Реферат на тему:

Особливості вивчення теоретико-літературних понять на уроках української
літератури в старших класах (на матеріалі поняття «пейзаж»)

Літературна освіта школярів передбачає не тільки залучення їх до
читання різноманітних творів, активізацію читацької діяльності, а й
проникнення у природу художнього твору, розуміння особливостей та
функцій поетичного слова, його естетичного впливу. Керовані вчителем,
школярі мають навчитися не лише усвідомлювати, подобається їм чи не
подобається той чи інший твір, а й замислюватися над тим, що саме
подобається їм у творі, як створюється художній образ, які прийоми
застосовує письменник задля естетичного впливу на читача тощо. Отже,
літературна освіта учнів включає в себе передусім осмислене читання, яке
відрізняється від простого читання рівнем естетичного сприйняття. І цей
рівень має постійно підвищуватись у процесі вивчення української
літератури.

На формування рівня естетичного сприйняття твору учнями суттєво впливає
володіння ними теоретико-літературними поняттями, які є своєрідними
«ключами» до художнього твору і літературного процесу взагалі. З
допомогою цих понять школярі зможуть краще зрозуміти, як створюється той
чи інший літературний твір, як розвивалася література впродовж століть,
яким законам підкоряється мистецтво слова.

У минулі роки, коли в процесі аналізу художнього твору акцентувалася
виховна функція літератури, зосередженість на змісті художнього твору
відповідала головній меті, поетиці творів приділялася недостатня увага,
художня тканина твору залишалася поза увагою всіх учасників уроку,
Найбільш недослідженими на сучасному етапі залишаються елементи
художнього твору, зокрема й літературний пейзаж. М. Рибникова писала, що
«почуття природи треба виховувати, культивувати, вирощувати». При цьому
вона застерігала про двоякість мети, тобто учень повинен навчитися
бачити красу самої природи й також художнього зображення її, інакше —
«щоб він бачив і відчував поезію в природі й природу в поезії, тобто в
мистецтві. Природа в дійсності — це одне, що доступніше й простіше,
природа у віршах і на картині — це друге, — складніше й тонше» [1; 34]
О. Никифорова досліджувала сприйняття художньої літератури учнями на
прикладі «художніх описів природи — як відносно самостійних і невеличких
за обсягом елементах літературного твору і в той час, напевне, найбільш
складних для читачів» [2; 23].

У процесі опанування поняття «літературний пейзаж» на вчителя чекають
дві проблеми. Перша — суто літературознавча.

Нині у літературознавстві відсутнє однозначне, чітке, всебічне його
визначення. Більшість наукових джерел коментують його по-різному, що, на
наш погляд, спричинює відсутність належної уваги до цього елементу
художнього твору з боку вчителів-словесників під час аналізу художніх
творів, а це у свою чергу породжує примітивне уявлення школярів про
літературний пейзаж.

Простежимо, які подаються коментарі стосовно окресленого питання.
«Пейзаж — у літературі це словесне зображення природи — поля, лісу,
села, міста, гір, рік, моря, неба» [3; 152]; «Пейзаж — реальний вид
якоїсь місцевості» [4; 310]; «Пейзаж в літературі — опис, зображення
природи засобами слова» [5; 226]. Чи може «пейзаж» бути просто
«словесним зображенням природи» або «картиною природи»? Чи має право
письменник увести в тканину твору просто «реальний вид якоїсь
місцевості», не підпорядкувавши його ідей-но-художньому задуму? П.К
Суздалєв зазначав, що від побутового сприймання краси почуття митця
відрізняються певною направленістю, програмою чи свідомо-філософським
ставленням до природи. Художник, «відображаючи той чи інший момент
життя, змальовує те, що до нього ніхто інший не бачив, не осмислив чи не
відчув, як він. Але для того, щоб виразити своє ставлення, свої думки і
почуття, він повинен підпорядкувати зображення своєму задуму, виділити,
підсилити, підкреслити на полотні ті зримі сторони натури, які в першу
чергу несуть у собі потрібну виразність, і в той же час опустити,
відкинути чи видозмінити все те, що заважає зображенню, відволікає і
розсіює увагу глядача» [6; 16]. Таким чином, робота письменника, як і
художника носить вибірковий характер. Можна стверджувати, що митець не
просто описує якийсь «реальний вид місцевості», а творить його так само,
як скажімо, образ людини.

У старших класах, подаючи поняття «художній образ», радимо вчителям
звернутися до сучасних літературознавчих джерел, які до системи образів
художнього твору відносять: «образ творця… найдоречніше називати
образом автора; образ природного оточення прийнято називати пейзажем;
образ речового оточення прийнято називати інтер’єром» [7; 142].

Визначення поняття «пейзаж», подане у 5 класі, не відображає вповні
окреслене поняття. Вважаємо, у старших класах необхідно його поглибити.

Літературний пейзаж — це образ живої і неживої (створеної людськими
руками) природи у творі, що є змістовим і композиційним елементом,
виконує зображувально-виражальні та емоційно-естетичні функції і
підпорядкований ідейно-художньому задуму твору.

Зупинимося коротко на кожному аспекті окресленого поняття.

1. Роль пейзажу в композиції художнього твору.

«Існує багато художньо-образних засобів організації матеріалу,
підпорядкованих законам композиції: художня деталь, портрет, пейзаж,
інтер’єр…» [8; 549]. Ще Арістотель і Платон уявляли композицію як
гармонію співвідношення між цілим і його частішими. Гармонія, коментує
сучасний дослідник, «немовби охоплювала і стягувала ціле своїми скрепами
шляхом ритмічного, симетричного і т. д. поділу його на фрагменти, що
відсилали один до другого, другий — до третього й у зворотному порядку»
[9; 93]. Письменник так повинен організувати виклад підібраних для
зображення подій, щоб викликати ілюзію безперервності. Часто саме з цією
метою використовують пейзаж. Також він може виконувати роль
декоративного тла, на якому розгортаються події («Маруся» Г.
Квітка-Основ’яненко). Картиною природи часто починається твір
(«Кармелюк» Марка Вовчка), по суті, вона заміняє пролог. Іноді ж пейзаж
–останній акорд твору (епілог) (М. Коцюбинський «Fata morgana»). Пейзаж
може обрамлювати епізод.

В. Синенко стверджує: «Жоден прозовий твір не обходиться без описів. І
вони не є випадковими або другорядними» [10; 70].

Часто прозаїки вдаються до пейзажу як засобу створення характеру дійових
осіб. «Як відомо, пейзажі у художньому творі, передаючи глибоку любов
письменника до рідної природи, розкриваючи її красу, служать в той же
час композиційним засобом для найбільш виразного розкриття характерів і
внутрішнього стану героїв через контраст або співзвучність їх з
почуттями і думками персонажа» [11; 72].

Пейзаж у композиції художніх творів може відрізнятися як кількісно, так
і якісно. «Насиченість художніх творів картинами природи залежить від
тієї місцевості, в якій відбуваються події, від розуміння письменником
змісту і характеру зображуваних явищ» [12; 11].

Підбиваючи підсумок, наведемо класифікацію композиційно-художніх функцій
пейзажу, використану Ю. Кузнецовим під час аналізу творів М.
Коцюбинського. 1) зображувальна — часткове (те, що потрапляє в поле зору
героя) змалювання місця і часу подій; 2) виражальна — передача настрою,
переживання героя, які позначаються на особливостях сприйняття ним
природи [13; 91].

2. Зв’язок пейзажу із сюжетом твору.

Стосовно питання зв’язку пейзажу із сюжетобудуванням у
літературознавстві зустрічаємо різні погляди. В.І. Сорокін, Л.І.
Тимофєєв, Л.І. Калачаєв, М.Г. Леонтьєв, О.М. Бандура, В.М. Лесин та ін.
відносять його до позасюжетних елементів. М.С. Кургінян, В.В.
Виноградов, О.І. Іллінська, В.В. Кожинов та інші розглядають пейзаж як
складову частину сюжету.

Ми вважаємо, пейзаж може бути як позасюжетним компонентом, так і
елементом подієвої частини твору, тобто елементом сюжету. Позасюжетним
елементом слід вважати пейзаж тоді, коли він представлений у творі
поширено, детально (панорамний пейзаж), тобто як частина типових
обставин (наприклад, образ Раставиці у повісті «Микола Джеря» І.С.
Нечуя-Левицького). Частиною ж сюжету пейзаж буде тоді, коли він
включається у розвиток подій у формі незначних вкраплень, прив’язаний до
якогось епізоду чи ситуації твору і активно впливає на світосприйняття
героїв, увиразнює певні риси характерів персонажів (ситуаційний пейзаж).

Аналіз прозових творів українських письменників показав, що пейзажні
малюнки можуть бути в будь-якій частині твору. У повістях «Микола Джеря»
та «Кайдашева сім’я» І.С. Нечуя-Левицького пейзаж розміщений на початку
твору, доповнюючи й уточнюючи дані експозиції, вказує на час і місце
подій. Відомі також твори, де пейзаж сприяє виникненню зав’язки. Так, у
новелі М. Коцюбинського «Лялечка» літня гроза стала початком дружніх
стосунків між героями. Картина природи може затримувати дію, коли
письменник хоче підкреслити важливість того чи іншого епізоду,
зосередити на ньому увагу читача («Микола Джеря» І.С. Нечуя-Левицького,
опис південного степу після розправи бурлаків із паном). Іноді пейзаж
готує читача до сприйняття подій, які відбуватимуться далі (завірюха в
поемі «Катерина» Т.Г. Шевченка). Зображення картин природи може
підсилювати напругу, прискорити розгортання подій (вигляд річки змушує
Гриця Летючого швидше втопити дітей («Новина» В. Стефаника). А іноді
пейзаж заміняє розв’язку, як от в оповіданні М. Коцюбинського «Дорогою
ціною».

Як бачимо, у творах відомих майстрів слова картини природи відіграють
важливу ідейно-змістову функцію. В одних випадках вони із сюжетом
пов’язані лише зовнішньо, тобто служать тлом, на якому розгортаються
події твору, а в інших — простежується глибший зв’язок пейзажу із
сюжетом. Так, природа може виступати як паралель до думок і переживань
самого автора («Хмари» М. Коцюбинського) або когось із героїв твору
(«Бур’ян» А. Головка). Пейзаж може контрастувати з настроями митця
(«Intermezzo» М. Коцюбинського) чи когось із дійових осіб («Кайдашева
сім’я» І.С. Нечуя-Левицького). Осінній пейзаж із повісті «Fata morgana»
M. Коцюбинського сприймається як прелюдія до сумних епізодів із життя
селян, які зображені далі. А літній пейзаж із повісті О. Кобилянської
«Земля» виступає своєрідним контрастом до тих подій, що розгортаються на
його фоні (братовбивство, сварки, незгоди в родині тощо).

Багаті й емоційно-естетичні функції пейзажу. Він може викликати у читача
потрібний авторові настрій, увиразнювати його міркування, підсилювати
ліричне звучання твору, підкреслювати драматизм подій.

Б.Є. Галанов стверджує, що «нейтральних пейзажів» у гарній книзі немає.
«Так, у пригодницькому романі пейзаж допомагає створити відчуття
небезпеки й ризику; …в гумористичному романі пейзаж підсилює комізм
подій; …в сентиментальній повісті — навіває меланхолію; у чорному
«готичному» романі жахів пейзаж навіває страх» [14; 192-194]. Окрім
названих функцій, пейзаж допомагає передати рух (плин) часу, виразити
відчуття вітчизни, бути музичним супроводом, виражати ментальність
народу, любов автора до свого краю та ін.

На наш погляд, вартою уваги є думка О. Галича, В. Назарця, Є. Васильєва,
що змістовий обсяг поняття «пейзаж не вичерпується його допоміжною
функцією як одного із засобів художнього втілення персонажа» [7; 224].

За тематикою пейзажі бувають сільськими, міськими, гірськими, лісовими,
мариністичними, індустріальними…. У літературознавстві розрізняють
пейзажі статичні (спокійне, врівноважене зображення картин природи) і
динамічні (передача природи в русі).

Під час вивчення систематичного блоку української літератури поняття
«пейзаж» дає можливість для дослідження літературного дискурсу, зокрема
художніх систем. Зі зміною художнього методу, стилю змінюється і
наповнення поняття.

Пейзаж сентиментальний покликаний зворушити читача, змусити переживати
разом із героями твору. Він набуває психологічного значення, стає
засобом художнього зображення внутрішнього світу людини, поглиблення
відповідного настрою у творі. Події, описані автором, обов’язково
розвиваються на лоні природи, вона й створює емоційний фон. За тематикою
— сільські, в літню чи весняну пору року, дуже мальовничі. Часто
письменники обирають такі місця, що викликають у читача схвильованість,
меланхолійний настрій (кладовище, живописні руїни, віддалені мальовничі
куточки…). Природа виступає величною і доброзичливою, впливає на душу
людини. Для цього сентименталісти використовують «ніжну», «ласкаву»
мову, вживають головним чином слова, які означають почуття. Письменники
цього напряму інтимі взували час і простір. Яскравий зразок
сентиментального пейзажу представлений у повісті «Маруся» Г.
Квітки-Основ’яненка.

Пейзаж романтичний переважно екзотичний — високі гори, бездонні ущелини,
густі ліси, широкі степи, безкрайні пустелі, страхітливі хащі… Природа
зображується в момент бушування стихії, бурі, грози, повені або ж
змальовується надприродна тиша.

??+?уває подібність чи суголосність різних станів природи своєму
внутрішньому світові, усвідомлює власну залежність від неї. У цьому
плані пейзаж українських романтиків багато в чому випливає з концепції
«чутливого» пейзажу сентименталістів. Для романтиків характерне
паралельне зображення природи й людини (психологічний паралелелізм).
Природу змальовують живою, таємничою, для цього вдаються до символіки,
національної міфології, демонології, фантастики.

Ключові епізоди твору подаються на фоні природи(рухома декорація),
пейзаж незначними вкрапленнями вплітаються в оповідну частину,
прив’язаний до певного епізоду чи обрамлює його, увиразнюючи та надаючи
емоційності. Найчастіше використовується динамічний пейзаж, адже природа
для романтиків — жива. Може бути самоцінним. Приклад романтичного образу
природи подає І.Я. Франко у повісті «Захар Беркут» та П. Куліш в ідилії
«Орися» та ін.

Пейзаж реалістичний покликаний точно і правдиво окреслити місце подій,
суспільство й епоху. Автор виступає зацікавленим спостерігачем. Природа
для нього — і джерело натхнення, і велика таємниця. Представники
реалістичного пейзажу намагалися показати внутрішню красу природи
засобами розкриття об’єктивної суті процесів, що в ній відбувалися.
Пейзажисти прагнули природності і простоти композиції. Найчастіше
пейзажі панорамні, для них характерна фотографічність зображення, з
виразно, чітко виписаними деталями, з поступовим перерахуванням
предметів, кольорів, відтінків. Реалістичний пейзаж позбавлений
психологічності, домінує ліричне начало. Багата палітра зображувальних
засобів. Приклад реалістичного пейзажу зустрічаємо у творах Марка
Вовчка, І. Нечуя-Левицького, Б. Грінченка та ін.

Імпресіоністичний пейзаж поданий через світосприймання ліричного героя
(психологічний), відчутне злиття його стану душі з навколишньою
природою. Природа пишеться мазками, переважно півтонами. Великого
значення набувають мікрообрази — звукові, зорові, запаху, смаку. На
відміну від статичних реалістичних пейзажів, імпресіоністичні картини
динамічні, природа подана в русі, характерна мінливість станів, настрою.
Яскравий зразок імпресіоністичного пейзажу знайдемо у новелах М.
Коцюбинського «На камені», «Intermezzo».

Друга проблема — суто методична. Як зробити, щоб вивчення
теоретико-літературних понять стало органічним у структурі уроку? Як
зробити їх зрозумілими і цікавими для учнів? Як спонукати їх не просто
зазубрювати ті чи інші визначення, а глибоко розуміти їх,
використовувати набуті знання на практиці? Як пояснити поняття з теорії
літератури доступно й зрозуміло для школярів, як глибоко розкрити його?
Усі питання кожен з учителів щодня вирішує самостійно. Методичні засади
щодо формування умінь в учнів старших класів аналізувати пейзаж у
прозових творах різних художніх систем на сьогоднішній день практично не
розроблені. У цій статті ми накреслимо загальнопедагогічні і специфічні
підходи щодо вивчення поняття «пейзаж» у систематичному курсі
української літератури.

З’ясуймо насамперед загальні методичні принципи, якими слід керуватися
під час вивчення поняття «пейзаж» у старших класах.

Принцип науковості полягає у відповідності тлумачення понять теорії
літератури, що вивчаються у школі, сучасному рівню літературознавчої
науки. Сьогодні вітчизняна літературознавча наука дедалі більше виходить
на шлях об’єктивного та неупередженого дослідження понять і явищ. Тому
вчителеві слід користуватися не старими словниками й довідниками, а
сучасними виданнями.

Принцип наступності. Шкільна програма побудована за лінійним та
концентричним принципами, тому поняття «пейзаж» опановується учнями
протягом усього курсу української літератури. Уперше в програму з
української літератури (автори Н.Й. Волошина, О.М. Бандура. — К.:
Шкільний світ, 2001.) вводиться термін і визначення пейзажу (рубрика
«Теорія літератури») в 5 класі, але цьому передує пропедевтична робота —
спостереження за пейзажем у початкових класах. Визначення подається на
базі конкретного текстового матеріалу, що дозволяє розглянути найбільш
суттєві сторони явища, після чого поняття конкретизується на новому
літературному матеріалі. На жаль, більше в названій програмовій рубриці
це поняття не згадується жодного разу. Але, розглядаючи
літературознавчий аспект аналізованого явища, ми зіставляли його 1) з
героями літературного твору (служить для розкриття внутрішнього світу
персонажа, психологічного стану); 2) з композицією художнього твору
(служить тлом, на якому відбуваються події; заміняє епілог, пролог,
експозицію; створює ілюзію безперервності розвитку подій та інші); 3) з
сюжетобудуванням (може бути позасюжетним компонентом (панорамний пейзаж)
та компонентом подієвої частини твору (ситуаційний пейзаж); 4) з
особливостями авторського світосприймання (реаліст, романтик…), що
зумовлює й характер пейзажу та ін.

Усі вище названі теоретико-літературні поняття передбачені програмою.
Так, із поняттям «композиція художнього твору» учні знайомляться вже у 7
класі, а в наступних класах програма передбачає поглиблення його. У 8
класі учні повинні отримати початкові відомості про «художній образ»,
який представлений не лише образом-персонажем, а й образом-пейзажем та
ін. Програма цього ж класу передбачає й ознайомлення із сюжетом та
позасюжетними елементами художнього твору. У 9-11 класах учні опановують
поняття про художні системи, а також індивідуальний авторський стиль…
Недоліком програми, на наш погляд, є те, що теоретико-літературні
поняття лише називаються, а як глибоко розкривати їх вирішує вже сам
учитель. Так, поглиблюючи поняття «пейзаж у прозових творах різних
художніх систем» у старших класах, словесникові необхідно підготувати
учнів до сприйняття його, актуалізувати весь їхній теоретичний та
читацький досвід, указати на місце поняття в системі інших
літературознавчих понять, його співвідношення з літературними явищами.

Принцип доступності. Нерідко словесники пропонують школярам визначення
теоретичних понять, узяті безпосередньо із літературознавчих
словників-довідників. З наукового погляду тут все правильно, однак не
забуваймо, що літературознавчі видання розраховані на дослідників
літератури, а не на учнів. Тому вчитель має певною мірою адаптувати
подані в довідковій літературі поняття, щоб вони стали їм зрозумілими,
доступними.

Принцип співвідношення поняття «пейзаж» з тканиною художнього твору,
іншими елементами твору, зі спадщиною митця, його життєвими поглядами і
позицією. Вивчати будь-яке теоретико-літературне поняття можна
по-різному; 1) дати визначення, а потім показати спосіб його виявлення
на літературних прикладах із матеріалу, що вивчається; 2) на підставі
вивчення літературних творів, явищ узагальнити знання учнів, подавши
теоретико-літературне поняття.

Однак, який би шлях не обрав учитель, завжди лишається актуальним
принцип співвідношення поняття з літературним твором, який текстуально
вивчається на уроці. Механічне введення поняття «пейзаж», без осмислення
на основі літературного матеріалу, призводить лише до втрати інтересу
учнів до нього. Не секрет, що картини природи учні сприймають як
непотрібний «довісок» або прикрасу твору. Знання та уміння аналізувати
пейзаж їм потрібні для повноцінного сприймання художньої літератури,

Принцип опори на культурологічний контекст. У сучасних умовах вивчення
української літературі в контексті світової літератури та культури
учитель зобов’язаний опиратися на загальні культурні процеси і розвиток
філософської думки, від яких неможливо відокремити літературу. Такий
підхід доцільний і в процесі вивчення поняття «пейзаж у прозових творах
різних художніх систем». Окреслене поняття так чи інакше пов’язане з
історією культури та стосується мистецьких явищ також (наприклад,
класицизм, реалізм, імпресіонізм, символізм…) Учителю, розкриваючи це
поняття, варто звернутися не тільки до літературних фактів, а й до явищ
світового мистецтва та філософії. Таку роботу вчителеві допоможуть
здійснити учні-«мистецтвознавці», які під керівництвом словесника
добиратимуть відповідні матеріали до уроку. Це сприятиме формуванню
широкого культурного кругозору школярів, поглибленню їхньої гуманітарної
освіти.

Принцип історизму. Кожне теоретико-літературне поняття має свою історію.
Літературознавчі терміни змінювалися паралельно з розвитком літератури й
мистецтва. Як самостійне явище пейзаж отримав широке поширення у
живописі та графіці, не менш широке визнання цього жанру у фотографії.
До нього звертається мистецтво кіно, музика і література. Б.Є. Галанов
зазначав, що «пейзаж у літературі — це боротьба за людину». Досліджуючи
історичні зміни в художніх системах, ми можемо спостерігати і зміни у
понятті «пейзаж». Так, класики вдавалися до образу природи рідко, якщо і
вводили у тканину твору його, то найчастіше для зображення місця і часу.
Сентименталізм складався як заперечення класицизму, а тому в основних
ознаках прямо протилежний йому. Сентименталісти відкинули догматичні
правила написання творів, відстоювали свободу творчості. Культові
розуму, що панував у класицизмі, вони протиставили культ почуття.
Митці-сентименталісти рішуче відкидають однобічний раціоналізм.
Сентиментальний культ почуття зумовлює більш широкий, ніж у класицизмі,
інтерес до внутрішнього світу людини, її психології. Письменники з низки
життєвих явищ і подій обирають саме такі, які спроможні розчулити
читача, зворушити його. Зовсім інший пейзаж у письменників-романтиків,
реалістів, натуралістів, імпресіоністів… Врахування історичності
літературознавчих понять допоможе вчителеві сформувати в учнів цілісне
уявлення і про окреме літературне явище, і про літературний процес
взагалі, його динаміку.

Принцип типологічних зв’язків української та зарубіжної літератур.
Більшість теоретичних понять, що вивчаються у курсі української
літератури, представлені і в курсі зарубіжної літератури. Щоб краще учні
засвоїли місце української літератури у контексті світової, варто під
час вивчення теоретико-літературних понять звертатися до творів і явищ
зарубіжної літератури.

Загальновідомо, що уміння формуються на основі знань. Знання про пейзаж
учні отримують протягом багатьох років вивчення української літератури.
Щоразу, розкриваючи якийсь новий аспект окресленого поняття, необхідно
актуалізувати вивчене раніше. Досвідчені вчителі-практики із цією метою
ведуть словничок літературознавчих термінів. Записане визначення у
робочому зошиті із літератури малоефективне, адже зошити закінчуються.
Словничок же ведеться із 5 класу і до кінця шкільного навчання. Для
такого словничка придатним може бути блокнот із алфавітом або звичайна
телефонна книга. Поняття, опрацьовані на уроці під керівництвом учителя,
записуються для зручності в алфавітному порядку. Варто залишати вільне
місце для поглиблення, узагальнення відомостей про виучуваний термін.
Окрім визначення, у словничок можна вносити опорні конспекти, логічні та
текстуальні схеми, а також приклади із тексту творів. Усе це допоможе
школярам скласти цілісне уявлення про літературний пейзаж.

На допомогу вчителю-словеснику спробуємо накреслити алгоритм дій, яким
він зможе керуватися, формуючи уміння в учнів старших класів аналізувати
пейзаж у прозових творах.

Перед прочитанням твору учнями вдома, радимо дати випереджальні
завдання, які б сприяли свідомо поставитися до найменших елементів
твору, в тому числі й до пейзажу. Під час підготовки до уроку варто
звернути увагу на такі аспекти:

1. Значення природи для формування світогляду, життєвих принципів
письменника. Чим була природа для митця у його дорослому житті?
(Розкриваючи це питання, вчителю варто звернутися до спогадів,
автобіографічних творів, автобіографії, листів, художньо-біографічної
літератури та ін.)

2. Пейзаж як структурний елемент твору (його роль у розгортанні сюжету
та композиції твору).

3. Зображувальна функція пейзажу: пейзаж як елемент типових обставин, в
яких живе й діє людина.

4. Виражальна функція пейзажу: зіставлення образу природи з образом
людини як головного об’єкта художнього змалювання. (Через чиє
світосприймання подані картини природи? Емоційний стан героя, очима
якого ми бачимо природу. Психологічний пейзаж чи позбавлений
психологізму?) Динаміка емоційного стану героя (що змінилося у настрої
героя, що відкрилося йому в процесі спілкування з природою, які
проблеми, що хвилювали його, були побачені по-новому).

5. Як пейзажні картини у творі допомогли зрозуміти авторське ставлення
до героїв та подій? Ліричне начало: яким побачили автора-творця пейзажу?

6. Настрій, який викликає пейзаж у читача? (емоційно-естетична функція)

7. Характер пейзажу, структура, тематика.

8. Художні прийоми творення як реалізація авторського задуму.

9. Пейзаж як показник авторського стилю. Відповідність пейзажу
естетичним засадам художньої системи, у межах якої написаний твір.

Похожие записи