РЕФЕРАТ

на тему:

Найголовніші правила пунктуації

Пунктуація (від лат. punktuatio- punktum, що означає крапка) — це розділ
мовознавства про використання та вживання на письмі розділових знаків.

РОЗДІЛОВІ ЗНАКИ

Розділові знаки сучасної української мови становлять цілу систему.

До цієї системи входять:

розділовий знак його графічне позначення приклади уживання

одиничні розділові знаки

крапка . Я добре попрацював.

двокрапка : Дівчинка відповіла: «А я знаю, як тебе звати»

три крапки … А ти все та ж…

кома , У Калини та Горпини як не свадьба, то родини

крапка з комою ; 1) звук; 2) буква; 3) слово

тире — Сила та розум — краса людини

знак питання ? Хто вони? А хто ми?

знак оклику ! Привіт тобі, море!

знак виноски … кн. Володимир1

парні розділові знаки

дві коми ,, Михайло, син Марії, був ще хлопчиськом

два тире — — Мати плаче- лихо тяжке- і цілує сина

лапки » » «Яка ж ти вереда»- сказала мати

дужки ( ) Троянду треба рвати, поки вона цвіте (Л.Костенко)

Призначення розділових знаків- полегшити читачеві сприйняття смислу
написаного.

СИСТЕМА РОЗДІЛОВИХ ЗНАКІВ

Знаки пунктуаційної системи називають пунктограмами. Кожна з пунктограм
виконує свою функцію.

Крапка ділить текст на речення.

Двокрапка відділяє одну частину від другою, вказуючи на те, що в цій
другій частині міститься пояснення, розкриття причини того, про що
йшлося у першій.

Три крапки (багато крапок) вказує на те, що в реченні не всі його
компоненті наявні, а речення не закінчене, обірване.

Кома розділяє граматично рівноправні частини простого чи складного
речення.

Крапка з комою функціонально подібна до коми, але розділяє складні (або
ускладнені) за будовою граматично рівноправні частини.

Тире розділяє головні частини речння (якщо вони виражені подібними
лексично- граматичними категоріями), порівнювані мовні одиниці, частини
складного безсполучникового речення, які перебувають в умовно- часових,
протиставних та причиново-наслідкових зв’язках.

Знак питання ділить текст на речення, але разом з тим вказує на те, що
речення містить у собі питання.

Знак оклику ділить текст на речення та вказує на експресивність
мовлення, вигук.

Знак виноски- видільний. Він вказує, що за словом, біля якого цей значок
поставлений, має йти частина тексту, яка подається у порядковій частині
сторінки або в кінці тексту.

Парні розділові знаки- дві коми, двоє тире, дужки, лапки виділяють
якийсь відрізок тексту (другорядні члени речння), коли є потреба його
відокремити, вставні і вставлені слова, словосполучення, звертання).

У текстах часто збігаються різні розділові знаки. Напр.: Привіт тобі,
зелена Буковино, Твоїм хорошим горам і гаям; Твоїм одважним, дорогим
синам! (В.Самійленко).

ПРИНЦИПИ УКРАЇНСЬКОЇ ПУНКТУАЦІЇ

Українська пунктуація побудована на структурному, смисловому та
інтонаційному принципах.

Згідно з цими принципами і відбувається вживання розділових знаків:

розділові знаки

уживані, тому що: приклади

структурний

вони грунтовно обумовлені у даному реченні Минають дні, минає літо,
настала осінь (Т.Шевченко)

смисловий

згіно смислу даного речення В мене рука бистра,

В мене шабля гостра —

Тобі допоможу! (П.Усенко)

інтонаційний

згідно інтонації А ви, оті невідомі герої, де Ви?

Усі три принципи пунктуації- структурний, смисловий та інтонаційний- в
українській мові діють одночасно, один якийсь принцип виділити можна
тільки умовно.

ЗАГАЛЬНІ ПУНКТУАЦІЙНІ ПРАВИЛА

Загальні пунктуаційні правила- це правила системи вживання пунктограм.

Загальні пунктуаційні правила розповідають про те, як вживаються:

крапка;

кома;

крапка з комою;

двокрапка;

три крапки;

тире;

дужки;

лапки;

знак питання;

знак оклику;

знак виноски.

ВИДІЛЕННЯ РЕЧЕННЯ НА ПИСЬМІ

Речення — це осмислене сполучення слів або окреме слово, граматично та
інтонаційно оформлена як відносно закінчена цілість.

В усній мові на початок і кінець речення вказує відповідна інтонація. На
письмі на початок речення вказує велика буква, на кінець- крапка, знак
питання, знак оклику або три крапки.

У кінці розповідного і спонукального речень звичайно ставиться крапка
(Ольга посміхнулася.).

Якщо ж розповідне чи спонукальне речення вимовляється з особливою,
піднесеною інтонацією, то в кінці такого речення ставиться знак оклику:
Фантазіє! Ти- сило чарівна! (Л.Українка).

У кінці питального речення ставиться знак питання (Сьогодні я такий
щасливий!).

Якщо ж питальне речення вимовляється з особливим почуттям, то ставиться
ще й знак оклику (Наскільки ж тоді я був не правий?!).

Три крапки в кінці речення ставляться тоді, коли хочуть показати, що
думка ще не закінчена або що треба зробити велику паузу («Охо-хо…»-
зітхнув старий).

КРАПКА

Крапка вживається:

у кінці розповідного двоскладного чи односкладного речення (Ніч.
Спека.);

у кінці спонукального речення, якщо в ньому відсутня інтонація оклику
або питання (Вирішить завдання. Зробіть коротенький аналіз речення.);

у кінці графічно скороченого слова (напр.; і т.д.);

для виділення приєднувальних конструкцій: Будуть козаки подорожні
проїжджати, твій голос зачувати, до могили будуть завертати. Бандуро моя
(М.Пригара);

після назв дійових осіб перед їх репліками в драматичних творах:

? Василь. І довго це ти будеш чухатися?

Конюх. Вибачте, пане. Винен.

КОМА

Розставляючи у реченні коми, слід перш за все орієнтуватися не на
інтонацію, а на будову речення, тому що не завжди там, де пауза,
ставиться кома, і не завжди там, де кома, робиться пауза.

Одиночні коми ставляться між однорідними членами речення і між частинами
складного речення (Я підвівся, поглянув їй у очі).

Якщо вжита одиночна кома, завжди робиться пауза.

Парні коми виділяють з обох боків деякі підрядні речення, відокремлені
члени речення і внесення (звертання, вставні і вставлені слова та
речення, слова-речення).

Парні коми тому й називаються парними, що вживаються парами: одна
ставиться перед відокремленою групою слів, друга- після неї (Спи, моя
дитинко, спи).

Але одна з ком не ставиться, якщо відокремлена частина стоїть на початку
речення або в його кінці (Не працюючи, нічого в житті не доб’єшся).

Виділена комами з обох частин частина речення промовляється трохи іншим
тоном або трохи швидше, ніж все речення.

Кома вживається:

між однорідними членами речення, безсполучниково або за допомогою
потиставного сполучника (Він встав, потягнувся, підійшов до вікна);

між частинами складного речення (У кав’ярні вони зустрілися з друзями,
яких давно не бачили);

при виділенні інтонацією і за смислом звертання, вставних і вставлених
словосполучень і речень, відокремлених другорядних членів речення, а
також уточнюючих слів, вигуків, стверджуючих часток і порівняльних
зворотів (Пиши ж мені, друже, якщо матимеш час).

КРАПКА З КОМОЮ

Крапка з комою, тире, двокрапка, дужки, три крапки і лапки, на відміну
від коми, завжди пов’язані з інтонацією.

Крапка з комою ставиться там, де й одинична кома (тобто між однорідними
членами речення і між частинами складного речення), якщо розділювані нею
частини порівняно далекі за змістом або мають у собі розділові знаки.

На місті крапки з комою завжди чується подовжена пауза.

 

Крапка з комою вживається:

для виділення однотипних частин складного речення: Шелестить пожовкле
листя по діброві; гуляють хмари; сонце спить; ніде не чутно людської
мови (Т.Шевченко);

між поширеними членами речення: Я люблю їхати на поле тоді, як ниви
зеленіють та хвилюються зеленими хвилями; коли обважнілі колоски
черкаються об голову, об вуха… (І.Нечуй-Левицький);

у кінці рубрик, напр., Звуки бувають: 1) голосні; 2) приголосні) та ін.

ДВОКРАПКА

Двокрапка вживається:

у безсполучникових складних реченнях з різнотипними частинами, якщо
друга частина розкриває загальний зміст першої або пояснює окрему її
частину (Він врахував все: і що скаже він, і те, як його сприйме
аудіторія, і навіть думку самого Миколи Петровича);

після узагальнюючого слова перед однорідними членами речення (напр.:
послідовність дій така: 1) довести, що речення складне; 2) з’ясувати вид
складного речення та ін.);

при прямій мові у випадку, коли слова автора їй передують (Петро нарешті
вимовив: «Я впевнений, що це правда»).

Перед двокрапкою, як правило, тон підвищується, після неї робиться
вичікувальна пауза, і далі слова промовляються звичайним тоном.

ТРИ КРАПКИ

Три крапки вживаються:

коли думка, що виказувалася у реченні, ще не закінчена (І так було з ним
завжди… Він працював, працював, а нагороду за його працю одержували
інші…)

для передачі схвильованого, емоційного мовлення за допомогою обірваних,
незакінчених речень (Василь… Але ж ми… Але ж я… Що ж нам робити?..)

на місці розмовних пауз (Людей треба любити… прощати… Ось що головне…)

коли той, хто каже, хоче приховати свою думку, не розкриваючи її
повністю (Вони зустрілися… Він і вона…);

при використанні цитат, якщо цитата береться не з початку речення, або
якщо цитата розірвана на декілька частин («…а по-друге,- закінчила
Лариса- хочу випустити новий альбом»).

ТИРЕ

Тире ставиться там, де й одинична та парні коми, а також там, де коми
ставити не можна.

Одиночне тире вказує на протиставлення (можна підставити а, але),
наслідок, наступне пояснення або раптову зміну подій.

Після одиничного тире робиться вичікувальна пауза і далі тон, як
правило, підвищується (Адже ми всі — люди!).

Парні тире виділяють з обох боків частини речення.

Частина, виділена парним тире, вимовляється підвищеним тоном (І враз —
заглушаючи всю метушню і гвалт — по квартирі розляглися широкі і
повнозвучні акорди рояля (Ю.Смолич).

Тире вживається:

між присудком і підметом, якщо вони виражені однаковими лексично-
граматичними категоріями (Справжня дружба — чисте джерело);

на місці пропущеного члена або кількох членів речення: Сьогодні (є)-
твій день народження;

при відокремленій прикладці (Я так довго працював — завдяки твоїй
підтримці — для того, що б доказати самому собі: можу);

перед узагальнюючим словом після однорідних членів речення (На пустирях,
у рівчаках та неглибоких балках — скрізь росте ця невибаглива рослина);

при вставлених конструкціях: Є віра — невже цього мало,- що ти в цьому
місті живеш (Л.Первомайський);

у безсполучникових реченнях з різнотипними частинами, якщо між ними є
умовно-часовий або наслідковий зв’язок: Зійде сонце — утру сльози, ніхто
не побачить (Т.Шевченко);

якщо друга половина безсполучникового складного речення має значення
протиставлення: Ще сонячні промені сплять — досвітні вогні вже горять
(Л.Українка);

між двома словами, які вказують на просторову, часову або кількісну
межу: за цей період ми планували зібрати 15-20 тон яблук;

при прямій мові для виділення слів автора; тире ставиться після іншого
розділового знака; напр.: Він подумав, подумав, вимовив: — Ну що,
хлопці? Зробимо?- і посміхнувся.

перед кожною реплікою в діалозі; напр.:

Вчителька довго дивилася на Дмитра, спитала:

— І де все це ти вичитав?

— Як це вичитав?- обурився Дмитро

— Це я все сам придумав!- гордо відповів він.

Вчителька помовчала, потім вимовила:

— І що ж це в тебе за голова така?

ДУЖКИ

Дужки вживаються:

одна дужка- після цифри або букви, якою позначаються перераховувані
рубрики в тексті, напр., комп’ютер складається з: а) системного блока;
б) монітора; 3) клаві-атури);

дві дужки- для додаткової інформації, різномінітних уточнень, вказівок
та таке ін.: Михайло Краснопудзенко народився 1985р. (в серпні місяці) в
м.Києві;

при вставних і вставлених конструкціях, напр., Що? (вона підійшла до
нього ближче) Невже ти ще не зрозумів, чому я така?;

для виділення ремарок після назви діючої особи в драматичних творах:
Мар’яна (до Олексія). Чого ж ти чекаєш, любий?).

Частина, охоплена з двох боків дужками, вимовляється пониженим тоном.

ЛАПКИ

Лапки вживаються:

при використанні цитат, які вводяться в авторське мовлення як
самостійний текст (цитата починається з великої букви ): Арістотель не
приймав учення Платона про ідеї. «Платон мені друг, але істина — ще
більший мій друг» — відомий його афоризм;

при використанні цитат, які вводяться в авторський текст як частина
цього тексту (цитата пишеться з маленької букви): Борис Буряк пише, що
«в художній структурі сценаріїв і фільмів Олександра Довженка завжди
присутній сам автор»

для виділення власних назв книг, літературних творів, газет, журналів,
телевізійних програм, підприємств, та таке ін. (СП «Зоря», журнал
«Ровесник»);

для виділення слів, вжитих у незвичному або іронічному значенні (такі
слова вимовляються з особливою, підкресленою інтонацією): О, мій
«великий»…- з неприховуваною іронією прошепотіла Олена, притуляючись до
Анатолія.

Лапки не вживаються:

якщо цитата є епіграфом (правила написання цитат див. нижче).

ЗНАК ОКЛИКУ

Знак оклику вживається:

у кінці спонукального речення, якщо, крім спонукання, в реченні
виражається емоційний стан того, хто говорить («А ну, відчиняй!»-
вигукнув хтось за дверима);

після звертання при емоційному його виділенні (- Хлопці! — покликав Олег
Васильович — Швидко біжить до мене!);

у кінці розповідного речення, у якому виражається емоційний стан автора
(Боже! Що ж ви наробили!).

ЗНАК ПИТАННЯ

Знак питання вживається:

у кінці питального речення: Звідки ж ми такі?;

у діалогах:

Микола. Слухайте, і чого ви оце все питаннями на питання відповідаєте?

Михайло. А ви як думаєте?

ЗНАК ВИНОСКИ

Знак виноски вживається у документах для оформлення різноманітних
уточнюючих відомостей та посилань.

Виноска складається з двох пов’язаних частин: знака виноски та текста
виноски:

Один документ може містити у собі як звичайні, так і кінцеві виноски:

звичайні виноски використовуються для роз’яснення термінів і
розташовуються, як правило, внизу кожної сторінки документа;

кінцеві виноски найчастіше використовуються для посилань на
першоджерела; розташовуються, як правило, у кінці документа.

РОЗДІЛОВІ ЗНАКИ ПРИ ПРЯМІЙ МОВИ

Пряма мова береться з обох боків в лапки, причому в лапки береться також
і знак питання, знак оклику або три крапки, якщо вони в ній вживаються.

Крапка і кома виносяться за лапки (але якщо вже є знак питання, знак
оклику чи три крапки, ані кома, ані крапка вже не вживаються): «Ганьба!»
— несподівано закричав хтось на площі.

Якщо слова автора стоять перед прямою мовою, то після них ставляться
двокрапка з тире; пряма мова розпочинається з великої літери: Тоді він
нам і каже: — Що ж мені з вами робити?

Якщо слова автора стоять всередині прямої мови, розриваючи її, то перед
словами автора, а також після них ставиться тире: -Ну ось і все.-
подумав я.- Розпочалося…

У випадку, коли речення першої частини прямої мови ще не закінчене,
наступний її фрагмент пишеться з малої букви: -Гляньте, — несподівано
вигукнув Степан — ось там, попереду!

Якщо слова автора стоять після прямої мови, то після прямої мови
ставиться тире:

-Хлопці, все буде добре.- сказала мені Наталка.

Якщо пряма мова передається в формі діалогу, кожна репліка починається з
нового рядка, перед нею ставлять тире і не використовують лапок. Інші
розділові знаки вживаються так само, як і звичайно при прямій мові:

— Пробачте, це ви Василь Романович?

— Я. А ти ж хто будеш?

— А я Таня. Дочка лісника. Ми ось тут недалеко живемо (І.Цюпа)

РОЗДІЛОВІ ЗНАКИ ПРИ НЕПРЯМІЙ МОВИ

При передачі прямої мови непрямою слова автора перетворюються на
головного члена речення. Сама ж непряма мова стає підрядним реченням,
причому особа займенників і дієслів в ній змінюється відповідно до тієї
особи, від імені якої тепер передається чужа мова. Тому при непрямій
мові вживання розділових знаків таке саме, як і звичайно на письмі: Він
мав на увазі її слова про те, що вона добре співає.

Після непрямого запитання знак запитання не ставиться.

Порівняйте:

Пряма мова

Вчитель раптом запитав:

— Де Мар’яна?

Непряма мова

Вчитель раптом запитав, де Мар’яна.

РОЗДІЛОВІ ЗНАКИ У ЦИТАТАХ

У цитаті не можна нічого змінювати.

Якщо цитата наводиться не повністю, то пропуски в ній позначаються
трьома крапками: Шевченкове «»…треба миром, Громадою обух сталить…»
завжди звучить як гасло…

Цитати можуть вживатися як:

 

пряма мова (розділові знаки вживаються так само, як і при прямій мові):
Михайло Коцюбинський… в новелі «Intermezzo» писав: «Сонце! Я вдячний
тобі. Ти сієш у мою душу золотий заспів — хто знає, що вийде з того
насіння. Може, вогні?» (Н.Калениченко)

 

доповнення авторського речення, виступаючи як його складова частина
(цитата береться в лапки і розпочинається з малої букви): Інколи
літературу кінця римської республіки і початку імперії (Іст. до н.е.-
ІІст н.е.) об’єднують під назвою «римська класична література» або
«римська класична література» ;

віршова цитата, записана у вигляді строфи (в лапки не береться): Ну що
б, здавалося, слова… Слова та голос — більш нічого. А серце б’ється —
ожива, Як їх почує!… (Т.Шевченко);

 

вказівка на джерело, яке стоїть безпосередньо після цитати (береться в
дужки; після другої дужки ставиться крапка): Найвища краса — краса
вірності (О.Гончар).;

 

епіграф (у лапки не береться; вказівка на джерело пишеться під епіграфом
справа без дужок; крапка після неї не ставиться):

Список використаної літератури

Волкотруб Г.Й. Практична стилістика сучасної української мови: Навч.
Посібник. – К.: ТОВ “ЛДЛ”, 1998. – 176 с.

Глущик С.В. та ін. Сучасні ділові папери: Навч. Посібник для вищ. та
серед. навч. закладів / С.В.Глущик, О.В.Дияк, С.В.Шевчук. – К.: А.С.К.,
1998. – 174 с.

Коваль А.П. Ділове спілкування: Навч. посібник. – К.: Либідь, 1992. –
280 с.

Культура мови на щодень / С.Я.Єрмоленко, Н.С.Дужик, К.В.Ленець та ін. За
ред. докт. філол. наук С.Я.Єрмоленко. – К., 1997. – Випуск 1. – 138 с.

Пазяк О.М., Кисіль Г.Г. Українська мова і культура мовлення: Навч.
посібник. – К.: Вища шк., 1995. – 239 с.

Паламар Л.М., Кацавець Г.М. Мова ділових паперів: Практ. посібник. – К.:
1995. – 208 с.

PAGE

PAGE 11

Похожие записи