Реферат на тему:

Кличний відмінок іменників. Звертання, що складаються з кількох назв.
Відмінювання прізвищ

Кличний відмінок іменників. Звертання, що складаються з кількох назв

В українській мові звертання обов’язково виражається кличним відмінком
іменника. Використання у звертаннях форм називного відмінка (що властиве
російській мові) для української мови є ненормативним. Наведемо основні
правила творення кличного відмінка іменників.

1. Кличний відмінок іменників І відміни

Іменники твердої групи утворюють кличну форму за допомогою закінчення
-о: Василино, Галино, Миколо, колего, мамо, донечко. Іменники м’якої
групи у кличній формі мають закінчення -є (-є): нене, закрійнице, Насте,
Ілле, Маріє, Ксеніє, Зоє. Закінчення -ю утворює кличний відмінок
іменників м’якої групи, що означають жіночі пестливі імена та назви
жінок: Галю, Таню, Марусю, бабусю, тітусю.

2. Кличний відмінок іменників II відміни

2.1. Закінчення -у мають:

а) іменники твердої групи (зокрема із суфіксами -ик-, -ок-, -к-):
братику, хлопчику, синку, батьку, внучку, Петрику, Івасику;

б) іншомовні імена з основою на г, к, ж: Джеку, Жаку, Ніку, Алі-ку,
Гайку, Олегу, Майку, Людвігу, Генріху, Фрідріху;

в) деякі іменники мішаної групи з основою на шиплячий та р (крім ж):
викладачу, глядачу, укладачу, лікарю, поштарю, секретарю, товаришу (але
каменяре).

2.2. Закінчення -ю виступає у іменників м’якої групи: вихователю,
дідусю, Віталію, Геннадію, Костю, Олесю, Ігорю.

2.3. Закінчення -є мають:

а) безсуфіксні іменники твердої групи: брате, голубе, куме, парубче,
друже, пастуше, Іване, Петре, Степане, Володимире, Ярославе (але: діду,
сину, тату);

б) іменники твердої групи із суфіксами -ист-, -іст-, -ор-, -тор-,
-атор-, -ер-, -ир-: радисте, альпіністе, професоре, директоре, ректоре,
адміністраторе, режисере, комбайнере, бригадире, командире;

в) іменники м’якої групи із суфіксом -ець-: молодче, хлопче, кравче
(але: бійцю, знавцю, добровольцю);

г) деякі іменники мішаної групи (зокрема власні назви з основою на ж, дж
і загальні назви з основою на р, ж): Довбуше, Джордже, газетяре,
кресляре, стороже.

3. Кличний відмінок іменників III відміни

У кличному відмінку іменники III відміни мають закінчення -є: розкоше,
радосте, Любове, Аделе, Нінеле.

4. Кличний відмінок імен по батькові

Імена по батькові жіночого роду мають у кличному відмінку закінчення -о,
імена по батькові чоловічого роду — закінчення -у: Ірино Петрівно, Надіє
Михайлівно, Степане Івановичу, Петре Васильовичу.

5. Звертання, що складаються з кількох назв

5.1. У звертаннях, що складаються з двох власних назв (імені та по
батькові) або із загальної назви та імені, обидва слова мають форму
кличного відмінка: Григорію Семеновичу, Ірино Андріївно, пане Максиме,
друже Іване, тітко Маріє.

5.2. У звертаннях, що складаються із загальної назви й прізвища, кличну
форму має загальна назва, а прізвище виступає у формі називного
відмінка: пане Чорний, добродійко Прищепа, депутате Соко-ловський.

5.3. У звертаннях, що складаються із двох загальних назв, кличну форму
обов’язково має перше слово, друге може виступати у формі як називного,
так і кличного відмінка: добродію секретар (секретарю), пане голово
(голова), товаришу майоре (майор).

Відмінювання прізвищ

1. Жіночі й чоловічі прізвища на -а, -я, що належать до іменникового
типу, відмінюються, як іменники І відміни:

н. Щербина Кучеря Заведія

р. Щербини Кучері Заведи

д. Щербині Кучері Заведи

3. Щербину Кучерю Заведію

0. Щербиною Кучерею Заведією

м. при Щербині при Кучері при Заведії

У прізвищах з основою на г, к, х на взірець Брага, Кочерга,
Пані-будьласка, Морока, Муха при відмінюванні відбуваються чергування,
як й у відповідних загальних назвах: розказати Бразі Миколі, дорікати
Максимові Кочерзі, надіслати панові Панібудьласці, подарувати Мороці
Оксані, видати свідоцтво Мусі Матвію. В офіційних документах бажано
вживати такі прізвища у вихідній формі.

2. Жіночі прізвища на -а, -я і чоловічі прізвища на -ий, -ій, що
належать до прикметникового типу, відмінюються, як відповідні
прикметники: Ільницька, Ільницької, Ільницькій; Задорожня, Задорожньої,
Задорожній; Головатий, Головатого, Головатому; Завгородній,
Зав-городнього, Завгородньому. Прізвища чоловічого роду у місцевому
відмінку мають варіантні форми: при Головатому (Головатім), при
Завгородньому (Завгороднім). У науковому та офіційно-діловому стилях
допускається вживання лише першої з цих форм.

3. Жіночі прізвища на -о, -й і на приголосний не відмінюються:
відзначити роботу Білоус Алли Олександрівни, стаття Стефанії Хим’як,
привітати Людмилу Федорівну Біжик, нагородити Світлану Гелемей,
працювати разом з Ніною Головко, виступ сестер Байко.

4. Чоловічі прізвища на -о і на приголосний (крім тих, що утворені за
допомогою присвійних суфіксів) відмінюються, як відповідні іменники II
відміни. Прізвища на -ьо типу Кузьо, Маньо, Худьо відмінюються як
іменники м’якої групи. У давальному і місцевому відмінках прізвища цієї
групи мають варіанти. От взірці відмінювання таких іменників:

Н. Гнатюк Ухач Стець

Р. Гнатюк-а Ухач-а Стец-я

Д. Гнатюк-ові(-у) Ухач-еві (-у) Стец-еві (-ю)

3. Гнатюк-а Ухач-а Стец-я

О. Гнатюк-ом Ухач-ем Стец-ем

М. при Гнатюк-ові (-у) при Ухач-еві (-у) при Стец-еві (-ю)

н. Кузьо Захожай Гайченко

р. Куз-я Захожа-я Гайченк-а

д. Куз-еві (-ю) Захожа-єві (-ю) Гайченк-ові (-у)

3. Куз-я Захожа-я Гайченк-а

0. Куз-ем Захожа-єм Гайченк-ом

5. Чоловічі прізвища, утворені за допомогою присвійних суфіксів -ов, -ів
(-їв), -ин, -ін (-їн) відмінюються, як іменники твердої групи II
відміни, але в орудному відмінку вони мають прикметникове закінчення
-им. У непрямих відмінках прізвищ на -ів суфіксальне і може зберігатися
або переходити в є або в о. В сучасній українській мові обидва варіанти
визнаються нормативними. Наведемо взірці відмінювання прізвищ цього
типу:

н. Баранов

Гриців

р. Баранов-а

Грицев-а (-ців-а)

д. Баранов-у

Грицев-у (-ців-у)

3. Баранов-а

Грицев-а (-ців-а)

0. Баранов-им

Грицев-им (-ців-им)

м. при Баранов-і (-у, при Грицев-і, -у (-ців-і, -у)

н. Марків

р. Марков-а (-ків-а)

д. Марков-у (-ків-у)

3. Марков-а (-ків-а)

0. Марков-им (-ків-им)

м. при Марков-і, -у (-ків-і, -у)

н. Турчин

Щокін Гоїн

р. Турчин-а

Щокін-а Гоїн-а

д. Турчин-ові (-у) Щокін-ові (-у) Гоїн-ові (-у)

3. Турчин-а

Щокін-а Гоїн-а

0. Турчин-им

Щокін-им Гоїн-им

м. при Турчин-у (-і) при Щокін-у (-і) при Гоїн-у (-і)

6. Не відмінюються псевдоніми і слов’янські прізвища на є, і (Ле,
Трублаїні, Леле, Емхе, Роде, Півтораднї), а також прізвища іншомовного
походження на і, є, у, о, наголошені а, я та інші нетипові для
української мови закінчення (Беранже, Гете, Руставелі, Петефі, Ло-тяну,
Шоу, Бокаччо, Гюго, Дідро, Дюма, Моравіа, Гамсахурдіа та ін.).

7. Прізвища, що походять від назв тварин, предметів, загальних назв
людей за певною ознакою, в офіційних текстах рекомендується вживати в
поєднанні з ім’ям, назвою посади тощо: оголосити подяку Ірині Петрівні
Зозулі; схвалити пропозицію інженера Пасіки Р. О.; виступив доцент
Паляниця С. І; запропонував викладач Заїка Степан Степанович.

8. У подвійних прізвищах компоненти змінюються за загальними правилами
відмінювання прізвищ: дисертація аспірантки Косинки-Антонич, виступ
аспіранта Косинки-Антонича, стаття Скибич-Стрілецької, винахід
Скибича-Стрілецького, заява Косенко-Коноп-лицької, виступ
Милейко-Залузької, твори Карпенка-Карого, повість Нечуя-Левицького, але:
творчість Драй-Хмари, музика Кос-Ана-тольського.

Список використаної літератури

Антоненко-Давидович Б. Як ми говоримо. — К.: Либідь, 1991.

Бабич Н. Д. Основи культури мовлення. — Львів: Світ, 1990.

Ботвина Н. В. Офіційно-діловий та науковий стилі української мови. — К.:
Артек, 1999.

Волощак М. Неправильно — правильно: Довідник з українського
слововживання: За матеріалами засобів масової інформації. — К., 2000.

Глущик С. В., Дияк О. В., Шевчук С. В. Сучасні ділові папери. — К.: А.
С. К., 2000.

Гнаткевич Ю. Уникаймо русизмів в українській мові. — К.: Видавничий
центр «Просвіта», 2000.

Головач А. С. Зразки оформлення документів: Для підприємств і громадян.
— Донецьк: Сталкер, 1997.

Головащук С. І. Словник-довідник з українського літературного
слововживання. — К.: Рідна мова, 2000.

Гринчишин Д. Г., Сербенська О.А. Словник паронімів української мови. —
К.: Рад. шк., 1986.

Ділова українська мова: Навч. посіб. — К.: Т-во «Знання», КОО, 2000.

Ділова українська мова: Посіб. для студентів вузів / За ред. Н. Д.
Бабич. — Чернівці: Рута, 1996.

Похожие записи