Реферат на тему:
Особливості епітетного слововживання у тексті Біблії
Функціонування епітетів як одного з визначальних мовно-виразових
засобів у структурі релігійного тексту позначене не лише частотністю,
але й смисловою, ідейно-художньою вагомістю. Епітети сприяють вираженню
найтонших нюансів богослужбового тексту, що є засобом духовного
спілкування людини з Господом, часто надають предметам, подіям, явищам
емоційно-експресивних характеристик із позицій християнського світогляду
і моралі. Особливості використання епітетів значною мірою зумовлюються
жанровою приналежністю тексту, його ідейно-стилістичним спрямуванням.
Неоднаковим є вживання епітетних одиниць у перекладних та оригінальних
україномовних текстах.
Як відомо, Біблія – перекладний текст. Специфіка біблійної мови полягає
насамперед у тому, що внаслідок перекладу з давньоєврейської і грецької
мов відбувається змішування кількох національно-мовних картин світу.
“Під мовною картиною світу ми розуміємо характер віддзеркалення в мові
концептуальної картини світу й мовні засоби вираження знань про неї.
Саме в мовній картині виявляється своєрідність членування концептуальної
картини світу у різних народів…”[Лисиченко 1998 :129]. Таким чином,
мовна картина світу кожного народу зумовлює ряд етнопсихологічних
чинників. Уже в цьому полягає проблема перекладу Біблії. Ю.Караулов
трактує мовну особистість як глибоко національний феномен. Дослідник
пов’язує національну специфіку мови з певним історичним періодом,
стверджує, що національне завжди є діахронним [Караулов 1987 : 40].
Прив’язаність до тексту оригіналу примушує перекладача якнайповніше
відтворювати його змістові, мовностилістичні особливості. Він обмежений
у довільному виборі мовних засобів, проте і пошук точних відповідників у
рідній мові не завжди є можливим і доцільним. І.Огієнко слушно
зауважував: “…треба пильнувати, щоб переклади наші були дзеркалом
оригіналу… Звичайно, наш переклад має бути дзеркалом оригіналу лише
можливим, бо цілком дослівний переклад був би для нашої мови
неприроднім”[Огієнко 2000 : 9]. І.Огієнко (митр. Іларіон) розробив
методологію перекладу Святого Письма та богослужбових книг українською
мовою. Він звертав увагу на необхідність дбати про поетичність
перекладів, про те, щоб “мова в перекладах не була буденною, звичайною,
бо для церковного вжитку … більше пристойною буде мова поважна, мова
“високого” стилю”[Огієнко 2000 : 20]. У роботі над перекладом Святого
Письма І.Огієнко відмовився від формального копіювання чужомовного
тексту. Про це свідчать численні примітки на сторінках Біблії, де
перекладач наводить єврейські та грецькі відповідники до вживаної
української словоформи, вказуючи на їх відмінності у семантиці,
етимології. Наприклад: “А я – необрізановустий. (Необрізановустий – aral
sefatajim – неречистий, непромовець, тупий мовою)”[2M : 6.12]; “І
повернув Господь західний дуже сильний вітер назад, і він поніс сарану і
укинув її до Червоного моря.(В оригіналі Jam Suf – Очеретяне море;
Червоне море – це грецька назва” [2M : 10.22]; “… вийшли всі Господні
війська з єгипетського краю.(Civ’ot Jehova – війська Господа, цебто
Ізраїль)”[2M : 12.11]; “А на столі покладеш хліб показний, що завжди
перед Моїм лицем. (Lechem panin – дослівно “хліб Божого обличчя”)”[2M :
25.30]. Н.Дзюбишина-Мельник зауважує, що переклад Біблії І.Огієнка
виражає орієнтацію конфесійного стилю на внутрішньомовні (власне
українські) ресурси” [Дзюбишина-Мельник 1998 : 9]. Наприклад, замість
усталених форм богобоязний, лжепророки І.Огієнко використовує
богобійний, фальшиві пророки.
Переклад митрополита Іларіона спрямований на те, щоб донести
українському читачеві ідейно-концептуальну основу Святого Письма,
адаптувавши її до особливостей світосприйняття і мовної традиції
українців. Але при цьому зберігається функціональна відповідність між
оригіналом і перекладом, стильова специфіка релігійного тексту.
Накладання кількох мовних картин світу найвиразніше простежується на
рівні мовно-виразових засобів (зокрема епітетів). Наприклад, у Старому
Заповіті, в поетичній книзі “Пісня над піснями” порівнюємо такі
характеристики: “Я – саронська троянда, я долинна лілея!” [Пісн.:2.1];
“Утікай, мій коханий, і станься подібний до сарни собі, чи до молодого
оленя у бальзамових горах!” [Пісн.:8.14]. І зовсім інше змалювання,
значно ближче українській ментальності: “подруго моя, моя красна”
[Пісн.:2.10] (дівчина красна – постійний епітет в українському
фольклорі); “Хто це така, що вона виглядає, немов та досвітня зоря”
[Пісн.:6.10]. На думку С.Єрмоленко, постійний епітет “часто стає основою
витворення образів-символів, за ним приховані багатопланові зв’язки
народнопісенного слова” [Єрмоленко 1987 : 77]. Українцям, на противагу
до південних народів, властиво асоціювати прохолоду, білий колір зі
снігом: “І стала одежа його осяйна, дуже біла, як сніг” [Мр:9.3]; “Немов
снігова прохолода в день жнив – посол вірний для тих, хто його посилає”
[Пр:25.13].
Таким чином, у тексті Біблії відчутною є присутність особи перекладача
із властивими йому національно-мовними особливостями сприйняття світу,
проте незмінною лишається структурно-концептуальна і мовностилічна
єдність Святого Письма. Н.Дзюбишина-Мельник стверджує, що “можна визнати
переклад Біблії І.Огієнка найбільш перспективним для загальної
стильово-стилістичної орієнтації сучасного конфесійного стилю
української літературної мови” [Дзюбишина-Мельник : 15].
h«
¶
(
*
.
0
L
N
x
z
”
–
?
?
?
¬
E
E
TH
a
a
ae
o
o
h«
&
(
:
Література Біблія: Книги Святого Письма Старого і Нового Заповіту (переклад І.Огієнка). М.,1988. 1528 с. Дзюбишина-Мельник Н. Стильово-стилістичні орієнтації сучасного конфесійного стилю // Єдиними устами. Львів, 1998. №2. С.6-15. Єрмоленко С.Я. Фольклор і літературна мова. К.:Наук.думка,1987. 245 с. Караулов Ю.Н. Русский язык и языковая личность. М.: Наука, 1987. 264 с. Лисиченко Л. Мовна картина світу та її рівні // Зб. Харк. істор.-філол. товариства. Нова серія. Х., 1998. Т.6. С.129-144. Огієнко І. Методологія перекладу Св. Письма та богослужбових книг на українську мову // Єдиними устами. Львів, 2000. №4. С.2-41. Шевченко Л.Л. Семантична трансформація слів у текстах Нового Заповіту // Мовознавство. 2001. №3. С.70-75.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
