Реферат на тему:

Лексична основа української мови як компресована мовна модель

У дослідженнях, що стосуються вивчення лексичного складу сучасної мови,
лінгвістів цікавила в основному лексика, що відрізняється стилістично,
іноді, територією чи середовищем функціонування, а також окремі
семантично або тематично пов’язані угруповання слів. Лексична основа
(далі ЛО) як модель, виділена за певними критеріями з метою компактного
представлення усього словника, окремим об’єктом дослідження ще не була.
Проте її виділення, а також детальний аналіз як з боку словникового
складу, так і з погляду класифікації за парадигматичними групами,
унаочнили би структурно-системну організацію лексики української мови;
виокремлення на її основі парадигматичних класів лексем, виявлення
різноманітних семантичних зв’язків між ними, дослідження їхнього
семантичного опису в одномовних тлумачних словниках полегшили би працю
над адекватною їхньою семантизацією. Своєрідні роду аналоги такої роботи
в англійській [Ogden 1937], німецькій (Хауха), іспанській (Кеністон),
французькій (Гугенейм) (див. про це [Васильева 1967]), польській
[Kurzowa & Zgolkowa 1992], російській [Морковкин 1984] та українській
[Ардан і ін. 1996] мовах створювалися з іншою метою (для полегшення
викладання мови іноземцям), тому не розглядали її як модель.

За критеріями частотності та стилістичної широти було виділено список
слів, кількістю 1389 одиниць (Див. детальніше: [Бук 2004]). Перевірити,
чи такий виділений за формальними критеріями список слів є конгломератом
непов’язаних між собою лексем, чи певним чином організованою системою,
що покриває/не покриває всі сфери діяльності людини — принципове
питання.

Оскільки мовна картина світу не зводиться до концептуальної, слова ЛО
було згруповано відповідно до семасіологічного, а не ономасіологічного
підходу. Таке вирішення питання класифікації лексики не нав’язує
апріорних схем і є більш природнім для мовного матеріалу. На першому
етапі досліджувані одиниці було поділено за частинами мови як найбільш
загальними лексико-граматичними розрядами слів (зафіксовано усі частини
мови крім вигука); на другому етапі слова було об’єднано в групи на
основі спільних семантичних ознак (синонімічні ряди, антонімічні пари,
гіперо-гіпонімічні, партонімо-холонімічні (“меронімічні” за іншою
термінологією [Malmkjaer 1991: 301]) та конверсивні групи). Різні типи
груп було виявлено в межах різних частин мови. Синонімічні та
антонімічні простежуються у всіх частинах мови (шлях, дорога; заходити,
входити; тяжкий, важкий; звичайно, очевидно; біля, поруч; ось, от;
надія–страх, заходити–виходити, холодний–гарячий; швидко–довго, до–від,
так–ні; ще–вже та ін.), гіперо-гіпонімічні групи наявні в іменниках,
дієсловах та прикметниках (кімната–кабінет, клас, зал; почувати–любити;
людський–жіночий та ін), групи, об’єднані зв’язком конверсії, є в
іменниках, дієсловах, прийменниках і сполучниках (чоловік–дружина,
дати–взяти, серед–навколо, якщо–то і ін.), партонімо-холонімічні групи
зафіксовано лише в іменниках (тіло–голова, рука, нога; рука–палець та
ін.).

На третьому етапі залежно від сигніфікативної чи денотативної специфіки
лексичного значення слова ці невеликі угруповання об’єднано в
лексико-семантичні або тематичні групи. Дієслова, наприклад, утворюють
лише лексико-семантичні групи, а іменники, прикметники та прислівники
мають також і тематичні групи. Наприклад, іменники з денотативним
лексичним значенням природних утворень становлять відповідну тематичну
групу: гора, поле, ліс, степ, море, річка. Іменники із сигніфікативним
лексичним значенням часу творять відповідну групу: час, рік, місяць,
тиждень, година, хвилина. Прикметники об’єднуються в лексико-семантичні
(наприклад, “про?стору”: короткий, високий, низький, глибокий) і
тематичні (наприклад, “виробництва”: виробничий, трудовий, робочий,
професійний, технологічний) групи. Лексико-семантичні групи часу, руху,
відношень, простору і т.д. зафіксовані у всіх частинах мови.

Ґрунтуючись на цих лексико-семантичних групах, було виділено – для
дієслів – лексико-семантичні поля руху, стану і відношення; іменникові
групи не настільки строго організовані: найбільш релевантною
характеристикою іменникового значення є конкретність/абстрактність. У
межах конкретних іменників слова об’єднано в групи “жива” / “нежива
природа”, “людина та суспільство”.

В абстрактних іменниках є важливою ознака, що вказує, з яким типом
понять семантично пов’язане слово: з людиною, її роботою,
характеристикою мислення чи тіла і т. ін. Подібна ситуація з
прикметниками та прислівниками.

У результаті викристалізувалися семантичні поля, що об’єднують слова
різних частин мови. Це семантичні поля людини, її тіла, мисленнєвих
характеристик і розуму, її роботи, особистісних стосунків і ставлення,
соціальних інституцій і бюрократії, живої і неживої природи, загальних
категорій, таких як час, простір, існування, кількість, якість та деякі
інші.

Для з’ясування, чи охоплюють названі лексичні поля всі сфери діяльності
людини, їх зіставлено з інваріантною схемою логічної моделі світу,
отриманою шляхом порівняння ідеографічних словників різних мов:
англійської – П. Роже, німецької – Р. Халліга і В. фон Вардбурга,
Ф. Дорнзайфа, іспанської – Й. Касареса, чеської – Й. Халлера, польської
– А. Марковського, російської – В. Морковкіна та української –
Ж. Соколовської. Насамперед спробуємо подати їхній короткий огляд з
метою показати основні відмінності картини світу, яку вони відображають.

П. Роже [Roget 1977] поділив усю лексику англійської мови початково на
вісім рівнозначних між собою груп: І. “Абстрактні відношення”
(існування, відношення, кількість, число, напрям, час), ІІ. “Простір”
(розмір, структура, форма, рух), ІІІ. “Фізика” (температура, світло,
електрика та електроніка, механіка та ін.), IV. “Матерія” (органічна та
неорганічна), V. “Відчуття” (дотик, смак, запах, зір, слух, звук),
VI. “Інтелект” (інтелектуальні процеси, стани свідомості і ін.),
VII. “Воля” (умова, дія, авторитет і контроль, підтримка та опозиція і
ін.), VIII. “Почуття” (симпатія, моральність, релігія і ін.), які далі
ступенево діляться на ще менші.

8(“бажання і вчинки”, “відчуття”, “почуття, афекти, риси характеру”,
“мислення”). Слова останніх чотирьох груп описують суспільні відносини
та культурні явища.

Інший поділ німецького словесного простору запропонували Р. Халліґ і
В. фон Вартбург [Караулов 1964: 256-257]. Вони поділили універсум на три
головні сфери: “всесвіт”, “людина” та “людина і всесвіт”. Кожна з тих
сфер обіймає по декілька поняттєвих полів, і в сумі виходить 10 великих
комплексів полів (“небо і небесні тіла”, “земля”, “рослинний світ”,
“тваринний світ”, “людина як жива істота”, “душа і розум”, “людина як
суспільна істота”, “суспільна організація та суспільні інституції”, “а
priori”, “наука і техніка”). Ці комплекси далі ступенево діляться на
конкретніші поля.

На цій праці ґрунтується ?esky slovnik v?cny a synonymicky
[Haller 1974]. У вступі автори пишуть, що відступили від схеми
Р. Халліґа і В. фон Вартбурга тільки там, де чеський мовний матеріал
вимагав іншого упорядкування. На практиці різниця між схемами обох праць
справді мінімальна.

Й. Касарес [Караулов 1964: 248-249] побудував синопсис іспанської мови,
поставивши в центрі, відповідно до свого світогляду, “Бога”; далі йде
“Всесвіт”, що поділений на органічну (сюди входять “матерія й енергія”,
“фізика і хімія”, “географія, астрономія, метеорологія”, “геологія,
мінералогія”) і неорганічну матерію (сюди входять рослинний і тваринний
світи). Тваринний світ включає власне “тварини” та “людину”, остання
група ділиться на “індивіда” та “суспільство” з подальшим розгалуженням,
зокрема індивід — на групи “людина як жива істота”, “людина як розумна
істота” і “людина як агент дії”, а “суспільство” — на групи
“комунікація, почуття, думки”, “соціальні інститути”, “ремесла, робота,
служба”.

А. Марковський [Markowski 1990] розклав польську лексику за схемою з “Я”
на вершині на два основні поля: “Я стосовно себе” і “Я стосовно інших”
(стосовно інших людей і речей). У першому полі є два підполя: 1. “Я як
фізична істота” (“моє тіло” та “те, що слугує моєму тілу”) і 2. “Я як
психічна істота” (“мої думки” та “те, що слугує моїм думкам”); в другому
полі є теж два підполя: “Я стосовно Бога” (“моя віра” та “те, що слугує
моїй вірі”), “Я стосовно людей” (“моє ставлення до інших” та “те, що
слугує мені та іншим”).

В. Морковкін [Морковкин 1984] запропонував ієрархічне логічне бачення
світу російської мови, що ґрунтується на викладанні її як іноземної. У
“Всесвіті” на принципах дихотомічного поділу він визначив такі
концептуальні сфери: “абстрактні відношення”–“матеріальний світ”,
“неорганічний світ”–“органічний світ”, “рослини”–“істоти”, “нерозумні
істоти”–“людина”; в “абстрактних відношеннях” визначено “існування”,
“простір”, “час”, “зміни”, “кількість”, “якість” та “відношення” з
подальшим дрібнішим членуванням.

Українська дослідниця Ж. Соколовська [Соколовська 2002] побудувала
універсальну схему, придатну, на її думку, для будь-якої мови (включно з
українською), відповідно до гносеологічних та онтологічних параметрів.
Гносеологічні поняття, такі як існування, простір, час, рух, окреме,
кількість, якість, відношення, розташовано по вертикалі, а онтологічні
поняття, такі як “природа”, “людина” та “суспільство”, розташовано по
горизонталі. На перетині ліній цього смислового каркасу, за задумом,
розміщується уся лексика.

У результаті такого порівняння восьми синоптичних схем ідеографічних
словників було виявлено на різних рівнях ієрархії їхню спільну частину,
яка, незважаючи на розбіжності у світогляді укладачів, виявилася
достатньо значною (подаємо назви основних сфер): природа, включаючи
сфери від неба до тварин, людина з тілом і розумовими характеристиками,
стосунки між людьми, суспільство і релігія, та незалежні категорії такі
як існування, простір, час, рух, кількість, якість та деякі інші.
Порівнявши їх із визначеними нами семантичними полями, виявлено, що вони
фактично повністю корелюють.

Проте є деякі особливості, наприклад, зауважено загальну тенденцію до
абстрактності одиниць ЛО, і це виявляється не лише у великій кількості
абстрактних іменників, а й у дієслівних значеннях. У багатьох випадках в
ЛО ввійшли дієслова (найбільш нейтральні), що стоять на вершині цілого
класу в ідеографічному словнику (наприклад, ввійшло говорити, а не
шепелявити, кричати чи шепотіти). В ЛО є багато слів, пов’язаних з
нормою (типовий, нормальний, відповідний, звичайний, природній,
особливий та ін.), робочим процесом (стадія, етап, метод, спосіб,
технологія, прийом, режим та ін.), керівними професіями (керівництво,
президент, директор, керівник, заступник та ін.). Також зауважено
відсутність слів на позначення смаку, сторін світу, пір року, днів
тижня.

Незважаючи на деякі згадані особливості, список слів, який ми відібрали
основі критеріїв частотності та функціональної необмеженості, можна
назвати ЛО української мови, оскільки вона охоплює усі поля людської
діяльності, її одиниці тісно пов’язані між собою семантичними зв’язками.
З цього погляду ЛО української мови – компресована мовна модель.

Література

Ардан В. Р., Бацевич Ф. С., Партико З. В. Комп’ютерний словник-мінімум
української мови // Мовознавство. 1996. № 4-5. С. 34-40.

Бук С. Н. Методика виділення ядра лексичного мінімуму української мови
// Мова і культура. К., 2004 (у друці).

Караулов Ю. Н. Общая и русская идеография. М.: Наука, 1976. 356 с.

Методика преподавания иностранных языков за рубежом [Сб. статей]. Пер. с
англ., франц. и нем. Состав. М. М. Васильева и Е. В. Синявская. М.:
Прогресс, 1967. 464с.

Морковкин В. В. Комплексный учебный словарь “Лексическая основа русского
языка”. М.: Русский язык, 1984. 1167 с.

Соколовська Ж. П. Картина світу та ієрархія сем // Мовознавство. 2002.
№6. С. 87–91.

?esky slovnik v?cny a synonymicky / Jiri Haller. Praha: Statni
pedagogicke nakladatelstvi. T. 1. 1969. LVI, 291 s. T 2. 1974. LII,
595 s.

Dornsief F. Der Deutsche Wortschatz nach Sachgruppen: Versuch eines
Ordnungsschemas. Berlin: Akademie, 1963. 315 s.

Markowski A. Leksyka wspolna ro?nym odmianom polszczyzny. Warszawa:
Uniwersytet Warszawski, Wydzia? Polonistyki, 1990. T. 1. 364 s., T. 2.
256 s.

Ogden C. Basic English. A general introduction with rules and grammar.
6-th edition. London, Kegan Paul, Trench, Trubner and Co., Ltd, 1937.
95 p.

Roget’s International Thesaurus. 4 изд. Robert L. Chapman. New. York,
1977.

Slownik-minimum j?zyka polskiego: podr?cznik do nauki j?zyka polskiegо
dla szkol podstawowych i obcokrajowcow / Zofia Kurzowa, Halina Zgolkowa.
Poznan: SAWW, 1992. 215 s.

The Linguistics Encyclopedia. Edited by Kirsten Malmkjaer. North
American Consultant Editor James M. Anderson. London; New York:
Rougtledge, 1991. 575 s.

Похожие записи