Реферат на тему:

Лексична синонімія: спроба аналізу функціональної тотожності

Поняття синонімії внутрішньо передбачає наявність не однієї структурної
одиниці, а принаймні двох. Багаточленність є найпершою умовою реалізації
семантичних та стилістичних особливостей синонімів. Оскільки синонімія
виникає тоді, коли декілька назв стосуються одного смислу [Ульманн
1962:38], то ці декілька назв і утворюють синонімічний ряд (СР) –
мікросистему слів, денотативні значення яких об’єднуються інтегруючою
ознакою, а розрізняються диференційними ознаками. Інтегруючі ознаки
(денотат, ядро значення) існують як на значеннєвому, так і на
понятійному рівнях. Диференційні (конотативні) семи – це семантичне
наповнення синонімів одного ряду; семи, за якими слова-синоніми можуть
протиставлятися в межах одного СР.

Одні лінгвісти схильні вважати цю мікросистему суто мовним явищем,
синонімічний ряд розглядають як певну лексичну підсистему, що входить до
однієї лексико-семантичної групи слів [Черняк 1993 : 47-54], інші
доводять незамкненість синонімічного ряду на мовному, мовленнєвому,
стилістичному рівнях [Брагина 1986 : 8,13], що дає змогу будувати ряди
лексичних синонімів з урахуванням мовленнєвих і контекстуальних
ситуацій.

Якщо охарактеризувати синонімію як певну систему взаємопов’язаних
значень окремих слів та словесних зворотів, які функціонують у
загальнонародній мові та мовленні, то стає зрозумілим, що вона чи не
найповніше реалізує свої внутрішні можливості в мовленні, в контекстних
умовах. Виокремимо два погляди на вивчення синонімічних груп слів: а)
дослідження синонімічних рядів, усталених у лексичній системі мови; б)
розгляд синонімів у функціональному плані, що дає можливість відображати
понятійні й експресивні відтінки семантики слова в процесі мовленнєвої
інтерпретації цієї семантики. Адже мовлення не сприймає створений і
зафіксований у мові синонімічний ряд як сталу незмінну одиницю. СР – це
структурне утворення, яке може бути незамкненим як у синхронному, так і
в діахронному планах. В історичній перспективі можна простежити зв’язок
синонімії з полісемією, що ряд синонімів – це не лише взаємозв’язок
близьких за значенням слів, але й база для створення нових асоціативних
зв’язків, асиміляція на понятійному рівні всіма членами ряду певних
абстракцій, які виникають унаслідок продуктивного мислення людини. Тому
дискусійною є думка, що компоненти синонімічного ряду утворюють
синхронну підсистему в загальній мовній системі [Палевська 1967 :
94-104]. Більш слушним видається визначення синонімії як діахронного
явища, яке виконує функцію збереження і розвитку думки, відображає
процеси сталості й змінності мови. В синонімічних рядах відбувається
зміна, переміщення мовних одиниць, чим забезпечується збереження старих
надбань і впровадження нових тенденцій у мові та мовленні [Гречко 1987 :
17-18].

Використання синонімів у мовленні, особливо художньому, завжди зумовлене
прагненням конкретизувати зображуваний факт, передати його в певному
експресивному аспекті. Автор прагне відшукати найоптимальніший варіант
для реалізації виражальних можливостей слова. У зв’язку з цим перед
дослідниками постає питання не лише структури СР, а і його семантичного
обсягу, внутрішньої організації. Зрозуміло, що в умовах
контекстуального, мовленнєвого функціонування слів межі ряду встановити
практично неможливо, оскільки міра семантичної близькості й конотативної
диференціації між членами ряду далеко не однозначна [Франко 1983 : 135].
Тому одні лінгвісти схильні до обмеження синонімічних рядів рамками явно
виражених синонімічних відношень на лексико-семантичному, понятійному
рівнях, на денотативній і конотативній основах [Євгеньєва 1966 : 5],
інші вважають, що синоніми мають властивість означати одне широке
поняття, тому межі синонімічних рядів можна розширювати, оскільки це
незамкнена відкрита мікросистема, що постійно перебуває в русі [Брагина
1986 : 15].

Однак системність виявляється не лише всередині самого ряду. Синонімічні
ряди входять у різні зв’язки один з одним, утворюючи своєрідні
синонімічні гнізда чи гіперсинонімічні групи [Тодор 1993 : 20].
Незамкненість СР – це своєрідна з’єднувальна ланка між мовними нормами
різних епох, між літературними жанрами й мовними стилями, між
соціальними сферами спілкування. Компоненти синонімічного ряду
розташовуються не довільно, не спонтанно, а за певними законами. Кожен
ряд має свою домінанту, або іншими словами ідентифікатор, опорне
(стрижневе, заголовне, реєстрове, центральне) слово, архісему тощо.
Домінанта (ми приймаємо цей термін) безпосередньо називає поняття, є
денотатом, виражає семантичну суть ряду, акумулює й конденсує всі
конотації, є найуживанішою в мовленні. Це точка, з якої починається
вимірювання синонімічності компонентів СР, без неї не може бути виражена
семантична ідея ряду. Лише у відношеннях домінанти зі всіма іншими
компонентами повністю простежуються ознаки синонімічності слів.

Вище ми говорили про зв’язки синонімічних рядів між собою, про
об’єднання їх у більші структурні одиниці – гіперсинонімічні групи.
Треба зазначити, що поняття домінанти є обов’язковим і для цих системних
утворень. Домінанта ГСГ може бути виражена однією лексемою (йти,
дивитися, думати, говорити); можна уніфікувати граматичну структуру
домінанти, використовуючи перифрастичні формування, які часто
трапляються в словникових статтях: про переміщення, про акт мовлення,
про зорове/слухове сприйняття/відчуття, про процес мислення тощо. На
нашу думку, видається доцільним схарактеризувати гіперсинонімічні групи
на понятійній основі: дієслова говоріння/мовлення, мислення, ходіння,
зорового сприйняття і т.ін. Такий підхід дає змогу досліджувати
семантико-стилістичну взаємодію синонімів і синонімічно зближуваних
слів, словосполучень, компаративів, фразеологічних одиниць в умовах
авторського контексту, індивідуально-авторського мовлення.

Більшість дослідників синонімії аналізують ізольовані СР, взяті зі
словників або спеціально підібрані для доведення чи ілюстрування якогось
наукового припущення. Це призводить до прагнення дати категоричне
звужене трактування терміна синонім, унаслідок чого особливості
реального живого використання синонімічних засобів залишаються поза
увагою. Досліджуються не синонімічні реалії функціонування слова в
мовленні, в контексті, а словникові синоніми, синонімічність яких
безсумнівна. Не заперечуючи необхідності точного визначення синоніма,
його лексикологічного вивчення та лексикографічного опису, мову ведемо
про те, щоб узяти до уваги контекстуальну, мовленнєву “поведінку”
синонімів, подивитися на синонімію дещо ширше: дослідивши певну спільну
закономірність і для узуального, й для оказіонального використання
синонімізованих фактів мовлення, говорити не лише про синоніми в
лексикологічно-лексикографічному плані, але й про так звану “синонімічну
ситуацію” [Винокур 1964: 22], яка дає змогу об’єднати всі випадки
синонімізації конструктивно і якісно різних одиниць мови у
лексико-семантичному й функціонально-стилістичному аспектах.

У межах “синонімічної ситуації” розглядаємо функціональні тотожності –
гіперсинонімічні групи, визначивши їх як систему суміжних чи паралельних
синонімічних рядів, де компоненти ряду входять до однієї
лексико-семантичної групи, мають спільний денотат, синонімізуються з
іншими рядами групи в якихось значеннях, обов’язково синонімізуються з
початковим рядом, але різняться характером перебігу дії, семантичними
елементами, стилістичною маркованістю, функціонально-стильовим
використанням. З метою дослідження особливостей побудови функціональної
тотожності ми вибрали з текстів художньої літератури, газетних,
журнальних статей, з розмовного мовлення дієслова зі значенням
говоріння/мовлення.

Одразу ж зауважимо, що увесь зібраний матеріал проаналізувати в межах
даної статті важко, адже це понад 150 одиниць (слів, словосполучень,
компаративів, фразеологізмів), які вступають в синонімічні відношення в
умовах синонімічної ситуації. Безперечно, конструктивну основу
функціональної тотожності становлять синоніми, які є постійними і
надійними носіями семантики. Семантико-стилістичні відношення виникають
між загальноприйнятими синонімами і стилістичними, мовленнєвими,
контекстуальними.

< \ gdX7 )говорити, казати, мовити. Для зручності за основу братимемо слово говорити. Якщо до семи говорити додавати конотативні семи голосно, шумно, безладно, то матимемо синонімічний ряд з домінантою кричати: скрикнути, гукати, волати, лементувати, репетувати, галакати, гармидерити, ґвалтувати, (за)алярмувати: – Тепер кричи, скільки влізе, – думаю я (Гр. Тют.). Усі критики волають – Автора! (Біч.). – Чужий! – скрикнув дівочий голос (Багр.). – Наддай!! Гукав Сірко і лементував ще пронизливіше, ще шаленіше (Багр.). Все качалося клубком, галасувало, й він галасував (Багр.). – А вже ж не хто, – відповів з вулиці Коряк, міркуючи, що горланити йому не личить (Гр.Тют.). – Їдуть, мамо! Їдуть, – раптом заалярмувала Наталка дзвінко (Багр.). – Сцо ти приніс? Сцо то? Бака? - гармидерить малий (Самч.). Але Матвій не виявляв наміру галакати (Самч.). Серед слів цього ряду є два авторських утворення, які виникли на основі семантики іменників, гармидер (розм. безладний галас, метушня) та алярм (застар., рідко: шум, крик), – гармидерити й заалярмувати. СУМ таких одиниць не фіксує. Значення іменників, від яких ці дієслова утворені, та умови контексту дозволяють нам зарахувати ці лексеми до ГСГ слів зі значенням говоріння, а саме – до синонімічного ряду з домінантою кричати, оскільки в них, окрім денотативної семи говорити, присутні конотативні семи голосно, безладно, шумно. Досить наповненим семантично, стилістично й експресивно є ряд слів, значення яких можна передати так: говорити + бездумно, беззмістовно = теревенити, теревені правити (також гнути, розпускати, точити тощо), говорити + багато, часто недоречно, іноді нісенітниці + відтінок зневажливості = верзти, просторікувати, бовкати, пащекувати, торохтіти, ляпати (язиком), базікати, тарабанити, молоти, терендіти, жарити, теленькати, пасталакати, тараторити, патякати, харамаркати, промікрофонити: – Як так можна довго й бездумно теревенити? (Біч.). Партизани не любили теревенів розводити (Ян.). Самі не знають, що верзуть (Самч.). Тимко не мав часу, довго не просторікував (Самч.). – А де гроші? – ляпнув Кіндрат (Самч.). – Ет, базікаєш казна-що (Багр.). – Цить, - бовкнув він (Самч.). – Я з вас бебехи випущу, а тоді вже будете мені патякати (Самч.). Ми тут не прийшли, щоб даремно пащекувати (Самч.). Не торохти (Розм.). – От п’яний меле! Навчився ж ! – А Максим жарить далі (Самч.). Хто це там теленькає? (Гр.Тют.). Почала на цілу губу терендіти: у неї, мовляв, маленька дитина весь день без догляду (Самч.). Наталка схаменулася й швидко затараторила: – Як добре, що ви приїхали (Самч.). А я боюся, щоб наші – не монархісти, а демократи – не промікрофонили, не пробалакали Україну (Журн. “Дніпро”). Дієслова цього ряду, зафіксовані в Словнику української мови зі значенням говоріння, мають стилістичне маркування “розмовне”, “зневажливе”, “фамільярне”. Деякі з них, як-от: бевкати, бовтати, торохтіти, тарабанити, теленькати, жарити, молоти, ляпати входять в синонімічні відношення зі словами цього ряду лише в переносному значенні, тема говоріння простежується в контексті. Лексем терендіти, тараторити, промікрофонити СУМ не фіксує зовсім, але завдяки контексту вони включаються до синонімічного ряду з домінантою теревенити. Слова пащекувати, торохтіти в іншому контекстному оточенні можуть синонімізуватися з іншим семантичним рядом. Скажімо, слово пащекувати входитиме до СР з домінантою лихословити; лексема торохтіти може означати розмову жваву, веселу, швидку, тому стає компонентом ряду, де домінантою є слово жартувати. Досить великий і семантично місткий ряд дієслів на означення говоріння / мовлення утворився із звуконаслідувальних слів. Об’єднує їх те, що всі вони тільки в переносному значенні й обов’язково в умовах відповідного контексту можуть бути компонентами гіперсинонімічної групи дієслів говоріння. Неоднорідне в таких слів експресивне й емоційне навантаження. Сюди долучаємо такі лексеми, як щебетати, туркотати, кигикати, воркотати, бурчати, квоктати, тьохкати, муркотіти, гавкати, цявкати, жебоніти, шипіти, шелестіти: Туркоче й туркоче Наталка, мовби вирішила все за раз розповісти (Гонч.). – Ой таточку Степаню! - кигикнула Маня-маленька, бліда та охрипла (Гр.Тют.). Марія до чоловіка воркотить (Самч.). – Єк., Єк, - перекривав Антін. – Якби ж ти не гавкала! (Гр.Тют.). – Дядя п’яні, – цявкнуло з-під воріт якесь хлоп’я (Гр.Тют.). – Маріє, прошелестіла вона спеченими губами (Явор.). – Що, є? – тьохнула Палажка (Гр.Тют.). Ти чуєш, Матвію, – шипить він, – гад той поліз у панські ворота (Самч.). Поки вештається тут по подвір’ю мати, доти й вони ... як курчатка біля квочки жебонять (Самч.). Одиниці цього ряду шипіти, шелестіти в іншому контекстному оточенні можуть синонімізуватися зі словами ряду, де домінантою є лексема шепотіти, при цьому виявляються конотативні семи тихо, приглушено, ледь чутно тощо. Якщо ж до конотації говорити тихо додамо денотативні значення незадоволено, зі злістю, то слово шипіти увійде до СР з домінантою лаятися/сваритися. Експресивність та стилістична маркованість слів щебетати, жебоніти, тьохкати, туркотати, вуркотіти, дозволяють об’єднати їх в окрему функціональну тотожність за семою говорити + лагідно, хоча слова вуркотати/вуркротіти СУМ пояснює в 4-му значенні як бурчати, виявляти гнів, незадоволення тощо, що дає змогу включити їх до ряду з домінантою лаятися. Лексеми кигикати, тьохкати СУМ не фіксує зі значенням говоріння: вони тлумачаться тільки як звуконаслідувальні. Умови контексту дають можливість трактувати їх як “скрикнути”. Слово “кигикати” має конотат “жалібно”, а слово “тьохкати” – “радісно”, “дзвінко”. Чимало лексичних одиниць синонімізуються з дієсловами говоріння виключно у контексті. Поза синонімічною ситуацією, в словникових статтях ні в прямому, ні в переносному значенні у них не виявлено семи говоріння: розбовтати, видихнути, вирішити, торочити, порушити. Цей розбовтає всім (Самч.). – Пусти, – видихнув Олесь (Гр.Тют.). Потім він (комісар) солодко почухав себе під рукою й тихо вирішив: – Вийдіть геть! (Ян.). Він усе торочить проти Леніна та Маркса (Самч.). Низку проблем, пов’язаних з розвитком російської літератури в Україні, порушив також Вадим Шкода (Газ.ЛУ). Виділені дієслова, вжиті в даних контекстах зі значенням говоріння, СУМ тлумачить їх лише в прямих значеннях. Зважаючи на „поведінку” цих одиниць у певному контексті, ми можемо зарахувати їх до функціональної тотожності дієслів мовлення. Отже, суміжні й паралельні синонімічні ряди ГСГ говоріння/мовлення досить широкі. За рахунок переносного чи тропеїчного вживання одиниці ряду можуть мати по декілька різних конотативних значень, що дає можливість їм входити до кількох різних синонімічних рядів даної групи. Саме в умовах синонімічної ситуації, яка виникає в процесі мовленнєвої діяльності, виявляються диференційні ознаки слів, семантика простежується не лише на лексичному, а й на стилістичному, функціональному рівнях, з урахуванням емоційно-експресивних відтінків одиниць, які вступають у синонімічні відношення і утворюють семантичну функціональну тотожність. Література Брагина А.А. Синонимы в литературном языке. М., 1986. Винокур Т.Г. Синонимия и контекст // Вопросы культуры речи. М., 1964. Гречко В.А. Лексическая синонимия современного русского языка. Саратов, 1987. Евгеньева А.П. Основные вопросы лексической синонимики// Очерки по синонимике совр. русск. лит. яз. М.-Л., 1966. Палевская М.Ф. Проблема синонимического ряда, его границ и возможностей выделения доминанты // Лексическая синонимия. М., 1967 С.94-104. Сиротина В.А. Лексическая синонимия в русском языке. Львов.1960. Тодор О.Г. Експресиви в аспекті синонімії: Автореферат дис. ... канд. філолог. наук. К., 1993. Ульманн С. Дескриптивная семантика и лингвистическая типология // Новое в лингвистике. М.,1962. Франко З.Т. Лексична синонімія // Фонетична, морфологічна і лексична система українських говорів. К., 1983. Черняк В.Д. Функциональные аспекты синонимии и проблемы текстового воплощения языковой личности // Функциональная семантика слова. Екатеринб., 1993. С.47-54.

Похожие записи