Курсова робота

Ознаки епістолярного тексту: Загальна характеристика (на матеріалі
листів Ольги Кобилянської)

Зміст

Вступ. Текст, його основні ознаки та категорії.

Розділ І. Загальна характеристика епістолярного тексту.

Основні ознаки епістолярного тексту, його специфічність.

Жанри і тематика епістолярного тексту.

Розділ ІІ. Функції і способи апеляції у листах О. Кобилянської.

Висновки

Список використаної літератури.

Вступ

Мовлення як вид людської діяльності завжди орієнтоване на виховання
якогось комунікативного завдання. Всебічне наукове вивчення процесу
комунікації висуває на перший план визначення головної одиниці, яка
служила б об’єктом дослідження. Рівень тексту визнаний найвищим рівнем
мовної системи.

З половини ХХ століття (40-50 рр.) звилась нова галузь мовознавства –
лінгвістика тексту, яка набуває все більшого розвитку. Серед
лінгвістичних питань актуальною залишається проблема тексту, його ознак,
категорій, функцій і різновидів.

Розвиток комунікативної лінгвістики розширює уявлення про текст не
тільки як готовий продукт мовлення, а й як елюент комунікативного акту в
позиції між трансмісором і реципієнтом (т-т-р), між мовцями [m-т-аі],
між адресантом і адресатом (А-Т-А).

Текст – це витвір мовного процесу, що визначається завершеністю,
об’єктивний у вигляді письмового документа, літературно оброблений у
відповідності з текстом цого документа, витвір, який складається з
заголовка і ряду особливих одиниць (над фразових єдностей), об’єднаних
різними типами, лексичного, граматичного, логічного, стилічного зв’язку
і має певну цілеспрямованість і прагматичну установку, так стверджує
мовознавець Гальтрин І.Р. у праці “Текст як об’єкт лінгвістичного
дослідження” М.: Наука, 1981, с.18).

В працях ряду мовознавців береться до уваги не форма мовлення, а
передусім структурно-семантичні показники:

“Текст – певна з функціонального-смислового погляду упорядкована група
речень або їх аналогів, які являють собою завдяки семантичним і
функціональним взаємовідношенням елементів завершену стильову єдність
(Одинцов В.В. Стилістика тексту. М.: Наука, 1980, с. 45)

У визначені тексту науковці намагаються надати йому якомога ширшу
перспективу і композиційний простір. Зокрема, Д. Баранник вважає
текстом “писемний або усний мовленний масив, що становить лінійну
послідовність висловлень, об’єднаних у ближній перспективі смисловими і
формально-граматичними зв’язками, а в загальнокомпозиційному ,
дискантному плані – спеціальною тематичною і сюжетною задатністю”

Є певна кількість текстових різновидів, в процесі реалізації яких
віддається перевага одній формі: писемній (епістолярні тексти).

Текст як соматичну структуру слід аналізувати в трьох аспектах в світі
досліджень науковців:

з позиції автора – можливими є два різновиди текстів: текст як продукт
реального, живого, спонтанного процесу текстотворення (знаково
мовленнєвої діяльності автора) і текст як продукт професійного
текстотворення, тобто цілеспрямованого, усвідомлення автором як
фахівцем;

з об’єктивної позиції реального стану речей текст як фрагмент загальної
інформаційної системи суспільства, в яком він виконує роль носія
інформації;

з позиції адресата (слухача і читача) – текст як явище для сприймання й
розуміння.

Якщо досі переважав традиційний погляд дослідників на текст, то нині
лінгводидатичні потреби освітньої системи змушують викладачів змушують
викладачів-дослідників та інтерпретаторів його дивитися на текст
опосередковано – через особистість реципієнта чого він готовий, яких
відкриттів, вражень очікує і який вплив на нього може справити текст.

Текст як 4вища форма реального вияву комунікативної сутності мови має
свою мікро- і макросемантику. Відрізок тексту більший чи менший за
обсягом, структурного і за змістом замкнений має певну стильову
уміркованість, характеризується набором стильових ознак, які відіграють
суттєву роль у забезпечені цілісного тексту.

І. Загальна характеристика епістолярного тексту.

Епістолярний стиль, як стверджує мовознавець П.С. Дудик, суттєво і
своєрідно відрізняється від інших стилів. Епістолярна форма володіє
властивостями теми лірики, що дозволяє автору, за думкою Аристотеля,
“залишається самим собою”.

Ознаками епістолярного тексту є те, що в його основі матеріали з
власного життя, з власної думки, з власного чуття, конкретно суттєве
описання дійсності.

Лист як епістолярний жанр має свою специфіку, свої характерні риси.
Форма безпосереднього звертання до адресата, прагнення автора змусити
адресата активно діяти.

Ознаками епістолярного стилю є логічна послідовність викладу, точність і
лаконічність, докладні висновки, дотримування і наявність певної
композиції:

а) зверху зліва вказують дату написання листа; на початку чи в кінці
листа інколи зазначають дату написання, завершують лист підписом (на
розсуд автора);

б) лист починають звертанням до адресата, звертання може бути офіційним,
напівофіційним, дружнім тощо, характер звертання залежить від стосунків
між тими, хто пише листа, і тим, кому лист адресується. Найбільш
звичними є такі звертання: друже, друже мій, дорогенькі, шановний пане,
вельмишановний, дорогий друже, дорогі батьки, високоповажний товаришу.
Листи починають також словами, що вказують на час написання листа
(Добридень! Добрий день! Доброго вечора Вам). Форма прощання в листі
також залежить від взаємин автора адресатом (До побачення, Прощай,
Будьте здорові. Прощавай до скорої зустрічі. Цілую. Кохаю. Чекаю) Після
слів вітання і прощання знак оклику чи крапку.

У доборі лексики, у вживанні малої чи великої літери, розділових знаків
виявляється особистість автора. Має значення також те, з якою метою
пишеться приватний лист;

в) займенник ти, ви у звертанні до однієї особи з великої літери,
засвідчуючи цим власну вихованість, одну з ознак індивідуальної
культури;

г) усі назви адресата можуть повторюватись, ускладнюватись префіксами
(особливо суфіксами), набуваючи певної негативної чи позитивної оцінки;

д) синтаксис листа залежить від індивідуальності автора. Форма викладу
тексту, побудова речень залежить і від того, кому адресовано лист.

Мова з епістолярними ознаками обслуговує специфічне заочно-писемне
спілкування однієї особи з іншої (іншими) в найрізноманітніших сферах
життя – виробничій, професійній, а найбільше – в побутовій, щоденній,
ситуативній. Епістолярне мовлення в своєму типовому вияві – монологічне,
проте природними елементами епістолярного тексту можуть стати, на думку
Дудика П.С. і діалоги, почуті або прочитані автором, а потім відтворенні
в листі.

Отже, епістолярне мовлення, як і розмовно-побутове, наукове і інше,
неоднорідне за своїм змістом і граматичною будовою, зоорієнтоване на
виконання суто індивідуальної комунікативно-стилічної функції.

Створюючи тексти епістолярного стилю мовні послуговуються всенародною
мовою, використовують епістоляризми – особливі слова і словосполучення,
синтаксичні конструкції, репрезентують неповторну мовленнєву
індивідуальність цього стилю.

У мовленні в межах епістолярного стилю викреслюються різні жанри.
Зародження жанру приватного листування в українській мові відноситься до
давнього періоду, як літературний жанр поширився з часів античної і
грецької, римської літератури. До появи книгодрукування межа між
особистим листом була відносна, бо роздуми могли бути відкритими. Але
давні риторики підкреслювали відмінність зразка мистецтва писали листи,
підкреслювали різницю епістолярного мистецтва від літературно-художньої
творчості на тій основі, що завдання листа – “називали речі своїми
іменами”.

З розвитком людства епоха Просвітництва робить лист одним із ведучих
жанрів використовуючи його в дусі ідей “виховання”. Листування розширило
функції народно розмовної мови, виявило її межі побутового вживання
зародилися елементи сучасного публіцистичного стилю і наукового стилю
української літературної мови.

До епістолярних жанрів відносяться твори, побудовані у формі послання,
або листування дійових осіб, щоденники, записники, мемуари, що, як і
листи характеризують особистість автора і не завжди призначені для
друкування. У художній літературі виділяють епістолярний текст
жанр-твори, побудовані у формі послання або листування дійових осіб,
щоденники, мемуари, автобіографії, записки автора, послання календарі.

Лист як засіб спілкування заочного людей у певній сфері життя надто
різноманітний за змістом, формою, композицією. Листи відображають життя,
досвід своїх авторів, їхній світогляд, індивідуальні риси адресата та
ставлення до адресата. Листи культурних діячів часто стають фактором
культурного життя нації.

За формою листування є офіційне і неофіційне (приватне).
Соціально-етична форма листа залежить від соціальний стосунків адресата
і адресанта.

Тематика епістолярію залежить від причин, що спонукають той чи інший
задум від часу, умови, сфери їх використання і інтересів. За твердженням
і дослідженням мовознавців, широку тематику створює мова, що обслуговує
найрізноманітніші сфери життя – виробничу, професійну, побутову,
щоденну, ситуативну – і оформлень у листуванні: приватно-діловому,
соціально-етичному, інтимно-товариському, родинно-побутовому.

Тільки з ХVІІІ століття можна простежити формування листування в
хронологічній термінології і соціальних аспектах. В нову українську
літературу Т.Г Шевченко вписав епістолярну сторінку на народній основі.
У його листах представлені теми публіцистики, літератури, мистецтва.

Листування розширило функції народного-розмовної мови, вивело її до
побутового вживання, у ньому зародилися елементи сучасного
публіцистичного стилю й наукового стилю української літературної мови.

Велику спадщину листів залишили нам видатні майстри українського
художнього слова. Цінно, що у текстах їхніх листів зберігаються мовні
лінії суто комунікативної і соціокультурної ситуації, тобто одночасно
постає коунікант-інформатор, носій стихії живої мови і майстер
літературної мови та художник слова. Отже, кожний письменник має
індивідуальний стиль.

Про індивідуальність авторського стилю О.Кобилянська писала: “… Кождий
писатель має свої слова, по котрих можна єго зараз пізнати, так я і
кождий маляр уживає єму симпатичні барви і колорит, по котрих можна єго
так само пізнати” (Українські письменники про літературу та мову. К.,
1961, с. 72)

Розділ ІІ. Функції і способи у листах Ольги Кобилянської

Велика епістолярна спадщина Ольги Кобилянської привертає увагу
науковців та студентів. У творчому доробку письменниці жанри і тематика
епістолярію, функції і способи апеляції надто широкі і цінні.

Зразком родинно-побутового листування є листи О.Кобилянської, які були
навіяні спогадами, смутком, родинним обов’язком. Наприклад, у листі від
21 серпня 1899 року м. Гадяча читаємо:

Дорогі батьки!

Тільки тепер можу написати до Вас обширного листа. Сьогодні рано приїхав
сюди і зразу пишу Вам.

Повертаючись ,я мушу ще кілька днів побути в Києві. Буду мешкати вже в
приватному будинку, а це не буде нічого коштувати. Мене запросила сестра
дружини І.Франка.

Київ місто чудове, говорять що найкраще а Росії. Розташоване високо над
Дніпром; рівняється своєю красою хіба з Неаполем в Італії. Були ми в
Лаврі, але там так страшно – ходити по печерах.

Собори (церкви тут європейської краси. А спів який – хіба лише в
оперному театрі можна почути такі голоси.

Тут у Києві, кожний може переконатися, що українці були і що вони мають
право бути і в майбутньому – на кожному кроці стільки історії, дуже
багато!

На археологічному з’їзді ми сиділи, як на турецькій проповіді.
Розпочався з’їзд дуже урочисто, із службою божою. Графиня Уварові також
читала реферат. Соцький склав їй візиту, і вона говорила, що їй дуже
прикро було, що Міністерство не дозволило читати реферати по-українськи,
що вона домагалася всіма силами дістати дозвіл. Про це більше розповім
усно.

Їздили ми також і на могилу Шевченка, до Канева. Туди їхали пароплавом
по Дніпрі цілий день і день назад. Але тепер вже маю уявлення, що то
означає їхати морем.

Хліба тут дуже гарні, але ж бо тут і землі. Такі простори, такі степи,
той, хто їх не бачив, не може собі й уявити. Майже все поле неоране,
сіють пшеницю, жито і гречку, але та земля належить панам, а селяни
мало що мають; села їхні малі і бідні.

За тиждень приїде сюди Кобринська, погостює кілька днів, а потім
повертаємо до Києва на 3-4 дні разом додому.

Цілую Вас всіх, і не забувайте за мене, бо від Вас дуже далеко.

Ольга Кобилянська.

(О.Кобилянська. Твори у п’яти томах. К.: 1963 – т.5.-с. 423-425).

Текст листа пройнятий внутрішнім збудженням і хвилюванням. Адресант
виражає радість з того, що побачила багато нового: розумних людей, їх
прихильність до України, високу духовність храмів, родючої землі
України, боляче споглядає безправну долю селян на землі, тяжкий тягар
долі української мови.

Розповідь листа адресата вдало поєднує емоційну радість за духовне
багатство Києва і глибокий сум за батьків, рідну домівку, долю
українського народу, що, маючи родючі землі і працьовиті руки, не мають
власної землі, бо вона пошматована і пригноблена панівним класом. Для
глибокого розкриття викладеної думки адресант вміло, доцільно, вдало
використовує прості поширені, складні речення, художні засоби,
наступність у викладі думки. Наприклад: (Київ – місто чудове,
розташоване високо над Дніпром, собори (церкви) тут європейської краси,
хліба тут , такі простори, такі степи; а селяни мало що мають; села їхні
малі і бідні; та земля належить панам.

У листі домінують щирість і відвертість стосунків дітей і батьків.

Різновидом родинно-побутового жанру є лист-заповіт.

Наприклад, у січні 1918 року О.Кобилянська пише своїм братам
лист-заповіт.

Дорогі браття!

Коли б я раптом померла, роблю вас уважними. Бувайте здорові, не
забувайте. Я не була щаслива. Найкращі хвилини для мене були, коли я
писала свої твори і закінчувала їх. Я любила свої мрії, гори, зірками
засіяне небо і землю і осінь.

У листі домінуючим є вільний вияв стану автора, орієнтація адресанта,
використання звертань у кличній формі, спонукальність виражається
формами наказового способу дієслів, їх функціональними еквівалентами.

Об’єктом репрезентації виступає [я] – репрезентатор, у ролі якого
функціонує адресант епістолярного тексту, подаючи свою характеристику. У
тексті використано один із типів мовленнєвих актів експресів, ним мовець
представляє власну особу, її психологічне ставлення до стану власного
життя, до навколишнього світу.

Існують також інші жанри (розповіді) листування, серед яких розрізняють
листування приватно-ділове, інтимно-товаристське.

Приватно-ділове листування адресується не офіційній особі, близькій
адресантові за професією інтересів. Приватно діловий лист є
особистісним, але в ньому, крім індивідуального, наявне громадське. На
такий лист не передбачається накладання ________ адміністративної особи.

Прикладом приватно ділового листа є лист письменниці О.Кобилянської від
9 липня 1903 року до М.Коцюбинського.

Високоповажний добродію!

Ваше щире письмо одержала. Але мені соромно, що я все ще нічого не маю;
но пишіть ласкаво, чи не можна би для Вашої збірки дати нарис або
новелу, котра ще на Україні не знала, а в нас друкована? Так, наприклад,
нарис “Через море”. Або нарис “На полях”. Прошу мені ласкаво дати на се
найскоріше відповідь.

Ольга Кобилянська.

Форма листа має всі ознаки тексту приватно-ділового листування: тема,
виклад думки, задум, зв’язаність, завершеність. У тексті представлено
семантичні складники апеляції: адресатність, вказівка на осіб, як
учасників акту мовлення, спонукальність.

Важлива роль у формуванні тексту належить абзацу, що є надфразною
єдністю тексту і допомагає забезпечити структурну спрямованість. Абзац
несе ідейне навантаження, що розкривається мовними засобами.

Наприклад, у листі О.Кобилянської до М.Коцюбинського від 30 серпня 1903
року читаємо:

Високоповажний добродію!

Вже не знаю, як перепросити Вас, що так страшно спізнилася я з відсилкою
манускрипта.

Прошу дуже сповістити мене лише двома словечками, чи одержали
манускрипт, буду спокійна. Отже, дує перепрошую. Що так спізнилася: я
розумію. Що з того можна мати великі клопоти, але тут Бог свідок – не
могла.

Ввечері з праці така втомлена, що з ніг палу і не годна писати.

Здоровлю чисто сердечно Вас і високоповажну пані Вашу і пишуся з
глибоким поважанням і приязню.

Ольга Кобилянська

Абзац характеризує світогляд, рівень мовленої культури адресанта, його
шанобливе ставлення до адресата і його родини. Мова тексту даного листа
має ознаки буковинської говірки.

Шанобливе оформлення приватне – ділового листа залежить від психічних
стосунків адресата і адресанта, близькості їхніх інтересів і переконань.

Наприклад, зразком такого листа є лист О.Кобилянської до І.Франка.

Липень 1902. Чернівці.

Високоповажний товаришу!

Посилаю два нариси “Сліпець” і “Через море” для “Вісника”. Прошу їх
разом друкувати, один по другім, і вперед “Сліпець”, а потім те друге.
Вони мали друкуватись у “Киевской старине”, деякі з редакції були дуже
за тим, а деякі супротивлялись, бо, казали. Не підходять “під програму”.
Жадають від мене заодно праць з народного життя, а я не вмію на розказ
писати. Друкуйте нариси, коли хочете. Гонорару не жадаю за них ніякого.
Як схочуть і як зможуть, то нехай вишлють, а як ні, то ні.

Здоровлю щиро і пишусь з правдивим побажанням.

О.Кобилянська

S.P. Мій брат Юліан кланяється і просить відповідь виглядом свого
словаря.

Висловлене в тексті пов’язане з майбутньою долею творів адресанта,
підтверджує творчі зв’язки з адресатом.

Лист доповнено допискою про прохання брата.

Щоб спонукати адресата до певної дії, поведінки, адресант використовує
відповідні слова і словосполучення (посилаю, прошу, друкуйте, разом
друкувати, гонорару не жадаю здоровлю щиро, пишусь з правдивим
побажанням).

В інших листах адресат представляється з позиції однієї особи, а
займенникові іменники [Ви] вказують на професійне найменування особи її
стать.

Наприклад, у листі О.Кобилянської до Лесі Українки читаймо:

Я також пишу своїм знайомим довгі листи… Попросту не умію коротко
писати, Се також належить до широких руських натур …

Ви пишете пречудно, пані Лесю . – Оживляєте мене своїми листами, як
свіжою водою …

Ваша вірша товаришка Ольга Кобилянська.

В даному тексті має місце невимушеність, безпосередність у вираженні
емоцій. Відрізок тексту листа структурно і за змістом замкнений, має
певну свою стильову марковність, характеризується набором стильових
ознак. У тексті об’єктом репрезентації виступає “Я” – репрезентатор, у
ролі якого функціонує адресант, подаючи свою часткову характеристику.

До Петко Тодорова

15 травня 1900р. Чернівці

Високоповажний добродію!

Дуже перепрошую. Що так пізно відповідаю на Ваше почетне письмо, що мені
справило правдиву радість.

Не було мене вдома, а окрім того, я все дуже зайнята – та отсе Ви,
ласкавий добродію. Один із перших, котрим я відповідаю. Се ж правда, що
ми, хоть так близько стоїмо собі, знаємо так мало друг друга.

Я болгарської літератури, на жаль, майже зовсім не знаю – осли б се не
справляло Вам яких-небудь клопотів та не забираю цінного часу, так
будьте ласкаві ознайомити мене з нею. Я – хоть по-болгарськи не знаю, —
та вірте в те, що буду хоть почасти розуміти легшу лектуру, читаючи її в
оригіналі.

Чи, Ви, ласкавий пане, пишете лише по-болгарськи, чи також і в іншій
мові? Я б дуже рада пізнати і Ваші твори; болгарська література – се ж
для мене замкнений світ; воно смішно, но, на жаль, правда. Жиємо тут
межи німцями, ромунами та боремося за наші національні ідеали, а в
Галичані неустанна борба з поляками.

Коли будете мати вільну хвилинку, так напишіть мені, а коли можливо,
вишліть щось із своїх творів. Буду Вам вельми вдячна.

Тимчасом здоровлю по-гупрашу і кланяюсь.

О.Кобилянська

А у листі від 22 червня 1900р. до того ж самого адресата читаємо:

Високоповажний пане!

Сердечно дякую за Вашу ласкаву пам’ять, що вислали мені в “Gesellshaft”
свого новелку, а окрім того, і болгарський збірник “На помощь”.

Дуже цікава була для нас Ваша праця (її читає пан Маковей) – як іноді
пісня повстає, — та я думаю, що в перекладі було багато з своєї
первісної свіжої краси поетичної стратила. Дуже жалкую, що не розумію
настільки болгарської мови, щоб читати літературні твори Вашого палкого
народу. Поки що дякую щиросердечно за Ваші очень и очень інтересний і
обширний лист.

О.Кобилянська

Обидва тексти відображають прагнення адресанта підтримувати, зміцнювати
зв’язки між українською і болгарською літературою. Тексти ідейно
завершені, мають ознаки епістолярію, побудовані композиційно вірно:
вітання, виклад думки, прощання, підпис.

У тексті переважають складні структури речень, ускладнені відокремленими
членами, звертаннями, вставними словами, що сприяє глибшому розкриттю
ідейного змісту.

В інших приватно-ділових листах репрезентатор виявляє свої погляди,
мрії, наміри, плани, бажання.

Наприклад, у листі до Юрія Гордійчука з Вижниці читаймо:

— Прагну ще раз поглянути на ті наші блакитні гори, на ту сріблясту,
вічнозелену смереку, побачити гірських людей на їх кониках, почути шепіт
гірського потоку, натішитися буйною природою, наслухатися доволі
оповідань наших горян…

інтонаційно і структурно завершене односкладне просте речення,
ускладнене однорідними головними і другорядними членами речення
(присудки: прагну поглянути, побачити, почути, натішитися, наслухатися;
додатки: гори, смереку, людей, шепіт, потоку, оповідань, горян;
означення: блакитні, сріблясту, вічнозелену, гірських, гірського,
буйного, наших).

Внутрішній монолог розкриває проблему зв’язку людини з природою,
чарівність краю, розкриває традиції і звичаї, обдарованість простих
людей – горян, утверджує єдність людини і природи.

Інтимно-товариське листування найповніше виявляється в листах закоханих,
найближчих і близьких родичів, друзів, колег, товаришів. Зміст такого
листування – це зазвичай розповідь, обмін думками з питань, потреб,
фактів, подій, які хвилюють або становлять певний інтерес для адресанта
й адресата чи тільки для одного з них. Кожен такий лист позначений
неповторністю, суто особистісним і своєрідним мовленням, стилем автора.

Прикладом інтимно-товариського листа є лист Ольги Кобилянської до
В.Стефаника.

Дорогий товаришу мій!

Давно було се, як були ми ще молоді, як однороку пребувала я під час
ферій у селі Белелуї, у моїх свояків, а ти прийшов відвідати мене.

Ми ходили довго по гарнім саді і оглядали зільник під вікнами
приходства. Про що говорили, не пригадую…

Прощаючись, ти обіцяв, що відвідаєш мене вскорі. Але ти не заходив ані
раз, ані другий, ані третій. Мені вислав ти лише листець, в котрім
сказав, що купав від мене одержану білу цвітку доти, доки не вмерла.
Відтоді ми не бачились.

Ти писав, і я кожну твою стрічку перечитувала. Я буду писати, доки очі
не затулю, але і ти читай.

В моїм звільнику виростає і та біла цвітна. Яку я тоді передала. Вона
мені всюди, де б я її не бачила, пригадує тебе.

Ти цього не знаєш … бо тебе терло життя, і наші дороги не сходились,
але спомин-то як запах цвітів ніби виростає, хоч і по роках, все наново
з дна душі.

Жий у безжурності, Стефанику, в здоровлю, в громадці твоїх дорогих
діточок.

В Чернівці, в цвітні.

1931 року.

Лист-спомин має всі ознаки епістолярного тексту: звертання, тему і
основну думку, задум, зв’язність, завершеність речень.

Поділ тексту на абзац зумовлений завершеністю висловлення автора з
приводу спогадів про певні періоду часу: зустріч, настрій, переживання.
Надію, прощання, побажання. Форма звертання, мовна тканина тексту
емоційна.

Лексичне навантаження тексту засвідчує рівень розвитку української мови,
що перекипана територіальними діалектами (се, ферій, зільник, цвітка,
приходства, звільнику, жий, громадці діточок) і допомагає розкриттю
глибини почуття адресанта.

В інтимно-товариських листах адресант вживає шанобливе і з великим
пієтетом звертання, що переходить від офіційно-доброзичливого до
інтимно-ласкавого. Наприклад, у листі до Лесі Українки від 22 грудня
1908р. О.Кобилянська пише:

Дорогий Хтосічок!

Хтось до дорогого біленького так довго не обзивався, що аж встидно тепер
писати. Але хтось чорний своєму мовчанню не винен.

Не знаю вже нині також, чи писав він комусь біленькому, що його
“Касандра” дуже всім сподобалась.

Перед місяцем вислав хтось чорненький своє найновіше оповідання під
заголовком “В неділю рано зілля копала…” до редакції
“Літературно-наукового вісника”.

Прочитавши, нехай хтось розважить собі просьбу чорненького. Просьба
слідуюча: чи хтось біленький не зміг би се оповідання переробити на
сцену? І хтось знає, на сцену міг би поставити її або хтось біленький
хтосічок, або І.Франко.

Хтось когось любить і панові Квітку кланяється.

Хтосічок чорненький

Текст листа насичений смутком і радістю, мрією про майбутню долю твору
“У неділю рано зілля копала …” У тексті доказовість і послідовність
викладу, докладні висновки, наявність мовної композиції,
емоційно-експресивна образність вітання і прощання.

Важливим жанром в епістолярній літературі є автобіографія, укладена
законом художньої умовності.

Автобіографію “Про саму себе” О.Кобилянська написала у формі листів до
мовознавця і літературознавця, професора Смаль-Стоцького.

16 грудня 1921р. Чернівці.

Високоповажний дорогий наш пане професор!

Про читання українських книжок не було мови. Все було, мов павутиною
обсноване Німеччиною, котра, сказавши правду, не була нам не симпатична.
Будь то через те, що все-таки, хоч ледве замітним процентом обзивалася в
нашій крові, будь то через те, що була одиноким джерелом, котре давало
духовну поживу.

Познайомившись у 18-19 року життя з донькою повітового лікаря
А.Окуневського, Софією, я мов відродилась. Від неї пішло те світло, за
яким я так тужила, невиразно мріяла. Вона заговорила до мене українською
мовою, переконуючи мене, що мені треба писати не по-німецьки, а для
свого народу – по-українськи, навчила фонетикою писати, надавала
українських книжок, стала моєю щирою подругою.

У листі від 2 листопада 1922р. читаємо:

Дорогий пане докторе!

Мені дуже мило, що саме Ви хочете зайнятись моїми працями. Я писала,
коли любила, писала, коли терпіла, писала, коди не находила вдоволення
знадвору бажань своїх особистих, коли бачила кривду заподіяну так людям,
як звірятам, цвітам і птахам, писала коли переймалася великими ідеями
про визволення жінки… ідеями націоналізму, патріотизму, які зміцнила в
мене Леся Українка.

Побут у Чернівцях, знайомства українського патріотичного кружка, Ваша
силуюча, пориваюча до праці особистість, Ваш власний труд, що не знав
спочинку, а все вперед і чимраз вперед гнав, зрушував мене.

О.К.

Може я дещо забула й не так написала, як бажаєте, та годі: кожна
сніжинка, кожний гарний вечір, хмарка – манять мене до пера!

У вищезгаданих текстах стиль викладу думок невимушений, природний.
Об’єктом репрезентації виступає “Я”- репрезентатор, що подає свою
характеристику. У текстах використано один із типів мовленнєвих актів –
експресив, ним мовець представляє шлях формування власного світогляду,
психологічне ставлення до нього, до суспільно-політичних ситуацій.

Глибина і сутність розповіді досягається добором мовних засобів: у
тексті переважають речення складної синтетичної конструкції,
розповідного характеру, послідовністю викладу думки і в межах норм
української літературної мови адресант описує своє становлення як митець
слова.

Текст закінчується допискою, що має своє завершення – нерозривний
зв’язок з життям. Потреба у дописках з’явилась уже після написання
листа.

Для цього вживається спеціальне позначення S.P.

Чільне місце в автобіографії займає і текст-спогад про задуманий твір.

Наприклад в автобіографії, що писалась О.Кобилянською 1927 року читаємо:

“… З одної таких далеких прогулянок я привезла з собою з великого лісу
здобуток – а це “Битву”, котру бачила я власними очима. Перебувавши
більше як день в лісах, де зрубували ліс і де мала я нагоду бачити
робітників у боротьбі з столітніми дубами великими, соснами та
смереками, й подивляла фізичну силу і сприт одних та опір та маєстат
природи, х другої сторони, між ним як від поодиноких, що залишилися тут
і там натиканих, тонко гнучких ялиць, йшло несене вітром жалісне
скрипіння і уявлялось моїй, тоді молодій, душі, мов плач полишених
вдовиць.

Довгий час носила я тоді ту картину живої природи в душі, доки не
настала хвиля, де я кинула її на папір”.

Коли ми проаналізуємо цей текст, то побачимо, що він має всі ознаки
тексту: послідовність і цілісність (в логічній послідовності іде
розповідь від першої особи); автор дотримується схеми розгортання думки,
одне речення підсилює, розвиває зміст іншого; зв’язаність здійснюється
на різних рівнях його організації: на рівні слова, речення, окремих його
фрагментів; закінченість.

Формотворчу роль у даному тексті виконують графічні засоби – абзаци.
Вони допомагають забезпечити адекватну загальній комунікативній
спрямованості структурну організацію тексту по його мікро- і
макрорівнях.

Автобіографічні спогади можуть вернути читача в будь-який період життя
автора. Наприклад: в ті часи, коли я ходила до школи, нелегко було
дістати українські книжки, хіба що в Чернівцях або в галицьких містах,
від котрих жили ми далеко й залізниці туди побудовано аж геть пізніше.
Готових грошей не було.

В публічних школах не вчили за моїх молодих літ по-українськи, й мене
посилав батько на потязі трьох місяців побирати науку української мови
приватно в одної вчительки, що хоч і була українкою, мала посаду при
німецькій школі, де й німецька мова була вик ладовою на всі предмети.

Вдома були журнали, як “Червона Русь”, “Родимий листок”, а пізніше
“Діло”, але яке мусило з часом уступити наново “Червоній Русі”.

Текст вищезгаданий не є суцільний, але його абзаци складають своєрідні
думки, в них переважає діалектичне територіальне мовлення, яке має свою
стилістику. Йому властиві такі комунікативні якості, як правильність,
точність, обрядність, доречність.

До епістолярного стилю науковці відносять і тексти щоденників, що як і
листи, характеризують особистість автора. У щоденнику автор сам на сам і
тому є сам собою. У нього нерідко виникає потреба заглибитись у себе, а
часто просто сформулювати те, що вже назріло в душі і “проситься” на
папір. Щоденники є рятівною соломинкою стривоженої душі, його
призначення – врівноважувати творчі намагання і можливості розв’язувати
їх.

Наприклад, запис О.Кобилянської від 18.04.1884 р. “… Ви, добрі люди,
коли будете все це читати, недумайте про мене погано – що мої думки і
почуття сповнені вічним сумом. Чия тому винна? Коли б ви могли заглянути
в моє серце … Чому не маю спокою? Чому мене оминає веселе буття
людське? Моя туга ніколи не втихомириться, я страждаю, як романтики
страждають”.

У даному тексті наявна тема, основна думка, задум. Прості і складні
речення несуть емоційно-експресивне навантаження. За метою висловлення
прості речення – питальні, за будовою формально неускладнені. Художні
тропи підсилюють емоційність тексту.

Щоденники відтворюють особисте і творче життя авторів, специфіку їхньої
роботи, розкривають джерело росту творчості, тексти в них мають велику
пізнавальну і емоційну цінність, пізнавальний характер.

У щоденнику О.Кобилянської читаємо про С.Окуневську:

— Від неї пішло мені оте світло, за яким я так тужила, виразно мріяла.
Вона заговорила до мене українською мовою, переконуючи мене, що мені
треба писати не по-німецьки, для свого народу по-українськи, навчила
фонетикою писати, надавала українських книжок, стала моєю щирою
подругою.

Цей словесний масив складається з декількох речень, які поєднані між
собою змістом. Ведучими ознаками цього тексту є такі його властивості:
цілісність, інтегративність, завершеність, що мають смисловий,
змістовний характер, що визначає, як психологічні, мовленнєві
монологічні явища.

Конкретний характер даного тексту досягається за рахунок конкретизації
подій і факторів, послідовного викладу думок, дотримання смислових
відношень між реченнями, що є фундаментальною властивістю тексту.

Внутрішній неспокій, емоційність думки, апеляція до Бога – характерні
ознаки запису у щоденнику О.Кобилянської від 15.02.1884 р.:

— “… Боже, все забери, тільки залиши нам матір, дай її знову здоров’я.

Просте односкладне речення є текстом, бо має тему, задум і висновок.
Автор вірить у всемогутність божої сили. Допомагає розкрити задум і
структура речення, яка ускладнена звертанням, антонімічними присудками
(забери-залиши).

У щоденниках яскраво постає середовище, в якому живе репрезинтатор,
внутрішній світ його. Наприклад: У мене затишно на душі. На землі білий
сніг …” “В таких вечорах шириться стільки чистоти й величі, що душа
мусить в білий цвіт перемінитися …” “Моє серце, де народилася любов,
— теж багряне небо”. У вищезгадані речення мають ознаки тексту.
Зв’язність речень здійснюється на різних рівнях, а саме: на рівні слова,
речення, окремих його фрагментів. Внутрішній зв’язок тексту здійснюється
за рахунок підібраних слів і художніх тронів (метафора “затишно”,
“перемінитися”), фрагментів речення (На землі білий сніг …) Речення
несуть емоційне навантаження. На жаль, в українській лінгвістиці ще
вивчений і неописаний жанр щоденника, на думку мовознавців Л.Мацько,
О.Сидоренко, О.Мацько.

Висновки

Основне призначення епістолярного стилю обслуговувати заочне, у формі
листів, спілкування людей у всіх сферах їхнього життя. Тематикою і
змістом листи можуть бути найрізноманітнішими залежно від сфери їх
використання та інтересів адресатів. Все листування поділяється на два
типи: офіційне (службове) та неофіційне (приватне).

Офіційним є листування між державними органами, установами,
організаціями та між службовими особами, які підтримують офіційні
стосунки. Таке листування не входить до сфери офіційно-ділового стилю.

Неофіційне (приватне) листування ведеться між особами, які мають
неофіційні стосунки. Воно має переважно побутовий характер – родинний,
інтимний, дружній і перебуває у сфері дії усно-розмовного стилю.

Тематично і відповідно до життєвих ситуацій листування витворило
найрізноманітніші типи листів, починаючи з епохи просвітництва.

Мовний аналіз листів з погляду лінгвопрогматики потребує умовного
розмежування ознак тексту за прагматичними ролями комуні кантів:
адресант – автор листа, носій психологічного стану, особа, описаного в
листі, той, хто пише, хронікер і локалізатор (на це вказують лексема з
часовою і просторовою семантикою); адресат.

Листи відображають життя, досвід своїх авторів, їхній світогляд,
естетичні уподобання та політичні погляди, індивідуальні риси адресанта
та ставлення до адресанта.

Епістолярна спадщина Ольги Кобилянської укладена законами художньої
умовності. В епістографії Ольги Кобилянської наявні такі групи листів:
листи, в яких висловлює особисте розуміння твору чи ставлення до автора
(листи від 30 травня 1898 р. до Осина Маковея), листи, в яких переказує
авторам певних творів думку власну чи чужу (лист від 22 червня 1900 р.
до Петко Тодорова), листи, де виявляє бажання прочитати твір адресата
(лист від 15 травня 1900 р. до Петко Тодорова, лист від 2 квітня 1902 р.
до Осина Маковея), лист з критикою інших творів і авто критикою (лист
від 31 березня 1927 р. до Ольги Гаморак-Левицької), у них важливими
ознаками, які репрезентують епістолярний текст, є: широке використання у
кличній (часом тестовій) формі звертань (високоповажний пане! Ласковий
пане! Добрий товаришу мій! Високоповажний пане доктор! Пане Стефаник!
Христос Воскрес! Високоповажна пані! Дорогенька моя! Дорога Мавочко моя!
Дорога і високоповажна пані! Високоповажна добродійко наша! Дорогий
Хтосічку; наявність традиційних форм на початку і в кінці послання
(перепрошую дуже, передусім перепрошую, даруйте, що звертаюсь з
просьбою, все одержала-м і сердечно дякую, урадував мене Ваш лист, Ваш
лист дістала я: поки що здоровлю Вас щиро, здоровлю Вас щиро, дай боже,
бувайте здорові, з глибоким поважанеям, цілую Вас всіх, здоровлю Вас
щиро); в тексті – особливих словосполучень з дієсловами наказового
способу, різноманітних побажань, вітань) я буду писати, але й ти читай,
їдьте і сидіть там якнайдовше, та й пишіть завчасу туди, що поїдете, як
можливо – напишіть, в котрих днях більш-менш будете в Чернівцях (з
листів до Маковея, Стефаника, Петко Тодорова); невимушеність у доборі
мовних засобів (Тут, у Києві, кожний може переконатися, що українці були
і що вони мають право бути і в майбутньому – на кожному праці стільки
історії (із листів до батьків); безпосередність у вираженні емоцій (“я
брала кожне речення на слух, щоби виходило музикально”, “я важила
словами” (т.5, с. 298); граматичні конструкції й лексичне наповнення
властиві усному розмовному мовленню (здоровлю чисто сердечно Вас і
високоповажну пані Вашу і пишуся з глибоким поважанням і приязню (з
листа до М.Коцюбинського від 30.08.1903 р.)), давно було се, як були ми
ще молоді, як одного року перебувала я під час ферій у селі Белелуї (з
листа до В.Стефаника від квітня 1931 року).

В епістолярії Ольги Кобилянської простежується намагання зблизити
літературу Західної і Східної України, спільність тем, вплив
Наддніпрянщини на Буковину, насиченість епістолярію пропозиціями.
Листування розширило функції народно розмовної мови., вивело її за межі
побутового вживання, зміцнило елементи сучасного епістолярного стилю й
наукового стилю сучасної української літературної мови.

Листування О.Кобилянської видатними письменниками мають велику
історико-пізнавальну й художню цінність, відображають життя, ідейну
боротьбу своєї епохи за розвиток літературного процесу, особисте і
творче життя авторів, специфіку їхньої діяльності. Часто приватне
листування набирає гласності. В ряді випадків листи письменників дають
основу для драматичних творів. Наприклад, на основі листування
О.Кобилянської і В.Стефаника Ярослав Ярош написав твір “Біла лілея”.

Список використаної літератури:

В. Возняк. До людей з любов’ю. – “Вітчизна”, 1977, № 5.

Дудик П.С. Стилістика української мови. К., 2005 – с. 97.

Кобилянська О. Про себе саму. Твори в п’яти томах. Т-5, 255-236.

Кобилянська О. Твори в п’яти томах. – Т-5. К. – 1963 – с. 217, 420, 371,
495, 601, 611, 435.

Мацько Л.І., Сидоренко О.М., Мацько О.М. Стилістика і культура
української мови К., Видавництво “Вища школа”, 2003 – с. 296.

Панчук С.М., “Гірська орлиця” – Спогади. Ужгород. “Карпати”, 1976 – с.с.
27, 29, 43, 65.

Пономарів О. Стилістика сучасної української мови. – Тернопіль.
Навчальна книга “Богдан”, 2000 – с. 18.

Станіславський К.С. Стилістичні параметри стилів. – К., Наукова думка,
1967 – с. 73.

Сучасна українська літературна мова /за редакцією А.П. Грищенка. – 3-є
видання. – К.: “Вища школа”, 2003 – с. 1999, 202.

Українська мова. Енциклопедія. –К.: В-во “Українська енциклопедія ім.
М.П. Бажана”, 2000 – с. 98.

Українська радянська енциклопедія. – К.: 1979. Т. 10 – с. 106.

Н.Ф. Шульжук. Синтаксис української мови. К., 2004 – с. 371-4.

PAGE

PAGE 6

Похожие записи