Реферат на тему:

Ознаки діалогічного мовлення у сімейному дискурсі

На сучасному етапі увагу вчених все більше привертає усно-розмовне
мовлення, оскільки саме спонтанні види дискурсу представляють собою
найбільш сприятливий матеріал для виявлення інтерактивної природи та
закономірностей мовленнєвої діяльності.

Мова має діалогічну природу (М. М. Бахтін), основною одиницею якої є
висловлювання, яке не може розглядатися ізольовано від мовного
контексту, від інших оточуючих його висловлювань. Причому певне
висловлення завжди знаходиться у діалогічних відношеннях з попередніми
та подальшими одиницями мови.

У лінгвістичній теорії існує багато визначень діалогу, але, не дивлячись
на різноманітність формулювань, вони всі характеризують діалог як
інтерактивний процес обміну інформацією у вигляді висловлювань-реплік,
які послідовно чергуються та пов’язані відношенням «стимул-реакція». До
його суттєвих ознак належать також такі як наявність двох або більше
співрозмовників, їх поперемінна участь у висловлюванні думок, тематична
зорієнтованість, обмежуваність у часі та просторі, процеси кодування та
декодування у свідомості кожного із співрозмовників, наявність етичних
правил, розробка спільними зусиллями когерентної структури розмови.

Діалог є відкритою системою, яка адаптується до умов середовища, в якому
вона функціонує. Питання про те, що можна вважати середовищем чи
контекстом стосовно одиниць мовленнєвої комунікації, є дискусійним у
лінгвіністичній літературі. На наш погляд ієрархія контекстів
Пудровської Т. К. є найповнішою класифікацією. Узагальнюючи різні
погляди вчених відносно поняття середовище, дослідник розрізняє три теми
контекстів: мікроконтекст (міжособовий, вузькопрагматичний
комунікативний контекст), макроконтекст (соціокультурний контекст) і
метаконтекст (когнітивний контекст) [Пудровская 2001: 55-56]. Сім’я –
соціокультурне середовище макроконтексту, до якого завдяки саморегуляції
пристосовуються структура, ознаки та види діалогу.

Відмінною характеристикою сімейного діалогу ми вважаємо наявність
великої кількості реплік, які часто не пов’язані відношенням
«стимул-реакція». Тому, надзвичайно складно або ж взагалі неможливо
досліджувати структуру діалогу на основі мовленнєвих актів. На наш
погляд, діалог слід розглядати як складну комунікативну дію, яка містить
«мінімальні діалогічні одиниці». Запроваджений вченими А. Барановим та
Г. Крейдліном термін позначає послідовність реплік двох учасників
діалогу, яка характеризується тим, що всі репліки в ній пов’язані однією
темою і вона починається з абсолютно незалежного і закінчується
абсолютно залежним мовленнєвим актом [Баранов, Крейдлін 1984:].
Кількість мінімальних діалогічних одиниць — різних ґатунків, причому
найбільші за кількістю реплік нараховують 43-46 реплік, та 6-8 – в
сімейному діалозі є невизначеною, він може містити від однієї до
декількох одиниць. Під час нашого дослідження були проаналізовані
діалоги мінімальних діалогічних одиниць. Наводимо один з таких діалогів
між дружиною та чоловіком [1], який містить 6 мінімальних діалогічних
одиниць.

[1] Finn: Hi, Sam. So, how come you here? […]

Grandma: Oh, yeah.

Sam: Did you go swimming?

Finn: Jeah.

Sam: I took this wall out here. Between the kitchen and the dinning
room. See this section here? […]

Sam: No. It’s just a possible use of the space.

Finn: You expect me to have babies right away? […]

Finn: Well, fine, Sam, but this isn’t something I want to be thinking
about now. I’m trying to finish my paper.

Sam: Well, you went swimming. […]

Sam: That’s bullshit. You’re gettin’ cold feet. […]

Sam: Okay. The extra room would be your office and you want.
Um…Whatever. Um, want a built-in desk or shelves? What do you want? [..]

Sam: Doesn’t…care.

Кожна наступна мінімальна діалогічна одиниця залежить від попередньої
темою (привітання/причина приїзду, плавання, квартира, дитина, вільний
час, погляд, квартира), а також володіє власними абсолютними
мовленнєвими актами. Абсолютно незалежні акти виражені наступними
мовленнєвими актами: мовленнєвим актом (чи соціальною формулою)
привітання ‘Hi, Sam’ , питанням ‘Did you go swimming?’, репрезантативом
‘I took this wall out here’, питанням ‘You expect me to have babies
right away?’, опосередкованими констативами (виражають звинувачення)
‘Well, you went swimming’, ‘You’re gettin’ cold feet’, опосередкованим
констативом (виражає питання) ‘The extra room would be your office and
you want…’. Серед вищезазначених актів до керуючих мовленнєвих актів
(master speech acts) ми відносимо привітання, питання, а також
опосередковані мовленнєві акти констативи звинувачення та вимоги
відповіді. Ілокутивна ціль останніх присутня імпліцитно та виводиться
адресатом завдяки його комунікативній компетенції. Звичайне розповідне
речення (репрезентатив) містить слабий і неоднозначний мовленнєвий
стимул. Спектр відповідей може бути дуже широким. Вибір найбільш
адекватної реакції залежить від типу мовлення. У даному випадку має
місце самовимушення, адресант сам надає додаткову інформацію. Абсолютно
залежні мовленнєві акти виражені вторинними репліками, їхній
дескриптивний, оціночний, пояснювальний або який-небудь інший характер,
а також тема залежать від мовленнєвого акту-стимулу. В других репліках
склалась семантика згоди, заперечення та допущення, викриття,
спростування, відмови. Підтвердженням цього є абсолютно залежні
мовленнєві акти нашого прикладу [1] : згода ‘Jeah’, заперечення з
поясненням ‘No. It’s just a possible use of the space’, виправдання ‘I’m
trying to finish my paper’, експресив-заперечення ‘That’s bullshit’,
згода ‘Okay’, експресив ‘Doesn’t care’. Як бачимо, адресат може прийняти
чи відкинути запропоновану йому програму, погодитись чи заперечувати,
задовольнити прохання чи відмовитись. Абсолютно залежний мовленнєвий акт
виражений експресивом відповідає певному виду діалогічного мовлення і
емоційно-напруженому стану мовця. Що стосується заперечень, то їх
вторинність багаторазово відмічалась як логіками, так і лінгвістами.
Діалог є найбільш сприятливим підґрунтям для твердження та заперечення,
в якому вони розділяються між різними мовцями.

Хоча теорія мінімальної діалогічної одиниці дає змогу членування діалогу
на мінімальні одинці, на основі якого легше досліджувати зв’язність
дистантно розташованих сегментів, а також легше слідкувати за
тематичною мережею діалогу. На наш погляд все ж існує один суттєвий
недолік даного методу: складно або взагалі неможливо чітко виділити
абсолютно залежні та абсолютно незалежні мовленнєві акти, а це означає,
що і межі мінімальних діалогічних одиниць є дискусійними. Повертаючись
до вищенаведеного прикладу, двояким є абсолютна незалежність
мовленнєвого акту ‘Well, you went swimming’. З одного боку, було б
помилково ідентифікувати мовленнєвий акт констатив ‘I’m trying to finish
my paper’ як безпосередній акт-стимул, але з другого боку,
опосередкований мовленнєвий акт докору, виражений констативом, ‘Well,
you went swimming’ без сумніву необхідно розглядати як реакцію у
відповідь, викликану попередньою реплікою. Підставою для виникнення
такої неоднозначності є сама природа спонтанного діалогу у сімейному
спілкуванні: по-перше, діалог являє собою процес, топіки якого не є
заздалегідь фіксованими, статистичними, а по-друге, учасники
відмовляються серед інших від конверсаційної максими манери мовлення
Грайса, а саме ясності, однозначності та послідовності мовленнєвої
діяльності.

Незважаючи на спонтанний характер сімейного діалогу, він все ж є
цілеспрямованою діяльністю, яка включає як мінімум дві взаємопов’язані
частини – мовленнєвий акт і його перлокутивний ефект. Мовець повністю
покладається на свою оцінку при виборі прагматичних засобів для
здійснення поставленої ним мети. Її успішність і когерентність діалогу
залежать від того наскільки чітко поставлена ціль, від можливості її
виконання, правильності вибраної діалогічної тактики, можливих наслідків
для адресата, його доброї волі.

Вдалою, на наш погляд, здається класифікація Т. А. ван Дейка та В.
Кінча, які розрізняють локальне та глобальне відношення когерентності.
Локальна дискурсивна стратегія покликана зв’язувати дві суміжні
пропозиції або мовленнєві акти. Глобальну дискурсивну стратегію
розуміють як вербальну форму, яку мовець використовує для кристалізації
мікрорівневого зв’язку між дистантно розташованими сегментами, –
макроструктурою діалогу. Тому, дослідження когерентності сімейного
діалогу доцільно проводити на таких трьох рівнях:
пропозиційному/семантичному, мовленнєво-актовому/прагматичному,
макроструктурному/топікальному1.

У бесіді категорію когерентності необхідно розглядати «не як її
інгерентну властивість, а як результат договірного процесу між
комунікативними партнерами. Під час мовленнєвої взаємодії комуніканти
вдаються до використання дискурсивних стратегій, які спрямовані на
досягнення міжособистісного розуміння. «Ці стратегії можуть бути
імпліцитними, коли внутрішня, смислова структурованість (когерентність),
без якої текст/дискурс не мислимий, існує в ‘абсолютно латентній формі’,
або експліцитними – у випадку введення мовцем у текстуру бесіди
вербальних ‘прагмосигналів’ (Селіванова), якими виступають дискурсивні
маркери»[Засєкін 2001: 185]. Дані мовні елементи частково втратили
первинне семантичне значення, що визначило їх «прагматикалізацію»
[Кубрякова 1997: 288].

На підставі аналізу прикладів сімейного діалогічного мовлення,
окреслюється тенденція використання імпліцитного, не вираженого мовними
елементами, зв’язку між пропозиціями, мовленнєвими актами чи
макроструктурами діалогу. На семантичному рівні зафіксовано використання
тільки трьох дискурсивних маркерів, а саме копулативного ‘and’,
діз’юнктивного ‘or’ та адверзативного ‘but’ сполучників. Хоча продуцент
часом вдається до поєднання пропозицій зв’язкою ‘and’ та ‘but’, все ж
частіше перевага надається безсполучникову перерахуванню ( [2] husband:…
You’re a beautiful woman. {but} I don’t deserve you). Сполучник ‘and’
можливо найбільше всіх інших копулативних сполучників зазнав
прагматикалізації, ставши заповнювачем інформаційного вакууму при
перевазі емоційного над раціональним ([3] mother: Well. Um––We ran into
each other a couple of months ago and thought we’d have a dinner and you
know catch up and …[sighs]).

Формальні маркери відношення причини та наслідку – сполучники ‘because’,
‘so’ та прислівник ‘since’ – є нехарактерними для цього рівня, але, не
дивлячись на їх пропущення, каузативний зв’язок все ж відчувається
навіть тоді, коли адресат знаходиться під впливом емоційного збудження:
([4] husband:.. I don’t deserve you. {since} I’m a pathetic excuse for a
husband). Звичайно, використання продуцентом дискурсивних маркерів
полегшує розуміння реципієнтом інтенцій і мовленнєвих кроків мовця ([5]
Finn: You were supposed to give me three months, three months, so I
could get my head together), але сімейний діалог зазвичай не
дотримується жорстких соціальних програм ([6] Finn: Well, it’s too late.
{because} The imprint’s been made. {and} I’m a mess {now}!).

На прагматичному рівні зв’язність реплік забезпечується або
прагматичними маркерами або ж узгодженістю ілокутивної сили
висловлювань. У наших дослідженнях були зафіксовані наступні вербальні
«прагмосигнали»: прислівники (well, then), сполучники (and, but,
because, so), дієслова (look, listen), звертання, повторення, слово
okay, вигук ‘oh’, «речення пропоземного типу» (I know, you know).

При сімейному спілкуванні вербальні прагмасигнали топікального рівня
успішно замінюються тотожністю аперцепційних мас учасників мовлення,
оскільки вони є духовно близькими людьми, які розуміють один одного «з
півслова» і завжди знають «у чому річ» (Якубинський).

Тотожність стійких елементів апперцепційної маси дозволяє адресанту та
адресату економити засобами словесного вираження, дає можливість для
здійснення розуміння через здогади та натяки. Інформативна повнота
повідомлення може бути забезпечена інтонацією, мімікою та жестами.
Проаналізований нами полілог між двома сестрами та внучкою однієї з них
[7] ілюструє заміну комунікантами-сестрами конкретного явища вказівними
займенниками ‘this’ та ‘it’ Розуміння один одного відбувається завдяки
тотожним апперцепційним масам. Внучка ж відчуває ускланення у розумінні
діалогу між сестрами не тому, що вона не розуміє слова ‘this’ та ‘it’, а
через відсутність у її розпорядженні «апперцепційних ключів».

[7] Glady: Why are you bringing this up right now?

sister: You brought it up.

Glady: Fine. You wanna tell her? Go tell her. I don’t care.

Granddaughter: Tell me what? […]

Діалог у сімейному дискурсі відрізняється певними характерними для нього
ознаками, а саме невизначеною кількістю мінімальних діалогічних одиниць,
складною тематичною мережею, обмеженістю експліцитного зв’язку між
пропозиціями та мовними актами. Когерентність на топікальному рівні
зазвичай забезпечується апперцепційними масами мовців.

Література:

Арутюнова Н. Д. Язык и мир человека – М., 1999-89 с.

Баранов А. Н., Крейдлин Г. Е. Иллокутивное вынуждение в структуре
диалога // Вопросы языкознания 1992 № 2, с. 84-99

Дейк Т. А., ван, Кинч В. Стратегии понимания связного текста // Новое в
зарубежной лингвистике. – Вып. 23 – М., 1988, с. 153-211.

Засєкін С. В. Дискурсивні маркери англомовної бесіди:
когнітивно-прагматичний аспект // Лінгвапакс-УІІІ

Кубрякова Е. С. Части речи с когнотивной точки зрения. М… ИЯРАН.
1997-327 с.

Пудровская Т. Н. Разговорный дискус и концепции речевой системности //

Вестник Международного славянского университета, Харьков, № 1 (4), 2001.

Якубинский Л. П. Язык и его функционирование, М. –1986.

Терміни пропозиційний, мовленнєво-актовий, макроструктурний рівні
запозичені від Т. А. ван Дейка та В. Кінча [Дейк, Кінч 1988] ;
терміни семантичні, прагматичні та топікальні рівні належать С. В.
Засєкіну [Засєкін 2001]

Похожие записи