Реферат на тему:

Наочність на уроках літератури

Художня література відтворює дійсність в живих картинах, і, по суті,
сама є наочним відтворенням дійсності. Разом з тим, часто буває так, що
засвоєнню літературного тексту допомагають музика, кіно, телебачення,
образотворче мистецтво. Ці види мистецтва стають на уроці новим джерелом
інформації, допомагають формуванню естетичних смаків, почуттів, можуть
допомогти більш повному і чіткому оформленню в свідомості школярів тих
образів, які зобразив письменник.

Суміжні види мистецтва на уроці літератури, а також різноманітні
графічні матеріали (таблиці, схеми, плакати, буклети і т.п.) називаються
наочністю.

У вік бурхливого розвитку технічних засобів, коли магнітофони,
відеомагнітофони є у багатьох сім’ях, ( а треба, що були і в школах),
значно розширюються і можливості навчання літератури за допомогою
наочності.

Використання наочності на уроках і в позакласній роботі носить
принципово різний характер і переслідує різну мету.

На заняттях гуртка, факультативу вчитель може поставити собі за мету
розширити уявлення школярів про певний вид мистецтва або познайомити з
музичним твором, теле- чи кінофільмом. Наприклад, познайомити з роботами
сучасного кінорежисера Бійми, за творами І.Франка. („Украдене щастя”, за
мотивами роману „Перехресні стежки”), і це в значній мірі буде впливати
на успіхи школярів і розумінні літературних творів.

На уроці ж наочність необхідна в тій мірі, настільки, настільки вона
допомагає навчити літераторів поглибити сприйняття учнями літературного
твору.

Функції наочності: Головна – допомогти учневі осягнути твір чи творчість
письменника в цілому, в оволодінні теоретико-літературними знаннями, в
розвитку мови – в вирішенні всіх завдань, які стояли перед вчителем
літератури.

Однак ця основна функція наочності в кожному конкретному випадку може
носити достатньо різноманітний характер.

Можна говорити про пасивну і діяльно-активну роль учня на уроках де
використовується наочність. В методиці літературі перевагу віддають, як
правило, діяльно-активній. Прибічники цього погляду навіть заперечують
значення наочності, якщо учень не задіяний в активну бесіду про картину,
фільм, музику, кінофрагмент, які демонструються на уроках.

Між тим, цей погляд є далекий від істини. Хіба обов’язково завжди
говорити про музику? Достатньо просто послухати, і використовувати її як
своєрідний фон чи експозицію, що визначає емоційне звучання уроку.
Особливо великі можливості можна використовувати при вивченні лірики чи
ліричної прози.

Таку ж роль для створення емоційної атмосфери виконує така „образна”
наочність, як оформлення класу. Якась невелика деталь, штрих в
оформленні дає учням багато в розумінні, сприйнятті матеріалу. Букет
осіннього листя при вивченні пейзажної лірики про осінь – і досить. Є
вчителі, які спонукають учнів до прикрашувань. Але цим зловживати не
слід. В.Сухомлинський вважав, що перше знайомство дітей з казкою,
билиною має проходити у спеціально обладнаній кімнаті казок; з
науково-фантастичною та пригодницькою літературою – в кімнаті думки; а
твори про природу Сухомлинський вивчав не в приміщенні, а на природі: в
полі, лісі, на березі ріки.

Роль учня, умовно кажучи, є „пасивною” і в тих випадках, коли наочність
слугує джерелам необхідної інформації. Працюючи над твором, автор
подумки звертається до читача свого сучасника, знайомого з умовами
життя, про які він пише. Але ж сучасний учень не знає цих умов, може
неправильно уявити собі побутові, культурні умови життя, наприклад, Х1Х
ст.. І тут на допомогу прийде не тільки слово, розповідь вчителя, але й
ілюстрації, картини жанрового характеру. Наочність активно
використовується в процесі розповіді-коментаря.

У всіх наведених прикладах учні зовнішньо пасивні, але, між тим, це не
зменшує роль наочності у їх сприйнятті матеріалу. Тільки цими формами
використання наочності вчитель не задовольняється: вчитель створює і
такі ситуації у використанні наочності, коли учень залучається в бесіду,
виконує самостійну роботу. Тоді ми говоримо про активно-дієву позицію
учня. Він відкриває якісь нові грані в літературному творі.

Активності вимагає, наприклад, порівняння ілюстрацій різних художників
до одного твору. Учень поглиблює свої уявлення про твір, героя, може
зрозуміти життя твору в уявленнях читачів різних поколінь.

Активна позиція необхідна у тих випадках, коли наочність
використовується для систематизації знань. Учні або самі складають
таблиці, схеми, або коментують готові (наприклад, схеми, подається
ритмічна основа вірша: таблиці, які наочно ілюструють поділ літературних
творів на роди, види і жанри).

Наведені приклади показують, що функції наочності різноманітні. Вона
активізує асоціативні зв’язки, допомагає поповнити знання про культурні
норми життя в минулому, поглиблює уявлення про письменника, героїв,
допомагає систематизувати історико-літературні та теоретичні знання
учнів. Справа вчителя – визначити функції наочності на кожному уроці.

Види наочності: У розпорядженні кожного вчителя є різні засоби
наочності: ілюстративно-художні і графічні матеріали, грамзаписи,
кінофрагменти, навчальні кінофільми, телеуроки. Кожен з цих засобів
належить до окремого виду наочності: зоровою, слуховою чи синтетичною.

Зорова наочність. Це репродукції портретів письменника, ілюстрації до
творів, картини жанрового характеру, фотографії місць, зв’язаних з
життям письменника, скульптурні фігурки героїв книг, макети і т.п.

Крім того, вчитель має можливість використовувати матеріали, які
спеціально видаються для допомоги школі: набір листівок і фото за темами
шкільного курсу літератури, альбоми „Письменник в образотворчому
мистецтві”, „Письменник в портретах, ілюстраціях і документах”.

Набори листівок називають роздатковим матеріалом.

За своїм педагогічним призначенням, до зорової, ілюстративно-художньої
наглядності віднесемо і статичні екрані засоби: діафільми, діапозитиви.

До зорової наочності віднесемо і графічні: таблиці, схеми, плакати.
Доцільність їх використання у багатьох методистів викликає певні
сумніви. Доводиться, що таблиці, схеми, плакати хоча і повідомляють
знання, разом з тим руйнують силу естетичного сприйняття мистецтва на
читача.

І це в значній степені так. Справа в тому, що графічна наочність дійсно
вимагає від вчителя особливого тексту і міри. Важливо не тільки те, що
щоб схеми були складені вміло і узагальнювали матеріал, але й те, щоб
схема ніби падала на підготовлений грунт, щоб у школярів уже накопився
достатній запас конкретних спостережень і певних висновків.

Захищаючи цей вид наочності, Т. Брайко писала, що „розуміння твору
вимагає не тільки бачення конкретних образів, в так званому цілісному їх
сприйнятті, але й у абстрагуванні”.

Найбільше розповсюдження в школі одержали синхроністичні таблиці, що
співставляють події життя і творчості письменника, і картки з
позначенням подій життя і творчості: (Т.Шевченка: Моринці, Кирилівка,
Вільно, Варшава, Петербург: знайомство з Сошенком, Ширяєвська малярська
школа; Жуковський, Брюлов, Академія, спроби пера; романтичні балади).

Широке використовується графічна наочність при систематизації
теоретико-літературних знань учнів. Це схеми, що відтворюють розміщення
героїв в творі, таблиці, які демонструють композиційні особливості
твору.

Таким чином не тільки зоровий, наочний образ створений письменником, але
й схема, таблиця, яка приходить на допомогу абстрактному мисленню,
допомагають в закріпленні знань з літератури.

Слухова наочність. Вміння відчути і оцінити звуковий образ, створений
письменником – необхідна умова повноцінного сприйняття твору, особливо
поетичного.

У розпорядження вчителя повинна бути серія платівок „Шкільна фонотека”,
„Голоси письменників”, „Спогади про письменників”, „Сторінки
радіопередач”, а також платівки з піснями поезій, включених у шкільну
програму: при вивченні творчості Л.Глібова будемо говорити не тільки про
майстра-байкаря, але й тонкого лірика-пісняра. І як тут не послухати
пісню „Журба”:

„Стоїть гора високая, попід горою гай,

Зелений гай, густесенький, неначе справжній рай

Тим гаєм в’ється річечка, мов скло вона блистить,

Долиною широкою кудись вона біжить”;

Так само будемо вивчати Т.Шевченка, і слухатимемо „Така її доля”, „Реве
та стогне”, „Думи мої”; чи поезію Малишка, Симоненка, Ліни Костенко.

Музика і художнє читання розкривають широкі можливості для активізації
процесу викладання літератури. Іноді платівки просто необхідні на
уроках: особливо в середніх класах при вивченні казок – їх просто треба
слухати.

Разом з тим не забуваймо, що платівка, магнітофонний запис по природі
все ж таки є „вторинною” наочністю в порівнянні з живим вчительським
читанням в плані встановлення контексту з аудиторією. Коли вчитель читає
сам, він може перервати читання, зробити необхідне пояснення, коментарі,
спитати, і головне – виразне читання вчителя і учнів має якісно інший
характер у порівнянні з художнім читанням актора. Акторське читання може
багато чому навчити, відкрити учневі, але й може подавити
творчо-виконавські здібності учнів. І це однією із основних причин, що
частина вчителів взагалі відмовляються від акторського читання, що теж є
не зовсім розумним кроком. Слухова наочність теж вимагає від вчителя
міри і такту.

Синтетичні засоби. Кіно і телебачення поєднують у собі зорову і слухову
наочність, подають події в просторі і часі, відтворюють дійсність у
зовнішньо схожих з нею образах. Великі можливості телебачення і кіно
роблять їх особливо перспективними в навчальних цілях. Однако їх
складність, особливо телевставок , зміст і тривалість яких не може
регулювати вчитель, інколи і збільшують труднощі, які виникають перед
вчителем на уроках з використанням ТЗН.

Вчителі критикують навчальні фільми за їх надмірну ілюстративність,
розтягнутість (4-6 частин). Вони використовують тільки фрагментарно,
виникають труднощі з композицією уроку, з відбором матеріалу.

Дуже добре, якби був певний набір навчальних фільмів – кіноекскурсій. На
жаль, їх мало, і якості невисокі.

Є навчальні програми на телебаченні, і газета „Освіта” друкує програми,
анонсує, а вчитель має підстроїтись під цей ритм.

Таким чином, можливості використання синтетичних засобів є, і ними треба
користуватись, при тому не забувати, що уроки мають бути ефективними, а
не ефектними.

Методика роботи з наочністю. Плануючи такий урок, вчитель перш за все
визначає дидактичну функцію наочності на уроці. Для чого я її
використовую, що вона дає дітям у розумінні матеріалу, поглибленні
знань? Чому навчить?

В методиці літератури можна зустріти думку, про зразки з суміжних видів
мистецтва доцільно використовувати тільки на підсумковому етапі вивчення
твору.

Дійсно, ефективним, дидактично вивіреним буде урок-концерт після
вивчення поезії Ліни Костенко; урок-інсценізація після вивчення
драматургії Карпенка-Карого чи Франка.

Але це не означає, що ТЗН не варто використовувати на всіх етапах
вивчення твору.

На вступному уроці переглянемо, наприклад, фільм чи фрагмент про
Т.Шевченка, аналізуючи поезію, послухаємо грамплатівки, фрагменти з
творів, а на заключному – урок-концерт, куди включимо як пісні у
виконанні професійних колективів та акторів, так і власне учнівське
виконання, покажемо ілюстрації картин Шевченка.

Таким чином різнобічно включимо учнів у світ поезій Т.Шевченка за
допомогою багатьох видів мистецтва.

Так от, якщо дидактична мета, функція наочності не продумана, це може
призвести навіть до зриву уроку.

Не варто допускати, щоб учні ототожнювали словесний образ і кіно образ
(це з різних видів мистецтва). І такої небезпеки не буде, якщо вчитель
спонукатиме співставляти фрагмент художнього твору і кіно твору. При
цьому звернемо увагу на особливості засобів кіно мови, а потім побачимо,
як письменник допомагає нам побачити образ, відчути динаміку з допомогою
мистецтва слова (показовими в цьому плані будуть кіноповісті О.Довженка
як сплав жанру епосу і кіно).

Відбір матеріалу. У відповідності з поставленим на уроці завданням
вчитель відбирає матеріал і дозує його Не треба перебирати. Навчальний
фільм на цілий урок перетвориться в розвагу.

Перед уроком з використанням ТЗН обов’язково учні повинні одержати
завдання, щоб про них думати, проглядаючи, наприклад фільм.

Не слід перевантажувати урок всіма видами мистецтв: і картини, і музика,
і кіно. Тоді нічого не залишиться від літератури.

Пам’ятаймо, що суміжні види мистецтва на уроках літератури – не
самоціль, а засіб проникнення в художній твір. Після того, як учні
подивилися, послухали, потрібні такі питання, які б допомогли
співвіднести музику, екранізацію і літературний твір.

Такі уроки проводити дуже важко. Наприклад, коли використовуємо
телеурок, то тим самим впускаємо в клас ще одного вчителя-телеведучого –
зі своєю манерою викладу, зі своєю точкою зору на предмет бесіди. Тим
паче, композиція телепередачі скомпонована іншими людьми, структура її
відмінна від структури уроку. Це ускладнює роботу вчителя, який
намагається зробити телевиставку органічною часткою уроку. Яким би
цікавим співбесідником не був ведучий, він залишається гостем, а
господарем –вчитель.

Так от, знаючи зміст телевставки, педагог продумує, що він буде робити
на уроці до передачі, під час неї і після неї.

В процесі, під час невеликих пауз педагог просить дітей звернути увагу
на ті чи інші висловлювання ведучого, записати питання, задані з екрану,
і т.д.

НОП у використанні наочності, ТЗН. Звичайно, є порівняно мало вчителів,
які систематично, з наукової точки зору підходять до використання. Нап.
І ТЗН. Показовим у цьому плані є досвід вчителя Первак з СШ №4
м.Сєверодонецька, Луганської обл., вивчений Раїсою Вітренко.

Вона чітко впорядкувала і використовує зібрання. Кабінет її — це
зразкова науково-методична лабораторія. На підготовку до уроку
використовує мінімум часу – все під рукою. У її розпорядженні – від
діапроектора і програвача – до сучасної відеоапаратури. Керування
здійснюється з пульта, який розміщений на вчительському столі.

На стелажах у препараторській зберігаються у чіткому порядку тематичні і
поурочні папки, роздавальний матеріал, магнітофонні записи тощо.

Кожен вид навчального матеріалу має свій шифр, наприклад, НЛ-18 (НЛ –
наочність з літератури, 18 – порядковий № — у ньому (ящичку) –
репродукції полотен пейзажного спрямування — про пори року. Цей шифр
заноситься в інвентарну книгу, яка служить для вчителя як орієнтиром,
так і довідником. Кожен навчальний посібник зразу ж зашифровується і
записується в цю книгу і займає своє місце на стелажі.

У розпорядженні вчителя – універсальна класна дошка, з 3-х частин:
робоча дошка, поворотна залізна, до якої магнітами прикріпляються
таблиці; третя служить екраном для проектування. Поруч у ніші –
телевізор для демонстрації шкільних телепередач з мови і літератури і
перегляду з учнями в позаурочний час кінофільмів на літературній основі.

Загалом у кабінеті зібрані такі друковані, екранні та звукові посібники:

1. Таблиці з теорії літератури.

2. Портрети відомих письменників.

3. Літературні плакати, присвячені письменникам-класикам і сучасникам.

4. Альбоми прожиття і творіть у портретах, ілюстраціях, документах.

5. Дидактичний матеріал з літератури.

6. Роздатковий матеріал (картки для самостійної роботи).

7. Додаткова література про письменника.

8. Платівки, магнітофонні записи, фотохрестоматії, записи радіо і
телепередач.

9. Діафільми, діапозитиви, навчальні фільмі.

На основі матеріалу вчителем складається картки для всіх уроків з мови і
літератури. Номер картки зазначається в тематичному плані вчителя, який
має такий вигляд:

п/п Зміст прогр. матеріалу Повторення Дата

проведення Метод.літ. № поур.картки

Карток стільки, стільки за планом уроків.

Картки мають свій шифр і своє місце на стелажі.

Ось зразок заповненої картки до уроку №71 в 11 кл. ( Р.О.Гончара
„Прапороносці”. Тема та головна ідея твору. Сюжет і Композиція:

№1

1. Фільм – Ф-24

2. Діафільм – Д-ф-114

3. Грамплатівка Г-п – 10-16

4. Фоносапис Ф-з – 10-8

5. Наочність НЛ – 18

6. Дидактичний матеріал ДМЛ.

7. Роздатковий матеріал РМЛ-ТП – 28

8. Схеми, табл. Т.Л. – 10-42.

9. Підручники П.Л. -10

10. Додаткова література ДЛЗ – 13

Що ж означають ці цифри?

1. Ф-24 –фільм, 24 – його номер. Назва „О.Гончар” (демонструється на
уроці фрагмент).

2. Д-ф – 114 – діафільм, 114 — № діафільму „Українська література в роки
Великої Вітчизняної війни” (демонструється кілька кадрів)

3. ГП – 10-10. Грамплатівка. 10-10 кл., 16 – № платівка з піснями про
війну.

4. Ф-з – фото запис.

5. РМЛ-ТП – 28. РМЛ – роздатковий матеріал з літератури. ТП – тематична
папка; 28 – її порядковий № (під цим шифром зібрані в тематичній папці
всі матеріали для цього уроку за творчістю О.Гончара).

6. ТЛ – 10-42. – Таблиці з літератури. 10-клас, 42 — № виготовленої
таблиці „Композиція роману „Прапороносці”.

7. ПЛ – підручник з літератури.

8. ДЛЗ – додаткова література. 13 – порядковий № папки під назвою
„О.Гончар” (у ній – вирізки з журналів, газет та ін. матеріал про
письменника).

Готуючись до уроку, вчитель бере із спеціально виготовленого ящика
поурочну картку, і, орієнтуючись на вказаний шифр, добирає потрібні
посібники, дидактичний матеріал і т.п.

Після уроку все розставляється за номерами шифрів на свої місця.

За системою поурочних карток Людмила Іванівна Первак працює з 1971р.

Дуже зручною формою зберігання дидактичного роздаткового матеріалу
вважає тематичні папки. Тематика: Пори року (Зима, весна), „Хліб”, „Мої
сучасники”. У них – матеріал до уроків, позаурочні заходи, сценарії
вечорів.

Наприклад, матеріал про Т.Шевченка – в кількох папках (5-8 кл. – одна);
для 9 кл. – інша (чи й дві), бо на творчість Т.Шевченка в 9 кл. – десь
25-27 год.).

Для прикладу наповнюваності матеріалом — №15, 10 кл. Творчість І.Франка
у папках – матеріал до 12 уроків. Зміст 1-ої папки:

— висловлювання про письменника; видатних діячів літератури і культури;

— думки Франка про мистецтво слова, про творчість інших письменників;

— комплект листівок „Франко і творах українських художників”;

— план вивчення біографії Каменяра;

— теми доповідей і рефератів про життя і творчість;

— роздатковий матеріал над поезією Франка різних періодів;

— кращі учнівські твори різних років;

— альбом „І.Я.Франко. Життя і творчість у портретах, ілюстраціях,
документах;

— дитячі малюнки та ілюстрації до творів І.Франка;

— стаття Гончара ”Довічна слава Каменяреві”;

— фото скульптурного пам’ятника Франку у Львові.

За таким же принципом впорядковані матеріали про інших письменників.

До того ж, вчителькою розроблені пам’ятки: Як писати відгук про книжку,
художній фільм, телепередачу.

Вчити учнів раціонально використати час, планувати свій день, ознайомлює
з бібліографічними посібниками, методикою читання і роботи з книгою,
правилами користування довідковим, науковим апаратом, вчити
паспортизувати матеріал.

Таким чином, використання наочності і ТЗН допомагає не тільки глибше
зрозуміти твір, але й вчити дисципліні, організації праці.

А взагалі, використання ТЗН, наочності в наших умовах – це велика
розкіш.

Література:

1. Гаврилов П. Оглядові теми на уроках української літератури в старших
класах.–К., 1980.

2. Пасічник Є. Методика викладання української літератури в середніх
навчальних закладах. – К., 2000. – С. 186-201.

3. Програми середньої загальноосвітньої школи. Українська література для
шкіл з українською і російською мовами навчання. – К., 1991-2002.

4. Маткобожик М. Спроба блочного вивчення літератури // Творчість
В.Стефаника і М.Черемшини // УМЛШ. – 1989. – №2. – С. 22-24.

5. Хропко П., Гуляк А. Українська література кінця XIX – поч. XX ст.: /
Матеріал до вивчення оглядової теми в 10 кл. // УМЛШ. – 1991. – №1. –
с.23-27.

6. Шаповалова Є. Початок уроку при вивченні біографії письменника //
УМЛШ. – 1982. – №6. – С. 36-39.

7. Сташків О. «Взяли вони в житті шляхи колючі»: Як удосконалювати урок
з вивчення біографії письменника // Дивослово. – 1992. – №5-6. – С.
36-41.

8. Філіпова Н. Варіанти уроку вивчення біографії письменника //
Дивослово. –1999.– №5.–С.32-34.

9. Бойко М. Вивчення біографії письменника // УМЛШ. – 1974. – №6. –
С.44-53.

10. Ю.Хропко П. Літературний процес 40-60-х років XIX ст: Матеріал до
вивчення оглядової теми у 8-9-му класах // УМЛШ. – 1989. – №1. –
С.24-32.

11. Хропко П. Становлення нової української літератури: оглядова лекція
у 8 кл.// УМЛШ. – 1987. – №10. – С.27-33.

12. Пасічник Є., Постоловська Н. Принципи і джерела вивчення життєвого
шляху письменника // УМЛШ. – 1974. –№11.– С.27-35.

13. Свердан М. Три варіанти одного уроку: До вивчення біографії Івана
Франка // УМЛШ. – 1986. – №5. – С. 65-71.

14. Неділько В. Методика викладання української літератури в середній
школі.

Похожие записи