?4®41/443/4455″5$5X5d5f5>6B6I6
ocUecUecUecUecUecUe?A?cUe?c?cUe?µcUecUec©c©c?cUecUec“c?c?c??c?cUec?UecUe
c hP»

hP»

hP»

hP»

O? hP»

hP»

hP»

hP»

]? hP»

hP»

hP»

hP»

hP»

hP»

hP»

hP»

\ \ \»\&\H\d\naNanAnAn?n?±n?nAnAncnAn?anAnanan?n“n“n?n?n?n?n?n?n hP»

hP»

hP»

hP»

hP»

hP»

hP»

hP»

&

F

gdP»

gdP»

gdP»

gdP»

„?`„?gdP»

бажання безпосередньо зіштовхнути семантично різноспрямовані (але
асоціативно, фонетично близькі) одиниці: назву політичного блоку і їжі
(їди) як такої. Тому через співзвучність з іншим наявним словом
відбувається асоціативне з’єднання змісту утвореного і наявного слів. І
як результат – одне номінативне гніздо асоціативно виходить на інше,
зчіплюється з ним. Відповідно із номінативним гніздом “За єдину Україну“
пов’язується значення “зчеплених“ гнізд, їх асоціативні, словотвірні,
семантичні та інші ознаки (такий повтор стосується й утворень харчоблок,
харчовик, єда, повар).

Під час виборів на Полтавщині почув ще й інше наголошування новотвору –
зaєда. Ненаголошений [е] вимовляється нечітко, внаслідок чого частіше
звучить [зaйіда]. Зaїда (зaїди) – 1) Маленькі виразки в куточках рота,
що утворюються внаслідок стрептококового захворювання шкіри і 2) Жовта
шкірка біля дзьоба у пташенят [Словник 1972]. На жаль, СУМ-11 не фіксує
ще одного значення цього слова – крадіжка, яке подано у Словникові
Б.Грінченка [Словарь 1996] як хищение, пользование чужим. Отже, маємо
зчеплення із зовсім неочікуваним, несподіваним.

Процес поєднання з одиницями (омонімічними) інших номінативних гнізд
може свідчити про несамостійну номінативну вартісність назви (у данім
разі заєда – єда) з одного боку, а з іншого, навпаки – про намагання
збільшити таку вартісність через арифметичне приєднання номінативних
можливостей причеплюваної одиниці і відповідного гнізда.

Не розглядаємо далі ланцюги, оскільки маємо аналогічні процеси в появі
дериватів (єда ? єдист, єда ? єдун, єда ? екс-єда ? екс-єдист),
викладемо лише стислі висновки щодо лінгвістичного статусу цього явища.

1. Номінативне гніздо, на відміну від словотвірного, синонімічного,
відзначається більшою складністю і багатством зв’язків (структурних,
асоціативних, аналогічних, символьних, породжувальних тощо). Приписи і
моделі появи нових одиниць у гнізді не завжди визначені і передбачувані,
не завжди мають жорстку послідовність і чітку реґламентацію.

2. Вершиною номінативного гнізда є словосполучення-синтаксичний номен
“За єдину Україну“, воно найпростіше в гнізді, стилістично й семантично
нейтральне. Власне це словосполучення стало лише приводом до подальшого
розгортання номінативного сюжету. Говорячи про номінативне гніздо,
повинні виділити його центр – одиницю, що найповніше репрезентує
поняттєві, стильові, релевантні особливості гнізда, впливає на його
подальше розгортання, диктує таке. Центром цього гнізда є пара “заєда –
єда”. Саме ця пара спричинила породження всеможливих (навіть
протилежних) інтерпретацій і підтексту; зв’язок між одиницями інколи
існує на ледь помітних конотаціях, контамінаціях. Ось чому часто
семантика похідних одиниць інколи здається немотивованою твірними
основами. У такому гнізді задіяно фонетичні, семантичні, словотвірні,
синтаксичні способи номінації.

3. Аброутворення “За єдУ” заперечило поширену й усталену думку про
зв’язок словотвірно-номінативних можливостей абревіатур з їх давністю,
узвичаєністю, поширеністю тощо [Алексєєв 1979; Ильенко 1970; Райлян
1983]. Значною словотвірною продуктивністю відзначаються й інші недавні
щодо з’яви відабревіатурні слова: піар – піарник, піарити, попіарити,
піарівка, піарський; бомж – бомжатня, бомжувати, бомжиха, бомжарити,
бомжик. Причини їхньої словотвірної активності криються в іншому – в
ізольованості від вихідного словосполучення, ослівленості тощо. Ця ж
абревіатура мала досить короткий вік і стала пам’ятником можливостям
української мови і її носіїв. Але, на жаль, пам’ятником невічним: коли
виходить із обігу абревіатура, то, як правило, архівуються і всі
породжені нею одиниці. Отже, й аналізоване гніздо – це вже пам’ятка
можливостей.

Назвемо й деякі немовні чинники такої яскравості аналізованого
номінативного гнізда.

1. Не маючи змоги (соціальних, фінансових, політичних, медійних) прямо
висловлювати свою позицію, оцінку щодо блоку, його засновників, виборець
використав таку можливість через номінативне гніздо, повівся
“несерйозно”,

“по-дитячому”, оскільки зв’язки в гнізді найнесподіваніші і нагадують
дитячу прізвиськотворчість. Досить важко, наприклад, встановити зв’язок
між іменем виховательки Надії Микитівни і прізвиськом Ганс, яке походить
саме від цього імені, зв’язано з ним; так і зовсім несподіваним,
неочікуваним є зв’язок між назвою блоку “За єдину Україну” і словами
харчовик чи зайда.

2. Ми недарма з етичних міркувань не звернулися до одного з ланцюгів
номінативного гнізда – до “ніби пропонованої” іншої назви блоку “За
єдину і багату Україну” і відповідного скорочення. Щодо цієї назви
спрацював чинник леґендності, міфологічності. Мабуть, більшість виборців
сьогодні так і не може сказати, чи й справді пропонувалася така назва.
Усе ж, що є до кінця нез’ясованим, – леґендується, найлегше обростає
фактами, домислами. До того ж у такій ситуації вигадування найменше
страху й небезпеки бути спійманим на неправді. Бо це ж не я так говорю –
це люди так кажуть.

3. І ще одного не врахували автори назви блоку. Справа в тому, що
синтаксичний номен “За єдину Україну” може скорочуватися, утинатися й
іншим способом – способом синтаксичним: “Тому не дивно, що про розпад
“Єдиної України” дедалі частіше говорять її лідери. Сергій Тигипко…
сказав, що…фракція ризикує розпастися на декілька частин. Він додав, що
ідею розмежування активно обговорює керівництво “єдиної” і він особисто
її підтримує.”[ПіК]. І відповідно члени блоку – єдині. Це ж стосувалося
і головного опонента цього блоку: Наша Україна ? Наша ? наші.

І ось тут спрацювало протиставлення не на користь єдиної і єдиних.
Згадаймо, на яких творах виховувалися радянські покоління людей
(сьогодні саме вони складають основний кістяк виборців). У цих творах в
основному виступали дві протиборні сили: з одного боку наші (радянські,
червоні, партизани), з іншого – білі, німці, американці. Згадаймо й
тогочасні анекдоти так званої “змагальної” тематики, у яких виступають
наш і хтось: тільки в радянські часи “наш” – це був руський-росіянин, а
з іншого боку – француз, американець, німець тощо. У виконанні тих же
анекдотів нашими дітьми спостерігаємо суміщення: наш – це українець.
Отож, як показали результати виборів, українці проголосували за своїх –
за “наших”.

Можна з упевненістю говорити про деяку закономірність: номінативна
активність зростає в періоди так званих “політичних зрушень”, до яких,
безперечно, належать і виборчі кампанії.

Література

Алексеев Д.И. Аббревиатуры как новый тип слов // Развитие
словообразования в современном русском языке. М.,1966. С. 13 37.

Алексеев Д.И. Графические сокращения и слова-аббревиатуры // Развитие
современного русского языка. М.,1963;

Алексеев Д.И. Сокращенные слова в русском языке. Саратов,1979.

Ахманова О.С. Рецензия: ”Словарь сокращений русского языка” // Вопросы
языкознания. 1964. №4. С.144 146.

Виноградов В.В. Вопросы современного русского словообразования //
Русский язык в школе. 1951. №2. С.1-10.

Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. К.,1985.

Українська мова. Енциклопедія. К., 2000.

Земская Е.А. Словообразование как деятельность. М., 1992.

Ильенко В.В. Процесс коренизации в области русского и украинского
аббревиатурного фонда // Исследования по русскому языку. Днепропетровск,
1970. С.37-39.

Ковалик І.І. Словотвір іменників у сербо-лужицьких мовах. Львів, 1964.

Ковалик І.І. Словотворча категорія слов’янських назв осіб за їх
національністю і територіальною приналежністю// Питання слов’янського
мовознавства. Львів, 1958.

Пауль Г. Принципы истории языка. М., 1960.

Райлян С.В. Аббревиация эффективное средство стилистического
словообразования // Словообразование и его место в курсе обучения
иностранному языку. Вып.1. Владивосток, 1983. С.68-74.

Словарь української мови: У 4-х т. Т.2. К., 1996.

Словник української мови: В 11-ти т. Т.3. К., 1972.

Смаль-Стоцький Р. Примітивний словотвір. Варшава,1929.

Похожие записи