ЛЕКСИКА

План

1. ЛЕКСИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ СЛОВА.

2. БАГАТОЗНАЧНІСТЬ СЛІВ.

3. ПРЯМІ І ПЕРЕНОСНІ ЗНАЧЕННЯ СЛІВ.

4. ОМОНІМИ.

5 СИНОНІМИ.

6. АНТОНІМИ.

7. ПАРОНІМИ.

8. ЛЕКСИКА СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ З ПОГЛЯДУ ЇЇ ПОХОДЖЕННЯ.

9. РОЗВИТОК ЛЕКСИКИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ.

10. СЛОВА, ЗАСВОЄНІ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ З ІНШИХ МОВ, КРІМ СЛОВ’ЯНСЬКИХ.

1. ЛЕКСИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ СЛОВА.

Усі слова, що вживаються в мові, становлять словниковий склад мови, або
її лексику (від грецького lexis — слово).

Вивченням словникового складу мови з погляду походження слів, їх
уживання, вивченням значень слів займається наука лексикологія.

Основна одиниця лексики — слово.

Лексичне значення слова пов’язане з предметами і явищами об’єктивної
дійсності, про які в нас складаються певні уявлення, поняття.

Слово, називаючи предмети, явища, завжди узагальнює якусь ознаку
позначуваного. Наприклад, в основі назви стіл е ознака, що пов’язує його
з дієсловом стелити. Кожен предмет або явище реальної дійсності має дуже
багато ознак, але в основу найменування обирається тільки одна з них,
звичайно помітна, але не обов’язково найсуттєвіша. Наприклад, назва
місяця липень пов’язана з цвітінням одного дерева — липи. Вираження в
слові якоїсь ознаки позначуваного називають мотивуванням слова. Значна
частина слів сучасної української літературної мови на сьогодні не
мотивована. Тільки фахівці-мовознавці можуть установити виникнення назв
за допомогою спеціальних досліджень. Для більшості мовців не мають
прозорого мотивування також іншомовні запозичення.

Отже, хоч не завжди можна відповісти на питання, як слово називає, чому
саме така, а не інша його внутрішня форма, проте завжди важливо знати,
що називає слово. Наприклад, лексичним значенням слова латаття є «Водяна
рослина з великим листям та білими або жовтими квітками»: На озері
розкрились лілеї білі і зазолотіли квітки на лататті. (Леся Українка.)
Посередині… зеленіло… латаття з білими і жовтими квітками. (О.
Копиленко.); а лексичним значенням слова компрес є «Пов’язка (іноді
змочена водою або яким-небудь лікарським розчином), яку накладають на
хворе місце»: Вона десь певно лежить у себе з компресом на голові. (М.
Коцюбинський.) Катерина лежала на диванчику, вся обкладена компресами.
(Ю. Збанацький.)

Лексичні значення слів виникають, розвиваються в умовах живого
спілкування між людьми.

У конкретній мовній ситуації лексичне значення слова може змінюватись.
Наприклад, із словом квітучий насамперед пов’язують значення «укритий
квітами»: квітучі луки, квітучий садок. Проте, вживаючись у сполученні з
іншими словами (пер. квітучий вигляд), це слово має значення «повний
сил, здоров’я»-. А в публіцистичному висловленні.

О, недаремно йшли вони [арсенальці]

в кривавий дим,

У пурпурову піну!..—

Квітуча, гомінка, склади подяку їм,

Радянська Україно!

квітучий означає «який успішно розвивається, процвітає».

2. БАГАТОЗНАЧНІСТЬ СЛІВ

А Слова можуть мати не одне, а кілька значень. Цю їх властивість і
називають багатозначністю. Багатозначність закладена в самій природі
слова, що узагальнює певну ознаку, яка може бути властива також іншим
предметам чи явищам. Наприклад, слово дзвоник це і «1. Невеличкий
предмет у вигляді порожнистої, зрізаної знизу груші, в середині якої
підвішено ударник, серце», і «2. Прилад для подавання звукових сигналів,
що нагадують звуки цього предмета (електричний дзвоник)», і «3. Самі
звукові сигнали, певні характерні звуки», і «4. Рослина з кольоровими
квітками, що своєю формою нагадують маленькі дзвони». Як видно з
наведеного прикладу, слово фактично завжди узагальнює не одну, а кілька
важливих ознак предмета або явища, у даному разі його призначення —
видавати звуки — і його форму, а це ще збільшує можливість і навіть
неминучість багатозначності.

Для розуміння узагальнюючої сутності слова велике значення має таке
висловлювання В. І. Леніна: «Склянка є, безперечно, і скляний циліндр і
інструмент для пиття. Але склянка має не тільки ці дві властивості або
якості або сторони, а безмежну кількість інших властивостей, якостей,
сторін, взаємовідношень і «опосереднень» з усім іншим світом».

Як правило, найбільш багатозначними є слова, що здавна існують у мові.
Помічено також, що багатозначність слова залежить від частоти вживання
слова в мові. Багатозначними є, наприклад, слова давати, держати, дерти,
діставати, добрий, дорога, дрібний, другий, дух і под.

Багатозначність слів здебільшого не заважає взаєморозумінню між людьми,
оскільки слова при мовному спілкуванні завжди виступають у мовленні в
певному контексті, в словесному оточенні і в конкретній мовленнєвій
ситуації. Наприклад, слово день означає: «1. Частину доби від сходу до
заходу сонця. Люблю блискучий день, коли земля цвіте. (М. Рильський.) 2.
Час, який дорівнює 24 годинам, добу. Дні минають, минають місяці,— село
навік замовкло, оніміло і кропивою поросло. (Т. Шевченко.) 3. Календарну
дату, встановлену для чого-небудь. День Перемоги, день відвідування,
День учителя. 4. Час, період у житті людини, народу. Мої дні течуть
тепер серед степу, серед долини, налитої зеленим хлібом. (М.
Коцюбинський.) У кожному з наведених речень чи словосполучень значення
слова день виступає цілком виразно. Треба, однак, добре знати і розуміти
значення слів, щоб належно користуватися ними, бо неправильно вжите
слово може спричинитися до неясності або й перекручення думки.
Наприклад, в українській літературній мові слово погруддя означає
«скульптурне зображення верхньої частини людського тіла»: Простінки між
завісами прикрашені малюванням та погруддями філософів. (Леся Українка.)
А ось у реченні Марта позіхнула і натягла на погруддя ковдру слово
погруддя вжито неправильно. Помилкове вживання слова призвело до
серйозного порушення змісту речення. І слово крапка, і слово точка в
українській мові багатозначні. Але в значенні знака, який
використовується на письмі, вживається в літературній мові лише слово
крапка. Тому помилковим є використання слова точка у такому, скажімо,
реченні: Треба нарешті поставити всі точки над «і».

3. ПРЯМІ Й ПЕРЕНОСНІ ЗНАЧЕННЯ СЛІВ

А Багатозначне слово завжди має основне, або пряме, значення, що
безпосередньо вказує на співвідношення слова з явищами реальної
дійсності. Здебільшого пряме значення є також первинним, тобто таким,
яке виникло разом із словом. Наприклад, пряме і первинне значення
іменника блискавка, утвореного від дієслова блискати,— «зигзагоподібна
електрична іскра — наслідок розряду атмосферної електрики в повітрі, що
буває під час грози».

Внаслідок перенесення найменувань одних явищ, предметів, дій, ознак на
інші у зв’язку з якоюсь їх схожістю виникають переносні значення слів.
Такі значення є завжди вторинними. У даному разі блискавка на основі
подібності за швидкістю проходження явища, за його динамічністю
розвинулися ще такі значення: «1. Телеграма, що передається негайно. 2.
Стінгазета, що виходить негайно після якоїсь важливої події. 3. Особлива
механічна застібка».

Хоча переносне значення і сприймається як нове, вторинне значення вже
відомого слова, воно теж закріплюється в мові суспільною практикою її
носіїв, поступово втрачаючи свою образність. Це вже й сталося із таким
значенням слова блискавка, як «застібка».

4. ОМОНІМИ

Омонімами називають слова, які мають однакове звукове оформлення, але
зовсім різні значення. Омоніми утворюються внаслідок випадкового збігу
звучання слів (гостра коса і дівоче, коса, пара води і пара коней) і
внаслідок певного розходження значень багатозначного слова, коли зв’язки
між значеннями вже втрачені. Прикладом цього може бути дієслово топити в
словосполученні топити в печі і дієслово топити в словосполученні топити
молоко, В основі значень обох слів лежить значення «робити щось теплим»,
але зв’язок між цими словами загалом не відчувається мовцями. І вже
тільки фахівці-мовознавці можуть установити ймовірний зв’язок між
цими дієсловами і дієсловом топити в значенні «примушувати
тонути». Інколи зв’язок між омонімами простежується досить легко,
наприклад, лев — тварина і лев — болгарська монета, на якій
колись карбували лева. Але між назвою монети і назвою тварини
не існує типових зв’язків у системі лексики нашої мови, як немає і
реальних співвідношень між твариною і монетою. Тому ці слова теж
вважаються омонімами. Наведені приклади свідчать, однак, що чіткої межі
між багатозначним словом і омонімами не існує, і тут можливі численні
перехідні й спірні випадки.

Омоніми в мовленні, як і багатозначні слова, виступають звичайно в
такому контексті, який не залишає сумнівів щодо їх значення. Тому
наявність омонімів у мові здебільшого не викликає труднощів при
спілкуванні. Про це свідчить і той факт, що кількість омонімів з
розвитком мови не тільки не зменшується, а, навпаки, збільшується.
Чимало омонімів виникає у зв’язку із запозиченням слів: бал —
«танцювальний вечір» і бал — «оцінка, цифрове позначення» (за
походженням — різні слова французької мови); туш — «чорна фарба» і туш —
«коротке урочисте музичне привітання» (обидва слова запозичено з
німецької мови). Багато омонімів виникло внаслідок переходу слів з
однієї частини мови в іншу: черговий номер — черговий у класі, один
зошит — один (якийсь) мій знайомий і т. ін.

Отже, омоніми в мові не є однорідними. Розрізняються повні омоніми —
слова однієї частини мови, що збігаються в усіх своїх формах (ключ у
замку і ключ журавлів) і часткові омоніми та омоформи — слова, що
збігаються тільки в кількох або одній якійсь формі аж до чисто
випадкового збігу (найчастіше це слова різних частин мови): коло місяця
— велике коло, пожовкла трава — трава пожовкла, рідна мати — мати
можливість. Різні за значенням слова, що вимовляються однаково, але
пишуться по-різному, називають омофонами: вдень тепло — в день мого
народження, потри мак — розкладай по три і т. ін. До омонімів примикають
омографи — слова, що пишуться однаково, але вимовляються по-різному:
запал і запал, приклад і приклад, засипати (в ліжку) і засипати
(землею) тощо.

Омоніми іноді використовуються в художній літературі для гри
словами й каламбурів, а в поезії ще й як рими.

5. СИНОНІМИ

А 3 розвитком кожної мови її словниковий склад безперервно поповнюється,
збільшується. Звичайно, частина слів з часом випадає з мови або зникає з
активного вжитку, але приплив нових слів у живій мові завжди
інтенсивніший, ніж їх втрата. Отже, лексика весь час кількісно
збагачується. А поряд з кількісним збагаченням постійно відбувається
якісне вдосконалення лексичного складу. Адже один і той самий предмет
можна охарактеризувати з різних поглядів, узагальнюючи різні його
ознаки, виявляючи при цьому своє ставлення до предметів або явищ
навколишньої дійсності. Слова, таким чином, вступають між собою в певні
зв’язки: уточнюють ознаки одного поняття, розрізнюють між собою близькі
поняття, передаючи одночасно певні почуття, В мовленні це створює
можливість відбору кращих, найдоцільніших слів, які найповніше передають
думки і почуття при спілкуванні між людьми, Такі зв’язки між словами
прийнято називати синонімічними, а об’єднані ними слова — синонімам й.
Наявність розгалуженої системи синонімів є одним з показників багатства
мози.

Синонім походить від грецького слова зупопутоз, що означає однойменний.
Отже, синоніми — слова, різні за звучанням, але близькі або однакові в
одному з своїх значень. Синонімами, наприклад, є іменники: робота,
праця, труд; легенда, переказ, сказання, оповідання; дієслова:
скаржитися, ремствувати, нарікати, жалітися; знайти, відшукати,
відкрити; прикметники: старий, давній, стародавній, древній,
старожитній, колишній, старезний, ветхий; прислівники: швидко, бистро,
прудко, хутко, живо; або — в іншому значенні: скоро, швидко, незабаром,
невдовзі, хутко. Як бачимо, синоніми поєднуються у своєрідні ряди слів.
Ряди синонімів молсуть перетинатися між собою. Одне з слів кожного
синонімічного ряду є основним — найбільш визначальним для даного ряду.
Як правило, воно не має якихось додаткових емоційних відтінків. У
наведених вище рядах це будуть слова: робота, легенда, знайти, старий,
швидко і скоро.

Хоча слова-синоніми і об’єднує спільне їх загальне значення, але
звичайно кожен синонім має особливий відтінок значення, що відрізняє
його від інших синонімів. Наприклад, слова червоний, пурпурний
(пурпуровий), багряний, багровий позначають певний колір предметів і є
синонімами. Але найточніше це значення передає слово червоний — такий,
який має колір крові: Пишається над водою червона калина. (Т. Шевченко.)
Слово пурпурний (пурпуровий) означав яскраво-червоний. Хай цвітуть
прапори пурпурові, як сади, як весна молода! (В. Сосюра.) Синонім
багряний означає густо-червоний. Пишно займались багрянії зорі колись
навесні. (Леся Українка.) Нарешті, слово багровий — це густо-червоний з
легким синюватим відтінком. Клепальник в багровому горні прозоре залізо
пече. (М. Бажан.)

Деякі синоніми, що мають дуже близьке значення, відрізняються насамперед
емоційним забарвленням, наприклад, нейтральне, тобто звичайне, слово
солдат і слово воїн з урочистим, піднесеним забарвленням; звичайне слово
плечі і трохи застаріле, урочисте рамена; слово обличчя і його знижені
або й вульгарні синоніми пика, морда; книжне слово дискусія і трохи
розмовне суперечка; слово говорити і його розмовний синонім балакати.
Слова нечистий, нерозумний, ,вигадувати пом’якшують негативне, знижене
емоційне забарвлення своїх синонімів чорт, дурний, брехати. Всі ці
синоніми відрізняються також сферою свого вживання, тобто деякі
використовуються перевалено в усній, ненормованій мові, інші — в
писемній або підкреслено книжній чи офіційній мові. Сферою вживання
відрізняються також загальнолітературні і діалектні слова: півень і
когут, товстий і тлустий, гарно і файно тощо.

Хоч синоніми іноді називають взаємозамінними, насправді кожен контекст
звичайно вимагає одного якогось певного слова. Це добре видно на
прикладі речень, де вжито кілька слів того самого синонімічного ряду.
Порівняйте, наприклад: Розжеврене, червоне сонце низько опустилося,
багряним світлом грало по деревах, по квітках і по річці. (Леся
Українка.) Саїд схопився і щось схотів заперечити, а обличчя з блідого,
втомленого зробилося червоним, аж багровим. (Іван Ле.) Наведеш приклади
показують також, що в мовленні як синоніми можуть виступати слова, які,
взяті окремо, синонімами звичайно не вважаються: розжеврений і червоний,
блідий і втомлений. Синоніми, зумовлені контекстом, називають
контекстуальними синонімам її. Такими синонімами можуть бути і
займенники, і словосполучення, і цілі описові звороти. Наприклад,
говорячи чи пишучи про І. Я. Франка, ми можемо назвати його: Каменяр,
автор гімну «Вічний революціонер», видатний український публіцист тощо.
Доцільне використання синонімів уточнює або підкреслює нашу думку,
урізноманітнює нашу мову і надає їй додаткової виразності.

6. АНТОНІМИ

Слова з протилежним значенням називаються антонімами (друг — ворог,
білий — чорний, сумно — весело, говорити — мовчати). Найбільш характерні
антоніми для слів, що мають у своєму значенні вказівку на якість: світло
— тьма, охолоджувати — розігрівати, повний — порожній, швидко —
повільно. Тому особливо багаті антонімами якісні прикметники: багатий —
бідний, великий — малий, гіркий — солодкий, молодий — старий, хоробрий —
боягузливий. Антонімічні пари властиві насамперед для іменників, що
означають почуття, настрої, стан або діяльність людини (любов —
ненависть, щастя — горе, радість — смуток, робота — відпочинок, життя —
смерть), а також час, простір, явища природи (день — ніч, зима — літо,
схід — захід, початок — кінець).

Антоніми служать для більш наочного зіставлення, порівняння контрастних
понять. Вони широко використовуються в народній творчості і художній
літературі, в публіцистиці і науковій мові. Наприклад: Ситий голодного
не розуміє. (Нар. те.) А я піду за волю проти рабства, я виступлю за
правду проти вас! (Леся Українка.) Вільний і раб, патрицій і плебей,
поміщик і кріпак, майстер і підмайстер, коротко кажучи, гнобитель і
гноблений перебували у вічному антагонізмі один до одного… (К. Маркс і
Ф. Енгельс.) Антоніми часто використовують у ролі заголовків («Крок
вперед, два кроки назад» (В. І. Ленін), «Війна і мир» (Л. Толстой),
«Правда і кривда» (М. Стельмах.) Антонімічні протиставлення часто
забарвлені іронічно: Давали, та з рук не пускали. Взагалі в основі
іронії лежить прихована антонімічність: Пожалів вовк кобилу… Особливу
пару антонімів утворюють епітет і . означуване слово, протилежне йому за
значенням (т. зв. епітет-оксиморон): чесний злодій, солодкий біль.

Антонімічними здебільшого є всі похідні слова від якоїсь пари антонімів:
хворий — здоровий, хвороба — здоров’я, хворіти — здоровіти.

У зв’язку з багатозначністю слово може мати не один, а кілька антонімів.
Ці антеніми бувають синонімічними (холодний — теплий, гарячий, палкий) і
не синонімічними (працювати — відпочивати і лінуватися). Порівняйте:
холодне (зимове) — тепле, гаряче, палке (літнє) сонце; холодний —
теплий, гарячий — прийом; але сухий — свіжий хліб, сухий — мокрий одяг,
суха — жива гілка.

У реченні як антоніми можуть виступати і слова, які, окремо взяті,
антонімами не вважаються: Думати головою, а не ногами.

Наявність антонімів, таким чином, свідчить про багатство
мови та її виражальні можливості.

7. ПАРОНІМИ

Пароніми — слова, які подібні своїм звучанням. Схоже звучання мають,
наприклад, слова олива, олія, оліфа; кіт, кит; кристал, кришталь. З
цього погляду пароніми слід розглядати як слова, що наближаються до
омонімів. Але на протилежність до омонімів, пароніми іноді є одночасно
або синонімами (наприклад, лицар і рицар), або словами, що належать до
однієї галузі, сфери (наприклад, калій і кальцій — назви легких металів)
або словами спільнокореневими, що відбивають у своєму значенні якусь
спільну ознаку (наприклад, свідчення і свідоцтво). Звукова подібність
паронімів створює можливість для використання їх у художній літературі з
тією самою метою, що й омонімів. Разом з тим звукова подібність,
особливо при певній близькості значення, може призвести до плутання
паронімів, що спотворює або й зовсім затемнює думку. Отже, треба добре
розуміти значення паронімів і правильно вживати їх.

8. ЛЕКСИКА СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ З ПОГЛЯДУ її ПОХОДЖЕННЯ

Словникове багатство української мови створювалося протягом багатьох
віків. Основну частину лексики української мови становлять питомі
українські слова, наприклад: овес, плуг, корова, ліс, вітер, молодий,
зелений, веселий, робити, спати, ми, перед та ін. Значна частина цієї
лексики є спільнослов’янською, тобто успадкованою від
спільнослов’янської мови-основи. З деякими звуковими відмінами вона
властива всім або більшості слов’янських мов, наприклад у мовах:

Українській

серце

вівця

білий

косити

чотири Російській

сердце

овца

білый

косить

четыре Польській

serce

owca

bialy

kosic

cztery Чеській

srdce

ovca

bily

kositi

ctyri

Болгарський Сербохорватський

сърце

овца

бял

кося

четири срце

овца

бели

косити

четири

Серед спільнослов’янських слів є чимало таких, які в близькій формі
збереглися також в інших споріднених мовах, що належать до
індоєвропейської мовної сім’ї. Порівняйте укр.. син, рос. сьін, нім.
Sohh, англ. son, лит. sunus; укр. ока, рос. око, нім. Augen, лат.
осulus, укр. робота, рос. рабога, нім. Аrbeit і т. д.

До найдавнішої і найбільш сталої частини словникового» складу
української мови належать насамперед назви родинних зв’язків — мати,
дочка, брат, сестра, тато, свекор; назви частин людського тіла — кров,
м’ясо, мозок, череп, брова, вухо,, ніс, зуб, ясна, язик, лікоть; назви
диких і свійських тварин, птахів, риб, комах і продуктів тваринництва —
свиня, вівця, мед, молоко, вовна, олень, вовк, бобер, їжак, орел,
журавель, гуска, вугор, муха, оса; назви багатьох рослин — дерево, дуд,
береза, ясен; назви житла, господарських знарядь і занять, страв — дім,
двері, двір, село, віз, вісь, колесо, жорна, молоти, орати, тесати,
юшка, сіль; назви небесних світил, часу і явищ природи — Сонце, Місяць,
небо, день, ніч, вечір, весна, зима, вогонь, дим, вода; назви основних
дій і процесів — іти, везти, пхати, стояти, сидіти, лежати, текти,
пекти, їсти, пити, лизати, знати, жити, міряти; назви основних якостей —
довгий, вузький, білий, світлий, темний, сірий, синій, рудий, жовтий
тощо.

Частина загальновживаних і загальнозрозумілих для українського народу
слів виникла вже на грунті давньоруської мови. Наприклад, такі слова, як
сім’я, ківш, коромисло, білка, собака, сизий, сорок, дев’яносто, з
незначними звуковими відмінами властиві також іншим двом
східнослов’янським мовам — російській та білоруській, але, скажімо, в
польській мові на означення цих понять вживаються зовсім інші слова.

Саме давньоруська мова була безпосередньою основою всіх трьох братніх
східнослов’янських мов. Ця основа і досі забезпечує їх велику
близькість.

Певне місце в лексиці української мови посідають старослов’янські слова.
Старослов’янська мова (з походження староболгарська) через релігійну
літературу дістала велике поширення в Київській Русі. Вона помітно
збагатила давньоруську писемну мову. Проникали старослов’янські слова, а
також суфікси і префікси і в живу мову народу. Старослов’янська мова
впливала на східнослов’янські мови і пізніше, оскільки вона була
достатньою мірою зрозуміла і засвоєння її не становило великих
труднощів. До старослов’янізмів в українській мові належать, наприклад,
такі слова, як здрастуй, храм, вождь, єдиний, зело, перст, суєта та ін.

Деякі слова старослов’янського походження широко вживаються як і
звичайні питомі українські слова: буква, учитель, трудящий тощо. Але
частина старослов’янських слів співіснує разом з українськими словами,
відрізняючись більшою книжністю або урочистістю, наприклад: перст і
палець, злато і золото, враг і ворог. В інших випадках слова з
старослов’янськими і українськими коренями сприймаються як слова з
різними значеннями: прах (тіло людини після смерті, останки) і порох
(пил або вибухова речовина).

У сучасній українській мові є чимало слів з префіксами і суфіксами
старослов’янського походження. За їх допомогою створювалися і
створюються також нові слова. Найбільш поширеними префіксами є воз-,
пре-, пред-, со-: возвеличити, воздвигати, возз’єднаний, прегарний,
предовгий, пребагатий, предтеча, представник, пред’явлений, соратник та
ін. Найбільш поширеними суфіксами е -тель, -ств(о), -тай, -ин(я),
-щ(нй): учитель, вихователь, визволитель, багатство, братерство,
глашатай, гординя, трудящий.

Проникли в українську мову також деякі старослов’янські корені, з якими
утворювались і утворюються нові слова, наприклад: благоустрій,
властолюбний. Але кількість старослов’янізмів в сучасній українській
літературній мові менша, ніж у російській, де традиції старокнижної мови
зберігалися довше. Такі звичайні російські слова старослов’янського
походження, як время, жажда, облако, храбрий, вред, невежда, гражданин
та ін., мають в українській мові інші відповідники або утворені
безпосередньо від давньоруських коренів (наприклад, хоробрий). Тому
здебільшого старослов’янізми в українській мові мають більше емоційне
навантаження, відзначаються більшою книжністю або урочистістю. Пор. рос.
древняя Русь та укр. давня і древня Русь. Це треба враховувати при
паралельному спілкуванні обома мовами.

З другої половини XVII — початку ХУІІІ ст. після возз’єднання України з
Росією українська мова почала активно засвоювати слова російської мови —
адміністративні, суспільно-політичні, виробничі та військові терміни,
побутову лексику. Наприклад: посланник, чиновник, указ, артіль, завод,
рудник, дуло, кріпость, піхота, нагідки, лящ, самовар тощо. Через
російську мову до української мови ввійшло багато іншомовних слів у
галузі культури, політики, науки і техніки, про що мова йтиме далі — у
відповідному параграфі. За зразком російських слів і виразів
утворювалося і утворюється багато українських слів і термінологічних
словосполучень. Наприклад: виробничник — производственник, доповідач —
до-кладчик, довгобуд — долгострой, місяцехід — луноход, тиж-часовик —
временщик, телебачення — телевидение; матеріально-технічне забезпечення,
без’ядерний і ненасильницький мир, почесний обов’язок і т. ін. Частина
таких слів і виразів, створених у радянський час, набула
інтернаціонального значення. В свою чергу російська мова засвоїла цілий
ряд українських слів: бондарь, вареник, корж, хлебороб, хутор, детвора,
девчата, селянство, хата-лаборатория та ін.

Білоруськими за походженням є в українській мові слова бадьорий,
дьоготь, жлукто. Чимало слів було засвоєно з польської мови: білизна,
гарцювати, кепський, ліжко, місто, підлога, посаг, скарга, тлумачити,
урядник, хвороба, шибка, цимбали та ін. Польська мова була також одним з
посередників лексичних запозичень із західноєвропейських мов. Є
запозичення з інших слов’янських мов, наприклад, в українській
літературній мові слово влада чеського походження.

9. РОЗВИТОК ЛЕКСИКИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

А Лексика української мови протягом усього її існування поповнюється
новими словами, зокрема і властивими тільки для неї. Але споконвічна
спільність лексики східнослов’янських мов не втрачається. Розвиток
російської, української та білоруської мов відбувається на спільній
основі, в близьких історичних умовах. Спільними є й джерела їх
збагачення.

Головне місце в лексиці східнослов’янських мов посідають слова, утворені
від давньоруських коренів.. Але ці похідні слова утворювалися в кожній
мові вже за її власними законами і в кожній мові мають свою специфічну
морфологічну будову. Для української мови характерними, наприклад, є:

1) віддієслівні іменники на -пня: вагання, одруженая, навантаження;

2) відприкметникові іменники на -іеть; більшість, рівність, спадковість;

3) іменники — назви людей за їх діяльністю з суфіксами -ник, -ач-, -ій:
волочильник, розповідач, водій;

4) дієслова з суфіксом -уаа-: виконувати, начищувати;

5) дієслова з префіксами перед-, попід-, зне-: передбачити,
попідгортати, знесилити.

В українській мові поступово виникав цілий ряд слів, яких немає в інших
східнослов’янських мовах, наприклад, багаття, баритися, взагалі, гарний,
жовтень, заздалегідь, карбованець, лелека, мріяти, січень, щодня та ін.

Українська мова зберегла деякі давньоруські слова, які, наприклад, в
сучасній російській мові заступлені вже іншими: мито — пошлина, житниця
-— таможня, око — глаз, селянин — крестьянин та ін. Деякі слова, маючи
однакову або близьку будову, вживаються в українській і російській мовах
у різних значеннях або набули додаткових, відмінних значень, наприклад:
укр. злодій — рос. злодєй; укр. річ — рос. речь і вещь. Порівняймо ще
укр. луна і рос. зхо, а також рос. луна і укр. місяць, при наявності і
рос. месяц, або укр. час і рос. время, пора, а також рос. час і укр.
година і т. ін.

Але переважна частина спільних слів має те саме або дуже близьке
значення в усіх трьох східнослов’янських мовах. Як їхня спорідненість,
так і деякі відмінності особливо добре простежуються при порівнянні слів
одного кореня. Зіставимо, наприклад, рос. брат, братание, брататься,
братец, братик, братишка, братски, братский, братство і укр. брат,
братання, брататися, братик, братець, братусь, по-братньому,
по-братерському, братній, братський, братерський, братерство, братство
або рос. бельїй, побелка, отбеливание, побеленний, отбеленньїй, белесий,
белеть, белеться, белехонький, белизна, белила, белить, белиться, белье
і укр. білий, побілка, вибілювання, побілений, вибілений, білястий,
білявий, біліти, білішати, білітися, білісінький, білість, білило,
білити, білитися, білизна. Незначні відмінності, як бачимо,
простежуються тут переважно у виборі інших суфіксів або префіксів.

До складу сучасної української літературної мови входить певна частина
слів, що виникла за радянський період розвитку нашого суспільства — його
культури, науки і техніки. Це, наприклад, такі слова, як виробничник,
відбудовник, відмінник, возз’єднання, вуз, господарник, гуртожиток,
заочник, здравниця, зліт, змагання, зміна, знеосібка, колгосп, ланковий,
міськрада, місцевком, новатор, обліковець, осередок, парторг, профорг,
рада, ракетобудування, космос, супутник, космодром, самокритика,
сільрада, стіннівка, трудодень, ударник, цілинник, та ін.

Як бачимо, значна частина цих слів утворена від здавна існуючих в
українській мові коренів або виникла шляхом переосмислення слів.

Поряд із словами-термінами окремих галузей науки і техніки, а також
інтернаціоналізмами — запозиченими словами, властивими багатьом сучасним
мовам світу, вони дуже яскраво характеризують сучасний лексичний склад
української літературної мови.

10. СЛОВА, ЗАСВОЄНІ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ

З ІНШИХ МОВ, КРІМ СЛОВ’ЯНСЬКИХ

А Запозичення слів властиве усім мовам світу і є ознакою життєздатності
певної мови. Різноманітні історичні зв’язки українського народу з
різними народами Сходу і Заходу, потреба називати нові поняття, що є в
інших народів, загальний розвиток науки і культури, виробництва і
суспільного життя зумовлювали і зумовлюють доплив слів з інших мов.
Збагачуючи українську мову, збільшуючи її виражальні можливості і
придатність як засобу спілкування в суспільстві, іншомовні слова більшою
чи меншою мірою поступово втрачають свій іншомовний характер, підлягають
законам фонетики і морфології української мови. Це особливо стосується
найдавніших запозичень.

В українській мові є здавна засвоєні слова з грецької мови — назви
предметів (парус, баня, миска), назви рослин і тварин (лавр, мак, м’ята,
кит, крокодил), власні імена (Андрій, Василь, Олександр; Софія, Олена).
Але основна частина грецьких за походженням слів є слова-терміни, що
належать до різних галузей науки, культури й мистецтва: астрономія,
історія, математика, фізика, філософія, аналіз, синтез, діалектика,
ідея, метод; азот, бром, хлор; атмосфера, клімат, полюс; грам, метр;
граматика, фонетика, синтаксис; театр, сцена, мелодія; амністія,
демократія, монархія та ін. З грецьких словотворчих елементів
утворюються також нові слова: аероплан, космодром, спектроскоп,
термостат, фотографія.

Слова латинського походження, за винятком деяких найдавніших запозичень
(кесар, коляда, фортуна) і власних імен (Марко, Павло, Юлія), найчастіше
пов’язані з наукою і технікою (аргумент, дедукція, контакт, мотор,
субстанція, трансляція), суспільно-економічною сферою (агітація,
диктатура, конституція, сентенція, республіка), медициною (апендицит,
бацила, туберкульоз, фурункул), правом (адвокат, нотаріус, прокуратура,
юрист), мистецтвом (декламація, фабула), навчанням (аудиторія, конспект,
лекція, студент, факультет, університет). З латинських словотворчих
елементів також утворюються нові слова (авіація, локомотив, трактор),
інколи в поєднанні з грецькими елементами (автомобіль, диктофон).

Давніми запозиченнями здебільшого є слова, засвоєні з тюркських та інших
східних мов — назви страв, одягу, предметів побуту, рослин, будівель,
терміни тваринництва тощо. Наприклад: амбар, балик, башлик, бугай,
кавун, кумис, лапша, сарай, табун, таз, халва, чабан. Ці слова були
запозичені здебільшого через усну мову.

Українська мова засвоїла також певну кількість слів з німецької мови.
Німецькі за походженням слова стосуються насамперед ремесел, торгівлі,
управління, військової справи, медицини, мистецтва, побуту, наприклад:
верстат, шайба, бухгалтер, штраф, солдат, бинт, лазарет, арфа, мольберт,
фартух, танець та ін. Запозичення з німецької мови проникали до
української з найдавніших часів як усним, так і писемним шляхом.

З середини XVIII ст. починається помітний вплив французької мови,
здебільшого через російську. Такими спільними для української та
російської мов запозиченнями є назви деяких суспільно-політичних понять,
а також слова, пов’язані з мистецтвом, технікою, військовою справою,
побутом: парламент, політика, бюст, сюжет, ресора, шосе, каска,
партизан, пальто, пудра, шик та ін.

Англійські запозичення проникають до української лексики, починаючи з
XIX ст., теж переважно через російську мову. Вони стосуються техніки,
політики, спорту, мореплавства, побуту: блюмінг, тунель, лідер, мітинг,
бокс, футбол, докер, шхуна, біфштекс, плед, ром та ін.

Певна кількість слів була засвоєна українською мовою з інших
західноєвропейських мов: музична та деяка інша термінологія — з
італійської мови (акорд, дует, кантата, арка, нетто, аварія, бензин,
гондола); терміни, пов’язані з мореплавством, військовою справою та
деякі інші слова — з голландської (боцман, рейд, шлюпка, мортира,
картуз, ситець). З інших європейських мов українська мова запозичила
лише поодинокі слова: армада, карамель, сигара — з іспанської; каста,
кобра — з португальської; гейзер — з ісландської; бринза, мамалига — з
румунської; бекеша, чардаш — з угорської; морж, пурга — з фінської.

Увійшовши в українську мову, запозичені слова стають основою для
утворення нових, похідних слів. Наприклад: парус — парусний, парусність,
парусина; республіка — республіканський, республіканець, республіканка;
солдат — солдатський, солдатка; партизан — партизанський, партизанка,
партизанити тощо. Утворення похідних слів є ознакою того, Що слово вже
міцно ввійшло до лексичної системи української мови.

Деякі іншомовні запозичення, зокрема і згадані вище, означають поняття,
для вираження яких українська мова не має інших, близьких за значенням
питомих слів. Інші запозичення мають українські відповідники, утворюючи
з ними синонімічні пари або й ланцюжки, наприклад: дефект — недолік —
хиба — гандж; експеримент — дослід тощо. Треба вміти правильно
використовувати ці синоніми в мові, па-м ятаючи, що загалом іншомовні
слова тяжіють більше до книжної мови, до мови наукових праць, і
надуживати ними у мові звичайній або розмовній, неначе хизуючись своєї»
«вченістю», не слід.. Проти вживання без потреби іншомовних слів уступав
В. І. Ленін.

ФРАЗЕОЛОГІЯ

План

1. ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО УКРАЇНСЬКУ ФРАЗЕОЛОГІЮ

1. ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО УКРАЇНСЬКУ ФРАЗЕОЛОГІЮ

3 лексикою української мови нерозривно пов’язана фразеологія. Буквально
слово фразеологія означає вчення про звороти мови (phrasis —
по-грецькому зворот, вираз). Адже слова в мові вживаються не ізольовано,
а в реченні, утворюючії іноді стійкі словосполучення, що сприймаються як
єдине ціле, тобто як певний мовний зворот. Сукупність таких стійких
словосполучень і називають фразеологією. Фразеологічними
словосполученнями є, наприклад, гіркий хліб (нелегке життя), пекти раки
(червоніти), собака на сіні (скупий), море по коліна (нічого не
страшно). Означаючи, таким чином, певні предметні поняття, дії, якості,
стани та інше, фразеологічні звороти збагачують наше уявлення про
навколишню дійсність, відчутно поповнюють словниковий склад мови.

Ступінь злиття або поєднання слів у фразеологічних зворотах буває
неоднаковий. У деяких висловах їх елементи вже втратили своє колишнє
значення і поєднуються надзвичайно тісно. Тільки спеціальний аналіз
допомагає встановити їх походження. Наприклад, пояснити виникнення
звороту дати гарбуза допоможе лише знання народних звичаїв.

У багатьох фразеологічних зворотах слова набувають образного значення:
гав ловити (бути неуважним), не братися за холодну воду (нічого не
робити), опинитися між двох вогнів (потрапити у скрутне становище, коли
небезпека загрожує з усіх боків). В таких словосполученнях значення
окремих слів не тільки зрозумілі, а й певною мірою мотивують загальне
значення фразеологізму: перебувати між двома вогнями справді і
неприємно, і небезпечно; свобода рухів обмежена, можна обпектися і т.
ін. Зв’язок між словами тут менш тісний.

Є, нарешті, усталені мовні звороти, які характеризуються, однак, певною
самостійністю частин. Вони можуть бути поповнені іншими словами, окремі
їх елементи можна досить легко замінити інтими — синонімічними. Це
переважно звороти, які вживаються в писемній, книжній мові. Порівняймо,
наприклад: прийняти до виконання і прийняти до неухильного виконання.;
прийняти рішення і прийняти ухвалу; обмін досвідом і обмін передовим
досвідом; притягти до відповідальності і притягти до кримінальної
відповідальності; розв’язати питання і вирішити питання. Як правило,
основне слово такого звороту може бути ядром також інших подібних
словосполучень: порушити питання, порушити справу, порушити
клопотання; брати до уваги, брати до відома, брати участь тощо.

До фразеології належать і крилаті слова — влучні вирази видатних людей,
українських, російських та зарубіжних письменників, переклади античних
та інших стародавніх висловів: Світ ловив мене, та не спіймав. (Г.
Сковорода.) Сізіфова праця. (Гомер.) Борітеся — поборете. (Т. Шевченко.)
Пропаща сила. (Панас Мирний.) Живий труп. (Л. Толстой.) Весна народів.
(Г. Гейне.) Бути чи не бути. (В. Шекспір.) Людська комедія. (О. де
Бальзак.) Ахіллесова п’ята (з грецького міфа про героя Ахілла). Перейти
Рубікон (з римського переказу про Цезаря). Перекувати мечі на рала
(біблійний вислів).

До фразеології відносять також прислів’я та приказки: Де
руки й охота, там скора робота. Друзі пізнаються в біді. 8 хворої голови
та на здорову. Дивиться, як кіт на сало та ін. Прислів’я та приказки є
широким узагальненням народного досвіду, вони роблять нашу мову більш
яскравою, влучною і широко вживаються в художніх творах. Згадаймо
хоч би початки окремих розділів роману Панаса Мирного. «Хіба, ревуть
воли, як ясла повні?»: Наука не йде до бука. Козак не без щастя, дівка
не без долі. Лихо не мовчить тощо. До фразеологізмів належать і
каламбурні вислови, наприклад: На городі бузина, а в Києві дядько. Серед
усталених зворотів досить виразно виділяється група фразеологізмів, які
перейшли до літературної мови з живої мови представників різних
професій. В них закріплено виробничий досвід людей, нагромаджений
протягом віків. Згадаймо, наприклад, такі вислови, як: на живу
нитку (з, мови кравців), розмотати клубок (з мови пряль), на один
копил (з мови шевців), між молотом і ковадлом (з мови ковалів), лити
воду на чийсь млин (з мови мірошників), спіймати на гачок (з мови
рибалок), стріляний птах (з мови мисливців), не святі горшки ліплять (з
мови гончарів), під один гребінець (з мови перукарів), покласти першу
цеглину (з мови мулярів), піднести на щит (з мови військових). Чимало
фразеологізмів цього типу ввійшло в мову і в новіші часи: відігравати
роль, зміна декорацій, як по нотах (з театрально-музичної сфери),
ставити знак рівності (з математики), центр ваги (з фізики), досягти
апогею (з астрономії), бурхлива реакція (з хімії), гірка пілюля (з
медицини), закрутити гайки (з технічної сфери), входити в колію,
натискати на всі педалі, набирати висоту, рятівне коло (із
сфери транспорту), на два фронти (з військової сфери) тощо.

Довільні, невиправдані заміни слів у фразеологічних зворотах або
вставлені в них зайві слова можуть спотворити значення фразеологізмів,
позбавити їх виразності. Не слід плутати, наприклад, звороти мати
значення і відігравати роль (в літературній мові не існує словосполучень
відігравати значення чи мати роль), треба вживати зворот брати участь, а
не приймати участь; яблуко незгоди, а не яблуко чвар; скринька (а не
скриня) Пандори; завдати удару, а не нанести удар, квадратура круга, а
не квадратура кола, нагромаджувати досвід, а не накопичувати досвід;
мати уявлення про щось, а не мати уяву про щось; впадати у вічі, а не
кидатися у вічі, здобути перемогу, а не одержати перемогу тощо.

ЛЕКСИКОГРАФІЯ

План

1. КОРОТКІ ВІДОМОСТІ З ІСТОРІЇ СЛОВНИКОВОЇ СПРАВИ НА УКРАЇНІ.

2. ТЛУМАЧНИЙ СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ.

3. ПЕРЕКЛАДНІ СЛОВНИКИ.

4. ОРФОГРАФІЧНІ, ІНШОМОВНІ ТА ІНШІ СЛОВНИКИ.

1. КОРОТКІ ВІДОМОСТІ З ІСТОРІЇ СЛОВНИКОВОЇ СПРАВИ НА УКРАЇНІ

Д Лексичні і фразеологічні багатства української мови зібрані в
словниках і окремих збірниках прислів’їв, приказок та крилатих висловів.

Словникова справа, або лексикографія, має на Україні давні й славні
традиції. Перший словник було створено ще наприкінці XVI ст. А виданий у
Києві 1627 р. словник Памва Беринди, в якому слова старослов’янської
мови перекладалися на тогочасну книжну українську мову, здобув загальне
визнання не тільки на Україні і в Росії, а також у Польщі та Молдові.

Першим словником сучасної української мови вважається словничок, доданий
І. П. Котляревським до його поеми «Енеїда». І. П. Котляревський е, таким
чином, зачинателем не тільки нової української літератури, а й нової
української лексикографії. Протягом XIX і на початку XX ст. було видано
немало словників, переважно українсько-російських та
російсько-українських. Всі вони, звичайно, вже застаріли і тепер цікаві
для нас переважно як історичні пам’ятки. Серед словників дореволюційної
доби треба виділити, однак, «Словарь української мови», упорядкований Б.
Д. Грінченком. Словник Бориса Грінченка в чотирьох томах був виданий у
Києві в 1907 — 1909 рр., а потім не раз перевидавався (останнє видання —
1958 р.). Словник містить понад 70 тис. слів української літературної і
народної мови XIX ст., перекладених або витлумачених російською мовою.
Свого часу він був відзначений премією Російської Академії наук.
Словником Бориса Грінченка цікавились і користувались видатні діячі
минулого. І тепер словник Б. Грінченка має велике наукове значення,
зберігаючи для наших сучасників багато слів на позначення понять
народного побуту, української культури.

За останні десятиліття були створені десятки словників різного типу.
Практичне значення серед давнішніх словників і в наш час зберігають
насамперед «Російсько-український словник» 1948 р. (останнє видання —
1961 р.) за редакцією М.(Я. Калиновича і кілька останніх видань
«Орфографічного словника І. М. Кириченка.

Користування словниками різних типів не тільки підвищує
грамотність і знання мови, а й розширює кругозір людини,
підносить загальний рівень її культури. Видатний український поет і
вчений М. Т. Рильський так писав з цього приводу:

Не бійтесь заглядати у словник:

Це пишний яр, а не сумне провалля;

Збирайте, як розумний садівник,

Достиглий овоч у Грінченка й Даля.

2. ТЛУМАЧНИЙ СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Найважливіше місце серед словників різного типу посідає тлумачний
«Словник української мови» в одинадцяти томах, упорядкований Інститутом
мовознавства Академії наук УРСР. Цей словник протягом 1971—1980 рр.
побачив світ у видавництві «Наукова думка». Словник містить близько 135
тис. слів. Тлумачним цей словник називають у зв’язку з тим, що кожне
слово, вміщене в ньому, має відповідне пояснення свого значення або
значень. Наприклад: кілок — 1. Груба палиця (іноді — жердина),
загострена з одного кінця; паля, гострокіл. 2. Дерев’яний стрижень,
закріплений у чому-небудь для вішання одягу тощо; вішалка.

Але словник не обмежується тільки тлумаченням основних значень слова.
Дуже часто він подає також різноманітні відтінки того самого значення.
Наприклад, слово кільце має багато значень, а серед них два головні: «1.
Предмет (найчастіше з металу), який має форму кола. 2 Те, що має вигляд
такого предмета». Але це друге значення в свою чергу поділено на кілька
таких важливих відтінків: «Коло, обвід. Велике кільце московського
метро; Кінцевий пункт трамвайного й тролейбусного маршрутів, із
поворотним кругом, а також кінець автобусного маршруту, де автобус
робить розворот, щоб їхати назад; те, що замкнене круговою лінією
чого-небудь; оточення».

Дуже часто словник не обмежується описовим тлумаченням значень слів, а
додає також синонімічні слова. Наприклад, кілок у першому значенні це ще
й «паля, гострокіл», а в другому значенні — «вішалка». Слово кільце в
тому значенні, в якому воно вживається у виразі «вороже кільце», ще й
«оточення». Лихий — ще й «сердитий, лютий», могутній — «сильний, пишний,
буйний, міцний тощо», в залежності від значень слова могутній та їх
відтінків. У цьому легко переконається кожен, хто розкриє на відповідній
сторінці четвертий том «Словника української мови». Інколи в словнику
поряд із описовим тлумаченням подаються антоніми: «добрий… протилежне
лихий, поганий».

У «Словнику української мови» широко наводиться також фразеологія.
Наприклад, до різних значень слова голова подано: «Братися (хапатися) за
голову. Підводити голову. Не вкладається в голові. Мати голову на
плечах. Сам собі голова тощо (всього близько 50 зворотів); до різних
значень слова добрий — Добра душа. Добре серце. Люди доброї волі та ін.
(всього близько 20 зворотів).

Уживання слів і фразеологізмів у різних значеннях проілюстровано в
словнику цитатами з творів художньої літератури, газет, журналів,
підручників, наукових видань тощо. Наприклад: довгокрилий. З довгими
крилами. Жалібно заскиглила довгокрила чайка. (Петро Панч.) космонавт.
Той, хто літає в космічний простір; астронавт. Перший в історії
космонавт майор Юрій Гагарін… розповів про себе і про свій видатний
політ у космічний простір. (Рад. Укр., 14.IV 1961, 1.) кристалізація. 1.
Перехід речовини з газоподібного, рідкого або твердого (аморфного) стану
в кристалічний. При кристалізації чистого металу або сплаву спочатку
виникає безліч зародків кристалів, які швидко ростуть, тиснучи один
одного. (Хімія, № 10, 1956, 12.) Цитати-ілюстрації, таким чином,
підтверджують наявність слова або звороту в мові, конкретизують їх
значення і відтінки значень, розкривають сферу найчастішого їх вживання,
характер зв’язків з іншими словами тощо. Вміщення кількох сотень тисяч
цитат з кращих літературних творів робить «Словник української мови» не
тільки довідковою і навчальною, а й цікавою для читання книгою.

Безпосередньо вказують на сферу поширення слова, на його емоційне
забарвлення або на інші особливості його вживання так звані словникові
ремарки. В «Словнику української мови» використовується близько 200
таких позначок. Вказується, наприклад, що певне слово належить до певної
галузі науки, техніки, мистецтва, до деяких специфічних сфер людської
діяльності (бухгалтерія, військова справа, мисливство, спорт, торгівля
тощо). На емоційне забарвлення слова вказують позначки: жартівливе,
іронічне, пестливе, зневажливе, вульгарне, урочисте, фамільярне, лайливе
та ін. Зазначається приналежність слова насамперед до розмовної мови
або, навпаки, вказується на його книжний характер. Відповідними
ремарками позначено застарілі, діалектні, поетичні і народнопоетичні
слова. Дуже важливою є вказівка на рідке або обмежене вживання слова,
наприклад, прислівник днями справді трапляється в мові нечасто (звичайно
вживають зворот цими днями). Велике значення мають також граматичні
ремарки. Треба тільки мати на увазі, що ремарки в словнику наводяться
скорочено, а тому в разі потреби необхідно заглядати до відповідного
списку цих скорочень.

Всі слова в словнику подано з наголосами, а їх написання відповідає
нормам сучасного правопису. Таким чином, кожен, хто вміє користуватися
тлумачним словником, тобто добре розуміє його побудову, завжди зможе
дістати в ньому потрібну довідку про будь-яке слово.

3. ПЕРЕКЛАДНІ СЛОВНИКИ

А Лексичні й фразеологічні багатства української мови зібрані також у
перекладних словниках, насамперед в «Українсько-російському словнику» в
шести томах (К., 1953 —1963) і в «Російсько-українському словнику» в
трьох томах (К., 1968). Ці словники забезпечують найважливішу ділянку
нашого мовного життя, яке відбувається в умовах паралельного
використання як української, так і російської мов.

«Українсько-російський словник» 1953 —1963 рр. зібрав основні лексичні
багатства сучасної української літературної мови: він містить понад 120
тис. слів. Словник допомагає при читанні української літератури від І.
Котляревського до наших днів і є надійним довідником перекладача. Але
цей словник має і ширше значення. Він сприяє закріпленню норм
української літературної мови, відображає близькість української та
російської мов, допомагає засвоїти лексичні багатства російської мови,
які широко в ньому представлені. «Українсько-російський словник» у шести
томах багато в чому подібний до тлумачного «Словника української мови».
В ньому також дуже докладно розкриваються значення українських слів,
хоч, звичайно, за допомогою перекладу їх російськими
словами-відповідниками, а не шляхом тлумачення. В словнику наводяться
граматичні форми слів, застосовуються різноманітні ремарки, подано
велику кількість цитат-ілюстрацій і фразеологічних зворотів. Ось
приклади перекладу слів в «Українсько-росій-ському словнику »:

льох, -ху 1) пбгреб; (в доме под перейм зтажом, ниже уровня земли — еще)
подвал (Ключниця немов догадалась, винесла з льоху два кошики яблук і
всіх частувала. (Коцюб.);

2) (естественное укрьітие) пещера [Дідона ж мала раз роботу, як з ним
побігла на охоту Та грілі загнав їх в темний льох. (Котл.)]; 3) (под
большим зданием — преим. в старину) подземелье [Аж кишить Невольника у
Сіракузах В льохах і тюрмах. (Шевч.)].

хвалитися, -люся, -лишся, разг. 1) хвалиться (разг.), похваляться
(разг.); хвастаться; разг. хвастать [— Хвались, хвались, Андрійку,
каліцтвом, комусь воно дуже потрібне,— шипіла Маланка. (Коцюб.);
Надбаннями хвались, здобутими учора, Та йди щодня вперед, не зупиняй
ходи! (Ус.)]; не ~ лйся, йдучи на бій см. бій 1; не ~ лйсь згинаючись, а
~ лись випрямляючись погов. скажєшь гоп, как перескочить или не хвались
оттьездом, а хвались приездом или не хвались в пир йдучи, а из пйра
[Гаврик: Отже, я певен, що ти мене, Насте, не перетанцюєш. Настя: Не
хвались, згинаючись, а хвались випрямляючись (Кроп.)]; 2) (сообщать)
говорить; рассказывать [Христя вподобала Мотрю. «Вона така добра, така
добра, як рідна хати!» — хвалиться чоловікові. (Мири,); — Ой, гарно на
буряках! — хвалиться Василина дівчатам. (Н.-Лев.); — Мартусю! Що ж ми
тепер будемо з книжкою робити? — зашептала я, тремтячи уся.— Цитьте!
Нікому не хваліться, як будуть-питати,— витираючи сльози, швидко
проказала вона. (Мирн.)];

3) (угрожать) хвалиться; разг. похваляться [Він лаявся, хвалився, що
всіх їх знищить, всім їм оддячить. (Мирн.)].

Для потреб широкого кола читачів і школи на основі цього шеститомного
словника укладено однотомний «Українсько-російський словник» (К.:
Наукова думка; останнє, шосте, видання — 1984 р.). Шеститомний словник
використовувався і надалі використовується при упорядкуванні також усіх
інших сучасних словників.

У 1968 р. Інститут мовознавства АН УРСР уклав «Російсько-український
словник» у трьох томах, який своїм обсягом і загальним рівнем
опрацювання лексики обох мов перевершив усі попередні праці цього типу.
Подавши близько 120 тис. російських слів і багато фразеологізмів, цей
словник навів до них близько 400 тис. українських відповідників (у
зв’язку з багатозначністю російських слів і зворотів, а також завдяки
широкому наведенню синонімів). Широко представлена в словнику, крім
загальновживаної лексики, філософська, юридична, економічна і взагалі
суспільно-політична термінологія, найбільш поширена термінологія
природничих наук, специфічна лексика окремих галузей людської діяльності
З метою скорочення обсягу словника до нього не введено цитат-ілюстрацій,
але велика кількість ілюстративних прикладів наводиться поряд з
фразеологічними зворотами. Докладні пояснювальні позначки та інші
ремарки, що характеризують як російські, так і українські слова, значно
полегшують практичне користування словником. Ось приклади перекладу слів
у «Російсько-українському словнику» 1968 р.:

длина 1. довжина; Л-ною в знач, нареч. завдовжки; в ,-^ну в знач, нареч.
завдовжки; (вдоль) уздовж, удовж, удовжки, уподовж; во всю Л-ну на всю
довжину; 2. (продолжитель-ность) тривалість, -лості, довжина; ~на
рабочего дня тривалість робочого дня.

запрашивать, запросить 1. (делать запрос) запитувати,

-тую, -туєш, запитати; 2. (цепу) правити, -влю, -виш і заправляти,
заправити; (пргувеличенно дальшую разг.—еще) гилити, -лю, -лиш,
загилити; 3. (зазивать) п р о с т. запрошувати, -шую, -шуєш, запросити,
-прошу, -просиш, запрохувати,

-прохую, -прбхуєпі, запрохати; 4. (сов.: начать просить) почати (-чну,
-чнеш) просити.

крутой крутий; (обривистий — еще) стрімкий, стрімчастий; (суровий,
строгий — еще) суворий; -ой берег крутий (стрімкий, стрімчастий) берег;
-ая каша крута (густа) каша; -не мерн круті (суворі) заходи; -би кипяток
окріп, -ропу; -ая переміна крута (раптова), зміна (переміна).

Таким чином, і цей словник наводить, як бачимо, в своїй українській
частині граматичні форми іменників та дієслів.

Для потреб середньої школи видано менший обсягом однотомний
«Русско-украинский словарь» Д. І. Ганича, І. С. Олійника (К.: Радянська
школа; останнє третє видання — 1976 р.). Цей словник містить у своїй
російській частині понад ЗО тис. загальновживаних слів і термінів, що
використовуються в підручниках з різних дисциплін шкільної програми. У
зв’язку з своїм призначенням цей словник подає значно більше граматичних
форм слів, показує чергування приголосних при відмінюванні тощо. Цей
словник має бути постійним посібником у заняттях з мови в середній
школі.

Укладено і опубліковано як навчальні посібники для шкіл і вузів також
перекладні словники, в яких разом з українською виступають
західноєвропейські мови — англійська, німецька, французька. Серед інших
двомовних словників слід згадати великий «Пояьсько-украшський словник»
за редакцією Л. Л. Гумєцької (К.: .Вид-во АН УРСР, 1958—1960 рр.}.
Користуючись двомовними перекладними словниками, слід уважно
ознайомитися з основними принципами їх побудови, що викладені у
передмовах до словників, а також із списком прийнятих для даного
словника скорочень. Щоб уникнути помилок, слід також уважно переглянути
всі наведені до потрібного вам слова відповідники і вибрати з них той,
що вам найбільше підходить.

4. ОРФОГРАФІЧНІ, ІНШОМОВНІ ТА ІНШІ СЛОВНИКИ

У постійному вжитку кожного учня мають бути орфографічні словники, які є
необхідним додатком до чинного «Українського правопису». Адже жодний
правописний кодекс не може охопити всіх окремих випадків написання
десятків тисяч слів та їх форм. Найбільший «Орфографічний словник
української мови», який вміщує близько 114 тис. слів, вийшов у світ у
видавництві «Наукова думка» в 1975 р. за редакцією С. І. Галоващука і В.
М» Русанівського. Видавництво «Радянська школа» регулярно здійснює
видання словників цього типу, менших за своїм обсягом, але спеціально
призначених для учнів; ці словники наводять більшу кількість граматичних
форм, показують правильне написання деяких фразеологічних зворотів,
потрібних для учнів географічних назв тощо. Дуже корисним для школярів є
також «Словник наголосів української літературної мови» М. І. Погрібного
цього ж видавництва (друге видання — 1964 р.) і словник-довідник
«Українська літературна вимова і наголос» за редакцією М. А. Жовтобрюха
(К.: Наукова думка, 1973).

Надзвичайно цінним порадником є «Словник іншомовних слів» за редакцією
О. С. Мельничука, виданий у 1974 р. Головною редакцією Української
Радянської Енциклопедії. В словнику вміщено пояснення близько 24 тис.
слів і термінів іншомовного походження. Цей словник — науково-популярне
видання. У зв’язку з цим він наводить лише найпоширеніші в мові
запозичення та слова-інтернаціокалізми. Разом з тим особливу увагу
приділено в словнику суспільно-політичній, природничій і технічній
термінології, яка тепер вживається і в загальній мові. «Словник
іншомовних слів» свідчить про велике місце і вагу лексичних запозичень у
сучасній українській літературній мові.

Хоча фразеологічні звороти української мови досить повно представлені,
як ми бачили, і в великих загальних словниках — тлумачному та
перекладних, існує кілька спеціальних сучасних збірок української
фразеології. Це насамперед «Фразеологічний словник» Н.О.Батюк (К.:
Радянська школа, 1966), «Словник українських ідіом» Г. М. Удовиченка
(К.: Радянський письменник, 1977) тлумачного типу та
«Українсько-російський і російсько-український фразеологічний словник»
І. С. Олійника і М. М. Сидоренка (К.: Радянська школа, 1978). Останній
словник допомагає читачеві оволодіти фразеологією української і
російської мов шляхом зіставлення, усвідомити її специфіку в кожній з
цих мов. Видавництво «Наукова думка» в різні роки випустило кілька
збірок українських прислів’їв та приказок.

Цінним посібником для середньої школи є «Короткий словник синонімів
української мови» П. М. Деркача за редакцією С. П. Левченка (К.:
Радянська школа, 1960). Сумнівні випадки написання власних імен та форм
по батькові можна перевірити за «Словником власних імен людей»
(українсько-російським і російсько-українським), кілька видань якого
здійснило видавництво «Наукова думка».

Особливий тип словника (хоч і тлумачного в своїй основі) являє двотомний
«Словник мови Шевченка» (К.: Наукова думка, 1964). Словники мови
видатних письменників полегшують пізнання їх творчої спадщини,
допомагають зрозуміти значення мови як форми художньої літератури,
виявити й унаочнити внесок письменника в загальномовну скарбницю.

Існує також багато галузевих словників — перекладних і тлумачних:
медичний, музичний, технічний, ботанічний та ін.

ФОНЕТИКА

План

1. ЗВУКИ МОВИ

1. ЗВУКИ МОВИ

Мова має усну й писемну форми. Усна мова — це потік звуків, за якими
людина розрізняє значення слів, зміст речень. Звук мови є складним
явищем. По-перше, як і будь-який інший звук, він характеризується
певними фізичними, акустичними властивостями. Природа голосних і
приголосних звуків, наприклад, залежить від рівномірного чи
нерівномірного коливання повітря, яке сприймає вухо людини, від
поєднання голосу й шуму у вимові звуків.

По-друге, кожний мовний звук як фізіологічне явище — це результат роботи
людського організму, зокрема органів дихання, ротової порожнини.

І нарешті, звуки мови, крім їх фізико-акустичної та фізіологічної
природи, мають власне мовний, лінгвістичний зміст.

Звуків, які може вимовити людина, дуже багато, проте кожній мові
властивий певний набір, система звуків, що допомагають розрізняти
значення слів.

Звук [л], наприклад, не тільки складова частина слів лад, колобок,
легкий, а й самостійна одиниця, що відрізняється від інших звуків
української мови, протиставляється їм. У мовному потоці розрізняємо ті
найменші звуки, які сприймаються всіма однаково, які усталилися протягом
довгого історичного розвитку мови як елементи певної системи.

Наприклад, у мовному потоці в словах жити, живе після приголосного [ж]
по-різному вимовляється голосний звук: у першому слові під наголосом це
виразний звук [й], в другому слові перед складом з наголошеним [е]
звучить [еи]. В інших позиціях [й] може вимовлятися з різним наближенням
до [е], так само як [е] залежно від місця в слові має неоднаковий
ступінь наближення до [й].

Зокрема, в першому складі мені звучить [й]. Проте це не заважає нам
сприймати в слові мені узагальнений звук [е], а в слові живе після
приголосного [ж] — узагальнений звук [й]. Це зумовлено системною будовою
мови, закономірностями зв’язків між спільнокореневими словами,
усталеними змінами звуків у мовному потоці.

Фонетика (від грецького рhoneticos) — розділ науки про мову, в якому
вивчається звукова система мови та зміни звукового складу слів у мовному
потоці. Залежно від індивідуальної вимови, від швидкості, темпу мови,
навіть від умов, у яких відбувається спілкування, змінюється звучання
голосних і приголосних звуків. Проте, скільки б не було відтінків [а]
або [у], скільки б не звучало різних [р], [л], для розуміння значень
слів важливо, що в звуковій системі мови є узагальнені [а], [у], [р],
[л], які сприймаються всіма, хто говорить українською мовою, однаково.

ОРФОЕПІЯ

26. ОСНОВНІ НОРМИ ЛІТЕРАТУРНОЇ ВИМОВИ

ГОЛОСНИХ ЗВУКІВ

А Голосні звуки в українській літературній мові під наголосом
вимовляються чітко, виразно: [наказ], [гордість], [усно], [села],
[крица], [лівий].

Для літературної мови характерна також чітка вимова [а], [у]> [і], [о] в
ненаголошених складах: [малина], [кувати], [пішоу], [молоко].

У ненаголошених складах [е] вимовляється з наближенням до [й], а [й]
звучить подібно до [е]. Наприклад: [сеило], [теиче], [диевйс’].

Проте залежно від місця в слові, від характеру сусідніх звуків
наближення [е] до [й] та [й] до [е] не завжди однакове.

Перед складом з наголошеним [е] голосний [й] вимовляється як [еи], а
голосний [е] перед складом із наголошеним [і] звучить як [й1]:
[теихен’кий], [ми’н’і]. Ненаголошений [й] перед наступним [й]
вимовляється виразно [добрий], [червоний].

????????????????????????????????????????????????????????????????????????
?????????????????????????????????????

ГРАФІКА

ГРАФІЧНІ ЗНАКИ

Для передачі усного мовлення на письмі існує певна сукупність знаків. Це
букви алфавіту, знак наголосу, апостроф, дефіс. До графічних знаків
належать також засоби пунктуації — крапка, кома, тире, двокрапка, лапки
та ін.

Основним графічним засобом передачі звуків мови є букви.

Сукупність розташованих у певному порядку букв, якими користуються при
передачі усної мови на письмі, називається алфавітом.

В українському алфавіті 32 букви, якими позначаються на письмі звуки
мови. Букви в алфавіті розташовуються і називаються так:

А,а, Б,б В,в Г,г Д, д Е,е Є,є Ж,ж

(а) (бе) (ве) (ге) (де) (е) (є) (же)

З,з

Промінням ясним, хвилями буйними, Прудкими іскрами, летючими зірками,
Палкими блискавицями, мечами Хотіла б я вас виховать, слова! ,,-.•. Щоб
ви луну гірську будили, а не стогін, Щоб краяли, та не труїли серце, Щоб
піснею були, а не квилінням, Вражайте, ріжте, навіть убивайте,

;; Не будьте ТІЛЬКИ ДОЩИКОМ ОСІННІМ, г,

, Палайте чи паліть, та не в’яліть!

(Леся Українка.) ;

Випишіть із поетичних творів Лесі Українки словосполучення, які
характеризують слово як мистецтво поезії.

64

80. Виберіть з орфографічного словни-ка 10 слів (5 іменників і 5
прикметників, об’єднаних спільним значенням), які пишуться через дефіс.
Запишіть їх в алфавітному порядку.

@ Підсумкові завдання ,..,-‘

Підготуйте повідомлення: ‘

1. Письмо і його значення для людського суспільства.

2. Чи відома вам історія слов’янської писемності? •

31. СПІВВІДНОШЕННЯ МІЖ БУКВАМИ І ЗВУКАМИ

Кожна буква українського алфавіту здебільшого передає один звук. Проте є
випадки, коли повної відповідності між звуками і буквами немає.

Звуки [дж], [дз] передаються на письмі двома буквами.

Для звуків [ґ ] ‘і [г] є одне позначення г. Буква щ позначає сполучення
двох приголосних [шч]. Букви е, ю, я, коли вони вживаються для
позначення м’якості приголосного, передають один звук [е], [а], [у]:
осіннє, рядок, люк. Якщо ж вони вживаються на початку слова (ясно),
після букви, що позначає голосний звук (боєць), після апострофа або
м’якого знака (м’ята, Ньютон), то ці букви передають два звуки: [йе],
[йу], [йа].

Буква ї завжди позначає два звуки [й] та [і]: їжак, бої, роз’їзд. Буква
ь (м’який знак) позначає м’якість приголосних звуків: сучасність, льон.

З Укр. мова Ю—11

бо

82. Прочитайте. Порівняйте свою вимову із звучанням
записаного на магнітофонній стрічці тексту. Зробіть фонетичний аналіз
виділених слів.

Сонце заходило червоне, на вітер; на тлі вечірньої заграви чітко
вимальовувався хутір Вишневий, кострище заходу поступово гасло, із степу
вже підкочувала густа і чорна, як вода у весняну ніч, темрява. Ось не
стало видно ні хутора, ні Полтавського степового шляху, тільки невиразно
бовваніла табірна хата, в якій збиралися ночувати орачі. Метрів за сорок
від неї хлопці розіклали багаття, варять вечерю в казанку. Чистим вогнем
палахкотить сухе галуззя, і в його відсвітах рухаються важкі незграбні
людські тіні… Зараз же за вогнем у степу зяє чорне провалля ночі, яке
гасить літаючі іскри. (Григорій Тютюнник.)

83. Випишіть слова, в яких кожна з букв е, ї, ю, я позначає два звуки.

Возз’єднання, В’єтнам, осіннє, воєдино, героїзм, гаїв, коріння,
яровизація, яєчко, ЮНЕСКО, пюпітр, бюлетень, в’язати, прядка, буття,
бур’ян, бюджет, в’юнкий, днює, наївний,

84. Біля кожного з слів позначте в дужках кількість б;укв і
звуків. Простежте за правильною вимовою цих слів.

Приходжу, подзвонити, приїжджати, бульйон, відрядження, дзеленчати,
переджнивний, привілейований, джгут, дзюрчати, піджак, підйом, дьоготь,
мільйонер, тьохкати, джміль, ґудзик, становище, передз’їздівський, пуща,
щітка, випогоджуватися, вертольоти.

85. Які звуки позначаються • буквою г в словах агрус,
гордість, героїзм, грім, гава, говорити, ганок, гуля, гринджоли, джигу
н, дзи.га?

Поясніть лексичне значення слів, які вимовляються так: [грати] і
[ґрати], [гніт] і ґніт]. Зробіть їх фонетичний розбір.

86. Диктант.

1. Я все забуду тільки лиш за те, що знову небокрай веселкою цвіте, що
грає піснею б..сняний в..днокруг, що йду по борозні, узявшися за плуг.
2. Думко тр..вожна, куди ти л..тиш?! Серце моє, ну чого ти щ..миш? 3. І
я под.. вився у очі йому, погладив ш..нель, поруділу в диму. 4. В моїм
краю з.-лені трави і неба синя гл..б..на. 5. Нехай вітрами з в..со-кості
кр..лата молодість зліта і на гучнім кл.. новім мості мої не спиняться
літа. 6. Повільним кроком проїхали через с..ло. Темні с..луети хат,
пр..сипані снігом д..рева, тини, чорні руки колодязних журавлів,
простягнуті в передсвітанкове небо. (З творів Г. Тютюнника.)

Поясніть правопис слів з ненаголошеними [е], [й].

@ Підсумкові завдання Підготуйте повідомлення:

1. Термін «графіка» і його значення.

2. Подвійна роль букв е, ю, я.

66

32. ГРАФІЧНИЙ РОЗБІР

1. Назви букв, з яких складається слово.

2. Відповідність між буквами і звуками.

3. Позначення м’якості приголосних звуків на письмі.

4. Графічні знаки (знак наголосу, апостроф, дефіс та засоби пунктуації).

Усний розбір

людство

У слові людство 1 букв:

Письмовий розбір

людство 7 букв: ел, ю, де, ес, те, ве, о

ЛЮ — [л’у]

д — [д] ; <:- с — [с] .;. т — [т] ;;ч в — [в] І о — [о] ' ел, ю, де, ес, те, ве, о. Буквосполучення лю позначає звуки [л'] і [у]. Буква ; де позначає звук [д]; л- -ес позначає звук [с]; те позначає звук [т]; І : ве позначає звук [в]; : ' -г о позначає звук [о]. М'якість приголосного [л'] позначається буквою ю. -«•:*. ;>а;, < ? х,г Буквосполучення де вимов- де — [дзе|:;"".' / *" ''"' *''.'" ЛЯЄТЬСЯ [ДЗС] ВНаСЛІДОК уПОДІб- ;; ,; . •::=•:'{>
>.-• • , •••>;••-НЄННЯ ВИМОВИ [д] ДО [С].
.у .•• ;.-..,,,., . , • ;/• ,.
Т’ ,; . ;

У слові людство позначений л. ^ , ;
;..,.,..-у./,. наголос над буквою ю. , • •
,?;;, , ; : Е ….’,,,,

87. Диктант. ‘ «• •’•»-‘ • •’ ‘•’•:

Літературна мова, щоб задовольнити всі потреби суспільства, повинна бути
високоорганізованою: мати унормований словник, загальновживані й
упорядковані граматичні правила, усталену вимову й правопис, які є
обов’язковими для всіх, хто нею користується. Літературна мова —
неоціненний народний скарб, і ставитись до неї треба уважно, дбайливо,
так, як ставилися класики нашої літератури, видатні громадські діячі.

Суспільство створює різноманітні цінності, які людина визнає, поважає,
оберігає. Сюди належить і рідна мова, яка є плодом багатовікового
розвитку, предметом турботи, наслідком праці багатьох людей. Мова несе
від покоління до покоління усі надбання народу, зберігаючи його
традиції, етичні й естетичні ідеали, його творчі звершення. (За А. Ко-

Зробити графічний розбір виділених слів.

З*

ОРФОГРАФІЯ

А Літературній мові властиві певні норми передачі усної мови на письмі.
Пишучи, ми дотримуємось усталених правил позначення звуків буквами,
членуємо мову на слова, вибираємо, як написати слово — разом, окремо або
через дефіс, як перенести частину його з рядка в рядок тощо.

У мовній практиці склалась ціла система правил про способи передачі
усної мови на письмі — орфографія (від грецьких слів оНЬбз — прямий,
рівний, правильний і дгарЬб — пишу).

1. Найважливіше в орфографії — як передається на письмі звучання слова.
Наприклад, чуючи в першому ненаголоше-ному складі слова безсмертя звук,
близький до голосного [й], ми все-таки напишемо букву е, тобто збережемо
форму префікса без-, який вживається в багатьох словах з наголошеним і
ненаголошеним [е]. Цього вимагають правила орфографії. Так само у словах
люди, людяний, людство маємо різне звучання кореня люд-, що зумовлено
впливом звукового оточення. Ті самі корені, префікси або суфікси слів
можуть зазнавати в мовному потоці звукових змін, вимовлятися по-різному,
проте вони зберігають однакове написання, що допомагає впізнавати слово
в тексті, швидко сприймати написане.

Отже, одна з проблем орфографії — однакова, усталена передача на письмі
слова та його частин, незалежно від їх вимови.

2. Правопис усталює написання слів окремо. Це стосується всіх частин
мови.

У мові відбуваються постійні зміни — перехід одних частин мови в інші,
виникнення нових слів.

Так, наприклад, прислівники на добраніч, на диво, на жаль пишуться за
сучасним правописом окремо, а прислівники напам’ять, влад та ін.
пишуться разом, на відміну від сполучення іменника з прийменником. Пор.:
Читати вірш напам’ять. Він надіявся на пам’ять. Кивати влад співу
головою. Привести в лад усі механізми. Багато питань виникає у зв’язку з
правописом складних прикметників, їх написання залежить і від форми
поєднуваних слів, і від того змісту, який передає складне слово. Пор.:
ідейно-виховний, народн’о-демократичний, народно-визвольний,
народногосподарський, народнопоетичний.

68

Свої закономірності графічного оформлення мають і складні іменники,
написання яких залежить від наявності сполучного звука між двома
основами, що утворюють складне слово.

Написання складних слів разом і через дефіс передбачено правилами.

3. У сучасних правописних кодексах багато уваги приділяється вживанню
великої букви, яка має відмежовувати власні назви від загальних, що
пишуться з малої букви.

Проте на практиці не завжди можна легко визначити характер уживаної
назви, тому для багатьох чисто умовних випадків існує простий перелік,
як писати ту чи іншу назву.

4. Правила переносу частин слова з рядка в рядок враховують поділ слова
на склади, а також його морфемну будову. Наприклад, не рекомендується
голосний чи приголосний кореня приєднувати при переносі до префікса
тощо.

5. Орфографія передбачає певні умовні скорочення написаних слів:
скорочувати слово можна тільки на приголосний; при скороченні не
пропускаються початкові букви та ін.

6. Важлива проблема правопису — передача іншомовних слів. Особливі
труднощі виникають у зв’язку з написанням запозичених власних назв. Для
їх передачі застосовується, зокрема, транскрипція (передача буквами
української мови звучання іншомовного слова) і транслітерація (передача
відповідними буквами українського алфавіту написання іншомовного слова).

Орфографія як сукупність правил не може охопити всіх випадків писемної
практики. Вона відбиває тільки основні правила, якими треба керуватись у
написанні.

88. Які труднощі виникають у вас при сприйманні тексту? .. :

Насупутникувстановленонауковуапаратурупризначену

длядослідженькосмічногопросторукоординаційнообчис-

лювальнийцентробробляєодержувануінформацію.

Що треба зробити, щоб цей текст оформити за загальноприйнятими
правилами?

@ Підсумкові завдання

Визначте основні проблеми сучасної орфографії.

33. ПРИНЦИПИ УКРАЇНСЬКОГО ПРАВОПИСУ

А В основу українського правопису покладено морфологічний і фонетичний
принципи. Характерною рисою орфографії української ймови є збереження
однакового написання тих самих морфем (коренів, префіксів, суфіксів,
закінчень), хоч у вимові можливі зміни цих морфем залежно від сусідства
інших звуків, від зміни наголосу. Це морфологічний принцип правопису.

Є9

Наприклад, неоднаково вимовляється звук, переданий на письмі буквою е, у
словах село, селянин, села. У перших двох словах чуємо звук, близький до
[й], в останньому, під наголосом,— виразний звук [е]. Проте пишемо в
усіх трьох словах букву е, зберігаючи єдність того самого кореня.

Якщо написання слова відбиває його вимову, то слово пишеться за
фонетичним принципом правопису. Фонетичний принцип покладено в основу
написань спитати, сходити, сфотографувати, а також закріплених на письмі
чергувань звуків у словах козацький, запорізький та ін.

Часто морфологічний і фонетичний принципи виступають разом: свічці,
річці, заквітчаний, тітчин.

Український правопис передбачає також застосування традиційного, або
історичного, принципу.

За традиційним принципом ненаголошені голосні в сло вах леміш,
лемент позначаються буквою е, а в словах комин, кишеня, лиман, либонь,
минулий — буквою й.

Диференціюїйчий принцип правопису, пов’язаний з розрізненням значень
слів, використовується при написанні прислівників і прийменникових
словосполучень, при розрізненні відмінкових закінчень тих слів, які
однаково звучать, але мають різні значення: догори •— до гори; апарата —
апарату; каменя — каменю.

89. Прочитайте. Поясніть правопис орфограм за такою схемою:

Слово

Орфо-*

Принцип правопису

Пояснення

____

грами

Дні-

Д

диференціюючий

Пишеться з великої букви,

провсь-

як назва району.

кий

ськ

фонетико-морфоло-

У суфіксі -ськ- пишеться ь.

(район)

гічний

Певно, мандрівки в найвіддаленіші закутки землі цікаві не лише звабливою
красою незнаних місць. Але завдяки красі я закоханий у сувору північ, у
східні околиці нашої країни — кілька разів бував на Чукотці, Камчатці,
це вже вдруге на півночі. Та враження від отих мандрівок блідли б,
втрачали б значну частину свого сенсу, якби не прикрашали їх знайомства
з душевно багатими людьми, зустрічі з земляками, а іноді — з давніми
знайомими.

90; Перекладіть українською мовою слова; поясніть, за яким
принципом передано сполучення приголосних звуків у словах української
мови.

Бесхитростньїй, безвьіездно, областной, поздний, устньга, проездной, •
радостньїй, редкостньїй, балластньш, счастливьш, корьістньїй,
туристский, честньш, вестник, свистнуть, сол-нечньїй.

91. Перепишіть. Поясніть написання з, с.

Безкоштовний, ..готувати, розпогодитися, ..гладити, ..кріпити,
ро..сипати, ..ціляти, розчіплювати, ро..питати, ..питати, ..сушити,
бе..шумний, ..хилений, ..турбований, безкорисливий, „ціджувати,
бе..хребетний, ..читувати, ..шити, ..хопити, ро..точити, ро..ступитися,
..сипати, ..поконвіку, ..тримувати, „бутися, „гризти, „формований,
„гіркнути.

34. ОРФОГРАФІЧНИЙ РОЗБІР : і:. ^*^ •-„.-:. -:>. .:• І-.

1 Принцип орфографії, за яким пишеться слово. ,

2. Правила написання слова разом, окремо, через дефіс.

3. Вживання великої і малої букв.

4. Поділ слова для переносу. ; .

5. Можливе графічне скорочення слова. >\. . • .,

Усний розбір

громадянський

Письмовий розбір

громадянський

Принцип орфографії —! тико-морфологічний. ‘•••’• Орфограми ян, ськ.
Част. для переносу — гро-ма-дян-ський.

Граф. скор.— гр.; гром.; громад.; громадянськ.

Слово громадянський написане за фонетико-морфологічним принципом: його
графічне оформлення в основному* відповідає звучанню слова. Орфограма ян
відбиває морфологічний принцип правопису: н у суфіксі пишеться без
м’якого знака, хоч перед м’яким [с’] вимовляється м’який звук [н’].
Орфограма ськ відповідно до фонетико-морфологічного принципу передає
написання м’якого знака після ес. Поділяється на частини для переносу:
гро-ма-дян-ський (громадянський, грома-дян-ський і т. д.)

Графічне скорочення: гр.; гром.; громад.; громадянськ.

ф Підсумкові завдання

1. Охарактеризуйте принципи українського правопису.

2. Які принципи є провідними і чому?

3. У чому полягає диференціюючий принцип написання слів?

70

35. ФОНЕТИЧНО-ОРФОГРАФІННИЙ РОЗБІР СЛОВА

1. Запис слова фонетичною транскрипцією.

2. Поділ слова на склади. Наголос. • —

3. Характеристика звуків (голосних і приголосних), з яких
складається слово.

4. Особливості вимови (виділення буквосполучень, що не відповідають
вимові).

5. Принцип правопису, за яким пишеться слово.

6. Виділення орфограм.

7. Поділ слова на частини для переносу з рядка в рядок.

8. Можливі графічні скорочення слова.

І

Усний розбір

вивчення

У слові [вйучеин’:а]

три склади [вй-учеи-н’: а]

Наголошується перший склад

[ви].

Слово складається з 7 звуків,

8 букв.

3 голосні — [й], [еи], [а]

4 приголосні — [в], [у], [ч], [н’:]

[в] — губний, сонорний, дзвінкий, твердий. [ч] — язиковий, шумний хий,
твердий.

[н’:] — язиковий, сонорний, дзвінкий, м’який, подовжений. У другому
ненаголошеному складі вимовляється [е11]. Звук [ч] вимовляється твердо.

Після голосного [й] перед приголосним вимовляється [у] нескладовий.

Буква ве позначає звук [в] та [у]

Буква й позначає звук [й] Буква че позначає звук [ч] Буква е позначає
звук [еи] Буквосполучення ння позначає сполучення звуків [н’:а].
Буква я позначає звук [а] і м’якість попереднього
подовженого приголосного [н’:]. Орфограма енн відбиває морфологічний
принцип правопису в іменниковому суфіксі

Письмовий розбір

вивчення [вй-учеи-н’:а]

7 звуків, 8 букв

3 голоси.— [й], [еи], [а]

4 приголосн.— [в], [у], [ч],

[н’:]

[в] — губн., сонорн., дзвінк.,

тверд.

[ч] — язиков., шумн., глух.

тверд.

[н’:] — язиков., сонорн.,

дзвінк., м’як., подовж.

глу- Буква

в — й — в — ч — е — ння —

Звук [в]

[й] Ш [ч] [е»3

Орфограма енн — е і нн.

Перенос слова ви-вчен-ня (ви-вчення, вивчен-ня).

-енн- пишеться дві букви н, ‘

а також буква е, незалежно •

від того, чи позначається нею

наголошений чи ненаголоше-

ний голосний. —

Слово вивчення поділяється ;••••••

на частини для переносу

з рядка в рядок ви-вчен-ня < (ви-вчення, вивчен-ня). ^ 92. Запишіть речення З-за гори виплива місяць, наче визволяється з чорної хмари, що залягла крайнебо. (М. Коцюбинський.) Підкресліть ті букви і слова, де можливі помидки в написанні. Запишіть фонетичне, не дотримуючись правил орфографії. Перевірте написане. Чи однаково ви і ваші товариші записали слова? Чим відрізняються два записи речення? 93. Перепишіть, розкриваючи дужки. Вийшли (в)поле. Десь (на)шляху залишились їхні трактори (з)добривами. Стоять, пофиркуючи, мов застоя(н, нн)і коні: знудьгувалися (в)продовж осені й зими (за)весною, (за)роботою (від)зорі (до)зорі. Хоч і (в)ту пору (особливо) відпочивати (не)доводилось, та хіба порівняти зиму (з)весною? Весна — то весна! А їхні керманичі пройшли (з)десяток метрів (у)глиб поля, зупинились (на)роздо(л, лл)і. Вдихнули ще прохолодне, (на) снігах і морозах настоя(н, нн)е, але вже весняне повітря, (в) якому змішалися запахи оста(н, нн)ього снігу, відталої землі, першої травиці, що вже пробилась (до)світла он там, (на)осонні. А може, цим двом вчувається і запах пшениць. Бо вони — хлібороби, господарі поля, бо це гуркіт їхніх тракторів будить і ранкову тишу і кожну (нову)весну. Чому в одних випадках вам було легко вирішити, яке слід вибрати написання (разом чи окремо), а в інших — важко? 94. Диктант. Здається, вже нічого не залишилося в Києві не оспіваного поетами — згадаймо «сяйво Золотих воріт», «булаву Богдана», «Софії золоту свічу» і «свічі київських каштанів»... А от Поділ... Із звичним набором поетичних епітетів до нього не підійдеш, і в той же час як не погодитися із таким твердженням: «Муляри і ковалі історію творили чесно, хоч лишались в ній лише князі. Честь вам і хвала, сини Подолу, де світили зорі свічкарі. Не було б життя без вас ніколи тут, на Старокиївській горі». Звичайно, кожен із районів міста по-своєму неповторний, але жоден із них не може похвалитися такою кількістю пам'яток, такою концентрацією історичної забудови, як цей Т2 73 невеликий «острів» у морі новобудов. НезвазКЙВЙЗЙ1 на чИСлеНЙ перебудови, різні стихійні лиха, Поділ: збери*; дух іс1М*рії.? (З журналу.) '*'" Поясніть влшвання малої і великої літер, правопис складних слів. За яким правилом ви написали букви е, й? 95. Прочитайте текст. Перекладіть текст українською новою. Які особливості вимови і написання виділених слів в українській мові? Кажется, что небо все ниже наклоняется над морем, желая понять то, о че'м шепчут неугомонньїе волньї, сонно вьіползая на берег. ГорьІ, поросшие деревьями, уродлива изогнутьіми норд-остом, резкими взмахами подняли свои вершиньї в синюю пустиню над ними, суровьіе контури их округлились, оде-тьіе теплой й ласковой мглой южной ночи. МьІ с Рагимом варим уху из только что наловленной рьібьі й оба находимся в том настроєний, когда все кажется про-зрачньїм, одухотворенним, позволяющим проникать в себя, когда на сердце так чисто, легко й нет иньїх желаний, кроме желания думать. (М. Горький.) Підкресліть слова з подвоєними буквами. За яким принципом правопису пишуться ці слова? МОРФЕМНА БУДОВА СЛОВА А Усі слова нашої мови поділяються на слова з непохідними і похідними основами. Словами з непохідними основами бувають іменники (ліс, вода, стіл, еніг, вітер, люд, звір, небо), прикметники (гострий, білий, чорний, жовтий, синій), числівники (один, два, три, чотири, п'ять, шість, сім, вісім, дев'ять, десять, сто, тисяча), займенники (я, ти, він, такий, цей), дієслова (ходити, сидіти, робити, мовити, казати, їсти, бути), прислівники (як, там, де), прийменники (в, на, від, до, з), сполучники (а, і, та, бо), частки (то, но, хай, же) і вигуки (ой, ах, ай, ох). Проте більшість слів, належних до різних частин мови, мають похідні основи: лісок, лісний, лісник, лісництво; водяний, водний, водопій, водовоз, водиця, водичка; одинадцять, дванадцять і двадцять. У похідних основах виді-І______І \______І І_____* ляємо префікси (принести, праліс, задовгий), суфікси (дубок, лампочка, довгуватий, тепленький), поєднання основ (паровоз, всюдихід). Кожне слово можна розглядати або з погляду його будови — складових значущих частин, або з погляду того, як слово твориться. Основи слів, від яких утворюються інші слова, звуться твірними основами. Для слова робітник твірною ос- І новою буде робіт-, для робітничий і робітнику вати —робітник і т. д. Префікси і суфікси, за допомогою яких утворюються похідні слова, звуться словотворчими. Проте частина префіксів і суфіксів служить не для творення слів, а для вираження зміни їхніх форм. Так, писати і написати — не різні слова, а те саме слово у формах недоконаного і доконаного видів; високий, вищий і найвищий — знов-таки ступені вираження тієї самої ознаки, тобто форми того самого слова. Такі префікси і суфікси є словозмінними. Словозмінну роль виконують у слові закінчення: вони вказують на відмінок (дуб, дуба, дубу; білий, білого, білому), число (дуб — дуби, білий — білі), рід (білий — біла — біле, утік — утекла, утекло), особу (утечу, утечеш, утече) та інші форми того самого слова. 75 Префікси, корені, суфікси і закінчення звуться значущими частинами слова. • 96. Випишіть усі відмінювані слова. Зробіть розбір за будовою. Сонце почало повертати під гору. Воно своїми косими парусами обливало землю, увесь світ. Як квіточка, красувалася земля під його золотим сяйвом, небо, мов з синьої шовкової матерії намет: розкинулося-розляглося. По ньому де-не-де, як павутиння, розтяглися легенькі хмарочки; сонце пронизувало їх наскрізь, сріблило, золотило. Вітрець — і не дихне, тихо-тихо... Світ наче любувався своєю красою, пишною уродою. (Панас Мирний.) 97. Прочитайте. Випишіть слова з похідними основами і слова з непохідними основами. Зробіть розбір за будовою. Робітники ідуть. Послухай їхні кроки. Яка упевненість в ході швидкій гримить. Вітають їх гудки, і даль степів широких, •» , •-;:;: І неба синього незмірена блакить. Робітники ідуть, і очі їх орлині Лиш дивляться вперед, де юнь весни ясна. Вони торують шлях до щастя Батьківщині, "~ Пориви в них одні і воля в них одна. Складають їм пісні задумані поети, Любові в них чуття одвічно молоде. Встають на тлі зорі гігантські силуети... Робітники ідуть, це день, це день іде. (В. Сосюра.) 98. Від поданих слів утворіть по 5 похідних, використовуючи префікси і суфікси. Поясніть, чому префікси і суфікси в цих словах слід називати словотворчими. Верх, дуб, дім, чорний, білий, нести, везти. 99. Доберіть слова з префіксами з-, по-, про-, най- і суфіксами -ува-, -уч (юч), -іш (ш). Поясніть значення префіксів і суфіксів. 36. ІМЕННИКОВІ ПРЕФІКСИ І СУФІКСИ А В іменниках збереглися давні префікси пра-, па-, су-, уз-, що виступають у дуже небагатьох словах: прадід, прабаба, праліс (первісний ліс), правнук; пасинок, паросток, пагорок; супутник, сузір'я, суміш, сутінки; узлісся, узбіччя, узгір'я. Частіше вживаються нові, запозичені з інших мов префікси анти-, контр-, ультра-, архі-: антитеза, антициклон; 76 контрнаступ, контратака; ультразвук, ультрамікроскоп; архімільйонер. В іменниках наступ, напад, виступ, схід, заспів і под. теж виділяються префікси. Але це префікси не іменникові, а дієслівні, бо самі іменники походять від дієслів, що мають у своєму складі ці префікси: наступати — наступ, нападати — напад, виступати — виступ, сходити — схід, заспівати — заспів. За допомогою суфіксів, які мають емоційне значення, від іменників з нейтральним емоційним значенням утворюються здрібніло-пестливі або збільшувально-згрубілі іменники. Пор., з одного боку, дубок, дубочок, а з другого — дубище. Здрібні-ло-пестливого значення іменникам найчастіше надають суфікси -к-, -ок-, -очок(ечок), -очк-, -ечк-, -иця, -ик-, -аньк(еньк) та ін.: ручка, ніжка, дубок, дубочок, вершок, вершечок, віконечко, відеречко, водиця, коник, столик, дівчина, дівчи- . нонька, річенька. В іменниках виділяються також суфікси, які не мають емоційного значення — -ар(яр), -ець(єць), -ник, -льник, -ість (ист), -тель-, -кк-, -енн-, -ість, -ізлг (изм) і багато інших: шахтар, столяр, мудрець, робітник, мастильник, в'язальник, , /--~ У4* х^, /ч /^ /«^ фольклорист, романіст, учитель, питання, радість, молодість, х-х ,/х патріотизм, гуманізм. '100. Випишіть з «Орфографічного словника» слова з префіксами і суфіксами, які поєднуються з коренями: Кінь, ліс, стіл, віз, ніс, рук. 101. Випишіть окремо: іменники, основа яких складається тільки з кореня, іменники з префіксами, іменники з суфіксами, іменники з префіксами і суфіксами, іменники з двома коренями. І здається мені, що, минувши потемнілі вітряки, я входжу в синє крайнебо, беру з нього свою зірку та й навпростець полями поспішаю в село. А в цей час невидимий сон, що причаївся в узголів'ї на другому покосі, торкається повік і набли жає до мене зірки. їх стає все більше та більше, ось вони закружляли, наче золота метелиця, я почув їхній шелест, їхню музику... і поплив, поплив на хиткому човнику по химерних ріках ,сну... (М> Стельмах.) , , — , —

77

37. ПРИКМЕТНИКОВІ ПРЕФІКСИ І СУФІКСИ

А Прикметники поділяються на якісні і відносні. Від якісних прикметників
за допомогою словозмінних суфіксів -ш (іш) та словозмінного префікса
най- утворюються ступені порівняння: старий — старший — найстарший;
світлий — світліший — найсвітліший. Якісні прикметники можуть передавати
також більшу чи меншу міру ознаки, якості. Для цього служать словотворчі
префікси пре-, за-, над- (предобрий, презавзятий, премудрий, зависокий,
завеликий, надпотужний, надвисокий) і суфікси -езн-, -уваг (юват),
-еньк-, -есеньк (ісіньк, юсіньк), -аст (яст) та ін. (величезний,
старезний, довгуватий, синюватий, маленький, гарнесенький, гарнісінький,
тонюсінький, довгастий, червонястий).

Відносні прикметники, а також деякі якісні, утворюються за допомогою
численних словотворчих суфіксів від іменників

(дуб — дубовий, вода — водяний, зуб — зубатий, слюсар — слюсарський,
батьків — батьківський, дерево — дерев’яний), іменників з прийменниками
(без упину — безупинний, між областями — міжобласний, без меж —
безмежний, дієслів (бала-

кати

балакливий,

пекти — пекучий,

А

палити — палючий),

прислівників (сьогодні — сьогоднішній, вчора — вчорашній,

дома — домашній). Віддієслівні прикметники часто утворюються за
допомогою словотворчих суфіксів і префікса не- (непролазний,
непроникний, непрохідний).

Присвійні прикметники утворюються від іменників чоловічого роду за
допомогою словотворчих суфіксів -ів(ов), -ів(їв), -ев(єв) і від
іменників жіночого роду за допомогою словотворчих

суфіксів -ин-, -їн-: батько — батьків, батькова, батькове, бать-

/\. . * . /\ . А . /Ч.
,, лові; лікар — лікарів, лікарева, лікареве, лікареві; Матвій —

Матвіїв, Матвіева, Матвіеве, Матвієві; жінка — жінчин, жінчина, жінчине,
жінчині; Надія — Надіїн, Надіїна, Надігне,

уч,

Надіїні.

102. Зробіть розбір за будовою поданих слів. Охарактеризуйте
суфікси. Вкажіть їх кількість у кожному слові.

Антисанітарний, бородатий, гоноровитий, найспритніший, незабутній,
прабатьківський, сорочачий, солов’їний, супротивний.

78

103. Запишіть, додаючи до кожного іменника по одному або й більше
прикметників. Зробіть розбір прикметників за будовою.

Ішов сніг. Стояли морози. Була зима. Птахи відлетіли на південь.

38. ДІЄСЛІВНІ ПРЕФІКСИ І СУФІКСИ

А Префікси надають дієсловам значення напряму дії (виїхати, в’їхати,
об’їхати, заїхати, переїхати, доїхати), початку або кінця дії
(запрацювати, донести, принести), повторюваності дії (постукувати,
потрушувати) та ін. З одним дієслівним коренем можуть поєднуватися два,
рідше три префікси: повідкривати-, понаносити, понаприносити.

Префікси з-, по-, про-, на- можуть не вносити в дієслово додаткового
відтінку. У таких дієсловах вони виступають як словозмінні — з їхньою
допомогою утворюються форми доконаного виду: їсти — з’їсти, шити —
пошити, читати —

прочитати, писати -— написати.

Дієслівні суфікси теж можуть бути і словотворчими і словозмінними. За
допомогою словотворчих суфіксів утворюються нові дієслова від іменників
(обід -»• обідати, сідло -> сідлати, мир —>- Мирити, робітник —>•
робітникуват:и), прикметників (білий -+• біліти, чорніший -> чорнішати,
молодий -> молодити), а також зрідка від займенників, вигуків, часток
(ви -*•

/ч /Ч /х. викати, ой ->- ойкати, так —>-
такати). Словозмінними ці самі

суфікси вважаються тоді, коли вони вживаються для творення форм
недоконаного виду від форм того самого дієслова

,/ч. , /\ /ч

доконаного виду: розв язати — розв язу вати, розвеселити —

розвеселяти, пробити — пробивати.

104. Від поданих дієслів утворіть за допомогою префіксів ще по 5
дієслів.

Боліти, везти, вести, їхати, купити, нести, писати, плисти, світити,
читати.

105. Випишіть в одну колонку дієслова з словотворчими префіксами, а в
Другу — дієслова із словозмінними префіксами. До кожного дієслова першбї
колонки утворіть форми недоконаного виду з тим же префіксом. Чи
утворюються такі форми до дієслів другої колонки?

Винести, додати, приїхати, прикрутити, загатити, поїхати, намалювати,
покрити, підписати, написати, загітувати, замиготіти, відірвати. _ ..^

79

106. Прочитайте. Випишіть дієслова, дієприкметники і дієприслівники з
префіксами. До кожного префіксального дієслова доберіть спільнокоре-неві
іменники.

Ігор ще ніяковіше посміхався, але ревниво стежив за кожним рухом пера
Степана Демидовича. І коли те перо безжально робило свої позначки,
розшукавши-таки якусь граматичну чи стилістичну помилку, Ігор
страдницьки кривився, але мовчав. Та йоли Степан Демидович хвилястою
лінією закреслював якесь слово і над ним чіткими лініями виводив інше,
Ігор, уперто зсунувши брови, поринав у словники. Іноді він у самого
Грінченка знаходив, підтвердження своєї правоти. Що ж, Степан Демидович
із задоволенням визнавав, що таки так: вжитий Ігорем синонім влучніший,
характерніший, і тоді його радощам не було меж.

Господар мовного чистилища ставив у куточку свій підпис і доброзичливо
усміхався. Розчулений Ігор Ружевич щиро дякував, і обоє лишались вельми
задоволені одне одним. (С. «Журахович.)

107. Які з поданих дієслів можуть вживатися з префіксом по-? Якого
значення набуває кожне дієслово з приєднанням цього префікса? Чому
префікс по- не поєднується з рештою наведених дієслів?

Виходити, віяти, густи, заглибитися, знімати, зняти, зрозуміти, крити,
летіти, лити, написати, розспіватися, усміхнутися.

108. Перекладіть українською мовою. Поясніть, які особливості мають
російські префіксальні дієслова порівняно з українськими.

Жила цапля у пруда й состарилась; не стало уж в ней сили ловить рьібу.
Стала она придумьівать, как бьі ей хит-ростью прожить., Она й говорит
рьібам: «А вьі, рьібьі, не знаєте, что на вас беда собирается: сльїшала
я от людей — хотят они пруд спустить й вас всех повьіловить. Знаю я, тут
за горой хорош прудок єсть. Я бьі помогла, да стара стала: тяжело
летать». РьІбьІ стали просить цаплю, чтобьі помогЛа.

Цапля й говорит: «Пожалуй, постараюсь для вас, перенесу вас, только
вдруг не могу, а поодиночке».

Вот рьібм й радьі, все просят: «Меня отнеси, меня отнеси!»

Й принялась цапля носить их: возьмет, вьілетит в поле да й ст>ест. Й
перенесла так много рьіб. (Л. Толстой.)

39. ПРИСЛІВНИКОВІ ПРЕФІКСИ І СУФІКСИ

Л 3 історичного погляду всі прислівники є похідними. Проте Історія
виникнення таких прислівників, як де, там, куди, коли, так, доки, досі,
тут, тоді, туди і под., ховається далеко в глибині віків, а тому на
сьогодні їх слід визнати непохідними.

80

Переважна більшість прислівників утворилася від прикметників (чистий -*-
чисто, теплий -> тепло, добрий -> добре), іменників (дім ~^>- дома, мить
-> миттю, ранок ->- ранком, місце -*- місцями), іменників з
прийменниками (з верху ->- зверху, з-під споду ->- спідсподу, в голос
-+• вголос, в горі -*• вгорі), інших прислівників (куди -х декуди, коли
-*- деколи, інколи, як —>• абияк), дієприслівників (сидячи, лежачи,
крадучись). Багато прислівників утворилося від тих форм іменників,
прикметників, дієслів, які тепер уже не існують, наприклад: здалека,
звисока (короткі прикметники далек, висок поєдналися з прийменником з),
верхи (колишня форма орудного відмінка множини іменника верх), сидя,
нехотя (колишні дієприкметники чоловічого роду).

Прислівники давнього утворення з погляду сучасної мови не поділяються на
значущі частини. До власне прислівникових префіксів належить по-, за
допомогою якого утворюються прислівники від прикметників
(по-батьківському і по-батьківськи) та від числівників (по-перше,
по-друге і т. д.) та що- (щодня,

щоночі). Власне прислівниковими суфіксами є -о та -е у від-

. . Л /v прикметникових прислівниках (швидко, терпляче),
-ому та

рідше -й, які супроводжують творення відприкметникових прислівників за
допомогою префікса по- (по-хазяйському —

—І _ xv
^

по-хазяйськи), -чі (в числівниках двічі, тричі), а також запозичені у
прикметників -ечк-, -єньк-, -ісіпьк-, -есеньк-, що вживаються для
вираження здрібніло-пестливого значення:

-. -х/~х- . .х/^н- ^»^
/\ л Х4^

швиденько, точнісінько, тихесенько, такечки, ондечки І под.
Прислівники, утворені від якісних прикметників, зберігають
ступені порівняння, що утворюються за допомогою прикметникових
словозмінних суфіксів -ш- (іш) та префікса най-:

Л* —? А * /\ —з /-v тепло —і- тепліше, наитепліше,
тонко ~+ тонше -> наитонше.

109. За допомогою префікса по- та суфіксів -ому і, де можна, -й утворіть
прислівники.

Білоруський, бойовий, домашній, зимовий, добрий, козацький,
слов’янський, український, товариський.

Поясніть, за яких умов у цих прислівниках може вживатися суфікс -й.

110. Від поданих нижче слів утворіть похідні іменники, прикметники,
дієслова і прислівники. Введіть утворені вами слова в речення. Запишіть
за зразком.

Синій: синь, синюватий, синіти, синьо. Над нами висне синь небес.
Вдалині мріє синюватий ліс. Синіє смужка далекої річки. На галявині
синьо від розквітлої сон-трави.

Жовтий, білий, сила, біг, радий, квіт.

81

111. Визначте, до яких частин мови належать твірні основи поданих слів.
Працювати, добрячий, сонячний, шевцювати, виступ, вигін,
подвоювати, музичний, височінь, синь, світанок.

40. НРОДУКТИВШ І НЕПРОДУКТИВНІ ПРЕФІКСИ І СУФІКСИ

А Неважко помітити, що одні префікси й суфікси зустрічаються у словах
дуже часто, з їхньою допомогою утворилося багато слів, а інші виступають
лише в поодиноких словах. Чаетовживані префікси і суфікси звуть
продуктивними, рідкісні — непродуктивними.

Префікси завжди дуже продуктивні в дієсловах. Пор.:
виходити, виносити, виписувати, вирощувати, виробляти і

багато ін.; доходити, доносити, дописувати, дорощувати, доробляти і т.
д. До продуктивних належить словозмінний прик-

метниковий префікс най- (найбільший, найжогутніший, найкращий),
словотворчі прикметникові пре- (прегарний, предобрий, премудрий), без-
(безголосий, безбородий, безкрилий), за- (завеликий, зависокий,
задовгий), прислівниковий по- (по-

товариському, по-українському, по-російськи) та ін. В іменниках
виступають тільки непродуктивні префікси па- пагорб,

пасинок, паросток), про,- (прадід, прабаба, прабатько), су-(супутник,
сузір’я), уз- (вз-) (узлісся, узгір’я).

Дуже широко представлені в мові іменникові суфікси. За їх допомогою
утворюються слова на означення осіб за харак-

. , ,. хч . /ч/ч ./»-ч.

тером їх діяльності (робітник, вугільник, будівник, керівник,

подавальник, в’язальник, будильник, фольклорист, геодезист), за
належністю до партій, різних ідейно-політичних напрямів

, .. .

(комуніст, марксист, матеріаліст, атеїст), за походженням з якоїсь
місцевості (полтавчанин, подолянин, харків’янин,

лубенець) і под. Нерідко близькі за змістом слова утворюються за
допомогою різних суфіксів. При цьому одні з них виступають частіше, є
продуктивнішими, інші — рідше. Так, назви жителів міст, сіл, областей
утворюються тепер частіше за

допомогою суфіксів -анин (-янин), -чанин (киянин, львів’янин,
донеччанин), проте деякі з них творяться тільки з суфіксом -ець
(криворіжець, дніпропет ровець, чернігівець), а в слові одесит виступає
зовсім рідкісний суфікс -ит.

82

Переважна частина дієслів має у своєму складі продуктивні суфікси -ува
(-юва), -а (-я), -й (ї), -і-: головувати, слюса-хХ /X …
/\ /Ч /ч /ч

рювати, вивершувати, вибігати, виступати, вселяти, рибалити,

А . /Ч ХЧ

важити, доїти, біліти та Ін. Дуже рідко виступає в дієсловах

, . -, /ч /ч ./ч непродуктивний суфікс
-ва-: забувати, встрявати, повівати.

112. Виберіть із орфографічного словника всі слова з префіксом па-.
Складіть речення з цими словами і запишіть їх.

113. З поданого тексту випишіть слова з непродуктивними префіксами.

На землю впали густі сутінки. З пагорба, що нависав над долиною, селища
не стало видно. Зникло в темряві, й недалеке узлісся. Де-не-де з
суцільного мороку пробивався паросток світла і знову зникав, ніби
провалювався в прірву. Важко і неприємно під таку пору бути в дорозі.
Хочеться швидше дійти до якогось приставку, опинитися серед людей,

У ТеПЛІ. •
;.-., ^-;,.-.:,. .-.;;

41. ПРЕФІКСИ І СУФІКСИ, ЗАПОЗИЧЕНІ :, -у!

з Інших мов

А Поряд із власними, слов’янськими префіксами і суфіксами, українська
мова має й цілий ряд запозичених, переважно з грецької та латинської
мов. Такі префікси і суфікси звуть ще інтернаціональними, бо вони
вживаються в багатьох мовах світу.

Найпоширенішими серед запозичених іменникових і прикметникових префіксів
є а-(адинамія — безсилля), анти-(анти-циклон, антинародний),
архі-(архімільйонер, архіреакційний), контр-(контрнаступ,
контрреволюційний), ультра-(ультрамікроскоп, ультрареакційний). До
запозичених дієслівних префіксів належать де-(декодувати),
дез-(дезактивувати, дезорієнтувати), ре- (реконструювати).

Запозичені суфікси найчастіше трапляються в іменниках і в дієсловах.
Так, іменники на означення осіб за їх фахом, належністю до партій і
політичних течій утворюються за

*~\ Ґ* ^ допомогою суфікса -іст(-ист): болгарист,
піаніст, альпініст,

/\ /ч

футболіст, моторист. Назви політичних напрямів, течій,

суспільних формацій найчастіше містять у собі суфікс -ізм

^^. ^»^ /X XX

(-изм, -їзм): опортунізм, ревізіонізм, альтруїзм, будизм. Серед
іменникових запозичених суфіксів слід ще назвати такі широковживані, як
-атор (агітатор, механізатор), -ер (комбайнер, контролер). У дієсловах
вживаються запозичені суфікси -із-

та -ір (-ир) (обидва завжди у поєднанні з суфіксом -ува-: колек-

деталізувати,

тА /\ /Ч/Ч

командирувати, репетирувати,

ціанувати,

. ЛА . пікірувати).

114. За допомогою префіксів а-, анти-, де-, дез-, ре- утворіть антоніми
до таких слів: колонізація, політичний, інформація, воєнний,
прогресивний, монтаж, санітарія.

115. Від поданих слів утворіть дієслова за допомогою суфіксів -ірува
(-ирува) та -ізува (-изува). Поясніть, у яких випадках пишуться суфікси
-ір-, -із-та -ир-, -из-. Придумайте з утвореними вами дієсловами речення
і запишіть їх.

Бактерія, індустріальний, машина, піке, стабільний, фураж.

116. З поданих речень випишіть слова з префіксами і суфіксами
іншомовного походження. Зробіть розбір їх за будовою.

1. Ярослава рішуче парирувала удар. (Л. Дмитерко.) 2. Літаки зробили
коло, але замість того, щоб іти на посадку, почали пікірувати на
аеродром. (Ю. Мушкетик.) 3. Вулиця йде ламаною кривулькою. Появилися
голі тротуарні плити. Асиметричні, вичовгані ногами перехожих. (І.
Вільде.) 4. Машинна команда настійливо бореться за те, щоб у поході не
було ні диму, ні іскор, які демаскують корабель. (Д. Ткач.) 5. Келембет
повернувся після демобілізації до себе на .завод у рідний цех, майже на
старе місце. (Ю. Яновський.) б. Колекціонування поштових марок, значків
розширює знання дітей про світ, виховує естетичні смаки. (З газети.)

42. ЧАСТИНИ СЛОВА, СПІВВІДНОСНІ З ПРЕФІКСАМИ І СУФІКСАМИ

А Колись, у глибоку давнину, префікси були повнозначними словами. У наш
час теж можна помітити, як окремі повнозначні слова перетворюються у
префікси. Сюди належать переважно запозичені значущі одиниці, які
служать для творення десятків, а іноді й сотень нових слів. Це авш-,
перо-, електро-, мото-, гідро-, кіно-, фото- і под. Усі вони виступають
перед коренями, а отже, ніби виконують роль префіксів: авіабаза,
авіабензин, авіагоризонт, авіамістечко, аерокомета, аеросани, аеросівба,
аерофотографія, електростанція, електромотор, електрообладнання,
мотокрос, • жото-гурток, гідропарк, кіномеханік, фотолабораторія і
багато ін. Окремі корені слів використовуються як суфікси. Порівняйте
слова: пушкініст і пушкінознавець. Це абсолютні синоніми. Неважко
помітити, що суфікс -іст і сполучення кореневої частини із суфіксальною
-знавець мають те ж саме значення. Частина -знавець, співвідносна за
своїм значенням із суфіксом, використовується для творення багатьох слів
на означення фаху: шевченкпмшвець, мовознавець, товарознавець і т. д.

84

За допомогою значущих частин слів, співвідносних із суфіксами,
утворюються нові слова на означення машин і механізмів (місяцехід,
атомохід, мотовоз, нафтовоз, турбовоз, кригоріз, турборіз, гілкоріз,
дерноріз), професій (землероб, хлібороб, склороб, бавовнороб) і т. д.

117. Використовуючи словотворчі елементи авіа-, авто-, аеро-, електро-,
хото-, кіно-, фото-, утворіть і запишіть по п’ять відомих вам слів.
Пригадайте і запишіть три слова, при творенні яких використано по два з
цих словотворчих елементів.

118. Із поданих речень випишіть слова з кінцевими частинами, що
співвідносяться з суфіксами. За зразком кожного з виписаних слів
утворіть ще по п’ять з тією ж кінцевою частиною.

1. Хвилеріз підноситься над водою — з боку гавані на чверть метра, з
боку моря — на два метри, метрів зо три завширшки і з кілометр
завдовжки. (Ю. Яновський.) 2. Нещодавно відбулася нарада товарознавців.
3. Різьблений ґанок з барвистими грушовидними стовпчиками -ніби закликав
до покоїв гостей. (3. Тулуб.)

119. Поясніть, що означає кожна із складових частин у словах аеродром,
гідропарк, дендропарк, барокамера, бібліотека, біосфера, мототрек.
Пригадайте, які слова можна утворити, використовуючи першу і другу
частини кожного з наведених прикладів. Запишіть ці слова за таким
зразком: аеродром, аероплан, ракетодром. Поясніть написання й, і, ї в
словах іншомовного походження.

43. ДАВНІ Й НОВІ ПРЕФІКСИ І СУФІКСИ

А Префіксів в українській мові значно менше, ніж суфіксів. Префікси
стійкіші, ніж суфікси: вони рідше і повільніше змінюються. Давні
пам’ятки української мови засвідчують ті самі префікси (без-, від-(од-),
з-(с-), на-, про-, пере- та ін.), що в й тепер. Більше того, ті
префікси, які вважаються тепер застарілими і вживаються для надання мові
урочистості (пор. у Т. Г. Шевченка: «Возвеличу малих отих рабів німих»)
або з гумористичною метою (пор.: у Т. Г. Шевченка: Та хоч старенький
божий глас возвисьте, дядино), сприймалися як застарілі вже і в давній
українській мові.

У сучасній українській мові є такі слова, в яких суфікси або префікси
можна виділити тільки умовно, бо вони давно вже злилися з кореневими
частинами слів. Префіксів це стосується тільки частково. Так і тепер
уживаються префікси

су- (пор.: супутник), па- (пор.: пагорб), але їх не можна вже виділити в
словах сусід, патока. Що ж до давніх суфіксів, то деякі з них зникли
зовсім. До колишніх суфіксів належать -р (пор.: жир і жити, дар і дати),
-оч (світоч). З погляду словотвірної будови сучасної української мови в
словах жир, дар,

85

пир і под. не виділяється колишній суфікс -р, а в слові світоч —
колишній суфікс -оч.

Навпаки, е дуже «молоді» префікси й суфікси. Вони утворилися недавно
внаслідок об’єднання двох префіксів або суфіксів в одному. До таких
новотворів належать префікси зне-, обез- (знеболити, обезболити),
-івськ-, -нича-. Порівняйте

будову таких пар слів: батьківський і горьківський, капо-сничати і
ліберальничати. У слові батьківський два суфікси:

А А

суфікс присвійності -ів- (як у словах батьків, синів, робіт-

Л ^

ників) і суфікс відносності -ськ- (як у словах сільський,

командирський, учительський). Слово ж горківський утворилося
безпосередньо від псевдоніма видатного пролетарського письменника
Максима Горького — Олексія Максимовича Пєш-кова. Те ж саме стосується і
слів капосничати і ліберальничати. Перше з них утворилося за допомогою
суфікса -а- від іменника капосник, що має в своєму складі суфікс -ник,
друге — від іменника ліберал (слова «ліберальник» немає і не було) за
допомогою нового суфікса -нича-.

Новоутворені суфікси -івськ- і -нича- звуться складними.

120. Спишіть. Виділіть слова із втраченими суфіксами і окремо слова із
складними суфіксами.

1. До них линув невиразний гамір трудового дня на колгоспному дворі. (В.
Кучер.) 2. Малишківські поеми навічно ввійшли в золотий фонд радянської
літератури. 3. Сергій Антонович звик, видно, до оригінальничання свого
помічника, перестав його помічати. (Ю. Шовкопляс.) 4. Укинула Пріська
ложку каші в рот, не пожувавши, ковтнула. (Панас Мирний.) 5. В тиші
хтось грюкнув кришкою парти. (А. Головко.) 6. Добре засмажені зайці,
підпливши жиром, лежали на фарфоровому блюді. (А. Шиян.) 1. Вітальна їх
пісня гучна і крилата жбурляє хлопчину у радісний вир. (П. Воронько.)

121. Утворіть дієслова від іменників дармоїд, церемонія, секрет,
оригінал. Придумайте речення з цими дієсловами і запишіть їх.

44. СПРОЩЕННЯ, УСКЛАДНЕННЯ І ПЕРЕРОЗКЛАД ОСНОВ

А Спрощенням основ називається таке явище, коли зникає межа між двома чи
кількома частинами слова або втрачається якась їх частина. З цього
погляду спрощенням слід називати ті основи, в яких колишні префікси або
суфікси

приєдналися до коренів: сусід -> сусід,

жир

86

жир, орел

орел, гребінь

патока -»- патока, гребінь, погріб -*• погріб

і под. Але це тільки один з різновидів спрощення основ. Трапляються
випадки, коли до кореня приєднується частина колишнього префікса.
Поділімо на значущі частини слово взути; для цього порівняймо взути з
однокореневими назути, озути, що й дають підставу виділити в цих словах
префікси в-, на-, о- і корінь -зу-. Проте історично з в цьому корені
належить до колишнього префікса вз- (порівняйте російські дієслова
взвести, вз(о)рвать і под.). Отже, префікс може не повністю зливатися з
коренем, а тільки частково.

Спрощення основ відбувається й тоді, коли при зіткненні кореня і суфікса
виникає надмірне нагромадження приголосних звуків, наприклад: поїзд —
поїзний.

У рідкісних випадках із складу кореня може виділятися суфікс. Якщо
порівняти між собою слова зонт і зонтик, то можна зробити висновок, що
друге утворилося від першого як його зменшена форма за допомогою суфікса
-ик: зонт — зонтик. Насправді ж перше утворилося від другого. Слово
зонтик прийшло до нас із російської мови, куди воно, в свою чергу,
потрапило із голландської. Його вихідна форма — зокдек — перетворилася в
зонтик, а кінцеве -ик при порів-

л /ч . /\ .

нянні з такими словами, як хвостик, котик, півник І под.,

стало сприйматися як зменшувальний суфікс. Отже, суфікс виділився тут із
складу кореня. Це явище називається ускладненням основи. Існування
зменшеного зонтик викликало потребу появи незменшеного зонт.

Перерозклад основ відбувається тоді, коли до кореня приєднується,
зливаючись з ним в єдину значущу частину, існуючий і тепер суфікс. Так,
слова білка, галка, дошка, хустка здаються за будовою такими самими, як
і лавка,

доріжка, будка і под. Насправді ж у словах лавка, доріжка,

будка виділяється суфікс -к- (пор. лава, дорога, буда), а в словах
білка, голка, дошка, хустка суфікс -к- злився з коренями, тобто відбувся
перерозклад основ.

122. Спишіть. Знайдіть і випишіть слова, в яких давній суфікс увійшов до
складу кореня, тобто відбулося спрощення основ.

1. Всі помисли і прагнення офіцерів були там, між вошами, на полі бою.
(В. Кучер.) 2. Попереду, мов дятел, глухо стукав кулемет. (Петро Панч.)
3. Навіть севастопольські хлопчаки, які спочатку навчаються плавати, а
потім уже ходити,— і ті заздрили його спритності. (Д. Ткач.) 4. Важка
образа ворухнулася тоді в серці Оксена, він хоч і промовчав, але забути
її не міг. (Г. Тютюнник.) 5. — А хіба у вас нікого з рідні нема? — Чому
нема? Батько є. Матері, правда, нема ще з дитинства. (А. Головко.) 6.
Своїх намірів він не сповіряв нікому. (Панас Мирний.) 7. Шелестить осика
тонким листом. (Марко

87

•і*

Вовчок.) 8. Попередня підвода взяла ліворуч і з’їхала з шосе. (В.
Козаченко.)

123. Утворіть усі можливі похідні від таких слів: жир, пасіка, сусід,
птах, батько, патока, заздрість. Виділіть в утворених вами словах
префікси, корені, суфікси і закінчення. Поясніть, чому корені цих слів
не діляться на менші значущі частини.

124. Прочитайте. Випишіть всі відмінювані слова. Зробіть розбір їх за
будовою.

Кожен шофер, у якого серед дороги спустив скат, мав у особі Максима не
лише спостерігача, а й активного помічника. Якщо ж Максимові щастило
натрапити, коли хтось колупався в моторі або взагалі монтував, розбирав
чи збирав якусь річ, зроблену з металу, то булр для нього найбільшим
задоволенням і справжнім святом. Хлопець зупинявся, впивався очима в
залізо, потім активно встрявав у процес і опам’ятовувався лише тоді,
коли мотор було вже розібрано, карбюратор прочищено, а колесо
змонтовано. Але тоді помічав Максим, що вже вечір, що бабуся, мабуть,
вже кілька разів збігала на базарний майдан, обійшла всіх сусідів,
переболіла душею, перехвилювалася. І добре, коли, вертаючись додому,
Максим знав, що батько прибуде з рейсу аж післязавтра. (В. Козаченко.)

125. Спишіть текст, заміняючи в ньому виділені безсуфіксні
слова спіль-

нокореневими суфіксальними.

Молодий мороз пощипував за вуха і щоки. Микола глянув на годинника,
поправив шапку на голові — і заквапився до трамвайної зупинки. «Може,
хоч сьогодні син Ігор не дорікатиме мені: це, тату, твої мартени так
розігрілися, що в місто зима боїться іти… Мороз прихопив, то сніг таки
кілька днів пролежить. Встигне Ігор погасати на коньках та й малого
Романа покатає на санях».

У траглваї гамірно. Давно очікуваний сніг звеселив людські очі. Обличчя
туляться до вагонних вікон, азартно прохукують їх, протирають долонями.

126. Перекладіть уривок з української мови на російську. Випишіть
виділені в українському тексті слова і поряд з ними запишіть їхні
відповідники з російського перекладу. Поясніть усно, що е спільного у
будові українських і російських слів.

Він мріяв про море — стати на капітанському містку й гукнути: «Віддать
швартові!» А тоді ще голосніше: «Повний вперед!» І, стоячи в усіх на
виду, милуватись, як веде свій білий корабель повз дніпровські береги аж
до Чорного моря, а там — далі, далі…

88

Як же не мріяти, коли з-за старого базару долинало вдень і вночі гупання
важких молотів, що клепали остови суден на великому заводі. Потім їх
відвозили в док на Дніпрі, урочисто спускали на воду, і він вкупі з
однолітками бігав дивитися на те диво. (З газети.)

45. СКЛАДНІ СЛОВА

Д Складними називають слова, утворені з двох і більше основ: пароплав,
сухостій, землерийний, працездатний, краєзнавство, п’ятирічка,
перекотиполе, п’ятдесят.

Як видно з наведених прикладів, складні слова утворюються здебільшого за
допомогою сполучних звуків -о- (виступає після твердих приголосних), -е-
(виступає після м’яких приголосних) та -є- ([й] основи + сполучний звук
[е]). Кількісні числівники, виступаючи частинами складних слів, мають
повну форму родового відмінка (п’ятисотенниця, двохатомний), скорочену
форму родового відмінка (двометровий від двохметро-вий). Роль сполучного
звука відіграє в цих випадках закінчення або частина закінчення першого
слова.

127. Прочитайте. Випишіть складні слова, виділяючи основи, сполучний
зяук (якщо він є) і другу основу.

Споруджували під’їзні шляхи, прокладали лінії енерго-передач. Потужні
землесоси намивали на будівельний майданчик пісок. Виростали корпуси
бетонного заводу та допоміжних служб. Для порівняння зазначимо, що
будівельники Трипільської ДРЕС виконали вдвоє більший обсяг робіт, ніж
стародавні єгицтяни під час спорудження відомої всьому світові піраміди
Хеопса.

Якось прокладали трубопровід до насосної станції. Траншею копали вручну,
бо на цій ділянці було проведено ще й кабель високої напруги, що живив
електроенергією двигуни будівельних механізмів. Копали обережно, а тут
ще на тобі — на шляху трубопроводу трапилися пливуни… Члени молодіжної
бригади, що прокладала трубопровід, вирішили далі проводити боротьбу із
стихією. Траншею осушили. Трубопровід проліг там, де його було
передбачено проектом.

128. Із поданих пар слів утворіть складні слова. Запишіть окремо ті, що
пишуться разом, і ті, що пишуться через дефіс. Поясніть правопис
утворених складних слів.

Картопля — саджати, ліс — сплавляти, солома — різати, труд — день,
крекінг — процес, стоп — кран, учень — відмінник, навчальний —
виробничий, плоский — опуклий, темний— зелений.

89

Похожие записи