Реферат на тему:
Мовна асоціація як поняття психолінгвістики та лінгвостилістики
Поняття “асоціація” є об’єктом вивчення багатьох наук: психології,
фізіології, філософії, лінгвістики, а також психолінгвістики та
психопоетики, що виникли на перетині психології з лінгвістикою та
поетикою. Кожна з цих галузей обирає свій аспект опису цього поняття й
формує свій предмет вивчення.
У дослідженнях вітчизняних і зарубіжних вчених чимало уваги приділялося
проблемам визначення механізмів виникнення асоціацій, їх типології.
Однак ці питання залишаються актуальними, оскільки немає єдиної
класифікації мовних асоціацій. Метою даної статті є узагальнення
поглядів на природу виникнення мовних асоціацій та принципи їх
класифікації.
Мовні асоціації можна розглядати у двох площинах: з погляду їх
функціонування в загальномовному просторі та в художньому контексті
(прозовому, поетичному).
Психолінгвістика як одна з галузей психології займається вузьким колом
асоціативних процесів – вона вивчає лише асоціації словесні (мовні,
вербальні) за допомогою асоціативних експериментів.
Важливою специфічною рисою мови є поєднання власне інформативної функції
з пізнавальною, тобто мова є засобом відображення процесів пізнання.
“Наслідки пізнання як взаємодії суб’єкта й об’єкта втілюються в мові, що
є одночасно й інформативною системою і акумулятором знань – матеріально
втіленим вираженням мислення”, – зазначає В.Русанівський [Русанівський
1988: 49]. Асоціації, що виникають у процесі мовлення, репрезентують те,
як людина бачить і розуміє дійсність. Досить часто в мовленні
асоціативно пов’язуються поняття реального та ірреального світу. Це
свідчить про те, що нагромадження знань про дійсність паралельно
супроводжується фіксацією упереджень, “тобто супровідне пізнавальному
процесові нагромадження помилкових суджень також фіксується в мові” [Там
само: 49].
У лінгвістиці до поняття “асоціація”, “асоціативність” підходять з
погляду функціонування елементів мови, їх відношень та зв’язків у мовній
системі й визначають як об’єднання мовних одиниць за формальною або
логіко-семантичною ознакою. В.Телія акцентує увагу на універсальному
характері асоціацій. Вони, як зазначає дослідниця, “завжди супроводжують
процеси мислення, а у випадку вербального мислення вони мають
мовно-розумову природу, яка може актуалізувати асоціації, що
відповідають енциклопедичним знанням про світ, або ж асоціації суто
слухові (фонетичні), або ж власне вербальні, що відповідають мовній
компетенції (на всіх рівнях мови)” [Телія 1996: 95]. Як зв’язок уявлень,
завдяки якому одне уявлення, з’явившись у свідомості учасника
комунікації, викликає інше – за подібністю, суміжністю або
протиставленням, розглядає мовні асоціації Е.Азнаурова [Азнаурова 1977:
98 – 99].
З погляду лінгвістики тексту асоціації – це актуалізовані в свідомості
читача зв’язки між елементами лексичної структури тексту та
співвідносними з ними явищами дійсності або свідомості, а також світом
інших слів [Болотнова 2001: 127].
Механізм формування мовних асоціацій досить складний. Допоки не існує
одностайного погляду на питання про чинники, що домінують у процесі
вироблення асоціативних зв’язків між словами. Деякі вчені (Г.Щур,
Б.Плотников) вважають, що в основі таких асоціацій лежать об’єктивний та
соціальний досвід індивідуума, інші вказують на їхній психічний характер
(Ф.Галтон, В.Вундт) або на залежність від культурно-історичних традицій
народу (А.Сахарний, А.Залевська). Важливість статі інформанта для вибору
реакції відзначає Н.Бутенко. Виникненню мовних асоціацій, як зазначають
І.Білодід, Б.Плотников, сприяють різноманітні ситуації спілкування
[Білодід 1955: 56; Плотников 1989: 180].
О.Потебня відзначав, що формування й способи вираження асоціацій
мотивуються належністю індивідуума до певного етнокультурного об’єднання
та до людства в цілому [Потебня 1976: 165]. Акумулюючи досвід народу,
мовець пропускає його крізь призму суб’єктивізму, оскільки “усе надбання
думки … хоча й зумовлене зовнішнім світом, проте є витвором особистої
творчості” [Там само: 195]. Тому й будь-який асоціативний процес має
суб’єктивний характер, в основі якого лежить об’єктивна дійсність.
На наш погляд, доцільно говорити про комплекс умов, які спричиняють
появу асоціацій, оскільки асоціація як зв’язок між певними об’єктами або
явищами ґрунтується на нашому особистому, суб’єктивному досвіді, що
збігається з досвідом тієї культури, до якої належить мовець.
Словесні асоціації є результатом сприйняття та переосмислення
індивідуумом об’єктивної дійсності через призму власного життєвого
досвіду, його культурного й соціального рівня, належності до певної
етнічної групи. Тому виникнення тієї чи іншої реакції на слово-стимул,
на нашу думку, може зумовлюватися будь-яким з вище названих чинників.
Проте, у конкретній мовній ситуації один з принципів домінує. Так, ще
Ш.Баллі зазначав, що “людська думка постійно коливається між логічним
сприйняттям та емоцією, ми або розуміємо, або відчуваємо; найчастіше
наша думка складається водночас і з логічної ідеї, і з почуття. І хоча
ці два елементи можуть поєднуватись у різноманітних пропорціях, все ж у
кожному конкретному випадку переважає щось одне: або логічне сприйняття,
або почуття. Наша думка в одних випадках матиме логічну домінанту, а в
інших емоційну” [Балли 1961: 182].
Нерідко актуалізацію того чи іншого асоціата можна пояснити й
структурними зв’язками зі словом-стимулом (асоціативом). Виникають
суперечки навколо принципу “семантичної спільності”. Зокрема, Г.Щур
зауважує, що сам зміст цього терміна допоки не визначений остаточно, а
вважати слова семантично близькими тільки тому, що вони можуть бути
асоціатами одне до одного (корова – коза) або ж мають спільні асоціати
(корова – молоко, трава, коза – молоко, трава), недоречно. Це ж
стосується й тих слів, які асоціюються за родо-видовими відношеннями.
Однак, “ідея наявності семантичної близькості між членами окремих
[асоціативних] рядів не є чистим вимислом і має певні підстави” [Щур
1974: 141 – 142].
До сьогодні невирішеним залишається й питання класифікації мовних
асоціацій. Відомо багато різних класифікацій словесних асоціацій. Ще
Аристотель у праці “Про душу”, аналізуючи особливості сприйняття
дійсності людиною, опосередковано розглядає асоціації та розмежовує їх
за суміжністю, подібністю й контрастом [Аристотель 1975: 438].
У психолінгвістиці, лінгвістиці було багато спроб класифікувати мовні
(словесні, вербальні) асоціації за різними принципами: психологічним,
лінгвістичним, епістемологічним, логічним. Зокрема, Дж.Міллер,
ґрунтуючись на даних проведеного експерименту, запропонував таку
класифікацію: контраст, подібність, підпорядкування, супідрядність,
асонанс, частина – ціле, доповнення, егоцентризм, спільнокореневі слова,
предикація. Ця класифікація зазнала серйозної критики з боку інших
психолінгвістів (Дж.Диз, Д.Слобін). На їхню думку, помилка Дж. Міллера
була в тому, що він спробував “утиснути асоціації в ті схеми відношень,
які є в граматиці, різного роду словниках, психодинамічних теоріях”
[Слобин 1976: 142]. До цього можна додати відсутність єдиного принципу
класифікації, оскільки тут поєднано і лінгвістичний (фонетичний,
семантичний, граматичний) підхід, і психологічний, і почасти логічний, а
це приводить до невизначеності межі класифікації.
Р.Якобсон наслідує класифікацію Аристотеля, відзначаючи, що на основі
асоціацій за суміжністю будуються “етимологічні фігури”, тобто групи
слів з одним і тим же коренем, та метонімія [Якобсон 1987: 29];
асоціації за подібністю виявляються в поетичних текстах там, де пасивні
предикати рядків, що римуються, подібні, а підмети – контрастні.
Паралельно він відзначає існування психічних і механічних асоціацій.
“Виділення в словах основних і формальних належностей здійснюється
шляхом психічних асоціацій цих елементів у даному випадку з відповідними
елементами в інших комбінаціях, словах” [Там само: 296]. Механічною, на
думку Р.Якобсона, є асоціація за суміжністю між звуком і значенням слова
[Там само: 295].
Л.Сахарний, ідучи за Дженіксом і Сапортою, пропонує погрупувати мовні
асоціації за типом відношень, що встановлюються між словом-стимулом та
реакцією (асоціатом). Він розрізняє асоціації парадигматичні, в основі
яких лежать парадигматичні відношення між стимулом і реакцією (стілець –
табурет), та синтагматичні, що базуються на зв’язках стимулу та реакції
у межах однієї синтагми (стілець – стоїть). Окремо виділяються тематичні
асоціації, які можуть використовуватись або в межах тематично обмеженого
контексту, або складають разом зі стимулом граматично позначені
сполучення слів типу друг – парта, друг – любов [Сахарный 1989: 92 –
99].
?–?
?
e
i
A
??????a?ивного досвіду індивідуума й так званих парадигматичних і
синтагматичних асоціацій. До психологічних Г.Щур відносить так звані
“індивідуальні” або “випадкові” асоціації та консоціації [Щур 1974:
143].
Послуговуючись цим же принципом, А.Брудний виділяє асоціативні реакції,
типові для певного класу ситуацій, які умовно можна назвати
ситуативними, соціальні асоціації, притаманні представникам певної групи
й пов’язані з їх професіональними, освітніми, статевими, віковими
особливостями, та асоціації, зумовлені окремими особливостями
індивідуального досвіду особистості або її психічним статусом [Брудный
1971: 23 – 25].
Н.Дзюбишина-Мельник пропонує класифікацію художньо-образних асоціацій як
результату мисленнєвої діяльності. “Вербально-вербальні асоціації з
художніми образами, – зазначає дослідниця, – викликають самостійно
вимовлені чи почуті слова, причому речення-асоціати починаються зазвичай
тим самим словом, що й вербальний стимул … Другий тип асоціацій –
ситуативно-вербальні, коли асоціацію … викликає не слово, а ситуація,
яку спостерігає чи в якій опиняється дитина” [Дзюбишина-Мельник 2002:
82].
Суто лінгвістичні класифікації започатковані дослідженнями Ш.Баллі,
який, посилаючись на соссюрівський принцип існування мовних реальностей
у потенційних асоціаціях, визнавав існування: а) прихованих мнемонічних
асоціацій, які створюються “на паралелізмі між експліцитними та
імпліцитними формами” [Балли 1955: 33], та б) необхідних асоціацій, що
існують “між матеріальними знаками та іншими, що мисляться одночасно з
ними, без яких певний вислів буде безглуздий або незрозумілий” [Там
само: 34]. Учений розглядає різні типи асоціацій. Так, розмежовуючи
асоціації близькі й віддалені, він пояснював, чому “небо швидше спонукає
до роздумів про зірку, хмари, синє, ніж про шлях або дім” [Там само:
154]. Такі асоціації, як приховані “неминуче виникають одночасно з
уявленням знака, незалежно від будь-якої ситуації та будь-якого
контексту” [Там само: 151].
За характером семантичних зв’язків і відношень між словом-стимулом і
реакцією Ю.Ульянов розмежовує вербальні асоціації синтагматичні,
маргінальні й такі, що створюються на відношенні входження/включення або
заміни [Ульянов1989: 8 – 9].
Інший підхід пропонує А.Залевська, яка систематизує словесні асоціації
відповідно до варіантів зв’язку між асоціатом і асоціативом і виділяє
такі асоціації, як суперординарні (зарахування слова-стимулу до певного
класу, групи: орел – хижак), координовані (співвіднесення з іншими
подібними: орел – яструб), атрибутивні (описові) та такі, що пов’язані з
символічністю слова-стимулу [Залевская 1977: 50].
На типові, що характерні для багатьох інформантів, та індивідуальні
(випадкові), які тісно пов’язані з моментом експерименту, розподіляє
асоціації Н.Бутенко [Бутенко 1974: 4]. Деякі дослідники (Г.Скляревська,
А.Попова, О.Тодор) розмежовують асоціації, що репрезентують ознаки, які
об’єктивно властиві предмету, але не знаходять відображення в
денотативному значенні слова, й асоціації, що відбивають певне
психологічне враження, яке асоціюється психологічно з іншою реалією.
Аналізуючи процес поетичної мовотворчості, О.Білецький відзначав, що
думка поета працює асоціаціями, що викликаються зовнішніми враженнями,
“кожна мить зосередженої мрії викликає їх сотні, причому
найрізноманітніших” [Белецкий 1989: 33]. Відповідно до засобів
сприйняття й аналізу явищ дійсності дослідник виділяє асоціації звукові
(акустичні, музичні), зорові, дотикові, моторні, нюхові, термічні тощо.
Цю думку у своїх працях поділяють С.Єрмоленко, яка вважає, що асоціації
“становлять основу конкретно-чуттєвого сприйняття художнього тексту”
[Єрмоленко 1999: 293], а також Л.Пустовіт, В.Дятчук та інші лінгвісти.
С.Єрмоленко виокремлює також асоціації звичайні, які реалізуються
усталеними семантико-синтаксичними зв’язками, та несподівані, які
викликають ефект несподіваності лексико-синтаксичної сполучуваності
[Єрмоленко 1982: 88, 148].
Аналізуючи семантико-стилістичне навантаження колірних прикметників,
Л.Пустовіт відзначає також наявність в поетичній мові прямих і непрямих
(опосередкованих) асоціацій [Дятчук, Пустовіт 1983: 96]. Прямими
словесними асоціаціями слід вважати такі, що виникають на основі
логічної сумісності (прикметник золотий асоціюється з жовтим кольором).
Непрямі асоціації наповнюють слово психологічним смислом, створюють його
емоційно-оцінний зміст (золоте павутиння любові, золоті очі тощо) [Там
само: 96].
Мовні асоціації відтворюють уявлення людини про негативні й позитивні
предмети, явища, їх ознаки. Ці уявлення формуються почасти під впливом
уявлень загальнонародних, частина з яких має універсальний характер.
Відповідно до того, який оцінний компонент наявний у ланцюгу
слова-стимулу та його асоціатів, виділяють асоціації позитивні та
негативні (В.Русанівський, Р.Фрумкіна). Такі асоціації “можуть викликати
слова у зв’язку з їх співзвучністю з іншими словами” [Русанівський 1988:
60].
В.Телія, М.Шевченко розглядають три типи асоціацій:
національно-культурні, що притаманні носіям певної етнолінгвокультури
(або енциклопедичні – термін В.Телії), загальнокультурні, які є
універсальними для носіїв різних мов, та індивідуально-авторські, або
суб’єктивні [Телия 1996: 91].
У дослідженнях Н.Кожевникової висловлюється думка про те, що в поезії,
окрім вище зазначених типів, представлені асоціації міфологічні, які
викликані міфологічними образами, традиційно-поетичні (цей тип лежить в
основі мовних поетичних стереотипів) та асоціації, що експлікують часову
спільність, спільність культурного простору, належність автора до
єдиного поетичного соціуму [Кожевникова 1986: 15].
Отже, для утворення загальномовних асоціацій важливим є вияв взаємодії
мовного матеріалу на рівні смислу та семантичної подібності, а також
“накладання” на логіко-поняттєвий зміст вербального знака певної
експресії як вторинного змісту. При цьому створювані в мові уявлення є
концентрацією об’єктивного соціального, культурно-історичного та
національного досвіду мовців.
Різні погляди на типи асоціацій у мові в цілому й у мові художніх творів
дають підставу говорити про необхідність комплексного підходу до цієї
проблеми із урахуванням специфіки асоціативного зв’язку слів. Так,
аналізуючи асоціації, що лежать в основі художнього образу, доречно
виділяти поряд із вище зазначеними різновидами ще традиційні
(фольклорні) та оригінальні (індивідуально-авторські) асоціації. Перші
наслідують образотворчі асоціації усної народної творчості, а другий тип
є маркером художньої майстерності письменника, його мовної
індивідуальності, тих творчих завдань, які він поставив перед собою.
Література
Аристотель. О душе // Сочинения в 4-х т. М.: Мысль, 1975. Т.1. С.
371-508.
Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. М.: Сов. энциклопедия,
1966. 607 с.
Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка. М.: Изд-во
иностр. лит., 1955. 416 с.
Балли Ш. Французская стилистика. М.: Изд-во иностр. лит., 1961. 416 с.
Белецкий А.В. В мастерской художника слова. М.: Высшая шк., 1989. 159 с.
Білодід І.К. Мова і стиль “Вершників” Ю.Яновського. К.: Вид-во АН УРСР,
1955. 129 с.
Брудный А.А. Значение слова и психология противопоставления //
Семантическая структура слова: Психолингвистические исследования. М.:
Наука, 1971. С.19- 27.
Бутенко Н.П. Словник асоціативних норм української мови. Львів: Вища
шк., 1979. 119 с.
Дзюбишина-Мельник Н. Роль художньо-образних асоціацій у загальному та
мовному розвитку дитини // Слово. Стиль. Норма: Зб. наук. праць. К.,
2002. С. 81- 86.
Дятчук В.В., Пустовіт Л.О. Семантична структура і функціонування лексики
української літературної мови. К.: Наук. думка, 1983. 156 с.
Єрмоленко С.Я. Нариси з української словесності. К.: Довіра, 1999. 431
с.
Єрмоленко С.Я. Синтаксис і стилістична семантика. К.: Наук. думка, 1982.
С. 210 с.
Залевская А.А. Межкультурный аспект проблемы ассоциаций // Словарь
асоциативных норм русского языка / Под ред. А.А.Леонтьева. М., 1977. С.
46- 52.
Кожевникова Н.А. Словоупотребление в русской поэзии начала ХХ века. М.:
Наука, 1986. 253 с.
Плотников Б.А. О форме и содержании в языке. Минск, 1989.
Потебня А.А. Эстетика и поэтика. М.: Исскуство, 1976. 614 с.
Русанівський В.М. Структура лексичної і граматичної семантики. К., 1988.
Сахарный Л.В. Введение в психолингвистику. Л.: Изд-во Ленинград. ун-та,
1989. 181 с.
Слобин Д., Грин Д. Психолингвистика / Под общ. ред. А.А.Леонтьева. М.:
Изд-во МГУ, 1977. 192 с.
Телия В.Н. Русская фразеология. Семантический, прагматический и
лингвокультурологический аспекты. М.: Языки русской культуры, 1996. 288
с.
Ульянов Ю.Е. Лексическая семантика словесного стимула и структура
ассоциативного поля: Автореф. дис… канд. филол. наук. Минск, 1989. 17 с.
Щур Г.С. Теории поля в лингвистике. М.: Наука, 1974. 225 с.
Якобсон Р.О. Работы по поэтике. М.: Прогресс, 1987. 461 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
