Реферат на тему:

Морфологічні норми сучасної української мови (числівник, займенник,
дієслово і незмінні частини мови)

1. Особливості використання числівників

Числівники поділяються на кількісні (власне кількісні, дробові, збірні,
неозначено-кількісні, неозначені) і порядкові. Майже усі кількісні
змінюються за відмінками, крім деяких неозначених, дробових і збірних
(мало, півтори, п’ятірко тощо). Числівникам один, тисяча, мільйон,
мільярд характерні ще рід і число, а слова два (дві), обидва (обидві),
півтори (півтора) мають категорію роду. Порядкові числівники змінюються
за родами, числами і відмінками.

Виділяють такі типи відмінювання числівників:

– відмінювання числівників один, одна, одне(о), одні, н-д: одна, одної
(однієї), одній, одну, одною (однією), на одній; одні, одних, одним,
одних(і), одними, на одних;

– відмінювання числівників два, три, чотири, н-д: чотири, чотирьох,
чотирьом, чотирьох (чотири), чотирма, на чотирьох;

– відмінювання числівників від 5-20, 30, 50-80, н-д: сім, семи (сімох),
семи (сімом), сім (сімох), сьома (сімома), на семи (сімох); п’ятдесят,
п’ятдесяти (п’ятдесятьох), п’ятдесяти (п’ятдесятьом), п’ятдесят
(п’ятдесятьох), п’ятдесятьма (п’ятдесятьома), на п’ятдесяти
(п’ятдесятьох);

– відмінювання числівників від 200-900, н-д: двісті, двохсот, двомстам,
двісті, двомастами, на двохстах; дев’ятсот, дев’ятисот, дев’ятистам,
дев’ятсот, дев’ятьмастами (дев’ятьомастами), на дев’ятистах;

– відмінювання числівників 40, 90, 100, н-д: сорок, сорока, сорока,
сорок, сорока, сорока; сто, ста, ста, сто, ста, ста;

– відмінювання складених кількісних числівників, н-д: шістсот тридцять
вісім, шестисот тридцяти (тридцятьох) восьми (вісьмох), шестистам
тридцяти (тридцятьом) восьми (вісьмом), шістсот тридцять (тридцятьох)
вісім (вісьмох), шістьмастами (шістьомастами) тридцятьма (тридцятьома)
вісьма (вісьмома), на шестистах тридцяти (тридцятьох) восьми (вісьмох);

– відмінювання числівників нуль, тисяча, мільйон, мільярд як іменників,
н-д: тисяча, тисячі, тисячі, тисячу, тисячею, на тисячі;

– відмінювання порядкових числівників як відповідних прикметників, н-д:
п’ятий, п’ятого, п’ятому, п’ятий (п’ятого), п’ятим, на п’ятому;

– відмінювання складених порядкових числівників, н-д: двадцять перший,
двадцять першого, двадцять першому, двадцять перший (першого), двадцять
першим, на двадцять першому;

– відмінювання неозначено-кількісних числівників як відповідних
кількісних, н-д: кільканадцять, кільканадцяти (кільканадцятьох),
кільканадцяти (кільканадцятьом), кільканадцять (кільканадцятьох),
кільканадцятьма (кільканадцятьома), на кільканадцяти (кільканадцятьох);

– відмінювання дробових числівників, н-д: дві третіх, двох третіх, двом
третім, дві третіх, двома третіми, на двох третіх;

– відмінювання збірних числівників як відповідних кількісних, н-д: двоє,
двох, двом, двоє (двох), двома, на двох;

– відмінювання слів половина, третина, чверть як іменників, н-д:
половина, половини, половині, половину, половиною, на половині;

– числівники півтори, півтора, півтораста, двійко, трійко і под.,
числівник мало та похідні від нього не змінюються за відмінками.

У діловому стилі використовуються майже всі за значенням числівники –
власне кількісні, порядкові, неозначені, неозначено-кількісні, дробові,
крім збірних, сфера використання яких обмежена художнім і розмовним
стилями.

2. Особливості вживання займенників

Займенники поділяються на особові, зворотний, присвійні, вказівні,
означальні, питальні, відносні, неозначені, заперечні. Усі займенники
змінюються за відмінками, а деякі ще й за родами і числами.

D

?

E

$ f

?

¦

J O 0

„?`„?gdEu

„?`„?gdEu

??????

? у ділових стосунках слід уникати. Воно виражає особливе довір’я,
близькість і симпатію однодумців, з іншого боку, звертання керівника на
ти до підлеглого звучить принизливо й образливо.

У документах, що пишуться від імені установи, тобто від І особи одн. чи
мн., займенники я, ми опускають, тексти починають дієсловами на зразок
надсилаю, просимо. Займенник я вживається тільки в деяких документах
щодо особового складу. Присвійний займенник свій взагалі відсутній у
документах, бо він дублює вже наявне в тексті слово. Інші займенники
можуть використовуватися у діловому спілкуванні.

При вживанні займенників в ділових паперах слід дотримуватися таких
вимог: уникати займенників або в їх значенні вживати інші частини мови;
найменування особи виражати займенником у Н.в.; на означення осіб
віддавати перевагу займеннику який, а на означення предметів, явищ,
неосіб – займеннику що; уникати багатозначності займенників, не вживати
їх у присутності тих, про кого йде мова.

3. Особливості використання дієслів

і незмінних частин мови

Дієслово має такі форми: інфінітив (неозначена форма) (фінансувати,
ліцензувати), форми дійсного, умовного і наказового способів
(реалізуємо, реалізували б, реалізуйте), дієприкметник (постачальний,
вкладний), дієприслівник (укладаючи, пропонуючи), безособові форми на
–но, -то (погоджено, домовлено). Дієслівні форми утворюються від основи
інфінітива або від основи теперішного часу.

Усі дієслівні форми мають вид (доконаний чи недоконаний), є перехідними
або неперехідними. Окремим дієслівним формам характерні спосіб, час,
стан, особа, число, рід, значення перехідності / неперехідності,
зворотності / незворотності.

До використання дієслів у документах ставляться такі вимоги: вживати
тільки книжні слова та їх форми; уникати умовного способу; наказовий
спосіб дієслів вживати відповідно до умов спілкування та норм мовного
етикету; використовувати переважно неозначену форму дієслова; віддавати
перевагу активним конструкціям над пасивними або безособовим; часто
вживати дієприкметники і дієприслівники; надавати перевагу складеним
формам дієслів недоконаного виду в майбутньому часі; форми 2-ї особи
одн., 1-ї та 2-ї особи мн. або додаткові слова вживати замість форми
давайте, напр.: проголосуймо, а не давайте проголосуємо.

Прислівник є самостійною, але незмінною частиною мови. Як і прикметники,
прислівники утворюють ступені порівняння, тобто прості й складені форми
вищого й найвищого ступенів, напр.: вірно – вірніше, більш вірно,
найвірніше, найбільш вірно.

Незмінними є ще службові частини мови сполучник, частка, прийменник.
Сполучник служить для поєднання членів речення та частин у складному
реченні, напр.: а, і, однак, зате, проте. Частка надає окремим словам і
реченням певних смислових, емоційних відтінків або служить засобом
творення слів, форм слів, напр.: не, ні, то, так, чи. Прийменник уточнює
граматичне значення іменника і виражає зв’язки між словами в реченні,
напр.: в, за, при, від, через. У діловому стилі вживаються усі незмінні
частини мови.

Рекомендована література

Ботвина Н.В. Офіційно-діловий та науковий стилі української мови. – К.,
1999. – С. 123-126, 134-135, 145-146.

Волкотруб Г.Й. Стилістика ділової мови. – К., 2002. – С. 102-124.

Зубков М.Г. Сучасна українська ділова мова. – Х., 2002. – С. 218-290.

Культура української мови / За ред. В.М.Русанівського. – К., 1990. –
С.175-182.

Паламар Л.М., Кацавець Г.М. Мова ділових паперів. – К., 2000. – С.
138-139, 145-146, 151-153, 159-160, 167-173, 179-186, 190-191, 201-202,
208-209.

Потелло Н.Я. Українська мова і ділове мовлення. – К., 1999. – С. 47-132.

Сучасна українська літературна мова. Морфологія / За заг. ред.
І.К.Білодіда. – К., 1969. – С. 237-524; Стилістика. – 1973. – С.
244-285.

Похожие записи