Особливості стилістичної семантики лексеми народ у наукових текстах
Івана Франка

Слово не просто не може залишатися поза реальністю, минулим чи
майбутнім, воно творить його, називає, описує, характеризує, оживляє
тощо. Слово – результат складної психофізіологічної діяльності людського
мозку [2,20]. Тезаурус української мови не надто щедрий на
моносемантичні слова. Як правило, до цієї категорії належать
слова-терміни. Полісемія як характерна риса вітчизняного лінгвістичного
словника – явище закономірне, адже українська мова має багатовікову
історію, а процес виникнення і становлення мовного значення потребує
часу. Відтак, “потрапляючи у ту чи іншу мовну систему, слово, як
правило, вже навантажене історичним минулим, часто вельми складним,
тривалим”, і важко переоцінити для вияснення сучасного стану слова
“важливість історичного підходу, урахування історії і передісторії
розвитку лексичної одиниці” [1, 19]. Але що лежить в основі значення? Як
воно виникає? На ці та інші питання лінгвісти продовжують шукати
відповіді і сьогодні. Значення розглядаються як елементи структури
слова, розрізняються за видами, залежно від диференційних ознак. На
думку С.П.Денисової, “при вивченні типів структури слова необхідно,
по-перше, орієнтуватися на семантичну структуру слова як базову
категорію лексичної семантики <…> а також зміст, смисл, передусім,
імпліцитного вираження, цього лексичного значення; по-друге, вирізняти в
семантичній структурі слова змістовний і значеннєвий аспекти …” [3, 50].

Передбачити занепад чи актуалізацію мовного значення того чи іншого
слова – завдання не з легких, бо “лексичне значення <…> у хронотопі не
статичне”. ЛСВ “знаходяться в постійному русі, обумовленому прагненням
мовного знака, з одного боку, виконувати іншу функцію, ніж власна, з
другого – примушувати інші мовні знаки мати те ж саме функціональне
призначення” [3, 56].

Питання мовного значення не перестає бути у полі зору зацікавлень
науковців. Від учення О.Потебні про внутрішню форму слова і до теорій
значення, що висуваються лінгвістами ХХІ ст., формулювання значення як
об’єкта лінгвістичних розвідок змінювалися. Значення слова розглядається
з позицій різних галузей мовознавства, зокрема, лексикології
(М.Я.Калинович), семасіології (Ю.С.Степанов, Т.В.Тодорова, В’яч.Іванов,
А.Вежбицька), психолінгвістики (О.Ю.М’ягкова), стилістичної семантики
(С.Я.Єрмоленко, В.В.Дятчук, Л.О.Пустовіт).

Метою нашої статті є спроба простежити семантичні зміни, що відбуваються
у структурі лексеми народ. До розуміння структури слова виходимо із
поширеного у сучасній лінгвістиці тлумачення цього поняття як будови, що
являє “складну ієрархію елементів у двох аспектах: 1) включення
елементів у склад слова і 2) взаємодія формальних і значеннєвих ознак
цих елементів (В.П.Конецька)” [3, 50]. А відтак структура слова – це
“багатомірний простір, координатами якого виступають парадигматичні,
синтагматичні й дериваційні інваріантно-варіантні ієрархічні відношення”
[3, 50].

Об’єктом пропонованої статті є лексема народ у наукових текстах
І.Франка. Тексти класика української літератури сьогодні не перестають
слугувати вдячним матеріалом для багатьох лінгвістів. Є немало праць,
присвячених структурі текстів автора, їх поетиці, синтаксису, стилістиці
(Л.М.Полюга, Н.П.Корнієнко, І.Г.Матвіяс, І.К.Білодід, І.І.Ковалик,
Т.І.Панько). Але творчість репрезентанта мовної епохи кінця ХІХ – поч.
ХХст. з погляду уживання лексеми народ є малодослідженою. У той же час,
як слушно відмічає С.Єрмоленко, “проникнення в мову української класики,
трансформація цієї мови в духовному досвіді різних поколінь забезпечує
гармонію людини з мовою та національною культурою” [4, 13].

Одна із праць, присвячених творчості І.Франка – монографія “Мова і нація
в естетичній концепції Івана Франка” Т.Панько. Автор наукової розвідки
здійснює ґрунтовний аналіз мовотворчості письменника з погляду вживання
лексем мова, народ, нація, етнос та ін. “Учений-мислитель, – пише
Т.Панько, – дивився на мову як на засіб єднання людей, та від роздумів
про неї постійно переходив до вищих питань філософії, поезії, мистецтва,
історії, повертаючись від них знову до проблем громадського буття.
Закономірно, що серед його думок про національність найбільше місця
присвячено саме мові, органічно пов’язаній з усіма ділянками життя
нації, сумним досвідом її нівеляції” [10, 55]. Дослідниця звертається до
відношення мови і нації, мови і етносу у творчості письменника. Автор у
лінгвістично-філософському аспекті намагається осмислити ці поняття,
характеризує їх як єдине органічне ціле. У пропонованій статті ми
звернемося до семантики слова народ, спробуємо виокремити його ЛСВ у
наукових текстах І.Франка, визначити стилістичні функції семантики
згаданої лексеми.

Специфіка написання наукових текстів не дозволяє використання широкої
образності, використання стилістично забарвлених лексичних одиниць.
Слова у наукових контекстах стилістично нейтральні, автор послуговується
визначеним термінологічним апаратом, що не дозволяє надто варіювати
семантикою. “Науковий стиль викладу вимагає об’єктивування свого
власного Я, усунення особистісно-індивідуальних ознак
висловлювання” [5]. Водночас у досліджуваних текстах І.Франка народ –
лексема не термінологічного мовного апарату, вона реалізується у кількох
лексико-семантичних варіантах, що, залежно від контексту, сприймаються
як цілком самостійні слова із яскраво вираженою експліцитною семою.
Порівняймо:

А через те, що робітники, тобто всі ті, хто живе з праці рук, а не з
капіталу, становлять величезну більшість, то й пропоновані зміни повинні
йти на користь усьому народу [12, 38]; У ній подано сто років життя
українського народу під московським пануванням [12, 43]; Але дається, що
між німцями-централістами панує засада: опозиція для опозиції проти
поляків, без огляду на правду й справедливість, без огляду на те, чи
народам самим від тої опозиції холодно чи гаряче [12, 87]. У наведених
прикладах значення лексеми народ є очевидним і, навіть, не потребує
контексту. У поданих вище реченнях слово народ реалізується у значенні
“населення держави”, розуміється як загальна категорія.

Маси не тільки інтелігенції, але й простого народу розуміють добре, що
насамперед русини, а потім австріяки, що ми не русини для Австрії, але
австріяки для Русі, т[о] є[сть], що з Австрією в’яже нас не що більше,
як та свобода, яку тут маємо, як та можність розвивати свою народність,
зглядно більша, ніж є у Росії [14, 314] ; Внаслідок цього заворушення до
Стоянець було надіслано ескадрон кінноти. Та коли прибуло військо, народ
уже цілком заспокоївся, тому через кілька годин військо від’їхало [14,
314]; Народ заповнив улицю перед його домом [13, 174]; Плодом того руху
був адрес мешканців Львова, вручений при величезнім збіговищі народу
губернаторові гр. Cтадіонові дня 19 марта [13, 146]. У цих прикладах
слово народ реалізується у значенні “частина народу”, як частина
загального, маса людей.

Доречно зауважити, що “виділення явища полісемії – складне за своєю
природою. Тим більше, точне виділення полісемії”, адже “багатозначне
слово може постати як сукупність ряду незалежних слів” [7]. І хоча кожне
із реалізованих у текстах І.Франка значень лексеми народ у контексті
функціонує як цілком самостійна лексема, все ж між значеннями цих слів
існують певні семантичні зв’язки, що об’єднують ці ЛСВ. У той же час у
деяких випадках важко уникнути суб’єктивності, адже сема слова народ є
прихованою і сприймається неоднозначно. Кожне значення відіграє важливу
роль не тільки у структурі полісемантичного слова, а й у самій
лексико-семантичній системі взагалі. Адже, по-суті воно не є новим
повноцінним словом, бо різні значення властиві одній і тій самій формі
все ж позначають відмінні, особливі явища дійсності із характерними їм
ознаками, а тому “важливі й істотні значеннєві одиниці, хоч і відтінкові
та дуже витончені” і “всі вони посідають своє місце у мовному процесі, а
також творять його багатство, точність, ясність, красу” [9].

Слову властива змінність, яка зазнає впливу часу. Зазначимо, що у
семантичному аспекті “слово має дуже велику властивість не тільки
утримувати свої функції, а навіть поширювати їх, поглиблювати,
зміцнювати, поновлювати, тобто актуалізувати. Лексема народ належить до
ряду тих, які пройшли тривалу мовну еволюцію у своїй семантичній
структурі.

Звернемося до Словника української мови, щоб побачити які значення
властиві цьому слову взагалі. Отож СУМ в 11-ти томах так тлумачить слово
народ:

населення держави, жителі країни (Я одержав нагороду. Що скажу свойму
народу?)

форма національної та етнічної єдності (нація, народність, іноді плем’я)
(Кожна цегла, статуя, колона, мережечка, різьба і малювання незримими
устами промовляє: “Мене створив єгипетський народ)

трудящі маси експлуататорського суспільства – більшість населення країни
(Я по плоті і духу син і рідний брат нашого безталанного народу)

тільки однина. Взагалі люди, переважно у великій кількості (народ гучно
валив вулицями) [11, 175].

Вважаємо, що звернення до Словника є необхідним, оскільки “словники
фіксують за певними обумовленими настановами ті відомості про кожне
слово, що забезпечують глибокий науковий огляд його” [2], адже
словникова стаття характеризує слово на основі “не вибіркових, а масових
та систематизованих показників”. У нашому випадку словникова стаття
слугує наочним прикладом зібраних значень необхідних слів з метою
виявлення таких чи відмінних значень у текстах І.Франка. Це, певною
мірою, полегшує завдання. Від словникової статті ми відштовхуємося,
порівнюємо значення слова, вжитого автором у тексті зі значенням слова,
що зафіксоване Словником, зіставляємо їх, але ні в якому разі не
ототожнюємо, бо авторський текст передбачає надання значенню слова
індивідуальності, що є однією із складових характеристики ідіостилю
письменника.

Здебільшого народ у текстах І.Франка реалізується у значеннях “населення
країни” і “маса людей, частина країни”. Як-то:

¬~·/ia/Oe/O/Oe/Oe/Oe/Oe/C/Aa/

??-?ше [15, 89]; В тім огляді якнайгарячіше підпирав цісареву її син
Йосиф, що вже 1773 р. перший раз переїхав був здовж усю Галичину і мав
нагоду переконатися наочно про життя руського народу й духовенства [15,
109].

Спробуємо визначити головне значення лексеми народ, погоджуючись із
думкою, що “визначення й виділення основного (головного) значення, як і
взагалі розмежування лексико-семантичних варіантів слова, є однією з
найважливіших і найскладніших проблем, пов’язаних з вивченням
семантичної структури слова” [6, 75]. М.Д.Капатрук виділяє кілька
підходів до визначення основного значення слова. На думку науковця,
“основним вважається те значення полісемантичного слова, яке є його
семантичним центром, «опорою і суспільне усвідомленим фундаментом усіх
інших його значень і застосувань», тобто об’єднує в єдине ціле решту
його значень” (парадигматичний підхід), “яке не визначається контекстом
і не залежить від контексту” (синтагматичний підхід), і, зрештою, в
основі третього визначення “ лежить ідея про відмінності в частоті
вживання основного й другорядних значень; головним вважається найбільш
частотне значення” (статичний підхід) [6, 75]. З огляду на це, таким,
яке найбільше підлягає пропонованому визначенню головного значення, у
структурі досліджуваної лексеми є значення народу як “населення країни,
краю”.

У досліджуваних текстах І.Франка лексема народ, що вживається як
“населення держави”, застосовується здебільшого до поневолених
Австро-Угорщиною і Польщею “руських” земель, на позначення населення
інших європейських держав:

Відтепер молодші руські попи й поповичі кидаються по селах збирати й
списувати хлопські пісні, прислухуються ближче хлопській мові, хлопським
оповіданням, учаться докладніше руської історії, починають глибше
заглядати в душу свого народу, робляться його свідомими синами,
робляться борцями за його відродження [15, 112]; Християнство пережило
упадок римського цісарства. Воно приймалося серед тих народів, що
понабігали на давні римські землі, і запанувало, особливо у Франції від
часу Хлодвіга і в Німеччині від часу Карла Великого [15, 144].

Народ як частина краю, пор.:

Однако ж описаний автором образ життя народу подільського, щоб тільки
частка була в нім правди (а частка, і то не мала, певно, є), так сумний
і чорний, що всякому насунеться на ум питання: яким ходом край, так
багатий з природи, як Поділля, міг зайти в таку нужду і ому не може з
неї видряпатися? [12, 13]; Ось яким способом твориться пролетаріат на
багатій подільській землі! Після слів автора (жаль, що не стверджених
даними статистичними), нужда дійшла до того, що народ зачинає
виноситися, вимандровувати з Поділля [12, 14].

У досліджуваних текстах зустрічається реалізація лексеми народ у
значенні селян, неосвічених людей, пор.:

Особливо по невдалій революції 1831 року шляхта польська переконалася,
що без простого народу, без мужика всі політичні замисли будуть мріями й
фантазіями [12, 92].

Особливо виразно проявляється це значення, коли автор вдається до
зіставлення:

Повстає польська демократія, котра старається ширити думки (хоч і зовсім
не ясної) єдності шляхти з народом, а також підносить гадку знесення
панщини [12, 92].

У той же час хоча у текстах І.Франка лексема народ часто реалізується у
значенні “прості люди”, “селяни”, “неосвічена частина населення”, що
зумовлене різними обставинами і, зокрема, тогочасним суспільним життям,
все ж таке вживання не є принизливим чи зневажливим до “руського” чи
“галицького” – українського народу. Воно скоріш підкреслює злиденність
тогочасного простолюдина, якому автор щиро співчуває і за долю якого
вболіває. Натомість тлумачення народу взагалі як “мужицтво” у газетних
статтях викликає категоричний осуд І.Франка: “Єсли під народом розуміти
простий люд, мужицтво, то єсть це зовсім природно, що ані “Nova
Reforma”, ані “Gazeta Narodowa” о його правдивім успосібленню майже
нічогісінько не знають. Бо як можна знати щось, на що ніколи не
зверталося уваги, над чим не робилося серйозних студій? А нехай
панове-поляки покажуть нам хоч одну працю, котра свідчила бо їх
серйозних студіях над їх власним народом, а особливо над його
політичними та громадськими поглядами і успосібленнями!” [13, 345].

Зауважимо, що на семантику досліджуваної лексеми зміна мови авторського
тексту не впливає. В російськомовних наукових текстах, яких кілька,
народ реалізується у значеннях широко представлених в україномовних
текстах І.Франка. Наприклад, яскраво виражена сема “велика кількість
людей” у наступних реченнях:

Сей становий у початку 1848 року знов ухвалює петицію до цісаря о
увільнення селян, але, не чекаючи на відповідь із Відня (дуже квапно,
бач, діялося панам полякам, потрібно було народу для нової “патріотичної
акції”, і ну ж “тоді коня сідлати, як на нього сідати”), шляхта почала
на власну руку зносити панщину, чи то даруючи її зовсім, чи тільки
минаючи означення ближчих умов на пізніше [12, 94]; В этом деле
правительство, с императором во главе, играло самую гнусную, двуличную
роль, так что достаточно разъяснения этой роли, чтоб убить в народе веру
в “цісаря” [12, 125 – 126].

Тлумачення народу саме у такому сенсі характерне не тільки текстам
І.Франка. У цитованих ним джерелах теж реалізуються такі значення
лексеми народ. Наприклад, у наукові розвідці “Життя Івана Федоровича і
його часи” І. Франко цитує І.Федоровича (1811 – 1870, поміщик, власник
с.Вікно на Тернопільщині) із листа до жінки про початок революції у
Відні: “Нині рано почалася революція. Постановлено було вислати
батальйон тутешніх гренадієрів до Угорщини: вони опиралися, народ їх не
пускав, було се на північній залізниці. Збігся народ і гвардії. Вислано
інше військо, щоб змусити той батальйон до відходу, – народ взяв його
між себе, коло першого моста над Дунаєм, за залізницею, котру
розруйновано. Військо почало стріляти на народ і на той батальйон, о
котрім я згадував, народ почав відстрілюватися, упало зо 200 люда” [13,
258].

Зауважимо також, що у наукових текстах І.Франка лексема народ за своїми
ЛСВ перегукується зі значеннями слів нація, етнос, громада, плем’я, люд,
людність, суспільність та ін.:

Позаяк я не маю надії на те, що котра-небудь з виходячих в галичині
газет схотіла опублікувати ті цифри і насуваючіся з них виводи, то шлю
їх у редакцію “Вольного слова”, надіючись, що й для його російських
читачів вони не будуть без інтересні, принаймні яко причинок до пізнання
тих обставин, серед яких жиє братнє українське плем’я в Галичині
[12, 156]; Можна би то назвати поспішаючим об’явом, коли б рівночасно
інші безхосенні видатки не побільшились далеко скоріше і коли б при тих
видатках сейм крайовий, а властиво більшість його поступала
справедливіше, с.є. розділяла крайовий гріш по рівній мірі на потреби
народності так польської, як і руської [12, 189]; Розуміється, що такі
протести, подиктовані почуттям простої справедливості, мусять усе
стрічати нашу симпатію, а претензії на якусь предестиновану гегемонію
одної раси, одної нації над іншими мусять викликати й наш протест, як
неоправдані ані гуманним почуттям ані ніякими науковими аргументами
[15, 335].

Погоджуємося зі словами Т.Панько, що у текстах І.Франка “поняття
“народ”, “етнос”, “нація” вживаються як взаємозамінні, синонімічні, коли
йдеться про пошуки першопочатків, про походження етносу” [10, 384].

Народ у інтерпретації І.Франка – це не просто суспільна організація, не
просто маса людей. Франків народ – це живий організм із властивими
людині ознаками. Науковим текстам автора властива метафоризація слова
народ:

Що при тім незвичайнім поспіху панам польським зовсім не ходило о
піднесення “матеріального й морального добра народу”, як вони перед тим
і потім любили декламувати, що тут ходило о інтереси чисто політичні, що
се тільки був зручно обдуманий маневр, аби хоч хвилево потягнути за
собою народ і його крепкими плечима підперти свою шляхетсько-патріотичну
акцію, се посвідчує дуже багато характеристичних пам’яток того часу [12,
94]; Чи одну чи другу двигнати на своїх плечах “ для народу нема великої
різниці [12, 119]; Простягніть отому бідному, горем битому народові
помічну руку, без хитрощів, без задніх цілей, як брат братові, – а
побачите, що народ зуміє бути вдячний! [12, 121].

Народ І.Франка у метафоричному осмисленні – це “тисячі робочих рук”,
“мільйони рук”, “рід білих негрів”.

Підсумовуючи, зазначимо, що у науковому доробку І.Франка лексема народ
займає одне із провідних місць. Це не є штучне поняття, що
використовується у тексті за потребою. Це невід’ємний елемент
авторського мислення, відтвореного у текстах. І хоча специфіка наукового
тексту полягає у мінімумі образності, багатозначності слів, лексема
народ у досліджуваних текстах виступає як полісемантична структура.
Основне її значення, що не потребує контексту для з’ясування семантики –
“населення держави, країни”. Але визначити головне значення складно, бо
авторів народ – це і народ у загальному розумінні, і народ як частина
народу, або ж як плем’я, нація, чи, етнос. Автор не уникає метафоризації
цього слова, використовуючи його як семантично нейтральним, так і
емоційно забарвленим, що зумовлено змістом і ходом авторської думки.
Лексема народ і реалізовані в наукових текстах І.Франка ЛСВ за
характером зв’язків із іншими одиницями лексико-семантичної системи,
зокрема, близькими за семантикою, спонукає до дослідження
лексико-семантичного поля “народ” у наукових текстах І.Франка. Крім
того, уваги лінгвіста заслуговує як асоціативна сполучуваність згаданих
лексем, так і їхні стилістичні функції у тексті.

Література

Алимпиева Р.В. Семанная значимость слова: структура
лексико-семантической группы. – ЛГУ, 1986.

Ващенко В.С. Українська лексикологія. Семантико-стилістична типологія
слів: Посібник для студентів-філологів. – Дніпропетровськ: ДПУ, 1979. –
127 с.

Денисова С.П. Типологія категорій лексичної семантики. – КДЛУ, 1996. –
294 с.

Єрмоленко С.Я. Нариси з української словесності: стилістика та культура
мови. – К.: Довіра, 1999. – 431 с.

Жайворонок В.В. Національна мова та ідіолект // Мовознавство, 1998. –
№6. – С.18-24.

Капатрук М.Д. Методи виділення основного значення слова // Мовознавство.
– 1980. – №5. – С.75 — 77

Кацнельсон С.Д. Содержание слова, его значение и обозначение. – М.–Л.,
1965. – 110 с.

Лисиченко Л.А. Лексикологія сучасної української мови. Семантична
структура слова. – Х., 1997. – 131 с.

Нікітіна Ф.О.Виділення і визначення ЛСП // Мовознавство. – 1981. – №1. –
С.11–15.

Панько Т.І. Мова і нація в естетичній концепції Івана Франка. – Львів:
Світ, 1992. – 192 с.

Словник української мови (в 11-ти томах). – К.: Наукова думка. – 1970
-1978.

Франко І.Я. Твори в п’ятдесяти томах. – Т.44 (2): Економічні праці. –
К.: Наукова думка, 1984. – 695 с.

Франко І.Я. Твори в п’ятдесяти томах. – Т.46 (1): Історичні праці. – К.:
Наукова думка, 1985. – 672 с.

Франко І.Я. Твори в п’ятдесяти томах. – Т.46 (2): Історичні праці. – К.:
Наукова думка, 1986. – 438 с.

Франко І.Я. Твори в п’ятдесяти томах. – Т.47: Історичні праці. – К.:
Наукова думка, 1986. – 767 с.

Похожие записи