Реферат на тему

Міжособистісні відносини: від спілкування до взаємодії

Міжособистісна комунікація означає обмін інформацією між людьми один на
один.

Це найбільш важливий і використовуваний контекст комунікації. Він
важливий, тому що є необхідним для формування і зміцнення відносин між
людьми. Існує 2 типи міжособистісних контекстів. Перший – внеличностный
контекст, коли люди реагують один на одного відповідно до ролей, що вони
виконують. Наприклад: покупець і продавець, лікар і хворий, викладач і
студент.

Утім, останні дві пари ролей є лише почасти прикладом взаємодії у
внеличностном контексті.

Узагалі, більш важливий контекст міжособистісної комунікації –
особистісний.

Особистісний контекст виникає тоді, коли люди сприймаються один одним як
унікальні особистості зі своїми власними особливостями, потребами й
інтересами. Тільки при цьому умові можуть розвиватися особистісні
відносини.

Зрозуміло, що головне в міжособистісній комунікації складається в
спілкуванні віч-на-віч, однак і телефонні переговори і листи є важливими
формами міжособистісної комунікації.

Друзі, чи родичі закоханим, розділеним простором, що почувають потребу в
спілкуванні, використовують ці засоби комунікації. Взаємодія виростає
зі спілкування і припускає 2 процеси, а саме:

*обмін інформацією

*обмін діями

Бесіду двох людей у визначеному змісті можна назвати взаємодією. Дійсно,
власне комунікативний процес – це обмін думками. Але от співрозмовники в
чомусь не зійшлися, і наступила 2-я фаза – обмін діями. Один зі
співрозмовників демонстративно ляснув дверима і видалився, поставивши,
таким чином, крапку над і. Але, можливо, суперечка завершився інакше:
співрозмовники вирішили не сперечатися, а відправитися в пивбар. У
першому випадку взаємодія називається конфліктом, у другому —
співробітництвом.

Усякий раз, коли мова заходить про групу людей, то мається на увазі, що
взаємодія в ній носить характер спільних дій, заздалегідь спланованих і
організованих заради досягнення спільної мети.

У комунікативному процесі партнерів називають коммуникатором
(адресантом) і реципієнтом (адресатом). В інтерактивному процесі
партнерів іменують акторами, вони обмінюються діями, кожному
запропонована строго визначена роль, скажемо роботодавця і працівника,
покупця і продавця. Їхні зусилля спрямовані на досягнення зрозумілих
цілей, внутрішнім джерелом їхньої діяльності виступають деякі мотиви і
потреби, причому в роботодавця і працівника вони різні.

Процес взаємодії підлеглий визначеній логіці, наприклад логіці трудового
процесу. У процесі спільної виробничої діяльності люди не просто
звикають друг до друга, але в них виникають загальні погляди й інтереси.
Іншими словами, трудова взаємодія переростає в більш комплексне і
складне явище, яке можна назвати соціальною взаємодією. Зрозуміло, що
спілкування працівників між собою – тільки одна зі сторін явища. Утім, і
обмін діями – теж лише одна зі сторін. Крім них є щось третє, що не
зводиться ні до першого, ні до другого. Це міжособистісні відносини.

Міжособистісні відносини – це сукупність відносин між добре знайомими
людьми, що вони виявляють у безпосередньому – віч-на-віч – контакті.

Такі відносини можливі тільки на основі особистих симпатій і антипатій,
обміну чи діями інформацією в невеликому колективі.

Соціальні відносини – це завжди опосередковані через ідеальне (чи у
формі ідеального) відносини. Соціальні психологи думають, що по
сьогоденню група починається не з диады, а з тріади, тобто в ній повинні
брати участь не два, а мінімум три чоловіки. Справа в тім, що відносини
між двома людьми будуються найчастіше на емоційно – довірчої,
суб’єктивно – особистісній основі. Включення третього опосредует їхні
відносини. Це третій може реально і не брати участь у їхній взаємодії,
але відносини між двома індивідами обов’язково будуть будуватися з
орієнтацією на третього, значимого для них обох. Його присутність тут
виступає як ідеальна.

Представимо тепер, що в ролі третього виступає не окремий індивід, а
суспільний інститут, скажемо суд. Двоє що сперечаються, йдуть у суд,
тобто до третього, для розв`язання конфлікту. Відбувається безпосередній
контакт із третім обличчям, що виступає не як особистість, а як
представник соціального інституту. Усі троє виконують тепер деякі ролі,
а їхні відносини опосередковані існуючим законом. Причому може реально
не бути присутнім, однак ці двоє поводяться так, начебто він теж
знаходиться тут. Такий третій – це не обов’язково суд, чи парламент
уряд. У ролі посередника можуть виступати колективні звичаї, норми і
цінності. Якщо вони значимі для обох взаємодіючих індивідів, то вони
будуть поводитися як би з оглядкою на них. Так, поважаючи етикет, вони
не дозволяють собі нецензурних слів, образливих дій і т.п. «Третій» —
колективний звичай – є присутнім ідеально, але, проте, впливає на
поводження цілком реально.

Вступаючи в повсякденні відносини між собою, люди повільно (звичайно
автоматично, неусвідомлено) порівнюють свої вчинки з ідеальним третім.
Вираження «це незручно», «а що скажуть люди», « так поводитися
непристойно» практично однозначно свідчать про існування між двома також
третього. Останній виступає «мірою вартості» учинків, що, як правило,
суть різновиду, форми, типи соціального обміну. В економічному обміні
роль ідеального посередника виконують гроші.

Ідеальним значенням можуть наділятися речі і предмети, вовлеченные в
сферу людської діяльності. Більш того, вони існують у сфері цієї
діяльності, тільки будучи наділеними символічним значенням. Так модні
джинси наділяються соціально-статусним значенням, служать символом
приналежності до чого і до кого, виступають предметом заздрості і тому
мають цінність. Але існування і функціонування як символ належить не
конкретному виробу з грубої блакитної тканини з блискавками й
етикетками, а лише тій системі, нутрії якої цей виріб здобуває свої
властивості, зокрема в молодіжній субкультурі.

Дійсно, властиві речі властивості мають дуже непряме відношення до її
буття як символ. Більш того, сама матеріальна субстанція речі для її
буття як символ є чимось несуттєвим; у результаті річ сама по собі як би
нічого не виходить, а тільки представляє, виражає інший предмет.

Один час модним було запирати нові джинси до дір, штучно їх псувати
таким чином, щоб вони виглядали поношеними. Вони утратили свою
безпосередню функцію міцного одягу для захисту від непогоди, зручної в
носку. Символічне буття речі як би цілком поглинуло, розчинило в собі її
матеріальне буття. Як практична і зручна річ джинси утратили свою
цінність, вони стали виражати щось інше, що вважалося коштовним у
підлітковій субкультурі.

Коли луддисты в Англії першими збунтувалися проти застосування машин,
вони відносилися до них не як до матеріальної субстанції, а як до
соціального символу. Машини уособлювали експлуатацію, конкуренцію
знецінювання живої праці, масове безробіття. Подібним символічним
значенням засобу праці наділені, звичайно, не самі по собі, а виступаючи
як частину конкретно-історичних відносин виробництва і розподіли.
Символ, вилучений з реального процесу обміну, перестає взагалі бути
символом, тілесною оболонкою ідеального образа. Без ідеального образа
індивід не може оперувати речами, вовлеченными в процес суспільного
виробництва.

Коли порівнюють соціальні і міжособистісні відносини, то говорять, щоб
їх розрізнити, що в першому випадку люди грають соціальні ролі, а в
другому вони від них вільні і виявляють себе як особистості. Продавець
Іванов взаємодіє з покупцем Сидоровым як суб’єкт однієї ролі із
суб’єктом іншої, тобто як представники двох великих соціальних груп –
покупців і продавців. Але от вони виявилися сусідами по сходовій клітці,
і Іванов «отоварив» Сидорова без черги. Що він зробив? Виявив особисте
відношення. Вони добре знають один одного, часто виручають одні іншого,
а тому відсувають убік формальні відносини і прибігають до особистим,
довірчим.

По змісту міжособистісні відносини складніше і вариативнее. Соціальні
відносини визначаються формальними вимогами і нормами, заданими
суспільством. Якщо це повсякденні відносини, то за порушенням норм
особливо ніхто не стежить. Як надходить пасажир з нагрубившим йому
водієм? Так ніяк, поскаржиться будинку, так вип’є валокордин. Скаржитися
даремно. Але спробував би цей водій нагрубити чи дружині сусіду, якщо,
звичайно, вони щось для нього значать.

Значимі інші – от ключ, яким відкривається таємниця міжособистісних
відносин. Вони нагадують ризикове підприємство, прохід по мінному полю.
Один раз помилився – утратив кредит довіри вагомих для тебе людей.
Значимі інші – це ті знайомі чи незнайомі, з думкою яких людина більше
всего вважається, перед ким він прагне прекрасно виглядати, від кого
він, можливо, залежить.

I h

oooooooooooooooooooooooooooo

лкування, більш того – класові вороги.

Зі значимими іншими ми тримаємося підкреслено неформально. Не просто
вітаємо кивком голови, але зупиняємося, розпитуємо, намагаємося чи
сподобатися як мінімум не зіпсувати відносини. Ми знаємо: з ними нам ще
не раз прийдеться взаємодіяти й у випадку чого навіть удатися до їх
допомоги. Вони нам потрібні, а не тільки приємні.

До речі сказати, міжособистісні відносини далеко не завжди будуються на
емоціях – чи подобається не подобається. У житті усе складніше. Людина
нам неприємний, але вигідний. Ми розпливаємося в посмішці, намагаючись
підтримати дружню атмосферу. Посмішкою і добрими словами ми намагаємося
сподобатися впливовому обличчю, завоювати його симпатії.

Між соціальними і міжособистісними акторами існує та різниця, що перші
частіше створюють нам проблеми, а другі – допомагають їх вирішити.
Міжособистісні відносини многомернее, складніше, глибше соціальних. Чи
багато чого вимагає взаємодія покупця з продавцем? Відіграли свої ролі і
розійшлися. А от у міжособистісних відносинах ми випливаємо моральним
нормам. Ми дружимо з тими, хто чесний, правдивий і ніколи не зрадить. Ми
жадаємо від значимих інших високих моральних норм, інакше ніякої дружби.
Але від продавця ніхто цього не вимагає. Він чесний тільки в тих рамках,
що обкреслені службовою інструкцією. А там сказано – не обважуй покупця.
Морально тут узагалі ні причому. Інша справа, якби він знайшов
загублений вами гаманець і повернув хазяїну замість того, щоб
привласнити собі. У цьому випадку він зробив моральний учинок, але до
службових обов’язків продавця він не має ніякого відношення. Він
характеризує людину як особистість, а не як виконавця соціальної ролі.

Тому ми можемо укласти, що міжособистісні відносини проступають крізь
маску соціальних відносин, йдуть понад них, проростають крізь усі пори
цих відносин.

Соціальні відносини однорепертуарны – у них дуже вузький набір ролей,
моделей поводження, норм, мотивацій і потреб. До них легко перейти з
будь-якого етапу міжособистісних відносин. Допустимо, вам не сподобалася
ця людина, хоча хвилину назад ви шукали з ним дружби. Ви моментально
стаєте підкреслено формальними, даючи зрозуміти, що між вами – тільки
службові відносини. Але від соціальних відносин перейти д особистого не
так-те просто. Говорять, щоб довідатися людини, треба з ним пуд солі
з’їсти. За подібною метафорою ховаються дві прості речі: для
встановлення міжособистісних відносин необхідні довгий час і регулярна
взаємодія, у якому іншої розкривається з усіх боків.

От ця особливість – розкритися з усіх боків – і представляє ще одну
найважливішу особливість. Міжособистісні відносини – це усебічні
відносини на відміну від соціальних як однобічних. Якщо провести
статистичне обстеження нинішніх «нових росіян», то виявиться, що на
80-90% вони починали свій бізнес не з чужими людьми, а з членами родини,
чи родичами друзями, гроші і капітали, махінації, обман і порушення
закону, секрети фірми і технологію успішного бізнесу чужим людям не
довіряють. А от коли справа пішла в гору і маленьку фірму стала
економічним монстром, родинна верхівка наймає штат службовців. Усі вони
– суцільно сторонні люди. Стало бути, на рівні міжособистісних відносин
цілком можна вирішувати і соціальні, і особисті проблеми. А от на рівні
формальних далеко не завжди удається вирішити неформальні справи.

Найважливішим компонентом взаємодії – і соціального, і міжособистісного
– виступає взаєморозуміння між учасниками. Взаєморозуміння має на увазі
розуміння цілей, мотивів, установок партнера. Розуміння як правильне
тлумачення цілей, мотивів, ролей партнера включає ще один аспект:
прийняття їхній як значимих, поважне до них відношення, згода
взаємодіяти з ними, прагнення розділити загальні цілі.

А йому передує сприйняття людини людиною. Учені називають це «соціальною
перцепцією». Вони говорять про декілька видів сприйняття: один індивід
може сприймати іншого індивіда, що належить до «своїй» групі (1); іншого
індивіда, що належить до «чужого» групі (2); свою власну групу (3);
«чужу» групу (4). До цього списку додається сприйняття групою свого
власного члена (5); сприйняття групою представника іншої групи (6);
сприйняття групою самої себе (7); нарешті, сприйняття групою в цілому
іншої групи (8).

Часто «сприйняття іншої людини» перетворюється в «пізнання іншої
людини». У процесі взаємодії ми як би «читаємо» іншої людини,
розшифровуємо значення його слів, намірів, задумів, учинків. А
розшифровуючи їх, ми заглядаємо «по ту сторону екрана», іншими словами,
прагнемо довідатися схований зміст слів і вчинків. Для комунікації як
технічного процесу таке знання досконале не потрібно. Воно присуще
тільки спілкуванню між людьми. Вдивляючись у схований зміст, ми по ходу
справи додумуємо те, чого не видно і не чутно. Додумывание вимагає
творчого акта. У результаті у висловленої партнером думки начебто б уже
не один, а два автори, точніше сказати, один автор і інший – співавтор.

Чого ми тільки не домішуємо до чужих слів… Власні страхи і підозри,
злий намір і невиправдані чекання. Слухаючи іншої людини, ми часто чуємо
зовсім не те, що він прямо говорить, а те, що в цей момент пробігає в
нашій свідомості. Виходить, що ми слухаємо відразу двох – свого партнера
і самих себе. І невідомо, кого більш уважно. Ми пропускаємо між ушей
одне і запам’ятовуємо інше, додаємо більше значення не змісту, а тону,
не словам, а натякам, не змісту, а підтексту, не губам, а вираженню око
і т.п.

Слухаючи іншої чи людини спостерігаючи за його вчинками, ми розкриваємо
його з нової, іноді несподіваної сторони. І увесь час чекаємо. Чого?
Чекаємо, поки не нагромадиться досить інформації, щоб скласти про нього
всебічна думка. А воно потрібно нам для того, щоб не помилитися в
людині. Виходить, як у підприємця: йому і зануритися в ризиковий захід
хочеться, і від надмірного ризику застрахуватися необхідно. Він ризикує
й одночасно моторошно боїться несподіванок. Може бути, у спілкуванні з
іншими ми усі — підприємці? Тому тягнемося до перевірених і надійних
людей, тобто до знайомих, а, стало бути, передбачуваним у своїх діях
партнерам.

Спілкуючись з партнером, ми уважно стежимо не тільки за його словами і
діями, але і за тим, як він реагує й оцінює нас самих. Ми смотримся в
інший як у дзеркало, щоб получше розглянути себе. Звідси виникла відома
теорія «дзеркального Я» американського соціолога Ч. Лантухи. Часто ми
шукаємо компанії лише для того, щоб показати себе, перевірити
правильність своїх думок, своїх оцінок. Ми слухаємо інших тільки для
того, щоб почути, що він думає про нас. Сам по собі інша людина і його
слова можуть нас зовсім не цікавити. Нехай говорить, головне, як він до
нас відноситься, що думає про нас, а стало бути, як поведеться з нами в
майбутньому і на що варто розраховувати.

Якщо партнер відноситься до числа значимих інші, то нам небайдуже, якого
він думки про нас. Довідавшись його оцінку, ми прагнемо відкоригувати
її: погана думка про себе виправити на гарне, поганий учинок загладити
гарним. Пізнаючи іншого, ми пізнаємо себе. І не просто пізнаємо, але
виправляємо, перебудовуємо поводження.

Міжособистісне спілкування і взаємодія заходить ще далі. Слухаючи
іншого, людина намагається не пропустити зміст сказаного, одночасно
довідатися його думка про себе, відразу відкоригувати його в кращу
сторону. Одночасно він думкою ставить себе на місце свого партнера і
дивиться на себе його очима. Людина уявляє, якої партнер повинний
побачити його, будь він на його місці.

Людина – це мініатюрний театр із безліччю акторів. Американські вчені
(Дж. Холмс, Т. Ньюком і Ч. Лантухи) виразили цю думку так. Уявимо собі,
що розмовляють двоє – Джон і Генрі. Оскільки вони увесь час думають про
те, що кожний з них думає друг про друга, то виходить не два, а відразу
вісім чоловік:

*Джон, який він є насправді

Генрі, який він є насправді

*Джон, яким він сам бачить себе

Генрі, яким він сам бачить себе

*Джон, яким бачить його Генрі

Генрі, яким бачить його Джон

*Джон, яким йому представляється його образ у свідомості Генрі

Генрі, яким йому представляється його образ у свідомості Джона

У цьому театрі важко устежити за кожним актором.

ЛІТЕРАТУРА:

Де Сосюр Ф. “Труды по языкознанию”.

Сеір Е. “Избранные труды по языкознанию и культурологии”, М., 1977.

Реформатський А.А. “Введение в языкознание”, М., 2000г.

Ахманова О.С. и др. “Общее языкознание. Формы существования, функции,
история языка”. М., 1970г.

Кравченко А.І. “Общая социология”. М., 2001г.

Общая социология// Посібник під ред. Проф. А.Г. Ефендієва.- М. ИНФРА –
М., 2000г.

Добренков В.І., Кравченко А.І., “Социология”: ВЗ ТЗ: Социальные
институты и процессы. – М.: ИНФРА – М., 2000г.

Культурология. Посібник для студентів тех. ВНЗ/ Колектив авторів., Под
ред. Багдасарьян Н.Г. – М.: Вища школа, 1999г.

Похожие записи