Реферат на тему:

Особливості когнітивної проекції синтаксичних структур українських
фразеологізмів

Наявність у мові образно-метафоричних і парадоксальних засобів
вираження змісту поряд із частиномовною маргінальністю, імплікацією та
субституцією є одним із чинників невідповідності поверхневих
синтаксичних структур їхньому когнітивному підґрунтю як інтеріоризованим
у свідомості ситуаціям. Сьогодні вже не підлягає сумніву можливість
виражати предикати не лише дієсловами, а й іменниками, прикметниками і
т. ін., а різних актантів ситуації – одиницями в не властивих їм
(неізосемічних) позиціях, а також здатність мовних сполук згортати
інформацію і передавати зміст більший, ніж значення їхніх складників.
Причому сполуки можуть репрезентувати окрему пропозицію або навіть
поліпропозиційну структуру [див. Тулина 1996].

Дослідження семантичного синтаксису містять ґрунтовний аналіз особливих
типів напівпредикативних конструкцій, здатних трансформуватися в окрему
предикативну одиницю, випадків згорнутих чи імпліцитних синтаксичних
одиниць (Н.Ю. Шведова, З.Д. Попова, Г.О. Золотова, М.О. Корміліцина,
Т.О. Тулина, Є.М. Ширяєв та ін.). Особлива увага дослідників в останні
десятилітя зосереджена на списках трансформацій структурних схем,
міжсхемних видозмін (парадигматики простого речення), синонімії,
варіативності чи кореферентності поверхневих структур певних пропозицій
(Н.Ю. Шведова, Н.Д. Арутюнова, В.А. Бєлошапкова, П. Адамец, Д. Уорт,
Г.О. Золотова, В.В. Богданов, Н.М. Арват, І.Р. Вихованець, Н.В. Гуйванюк
та ін.). Поряд із структурною схемою простого речення синтаксисти
вводять позиційну схему [Арутюнова 1987; Попова 1996: 255–259], яка
представляє пропозицію висловлення – мисленнєвий аналог, що виокремлює
та вказує на зв’язки між елементами ситуації, які реалізуються в
синтаксичному, зокрема вербалізованому, конструкті або в інших одиницях
[Кобозева 2000: 218–220]. Однак подібні дослідження ґрунтуються
здебільшого на реченнях істиннісної пропозиційної семантики й аналізують
випадки неізосемічності компонентів їх синтаксичних структур до
складників ситуації, практично не враховуючи образно-метафоричні способи
представлення подійного світу речення, хоч ці способи є не менш
поширеними. Не випадково, З.Д. Попова наголошує на тому, що теорія
членів речення постійно відстає від мовної практики, адже відчувається
брак понять, дефініцій і термінів для нових пропозиційних смислів і
засобів їхнього вираження [1996: 267].

При метафоризації частини речення встановлення позиційної схеми значно
ускладнюється, адже виникає подвійне чи множинне перетинання кількох
концептуальних сфер, ситуацій, що опосередковують образне або
парадоксальне представлення події речення. Так, у поетичному фрагменті
“і дощ, мов стожильний батіг, криву каліграфію літер кладе на поріг” (А.
Мойсієнко) ситуація із суб’єктом-елементивом і локативом має нульовий
предикат буттєвого стану, опосередкований асоціативно-образним зв’язком,
знаки якого запозичені із ситуації писання літер. Пропозиційний же
компонент інтенсива позначений порівняльним зворотом іншої
концептуальної сфери. Як бачимо, пропозиційна схема при накладанні її на
структуру речення потребує ускладнення чи доповнення. Як видається,
такий підхід потребує введення якісно нової схеми смислового
відповідника подібних речень.

Ми пропонуємо використати для опису їхньої референційної природи фрейм
пропозиційно-асоціативного типу за умови його кореляції з іншими
фреймами та концептосферами при врахуванні сенсорних, образних,
емоційно-оцінних та прагматичних пізнавальних механізмів етносвідомості.
Пропозиція як ядерна структура події у такому фреймі описує реальну
структуру події (предикатно-актантну рамку), а пов’язані з нею
асоціативно-термінальна структура й модус уможливлюють метафоричні,
образні, оцінно-експресивні, парадоксальні позначення цієї ситуації на
підставі аналогії до інших ситуацій і концептосфер [детальніше див.
Селиванова 2000: 101–140].

Застосування принципів і підходів до моделювання структур репрезентації
знань, якими послуговується сучасна когнітивна лінгвістика, переводить
синтаксичні дослідження у нову площину опису зв’язків поверхневих
синтаксичних структур частково образно-метафоричної природи з їхніми
відповідниками у ситуаційних психоментальних моделях.

Найбільш цікавим і різноманітним у такому ракурсі є матеріал
фразеологічної підсистеми мови, адже фразеологізми переважно
застосовують метафоричний чи змішаний способи репрезентації своєї
внутрішньої форми, мають високий ступінь експресивності, образності,
емотивності. Питому вагу у масиві фразеологізмів української мови
становлять звороти подвійної мотиваційної природи, які у проекції на
психокогнітивні моделі структури знань про позначене містять, з одного
боку, знаки пропозиційного статусу, що дають змогу декодувати, зберігати
і транслювати від покоління до покоління їхній зміст; з іншого – знаки
асоціативної образно-метафоричної природи, які служать засобом
експресивності й виразності [Селіванова 2004: 62–78]. Отже, при творенні
таких фразем у структурі знань мотиватори добираються як з ядерної,
пропозиційної частини, так і з асоціативно-термінальної на підставі
аналогії до інших концептуальних структур і сфер. Поєднання цих способів
визначає відсутність у таких зворотах вільних синтаксичних корелятів,
генотипів, які стали б первинною ланкою фразеологічного семіозису.
Фразеотворення звичайно кваліфікують як вторинний семіозис, проектуючи
звороти на вільні синтаксичні сполучення-омоніми і відзначаючи асиметрію
їхніх планів форми та змісту.

Теза про обов’язкову кореляцію фразем із вільним синтаксичним
сполученням в українському мовознавстві стала ледве не канонізованою
(пор.: “Фразема – це аналітичний за структурою, але семантично цілісний
і синтаксично неподільний мовний знак, який утворюється внаслідок
інтеграційної дифузії лексичних і граматичних значень свого
вільносинтаксичного генотипу, зумовленої процесами вторинного семіозису”
[Алефіренко 1987: 4]; “Значення фразеологічної одиниці – результат
переносного вживання вільного словосполучення” [Ужченко, Авксентьєв
1990: 47]). Подібні тлумачення не відображають усіх різновидів механізму
фразеотворення, адже стійкі звороти дуже різні за способами зв’язку
семантики компонентів з інтегральним значенням: нерідко синтаксична
синтагматика фразем семантично не забезпечена. Чимало з них побудовані
за принципом “глокої куздри”: ззовні зберігаючи синтаксичну структуру та
морфологічне узгодження, вони є парадоксальними за способом семантичного
поєднання компонентів і не мають відповідників – омонімічних вільних
сполучень: з коліна вилупити; сім мішків гречаної вовни; вивело очі на
лоб; молотити зубами; сказати наздогад буряків, щоб дали капусти;
показати, почому лікоть кваші; перетліти душею; роздають дрижаки;
вискочити з голови тощо (пор.: [Телия 1996: 33]). Саме тому при
інтерпретації внутрішньої форми фразеологізмів у сучасних дослідженнях
ураховується й асоціативно-образний потенціал мовних знаків, під впливом
якого у номінативних одиницях із прямими значеннями формуються нові
змісти, що значно збільшує креативні ресурси мови (див. праці А.М.
Баранова, Д.О. Добровольського, В.М. Телії, Т.З. Черданцевої, Р. Гіббса,
Дж. О’Брайєна, Н. Наяка, Е. Каві, Р. Макіна, С. Глаксберга та ін.). Д.О.
Добровольський вважає, що такий потенціал сформований на підставі
асоціацій, які можуть бути взагалі не пов’язаними ані з прямими
значеннями компонентів, ані з метафоричними моделями [1996: 73].

Змішано мотивовані фраземи створюють особливий, унікальний синтаксис,
опис якого є перспективою синтаксичних студій. „Будівельним майданчиком”
такої синтаксичної синтагматики є семантика в широкому розумінні як
інформаційна структура свідомості носіїв мови. Аналіз
буквально-фігурального вираження цієї інформаційної структури через
словосполучення або речення повністю змінює наші уявлення про
семантико-функціональну будову синтаксису та співвідношення між
глибинними і поверхневими синтаксичними структурами.

$

$

&

6

8

>

@

D

F

T

V

X

f

h

|

~

?

?

 

c

¤

?

?

?

?

E

I

I

?

O

O

e

i

- , . > @ P R T V h j l n r t † ? ? ? ¬ ® A A Ae AE ? O ae ae o o

(

*

,

.

B

D

N

P

`

b

h

j

Xj

z

|

?

?

 

®

°

3/4

A

I

I

e

i

o

u

Iманіфестують зміст образу/способу дії або якості поряд із
різноманітними конотативними відтінками: їсти (поїдати, жерти, пожирати)
очима – „1. Невідривно, пильно дивитися на кого-небудь, виявляючи при
цьому певні почуття (любові, неприязні, ненависті і т. ін.); 2. Дуже
уважно, прискіпливо розглядати кого-, що-небудь, виявляючи при цьому
цікавість, певний інтерес, стежити за ким-небудь” [ФСУМ: 357]; ковзати
очима – “мимохідь дивитися, поглядати на кого-, що-небудь” [ФСУМ: 383];
втопити очі – “пильно, уважно, невідривно вдивлятися в щось” [ФСУМ:
159]; наводити око – “пильно дивитися на кого-, що-небудь” [ФСУМ: 520];
око біжить – “хто-небудь часто дивиться, поглядає на когось, кудись”
[ФСУМ: 584] тощо.

Значення дієслівних складників у наведених зворотах служать
кваліфікаторами зорового сприйняття й є результатом метафоричної
переінтерпретації дієслів переважно концепту ЛЮДИНА. Якщо супровідниками
зворотів є дієслова на позначення предикатних позицій дивитися,
поглядати, оглядати, глянути, стежити, слідкувати, то знаками якості
зорового сприйняття служать метафоричні прикметники, запозичені зі сфер
біоморфного та предметного кодів: вовчим оком – “жадібно, хтиво і т.
ін.” [ФСУМ: 586]; неситим оком – “заздрісно, жадібно, невдоволено і т.
ін.” [ФСУМ: 587]; свіжим оком – “не так, як раніше, як інші; по-новому”
[ФСУМ: 587]; гостре око – “хто-небудь добре бачить; спостережливий,
кмітливий” [ФСУМ: 583] тощо.

Метафорична переінтерпретація дієслів дає змогу порівняти погляд людини
з вогнем, щоб відтворити інтегральну семантику почуттів, емоційних
станів у змішано мотивованих фразеологізмах: очі загорілися; очі горять
вогнем (у 2 знач.); очі заіскрилися – “1. Чий-небудь погляд, вигляд
раптово став виражати якесь почуття (радість, схвильованість, збудження
і т. ін.)” [ФСУМ: 598]; очі запалали – “чий-небудь погляд виражає якесь
почуття (гнів, обурення, рішучість і т. ін.)” [ФСУМ: 599]; очі метають
іскри (блискавиці) – “хтось дивиться гнівно, люто, сердито і т. ін.”
[ФСУМ: 599]; очі розгорілися – “чий-небудь погляд, вигляд виражає якесь
почуття (задоволення, захоплення, гнів і т. ін.” [ФСУМ: 600]; очі
пропікають – “хто-небудь дивиться на когось дуже пильно, прискіпливо”
[ФСУМ: 600]; очі так і світяться – “хто-небудь веселий, радісний,
збуджений” [ФСУМ: 600]. У таких випадках очевидною є кореляція
пропозиційного ядра фрейму з модусним компонентом, почуттями й
відчуттями людини, що зумовлює поповнення асоціативно-термінального
фрагмента знань про позначене.

Предикатну позицію у фреймах сенсорної, інтелектуальної діяльності
людини, її руху представляють за суміжністю й інші партоніми-соматизми:
вуха в’януть – “кому-небудь неприємно, гидко слухати що-небудь” [ФСУМ:
162]; розвішувати вуха – “1. З сл. слухати і под. Уважно, з цікавістю, з
великим захопленням; 3. Заслухавшись, захопившись чиєюсь розмовою,
забувати про все інше” [ФСУМ: 744]; ворушити мозком – “добре думати,
міркувати” [ФСУМ: 146]; в’їстися в мозок – “дуже добре запам’ятатися”
[ФСУМ: 135]; мозолити свій язик – “говорити багато чого-небудь
несуттєвого” [ФСУМ: 502]; вивезти язиком як на лопаті – “сказати
що-небудь недоречно, недоладно” [ФСУМ: 81]; розв’язати вуста (губу) –
“почати говорити” [ФСУМ: 746]; накивати п’ятами (в 1 знач.) – “утечею
врятуватися від небезпеки, очевидної смерті” [ФСУМ: 96]; відбивати ногу
– “йти, чітко і твердо ступаючи” [ФСУМ: 114]; міряти ногами – “ходити
пішки по чомусь” [ФСУМ: 494] і под.

У змішано мотивованих фраземах позиція предиката може бути представлена
й оказіональними експресивними віддієслівними іменниками обмеженої
валентності, дієслова ж служать лише граматикалізованою формою буття,
часу, модальності: справляти посиденьки (рідко сидні) – “нічого не
робити, бути нічим не зайнятим” [ФСУМ: 853]; давати хропака – “міцно, з
хропінням спати” [ФСУМ: 213]; взяти втямки – “усвідомити, збагнути
що-небудь” [ФСУМ: 77]; годувати жданиками – “неодноразово обіцяти
зробити що-небудь, але не виконувати обіцяного” [ФСУМ: 180]; дати драла
(драпака) – “утекти” [ФСУМ: 221]; махнути на вдиранці – “швидко залишити
якесь місце; втекти” [ФСУМ: 480]; строїти смішки (підсмішки, хахи) –
“глузувати, насміхатися, жартувати не в пору” [ФСУМ: 868]; давати
штовханів – “боляче штовхати кого-небудь, бити короткими різкими
ударами” [ФСУМ: 212]; дати нурка – “1. Упірнути ” [ФСУМ: 222]; дати
щипки – “боляче ущипнути кого-небудь” [ФСУМ: 223]; реви насіли –
“хто-небудь голосно заплакав” [ФСУМ: 734] тощо.

Віддієслівні іменники як предикатні знаки у фраземах можуть бути й
стилістично нейтральними. У таких випадках функцію експресивності разом
із позначенням способу дії беруть на себе дієслівні супровідники
метафоричної семантики: вмерти зо сміху – “дуже сміятися” [ФСУМ: 139];
волочити життя – “жити безрадісно, нецікаво, у горі та нестатках” [ФСУМ:
145]; сипати жартами – “часто вставляти в мову багато влучних, дотепних,
жартівливих слів, фраз і т. ін.” [ФСУМ: 806]; заливатися реготом –
“дуже, без упину сміятися, реготати” [ФСУМ: 310] тощо.

Позиція предиката диктуму отримує й дієслівне позначення, в таких
випадках його синтаксичні кореляти, здебільшого іменники, мають
метафоричне значення і на підставі модусу формують конотативний
потенціал зворотів і додатковий денотативний зміст образу / способу дії:
дивитися зашморгом – “1. Косити очима; 2. Виражати поглядом велике
незадоволення ким-, чим-небудь, мати сердитий вигляд” [ФСУМ: 236];
дивитися козирем – “мати хвацький, молодецький або гордовитий вигляд”
[ФСУМ: 236]; дивитися вовком – “виявляти неприязне, вороже ставлення до
кого-небудь” [ФСУМ: 236] тощо.

Декодування змішано мотивованих фразеологізмів нерідко ґрунтується на
диктумній семантиці об’єкта пропозиції, що за суміжністю вказує на
імплікований предикат і визначає тип процесуального значення звороту:
держати слово – “2. Виступати, промовляти перед ким-небудь” [ФСУМ:
228–229]; кидати слова на вітер – “даремно, марно говорити що-небудь”
[ФСУМ: 371]; вибивати гопака – “завзято танцювати” [ФСУМ: 79]; вилити
сльози – “гірко плакати” [ФСУМ: 93]; не виходити з горілки – “бути
постійно п’яним” [ФСУМ: 112]; влетіти в копійку – “дорого коштувати,
обійтися кому-небудь” [ФСУМ: 137] і под. Предикат може бути
представлений фабрикативом в образно мотивованих евфемістичних фраземах:
молитися скляному богу – “випивати, пиячити” [ФСУМ: 502].

Отже, аналіз когнітивної проекції синтаксичних структур українських
фразеологізмів виявляє значні мовні ресурси образно-метафоричного
представлення події, яке є чинником невідповідності синтаксичних позицій
поверхневих структур до їх глибинних корелятів. Дослідження цього
співвідношення при частково метафоричній репрезентації інформації може
стати підґрунтям для нового вектора семантичного синтаксису –
когнітивно-метафоричного.

Література

Алефіренко М.Ф. Теоретичні питання фразеології. Харків: Вища школа,
1987.135 с.

Арутюнова Н.Д. Пропозиция, факт, событие (опыт концептуального анализа)
// Изв. АН СССР. Серия языка и литературы. 1987. Т. 46. № 6. С.
529-546..

Гуйванюк Н.В. Формально-семантичні співвідношення в системі синтаксичних
одиниць.Чернівці: Рута, 1999.336 с.

Добровольский Д.О. Образная составляющая в семантике идиом // Вопросы
языкознания. 1996. № 1. С. 71-92.

Кобозева И.М. Лингвистическая семантика.М.: Эдиториал УРСС, 2000.342 с.

Попова З.Д. Структурная схема простого предложения и позиционная схема
высказывания как разные уровни синтаксического анализа // Словарь.
Грамматика. Текст.М.: Изд-во ИРЯ РАН, 1996.С. 255-268.

Селиванова Е.А. Когнитивная ономасиология.К.: Фитосоциоцентр, 2000.248
с.

Селіванова О.О. Нариси з української фразеології (психокогнітивний та
етнокультурний аспекти).К. Черкаси: Брама, 2004.276 с.

Телия В.Н. Русская фразеология. Семантический, прагматический и
лингвокультурологический аспекты.М.: Наука, 1996. 285 с.

Тулина Т.А. Предикатные актанты как компоненты семантической структуры
предложения и текста // Словарь. Грамматика. Текст.М.: Изд-во ИРЯ РАН,
1996.С. 432-441.

Ужченко В.Д., Авксентьєв Л.Г. Українська фразеологія. Харків: Основа,
1990. 167 с.

Похожие записи