.

П.Беринда в українській лексикографії (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
384 3762
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

“П.Беринда в українській лексикографії”

ПЛАН

Вступ

1. Значення “Лексикона” П.Беринди в у світовій лексикографії

2. Структура “Лексикону” П.Беринди, його лексикографічна цінність

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

«Лексіконъ славенор?сскїй и именъ Тлъкованїє» П. Беринди — одна з
кращих праць східнослов’янської лексикографії XVII ст.

Беринда Памво (світське ім’ я — Павло; між 1555 — 1560, Самбірщина,
ймовірно с. Чайковичі, тепер Самбірського р-ну Львів, обл. — 13(23).VII
1632, Київ; похов. у Києво-Печерській лаврі) — український мовознавець,
письменник, перекладач, гравер, друкар, педагог.

Був високоосвіченою людиною: знав церковнослов’янську, грецьку,
латинську та польську мови. Належав до гуртка Балабанів, що об’єднував
українських культурно-освітнів діячів 1-ї половини 17 ст. Працював у
Стрятинській (1597-1605) та Крилоській (1606-08, тепер Івано-Франківська
обл.) друкарнях, активний діяч Львівського братства, працював у
братських друкарні і школі (1613 — 19), у Львові (до 1613) постригся в
ченці.

Біля 1616 його запрошено до Києва для участі у підготовці видання книги
«Анфологіон» (автор передмови). Восени 1619 разом із сином Лукашем та
Степаном Бериндою (ймовірно, братом) переїхав до Києва і назавжди
оселився в Києво-Печерській лаврі, виконував роботу редактора,
перекладача, друкаря, гравера, згодом став головним друкарем і
завідувачем Києво-Печерської друкарні і, можливо, викладав у Киїській.
братській школі. Як архітипограф, редактор і перекладач брав участь у
виданні низки капітальних лаврських друків 20-х pp. 17 ст.

1. Значення “Лексикона” П.Беринди в у світовій лексикографії

Памво Беринда не помилився, коли писав у передмові до свого словника, що
його праця «у пото(м)ны(х) в(ъ)дАчност(ъ) ?(т)несетъ». Протягом
тривалого періоду цей словник був посібником для тих, хто вивчав
церковнослов’янську мову. Як свідчить О. М. Горький в автобіографічній
повісті «В людях», словником Памви Беринди користувались і в другій
половині XIX ст. Так, один з героїв повісті, колишній семінарист,
говорить: «Хрисанф значить — золотий цвіт, як вірно сказано у Памви
Беринди».

У друкованому вигляді і в численних рукописних копіях словник Памви
Беринди був поширений на Україні, в Росії і Білорусії, а також
використовувався укладачами пізніших східнослов’янських словників. Він
відіграв важливу роль в історії української, російської, білоруської і
навіть румунської лексикографії.

Ще перебуваючи на службі у Балабанів, Памво Беринда розпочав збирати і
опрацьовувати матеріали до свого «Лексикона». Укладений Памвою Бериндою
«Лексіконъ славенор?сскїй и именъ Тлъкованїє», надрукований коштом
автора в Києво-Печерській лаврі, вийшов у світ в 1627 р. «Лексикон» —
основна праця Памви Беринди, завдяки якій ім’я його стало відомим далеко
за межами України.

«Лексіконъ славенор?сскїй и имень Тлъкованїє» — результат майже
тридцятирічної старанної праці вченого-лексикографа.

Памво Беринда продовжував роботу над словником і під час його
друкування. При вивченні кількох екземплярів першого видання «Лексикона»
(1627), що зберігаються у відділі старої й рідкісної книги Державної
публічної бібліотеки АН УРСР, були виявлені цікаві факти, які проливають
світло на роботу Памви Беринди над словником у процесі його друкування
29. Кожний з розглянутих примірників де в чому відрізняється від інших.
Текст другого видання «Лексикона» (Кутеїнський монастир, 1653) також не
збігається в усіх деталях з жодним з вказаних примірників першого
видання. Очевидно, «Лексикон» друкувався кількома заводами, і в процесі
друкування кожного нового заводу автор вносив у текст словника деякі
зміни 30. Поряд з цим Памво Беринда додавав тлумачення частини слів,
залишених спочатку без перекладу (див. таблицю).

Я.Янів твердив, що «Лексикон» Памви Беринди первісно мав завершувати
нове видання біблії, яке задумав Федір Балабан, але оскільки проект
Балабана не був здійснений, Памво Беринда переробив свій словник для
практичних потреб .

Важко встановити якусь послідовність виправлень та змін, що вносились
Памвою Бериндою під час друкування окремих заводів, оскільки в одній
книжці можна знайти аркуші як з авторськими виправленнями, так і без
виправлень. Мабуть, до брошурування і оправлення словника приступали
після завершення друкування всіх заводів.

У післямові до «Лексикона» Беринда вказує, що Федір Балабан, який
задумав надрукувати нове, виправлене видання біблії, спонукав його
«реченїА и имена славенскаА избирати», бо не було тоді «Лексікону, развЂ
любо(м)дра Кv(р) Лаврентїа Зизанїи». Укладаючи словник, Памво Беринда не
обмежився лише церковнослов’янською лексикою, що зустрічається в тексті
біблії, а використав велику кількість іншої літератури, про що свідчать
посилання в «Лексиконі». Отже, словник з самого початку був задуманий
Памвою Бериндою як окреме видання, а не як додаток до біблії.

Поява перекладного словника типу «Лексикона» Памви Беринди була
викликана потребами культурного життя XVI — XVII ст.

У XVI — XVII ст. у користуванні було чимало літератури
церковнослов’янською мовою. В школах не тільки викладали ряд дисциплін
церковнослов’янською мовою, а й вивчали її як предмет. Але для широкого
кола читачів багато форм і слів церковнослов’янської мови були
незрозумілими. «Широкїй и великославный язык славенскїй… трудности
теж(ъ) сл?въ до вырозумЂнА темны(х) многїи в(ъ) собЂ маєт(ъ)», — писав
Памво Беринда. Перекладний церковнослов’янсько-український словник був
необхідний не тільки викладачам та учням братських шкіл, а й широким
колам читачів. Для задоволення цих потреб з’являються словники. З другої
половини XVI ст. до нас дійшов рукописний словник невідомого автора
«Лексисъ съ толкованіемъ словенскихъ мовъ просто», опублікований
Амфілохієм у «Чтениях в императорском Обществе истории и древностей
российских при Московском университете» (кн. вторая, ч. II, Материалы
историко-литературные, М., 1884). У реєстрі цього словника було близько
1000 слів.

Відомий учений XVI — XVII ст. Лаврентій Зизаній надрукував у 1596 р.
словник під назвою «Лексис. СирЂчъ реченія вкратцЂ събранны и из
словенского языка на простый рускій діалектъ истолкованы». У цьому
першому на Україні друкованому словникові було перекладено 1061
церковнослов’янське слово. Хоч «Лексис» Зизанія і відіграв велику роль,
він не міг повністю задовольнити потреби у перекладному словнику.
Необхідно було укласти значно повніший словник. Таким словником став
«Лексикон» Памви Беринди.

Автор «Лексикона» у післямові до нього скаржився, що його «тру(д)» був
«?(т) могущих(ъ)… презираємъ», що він мав «мног? разорителей и
хулниковъ», а «помощник?въ… и зидаталей… велми мало» (476).

На думку дослідника П. Житецького, противники Беринди «смущались наивной
этимологией лексикографа» чи «грамматическим беспорядком, который
допускал Берында» або «могли не соглашаться… c самою сущностью
объяснений Берынды» .

Але такі претензії до автора могли бути поставлені лише після виходу
праці у світ. До того ж деякі етимології Памви Беринди можуть здатися
наївними сучасному, а не тодішньому читачеві. Етимології Беринди були на
рівні етимологічних спроб інших європейських учених XVI — початку XVII
ст.

За Я. Яновим, невдоволення викликала критика Памвою Бериндою тексту
Острозької біблії 1581 р., яка проявилася в тому, що ряд імен з біблії
подається у «Лексиконі» в іншій формі. Але закиди

Г. І. Коляда вважає, що недоброзичливе ставлення деяких сучасників до
праці Беринди було викликане введенням у словник народної мови. Але і це
не могло викликати незадоволення сучасників. Памво Беринда сам захищав
церковнослов’янську мову, з захопленням писав про неї в присвяті
«Лексикона». Своїм словником він хотів сприяти поглибленому вивченню
церковнослов’янської мови, прагнув зробити її доступною і зрозумілою для
широкого читача. Разом з тим Беринда не заперечував значення української
мови і можливості використання її в письменстві. Жоден з визначних
діячів української культури кінця XVI — поч. XVII ст. не ставився
зневажливо до української народної мови, яка органічно входила в тодішню
літературну мову.

Пишучи про «хульників» і «разорителів», Памво Беринда, можливо, мав на
увазі представників ворожого православній церкві табору, які всіляко
принижували церковнослов’янську мову, заперечували її здатність
обслуговувати письменство, говорили, що ця мова не має граматик і
словників і не може їх мати. Своїм словником Памво Беринда спростовував
подібні несправедливі твердження.

2. Структура “Лексикону” П.Беринди,

його лексикографічна цінність

Праця Памви Беринди починається присвятою «Лексикона» Балабанам. У
присвяті автор наводить і цікаві факти з свого життя та деякі відомості
про роботу над словником.

Перед присвятою Беринда вміщує вірш українського поета XVII ст. Тараса
Левонича Земки, який працював разом з ним у лаврській друкарні, «На
старожитны(й) клейно(т) и(х) м(л) пн??(в) Балабан?(в)». Цей вірш є
типовим зразком української панегіричної поезії XVII ст.

Після присвяти йде текст «Лексікона славенор?сского». Книжка Памви
Беринди закінчується написаною автором післямовою, яка має важливе
значення для дослідження історії укладання й джерел словника.

«Лексикон» Беринди налічує близько 7000 словникових статей.

Памво Беринда свідомо поділив свій словник на дві окремі частини. Перша
частина його — «Лексікон славенор?сскїй» — перекладний словник, що
нагадує сучасні диференціальні словники. Друга частина — «?(т)
Єврейскаг?, Греческаг? же и Латінскаг?, и ?(т) иных Язык?въ начынающаАсА
Имена свойственнаА…» — словник іншомовних слів, загальних назв і
власних імен, що зустрічалися в тогочасній літературі. Між обома
частинами проведена чітка межа, але в реєстрі першої частини є певна
кількість слів іншомовного походження, а в другій зустрічаються
церковнослов’янські слова.

У словнику Памви Беринди наявні елементи тлумачного, енциклопедичного і
етимологічного словників.

«Лексіконъ славенор?сскїй» укладений на матеріалах, зібраних в основному
самим автором з різних писаних церковнослов’янською мовою книг,
рукописних і друкованих. Одні з них Памво Беринда називає у післямові,
на інші — посилається у словнику 34.

Припущення про використання Памвою Бериндою тексту «Слова о полку
Ігоревім», яке грунтується на тому, що у «Лексиконі» зустрічаються
слова, наявні і в «Слові» (лепо, див, славий, ворон, волк, пардус, кур,
свет, влна тощо), не переконливе, оскільки серед цих слів нема жодного,
яке було б характерне тільки для «Слова о полку Ігоревім».

При укладанні словника Памво Беринда використав всю доступну йому
лексикографічну літературу. З пошаною говорить він про Лаврентія Зизанія
і про його словник: «?(т)туду уб? начало вземъ аз(ъ)». «Лексис» Л.
Зизанія майже повністю увійшов у «Лексикон» Памви Беринди. Беринда
творчо використав досвід Зизанія. Він вважав за необхідне сказати про це
у післямові: «… Єгоже [Зизанія. — В. Н.] и зде привнесенїє и
исправленїє явственно буди».

Автор «Лексикона» використав й інші доступні йому матеріали «?(т)
различныхъ книгъ и трудовъ, паче же ?(т) тлъкованїа прп(д): Максіма
с(т)горца, Мануила Ритора, и инЂх», а також «произволники на краєхъ…
оставленныА…»

Російський учений і письменник XVI ст. Максим Святогорець (Максим Грек)
написав чимало філологічних праць. Твори Максима Грека були поширені й
на Україні. Одним із списків його праці «Инока Максима то(л)кование
именамъ…» і скористався Беринда.

У словнику Памви Беринди використовується також оригінальна праця
Мануїла Ритора — візантійського автора, що жив на межі XV — XVI ст.

Крім праць відомих лексикографів, Беринда використовує так звані
«произвольники», тобто вказані перекладачами на полях книжок синоніми
або можливі варіанти перекладу того чи іншого слова оригіналу, а також
пояснення або переклади незрозумілих або малозрозумілих для широких
читацьких кіл церковнослов’янських й іншомовних слів, що зустрічалися в
рукописах й друкованих книгах. Прикладом таких «произвольників» можуть
бути численні пояснення й переклади на полях названих нами вище книг, у
перекладанні, редагуванні й друкуванні яких Памво Беринда відіграв
важливу роль.

В «Ан?ологїоні» (1619 р.) до слова коллурїа на полі книги наведено
пояснення лЂкарство на ?чи (стор. 309), до слова кіда(р) — клобукъ
(395), до стратилата — воєводы (603) та ін. В книзі «… І?ан(н)а
Зла(т)[о]устаго — бесЂды на дЂАнїА …» (1624 р.) до слова пЂстун(ъ) на
полі дається переклад педаґ?ґъ (375), до слова буи — оуроды (375), до
слова скуднЂ — рЂдко (445) та ін.; у «… Аввы Доро?еа поученїАх…»
(1628 р.) до слова сплинавъ додано переклад мелАнхолікъ (стор. 252), а
до виразу растАгнути… тростчица — переклад кросна постави(ти) ниты
(стор. 315) та ін.

Цікаво, що в книзі «… Аввы Доро?еа поученіА…», надрукованій після
виходу в світ «Лексикона», біля «произвольників» на полях зустрічаються
посилання на словник Памви Беринди. Наприклад, до слова лукъ на полі
книги дається переклад цибулю і посилання Лексі(к) 110 (стовпчик
словника), до слова навЂтник(ъ) дається на полі пояснення навЂ(т) і
посилання Лекс. 127. Памво Беринда використав і покрайні глоси —
своєрідні «произвольники» — з книг білоруського першодрукаря Франциска
Скорини з Полоцька 36, а також попередні східнослов’янські азбуковники —
здебільшого невеликі рукописні словники, в яких пояснювались переважно
незрозумілі іншомовні слова (як загальні, так і власні назви).

Ряд слів і тлумачень у «Лексиконі» вказують на зв’язок його з
новгородськими словничками 1281 і 1431 рр. Якщо Беринда не використав
безпосередньо ці матеріали, то, очевидно, мав у своєму розпорядженні
якесь інше джерело, так чи інакше пов’язане з ними.

Як на одне з джерел, використаних Бериндою при укладанні «Лексикона»,
слід вказати на тлумачення власних імен, вміщене в окремому томі
багатомовного видання біблії, надрукованому в 1569 — 1573 рр. у м.
Антверпені («Biblia sacra hebreice, chaldeice graece et latine»). Сам
Беринда засвідчив у післямові до «Лексикона», що серед великої кількості
книг у бібліотеці Федора Балабана була «и вівліа ст?аа пАтми Языкы є(в):
ха(л): є(л): ла(т): сv(р): Новый ЗавЂтъ, з(ъ) толкованми именъ
вівлійныхъ в(ъ) Антверпїи тvпомъ изданнаА». Розділ, присвячений
тлумаченню імен у VII томі цього видання, має заголовок: «Hebraea,
chaldeaa, graeca et latina nomina virorum, mulierum, populorum,
idolorum, urbium, fluuiorum, montium, caeterorumque locorum quae in
Bibliis utrisque Testamenti leguntur in veteri interprete, cum aliquot
appellatiuis Hebraicis, Chaldaicis, et Graecis vocibus: adiecta eorum
expositione et explicatione…»

Більшість тлумачень, власних імен, поданих у II частині «Лексикона»,
базується на вказаному вище джерелі.

Але разом з тим у «Лексиконі» зустрічаються тлумачення власних імен, що,
як вважає Я. Янів, вказують на зв’язок словника Беринди з вірменським
ономастиконом . До пояснення імені І?анъ, наприклад, відповідник є
тільки у вірменському ономастиконі. Я. Янів вважає, що Беринда черпав
етимології з якогось східного джерела. Яким шляхом це джерело потрапило
на Поділля, на думку Я. Янова, може пояснити тільки орієнталіст.

Памво Беринда був обізнаний також з іншими лексикографічними джерелами
XVI і початку XVII ст., зокрема з латинськими; греко-латинськими і
латино-польськими словниками.

Питання про джерела «Лексикона» Беринди вимагає дальшого дослідження.
Щоправда, тепер уже можна твердити, що Памво Беринда творчо використав
надбання української («Лексисъ» Лаврентія Зизанія, «произвольники» та
ін.), російської (твори Максима Грека, азбуковники тощо) і білоруської
(глоси Ф. Скорини) лексикографії, а також розробки західноєвропейської,
візантійської і, можливо, вірменської лексикографії в галузі тлумачення
імен.

Але праця Беринди оригінальна і самобутня. Вона е підсумком і разом з
тим дальшим кроком у розвитку не тільки української, а й всієї
східнослов’янської лексикографії.

Якщо в попередніх лексикографічних працях, що були переважно невеликого
розміру, перекладались і пояснювались здебільшого випадково зібрані
слова, то Памво Беринда перший в історії української лексикографії уклав
систематичний порівняно великий словник, що вийшов окремою книгою.

Реєстр першої частини словника Беринди складають церковнослов’янські, а
також староруські слова, які були малозрозумілими або незрозумілими для
тодішнього читача, в тому числі й слова, що відрізняються від
відповідних українських лише фонетично. У «Лексиконі» протиставляються
слова з неповноголосними церковнослов’янськими формами українським
словам з повноголоссям, слова з жд, щ

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020