Новітні технології у засобах масової комунікації
Ще Тарас Шевченко зазначав, шо слово має великий вплив на людину, воно
може возвеличити німих рабів, а може і завдати значної моральної шкоди.
Про те, що саме слова мають властивість переконувати, саме з їхньою
допомогою можна аргуметовано доводити свою думку, сперечатися не варто.
Світові журналістські організації давно належним чином поцінували вагу
друкованого слова або слова мовленого в ефірі. Влучно сказане в
потрібному місці в потрібний час, воно може здійняти бурю в душах людей,
змусити переглянути життєві цінності.
Проте, з приходом в інформаційний простір новітніх комп’ютерних
технологій, роль слова відчутно зменшується. І якшо в європейських
країнах це відразу помітили і забили на сполох, то у нас, в Україні,
ситуація інша. Ми нерідко стаємо свідками часткової, чи навіть
цілковитої нівеляції слова (наприклад, це можна спостерігати у
російськомовних варіантах української преси або в українськомовних
варіантах російських видань).
Переклади в таких виданнях здійснють переважно комп’ютерні програми, а
вони досить недосконалі. Це пояснюється тим, шо в програми нерідко
закладено одне-два значення слова, а решта невілюються. А фразеологічні
звороти й переносні значення комп’ютерні перекладні програми сприймають
як прямі значення слова. От і виходять такі переклади: “вертиться як
білка в колесі”, “час від часу не краще” та ін.
Та хоч би якими досконалими були прогами з перекладу, все одно сила
слова при такому перекладі втрачається. Але йдеться навіть не про саму
силу слова як таку, а про винятково нормативні усталені звороти,
переклади яких не закладені в програмах. У зв’язку з цим часто переклади
мають смішний і комічний зміст (інколи перекладаються прізвища
Горобець-Воробей, Лебідь- Лєбедь.
Бувають і кумедніші випадки, коли, скажімо, речення “машина работает на
угле” перекладають як “машина працює на розі” тощо)
Цю проблему можна назвати суто українською, оскільки в жодній іншій
країні не видається стільки однотипних журналів мовою сусідніх держав.
Варто зазначити, що на роботу до редакцій часто приходять
малокомпетентні люди, які мають приблизне уявлення про українську мову
взагалі, про літературну й поготів, а в побуті спілкуються переважно
російською. Хоч як прикро, але російською мовою вони теж володіють
досить посередньо, бо не хочуть навантажувати себе, надто ж роботою зі
словниками і покладають цю справу на комп’ютер.
Останній же не завжди може справитися з такими обов’язками, Як наслідок,
видання втрачає свій авторитет, знижується його передплата, потерпає
імідж українських журналістів.
Але ні в якому разі не можна бути категоричним, оцінюючи сучасні
електронні засоби. Трапляється, що наші журналісти й досі дуже скептично
ставляться до комп’ютерів, продовжують користуватися послугами
друкарського бюро та самі вдаються до друкування на машинках.
Варто усвідомити, шо комп’ютер необхідний як технічна допомога людині,
але зовсім не як замінник інтелектуального процесу.
Новітні комп’ютерні технології вже ввійшли в наше життя, вони полегшують
редакційно-творчі процеси. Це дає змогу швидко та якісно виконувати такі
операції, як збирання інформації, її запис, зберігання, пошук, перегляд,
моделювання, всебічний аналіз. Але є в Україні провінційні редакції, де
ще й досі нема жодного комп’ютера, та навіть і в столиці деякі ЗМІ
користуються послугами друкарського бюро, шо саме по собі в час
надвисоких технологій є нонсенсом.
Достатньо згадати порожнечу банків даних деяких інформагентств,
наприклад, УНІАН, ДІНАУ, ІНТЕРФАКС-УКРАЇНА, які формально запроваджені з
1993 р. А в провідних газетах банки даних згадуються лише у зв’язку з
первісною інформацією про передплатників. Наслідком цього є обмеженість
української журналістики у власних можливостях, як у національному, так
і у світовому інформаційному просторі.
Сьогодні редакції України устатковані комп’ютерами переважно двох Фірм –
ІВМ (або ІВМ-сумісні) чи “Макінтош” Фірми АРРLE, Для перших існує
приблизно 100 прикладних програм, тим часом як другі працюють лише з
десятками програм, але все компенсується найвищою якістю та
пристосованістю саме до редакційних потреб.
У бідних редакціях комп’ютери зосереджені в редакційнному комп’ютерному
центрі, в багатих – кожний відділ оснащений ЕОМ, сполученою (між собою
та сервером редакційного комп’ютерного центру) локальною мережею, а вся
редакція має доступ до регіональних, національних, глобальних мереж та
інформаційної супермагістралі інтернет. Нагадаю, що комп’ютерні
технології поєднують такі складові: набір та коректура текстів, друк
текстової та графічної інформації, сканування тексту і графіки,
макетування і верстка журналістських матеріалів, представлення та пошуку
інформації у вигляді банків без даних. Фактично, вся комп’ютерна
технологія спрямована на передачу інформації людині, вона має на меті
інформувати, тобто є своєрідним інформаційним агентством, але таким, яке
не дає коментарів.
Людина ж сама, виходячи з власного досвіду та інтелектуального рівня,
повинна робити ті чи ті висновки. Будь-чия думка в цьому випадку не
нав’язується. Але від такого “інформування” втрачається особистість
журналіста. А нині в усьому світі найбільше поціновується “особистісна
журналістика”.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
