Реферат на тему:

Навчання письма іноземної мови

ПЛАН

1. Письмо і писемне мовлення.

2. Вимоги до базового рівня володіння письмом.

3. Психолінгвістичні механізми письма.

4. Навчання техніки письма:

а) Навчання каліграфії;

б) Навчання орфографії.

5. Етапи навчання писемного мовлення.

6. Зв’язок письма з іншими видами мовленнєвої діяльності.

7. Письмо як засіб навчання та контролю:

1. В житті кожної людини письмо відіграє дуже важливу роль. Письмо —
видатне надбання людства, величезний здобуток кожного народу, кожної
людини, що оволодіває писемністю. Воно використовується в різноманітних
галузях діяльності людини: в організації виробництва, в науці, культурі,
в засобах масової інформації та зв’язку, в міжнародних політичних
відносинах, у просвітницькій роботі. Історики вказують на те, що письмо
— неперехідна пам’ять поколінь, яка зберігає повідомлення про події та
справи минулих віків і тисячоліть.

Все написане називається текстом. Окремі тексти чи їх зібрання набирають
форми рукописів, книжок, журналів, газет, листівок, плакатів, оголошень,
листів, телеграм тощо. Письмові тексти складають автори і користуються
ними мільйони читачів.

Письмо є потужним фактором прискореного розвитку людства. Йому належить
визначна роль у створенні та збереженні духовних, а через них і
матеріальних цінностей. Письмо має інтернаціональний характер. Воно
продовжує і розвиває те, що було створено іншим народом. Письмо не
природне, а суспільне явище, винахід людини, яким користувались і
користуються всі.

Письмо іноді розглядають як особливу графічну форму мови і навіть як
писемне мислення. Більш рельєфне визначення письма можна дати,
порівнюючи його не з мовою, а з мовленням. Як відомо, мовлення — це мова
в дії. Письмо ніби зупиняє мовленнєвий потік, дає можливість «слухати,
чути» (тобто читати) сказане (тобто написане) в будь-який час. На цій
основі письмо розглядається як графічна фіксація мовлення,
точніше-тексту мовлення. Написання — процес такої фіксації, письмовий
текст — її результат. Письмо можна порівнювати і з мовою. Мова — це
система засобів спілкування та правил їх вживання. Аналогічно цьому
письмо є системою письмових засобів та правил їх використання.

В сучасній методичній літературі розрізняють письмо та писемне мовлення.
Писемне мовлення — письмо в широкому розумінні терміна — це специфічний
код мовленнєвої діяльності, кодування інформації з урахуванням
графічного способу зв’язку. Писемне мовлення відрізняється від інших
видів мовленнєвої діяльності не тільки своєю специфікою, але й ступенем
розповсюдження його в побуті. Використання писемної мови вужче в
порівнянні з усним мовленням.

В шкільних програмах з іноземних мов письмо визначали частіше як засіб,
а не мету навчання. На різних ступенях навчання іноземних мов роль
письма змінюється. Так, на початковому ступені реалізується мета
оволодіння технікою письма, формування навичок, пов’язаних із засвоєнням
звуко-буквених відповідностей. Вказані уміння необхідні для розвитку
вмінь читання та усного мовлення.

На середньому ступені основним є навчання орфографії у зв’язку з
накопиченням нового мовного матеріалу. Одночасно розвивається писемне
мовлення як засіб, що сприяє формуванню вмінь та навичок мовлення
усного. На старшому ступені набуті раніше навички письма удосконалюються
поряд з удосконаленням усного мовлення. Певне місце займає також робота,
спрямована на засвоєння орфографії нових мовних одиниць. Крім того,
писемне мовлення виконує ще одну важливу роль — воно стає допоміжним
засобом у самостійній роботі учнів над мовою, зокрема у вигляді
складання анотацій та планів ,в прочитаних текстів.

Чинна шкільна програма підкреслює, що письмо є метою і важливим засобом
навчання іноземної мови.

2. Як зазначається в Державному освітньому стандарті з іноземних мов
володіння письмом передбачає досягнення елементарної комунікативні
компетенції, яка забезпечує учневі вміння в найбільш типових ситуації
повсякденного спілкування за допомогою письма:

— заповнити нескладну анкету, формуляр чи опитувальний лист;

— написати привітальну листівку зарубіжному ровеснику до одного свят, що
відмічається у країні, мова якої вивчається, а також до дня народження;

— написати листа зарубіжному ровеснику;

— скласти нотатки для себе або для інших людей, написати короткі
повідомлення.

Щоб досягти такого рівня володіння писемним мовленням, учні повинні
систематично виконувати конкретні комунікативні завдання.

3. У психології та фізіології письмо визнають найскладнішим видом
мовленнєвої діяльності, до якої залучаються всі мовленнєві аналізатори.
Матеріальну базу письма складають орфографічні та графічні навички.

Як і говоріння, письмо є експресивним продуктивним видом мовленнєвої
комунікації.

Вміти писати — це графічно правильно зображати літери алфавіту,
трансформувати в букви звуки та звукосполучення, асоціюючи при цьому
звуковий, графічний та кінестетичний образи слова з його значенням;
орфографічно правильно писати слова, словосполучення, ставити знаки
пунктуації; оперувати мовними структурами; вміти формулювати свої думки
в письмовій формі.

Процес писемного мовлення, як відомо, починається з мовлення
внутрішнього. За кількістю операцій писемне повідомлення є складнішим
від усного. Однак в усному спонтанному висловлюванні породження мовлення
і його звукового оформлення є синхронним і тому вимагає повного
автоматизму в оперуванні лексичним і граматичним матеріалом.

Процес навчання письма полегшується тим, що той, хто пише, не відчуває
браку часу, а це дозволяє грунтовніше продумувати зміст і форму
майбутнього висловлювання, чіткіше здійснювати як попередній синтез, так
і ретроспективний аналіз написаного. Можливість відшукати в пам’яті
необхідні мовні засоби для точного і яснішого вираження думки,
можливість використати словник та інші довідники додають тому, хто пише,
більшої впевненості.

В результаті регулярного тренування в писемному висловлюванні учні
поступово набувають досвіду, процес вибору слів, структур проходить
швидше; навички письма стають стійкішими. Вміння писемного висловлювання
своїх та чужих думок важливе не тільки саме по собі, але і як засіб
підвищення рівня володіння усним мовленням. Відомо, що усне повідомлення
стає більш ґрунтовним, логічним, коли воно підготовлене письмом. У свою
чергу усне зовнішнє і особливо писемне мовлення стає передумовою
розвитку внутрішнього мовлення.

У класній роботі письмо — найбільш економний, надійний, ефективний і
масовий спосіб контролю знань і рівня володіння мовою.

Як уже згадувалось вище, в методичній літературі вживається термін
«письмо» у вузькому значенні і це означає техніку використання графічної
та орфографічної систем даної мови, а також термін «письмо» в широкому
значенні, тобто писемне мовлення — вміння викладати думки у письмовій
формі.

Розподіл в сучасній методичній літературі письма і писемного мовлення
пов’язаний з особливостями механізмів, що мають у своєму складі дві
ланки: складання слів із літер і складання писемних висловлювань із слів
і словосполучень. В основі першого лежить володіння графікою та
орфографією, доведених до рівня навички. Основою другого є мовленнєве
вміння вираження думки за допомогою мовного коду.

Згідно з виділеними етапами формування навичок і вмінь письма до системи
вправ для навчання письма включають три групи вправ:

І група — вправи для формування навичок техніки письма;

II група — вправи для формування мовленнєвих навичок письма;

III група — вправи для розвитку вмінь письма.

 

4. Головна мета навчання техніки письма іноземною мовою полягає у
формуванні в учнів графічних/каліграфічних та орфографічних навичок. У
процесі формування цих навичок учні оволодівають труднощами, які
пов’язані з вивченням особливостей звуко-буквених відповідностей у мові,
що вивчається.

З урахуванням тісного зв’язку письма з читанням, оскільки їх основою є
одна графічна система мови, навчання техніки письма слід здійснювати
паралельно з оволодінням технікою читання. Однак у процесі письма, на
відміну від читання, графемно-фонемні відповідності, що встановлюються,
мають іншу спрямованість: від звуків до букв. Іншими словами, під час
письма має місце кодування думки за допомогою графічних символів.

Під каліграфічними навичками розуміють навички написання букв і
буквосполучень даної мови як окремо, так і в писемному мовленні.

Іноземні мови, що вивчаються у школі, використовують латинську графіку.
Аналіз системи друкованих знаків українського та латинського алфавітів
свідчить про те, що в них є подібні букви (наприклад: Аа, Оо, Хх, Ее, М,
Кк, Рр), букви, які частково співпадають у написанні (Тt, Нh, Uui, Вb),
і букви, накреслення яких зовсім відрізняється від букв українського
алфавіту (Ss, Ff, Rr, Ww, Jj, Zz). Крім того, в різних мовах додатково
до букв використовуються діакритичні позначки для окремих фонем

Головна увага при навчанні техніки письма приділяється чіткості і
нормативному написанню букв.

Для формування графічних/каліграфічних навичок слід використовувати
вправи, метою яких є навчити учнів писати букви алфавіту тієї мови, що
вивчається. Це можуть бути вправи на написання окремих букв, на
ускладнене списування/ виписування букв, буквосполучень і слів (з
елементами комбінування, групування тощо). Такі вправи є
некомунікативними, проте надання їм ігрового характеру, а саме
проведення вправ у вигляді змагання на особисту/командну першість,
робить їх вмотивованими і виправдовує їх використання в сучасному
навчальному процесі, який характеризується комунікативною спрямованістю
та вмотивованістю дій учнів.

Техніка письма, крім каліграфічних, передбачає володіння орфографічними
навичками. Під орфографічними навичками розуміють навички написання слів
у відповідності до правил використання письмових знаків у кожному
конкретному слові.

Орфографічні системи іноземних мов, що вивчаються в середніх навчальних
закладах, базуються на чотирьох основних принципах:

1. фонетичному, коли буква повністю відповідає звуку, тобто опорою є
вимова

2. морфологічному, коли написання визначається правилами граматики
(морфології) незалежно від фонетичних умов, наприклад, у споріднених
словах чи формах

3. традиційному (історичному), коли орфографічні форми є традиційно
закріпленими і відображають зниклі норми вимови

4. ідеографічному, коли звукові омоніми розрізняються за допомогою
графічних знаків

Визначаючи методику навчання орфографії, слід узяти до уваги той факт,
що в іноземних мовах, які вивчаються у школі, знаходимо відображення
усіх згаданих принципів, проте у кожній мові який-небудь з них
переважає. Так, в англійській та французькій мовах значне місце посідає
традиційний принцип написання слів, у німецькій мові провідними є
фонетичний та морфологічний принципи, в іспанській — фонетичний.

На початковому етапі навчання техніки письма важливо враховувати
особливості графемно-фонемних відповідностей кожної конкретної іноземної
мови і проводити цілеспрямоване навчання з метою подолання труднощів в
оволодінні графемно-фонемною системою мови. Серед таких труднощів
насамперед виділяються буквосполучення, що передають один звук. Або
навпаки — один звук зображується на письмі різними графемами.

З метою попередження помилок та навчання учнів правопису згідно з
орфографією іноземних мов слід використовувати спеціальні вправи,
націлені на формування стійких орфографічних навичок.

У навчанні орфографії виділяють дві підгрупи вправ: до першої групи
входять вправи на списування (виписування) і дописування; до другої —
вправи для запису на слух (диктанти різних видів).

5. Етапи навчання писемного мовлення

У навчанні письма дослідники виділяють три етапи: 1. оволодіння
графікою/ орфографією із залученням матеріалу, опрацьованого усно; 2.
засвоєння структурних моделей речень, властивих усній та письмовій
формам спілкування комбінування їх у мовленні; 3. оволодіння писемним
мовленням як засобом спілкування. Для кожного з етапів характерні різні
типи і види вправ. Так, на першому етапі формування орфографічних
навичок використовуються вправі з аналізу, вправи на ідентифікацію та
диференціацію.

Основною метою другого етапу, поряд з орфографічними навичками,
формування лексико-граматичної правильності письма.

Мета третього етапу в навчанні письма і писемного мовлення — формування
дій, що забезпечують виклад мовного матеріалу в письмовій формі.

6. Розглянемо роль письма у навчанні усного мовлення, читання, лексики,
граматики. Писемне висловлювання не є чимось абсолютно відмінним від
говоріння. Тому при правильній організації виконання вправ з письма учні
набувають і деяких навичок, потрібних для усної комунікації.

Дослідники вказують на те, що письмове оформлення думок має значні
навчальні переваги. Це процес уповільнений порівняно з усним мовленням,
що дає можливість зосередити більше уваги на окремих етапах його
здійснення, а це, у свою чергу, створює умови для вживання таких мовних
форм, які ще недостатньо автоматизовані і тому в усній комунікації ще не
можуть вживатися. Вживання цих форм у писемному мовленні гарантує
вільніше оперування ними в усному мовленні.

Два етапи формування писемного мовлення (кодування чи декодування і
кодування у графіці) та наявність усного випередження підкреслюють
зв’язок письма з усною мовою та читанням. Як і усне мовлення, мовлення
писемне відносять до репродуктивної діяльності.

Як вказують дослідники, у навчанні лексики, граматики письмова фіксація
матеріалу дає змогу:

1) створювати додаткові асоціації, що допомагають запам’ятовувати
лексичні одиниці, речення, структурні зразки;

2) організовувати письмові вправи (класні та домашні), які сприяють
розвиткові навичок користування лексичними та граматичними явищами;

3) повторювати матеріал, який зафіксований у зошитах учнів;

4) організовувати усні вправи, спираючись на зафіксовані в зошитах або
на дошці структурні зразки, лексичні елементи.

Письмо взагалі має позитивний вплив на процес шкільного навчання. У
процесі навчання учні записують значну частину навчального матеріалу і
користуються цими записами при заучуванні, повторенні, закріпленні; вони
привчаються до різних видів письмових вправ, що є необхідним елементом
розвитку умінь і навичок. У процесі письма відбувається опора на всі
види відчуттів, активізуються всі аналізатори: акустичний,
мовленнєворуховий, зоровий, рукоруховий.

Думка про використання однієї форми мовлення для розвитку іншої не є
новою в методичній літературі. Недооцінка ж ролі письма, писемного
мовлення у навчанні іноземних мов негативно впливає на весь навчальний
процес. Відомо, що у 90% людей зоровий канал сприйняття інформації в
декілька разів сильніший в порівнянні зі слуховим. Це дає підстави для
припущення, що обсяг і міцність засвоєного матеріалу, сприйнятого через
зоровий канал зв’язку, будуть значно вищими. Недостатня увага до письма,
письмових вправ у навчанні іноземних мов, виконання яких пов’язане з
функціонуванням більшого, в порівнянні з усним мовленням, числа
аналізаторів, веде до збіднення навчального процесу, до швидшого
забування, до втрати умінь та навичок, здобутих значними зусиллями.

7. Письмо здатне відігравати значну роль у навчанні усного мовлення,
читання, лексики, граматики. Крім цього, важливою функцією письма у
навчанні іноземних мов є те, що на всіх етапах воно здатне служити
ефективним засобом контролю. Письмові контрольні роботи, як поточні, так
і підсумкові, застосовуються з метою перевірки знань мовного матеріалу,
практичних умінь аудіювання, усного висловлювання, читання. Поточні
контрольні роботи проводяться після засвоєння певної порції мовного
матеріалу або усної теми — не рідше одного разу протягом двох тижнів.
Вони включають одне-два завдання і тривають від 5 до 15 хвилин.
Підсумкові письмові контрольні роботи проводяться один раз на чверть
відповідно до загального шкільного графіка. Такі роботи передбачають
перевірку володіння різними видами мовленнєвої діяльності і можуть
тривати 30-45 хвилин. Як зазначають вчителі-практики, письмові роботи
слід завжди ретельно готувати. Непідготовлена контрольна робота підриває
віру учня у свої сили, викликає почуття страху, невпевненості, що
негативно позначається на успішності учня і класу в цілому, спричиняє
велику кількість помилок.

Література:

Бех П. О., Биркун Л. В. Концепція викладання іноземних мов в Україні
//Іноземні мови. — 1996. —№ 2. — С. 3-8.

Державний освітній стандарт з іноземної мови (загальна середня освіта)
V-IX класи /керівн. автор. колективу С. Ю. Ніколаєва.— К.: Ленвіт, 1998.
— 32 с.

Методика навчання іноземних мов у середніх навчальних закладах:
Підручник. — К.: Ленвіт, 1999.

Методика интенсивного обучения иностранным языкам /под ред. Бухбиндера и
Китайгородской. — К.: Вища школа, 1988.

Настольная книга преподавателя иностранного языка: Справочное пособие/
Е. А. Маслыко, П. К. Бабинская, А. Ф. Будько и др. — Минск: Вышейш.
школа, 1992.

Общая методика обучения иностранным языкам: Хрестоматия /Сост. А. А.
Леонтьев. — М.: Рус. яз., 1991.

Brzezi?ski J. Nauczanie j?zykow obcych dzieci, Warszawa 1987.

Komorowska H. (red.) ?wiczenia komunikacyjne w nauce j?zyka obcego,
Warszawa 1989.

Komorowska H. Nauczanie gramatyki j?zyka obcego a interferencja,
Warszawa 1980.

Nagajowa M. ABC metodyki j?zyka polskiego, WSiP, Warszawa 1990.

Ronowicz E. Kierunki w metodyce nauczania j?zykow obcych, Warszawa 1982.

Похожие записи