Реферат на тему:

Обґрунтування принципів структурно-семантичного дослідження мови

Поглиблення розуміння системності стало можливим за умови звернення до
інших галузей знання, зокрема філософії, психології, визнання домінуючої
ролі філософії. У процесі осмислення цього процесу пізнання й самого
процесу становлення мови як складного явища ми скористалися даними не
лише самої лінгвістики в усьому її розмаїтті, але й здобутками
психології і філософії з визначеною уже тенденцією домінантизації
останньої як координатора усіх інших галузей наук.

Діалектику переходу структурної семантики у функціональну досліджують
Ф.С. Бацевич та Т.А. Космеда [Бацевич… 1997]. На прикладі
ономасіологічного розгляду лексики це ж констатує й русистка
О.О.Селіванова в останній монографії [Селиванова 2000]. Здається, на
методологію у мовознавстві, зокрема й у лексикології та семасіології,
претендує не без підстав книга Г.М.Яворської [Яворська 2000]. У
становленні обґрунтованої концепції важливу роль відіграли книги з
психології, зокрема книга «Великие психологи» [Великие психологи 2000],
роботи Паскаля Марсена [Марсен Паскаль 1999], Дуани П. Шульц й Сідні
Елен Шульц [Шульц Дуана 1988].

В основу побудови історії й теорії семасіології ми й кладемо принципи
укладання посібника з історії сучасної психології [Шульц Дуан 1988], в
якій гармонійно й ізоморфно когнітивна сучасна психологія постає як
наслідок розвитку структурної, функціональної, гуманістичної психології,
біхевіоризму, гештальтпсихології, психоаналізу.

Констатуємо загальну закономірність – парадокс сучасної цивілізації і
світової науки в цілому: диференціацію західноєвропейської науки на
природничо-технічну й соціально-гуманітарну з абсолютною домінантизацією
першої і нерозв’язанням основних соціально-економічних проблем, що є
причиною численних соціальних катаклізмів і очевидної соціальної
безперспективності.

Поглиблення пізнання, власне складання цілісної наукової моделі,
безумовно, супроводжується інтеграцією природничих і соціальних
гуманітарних галузей науки, що знову активізує проблему методології,
власне домінантизацію філософії. Колишня ортодоксальна матеріалістична
марксистсько-ленінська філософія навіть у розширеному й доповненому
сталінському варіанті не відповідає потребам сьогодення і з цим
завданням не може впоратися. Але й західна, особливо
північноамериканська з усіма її течіями й напрямками філософія також не
орієнтована на виконання інтегруючої ролі у синтезі природничих та
суспільних наук, що зумовлено однобоким антигуманістичним розвитком
усієї європейської науки. Філософське методологічне осмислення сучасного
наукового процесу бачать вчені на шляху звернення європейської науки до
науки Сходу в ході гуманізації технічного прогресу й технізованої
європейської науки. Поки що ні розквіту гуманітарних галузей науки, ні
посилення інтегруючої ролі філософії європейські вчені не демонструють,
хоч це відчувається у посиленому зацікавленні психологією, яка присвоює
невластиві їй функції філософії, а тепер це відчувається й у філософії,
зокрема у мовознавстві, яке з класичного через модерний структуралізм
уже в складі когнітивної науки вийшло на свій третій, прагматичний
аспект уже зпогляду функціоналізму. Домінантизація філософії у
пізнавальному процесі визначається її об’єднуючим характером, що дає
змогу “орієнтуватися на досягнення науки і в той же час виходити уперед,
позначаючи й прогнозуючи досягнення цивілізації” [Белова 1999].

Навіть тепер, на етапі усвідомлення структурованого характеру мовної
системи, як і в часи класичного мовознавства, ми не забезпечені від
спроб уявити мову і відповідно сприймати її у вигляді однієї
гіпертрофовано представленої підсистеми мови. Тим більше, це не дає
можливості тлумачити мову як самоорганізуючу функціональну постійно
діючу систему. Системність у лінгвістиці, зокрема в лексикології, а
останнім часом у семасіології, реалізовувалася спершу статично й
позасистемно в цілому, але зв’язно лише щодо окремих явищ, пізніше
загальносистемно синхронічно структуровано на окремих підсистемах мови,
а пізніше діахронічно й міжрівневими зв’язками – у вигляді єдиної
макроструктури. У даному випадку маємо на увазі теорію лінгвістичного
детермінізму, ним модель світу, а відповідно диференціацію мовної й
наукової, точніше повсякденно-побутової, міфологічно-релігійної,
художньої й наукової синкретичної моделей, складовою частиною яких
постає лінгвістична. Кожна з моделей, а наукова всіма підмоделями,
відтворює пізнаваний світ у цілісності, структуруючи його. Враховуючи
реальність співвідношення чуттєвого й понятійного, характер цього
співвідношення, змушені при визначенні картини (моделі) світу виходити з
її синкретичного характеру і диференціювати цю синкретичну картину на
повсякденно-побутову (мовну), міфологічно-релігійну, художню, наукову,
визначити їх ієрархію і статус у системі пізнання світу, а можливо, й
ізоморфізм однієї стосовно іншої.

Повсякденно-побутова картина світу як комплексна складається у процесі
формування людини, вона представлена матеріальними речами – знаряддями
праці й засобами виробництва, предметами споживання та ідеальними речами
у вигляді звичаїв, обрядів, творами усної народної творчості,
літератури, інших видів мистецтва. У повсякденно-побутової моделі світу
одиниці змісту – конкретні життєві ситуації, виділювані у процесі
повторюваних актів взаємодії людини з реальним світом, унаслідок чого
пізнавана реальність членується й позначається сприйнятними для органів
чуттів знаками, а з формуванням природної звукової мови – у вигляді
абсолютизованої штучно універсалізованої мовної картини світу – у
процесі диференціації синкретичної повсякденно-побутової моделі світу
формуються усі вже згадані інші моделі. Скажімо, в художньої моделі
зміст інший, ніж у повсякденно-побутової: одиниці змісту – побутові
поняття з денотатними значеннями, виражені словами-образами типу хата,
душа, серце, у художньої – художній образ, у фольклорі та художній
літературі – створюваний за допомогою метафоричного переносу художній
поетичний образ. У кожної галузевої наукової моделі – свій зміст і своя,
специфічна форма вираження. В усіх них зміст універсальний,
раціональний, позбавлений експресивної й етнічно-етнографічної
конотації. Це виявляється при аналізі наукової галузевої термінології,
здебільшого представленої словами-інтернаціоналізмами. У художній
поетичній моделі на цьому рівні визначається метафоричне поле,
співвідносне з художнім образом. На мікроструктурному ж рівні тут
називаємо ознаку-властивість. У релігійній моделі одиницею на
мегаструктурному рівні постає ситуація-картина з життя Христа чи
апостолів, відтворена іконою чи прочитана з Біблії, Євангелія тощо і
відповідного обрядового релігійного дійства. На рівні наукової моделі
одиницею мікроструктурного аналізу постає відношення, мегаструктурного,
так би мовити, молекулярного – комплекс відношень у вигляді понять, що
синтагматично об’єднуються у судження й умовиводи. На рівні мови науки
названим змістовим одиницям відповідають відношення, поняття, понятійні
поля. У мовній системі на рівні наукової моделі в процесі зростаючого
абстрагування й узагальнення в аспекті синтагматичному граматичному
складаються граматичні парадигми-категорії, які утворюють систему
понятійних полів, характерних для кожної національної мови.

Сучасна лексична підсистема мови – це різночасові, різнотипні елементи,
що сприймаються на мікро-, мега- й макроструктурному рівнях аналізу. До
речі, серед лексичних парадигм у мовній моделі за ступенем абстрагування
ми розрізняємо предметно-тематичні групи, лексико-семантичні й понятійні
поля.

Зроблена спроба визначити моделі світу, лексичні парадигми й структуру
слова, не претендуючи на абсолютну істину, підсумовує
структурно-семантичний аналіз лексики в аспекті функціональної, власне
когнітивної лінгвістики з виходом на лінгвістичний детермінізм, який ми
обґрунтовували.

Вивчення структури лексичного значення в основному дало змогу
змоделювати денотатно-предметний й десигнатно-смисловий його компоненти
й серйозно зайнятись конотативним значенням, його природою, структурою,
різновидами цього компонента. У попередніх роботах ми виділили мовну
модель світу на основі конкретно-образного мислення й лінгвістичну як
складову частину наукової моделі на основі понятійного мислення, як і
те, що слід розрізняти слова-образи, в яких денотатно-предметне значення
поєднується з конотативним емоційно-експресивним, і слова-поняття з
десигнатним значенням без уже названого конотативного компонента.

Структурна лексична семантика в мовній системі поєднується з
функціональною морфолого-синтаксичною граматичною семантикою. Граматичні
значення й граматична морфологічна й синтаксична сполучуваність
визначаються лексичною сполучуваністю й лексичною структурно-семною
будовою. Лексикон смисловий визначає як лексичну семантику у вигляді
структурованого лексичного рівня як макроструктури лексичних парадигм,
так і граматичної морфемно-морфолого-синтаксичної системи граматичних
категорій-парадигм. Семантика, власне семасіологія як галузь
лексикології, на сьогодні вже має визначатися не лише як лексична
семантика.

Отже, пам’ятаючи про колишнє розрізнення лексичного й граматичного
значень, а вже тепер про виявлену діалектичну єдність обох та ієрархічну
трансформацію лексичного значення в граматичне у світлі вже складеної
функціональної лінгвістики семантика, чи семасіологія, має охоплювати
вивчення як лексичного, так і граматичного значень.

Визнання структурованої системності тягне за собою визнання понять
цілеспрямованості, феноменологічної категорії доцільності інтенції, бо
інакше системність не набуває завершеності й залишається хаосом.

Перехід з генетичної фізіологічної моделі до конкретно-образної
(ведмежої, заячої, язичницької, фетишизованої, міфологічної, нарешті,
православної чи католицької, ісламу, буддизму тощо) супроводився
підсвідомим сприйняттям цілісності моделі світу, яка реалізувалася з
часом у вигляді єдиних етнічно універсальних змістом картин світу, що
все ще зближуються формою і змістом. Допуском на цьому шляху стала віра
у можливість пізнання себе, тотема, чию модель плем’я, рід запозичало,
наявність закономірностей функціонування природного середовища і
можливість пізнання цих закономірностей. Саме цим вабить до себе
мистецтво – здатністю відтворення цілісного сприйняття реального світу,
природного й соціального.

Віра передує й складанню наукової моделі світу за допомогою понятійного
мислення, бо ще й сьогодні, крім геніальних спроб А.Ейнштейна у вигляді
часткової теорії відносності й обґрунтування поняття ноосфери
В.І.Вернадського й численних проміжних галузей типу біохімії, геофізики,
психолінгвістики і т.д., про цілісну модель світу мова не заходить.
Генетично успадкована ритуалізована поведінка й вся життєдіяльність
людини ґрунтується на функціонуванні підсвідомості; конкретно-образна
модель завдячує самоусвідомленій свідомості; наукова модель світу
формується на основі інтуїції, а в широкому розумінні – понадсвідомості.
В основі свідомого й понадсвідомого лежать буденні, як правило,
елементарні аксіоми – собака, заєць, не підозрюючи про конкретно-образне
мислення, а тим більше про понятійне, тікають навпростець, не маючи
найменшого уявлення про пряму лінію. У даному випадку змушені стати на
позиції вже згадуваного нами лінгвістичного детермінізму, розрізнення й
представлення складнішого, ніж сукупності простих компонентів, якісного
й кількісного розрізнення першого й другого.

Актуальність інтеграції соціально-гуманітарних та природничих наук
зростає у наш бурхливий вік, що відзначали на Міжнародному конгресі у
Мінську Л.С.Мартишова [Мартышова 2000:31] та М.Ю.Калініна [Калинина
2000: 8, 21].

Доречним є нагадування П.В.Симонова про те, що “тварини використовують
позитивні і негативні емоції як внутрішні орієнтири поведінки,
спрямовані на корисне чи уникнення шкідливого для їх життєдіяльності.
Але, не маючи свідомості й похідних від неї під- та понадсвідомості,
вони не мають разом з тим тих специфічних позитивних емоцій, які ми
пов’язуємо з функціонуванням творчої інтуїції, з сприйняттям краси”, як
“не властиві такі почуття й дітям до певного віку”, чим зумовлена
“необхідність естетичного навчання й естетичного виховання як складової
частини оволодіння культурою, формування духовного багатства
особистості” [Симонов 1985: 106].

В аспекті еволюції підсвідомого у свідоме у процесі розвитку психіки
людини стають зрозумілими судження В.П.Ефроїмсона про сформування у
людини соціальних форм відношень, таких як почуття обов’язку й
справедливості. “В умовах, коли складалось людство, людські відносини,
природний відбір створив і закріпив інстинкт й емоції великої моральної
сили. Таким чином, почуття обов’язку й справедливості, що домінують у
більшості людей, з’явилось не чудом, не Божим втручанням – вони
розвивались при визначальному впливі соціальних умов паралельно з
відображеним протягом десятків тисяч поколінь комплексом емоцій,
настільки ж необхідних людству, як мова, як уміння користуватися
знаряддями праці” [Варжапетян 1988: 25]. Виявляється, й на етапі
диференційованого складання інтегрованої наукової моделі світу, яка в
майбутньому стане такою ж інтегративною, як і повсякденно-побутова й усі
інші, залишається місце для віри, з чим узгоджується те, що великі учені
були часом віруючими людьми (П.Флоренський, І.Павлов та ін.).

Лінгвістичний детермінізм виформовується на зіткненні, найперше,
філософії, психології, лінгвістики на основі синтезу принципів
матеріалістичної діалектики, теорії інтеріоризації Л.С.Виготського,
вчення М.М.Бахтіна і т.д. Автори теорії, в основному сприймаючи ідеї
герменевтики, не згодні з тим, що наукова картина світу, на відміну від
повсякденно-побутової й художньої, позбавлена цілісності. Значною мірою
лінгвістичний детермінізм опирається на спадщину учених лінгвістів, що
обґрунтовують ізоморфізм генетичного й лінгвістичного кодів, зокрема
Р.Якобсона, Т.В.Гамкрелідзе, психолога Л.С.Виготського та інших.
Наголошуємо, що безпосередньо концепцію лінгвістичного детермінізму
розробляють лінгвісти акад. Ю.С.Степанов, проф. Н.Б.Мєчковська, а також
доповідач А.С.Зеленько. Останнім часом принцип детермінізму згадують
психологи І.П.Маноха та В.А.Романець, характеризуючи концепції сучасних
психологів Г.С.Костюка та М.Т.Ярошевського [Маноха 1998: 955-962].

Лінгвістичний детермінізм – складова філософського детермінізму.
Детермінізм на відміну від діалектичного й історичного матеріалізму
визнає дуалізм – об’єктивність матеріального й ідеального, матерії й
форми її функціонування – простору і часу, матерії і її ознак –
властивостей, матерії й енергії (згадаймо хоча б про подвійну природу
світла). Саме у такому разі стає зрозумілим розрізнення у вивченні
понятійного й чуттєвого, свідомого й підсвідомого, науки й віри.

Сучасна лексична система мови – це різночасові, різнотипні елементи, що
виявляються під час структурно-семантичного аналу на мікро-, мега- і
макроструктурному рівнях. Через те аналіз слова – надзвичайно складна
процедура, що констатували й констатують дослідники лексико-семантичної
системи мови. Зроблена спроба визначити моделі світу, лексичні парадигми
й структуру лексичного значення слова підсумовує не лише аналіз одиниць
лексичного рівня, але й граматичних категорійних парадигм.
Психолого-лінгвістичне обґрунтування картини (моделі) світу,
диференціація її на складові частини, визнання виділення з
повсякденно-побутової художньої, міфологічно-релігійної, наукової (а в
ній серед інших галузевої лінгвістичної), структурний аналіз усіх
моделей, визнання рушійної ролі у складанні названих моделей віри й
почуття має стати теоретичною базою лексичної й граматичної
функціональної семантики.

Література

1. Бацевич Ф.С., Космеда Т.А. Очерки по функциональной лексикологии.
Львов, 1997.

2. Варжапетян В. Надеяться на человека // Семья и школа. 1988. №5.

3. Великие психологи. Серия «Исторические силуэты. Ростов-на-Дону, 2000.

4. Калинина М.Ю. Наука, религия и образование как элементы перехода
человеческого общества на модель устойчивого развития // Наука и
образование на пороге ІІІ тысячелетия : Тезисы докладов Международного
конгресса (Минск, 3-6 октября 2000 г. ). В 2-х книгах. Кн. 2. Минск,
2000.

5. Маноха І.П., Романець В.А. Історія психології XX століття. К, 1998.

6. Марсен Паскаль. 25 ключевых книг по психоанализу. Пер. с франц.
Челябинск, 1999.

7. Мартышова Л.С. Архитектурное творчество — целостное мировосприятие //
Наука и образование на пороге ІІІ тысячелетия… Кн. 2. Минск, 2000.

8. Селиванова А.Е. Когнитивная ономасиология (монография). К., 2000.

9. Симонов П.В. О двух разновидностях неосознаваемого психического: под-
и сверхсознание // Бессознательное . Тбилиси, 1985.

10. Шульц Дуана П., Шульц Сидни Элен. История современной психологии.
Пер. с англ. СПб, 1988.

11. Яворська Г.М. Прескрептивна лінгвістика як дискурс: мова, культура,
влада. К., 2000.

Похожие записи