Реферат на тему:

Мікрополе терміна мовна політика

Соціолінгвістична термінологія на матеріалі української мови ще мало
вивчена: відсутні дослідження, присвячені її упорядкуванню, системній,
функціональній та когнітивній характеристиці термінів, немає словників.
На прикладі парадигматичних і синтагматичних зв’язків терміна мовна
політика розглянемо системно-структурну організацію соціолінгвістичних
назв у синхронному зрізі, тому що матеріалом для дослідження є
виокремлені із сучасних мовознавчих текстів [1; 7; 8; 10; 11; 18; 21]
номінативні одиниці, тематично пов’язані зі змістом поняття мовна
політика.

Лексична парадигматика має складну організацію: одна і та ж лексема з
різними семами часто входить до різних парадигматичних угруповань, в
яких може розвивати парадигматичні, синтагматичні та дериваційні
відношення [17, с. 91-92]. Термін, як одиниця терміносистеми, в ідеалі
має однозначне співвіднесення: одне поняття — один термін (хоча як
одиниця загальновживаного словника, термін зазнає впливу лексико
семантичних процесів, характерних для мови в цілому [19, с. 26]). Термін
реалізує тенденцію до однозначності та відсутності омонімії. При цьому
потрібно розрізняти багатозначність як лінгвістичне явище, що відображає
концептуальну неоднорідність значення терміна, і авторську
багатозначність, спричинену різними характеристиками певного явища в
авторських дискурсах. Співвідношення форми і змісту в терміна теж більш
регламентоване, ніж у звичайного слова. Прагнення до симетричної
відповідності впливає на лексичну сполучуваність з іншими словами [16,
с. 104 ].

Відомо, що слова поєднуються в парадигми за семантичною ознакою,
парадигматика терміна відрізняється від парадигматики звичайного слова:
понятійні відношення в терміносистемах переважають над іншими, власне
мовні зв’язки обмежені, а словотвірні достатньо вузькі. Парадигматичні
зв’язки в термінологічних системах реалізуються за тим же принципом, що
і в семантичному полі, яке об’єднує лексеми за ядерною інтегральною
ознакою, і в ролі підсистем якого постають лексико-семантичні групи,
утворені на предметно-понятійній основі. Уже доведено (на матеріалі
термінів біології), що термінологічне поле виникає на підставі
логіко-понятійних відношень. У межах термінополів за допомогою
семантичних ознак терміни і далі об’єднуються, але вже в менші групи.
Термінологічним полем для терміна виступає термінологія його галузі, в
межах якої він реалізує свої властивості. У межах поля термін реалізує
усі характерні для нього ознаки, одна з яких – екстралінгвістична
спрямованість, щодо неї і формуються усі мовні засоби вираження наукових
понять певної галузі [Див: 22, с. 629-630; 19, с. 16-18; 16, с. 108; 20,
с. 110-112].

У межах лексико-семантичних груп існують ще менші угрупування, поєднані
відношеннями синонімії, антонімії, конверсії, гіпонімії. Ці ж кореляції
забезпечують і єдність семантичної організації термінологічної лексики в
межах поля. Для характеристики термінів нової підсистеми лінгвістичного
знання, соціолінгвістичної, релевантними визнаємо поняття
„термінологічне макрополе” і „термінологічне мікрополе”, кожне з яких
сформоване за принципом лексико-семантичних груп і входить у ширше
утворення – термінологічне поле, що дорівнює окремій терміносистемі [2,
с. 244-246; 22, с. 283; 15, с. 179-180]. Окреслені категорії, на нашу
думку, перспективні для опису соціолінгвістичної термінології, яка щойно
зазнає кодифікації. Подібна систематизація матеріалу допоможе зрозуміти
організацію нової терміносистеми і визначить місце кожного терміна в її
межах.

З огляду на сказане, термін мовна політика є елементом термінологічного
поля „соціолінгвістика”. Мікрополе терміна мовна політика визначають
його парадигматичні зв’язки. Ядро поля виокремлюємо за допомогою
синонімічних, антонімічних, гіпонімічних відношень цього терміна.

Поняття мовна політика позначає „сукупність ідеологічних постулатів і
практичних дій, спрямованих на регулювання мовних відносин у країні або
на розвиток мовної системи у певному напрямі” [22, с. 328]. Зміст
поняття охоплює багато ознак: мовна політика у багатонаціональних
державах – складник національної політики, віддзеркалює її принципи,
відповідає панівній ідеології; на форми впровадження мовної політики
впливають: суспільно-політичний лад, режим правління, міжетнічні
відносини в економіці, культурі, релігії тощо; мовна політика здатна або
закріплювати привілеї панівної мови, або ж сприяти зняттю національних
конфліктів шляхом підтримки мов національних меншин. Дехто з мовознавців
під мовною політикою розуміє „діяльність суб’єктів етнополітики
(держави, етноспільнот, політичних партій та ін.), спрямовану на
вирішення національно-мовних інтересів, гармонізації національних
відносин та зміцнення стабільності поліетнічного суспільства”[7, с.
7-8]. Зміст поняття містить важливу ознаку про компонент зовнішньої та
внутрішньої політики держави, який впливає на мовну ситуацію в країні
[11, с. 67]. Отже, виробленню єдиної дефініції терміна мовної політики
перешкоджає багатоаспектність і неоднорідність досліджуваного явища, а
також паралельне функціонування інших термінів: мовна політика, мовне
облаштування, мовне планування [8, с. 6].

Для широкого загалу читачів термін реалізує два значення: 1) мовна
політика як частина національної політики певної держави, 2) мовна
політика як „сукупність заходів, спрямованих на певний мовний розвиток
(уведення нових або збереження старих мовних норм, уніфікація і
стандартизація літературних форм, реформи в галузі орфографії і
пунктуації тощо)” [5, с. 329]. Так у значенні відображається
обов’язковий компонент поняття – вплив, заходи ( пор.: ”свідомий і
цілеспрямований вплив, який має на меті сприяти ефективному
функціонуванню мови в різних сферах її застосування; сукупність
ідеологічних принципів та практичних заходів щодо розв’язання мовних
проблем у соціумі, державі; сукупність політичних і адміністративних
заходів, спрямованих на надання мовному розвитку бажаного спрямування”
[Там само]). Отже, у соціолінгвістичній системі назв термін мовна
політика багатозначний (полісемія в термінології хоч і не є позитивним
явищем, але досить поширена).

Поняття „синонім” в термінології відрізняється від цього ж поняття в
літературній мові [4, с. 32]. Синонімами є „терміни, що належать до
одного й того ж денотата, але мають відмінності у понятійному плані, а
також відрізняються семантикою словотворчих елементів, етимологією,
ступенем сучасності та функціонування” [15, с. 181]. В ідеалі кожен
відтінок поняття отримує в середині терміносистеми власне позначення,
тому на рівні парадигматики для термінології характерна швидше
дублетність, а не синонімія. Вивчений зміст поняття мовна політика
дозволяє нам стверджувати, що до назви термінологічного мікрополя мовна
політика не існує синонімічного відповідника: терміни мовна політика і
мовне планування часто вживаються у близьких контекстах, другий
функціонує в західній соціолінгвістичній традиції, вживається поряд з
терміном мовна політика, але його визнають за гіпонім до гіпероніма
мовна політика [8, с. 6] .

Логічна природа антонімії, прихована у звичайному слові, сильніше
виявляється в мові науки і змушує говорити не стільки про антонімію,
скільки про понятійні термінологічні опозиції[6, с. 41-42]. Саме такі
опозиції ілюструють терміни: зовнішня мовна політика — внутрішня мовна
політика; ретроспективна мовна політика — перспективна мовна політика.
У подібних відношеннях перебувають терміни місцева мовна політика –
загальнодержавна мовна політика; місцева мовна політика – регіональна
мовна політика; регіональна мовна політика – загальнодержавна мовна
політика; загальнодержавна мовна політика – міжнародна мовна політика
(різняться семантичною ознакою „поширення на певній території”).

Терміни ретроспективна мовна політика та перспективна мовна політика
відображають зміну чи збереження мовної ситуації в державі.
Ретроспективна мовна політика позначає не лише стан мови в минулому, але
й орієнтацію на заходи щодо посилення культури мови і мовлення,
передбачає увагу до мовної ситуації, яка існує в країні; перспективна
мовна політика, навпаки, покликана змінювати мовну ситуацію завдяки
мовному плануванню [9, с. 616-617]. Опозиція термінів внутрішня мовна
політика і зовнішня мовна політика відображає спрямованість дії мовної
політики у межах чи за межами кордонів держави за аналогією до
національної політики держави.

Nна. Синтагматичні значення виникають завдяки лінійним контактам між
знаками (родовий термін і видові терміни) в лінійному ряді, який
ілюструє звуження значення родового терміна за допомогою термінологічної
семи або сем. В основі цього процесу – взаємозв’язок між родовим і
видовим поняттям. „Утворення нових видових понять – процес об’єктивний.
Тому для номінації нового змісту – видового поняття – одного родового
терміна недостатньо і вона здійснюється за рахунок актуалізації мовною
одиницею синтагматичних властивостей, тобто з опорою на значення
лексичного конкретизатора” [12, с. 10-14]. У результаті в терміносистемі
вибудовуються гіперо-гіпонімічні зв’язки. Ідея розвитку синтагматичної
цінності словесного знака в терміносистемі, яку обґрунтувала Г.П.Мацюк,
виявилася продуктивною для опису системних характеристик термінів [15,
с. 192; 14, с. 377]. Її відображають такі ряди прикладів: мовна політика
– внутрішня мовна політика, зовнішня мовна політика, місцева мовна
політика, регіональна мовна політика, національна мовна політика,
загальнодержавна мовна політика, міжнародна мовна політика,
ретроспективна мовна політика, перспективна мовна політика. У кожній із
наведених терміносполук синтагматичні властивості реалізуються через
значення лексичного конкретизатора.

Відношеня між термінами-гіпонімами розглядаємо як багатогранну
опозицію, що грунтується на спільності категоріальних ознак. Тому
терміни, видові назви, містять ознаки значення терміна, виразника
родового поняття, а також додаткові, що звужують об’єм їхнього значення.

Гіперонімом до усіх інших термінів виступає термін мовна політика, тобто
термін-виразник родового поняття, інші терміни є гіпонімами. Правда, в
родо-видовому дереві вони можуть бути гіперонімами до інших гіпонімів.
Так, гіпонім зовнішня мовна політика виступає гіперонімом до терміна
мовна політика інтернаціоналізації. За семантичною ознакою „мовна
ситуація в державі” довкола терміна мовна політика групуються
співгіпоніми: мовна політика стратегічної багатомовності, мовна політика
офіційної одномовності, мовна політика диференційованого юридичного
статусу, мовна політика офіційної двомовності або
тримовності(багатомовності). Термін політика офіційної двомовності або
тримовності(багатомовності) – один із співгіпонімів до родової назви
мовна політика, є родовим поняттям до нових видових назв: необмежений
територіально офіційний білінгвізм, територіальний офіційний білінгвізм,
офіційна двомовність (багатомовність). У родо-видовому дереві терміна
мовна політика є декілька груп гіпонімів, в основі виокремлення яких
різні диференційні ознаки. Так, за ознакою „місце дії мовної політики”
поєднуємо терміни місцева мовна політика, регіональна мовна політика,
загальнодержавна мовна політика, міжнародна мовна політика; за ознакою
„поширення мовної політики у межах держави чи за її кордонами”
(відповідно до загальнонаціональної державної політики) – терміни
зовнішня мовна політика та внутрішня мовна політика.

Окремо виділяємо терміни лінгвоцид та асиміляційна мовна політика.
Асиміляційна мовна політика створює напругу в міжетнічних стосунках і є
джерелом конфлікту [8, с. 10]. Термін лінгвоцид належить до одного
парадигморяду з термінами геноцид, етноцид (наприклад, лінгвоцид – це
преамбула етноциду і його невід’ємний супутник [1, с. 74]). Термін
зараховуємо до ряду співгіпонімів терміна мовна політика, оскільки він
позначає послідовну політику держави стосовно знищення національної
мови. Окремо від наведених назв функціонує термін мовна політика сім’ї,
який ще не має чіткої дефініції, але використовується для позначення
стратегій щодо вибору і застосування мови у дво- чи багатомовній сім’ї
[1, с. 172].

Парадигморяди термінів вибудовуємо на основі спільної семантичної
інформації. Термін мовна політика позначає різновид національної
політики держави, а також комплекс дії, що регулює аспекти етнополітики.
Тому термін мовна політика потрапляє в парадигморяд на підставі спільної
семи „аспекти державної політики” з такими одиницями: національна
політика, національна меншина, національна мова, нація, етнополітика,
етнос, мова національної меншини, рідна мова, мовні конфлікти, державна
мова. За допомогою актуалізованої семи „дії, скеровані на розвиток
мовної системи” термін мовна політика є членом нового парадигморяду
одиниць: нормалізація, кодифікація, стандартизація, мовна норма,
варіативність норми, культура мови, літературна мова, узус. Співгіпоніми
терміна мовна політика, які мають сему „мовна ситуація в державі”,
пов’язані з термінами мікрополя мовна ситуація (точніше, номінаціями, що
позначають типи мовної ситуації): мовна ситуація одномовності
(ендоглосна мовна ситуація), мовна ситуація багатомовності (екзоглосна
мовна ситуація), відповідно двомовність (білінгвізм) як різновид
багатомовності (полілінгвізму), збалансована мовна ситуація,
незбалансована мовна ситуація. Мікрополя мовна політика і мовна ситуація
входять до макрополя макросоціолінгвістика, яке поєднує терміни, що
позначають процеси і явища, характерні для суспільства в цілому.

Отже, термін мовна політика має розгалужені системні зв’язки. Серед
парадагматичних відношень найбільш продуктивними є гіперо-гіпонімічні.
Відношення антонімії представлені кількома опозитивними парами.
Синонімія для даного фрагмента терміносистеми не характерна, що
підтверджує сформованість мікрополя мовна політика. Проаналізовані
відношення між термінами дають змогу стверджувати про ядро, яке формують
усі співгіпоніми терміна мовна політика. Отже, використання категорій
парадигматичні і синтагматичні значення, мікрополе, ядро поля,
гіперо-гіпонімічне дерево терміна є перспективним для аналізу інших
макросоціолінгвістичних назв, тому що воно забезпечує характеристику
системно-структурної організації нової системи термінів,
соціолінгвістичної, яка перебуває ще на стадії формування.

Література

Ажнюк Б.М. Мовна єдність нації: діаспора й Україна. К: Рідна мова, 1999.

Бондарчук М. Структурно-семантичні особливості аналізу авіаційної
терміносистеми „рух літального апарата” // Вісник державного
університету „Львівська Політехніка”: Проблеми української термінології.
Львів, 2000. №402. с.244-246.

Єрмоленко С.Я., Бибик С.П., Тодор О.Г. Українська мова. Тлумачний
словник лінгвістичних термінів / За ред. С.Я. Єрмоленко. К.: Либідь,
2001.

Кочан І.М. Синонімія у термінології // Мовознавство. 1992. №3. С.32-34.

Кочерган М.П. Загальне мовознавство: Підручник. К: Вид. Центр
„Академія”, 2003.

Куликова И.С., Салмина Д.В. Введение в металингвистику (системный,
лексикографический и коммуникативно-прагматический аспекты
лингвистической терминологии). СПб:САГА, 2002.

Куць О.М. Мовна політика в державотворчих процесах України: Навч
посібник. Х: ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2004

Лазаренко Л. Досвід мовних політик світу й українська перспектива
(інформаційно-аналітичний огляд) // Українська мова, 2003, №4. С.3-22

Лингвистический энциклопедический словарь. М., 1990.

Масенко Л. Мова і суспільство: Постколоніальний вимір. К.: „КМАкадемія”,
2004

Матвеєв В.І., Заремба О.В. Актуальні питання сучасної мовної політики у
світлі концепції Наума Штіфа (штрихи до вивчення мовної поведінки
євреїв) // Мовознавство. 1996, №1. С.3-10.

Мацюк Г.П. Зміни значень загальновживаних слів (ЗУС) у терміносистемах
// Українське мовознавство. Республіканський міжвідомчий науковий
збірник. Вип.15. К.: Вид. „Вища школа”, 1988. С.10-14.

Новиков Л.А Семантика русского языка. М.: Высш. школа, 1982.

Онуфрієнко Г. Синтагматичні властивості гібридних дериватів у правничій
термінології// Вісник державного університету „Львівська Політехніка”:
Проблеми української термінології. Львів, 2000. №402. С.375-379.

Панько Т.І., Кочан І.М., Мацюк Г.П. Українське термінознавство:
Підручник. Львів: Світ, 1994.

Плотников Б.А. Основы семасиологии. Минск: Высшая школа, 1984.

Попова З.Д., Стернин И.А. Лексическая система языка (внутренняя
организация, категориальный аппарат и приемы изучения). Воронеж: Изд.
Воронежского ун-та., 1984.

Прадід Ю. Мовна політика Центральної Ради // Українська мова, 2003, №3.
С.15-22.

Симоненко Л.О. Формування української біологічної термінології. К.:
Наук. думка, 1991.

Суперанская А.В., Подольская Н.В, Васильева Н.В. Общая терминология:
вопросы теории. М.: Наука, 1989.

Тараненко О.О Мовна ситуація та мовна політика в сучасній Україні (на
загальнослов’янському тлі) // Мовознавство, 2003, №2-3. С.30-55.

Українська мова. Енциклопедія. К.: Вид. „Укр. енцикл.”, 2000

Шелов С.Д. Термин. Терминологичность. Терминологические определения.
СПб: Филологический факультет СПбГУ, 2003.

Похожие записи