Реферат

на тему:

“Мова і професія”

Основні вимоги до мовлення

Для різних видів мовленнєвої діяльності суспільство формує певні правила
їх здійснення. Правила ведення мовлення, чи етикет мовлення, поділяються
на правила для мовця і слухача.

Виділимо насамперед правила для мовця:

Доброзичливе ставлення до співрозмовника, повага до адресата.

Необхідно виявляти доречну у певній ситуації ввічливість (враховувати
стать, вік, службовий чи суспільний статус тощо). Треба знімати надмірну
категоричність.

Мовцеві не рекомендується ставити в центр уваги своє “я”, нав’язувати
свої думки й оцінку подій.

Необхідним для мовця є відокремлення власного “я” слухача у центр уваги.

Мовцеві треба вміти вибирати тему для розмови, доречну в кожній
ситуації, яка є цікавою, зрозумілою партнерові.

Мовець повинен стежити за логікою розгортання тексту, за тим, щоб
висновки не протирічили задуму бесіди.

Мовець повинен пам’ятати, що межа смислового сприйняття і концентрації
уваги у слухача – обмежені.

Мовцеві необхідно постійно відбирати мовні засоби відповідно до вибраної
тональності тексту, орієнтуючись не тільки на адресата, але й на
ситуацію спілкування загалом, на офіційність або неофіційність ситуації.

Мовець повинен пам’ятати, що в усному контактному безпосередньому
спілкуванні слухач не тільки чує, але й бачить його, отже, сприймає
жести, міміку, пози, загальну манеру триматися при розмові й культуру
поведінки.

2. Стилі мовлення в залежності від професійної потреби

Залежно від мети спілкування, сфери використання мови наше мовлення
по-різному оформлюється, що дає можливість говорити про стилі мовлення.

Стиль – поняття мовленнєве, і визначити його можна враховуючи завдання
мовлення, сфери спілкування. Для розмовного стилю провідною функцією є
спілкування; для наукового і науково-популярного – повідомлення,
пояснення; для офіційно-ділового – повідомлення, інструктаж; для
публіцистичного – вплив, переконання; для художнього стилю – дія
(зображення, змальовування словами, вплив на почуття, уявлення
людей)(В.В. Виноградов).

“Функціональний стиль, — як зазначає М.М.Кожина, — це своєрідний
характер того чи іншого соціального різновиду, що відповідає певній
сфері громадської діяльності і певній формі свідомості, що створюється
за допомогою особливостей функціонування у цій області мовних засобів і
специфічної мовленнєвої організації, яка має конкретне стилістичне
забарвлення”.

Важливим стилетворчим фактором є провідна форма мовлення (усна чи
письмова), а також вид мовлення (діалог чи монолог). Для розмовного
стилю – це усне діалогічне мовлення, а для наукового та
офіційно-ділового – письмове монологічне мовлення. Однак спостерігається
і взаємопроникнення елементів різних стилів (лекція, доповідь, виступ).

Жанри мовлення. У межах кожного функціонального стилю виділяються жанри
висловлювання. Кожний з них має певну композицію і тематичну побудову.

Жанри відповідають типовим ситуаціям мовленнєвого спілкування, типовим
темам, формулам мовленнєвого етикету (в ситуаціях прощання, прохання
тощо).

Жанри усного мовлення характеризуються складнішою побудовою і можуть
містити в собі декілька мовленнєвих намірів мовців.

Вибір жанрів усного мовлення залежить від умов спілкування. Відповідно
виділяються офіційне – неофіційне, публічне – непублічне спілкування
(О.М.Казарцева).

Наведемо приклади такого висловлення. Усна розповідь – монолог усної
форми розмовної мови. В усних розповідях мовець розповідає про минуле,
події, що відбувалися з ним самим чи іншою людиною. Для такої розповіді
характерний високий темп вимови, виділення дієслів логічними наголосами
тощо.

Інформація про звіт – монологічні висловлення усної форми
офіційно-ділового мовлення, що містить виклад фактичного матеріалу. На
основі його аналізу робляться висновки, вносяться пропозиції і
формулюються завдання на майбутнє.

Ораторські виступи (критичні, агітаційні, привітальні) – монологічні
висловлення усної форми публіцистичної мови. У таких виступах велику
роль відіграють засоби емоційно-експресивного плану, використовуються
мовні засоби оцінювального характеру. В інтонаційному плані, як зазначає
Д.Х.Баранник, характерні середній темп мовлення, емоційні паузи,
контрасність вимови.

Жанрові відмінності викликаються не тільки стильовими відмінностями, а й
відмінностями у побудові. А в межах одного стилю жанри розрізняються
прийомами розвитку теми та основної думки.

Найзагальнішими, основними для побудови тексту є категорії змісту та
форми. Категорія змісту складається з двох понять: теми й змісту тексту,
т.т. тих факторів та явищ, які використовуються для розкриття теми.
Категорія форми містить композицію та мову, які тісно взаємодіють і
співвідносяться. У результаті виникають нові суттєві поняття, але вже на
іншому рівні: “тема” + “зміст” (предмет мовлення) ? основна думка;
“тема” + “композиція” ? сюжет; “композиція” + “мова” ? прийом. Загальний
результат співвіднесення цих понять дає структуру тексту певного жанру.
Наприклад: 1) наукова сфера ? жанри: стаття, реферат, анотація, відгук
та ін.; 2) офіційно-ділова сфера ? розписка, заява, довідка,
характеристика, звіт, витяг з протоколу, оголошення тощо; 3)
суспільно-політична сфера ? репортаж, лист до редакції, замітка, стаття
в газету тощо; 4) літературно-художня сфера ? розповідь, повість, байка,
вірш, роман, казка та ін.

Розмовне мовлення. Для розмовного стилю мовлення характерне оперування
не стільки поняттями, скільки уявленнями. Під час безпосереднього усного
спілкування двох і більше осіб велику роль відіграють інтонація, міміка,
жести та ін. Спрацьовує закон економії мовних засобів – звідси багатство
неповних речень, самоперебивів, повторів, дублювання займенників.
Розмовне непублічне мовленя характеризується постійною адресованістю:
один співрозмовник звертається до іншого, той відповідає йому. Вводиться
така ознака діалогічного мовлення, як еліптичність. Реалізується
розмовне мовлення здебільшого в жанрах бесіди, розмови, розповіді тощо.

Навчально-наукове мовлення. Для навчально-наукового мовлення, де виклад
думок здійснюється у формі чіткої побудови роздуму, пояснення, доказів,
використання образних засобів зведене до мінімуму. Думка у такому
мовленні повинна передаватися з максимальною точністю, однозначністю, що
пояснює наявність таких іменникових (“траєкторія руху”),
дієслівно-іменникових (“мати схожість”, “виражатися дієсловом”)
конструкцій, перевага іменника над дієсловом (“щоб отримати” ? “для
отримання”; “коли додається” ? “при додаванні”). Переважають конструкції
з родовим відмінком. Узагальнено-абстрактний характер
навчально-наукового мовлення, позачасовий план викладу матеріалу
зумовили використання певних типів синтаксичних конструкцій:
неозначено-особових, узагальнено-особових і безособових речень:
“Розглянемо такий приклад”, “Таке речення називають безособовим” тощо.

У мовленнєвій практиці частіше за все використовують повідомлення і
відповідь. Основне завдання таких висловлювань – добитися того, щоб
слухачі зрозуміли, що той, хто відповідає, знає правило, термін, чи
засвоїли інформацію. Усна відповідь може мати характер роздуму на теми,
пов’язані з вивченням того чи іншого предмета. У такому висловлюванні
виділяються: теза (те, що доводиться) та аргументи.

Художнє мовлення. Художнє мовлення складається із змісту, який автор
бажає повідомити адресату, і вольового наміру (впливу на думки і
почуття), який він при цьому намагається реалізувати. Наведемо окремі
ознаки такого мовлення (за О.М.Казарцевою):

1. Сфера застосування ? художні твори.

2. Завдання мовлення ? відобразити те, про що розповідається; передати
читачеві почуття (емоції), які використовує автор.

3. Типи висловлень ? конкретне (описується певний предмет); образне
(описується живе, виразне); емоційне.

4. Мовні засоби ? конкретні слова (не “тварини”, а “лев”, “заєць”), “не
сказав”, а “попередив”, “згадав”); слова в переносному значенні (“море
очей”, спить сонце”); емоційно-оцінювальні слова (“ягідка”, зірочка”,
синюватий”, “гіркуватий”); речення питальні, спонукальні, окличні тощо.

5. Основні жанри ? загадка, казка, веселе оповідання і под.

На відміну від художнього мовлення, мовлення газет, журналів, радіо
використовується в газетах, суспільно-політичних і літературно-художніх
журналах, у публіцистичних виступах, засобах масової комунікації і
характеризується такими ознаками:

1. Сфера застосування ? використовується в газетах, журналах, у
виступах, на мітингах тощо.

2. Завдання мовлення ? вплинути на маси, переконати їх, сформувати у
людей правильне ставлення до суспільного життя.

3. Типи висловлень ? пристрасне, закличне.

4. Мовні засоби ? речення спонукальні, окличні; риторичні запитання;
поширені звертання; розщеплені речення; повтори; антитези і под.

5. Основні жанри ? замітка, репортаж, стаття, відгук тощо.

3. Мовленнєвий етикет спілкування

Правила для слухача:

Необхідно перервати всі справи й уважно вислухати мовця.

Слухаючи, необхідно доброзичливо, з повагою і терпляче ставитися до
мовця, бути тактовним.

Намагатися не перебивати мовця, не вставляти недоречних зауважень, не
переводити власне слухання у говоріння.

Слухаючи, треба перевести в центр уваги мовця та його інтереси.

Необхідно вміти вчасно оцінити мовлення співрозмовника, погодитися чи не
погодитися з ним, відповісти на питання.

Деякі аспекти мовленнєвої ситуації. Мовленнєва ситуація визначається
такими обставинами, які змушують людину щось сказати (або брати участь у
мовленнєвій діяльності). Під мовленнєвою ситуацією розуміють складний
комплекс зовнішніх умов спілкування і внутрішніх реакцій
співрозмовників, що знаходять вираження в якому-небудь висловлюванні
(тексті). Інакше кажучи, для виникнення мовлення необхідні автор його та
адресат, тема, місце і час мовлення, його причина і мета.

Етикет і мовлення. У кожному суспільстві етикет поступово розвивався як
система правил поведінки, система дозволу й заборон, що формують загалом
моральні норми. Етикет і мовлення тісно пов’язані між собою. Манера
мовлення, стиль, дозвіл чи заборона говорити одне й не говорити інше,
вибір мовних засобів як маркер приналежності до певного середовища – все
це наявне в наших мовленнєвих виявах. Мовленнєвий етикет можна визначити
як правила, що регулюють мовленнєву поведінку. Це широка зона одиниць
мови й мовлення, яка словесно виражає етикет поведінки, дає нам в руки
ті мовні багатства, які є в кожному суспільстві для вираження
неконфліктного ставлення до людей, а етикет регулює складний вибір
доречного засобу конкретною людиною, для її конкретного адресата, у
конкретному випадку, ситуації.

Культура поведінки, культура спілкування і мовленнєвий етикет. Культура
спілкування – частина культури поведінки людини у суспільстві. Культура
поведінки – сукупність форм щоденної поведінки людини (у побуті, у
спілкуванні з іншими людьми), у яких знаходять зовнішнє вираження
моральні та естетичні норми такої поведінки. Культура поведінки не буває
поза культурою спілкування, і навпаки. Мовленнєвий етикет – важливий
компонент національної культури. У мові, мовленнєвій поведінці,
усталених формулах (стереотипах) сформувався багатий народний досвід,
неповторність звичаїв.

Література:

Баранник Д.Х. Устная монологическая речь. Автореф. докт. дисс. – К.,
1970.

Ващенко В.С. Стилістичні явища в українській мові. – Ч.1. – Харків,
1958.

Виноградов В.В. О языке художественной литературы. – М., 1959.

Виноградов В.В. Стилистика. Теория поэтической речи. Поэтика. – М.,
1963.

Дорошенко С.І. Граматична стилістика української мови. – К., 1985.

Єрмоленко С. Нариси з української словесності (стилістика та культура
мови). – К., 1999.

Казарцева О.М. Культура речевого общения. – М., 1999.

Кожина М.Н. Стилистика русского языка. – М., 1977.

Лингвистический энциклопедический словарь. – М., 1990.

Львов М.Р. Основы теории речи. – М., 2000.

Богдан С.К. Мовний етикет українців: традиції і сучасність. – К.,1989.

Гольдин В.Е. Речь и этикет. – М., 1983.

Добрович А.Б. Общение: наука и искусство. – М., 1978.

Крысин Л.П. Речевое общение и социальные роли говорящих //
Социально-лингвистические исследования. – М., 1976.

Почепцов Г.Г. Слушатель и его роль в актах речевого общения // Языковое
общение: Единицы и регулятивы: Межвузовский сборник научных трудов. –
Калинин, 1987.

Формановская Н.И. Речевой этикет и культура. – М., 1989.

Похожие записи