.

Місце дискурсивних умінь у забезпеченні комунікативно-діяльнісного навчання рідної мови (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
211 1832
Скачать документ

Реферат на тему:

Місце дискурсивних умінь у забезпеченні комунікативно-діяльнісного
навчання рідної мови

Функціональний напрям у вивченні мовних явищ відкриває нові перспективи
в розв’язанні проблем лінгводидактики. Перехід від текстолінгвістичних
досліджень до дискурсивних розвідок у сучасних лінгвістичних працях
розширив можливості використання положень сучасної теорії дискурсу в
методиці викладання рідної мови, розв’язуючи питання про формування
вмінь користуватися мовою в практичних цілях. Розвиток теорії дискурсу
зумовлений, за висловом О.Селіванової, тим, що дискурс є “новою ланкою
на шляху пояснення такого складного феномена, як використання людьми
природної мови” [Селіванова 1999: 129]. Місце дискурсу у вивченні
мовного спілкування проаналізовано в працях Макарова М.Л. (2003),
Серажим К.С. (2002), Красних В.В. (2003), Пушкіна О.О. (1990),
Зернецького П.В. (1990), Т. ван Дейка (1989). Останнім часом з’явилась
низка досліджень – автори Кусько К.Я. (2001), Бісімалієва М.К.(1999),
Чернявська В.Є. (2003), Арутюнова Н.Д.(1990), Караулов Ю.М. (1989),
Штерн І.Б.(1998) – в яких зроблено спробу визначити зміст поняття
“дискурс”, його властивості, складові в порівнянні з текстом. Погляд на
дискурс як комунікативну діяльність робить його використання можливим не
лише в лінгвістиці, а й у лінгводидактиці, сприяючи реалізації
комунікативно-діяльнісного підходу у викладанні мови, зміст якого
полягає в озброєнні студентів не лише знаннями з мови, а у формуванні в
них умінь володіти мовою, тобто дискурсивних умінь. Поняття “дискурсивні
вміння” нове в лінгводидактиці. Тому, враховуючи актуальність порушеної
проблеми, ми поставили за мету: обґрунтувати сутність поняття
“дискурсивні вміння” в аспекті сучасної теорії дискурсу. Відповідно до
поставленої мети визначено завдання: проаналізувати засоби прагматичної
організації дискурсу, на підставі чого визначити зміст і структуру
дискурсивних умінь.

Дискурс – це складне комунікативне явище, яке містить, окрім
лінгвістичних, ще й екстралінгвістичні компоненти. З одного боку,
дискурс пов’язаний з умовами та ситуацією спілкування, в якій він
виникає та сприймається, а з іншого – з його учасниками, мовцями,
відображаючи їх картину світу, інтенції, установки, досвід. Тому дискурс
розглядають разом з психологічними, соціокультурними, прагматичними та
іншими чинниками. Розуміння дискурсу як поняття ширшого за текст, яке
пов’язане з екстралінгвістичними властивостями акту спілкування,
підкреслює його переваги над текстом і робить можливим для використання
в навчальному процесі, оскільки при зверненні до дискурсу студенти
знайомляться зі зразками мовленнєвої і немовленнєвої поведінки. Знання
ситуативних контекстів і відповідних типів дискурсів забезпечує
адекватну ситуації поведінку особистості, сприяє досягненню поставленої
мети і успішно результату комунікації.

Доцільність використання дискурсу в лінгводидактиці зумовлена й
психологічними особливостями його побудови. На зміст і характер дискурсу
впливають чинники, що супроводжують процес його організації і
сприймання, аналіз яких можна зробити на підставі дослідження
концептуальної системи мовної особистості.

Отже, інформація, подана в дискурсах, організована у вигляді моделей,
схем або фреймів, які за визначенням М. Мінського, є “структурою даних
для представлення стереотипної ситуації” [Минский 1979: 7]. Фрейм – це
“структура, що репрезентує стереотипні ситуації у свідомості (пам’яті)
людини або інтелектуальної системи і призначена для ідентифікації нової
ситуації, що ґрунтується на такому ситуативному шаблоні” [Штерн 1998:
323], тоді як сценарій – “детермінований каузальний ланцюг
концептуалізацій, що описує стандартний перебіг подій у будь-якій
відомій ситуації” [Штерн1998: 325].

Як відомо, Т. ван Дейк розробив теорію когнітивних моделей, за якою
фрейми – структури знань і мають загальну і стереотипну природу. Саме
концептуальні фрейми визначають поведінку людей і дають змогу правильно
інтерпретувати поведінку інших людей. Поряд з цими поняттями дослідник
виділяє ситуаційні моделі та контекстуальні моделі, в основі яких лежать
не абстрактні знання про стереотипні події та ситуації, а особисті
знання учасників комунікації, що акумулюють їхній попередній
індивідуальний досвід, наміри, почуття, емоції. Ситуаційні моделі
створюють базу епізодичного знання для розуміння дискурсу, вони
автобіографічні, оскільки містять інформацію про події, свідком або
учасником яких був сам мовець. Контекстуальні моделі, як моделі окремої,
певної специфічної комунікативної ситуації, необхідні для того, щоб
створити зв’язну базу тексту, визначити жанр дискурсу, представити цілі
й інтереси учасників дискурсу. На думку Т. ван Дейка, ми розуміємо текст
лише тоді, коли розуміємо ситуацію, про яку йдеться. Саме тому “моделі
ситуацій” є необхідною основою для інтерпретації тексту, мовлення. Люди
беруть участь у створенні комунікативного контексту і розуміють цей
контекст, в якому треба аналізувати дискурс. У зв’язку з цим вони
вилучають із пам’яті окремі або загальні моделі подібних попередніх
контекстів. Загальний зміст сказаного стає зрозумілим, якщо є
зрозумілими ситуаційна модель і комунікативний контекст [Т. ван Дейк
1989].

Відповідно до теорії когнітивних моделей Т. ван Дейка, крім мотивів та
інтенцій, що спонукають мовця до мовленнєвої діяльності і відтворюють у
його пам’яті ситуаційні моделі, важливу роль у побудові дискурсу
відведено комунікативному контексту. Когнітивний образ контекстуальної
ситуації, який виникає на підставі аналізу самої ситуації та умов
спілкування, співвідноситься із ситуаційними моделями і знаходить свою
подальшу реалізацію в дискурсі, зумовлюючи його тип і структуру.
Використана в мовленні інформація соціокультурного характеру
організована у вигляді фреймів і сценаріїв. Вона також включена в
когнітивний образ, впливаючи на вибір дискурсу, але за умови, “якщо люди
розуміють ситуацію або дискурс про ситуацію” [Т.ван Дейк 1989: 91].

^bd

f

o

&

F

N і “дискурсивні тактики”. Стратегія – це “творча реалізація
комунікантом плану побудови своєї мовленнєвої поведінки з метою
досягнення загального (глобального) мовного / немовного завдання в
мовленнєвій події” [Зернецкий 1988: 40]. Вони формуються на основі
когнітивного образу контекстуальної ситуації і визначають форму
реалізації дискурсу. Відповідно до стратегічного плану вибираються мовні
засоби, які б сприяли досягненню поставленої мети.

На організацію дискурсу впливають:

мотив, цілі, наміри, що спонукають мовця до мовленнєвої діяльності;

аналіз конситуації, який передбачає врахування місця, часу та інших умов
спілкування, створення моделі адресата (врахування його соціального
статусу, ступеня знайомства, професії, віку, етнічної приналежності,
його знань, попередні очікування та інші психологічні параметри), тобто
відбувається аналіз ситуації на психологічному, соціокультурному,
етнографічному рівнях;

створення когнітивного образу контекстуальної ситуації, яка
співвідноситься з наявними в пам’яті ситуаційними моделями, фреймами,
соціальними сценаріями;

активізація вибраної ситуаційної моделі, що заповнюється відповідною
інформацією і згідно з якою вибирають стратегію і план мовленнєвої дії.

Акт сприймання та інтерпретації дискурсу також починається з аналізу
ситуації спілкування і створення моделі мовця адресатом, складного
процесу умовиводів, важливими з-поміж яких є:

розуміння експліцитно та імпліцитно представлених мовцем смислів
(контекстів);

зіставлення очікуваної інформації з тією, що висловлює адресант;

зіставлення отриманої інформації з наявним (власним) фондом знань,
встановлення відповідності між картиною світу мовця і адресата;

прогнозування власного плану викладу.

Розуміння ситуації і висловлювання адресатом спонукає його до

відповіді у вербальній або невербальній формі. Невідповідність або
неправильне тлумачення сказаного мовцем за вищеперерахованими пунктами
зумовлює

ситуації непорозуміння. Оскільки комунікативна ситуація – це “динамічна
система взаємодіючих конкретних факторів об’єктивного і суб’єктивного
плану (включаючи мовлення), які залучають людину до мовної комунікації і
визначають її мовленнєву поведінку в межах одного акту спілкування як в
ролі мовця, так і в ролі слухача” [Скалкин 1981: 46], то в процесі
спілкування відбувається неперервний аналіз окремих компонентів
ситуації, зіставлення їх з когнітивними моделями, з отриманою раніше
інформацією в межах даного дискурсу, що виступає рушійною силою процесу
спілкування і підтверджує динамічний характер розгортання дискурсу.

Когнітивний підхід щодо тлумачення природи і структури дискурсу дає
змогу не лише виділити фактори, що впливають на його організацію і
сприймання, а й проаналізувати можливі труднощі і невдачі, які часто
виникають у процесі спілкування. Однією з причин є ігнорування або
невмілий аналіз позамовних чинників, які не просто відіграють
першочергову роль у дискурсі, а є його сутністю. “Дискурси не
створюються і не сприймаються у вакуумі. Вони є невід’ємною складовою
комунікативної ситуації” [Т.ван Дейк 1989: 95]. Зовнішні та внутрішні
фактори впливають на створення контекстуальної моделі, а успішний
результат можливий при побудові контекстуальної моделі, адекватної
ситуації спілкування. Вирішальними при цьому є знання стереотипних
зразків вербальної і невербальної поведінки в тих чи інших соціальних
ситуаціях, які зберігаються у вигляді фреймів і моделей. Зауважимо, що
індивідуальність ситуаційних моделей не завжди збігається із соціальними
сценаріями (фреймами), зумовлюючи суперечності, що виникають як на
ситуаційному, так і на міжкультурному рівнях. Ситуаційні моделі не є
сталими, вони зазнають змін, формуючись на основі контекстуальних
моделей. Часткова ситуаційна модель активізується рідко, проте її
елементи використовують для поновлення загальної ситуаційної моделі, що
свідчить про можливість її доповнення і корекції. Ці та інші чинники, а
також проаналізовані комунікативні та психологічні особливості дискурсу
роблять можливим використання його в навчальному процесі.

Беручи до уваги специфіку і природу дискурсу, під дискурсивними вміннями
розуміємо здатність особистості на підставі засвоєних знань і життєвого
досвіду організовувати, породжувати і сприймати адекватно до означеної
комунікативної ситуації певні типи дискурсів з метою досягнення успішної
комунікації.

Когнітивний підхід до аналізу факторів, що впливають на побудову
дискурсу, дає змогу виявити потенційні можливості щодо формування
дискурсивних умінь не лише внаслідок накопиченого індивідом життєвого
досвіду, під час спілкування і спостережень, а й у процесі спеціально
організованого навчання.

Оскільки дискурсивні вміння розглядають як практичні вміння, необхідні
для встановлення мовленнєвих контактів з іншими членами суспільства,
вони передбачають здатність аналізувати ситуацію спілкування, швидко і
правильно орієнтуючись в умовах спілкування; враховувати контекст
комунікативної взаємодії; розуміти і сприймати співрозмовника;
проектувати спілкування відповідно до вибраного типу дискурсу,
визначаючи зміст і засоби для його передачі, доцільно вибираючи
невербальні засоби.

Сутність поняття дискурсу розкриває кінцеву дидактичну мету оволодіння
мовою: формування готовності особистості адекватно діяти в різноманітних
конкретних комунікативних ситуаціях, на підставі чого можна припустити,
що використання дискурсу найбільше відповідає реалізації
комунікативно-діяльнісного підходу до навчання мови.

Подальші дослідження потрібно спрямувати в площину більш докладного
вивчення лінгвістичних, психолінгвістичних та методичних засад
формування дискурсивних умінь студентів-філологів.

Література

Дейк Т.А., ван. Язык. Познание. Коммуникация. М.: Прогресс, 1989. 312 с.

Зернецкий П.В. Лингвистические аспекты теории речевой деятельности //
Языковое общение: процессы и единицы: Межвуз. сб. науч. тр. Калинин:
КГУ, 1988. С. 36-41

Минский М. Фреймы для представления знаний. М.: Энергия, 1979. 152 с.

Пушкин А.А. Прагмалингвистические характеристики дискурса личности //
Личностные аспекты языкового общения: Межвуз. сб. науч. тр Калинин: КГУ,
1989. С. 45-53.

Селіванова О.О. Актуальні напрями сучасної лінгвістики (аналітичний
огляд). К.: Фітосоціоцентр,1999. 148 с.

Скалкин В.Л. Основы обучения устной иноязычной речи. М.: Русский язык,
1981. 248 с.

Штерн І.Б. Вибрані топіки та лексикон сучасної лінгвістики: Енцикл.
словник. К.: “АртЕк”, 1998. 336 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020