Реферат на тему:

Лексичні особливості північнолемківських говірок переселенців

Силою історичних та політичних обставин середини ХХ століття
північнолемківські говірки перестали існувати на своїй споконвічній
території [пор. Кубійович 1962: 1275 і Куцинда 1998: 93; Дрозд 1998:21].
Ще на початку 60-их рр. Д.Бандрівський звернув увагу на певні тенденції
до нівелювання особливостей лемківського мовлення осіб, переселених на
Дрогобиччину: “Люди старшого віку (неписьменні) здебільшого ще
зберігають істотні риси говірки галицьких лемків, а переселенці
середнього покоління, …відходять від цих рис під впливом нового
діалектного середовища, а також літературної мови, …зате на вимові
мoлоді (передусім шкільної), що виросла в новому діалектному оточенні,
позначається вже сильний вплив наддністрянських говорів і літературної
мови” [Бандрівський 1961: 94]. Учений стверджував, що зрушення
відбуваються передусім у фонетиці та лексиці переселенців. Наші
спостереження виявили вже результати інтенсивної дії таких тенденцій –
не викликає сумніву потреба в науковому опрацюванні діалектного мовлення
представників цього найзахіднішого говору українського діалектного
обширу, допоки ще живуть його носії, хоч і не компактно в інодіалектних
середовищах. Відтоді, коли Д.Бандрівський досліджував ці говірки, вони
зазнали істотних змін, бо прийшло до голосу покоління, мовлення якого
тоді вчені не брали до уваги. Тому сьогодні важливо простежити міру
збереження на різних мовних рівнях особливостей північнолемківських
говірок в умовах переселення його носіїв.

Предметом опрацювання стали записи говіркового мовлення лемків, які
тепер проживають у Львівській області. Інформатори є вихідцями із таких
сіл північної Лемківщини: Вислічок, Воля Вижня, Воля Нижня, Гирова,
Ґанчова, Дальова, Завадка Риманівська, Зиндранова, Крампна, Мисцова,
Поляни, Поляни Мисцівски, Радоцина, Тилич, Тилява, Шкляри, Яслиська. Ми
ставимо собі за мету проаналізувати лексичні особливості сучасного
діалектного мовлення різних за віком переселенців з уваги на мовне
оточення (наддністрянський говір та українську літературну мову), в яке
вони потрапили понад півстоліття тому.

Спеціальне дослідження лемківського говору започаткував І.Верхратський,
який подає словник, що налічує понад 3000 слів [Верхратський 1902:
388-489]. Найхарактерніші лексеми лемківського діалекту вміщує “Мовний
атлас давньої Лемківщини” З.Штібера [Stieber 1956-1964]. Про лексичні
особливості цього говору можна почерпнути відомості із понад 20 різних
за обсягом словників [Кульчицька 1999: 34-42]. Опрацювання лексики
лемківських говірок знаходимо в дослідженнях Я.Ріґера [Riger 1995],
М.Лесева [Лесів 1997]. С.Панцьо у “Матеріалах до словника лемківських
говірок” фіксує понад 600 дієслівних лексем, якими сьогодні користуються
лемки-переселенці Тернопільщини [Панцьо 1997].

Основу словникового складу північнолемківських говірок становить,
звичайно, загальнонародний український лексичний фонд. Проте для цього
говору характерне й велике розмаїття специфічно лемківських
діалектизмів. Зібраний матеріал дозволяє виділити 9 лексико-семантичних
груп. У межах кожної із тематичних груп наводимо найхарактерніші лексеми
в алфавітному порядку. У лексиці лемків наявна значна кількість різних
запозичень з інших мов, передусім сусідніх – польської, словацької та
німецької. Таких слів під час аналізу цих семантичних груп спеціально
виокремлювати не будемо.

Лексика на позначення назв будівель, сільськогосподарських споруд, їх
частин та інших, пов’язаних з ними предметів:

брад(рура ‘піч для випікання’ є запозиченням через польське
посередництво (‘bratrura’) з німецької мови (Bratroehre ‘піч для
розігрівання’; ‘маленька піч для підсмажування’, утворене з основ
дієслова braten ‘смажити’ та іменника Roehre ‘труба, трубка’) [ЕСУМ
1982: 249]. У мовленні всіх вікових категорій зафіксоване часте вживання
цього слова: (постав до брад(рури на го(дину/ (будеш (мала (добре
випе(чени ? ме(д?івник. Інколи трапляється непослідне використання також
лексеми ду(ховка: (тепер в(шитк’і про(дайут ду(ховкы;

(ватра ‘підлога в печі, де пекли хліб’. Походження цього слова не зовсім
відоме, можливо спільнослов’янське, споріднене з авестійським atar –
‘вогонь’, у такому значенні фіксує цю лексему І.Верхратський: п’ід(лога
в (пецу/ на (котр’і хл?іб (пече [Верхратський 1902: 395]. Із цією ж
семантикою це слово використовують переселенці старшого віку. У мовленні
осіб середнього покоління лексема (ватра вийшла з ужитку, натомість,
можливо, в зв’язку із відсутністю відповідної реалії, використовується у
властивому літературній мові значенні ‘вогнище, багаття’ [СУМ І: 297];

о(бістя ‘садиба, двір’ [СУМ V: 505-506] – діалектизм поширений на
території Наддністрянщини і дуже рідко Лемківщини [АУМ 1988: 387]: ми
(мали о(б’іс?т?a / (воно неивеи(лике (было. У сучасному мовленні лемків
старшого покоління ця лексема послідовно збережена, натомість особи
середнього віку її не використовують;

під ‘горище’ (у житловому будинку) з праслов’янського podъ[ЕСУМ 2004:
387]) фіксують на території закарпатського, гуцульського, бойківського
та лемківського діалектів [АУМ 1988: 390]. Сьогодні, як нам вдалося
записати, трапляється дуже рідко в мовців старшого віку. Очевидно, під
впливом наддністрянського діалекту, використовують також стрих, а в
лексиконі осіб середнього віку наявне непослідовне використання двох
лексем: діалектизму стрих [СУМ ІХ: 772] і літературного відповідника
горище: ит на (стрих ? (пов’іс? (лахы;

ри(ночок ‘подвір’я’ фіксуємо лише у записаних нами піснях, а в мовленні
переселенців слово давно вийшло з ужитку:

йак йа со ? зас(п’івам

ў (л?іс?і на гор(бочку/

по(чуйe н?a (мили ?

ў(дома на ри(ночку;

(хыжа ‘хата’ поширене на території Закарпаття та Лемківщини [АУМ 1988:
389]. Переселенці паралельно із літературним відповідником непослідовно
все ще використовують лексему (хыжа, але здебільшого це мовці старшого
віку: (хыж’і ў нас (были дереиў(л?aн?і / неиве(лики // (та йaк с(тойіш
(перед (хатами / то од(разу (л?ісом (чути.

Лексика на позначення назв різних предметів господарсько-побутового
вжитку, знарядь праці:

бе(саги ‘дві торби, з’єднані одним полотнищем, що їх носять перекинутими
через плече’ [СУМ І: 167] є запозиченням, очевидно, через польське і,
далі, чеське посередництво з латинської мови (bisaccium ‘перекидна
торба’) [ЕСУМ 1982: 176]. У переселенців це слово побутує як архаїзм;

ґудз ‘вузол на мотузку, шнурку, нитці’ [СУМ ІІ: 189] – властиве говіркам
Наддністрянщини [АУМ 1988: 407]. Раніше інформатори використовували
(вузел і ґудз, але, очевидно, під впливом середовища, в якому вони
сьогодні перебувають, лексема (вузел занепала, а збереглася тільки ґудз:
(заўйaш на ґудз / шчоб (добре три(малос?a;

же(ліско ‘праска’ побутує в сучасному мовленні всіх вікових категорій,
літературний відповідник у говірку не проник: прасу(вати йа не (л?убл?у
/ а (мойа (мама (воз?ме жеи(л?іско / ўсе випра(суйе;

(кантар ‘вуздечка’ [СУМ ІV: 89]– походить з тюркських мов, запозичене
через угорську (kantar ‘вуздечка’) [ЕСУМ 1985: 366], лексема вийшла з
ужитку, а збережена у лемківській пісні, яку співають дотепер:

дес? буў Йa(н?ічку / дес? буў до (рана//

пше д?іў(ин?і/ пше до(лин?і/ бо т?e во(лала/

бо м т?e во(лала/ бо м т?e кли(кала/

бо йa (сама на ко(ника (кантар скла(дала;

(куферок ‘скриня’ – очевидно, запозичене через польське посередництво з
німецької мови [ЕСУМ 1989: 164]. Уживають сьогодні лише особи старшого
віку: схо(вала м ў ку(ферок на ?крас(н?іши (хусткие. Натомість особи
середнього віку під впливом літературної мови використовують відповідник
ск(риня;

(ріжджя ‘хмиз’ – збережене в мовленні лемків, очевидно, через
використання в наддністрянському оточенні [АУМ 1988: 470]: назби(рала м
(того (р’іждж’a / при(несла го до (хати і п’йeц роспа(лила.

Лексика на позначення назв тварин та рослин:

бан(дурка ‘картопля’ – запозичене з польської (bandurki – ‘картоплі’) та
словацької (bandurka – ‘картопля’) мов, пов’язані з назвою німецької
землі Brandenburg [ЕСУМ 1982: 133]. У побуті старше покоління ще вживає
це слово: …(коли (воно (троха заки(п’іло / п’ідмашчу(вали о(л?ійоў з
(лену і то (было (дуже (добре до бан(дурок, проте паралельно, хоч і
непослідовно, використовує український літературний відповідник:
нава(рила м кар(топл?і/ з(робл?у па(л?ушків, натомість особи середнього
віку вживають лише нормативне кар(топля [АУМ 1988: 434];

(боцян ‘лелека’ [СУМ І: 223] – запозичене з польської мови [ЕСУМ 1982:
240], збережене тільки в мовленні осіб старшого віку. Паралельно вони
вживають і (бусько, хоча вибір однієї із цих лексем у них є
непослідовний. Оскільки наддністрянським говіркам не властива лексема
(боцян (лише в декількох селах), а літературна норма не прижилася в
молодшого покоління, ми занотували у їхньому мовленні діалектизми, що
побутують і на Наддністрянщині (бузьок, (бузько [АУМ 1988: 450];

ви(вірка ‘білка’ – збережене у мовленні тільки старшого покоління: ў
(наших смере(кових (л?ісах (было (дуже ви(в’ірок, натомість молодше –
вживає тільки (б’ілка. Дивує, що не всі лемки використовують це слово,
адже у наддністрянському діалекті воно є поширеним [АУМ 1988: 441] і
тому могло б зберегтися;

&

F

&

F

E[ЕСУМ 1985: 415] – побутує у мовленні переселенців усіх поколінь без
винятку (літературного відповідника у паралельному вжитку не
зафіксовано): нава(римо (боршчу з к(васку;

му(рянка ‘мурашка’ [СУМ ІV: 827] – в свідомості лемків ця лексема
вважається застарілою: в мовленні жодного із поколінь не вдалося її
занотувати, натомість прижився діалектизм му(равлі, який властивий
частині наддністрянських говірок [АУМ 1988: 451]: ти (знаш / не (майy
(спасу с (тими мураў(л?aми / йaк (при ?де (весна / то повие(лаз?aт //
(вс?yди йiх (поўно.

Лексика на позначення назв одягу та взуття:

(кирпці ‘постоли’ – очевидно запозичення з словацької мови, споріднене з
польським karple ‘примітивне пристосування для ходіння по снігу і
болоті’ чи karpie ‘ходаки, черевики з дерев’яною підошвою і шкіряним
верхом’ [ЕСУМ 1985: 425]: с (чисто ? ш(к’іри (шили (тот?і (кирпц?і / йaк
не (было (зими / то хо(дили ў (тотих (кирпц?aх із б’і(лима онуч(ками,
перебуває у пасивному лексиконі найстаршого покоління, оскільки зникла
така реалія;

ко(шуля ‘сорочка’ [СУМ ІV: 318] – сьогодні особи всіх вікових категорій
цієї лексеми не використовують, хоча найстарші інформатори пригадують,
що колись уживали це слово у своєму мовленні. Тепер в ужитку лише
літературний відповідник, поширений практично в цілій західній частині
України [АУМ 1988: 404]: а со(рочкие (были виши(вани р’іж(нима
в’ізерун(ками;

(сердак ‘верхній короткий (чоловічий або жіночий) одяг з домотканого
сукна, оздоблений вовняними нитками’, вживали в говірковому мовленні
паралельно ще ко(жушок: і ко(жушки (были ко(ротки / йaк гу(цул?скы / ше
? виши(вани напе(ред?і ру(жами. СУМ нотує сердак [СУМ IX: 58] як
застаріле та діалектне. Інформатори усіх вікових категорій ще до
сьогодні використовують ці лексеми.

Лексика на позначення осіб за родом їх діяльності чи заняття:

(гуда ‘музикант, скрипаль’ – від гудіти “грати на струнних інструментах”
[ЕСУМ 1982: 613]. Цікаво, що цю лексему в повсякденному вжитку лемки не
використовують, але вона функціонує часто як прізвисько. А також у
піснях, що співають переселенці, можна часто можна слово гуда чи похідне
гудачок:

(загра ? ми / гу(дачку / на (тонку стру(нечку/

на ? со ? витан(ц?yйy с(войy фрайi(речку.

Лексика на позначення членів сім’ї, родини, сімейних зв’язків:

ґаз(диня ‘господиня’ – фіксується на території Закарпаття та Лемківщини
[АУМ 1988: 472] – переселенці всіх поколінь використовують у мовленні,
хоча інколи трапляється нормативне госпо(диня: (вона (така ґаз(дин?a /
же ў (хат?і х(лопи го(лодн?і;

використання діалектизму (няньо ‘батько’ [СУМ V: 459], який поширений на
Закарпатті [АУМ 1988: 478] можемо спостерігати в поодиноких нформаторів,
натомість поширена, як і на цілій території південно-західного наріччя,
лексема тато у мовленні всіх поколінь без винятку: йa пам(н?атам жеu ми
с?і похо(вали c кол?іжан(ками на п’іт в со(лому // м’і ? брат (М’іс?ко с
кол?і(гами п(риб’іг // а (тато (каже / жеи (нема тут н?і(кого / (вони
дес? (п’ішли // а ми хо(валис?а / жебы нас (вони не пообли(вали // так
(св’ата прохо(дили веи(село і ра(д?існо.

Лексика на позначення зовнішнього вигляду людини, певних рис характеру,
частин людського тіла:

бри(дота – ‘гидота, погань’ – від праслов’янського бридъ – ‘терпкий,
гострий, кислий, огидний; жорстокий, суворий’, а потім ‘негарний,
бридкий, поганий’ [ЕСУМ 1982: 255]. Старше покоління лемків уживає цю
лексему в значенні ‘огидний; поганий; смердючий; бридкий; той, хто (що)
викликає відразу; набридлива людина’: (пришла (тота бри(дота / і (доўго
росказу(вала нам про св(ойу ро(боту. У середнього покоління, фіксуємо,
окрім тих самих значень, ще ‘кислий’ і ‘брудний’: (вчора (пили с мо
бри(дотни ? ком(пот;

ка(рияк ‘незґрабний’ – очевидно, утворене від ‘кария’ (озн. ‘мука,
важко, погано’) [ЕСУМ 1982: 392]. У своєму мовленні використовують особи
усіх поколінь: та то йe ка(рийaк / шо не (в’із?ме до рук / то ўсе (йому
(хпаде.

Лексика на позначення різних процесів, дій, станів тощо:

бану(вати ‘сумувати, тужити’ – мадярське запозичення (ban ‘шкодувати,
каятись’, banat ‘сум, туга, горе’ етимологічно незрозумілі) [ЕСУМ 1982:
135]. Цю лексему вживають особи старшого віку, щоправда, дуже рідко. У
мовленні молодших осіб її не зафіксовано, збережена вона лише в
лемківських піснях:

ду(найy / ду(найy / (бистра (вода ў (тоб’і /

неu (можу за(бути / ми(лен?ки ? о (тоб’і//

(очка би за(були / (серце неu за(буде /

(оно ўсе за (тобоў бану(вати (буде;

гля(дати ‘шукати’ – у мовленні старшого покоління ми ще фіксуємо це
слово у вжитку: г(л?aда ? (соб’і (добре / це (тоб’і на (цале (жит?:a, а
от в осіб середнього віку воно уже не простежується;

ґалю(пово ‘раптово’ – запозичене з німецької або французької мов [ЕСУМ
1982: 461], вживається сьогодні у говірковому мовленні і старшого, і
середнього поколінь: в’ін за(хвор’іў ґал?y(пово на запа(лен?:a
(пл?yц?іў;

ґвавту(вати ‘сильно кричати’ – запозичене з німецької через польську
мову [ЕСУМ 1982: 485]. Знаходимо часте використання цього слова в
говірковому мовленні переселенців усіх вікових категорій: не (ґваўту ?
так (сил?но / (н?іхто т?a так не по(чуйе;

дри(ляти ‘штовхати’ – у старшого покоління ця лексема сьогодні
вживається досить часто: не (дрил?a ? н?a / бо (ўпаду, зрідка
трапляється непослідовне застосування літературного відповідника,
натомість молодше покоління цієї лексеми вже не використовує.

Лексика на позначення релігійних обрядів:

(кермеш ‘празник’ – запозичене через польське посередництво (kiermasz
‘річний ярмарок, пов’язаний із народними святами; урочистість посвячення
костелу’) з німецької мови (Kirche ‘церква’ і wihen ‘святити’) ) [ЕСУМ
1985: 425] – збережене в мовленні старшого покоління: (была м на
к’eр(меш’і / ў сус?ід(н?ому (сел?і / там (было (дуже веи(село, а от у
середнього і молодшого уже не зафіксоване.

Бачимо, що за понад півстоліття проживання лемків в інодіалектному
середовищі відбулися значні зрушення в лексичній системі
північнолемківських говірок асимілятивного плану, однак є лексеми, які
стійко зберігаються. Зрозуміло, що зміни торкаються мовлення осіб
середнього і наймолодшого віку. Водночас існує своєрідна двомовність,
коли діалектоносії у своїй мовній свідомості чітко розділяють риси їх
рідного мовлення від літературно-нормативного. За умов переселення ця
проблема, як психолінгвістична, без сумніву, вимагає спеціального
дослідження.

На підставі аналізу мовлення переселенців можемо говорити, що на
лексичному рівні послідовно збережені чотири типи лексем: а) ті, що
найтривкіші в мовленні усіх поколінь: бану(вати, брад(рура, же(ліско,
(кантар, ка(рияк, (сердак; б) ті, що зберігаються у мовленні старшого
покоління, але послідовно функціонують у середовищі середнього і
молодшого: піт, (хыжа, ку(ферок, бан(дурка, ви(вірка, (ремінь; в) ті, що
особи старшого віку ще пам’ятають, але ніхто не вживає: бе(саги,
(горнец; г) ті, що збережені тільки у лемківських піснях: бо(їско,
ри(ночок, (кабат, (кирпці, ко(шуля, (гівкнути.

Говірки лемків, втративши територіальну компактність, підлягають
швидкому процесові нівеляції. Саме темпи нівелювання північнолемківських
говірок переселенців повинні бути стимулом до їх опрацювання на
сучасному етапі.

Література

Атлас української мови. Т.2.: Волинь, Наддністрянщина, Закарпаття і
суміжні землі. Київ: Наукова думка, 1988. 520с.

Бандрівський Д.Т. Деякі особливості говірки лемківських переселенців у
с. Липівці на Дрогобиччині. // Діалектологічний бюлетень. Вип.VIII.
Київ, 1961. С.94-99.

Верхратський І. Про говір галицьких лемків // Зб. НТШ (секція
філологічна). Т.ІІІ. Львів, 1902. 489 с.

Дрозд Р. Акція “Вісла” – метод вирішення української проблеми в Польщі
// Депортації українців та поляків: кін.1939- поч. 50-х років.
Національна Академія Наук, Інститут Українознавства. Львів, 1998.
С.19-23.

Етимологічний словник української мови: У 7 т../ Ред.кол.: О.С.Мельничук
(гол. ред.) та ін. Т. І-ІV. Київ, 1982 – 2004.

Енциклопедія українознавства / за ред. В.Кубійовича. НТШ. Tом 4. Париж –
Нью-Йорк, 1962. С.1275.

Кульчицька Т. Українська лексикографія ХІІІ-ХХ ст. Бібліографічний
покажчик НАН України ЛНБ ім.В.Стефаника. Львів, 1999. 360 с.

Куцинда В. Документи Державного архіву Львівської області про
переселення і депортацію українців та поляків // Депортації українців та
поляків: кін.1939- поч. 50-х років. Національна Академія Наук, Інститут
Українознавства. Львів, 1998. С.92-96.

Лесів М. Українські говірки в Польщі. Варшава, 1997. С.9-82.

Панцьо С. Матеріали до словника лемківських говірок (дієслівна лексика).
Ч.І. Тернопіль, 1997. 56 с.

Словник української мови: В 11-ти томах. К.: Наукова думка, 1970-1980.

Фасмер М. Этимологический словарь русского языка. Т.3. Москва,1971.

Riger J. S?ownictwo i nazewnictwo ?emkowskie. Warszawa, 1995.

Ми умовно поділили діалектоносіїв на три покоління: найстарше (від 70
років), середнє (від 40-50 до 69 років) і молодше (до 40 років).

Тепер лемки проживають у таких населених пунктах: м.Борислав, м.Львів,
м.Моршин, м.Пустомити, м.Свірж, м.Трускавець; Пустомитівський р-н:
с.Басівка, с.Зимна Вода, с.Оброшине, с.Рудне, с.Сокільники; Золочівський
р-н: с.Новосілки, с.Струтин; с.Воля-Баранецька Самбірського р-ну, с.
Дунаїв Перемишлянського р-ну, смт. Красне Буського р-ну.

Похожие записи