Реферат на тему:

НОРМИ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ У СПІЛКУВАННІ

Процес спілкування. Види спілкування. Під час вивчення будь-якого
об’єкта проводять його класифікацію. Класифікують і спілкування.
Доцільно подати одну з найбільш прийнятних схем такого процесу:

За характером комунікантів у просторі та часі розрізняють спілкування
контактне – дистантне.

Поняття контактного спілкування зрозуміле: співрозмовники поряд. При
контактному спілкуванні важливими компонентами є ситуація, жести, міміка
та інтонація.

До видів дистантного спілкування належать такі, де комуніканти розділені
простором і часом. Це може бути розмова по телефону, спілкування у
листах тощо.

За наявністю чи відсутністю будь-якого посередника розрізняють
спілкування безпосереднє (пряме) – опосередковане (непряме).

Для прямого спілкування – це зазвичай розмова, бесіда, доповідь і т.п.

До видів опосередкованого спілкування належать і телефонна розмова, і
лист, і передавання інформації по радіо, телебаченню, через книгу. Саме
розвиток опосередкованого спілкування спричинив утворення цілих галузей
виробництва й спеціалізовані заклади: радіо-, телестудії; видавництва й
типографії, пошту, телеграф, телефонні станції і т.п., а також армію
робітників, які їх обслуговують.

За формою існування мови розрізняють спілкування усне – письмове.

Усне спілкування, як правило, пов’язане з ознаками контактності і
безпосередності, а письмове – з ознаками дистантності й
опосередкованості. У письмовому тексті втілюються складніші форми
мислення, що відображаються у більш складних мовних формах: відокремлені
звороти, експресивні синтаксичні фігури і багато інших.

Письмовий текст вимагає обдумування. Такий текст є зафіксованим. Усний
текст разом з ситуацією, жестами, мімікою, інтонацією дозволяє щось не
сказати, не припускає переробки тексту, крім уточнень (“Слово – не
горобець: вилетить – не спіймаєш”).

4. З погляду змінної – постійної позиції “я – мовця” і “ти – слухача”
розрізняють спілкування

діалогічне – монологічне.

Діалог утворюється зміною ролей “я” і “ти”, що організовує текст як суму
реплік. Існує своєрідний зв’язок “я” (адресанта) і “ти” (адресата).

5. За кількістю учасників розрізняють спілкування

міжособистісне (особисте) – масове.

Кількісні відношення “1-1” і “1- декілька” приводять до міжособистісної
комунікації, відношення “1- багато” – до масової (радіо, преса,
телебачення).

З погляду ситуації спілкування і взаємостосунків тих, хто спілкується,
розрізняють спілкування

приватне – офіційне.

На відміну від приватного, офіційне спілкування обмежене правилами
взаємної поведінки і стосунків комунікантів як представників
організації, групи, тому такий текст містить чимало клішованих,
стереотипних компонентів (тексти ділових переговорів, протоколів,
офіційно-ділових паперів тощо).

Основні правила ведення мовлення. Для різних видів мовленнєвої
діяльності суспільство формує певні правила їх здійснення. Правила
ведення мовлення, чи етикет мовлення, поділяються на правила для мовця і
слухача.

Виділимо насамперед правила для мовця:

Доброзичливе ставлення до співрозмовника, повага до адресата.

Необхідно виявляти доречну у певній ситуації ввічливість (враховувати
стать, вік, службовий чи суспільний статус тощо). Треба знімати надмірну
категоричність.

Мовцеві не рекомендується ставити в центр уваги своє “я”, нав’язувати
свої думки й оцінку подій.

Необхідним для мовця є відокремлення власного “я” слухача у центр уваги.

Мовцеві треба вміти вибирати тему для розмови, доречну в кожній
ситуації, яка є цікавою, зрозумілою партнерові.

Мовець повинен стежити за логікою розгортання тексту, за тим, щоб
висновки не протирічили задуму бесіди.

Мовець повинен пам’ятати, що межа смислового сприйняття і концентрації
уваги у слухача – обмежені.

Мовцеві необхідно постійно відбирати мовні засоби відповідно до вибраної
тональності тексту, орієнтуючись не тільки на адресата, але й на
ситуацію спілкування загалом, на офіційність або неофіційність ситуації.

Мовець повинен пам’ятати, що в усному контактному безпосередньому
спілкуванні слухач не тільки чує, але й бачить його, отже, сприймає
жести, міміку, пози, загальну манеру триматися при розмові й культуру
поведінки.

Правила для слухача:

Необхідно перервати всі справи й уважно вислухати мовця.

Слухаючи, необхідно доброзичливо, з повагою і терпляче ставитися до
мовця, бути тактовним.

Намагатися не перебивати мовця, не вставляти недоречних зауважень, не
переводити власне слухання у говоріння.

Слухаючи, треба перевести в центр уваги мовця та його інтереси.

Необхідно вміти вчасно оцінити мовлення співрозмовника, погодитися чи не
погодитися з ним, відповісти на питання.

Деякі аспекти мовленнєвої ситуації. Мовленнєва ситуація визначається
такими обставинами, які змушують людину щось сказати (або брати участь у
мовленнєвій діяльності). Під мовленнєвою ситуацією розуміють складний
комплекс зовнішніх умов спілкування і внутрішніх реакцій
співрозмовників, що знаходять вираження в якому-небудь висловлюванні
(тексті). Інакше кажучи, для виникнення мовлення необхідні автор його та
адресат, тема, місце і час мовлення, його причина і мета.

Етикет і мовлення. У кожному суспільстві етикет поступово розвивався як
система правил поведінки, система дозволу й заборон, що формують загалом
моральні норми. Етикет і мовлення тісно пов’язані між собою. Манера
мовлення, стиль, дозвіл чи заборона говорити одне й не говорити інше,
вибір мовних засобів як маркер приналежності до певного середовища – все
це наявне в наших мовленнєвих виявах. Мовленнєвий етикет можна визначити
як правила, що регулюють мовленнєву поведінку. Це широка зона одиниць
мови й мовлення, яка словесно виражає етикет поведінки, дає нам в руки
ті мовні багатства, які є в кожному суспільстві для вираження
неконфліктного ставлення до людей, а етикет регулює складний вибір
доречного засобу конкретною людиною, для її конкретного адресата, у
конкретному випадку, ситуації.

Культура поведінки, культура спілкування і мовленнєвий етикет. Культура
спілкування – частина культури поведінки людини у суспільстві. Культура
поведінки – сукупність форм щоденної поведінки людини (у побуті, у
спілкуванні з іншими людьми), у яких знаходять зовнішнє вираження
моральні та естетичні норми такої поведінки. Культура поведінки не буває
поза культурою спілкування, і навпаки. Мовленнєвий етикет – важливий
компонент національної культури. У мові, мовленнєвій поведінці,
усталених формулах (стереотипах) сформувався багатий народний досвід,
неповторність звичаїв.

Основна література:

Богдан С.К. Мовний етикет українців: традиції і сучасність. – К.,1989.

Гольдин В.Е. Речь и этикет. – М., 1983.

Добрович А.Б. Общение: наука и искусство. – М., 1978.

Крысин Л.П. Речевое общение и социальные роли говорящих //
Социально-лингвистические исследования. – М., 1976.

Почепцов Г.Г. Слушатель и его роль в актах речевого общения // Языковое
общение: Единицы и регулятивы: Межвузовский сборник научных трудов. –
Калинин, 1987.

Формановская Н.И. Речевой этикет и культура. – М., 1989.

Горелов И.Н. Невербальные компоненты коммуникации. – М., 1980.

Рождественский Ю.В. Введение в общую филологию. – М., 1979.

Соковнин М.В. О природе человеческого общения: Опыт философского
анализа. – Фрунзе, 1974.

Похожие записи