Реферат на тему:
Орфографічні норми сучасної української мови (правопис префіксів,
суфіксів, апострофа, м’якого знака, великої літери)
1. Написання префіксів і суфіксів
В українській мові функціонує багато префіксів і суфіксів, які можуть
викликати труднощі в написанні.
При вживанні префіксів слід керуватися такими правилами: 1) перед
буквами, що позначають голосні, дзвінкі й сонорні приголосні звуки,
пишеться префікс з-, напр.: зекономити, збагатіти, зв’язати; 2) перед
літерами к, п, т, ф, х пишеться префікс с-, напр.: сказати, спитати;
3) префікси роз-, без-, воз-, через- завжди пишуться з буквою з, напр.:
безсистемний, возвеличити; 4) у префіксах пре-, пере- пишеться е, а в
префіксі при- – и; щоб не помилятися у написанні цих префіксів треба
пам’ятати, що префікс пре- вказує на вищу міру ознаки, префікс при- – на
приєднання, наближення, частковість, результат дії, належність чи
причетність до чогось, а префікс пере- – на повторність, надмірність
дії, подолання відстані, перешкоди; префікси пре-, при-, пере- не слід
сплутувати з частинами коренів пре-, при-, пери- в іншомовних словах,
напр.: премудрий, прийти, приміський, перебути, презент, привілей,
перипетія; 5) префікс прі- мають слова прізвище, прізвисько, прірва,
пріфікс; 6) у префіксах від-, під-, над-, об-, між- кінцеві приголосні
завжди дзвінкі, напр.: обстеження, підходити.
У правописі іменникових суфіксів до складних належать такі випадки: 1)
після д, т, з, с, ц, ж, ч, ш, р вживається и, після інших приголосних –
і, а після голосних – ї, напр.: командир, банкір, конвоїр 2) з літерою и
пишуться суфікси -ник, -чик, -щик, -івник, -ич, -иво, напр.: макетник,
прапорщик, працівник, Мотрич, паливо, але марево;
3) суфікси іменників сер. роду мають дві букви нн та и, і, а (я) чи е,
напр.: шумовиння, говоріння, сприяння, звернення; 4) деякі суфікси
завжди пишуться з м’яким знаком, зокрема -альник, -ильник, -ільник,
-альність, -аль, -ець, -ість, -тель, напр.: прибиральник, геніальність,
коваль, переможець, першість, мучитель.
Стосовно написання прикметникових суфіксів складними є такі випадки: 1)
у непохідних і похідних прикметниках, твірна основа яких немає кінцевого
н пишеться суфікс -н-ий (-н-ій); суфікс н не подвоюється і в
дієприкметниках, напр.: природний, всесвітній, ближній; куплений; 2) дві
літери нн мають суфікси прикметників, утворених приєднанням до твірної
основи на -н- суфікса н, напр.: законний, плинний, ранній; 3) суфікси
-ичн-ий, -ічн-ий, -їчн-ий вживаються після приголосних д, т, з, с, ц, ч,
ш, ж, р у прикметниках, утворених від іншомовних слів, напр.:
бюрократичний, академічний, архаїчний; 4) суфікси -ин, -ин-ий пишуться
після приголосних, а суфікси -їн, -їн-ий – після голосних у присвійних
прикметниках, напр.: материн, бджолиний, зміїний; 5) суфікс -ев-ий
(-єв-ий) пишеться у прикметниках з наголосом переважно на основі після
м’якого і шиплячого приголосного, -ов-ий – незалежно від наголосу після
твердого приголосного, а також після м’якого, шиплячого або й з
наголосом на закінченні, напр.: значеннєвий, службовий, грошовий.
2. Вживання апострофа і м’якого знака
Апостроф вживається: 1) після літер б, п, в, м, ф (якщо перед ними у
корені немає приголосного, крім р) перед я, ю, є, ї, н-д: п’ятниця,
ім’я; 2) після р у кінці складу, коли р позначає твердий приголосний,
н-д: довір’я, міжгір’я, але порятунок, рясний; 3) після префіксів та
першої частини складних слів, що закінчуються на приголосний, напр.:
з’єднати, двох’ярусний; 4) після к у слові Лук’ян та в похідних від
нього, напр.: Лук’янчук, Лук’янівка; 5) в іншомовних словах після
губних, задньоязикових, шиплячих перед я, ю, є, напр.: прем’єра, миш’як,
Х’юстон; після іншомовних префіксів, що закінчуються на приголосний,
перед ю, є, напр.: ад’ютант, суб’єкт. Апостроф не пишеться, якщо я, ю, є
пом’якшують попередні приголосні і перед -йо-, напр.: гравюра, курйоз.
^ Z
^
p
®
Oe
?
4
L
^
`
~
?
X, напр.: вп’ятьох, льотчик; 3) у суфіксах -ськ-ий, -зьк-ий, -цьк-ий,
-ськ-ість, -зьк-ість, -цьк-ість, -ськ-и, -зьк-и, -цьк-и, напр.:
український, запорізький, козацький; 4) після л перед літерами, що
позначають м’які приголосні звуки, напр.: сільський, ковальський;
5) у числівниках 5, 6, 9, 10-20, 30; 6) в іншомовних словах після
приголосних д, т, з, с, л, н перед я, ю, є, йо, напр.: більярд,
медальйон та в інших випадках.
Не пишеться м’який знак: 1) після губних, шиплячих, задньоязикових та
гортанного звуків, напр.: сімсот, змагаєшся;
2) після р в кінці слова і складу, напр.: чотирма, але Горький; 3) між
двома однаковими чи різними м’якими або пом’якшеними приголосними,
напр.: навчання, кузня, але тьмяний, різьбяр; 4) після н перед шиплячими
та суфіксами -ськ-ий, -ств-о, напр.: менший, громадянство; 5) у
буквосполученнях -лц-, -нц-, -лч-, -нч-, які походять з -лк-, -нк-,
напр.: рибалці, рибалчин; 6) у числівниках від 50 до 80 (назвах
десятків) та від 500 до 900 (назвах сотень); 7) у прізвищах після л, н,
т перед суфіксами -ченко, -чук, -чишин, напр.: Федченко, Радчук,
Гринчишин та в інших випадках.
3. Правопис великої літери
З великої літери пишуться: 1) прізвища, імена, по батькові, прізвиська,
псевдоніми, напр.: Іван Якович Франко, Володимир Великий; 2) назви
держав, автономних адміністративно-територіальних одиниць, сторін світу,
під якими розуміються краї, народи, напр.: Республіка Білорусь,
Королівство Бельгія, Західна Галичина;
3) географічні й топографічні власні назви, крім родових слів, напр.:
Зелений мис, місто Біла Церква, Кавказький хребет; 4) назви вулиць,
шляхів, каналів, течій, майданів, парків, вокзалів, станцій, портів,
пристаней, крім родових слів, напр.: Андіївський узвіз, Львівська
залізниця, проспект Визволення; 5) назви пам’яток архітектури, замків,
храмів, крім родових слів, напр.: Володимирський собор, Золоті ворота;
6) назви подій, епох, війн, революцій, рухів, повстань, свят, дат, крім
родових слів, напр.: Полтавська битва, епоха Відродження; 7) назви
конгресів, конференцій, найважливіших документів, пам’яток старовини,
творів мистецтва, крім родових слів (у складених назвах переважно перше
слово), напр.: Конституція України, День незалежності України, Перша
світова війна; 8) назви найвищих державних посад України, міжнародних
посад (у складених перше слово), напр.: Міністр освіти України, Посол
Республіки Болгарія;
9) усі слова в назвах найвищих державних органів України та інших країн,
напр.: Верховна Рада України, Організація Об’єднаних Націй;
10) тільки перше слово у назвах державних, партійних, громадських,
профспілкових установ та організацій; міністерств, їх управлінь;
заводів, фабрик, підприємств, наукових і навчальних закладів, музеїв,
театрів, парків культури і відпочинку; областей, округів, районів,
напр.: Збройні сили України, Івано-Франківська міська адміністрація,
Центральна наукова бібліотека АН України імені В.І.Вернадського,
Львівський національний музей; 11) присвійні прикметники із суфіксами
-ів (-їв), -ов (-єв), -ин (-їн), прикметники, які виражають значення
“імені когось”,”пам’яті когось”, напр.: Шевченкові твори, Нобелівська
премія та інші слова.
Рекомендована література
Зубков М.Г. Сучасна українська ділова мова. – Х., 2002. – С. 134-162,
291-299.
Паламар Л.М., Кацавець Г.М. Мова ділових паперів. – К., 2000. – С.
24-27, 36-38, 66-67, 109-110, 128-130, 161, 188-189, 190-191, 202-203.
Потелло Н.Я. Українська мова і ділове мовлення. – К., 1999. – С. 21-23,
36-45.
Сучасні ділові папери / С.В.Глущик, О.В.Дияк, С.В.Шевчук. – К.,
2001. – С. 340-344, 347, 355.
Український правопис. – К., 2002.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
