Реферат на тему:
Лексико-семантична група врожаю в поетичних текстах Бароко
Слово, будучи компонентом і плану змісту, і плану вираження в складній
структурі тексту, виконує численні функції, виступаючи фактором
текстоутворення, носієм різних видів текстової інформації.
Під текстом розуміємо твір, явище мовленнєвотворчого процесу, що має
зв’язність, цілісність і комунікативну завершеність, а також – певну
цілеспрямованість і прагматичну установку. “Комунікативна довершеність
тексту” означає “здатність його структури донести до реципієнта задум
автора, авторську інтенцію”. Саме ця характеристика тексту є важливою
щодо відповідності/невідповідності його загальномовній літературній
нормі, “комунікативна довершеність” значною мірою залежить від
структурно-семантичної, образної організації художнього тексту.
Фактична багаторівневість семантики тексту, особливо художнього, по-
різному розглядається дослідниками. Загальноприйнятий погляд на
проблему мав подальший розвиток у запропонованому І. Р. Гальперіним
поділі інформації за прагматичним призначенням на змістовно-фактурну
(ЗФІ), змістовно-концептуальну (ЗКІ) і змістовно-підтекстову (ЗПІ). Якщо
ЗФІ експліцитна за своєю природою, інформація побутового порядку, то ЗКІ
– не завжди виражена з достатньою ясністю, інформація
естетико-художнього порядку, що містить у собі задум автора плюс його
змістову інтерпретацію. ЗПІ – прихована і факультативна інформація.
Пор.: у структурі художнього тексту Н.Ф. Пєлєвіна виділяє план
подієвий, підтекстовий, метаморфічний, символічний, оціночний або
ідеологічний, словесний (мовний).
Аналіз на лексико-семантичному зрізі веде до ширшого, комплексного
дослідження семантичних зв’язків слова. На загальномовному рівні мається
на увазі приналежність тих чи інших слів та словосполучень до певної
лексико-семантичної групи. Будь-яке угруповання – це реальний спосіб
існування мовних елементів, і в той же час – це метод, що
використовується лінгвістами для класифікації лексики. Найбільшим за
об’ємом угрупованням є лексико-семантичне поле. У межах поля
виокремлюється більш вузькі поєднання – лексико-семантичні групи (ЛСГ).
Вважається, що до ЛСГ, як і до поля, можна відносити одиниці різних
частин мови – як універби, так і словосполучення, оскільки вони
представлені в усіх зв’язках, характерних для елементів ЛСГ. ЛСГ
виділяють декількома способами. По-перше, ЛСГ виокремлюється на основі
загального поняття, що виражається словами відповідної ЛСГ. По-друге,
ЛСГ виділяють на основі якого-небудь конкретного слова (або групи слів).
За словником синонімів визначають набір синонімічних йому одиниць. Для
попереднього визначення складу ЛСГ використовують також суб’єктивний
мовний досвід дослідника. Надалі кожне слово виокремленої таким чином
групи перевіряється за тлумачними словниками, тобто знижується
суб”єктивізм інтуїтивного підходу. По-третє, ЛСГ можна виділити на
основі статистичних даних про сумісне розташування слів у тексті, тобто
про їх дистрибуції. Чим більше випадків сумісного вживання слів
зафіксовано, відповідно ці слова зв’язані між собою тісніше і можуть
бути об’єднані в єдину ЛСГ. Даний метод називається
дистрибутивно-статистичним. По-четверте, ЛСГ виділяють також на основі
даних асоціативного експерименту, отриманих в результаті опитування
інформантів, тобто носіїв мови.
Отже, з’ясувавши теоретичне підґрунтя аналізу, звернемося до матеріалу
дослідження. Предметом нашого спостереження є творча спадщина Бароко, а
саме: поетичні твори, що мають надзвичайно широку образну палітру. Якщо
уважніше придивитися до деяких найхарактерніших для української поезії
кінця XVI – початку XVII ст. образів і образних систем, у яких виразно
виявляється стрімка “барокізація” художнього мислення, то насамперед
впадає у вічі образ саду. Це один із ключових образів української
поезії XVI-XVII ст. у тій її частині, яка вже цілком виразно репрезентує
стиль бароко. Власне кажучи, це не просто образ, а ціла образна
система: навколо центрального і сумарного образу саду обертається група
часткових і похідних образів, в основі яких – лексичні
одиниці-найменування дерев, коренів, паростей, квітів, фруктів,
ароматів, смакових відчуттів, птахів, їхнього щебету у верховітті дерев
тощо. Тобто те, що в поезії називається образною системою і на власне
мовному рівні може бути представлене у відповідній ЛСГ.
Характерну продуктивну групу образів поезії XVI-XVII ст. становлять
образи із сфери аграрного виробництва. Серед них чітко виокремлюється
образна система врожаю, окремі складники якої і становлять ЛСГ врожаю.
У барокових творах читач нерідко опиняється серед хлібного поля чи то
на полі борні, полі духовному (залежно від ідейного спрямування
тексту). Синонімічним словом у деяких творах виступає іменник “нива”. Ця
синонімічна пара яскраво представлена у творах Г. Сковороди, зокрема, в
його “Саду божественних пісень”. Автор вживає ці поняття як в прямому
значенні ,так і в переносному. Наприклад, поле асоціюється в нього з
волею, повільним плином часу, місцем, де він “мудрішає”, відпочиває від
життєвої суєти і навіть шукає щастя.
“Не пойду в город богатый. Я буду на полях жить,
жит” Або:
“Ах поля, поля зелены,
тами распещренны!
Ах долины, яры,
Круглы могилы, бугры!”
Зерно пшенично в нивах естм согніет,
тет
ри” автор порівнює пастирів з “снопами злобы”.
таковы Каиновы вънуки,
ки,
іже снопы злобы на жертъву влагають,
и души праведных хитро погубляють”(УП, с. 84) .
”.
У “Скарзі нищих до Бога” (УП,с.71-88) із “честними снопами”
зіставляються апостоли (рядок 138). Католики ж “снопи злоби” на жертву
Богові “влагають” (рядок 717).
У віршах із книжки “…О воспитанії чад” (Львів, 1609р.) наука
називається “злотим уроженням” (тобто золотим урожаєм), висловлюється
побажання: “Той то родзай (урожай) нікгди нехай ся не зводить,// Але ся
завше в народі людськом находить”. Причому порівняння із золотим урожаєм
– вища міра оцінки: святі науку “так наддер (надто, дуже)… поважають,
// же злотим уроженням її називають” (“О науці”,УП,с.161). Памво Беринда
в різдвяних віршах 1616р. прирівнює свою книжечку до “малого колоса
убогого жнива” (“До… Ієремії Тисаровського…”, рядок 16) і стверджує,
що “земля, котрая терньє і осет плодила”, після народження Христа “хліб
небесний буйно зродила” (“Епілог”, рядки 40-41,УП, с.194, 201). Через
два роки Олександр Митура в панегірику “Візерунок цнот… Єлисея
Плетинецького” (Київ, 1618 р.), припрохуючи адресата прийняти свій
скромний, але щирий подарунок, називає його “першим колоском народного
жнива”, зжатим з ниви, багатої “в невмієнтність” (неумілість)
(“Промова”,УП,с.227). Ще через два роки “Лямент … на …
преставленіє… Леонтія Карповича…” (Вільно, 1620) ці образи розгортає
у цільний образок жнив і женця. Голос героя з того світу (“Голос отця до
синів”) закликає свою “братію” молити Бога, щоб той дав їм такого нового
пастиря, “якого потреба” (тобто належного),
А на жниво зо всіх мір, зо всіх сторін стали
Дозрілої пшениці для зебрання вцале.
Робітника чулого зеслать рачив скоро,
При которім би всім вам во всім пішло споро.
З серпом наук правдивих, не з везкгловьєм (подушкою) слова.
Під лікті душ. Ко тому (з прозьбою к вам мова)…
( Рядки 487-492,УП,с.176)
Явна “барокізація” образу врожаю відбувається в “Оді на собор” з
“Еводії” Григорія Бутовича (Львів,1642). Закликаючи церковних муз
славити нового єпископа, поет пише про “урожай” успіхів церкви в єпархії
адресата панегірика:
Вотуйте, би міл сатурнусовими
Земний урожай часи золотими
Приоздобленний, к тому господиню,
Церес-богиню.
Дехто з авторів називає свої поетичні творіння “зернами”, “сіменами”,
розуміючи під цим їх повчальний характер, їхнє значення для читача. Як
рослина проростає із землі, розвивається, цвіте, плодоносить, так і
думки проростають спочатку у автора, а потім і в свідомості читача.
Зв’язок цей здійснюється через образне слово.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
