Реферат на тему:

Основні норми української літературної вимови

Розділ мовознавства, який вивчає правила єдиної літературної мови,
називається орфоепією (від грецьк. orthos — правильний, рівний і epos —
мова, слово). Орфоепічні норми регулюють правила

вимови звуків і звукосполучень, правила наголошування слів, їх форм при
словозміні тощо. Орфоепічні норми сучасної української літературної мови
склалися на основі вимови, властивої центральним українським говорам —
полтавським і київським. Досить часто в усній мові спостерігаються
відхилення від орфоепічних норм, що пояснюється впливом діалектів, а
також впливом правопису на вимову в тих випадках, коли слово
вимовляється не так, як пишеться.

Розглянемо основні норми вимови голосних і приголосних звуків в
українській мові, правила наголошування слів, а також деякі засоби
творення милозвучності.

При характеристиці особливостей вимови звуків використовується фонетична
транскрипція, зокрема такі знаки:

(‘) — відображення м’якої вимови;

(;) — позначення подовженої вимови приголосних.

Основними нормами української літературної вимови є такі:

1. Під наголосом усі голосні звуки української мови виголошуються чітко,
виразно, відповідно до написання, наприклад; буря [бур’а], закон
[закон], макет [макет], людина [л’удина], лямка [л’амка].

2. Голосні [а], [у], [і] в ненаголошеній позиції вимовляються
повнозначно і ясно, відповідно до написання; валюта [вал’ута], твору
[твору], розмір [розм’ір].

3. Ненаголошені [є], [и] часто у вимові взаємно зближуються і
вимовляються як [є11] або [ие], наприклад; реквізит [ре»кв’ізит], підпис
[п’ідпи’с], цензура [це»нзура], викладач [ви’кладач], клавесинний
[кла-ве»син;ий].

4. Ненаголошений [о] здебільшого вимовляється виразно і чітко, він
ніколи не наближається до [а], як це властиво російській мові: охорона
[охорона], польоти [пол’оти], сторін [стор’ін]. У позиції перед
наголошеним складом з [у] ненаголошений [о] часто вимовляється як [оу]:
костюм [коус’тум], полуда [поулуда].

5. Дзвінкі приголосні перед глухими та в кінці слів вимовляються
дзвінко: хліб [хл’іб], досвід [досв’ід], сторож: [сторож], мороз
[мороз], об’їзд [обйізд], книжка [книжка], рідко [р’ідко], могти
[могти]. Зміна приголосних на глухі у цих позиціях, поширена в деяких
українських говорах (а також властива російській мові), є порушенням
орфоепічних норм української літературної мови.

В окремих випадках перед глухими приголосними дзвінкий [г] вимовляється
як [х]: нігтик [нуітиек], кігтя [куіхт’а].

6. Глухі приголосні перед дзвінкими в середині слів вимовляються
дзвінко: вокзал [воґзал], молотьба [молод’ба].

7. Губні приголосні [б], [п], [в], [м], [ф], а також звук [р]
вимовляються твердо майже в усіх випадках, зокрема послідовно в кінці
слова або складу: осіб [ос’іб], кров [кров], ], верф [верф], повір
[пов’ір], секретар [сеикреитар], серйозний [сеирйозний]. Напівпом’якшені
вони перед [і]: біржа [б’іржа], пінта [п’інта], мінус [м’інус], ефір
[еиф’ір], гіркий [г’іркий], в іншомовних словах: бюро [б’уро], Мюнхен
[мунхеин], пюре [п’уре]) та у словах на зразок свято [св’ато] цвях
[ц’в’ах], тьмяний [т’м’аний].

8. Задньоязикові приголосні [г], [ґ], [к], [х], як правило, тверді: гиря
[гир’а], геолог [геиолог], ґанок [ґанок], килим [килим], хиткість
[хитк’іс’т’]. Пом’якшуються вони тільки перед [і] та в деяких іншомовних
словах: кіоск [к’іоск], хірург [х’ірург], енергія [еинерг’ійа], кювет
[к’увет], гюйс [г’уйс].

9. Приголосний [ц] у кінці слів вимовляється м’яко, за винятком
іншомовних слів: кінець [к’інец’], хлопець [хлопеиц’], палець [палеиц’],
продавець [продавец’], але: палац [палац], шприц [шприц].

10. Розрізняються приголосні — проривний ґ (ґудзик, ґанок, ґрунт,
ґрунтовний) і щілинний г (генеральний, голова, гнучкий).

11. В іншомовних словах звук [і] після іншого голосного обов’язково
йотується: інтуїція [інтуйіц’ійа], мозаїка [мозайіка],/>^ша [руйГ на],
Луїза [луйіза].

12. В іншомовних словах буквосполученню іє завжди відповідає
звукосполучення [ійе]: гігієна [г’іг’ійена], клієнт [кл’ійент], дієта
[д’ійета], пацієнт [пац’ійент]. Вживання у таких словах нейотовано-го
[є] є неправильним.

Норми наголошення в сучасній українській літературній мові є нелегкими
для засвоєння. Пояснюється це такими особливостями наголосу, як
повсюдність і рухомість. Наголос в українській мові визначається як
повсюдний, оскільки він може припадати у слові на будь-який склад
(перший, другий, третій тощо), наприклад: поїзд, маркетинг, феномен,
консорціум, комерсант, співіснування, самовдосконалення. Така
особливість, як рухомість, означає, що в формах того самого слова
наголос може бути різним, як-от: гараж: — гаража — у гаражі; гопак —
гопака; брати — беремо, берете. Іноді навіть та сама форма слова
акцентується по-різному, наприклад фор-ма називного відмінка множини
деяких іменників (векселі, але 2 векселі, лікарі але 4 лікарі), форми
родового й орудного відмінка

однини числівника один (одного але всі до одного, один за одного, один
одного; одним, але один за одним, один з одним, одні одних).

Складність засвоєння наголосу посилюється також тим, що у ба-гатьох
словах наголос є нерухомим, тобто при змінюванні слова за відмінками,
родами, числами, дієвідмінами наголос припадає на той самий склад:
гривня — гривні, гривнями; лагодити — лагоджу, лагодиш. У розмовній мові
часто трапляються помилки, що виникають внаслідок змішування рухомого і
нерухомого наголосу. Порушення норм наголошування іноді пояснюються
впливом російської мови, наприклад у словах — бесіда, близький, верба,
колесо, косий, кропива, кухонний, одинадцять (порівняйте з російськими
словами беседа, близкий, верба, колесо, косой, крапива, кухонний,
одиннадцать).

Іноді мовці неправильно виголошують прізвища та імена по батькові
(Баран, Драбина, Дубина, Коваль, Кравець, Лопух, Співак, Лукич, Луківна,
Кузьмович), географ™ я^ (Полтавщина), назви свят (Покрова, Великдень,
Великодня) тощо.

Складність засвоєння норм наголошування не повинна спричинювати їх
ігнорування, адже дотримання орфоепічних вимог є необхідною складовою
загальної мовної культури людини. Опрацювати орфоепічні норми
української мови Вам допоможе короткий словник наголосів, вміщений у
додатку.

Однією з орфоепічних вимог української літературної мови є
функціонування милозвучності. Ця вимога зумовлює чергування префіксів у
— в, сполучників і — й, прийменників у — в — уві, з -із — зі, часток би
— б, же — ж та ін. Розглянемо деякі з цих чергу-вань докладніше.

Чергування У — В

1. В українській мові чергуються як прийменники у, в, так і префікси у-,
в- у словах. У вживається для того, щоб уникнути збігу при-голосних,
важких для вимови:

а) між приголосними: флагман у справі роздержавлення, брати участь у
різних проектах, надрукував у газеті;

б) на початку речення перед приголосним: У вступній частині договору
наводяться найменування сторін; Усі засоби інформування про ціни повинні
бути чітко оформлені; Уразі потреби фахівців запрошу-ють з інших міст;

в) незалежно від закінчення попереднього слова перед наступним в, ф, а
також перед сполученням літер льв, св, еф, тв, хв і под.: поїхати у
відрядження, включити у фінансовий звіт, жити у Львівській об-ласті,
дізнатися у своїх підлеглих, досягнення у тваринництві, здійс-нити у
двотижневий термін; Професори Одеської національної юри-дичної академії
залучаються до виконання інноваційних програм Ради Європи у сфері
державно-правового реформування в Україні (з газ.); Добре було у вересні
та на початку жовтня (Гр. Тютюнник);

г) після паузи, що на письмі позначається комою, крапкою з комою,
двокрапкою, тире, дужкою й крапками, перед приголосним: Херсонський
морський торговельний порт розташований у гирлі Дніп-ра, у 53 милях від
Чорного моря; За третій рік роботи організації у житлове будівництво
було залучено 107,9 мільйона гривень, уведено в експлуатацію 210 тис.
квадратних метрів житла; Вам необхідно звернутись до тієї установи, у
віданні якої перебуває цей будинок; І виробничими успіхами, і
економічним зростанням, і продуманою стратегією розвитку, завдяки якій
підприємство отримало перспек-тиву, -усім цим заводчани завдячують
своєму директорові.

2. В уживається для того, щоб уникнути збігу голосних:

а) між голосними: купувати в аптеці, запроваджувати в установі, мешкала
в Одесі, зміни в оподаткуванні, брати в оренду, розірвати в
односторонньому порядку, інвестиційні процеси в Україні;

б) на початку речення перед голосним: В акціонерному товарист-ві з числа
акціонерів може створюватися рада акціонерного товари-ства; В умовах
оренди діяло 8,7тис. магазинів.

3. Після голосного перед приголосним, залежно від темпу, ритму мови,
вживається і у, і в: Смачно у них у хаті пахло, це мені досі впа-м’ятку
(В. Дрозд); Земна куля оберталася у міжзоряному просторі (В. Довженко);
Повертались додому в темряві (Гр. Тютюнник); Якщо побажаєте зайти в
кабіну, будь ласка (О. Гончар); 3року врік у столиці зростають обсяги
житлового будівництва; Кава “Галка” фасується в тару від Гостомельського
склозаводу; Технологіями, розробленими київськими авіаремонтниками,
користуються в багатьох країнах світу.

Чергування І — Й

Сполучник і та початковий ненаголошений і в ряді випадків чер-гуються з
й у тих же позиціях, що й у — в.

1.1 вживається, щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимови, а
саме:

а) між приголосними: Зазначте, в який час і на яких посадах ви
працювали; І зараз він такий же, як і був, тихий і мудрий (В. Сосюра);

б) перед йотованими (й, є, ї, ю, я):… Промчались вперед червоні
поліцейські машини і їм навздогін санітарний фургон (О. Гончар);
Зав’язалася розмова на тему: наша метеорологія і її недосконалість (М.
Хвильовий);

в) після паузи, що на письмі позначаються крапкою, комою, крапкою з
комою, двокрапкою, крапками, перед приголосним: Незабаром завод буде
повністю автоматизовано, і за рівнем технологічного оснащення він
відповідатиме європейським стандартам; І знов Емене сама, і знов їй
нудно (М. Коцюбинський); Він сам розіклав навколо себе хмиз — і підпалив
(В. Дрозд);

г) на початку речення: / бригадири почали готуватись до засідання (О.
Вишня); / враз знерухоміло все (О. Гончар);

ґ) при зіставленні понять: війна і мир, добро і зло і т. ін. 2. Й
уживається, щоб уникнути збігу голосних:

а) між голосними: Мале підприємство організується з метою повнішого й
ефективнішого використання сировинних і трудових ресурсів регіону;
Підприємства, установи й організації незалежно від форм їх власності
зобов’язані керуватися Законом «Про захист прав споживачів»;

б) після голосного перед приголосним: 3 приватизацією постала нагальна
потреба розробки антикризової програми й зміни політики управління
підприємством; Спільними зусиллями колективу й керівництва створено
високотехнологічну модель банку; У цих житлових комплексах містяться
підземні паркінги й медичні пункти, пральні й фізкультурно-оздоровчі
комплекси.

Чергування 3 — 13 — 31 (30)

Варіанти прийменника з — із — зі (зрідка зо) чергуються на тій самій
підставі, що й в — у, і — й. 1. З уживається:

а) перед голосним, з якого починається слово, незалежно від паузи та
закінчення попереднього слова: 3 ухваленням цього Закону змінено порядок
зарахування податку на прибуток; Виставка працюватиме з 11 по 14 липня;

б) перед приголосним (крім с, ш), рідше — сполученням приголосних
початку слова, якщо попереднє слово закінчується голосним:

Кошти було перераховано з вашого рахунка 24 листопада; Прийміть наші
вітання з нагоди вашого ювілею;

в) на початку речення, після паузи: З підозрюваного було знято всі
звинувачення; З бічної вулички виразно почулися чиїсь голоси (М.
Стельмах); Він хитався, весь блідий, з розширеними очима (Н.
Ро-манович-Ткаченко).

Щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимови, вживають із або зі.

2. Варіант із уживається переважно між свистячими й шиплячими звуками
(з, с, ц, ч, ш, щ) та між групами приголосних (після них або перед
ними): Строк виконання замовлення встановлюється виконавцем за
погодженням із замовником; Необхідно скласти додаткову угоду до
контракту із заступником директора підприємства із загальних питань;
Перелік санкцій має визначатися за погодженням із профспілковою
організацією; Багато підприємств перешило на розрахунок із споживачами
через касові апарати.

3. Зі вживається перед сполученням приголосних початку слова, зокрема
коли початковими виступають з, с, ш, щ і т. ін., незалежно від паузи та
закінчення попереднього слова: Ознайомтеся зі звітами про рух і залишки
цінностей; Кожна зі Сторін має право розірвати цей Договір; Прошу
прийняти мене на вечірнє відділення училища зі спеціальності вчитель
початкових класів. Розмова зі звичайної робилася політичною (Б. Лепкий);
Не повернеться в мене язик назвати генієм того, хто експериментує зі
злом! (О. Гончар).

Прийменник зо як фонетичний варіант прийменника зі завжди виступає при
числівниках два, три: позичив зо дві сотні, працював зо три дні;
паралельно із зі у словах зотліти, зотлілий, зомліти, зомлілий; може
виступати й при займеннику мною: зі (зо мною), але тільки зі Львова.

Список використаної літератури

Антоненко-Давидович Б. Як ми говоримо. — К.: Либідь, 1991.

Бабич Н. Д. Основи культури мовлення. — Львів: Світ, 1990.

Ботвина Н. В. Офіційно-діловий та науковий стилі української мови. — К.:
Артек, 1999.

Волощак М. Неправильно — правильно: Довідник з українського
слововживання: За матеріалами засобів масової інформації. — К., 2000.

Глущик С. В., Дияк О. В., Шевчук С. В. Сучасні ділові папери. — К.: А.
С. К., 2000.

Гнаткевич Ю. Уникаймо русизмів в українській мові. — К.: Видавничий
центр «Просвіта», 2000.

Головач А. С. Зразки оформлення документів: Для підприємств і громадян.
— Донецьк: Сталкер, 1997.

Головащук С. І. Словник-довідник з українського літературного
слововживання. — К.: Рідна мова, 2000.

Гринчишин Д. Г., Сербенська О.А. Словник паронімів української мови. —
К.: Рад. шк., 1986.

Ділова українська мова: Навч. посіб. — К.: Т-во «Знання», КОО, 2000.

Ділова українська мова: Посіб. для студентів вузів / За ред. Н. Д.
Бабич. — Чернівці: Рута, 1996.

Ділові папери та документи підприємницької діяльності / Упоряд. В. -Л.
Кулініченко. — К.: Український центр духовної культури, 1996.

Похожие записи