Реферат на тему:

Лексична інтерпретація концепту земля у поезії Євгена Гуцала

Вивченню концептів присвячено праці Н. Арутюнової, С.
Аскольдова-Алексєєва, К. Голобородько, В. Жайворонка, О. Шмельова та
інших мовознавців.

Під концептом розуміємо фрагмент знання, ментальний образ, що виникає як
превербальне утворення, яке частково вербалізується і знаходить
вираження в мові. У концепті міститься інтралінгвальна та
екстралінгвальна інформація, тобто „знання про мову” й „знання в мові”
[Таран 2002: 12].

Термін „концепт” походить із латинського conceptus і означає “думка”,
„поняття”. Лінгвістичне опрацювання поняття „концепт” активізувалося у
зв’язку із тезаурусним вивченням лексики і визначенням принципів
укладання ідеографічних словників. Концепту може відповідати інформація
про предметно-логічні зв’язки даної реалії з іншими, про асоціативні
культурологічні зв’язки, які відновлюють мовні об’єднання між даною
реалією та іншими; про істотні та неістотні ідентифікуючі ознаки
[Голобородько 2002: 28-29].

Українські мовознавці І. Богданова, К. Голобородько, І. Дишлюк,
Н. Лисенко, Н. Лобур, Т. Скорбач, О. Таран, О. Тищенко, С. Форманова
значну увагу приділили вивченню концепту „земля”. Зокрема, Н. Лобур
зазначає: „Системи символів етнокультурних спільнот мають у своєму
арсеналі концептуальні центри, які творять ментальний портрет народу.
Одним із таких центрів, що здавна впливав на формування ментальності
українців, є концепт землі” [Лобур 1996: 22].

Досліджуючи мову творів М. Коцюбинського, С. Форманова зауважує, що
індивідуально-авторська мовна картина світу письменника не мислиться без
ключового слова „земля”. „Земля” у М. Коцюбинського – це життя, хліб,
спокій, доля. Це щось живе, життєдайне, без чого не можна уявити долю
селянина-хлібороба [Форманова 1999: 10-11].

Якщо проаналізувати творчість Т. Осьмачки, то слід підкреслити, що
Богородичний мотив в образі землі характерний для ранніх його творів; в
образах, створених пізніше, провідним є архетип матері-землі [Лисенко
2003: 9].

Ідилічний характер простору в поезіях Л. Боровиковського,
А. Метлинського, М. Костомарова, М. Петренка зумовлює те, що в їхній
мовній картині світу активно функціонують лексико-семантичні групи слів,
що виражають великий простір (напр. степ, поле, море, світ, земля)
[Богданова 2002: 8].

Специфіка лексеми земля в поезії Є. Гуцала побудована на народній
символіці про цей образ. Концепт земля є невід’ємним чинником формування
ментальності українців. Прив’язаність до землі як національна
характеристика знаходить своє відображення в образній паралелі земля –
ґрунт, наприклад: Коли землю орють. І тоді, коли в землю саджають / і
кладуть твої бульби у борони під лемеші [Тут і далі вказується лише
сторінка з видання: Гуцало V: 49].

Репрезентуючи образ землі, Є. Гуцало передусім актуалізує семему
„країна”. На основі семантичних зв’язків сприйняття землі членується на
Вітчизну – рідну сторону і чужину, наприклад: Вітчизно, в гордій
пекторалі, / Вітчизно, в рідній стороні, / чим залечу від тебе далі – /
тим ближча ти стаєш мені… [39].

Нерідко в поезії Є. Гуцала Земля – це планета в безмежному космосі,
напр.: Земля із відстані великої – зоря, хоча вона й лишається Землею, /
і кожен з нас також стає зорею / що в галактичних не минається морях
[86].

Осмислюючи вплив географічного елементу (безмежні простори землі) на
розвиток світогляду українців, Є. Гуцало надає лексемі земля семи
простір у контексті: Любове, де ми будем жити?.. / Мабуть, в отому
курені, / де стіни зведено з блакиті, / а долом – простори земні [76].

Крім того, в лексемі „земля” актуалізується сема „місце життя і
діяльності людей” [СУМ ІІІ: 557], наприклад: Ми живемо отут, на землі,
край Чумацького Шляху, / на узбіччі, де пахне полин і блакитний чебрець
[19].

У Гуцаловій поезії фіксуємо чимало сполучень зі словом земля: степова
земля, тверда, холодна, весняна, зимова, вічна, отча, українська, рідна,
жива, молода, стара, чудотворна і т.д.

У поетичному ідіолекті Є. Гуцала взаємини людини і землі, людини і
природи стають домінуючими, тому досить продуктивною є асоціативна
паралель земля – людина. Треба зазначити, що функціонування лексеми
земля у подібних контекстах супроводжується актуалізацією певних
властивостей (земля (ґрунт) – душа)), як-от: Лопату взявши, відкопаю / у
степовій землі твердій / те, що ніколи не минає / і не мине в душі моїй
[38].

Вивчення поетичних інтерпретацій образу землі дозволяє визначити його
функціонування в різноманітних персоніфікованих контекстах, побудованих
на метафоричній основі. Ці структури відбивають художнє бачення Є.
Гуцала, його розуміння моделі світобудови, семантично наповнюючи лексему
земля новими конотаціями: земля – живий організм, наприклад: Валторни
вітру сяють у полях, / гойдаються разом з озиминою. / Валторни сяють –
грою неземною / заслухалась удосвіта земля [65]. Мов жива істота, Земля,
здатна до виконання дій, властивих лише людині: Відмикає всю землю – й
земля постає чудотворна, / бо ключами її відмика чудотворна весна, — / і
сміється, й зітхає земля, наче жінка – валторна, / і радіє, і плаче,
неначе валтона вона [185].

Поет порівнює землю з жінкою. Взаємодію образу землі з семантичним
комплексом „жінка” змодельовано на основі емоційного сприйняття людини,
порівн.: Земля, світаючи, всміхнулась, неначе жінка, горілиць [235].

Метафорика Є. Гуцала ґрунтується не тільки на традиційних поетичних
засобах, знаходимо й індивідуальні образні перенесення в контекстах, де
земля уподібнюється до частин людського тіла, наприклад: Земля тим оком
з глибини дивилась, і циклопічна магія його / таку непереборну мала
силу, / неначе спопеляючий вогонь [95].

Земля у поезії Є. Гуцала може „відчувати”: Станемо думами… Думами чом
би й не стати! / Думами, що не заснули – і вже не засплять… / Буде
земля нас під серцем своїм відчувати, / буде під серцем своїм відчувати
земля [326].

?

oe

V ^ h A A Oe O a

ae

8душа землі живої – природи розум – душа народу визначає проблемні
питання, які хвилюють поета – сенс життя, генетичний зв’язок людини і
природи, наприклад: Природи розум – цей словник природи, / душа землі
живої – цей словник, / безсмертний геній нашого народу, / душі народу
неповторний лик [92].

Асоціативна паралель душа землі – душа народу містить спільний елемент
душа, що актуалізує сему життя, відбиває внутрішній стан людини і землі,
наділяючи останню людськими якостями.

У засобах вираження лексеми земля спостерігаємо представлення її не
тільки в асоціативних зв’язках земля – ґрунт, а й в образній структурі
земля – рідний край. Поетичні тексти побудовані на основі звертань,
репрезентують тісний взаємозв’язок між словосполученням рідна земля і
лексемами сила, зцілення, снага, наприклад: Щоб мене зневіра не скосила,
/ щоб не подолали вороги, — / земле рідна, влий своєї сили / і вділи
цілющої снаги! [94].

Землю як рідний край поет характеризує через введення в контекст лексеми
любов. Такі конструкції, поширюючись іншими словами, конкретизують у
структурі рідний край – любов сему „душевне тепло”, як-от: В теплий
вирій летять восени журавлі, / В теплий вирій летять, а весною вертають
/ Та любов зостається на рідній землі, / Та любов зостається / І нас
зігріває! [74].

Заслуговує на увагу поетова інтерпретація поетом лексеми земля в
індивідуально-авторських перифрастичних конструкціях. Зазначимо, що
більша частина таких сполучень у своєму складі має пояснювальні
компоненти. Характерною особливістю поезії Є. Гуцала є вплив на значення
перифрази контексту, який, до того ж, підсилює емоційно-експресивний
заряд вірша. Такі перифрази створюють асоціативну паралель грудка землі
– серце. Розгорнутий образ землі – серця, яскраво доповнений лексемами
груди, пальці, жилка, пульс, зумовлює нові контекстуальні елементи
смислу: Грудка землі б’ється у грудях. / Торкніться пальцями жилки на
скроні – / Почуєте пульс батьківщини [74]. Тому тема землі як сенсу
існування яскраво простежується в поетичному ідіолекті Є. Гуцала, а
грудка землі стає концентрованим символом, що має
індивідуально-авторську інтерпретацію. Грудка землі в Гуцаловій поезії –
це відчуття постійного зв’язку з рідною землею.

Спільні семантичні нюанси „сердечність”, „щирість”, „далеч” стійкого
словесного блоку земля – серце відшукує в контекстах, де асоціативні
можливості слова дають змогу будувати паралельні реалії земля – серце –
лист – минуле – майбутнє, як-от: Нехай про нас у далечі космічній /
сердечним щемом серця розповість / земля – цей найщиріший лист у
вічність, / з минулого в майбутнє тепла вість…[120].

Уміння будувати паралельні асоціації спостерігаємо на порівняльній
структурі вірша, де лексеми земля і поет пов’язані, конотуючи семи
„безсмертя”, і „невмирущість”, наприклад: Отак віднині й житимем,
відкривши / в душі весни правічно світовій: / поет – немов землі
безсмертні вірші, / земля – поетів невмирущий вірш [188].

Є. Гуцало вживає у своїй творчості поетичну модель земля – космос, де
лексема земля набуває сем „слабкість”, „ранимість”, функціонуючи з
яскраво вираженою експресивною оцінкою, що сприяє підвищенню емоційного
тону вірша. Образний відповідник космос суттєво впливає на елемент
значення лексеми земля, актуалізуючи сему „вічність”, як-от: У ночі
травневі скрипкове зелене гілля / Цвіло солов’ями, світилося шалом
пташиним, – / І вічним органом здавалася вічна земля, / Що в космосі
лине на крилах слабких, солов’їних [51].

Поетично-філософська паралель земля – пісня стає авторським
відображенням „музичності” як гармонії життя. Лексема земля, як
домінанта парадигматичного ряду земля – насінина – скрипка – пісня,
надає образу скрипки, що „не соки пила, а майбутні пісні” сем
„поєднання”, „забезпечення живлення”, наприклад: Та скрипка зросла із
насінини колись навесні, / вона брунькувала і бростю вона дивувала. / Не
соки пила із землі, а майбутні пісні, / зелені, як рута, і сині, як
небо, хорали [50].

Отже, концепт земля в поезії Є. Гуцала має оригінальне трактування.
Поряд з лексемами степ, море, небо, річка, туман, зоря, сонце, шлях та
іншими автор використовує образ землі для вираження простору, який у
поета завжди відкритий, безмежний і незамкнений. Семантика архетипу
земля наповнена індивідуально-авторським світосприйняттям, оригінальною
образністю; часто відбувається переосмислення значень слова.

ЛІтература

Богданова І. Є. Стилістика художнього простору у творчості харківських
поетів-романтиків 20-40 років ХІХ ст.: Автореф. дис…. канд. філол..
наук. Харків, 2002. 20с.

Голобородько К. Ю. Лінгвістичний статус концепту // Культура народов
Причерноморья. Симферополь. 2002. № 32. С. 27-30.

Гуцало Є.П. Твори: В 5 т. Т. 5: Поезії, статті. К.: Дніпро, 1997. 576
с.

Лисенко Н. Метафора і символ у поетичному ідіостилі Тодося Осьмачки:
Автореф. дис…. канд.. філол. наук. Харків, 2003. 16 с.

Лобур Н. Культ землі в українській мові // Дивослово. 1996. № 3. С.
22-23.

Скорбач Т. В. Мовний образ простору в поезіях М. Семенка і В. Поліщука:
Автореф. дис. … канд. філол. наук. Харків, 1999. 18 с.

Словник української мови: В 11-ти томах. К.: Наукова думка, 1970-1980.

Таран О. Семантика символів природи в поезіях Олександра Олеся:
лінгвопоетичний та етнокультурний аспекти: Автореф. дис. … канд.
філол. наук. Харків, 2002. 20 с.

Форманова С. Ключові слова у мовній картині світу Михайла Коцюбинського:
Автореф. дис. … канд. філол. наук. К., 1999. 15 с.

Похожие записи