РЕФЕРАТ

на тему:

“МОВА І МОВЛЕННЯ”

1. Поняття мови і мовлення

Усе те, що пересічні мовці розуміють під словом мова, насправді є власне
мовою і мовленням. Розмежування мови і мовлення теоретично обґрунтоване
швейцарським лінгвістом Ф. де Соссюром — одним із найвідоміших
теоретиків мовознавства й основоположників сучасного етапу в
мовознавстві.

Незаперечним фактом є те, що існує єдина українська мова. Однак кожен із
тих, для кого українська мова є рідною, користується нею по-своєму.
Мовець бере з неї не все (всього він не зможе засвоїти за життя), а лише
те, що йому вкрай необхідне і відповідає його мовним уподобанням. Іншими
словами, кожного мовця характеризує власне мовлення, яке є унікальним,
неповторним.

Мова — система одиниць спілкування і правил їх функціонування.

Іншими словами, мова — це інвентар (словник) і граматика, які існують у
потенції, в можливості.

Мовлення — конкретно застосована мова, засоби спілкування в їх
реалізації.

До мовлення належать говоріння (мовленнєвий акт) і результати говоріння
(текст). Правомірно говорити про мовлення окремої людини, про мовлення
молоді, усне побутове мовлення, художнє мовлення тощо. Усе це — різне
використання можливостей мови.

Для того щоб краще зрозуміти різницю між мовою і мовленням, Ф. де Соссюр
наводив аналогію з шахами. Шахова дошка, шахові фігури та правила
шахової гри — мова; конкретне розігрування шахової партії — мовлення.

2. Основні параметри мови і мовлення

Загалом мову і мовлення розрізняють за такими параметрами:

1. Мова — явище загальне, абстрактне; мовлення — конкретне. Загальне
(мова) реалізується в конкретному (мовленні). Конкретність мовлення
виявляється в тому, що його можна чути, записати на магнітну стрічку,
бачити і прочитати (якщо йдеться про текст). Мову безпосередньо
спостерігати неможливо. Саме тому лінгвіст має справу з мовленням
(вивчає звучне мовлення або тексти). Завдання лінгвіста «добути» з
мовлення мову.

2. Мова — явище відносно стабільне, довговічне, загальноприйняте;
мовлення — динамічне (рухливе), випадкове й унікальне. Так, наприклад,
сучасна українська літературна мова охоплює період від І. Котляревського
до наших днів, її норми (орфоепічні, орфографічні, лексичні та
граматичні) є відносно стабільними й загальноприйнятими. У мові немає
помилок, у ній усе правильно. У мовленні люди можуть припускатися
помилок. Мову можна порівняти з написаною композитором симфонією. Під
час виконання симфонії (мовлення) хтось із музикантів помилково може
«взяти» не ту ноту. Зрештою, і весь твір по-своєму може бути
«прочитаний» і зінтерпретований диригентом.

Унікальність мовлення полягає у своєрідному використанні мовних засобів,
у вживанні оказіональних (випадкових) слів, словоформ, словосполучень
тощо. Наприклад, в одній поезії І. Драча є така фраза: Вагітна скрипка
стане породіллю. Українська мова словосполучення вагітна скрипка не
допускає, однак в оказіональному поетичному мовленні І. Драча воно
виявилося високохудожнім та ефективним (яскраво передає ситуацію
очікування гри на скрипці, бажання скрипаля відтворити, а слухача почути
її мелодійні звуки). Чи візьмемо єсенінське Отговорила роща золотая
березовым веселым языком. У російські мові немає словосполучень роща
отговорила, березовый язык, але в мовленні С. Єсеніна такі «порушення»
мовних норм стають яскравим художнім засобом.

3. Мова — явище психічне, а мовлення — психофізичне. Мова існує в
індивідуальних мозках, у душах, у психіці людей, які становлять певну
мовну спільність. Мовлення, крім психічного, має ще фізичний
(фізіологічний) аспект, пов’язаний із його породженням і сприйманням.
Особливо помітний цей аспект при звуковій (акустичній і фізіологічній)
характеристиці мовлення. Мовлення можна характеризувати за темпом,
тембром, тривалістю, гучністю, артикуляційною чіткістю, акцентом тощо.

4. Мовлення — лінійне, мова — нелінійна. Мовлення розгортається в часі.
Для того щоб вимовити якусь фразу, потрібен певний часовий проміжок, бо
слова вимовляються послідовно одне за одним. А в мові всі звуки, слова,
словоформи тощо існують одночасно. На відміну від мовлення, мова має
ієрархічну будову.

Дехто з мовознавців протиставляє мову мовленню, як соціальне
індивідуальному. Насправді і мова, і мовлення — явища соціальні, бо
основна функція мови — бути засобом спілкування, і люди розмовляють
(користуються мовленням) не для того, щоб демонструвати своє вміння
говорити, а щоб передати комусь якусь інформацію. Щоправда, мовлення має
й індивідуальний аспект. Воно є індивідуальним за виконанням, завжди
належить конкретним людям. Індивідуальність мовлення проступає у відборі
мовних елементів, в улюблених синтаксичних конструкціях, у частотності
вживання мовних засобів, у мимовільних чи навмисних порушеннях мовних
норм тощо.

3. Про первинність між мовою і мовленням, мова і мислення

З історичного погляду мовлення первинне, а мова вторинна. Спершу
виникали в мовленні окремі слова, фрази тощо, а згодом із фактів
мовлення склалася мова. З погляду сучасності, навпаки, мовлення
твориться з фактів мови: для вираження думки мовець відбирає з мови
необхідні мовні одиниці й оформляє їх у фразу за наявними в мові
граматичними правилами.

Однак слід пам’ятати, що мова і мовлення тісно пов’язані між собою: мова
не тільки породжує мовлення, стримує його неспинну стихію, а й живиться
ним, змінюється, розвивається під його впливом. У мовленні з’являється
нове, оказіональне, яке з часом може проникнути в мову, стати фактом
мови.

Мовленнєву діяльність, а саме психічні закономірності породження та
сприйняття мовлення, механізми, які керують цими процесами і
забезпечують оволодіння мовою, а також мовну здатність людини в
контексті її психічних та інтелектуальних здібностей вивчає
психолінгвістика, яка виокремилася як лінгвістична дисципліна в середині
XX ст.

Мислення — узагальнене й абстрактне відображення мозком людини явищ
дійсності в поняттях, судженнях й умовиводах. Мисленню властиві такі
процеси, як абстракція, узагальнення, аналіз, синтез, постановка певних
завдань і знаходження шляхів їх розв’язання, висунення гіпотез тощо.

Щодо мови і мислення в науці існували два протилежні й неправильні
погляди — ототожнення мови й мислення (Д. Шлейєрмахер, Й.-Г. Гаман) і
відривання мови від мислення (Ф.-Е. Бенеке). Представники першої точки
зору вважали, що мова — це всього лише форма мислення. А оскільки
відомо, що кожне явище має форму і зміст, то мова й мислення разом
становлять один об’єкт. Представники протилежного погляду стверджували,
що мова й мислення між собою абсолютно не пов’язані, мислення не
залежить від мови, воно здійснюється в інших формах.

Насправді мова й мислення тісно пов’язані між собою, але цей зв’язок не
є простим, прямолінійним, тому єдність мови та мислення не є їх
тотожністю. З одного боку, немає слова, словосполучення, речення, які б
не виражали думки. Однак мова — це не мислення, а лише одне з
найголовніших знарядь, інструментів мислення. З іншого боку, існують й
інші форми мислення, які здійснюються невербально (несловесно).

Загалом існує три типи мислення: а) чуттєво-образне (наочно-образне); б)
технічне (практично-дійове); в) поняттєве (словесно-логічне).

ЧУТТЄВО-ОБРАЗНЕ МИСЛЕННЯ — мислення конкретними образами, картинами (в
мозку прокручується своєрідний фільм). Воно притаманне не тільки людині,
а й вищим тваринам — собакам, кішкам, мавпам тощо. Уявіть собі таку
картину. Увечері господиня залишила незакритою сметану на кухні. Вранці
приходить на кухню приготувати сніданок і бачить, як кішка доїдає
сметану. Розлютившись, господиня хапає кішку і вдаряє її. Наступного
ранку, побачивши господиню на кухні, кішка стрибає зі столу й ховається
за буфетом, хоч на цей раз вона нічого поганого не вчинила. Перед нею
виник учорашній образ розлюченої господині.

Чуттєво-образне мислення властиве всім людям, а особливо представникам
творчих професій (письменникам, художникам, артистам, режисерам,
балетмейстерам тощо). Існування цього типу мислення переконливо
заперечує поширену донедавна думку, що мислення протікає тільки в
словесній формі. Коли художник-мариніст І. Айвазовсь-кий писав картину
«Дев’ятий вал», він не обмірковував ЇЇ за допомогою слів, а переніс на
полотно образ, який визрів у його романтичній уяві: неосяжна велич й
буйна могутність морської стихії, вогненні присмерки, грайливе на хвилях
місячне світло, відвага людей, які мужньо борються з розбурханою
стихією.

ТЕХНІЧНЕ (ПРАКТИЧНО-ДІЙОВЕ) МИСЛЕННЯ — здійснюється без участі мови.
Воно, як і наочно-образне мислення, властиве вищим тваринам і людині. Чи
не першим на цей тип мислення звернув увагу німецький філософ Г.-В.-Ф.
Гегель, який, зокрема, вказав на те, що безпосередня трудова діяльність,
скажімо праця каменяра, обов’язково вимагає мислення. Трудові дії
людини, як елементарні дії вищих тварин, осмислені. Так, наприклад, якщо
високо підвісити банан, то мавпа, щоб його дістати, ставить ящик, бере в
передні кінцівки палку, вилазить на ящик і збиває банан.

Практично-дійове мислення притаманне всім людям, але найбільшою мірою
спеціалістам технічних професій. Інколи інженеру легше створити нову
машину, ніж захистити свій проект (важко підбирати потрібні слова та
вирази). А від тих, хто працює на комп’ютерах, можна почути, що вони
мислять машинною (комп’ютерною) мовою.

ПОНЯТТЄВЕ МИСЛЕННЯ — здійснюється за допомогою мови. Абстрактні поняття
про любов і ненависть, життя і смерть, мову й мислення, науку й
культуру, теорію відносності А. Ейнштейна чи гіпотезу вроджених
граматичних структур Н. Хомського осмислити і передати без участі мови
неможливо. Однак слід зауважити, що людина і в цьому випадку не завжди
мислить вслух, тобто вимовляючи слова. Частіше люди мислять за допомогою
внут-‘ рішнього мовлення («про себе»), яке відрізняється від зовнішнього
тим, що є згорнутим, зредукованим.

У людей усі типи мислення переплітаються, але превалює поняттєве, тобто
основним знаряддям мислення є мова.

Про те, що мова і мислення не тотожні, засвідчують й інші факти. Так,
зокрема, мислення не має властивостей матерії, воно є ідеальним, тоді як
мова має ідеальний (семантика) і матеріальний (звукова оболонка слів,
матеріально виражені граматичні форми тощо) аспекти. Будова мови і
будова мислення не збігаються. Мова і мислення оперують різними
одиницями (фонема, морфема, слово, речення — поняття, судження,
умовивід). Щоправда, багатовіковий процес оформлення й вираження думок
за допомогою мови зумовив розвиток низки граматичних категорій, які
частково збігаються з деякими категоріями мислення (підмет — суб’єкт,
присудок — предикат, додаток — об’єкт, означення — атрибут).

Нарешті, ще одним вагомим доказом того, що мова і мислення нетотожні
явища, є їх неодночасне виникнення. Історично мислення виникло раніше,
воно передує мові. Саме тому й функції мови щодо мислення змінювалися.
Спершу мова лише включалася в процеси мислення, доповнювала
практично-дійове і наочно-образне мислення. З часом вплив мови на
мислення зростав і мова стала основним знаряддям мислення.

Список використаної літератури

Карпенко Ю.О. Вступ до мовознавства. — К. — Одеса, 1991. — С. 15—52.

Дорошенко С.І., Дудик П.С. Вступ до мовознавства. — К., 1974. — С.
24-43.

Реформатский A.A. Введение в языковедение. — M., 1996. — С. 15-50

4. Головин Б. Введение в языкознание. — М., 1983. — С.
8—24.

Маслов Ю.С. Введение в языкознание. — М., 1987. — С. 7—32

Мова і духовність нації. — К., 1992.

Кодухов В.И. Введение в языкознание. — М., 1987. — С. 21-44.

Шайкевич А.Я. Введение в лингвистику. — М., 1995. — С. 4—8.

Похожие записи