Реферат на тему:

Із спостережень над весільною лексикою у наддністрянських та надсянських
говірках

Дослідження мови через призму духовної культури народу належить до
актуальних завдань етнолінгвістики, об’єктом вивчення якої є насамперед
мовні тексти з етнології, історії тощо. На думку П.Ю. Гриценка,
“ареальне вивчення мови і культури виявило накладання зон поширення
мовних і позамовних явищ, що підготувало новий напрям етнолінгвістики –
діалектологію культури” [Укр. мова 200:164].

Весільна обрядовість українців як частина їхнього духовного світу уже
була предметом наукових зацікавлень багатьох етнографів та лінгвістів.
Здавалось би: що ще можна досліджувати? Однак діалектні тексти, записані
на Львівщині протягом 2000 –2004 рр., переконують у необхідності
звернутись до цієї теми знову, адже в кожному селі відкриваємо для себе
нові грані весільного дійства, переконуємось у незнищенності народних
традицій, розмаїтті мовлення діалектоносіїв.

У мовознавчому аспекті лексику весільного обряду на матеріалі окремих
говорів досліджували О. Горбач, В. Прокопенко, П. Романюк, А. Гура,
Я.Вакалюк, М. Бігусяк та ін. Ця група слів своїм корінням сягає в далекі
часи, відображає багатство матеріальної та духовної культури
представників різних етнічних груп українців. Весільна лексика є вдячним
матеріалом для діалектологічних досліджень, бо її фіксація та опис дають
можливість краще пізнати діалектотворчі процеси в системі того чи іншого
говору. Об’єктом аналізу обрана лексика, яка пов’язана з поняттями
весільного обряду в наддністрянських та надсянських говірках, а саме в
22 населених пунктах, де було записано діалектні тексти, які фіксують
етапи весільного дійства, його розмаїття в різних селах досліджуваного
ареалу [Говірки 2000]. Спробуємо з’ясувати семантику лексем, їхнє
походження, виявити діалектні особливості назв цієї тематичної групи.

Опираючись на класифікацію М. Бігусяка [Бігусяк 2000:125], будемо
досліджувати дві лексико-семантичні групи: 1) назви весільного обряду і
його елементів; 2) назви учасників весілля. “Назви, що пов’язані з цими
обрядами, утворюють лексико-семантичну групу, яка об’єднує підгрупи
лексем, які називають: 1) обряд попередньої згоди на сватання чи відмови
від нього; 2) обряд знайомства батьків молодого (молодої) із житлом,
господарством своїх майбутніх сватів; 3) обряд оголошення дівчини і
хлопця, що одружуються, нареченими; обряд остаточної домовленості
батьків про час весілля і придане, 4) обряд церковного повідомлення про
майбутній шлюб”[Бігусяк 2000:125].

Розглянемо лексику першої групи.

Обряд, під час якого посланці від молодого йдуть до батьків дівчини
укладати попередню угоду про шлюб у досліджуваних говірках називають
по-різному: з’года [нап’рикладт ху’диў ‘пар?ібок ду ‘д?іўк’и і хт?іў с?і
же’нити / то ‘переит тим про’сиў старос’тіў / і ?шоў ду мулу’дойі на
за’л?оти / там духу’дили ду з’годи / а’бо / ‘може і в’ід’мовили / неи
х’т?іли с’войі ‘д?іўк’и в’і’д:ати] (Вжм), з’години [йак х’лопеиц з
‘д?іўчиеноуў ўже р?і’шут поужеи’нитис?а / тоу’ди моулоу’ди? з бат’?ками
і’дут доу бат?’к’іў ‘д?іўчиени на з’годиени] (Кмн), з’мовини [‘були
насампеи’р?іт з’мовиени] (Ттр), с’ватанк’и [насампеи’рет і’дут бат?’к’и
мулу’догоу на с’ватанк’и] (Ппл). Ці іменники мотивовані дієсловами:
згода ? згодитися, згодини ? згодитися, змовини ? змовитися, сватанки ?
сватати.

Обряд знайомства батьків молодого (молодої) із житлом, господарством
своїх майбутніх сватів репрезентують назви оуб’зорини (Вжм, Ппл, Птл,
Рч), роузг’л?адини (Дм, Ттр, Чрн), які є віддієслівними іменниками і
мотивовані відповідно словами оубзи’рати, роузгл?а’дати. На
досліджуваній території інформатори здебільшого ототожнюють с’ватан?:а,
за’ручини і оуб’зорини. Це свідчить про спрощення весільного обряду.

Повідомлення священика в церкві про одруження називають ‘запоув’іди
(Вжм, НС, Чрн, Ясн), ‘опоув’іди (Грд, Дбр, Нвс, Ндч), ‘опоув’ід?і (Дв,
Дм), ‘запоув’іт? (Гн, Кмн, Рч, Плш, Птл). Мотивація цих слів є прозорою.
Вони сьогодні активно функціонують у наддністрянських та надсянських
говірках, а також в інших говорах південно-західного наріччя української
мови.

Майже всі інформатори старшого віку розповідають про дівич-вечір,
обрядову вечірку в молодої напередодні весілля, причому констатують, що
цей обряд уже відходить у минуле, а якщо і відбувається, то досить
рідко. Власне весільний етап на обстеженій території розпочинався
(шкода, що про нього змушені писати в минулому часі) дійством
виготовлення вінків, яке має такі назви: в’і’нец [ос’тат?н?і

рас в’і’нец п’лели ў ‘тис?ача деиўйац’сот ш’ісде’с?ет п’йет?ім ‘роц?і /
йак, виху’дила ‘замужш Му’розова Га’нус?ка / ву’на хот? ‘була неимулу’да
/ а’ле ‘була ‘чесна ‘д?іўчина і заслу’жила в’ін?’ц?е] (Вжм), [йак с?і
‘д?іўчиена в’ід:а’йе / ?де ў сеи’ло / п’росит ж’і’нок / шоу’би при?ш’ли
доу в’ін?’ц?е] (Згр), [н?ім веи’с?іл?а / то шче ‘перша д’рушка і
моулоу’да ?дут ў сеи’ло проу’сити / моулоу’дих п’росит на веи’с?іл?а / а
ста’рих п’росит доу в’ін?’ц?е] (Гн), в’інкоуп’летини [ў п’йатниец?у
плеи’тут ‘д?іўчиен?і в’і’нок / с’ходиес?і боу’гатоу д?іў’чат /
с?п’і’вайут / плеи’тут в’і’нок / то в’інкоуп’летиени назие’вайеис?і]
(Пбж), ‘дол?а [ў п’йатниц?у ‘переидт ‘вечеиром мулу’да ?шла ў сеи’ло зи
своу’йіми друш’ками / ‘першоў і д’ругоў д’рушкоў / іш’ли ‘хата ў ‘хату і
проу’сили ўс?іх на ‘дол?у / і ў’шили в’і’нок і сп’лели ‘дол?у] (Ппл).
Назва ‘дол?а зафіксована в Давидові, Дмитрові, Попелянах
Пустомитівського р-ну, в Діброві Миколаївського р-ну Львівської
області. Варто зазначити, що назва ‘дол?а в усіх говірках уживається у
двох значеннях: 1) те саме, що вінкоплетини [мулу’да ў ‘тому в’ін’ци /
шчо йі’йі пу’шили / ‘ходит ‘ц?іли? ‘веч’ір / ‘пок’и неи зак’ін’чиц?:а
‘дол?а] (Ппл); 2) вінки, які виплітали на обрядовій вечірці у молодої
[‘мама к’ропе ўс?у ‘дол?у / ўс?і к’в’іти / бар’в’інок / ‘туйу / шчо
загу’товили д?л?а п’летеин?і ‘дол?і] (Ппл). Етимологи стверджують, що
слово доля “частина; талан” (псл. *dolja) пов’язане з d?liti “ділити”
[ЕСУМ II, 107]. У досліджуваних говірках долю плели, прибивали до
стіни, викупляли, розривали на частини. У селі Попелянах
Пустомитівського р-ну [‘було дв’і ‘доли / оуд’ну приби’вайут ў ‘с?ін?ах
зи д’вору на д’верах / а д’ругу приби’вайут п’ідт оубра’зами]. У
літературній мові вживаються два омоніми: доля1 “хід подій, збіг
обставин, напрям життєвого шляху”; доля2 “частина чого-небудь” [СУМ I,
З60]. У народній уяві цей семантичний діалектизм набув символічного
значення. Доля мала бути оберегом молодої пари, асоціювалася із щасливим
подружнім життям.

У селі Кам’яному Жидачівського р-ну зафіксовано архаїзм д’реґон
[‘веч’ір ж’ін’к’и с’ход?ац?с?і і д?іў’чата і плеи’тут в’і’нец моулоу’д?і
і д’реґон на с?ц?і’ну / на в’ік’но ‘в’іш’ійут д’реґон], [а на д’руги?
ден? ‘гос?ц?і моулоу’дойі ?дут доу моулоу’догоу ў про’п’і? / там ‘тожеи
пйут / гу’л?айут / забаў’л?айуц?с?а / ‘потім друж’би зрие’вайут д’реґон
/ то? шо плеи’ли ў п’йатниец?у / і роузрие’вайут / ‘кажди? беи’ре поу
час’тин?ц?і ‘тогоу бар’в’інку]. Із контексту видно, що це вінок із
барвінку, синонім до слова доля у другому значенні.

У Потеличі Жовківського р-ну виявлено діалектизм курува?’ц?і – обряд,
під час якого випікають коровай [курува?’ц?і ў чеит’вер йаґ ‘були /
приеху’дили ўс?і д?іў’чата зо си’ла / мулу’да ху’дила пру’сила / і то?
куру’ва? ру’били / пус?п’і’вали / са’дили куру’ва? ў пйец / а ту’ди
са’дили ґуспу’дар?і тих ўс?іх мулу’дих / ‘хлопц?і приейіз’дили / му’зика
‘була]. Це слово мотивоване іменником коровай, загальноприйнятої
етимології якого немає. Найбільш імовірним, на думку етимологів,
видається походження від псл. *korva “корова”, зумовлене, очевидно,
поширеною у слов’ян подібністю обрядових булочних виробів за формою до
корови взагалі чи її голови з рогами або вимені [ЕСУМ III, 35]. За
обрядовою традицією, коровай як атрибут весілля символізує родючість.

Для позначення батьківського благословенства представники і
надсянських, і наддністрянських говірок уживають фонетичні діалектизми
благоуслоу’вен?ство (Вжм, Згр, Нвс, Плш, Чрн, Ясн), благоуслоу’вен?:а
(Дв, Дм, Ппл, Чрн). Назва благословенство мотивована тим, що батьки
виголошують молодим напутні слова. Етимологи сходяться на тому, що це
складне слово є калькою з грецької мови [ЕСУМ I, 204].

Обряд одруження та святкування з цієї нагоди на обстеженій території
репрезентують такі фонетичні діалектизми: веис?і’л?е (Грд, Дбр, Дв, Дм,
Чрнш ), веи’с?іл?а (Ндч, НС, Плш, Ппл, Рч), веи’с?іл?е (Гн, Згр, Чрн),
веи’с??іл?а (Кмн, Пбж, Ппл, Ясн), веи’с??і’л?е (Ів, НК).

Церковний шлюб називають в’ін’чан?е (Ндч), шл?уп (Вжм), шл?убп (НС),
шл?у’бо?ко(Пбж, Плш, Птл). Номінація обряду в’ін’чан?е мотивована тим,
що під час здійснення шлюбного церковного обряду на голови молодих
кладуть ‘в’ін?ц?і. Це слово споріднене із псл.*v?nьcь, v?nъkъ, які є
суфіксальними утвореннями від v?nъ, що пов’язане з дієсловом viti “вити”
[ЕСУМ I, 400]. Назву ш’л?убо?ко зафіксовано у весільних піснях,
записаних в обстежених селах.

Обряд, під час якого одягають молоду, у наддністрянських та
надсянських говірках називають поу’садт (Вжм, Чрн, Ясн, Дм, Пбж, Ппл,
Ндч). Інформатор із Надичів Жовківського р-ну Львівської обл. так
розповідає про це дійство:

3/4

U

e

gd§lI

Fдина / йак то поучие’найес?і звие’ча?но / моулоу’ду са’д?ат на поу’садт
/ на к’р?іслоу / да’йут йі’йі ‘подушку / воу’на с?і’дайе на ‘подушку / і
оуд’на л?у’дина / чи ‘ж’інка / чи ‘д?іўка ўбие’райе йі’йі / доуў’кола
‘нейі стоу’йат д?іў’чата і ж’ін’к’и та’к’і / жи с?п’і’вайут //
с?п’і’вайут /а ‘тайа оуд’на ўбие’райе / ўбие’райут йі’йі ў ‘б’ілу
су’к’енку / в’і’нок / ўс?о / і воу’на ўже ўб’рана]. Цей іменник
мотивований дієсловом: поу’садт ? поуса’дити. Із позначкою етн. це слово
фіксує СУМ, правда, в дещо іншому значенні: „місце за столом, де сидять
наречена і наречений під час весілля” [СУМ VII, 305].

Перегородження дороги весільному поїздові молодого і в надсянських, і в
наддністрянських говірках називають роу’гатка, б’рама: [прие’йіхаў
моулоу’ди? доу моулоу’дойі ўже з д’ругоуго сеи’ла / тоу’ди х’лопц?і
чеи’кали на ‘него / ўже зроу’били роу’гатку та’ку / зроу’били б’раму / а
тоу’ди ўже виема’гали ў ‘него ‘викуп] ( Ндч). Ці слова зафіксовано у
говірках багатьох сіл (Дм, Ндч, Пбж, Ппл, Чрн, Ясн). Слово роу’гатка
утворене лексико-семантичним способом, воно виникло в результаті
переносного значення лексеми рогатка, яке означає ”те, що свідомо
створює перешкоди” [СУМ VIII, 590].

Обряд дарування молодим грошей та іншого на обстеженій території
називають да’рован?е (Вжм, Дв, Ів, Чрн, Ясн), про’п’і? (Гн, Кмн, НК,
НС), при’в’ітуван?е (Нвс). Усі ці лексеми мотивовані дієсловами:
да’рован?е? дару’вати; про’п’і??про’пити (кожен, хто обдаровував
молодих, повинен був випити повну чарку); при’в’ітуван?е
?при’в’ітувати.

Розглянемо лексику другої групи.

Назви на позначення учасників весілля в досліджуваних говірках
надзвичайно різноманітні. Поряд із словами, які вживаються в інших
говорах української мови та літературній мові, на території
наддністрянських та надсянських говірок зафіксовано чимало фонетичних,
семантичних, власне лексичних діалектизмів, частина яких, на жаль,
виходить із ужитку, побутує в мовленні представників старшого покоління.

Для назви всіх учасників весільного дійства представники обстежених
говірок уживають слово ‘гос?ц?і, щоправда, у селі Побужанах Буського
р-ну ще зафіксовано назву веи’с?іл?н?і [моулоу’ди? при’йіхаў / при’ходе
доу ‘хати зи с’войіми веи’с?іл?ними і з’воде йі’йі с поу’саду].

На досліджуваній території молодих називають мулу’ди?, мулу’да (Вжм,
Ів, Плш, Чрн), моулоу’ди?, моулоу’да (Грд, Дв, Дм, Нвс, Ттр ). У Новому
Селі Жовківського р-ну на Львівщині поряд із фонетичним діалектизмом
мулу’ди? у весільних піснях зафіксовано діалектизм кн?ез?с? і його
варіант кн?ес? [?ди / к’н?ез?у / ‘кам’ін? ‘бити / на ‘косу
зароуб’л?ети]. На думку етимологів, ця лексема є давнім запозиченням
пгрм.: князь< кьн^ зь < др.-в. kuning – ”ватажок роду, племені” [ЕСУМ II, 475]. Хлопця, який на запрошення молодого бере участь у весільному обряді, в усіх обстежених говірках називають д'ружба, а незаміжню учасницю весілля, родичку або подругу молодої – д'ружшка, д'рушка, незаміжню учасницю весілля з боку молодого – с'вашка. Ці лексеми поширені в інших говорах української мови . У Новосілках Буського р-ну виявлено семантичний діалектизм хоу'рунжи? [коу'ли поучие'найут 'нести соу'рочку в’ідт моулоу'дойі доу моулоу'дого / і'дут друш'к’и в’ідт моулоу'дойі / друж'би в’ідт моулоу'дойі / д?і'воч’і друж'би / йіх назее'вайут хоу'рунж’і]. Інформатор тлумачить це слово словосполученням “дівочий дружба”. Ця лексема відома в літературній мові зі значенням “прапороносець, особа, що носила прапор або корогву війська [СУМ XI, 131]. У селі Градівці Городоцького р-ну вживається семантичний діалектизм бу'йари ['були бу'йари / 'булоу ш'тири бу'йари / 'несли доу мулу'догоу / йак ?шла за неи'в’істку / пеи'рину / п'р?есниец?у / п'р?ели ку'лис? / п'р?есниец?а та'ка 'була]. Із контексту видно, що це хлопці, які несли придане малодої до молодого. За даними ЕСУМ [I, 241], загальноприйнятої етимології цього слова немає, найчастіше воно виводилось від дтюрк. вai “знатний, багатий”. Зауважимо, що в досліджуваних говірках ці слова переважно вживають у формі множини: хоу'рунж’і, бу'йари. У більшості обстежених говірок уживаються фонетичні варіанти-словосполучення п’іс'лан?ц?і доу моулоу'догоу( Кмн, Ндч, НК, НС, Пбж ), поус'лан?ц?і доу моулоу'догоу (Вжм, Гр, Дбр, НК, Рч, Ттр ). Назва п’іс'лан?ц?і є віддієслівним іменником, мотивованим словом п’іс'лати. Старших на весіллі, його розпорядників, у всіх обстежених говірках називають с'тароуста, староус?'ц?іна. Господиню, кухарку на весіллі називають гуспу'дин?і ( Дбр, Дв, Дм, Згр, Ів), ґуспу'дин?а (Вжм, Плш, Птл, Рч, Чрн, Ясн). У селі Віжомлі Яворівського р-ну, яке розташоване у смузі перехідних говірок від наддністрянських до надсянських, окремо віділяли учасницю весільного обряду, яка шила вінець. Її називають ш'вачка, мн. швач'к’и [ў сеи'л?і 'було 'к’іл?ка ж?і'нок / йіх нази'вали швач'к’и / ву'ни 'шили в’і'нец / боу ў 'В’іжумли в’і'нец неи п'лели / а 'шили] (Вжм). На жаль, це слово виходить із ужитку, бо щезає і сам обряд. Про нього згадують інформатори старшого віку. У деяких обстежених селах під час весільного обряду і зараз уживається назва коуроу'ва?ниц?і ( Рч, Чрн, Чрнш, Ясн ), куру'ва?ниц?і (Вжм, Плш, Птл, Рч) на позначення жінки, яка випікає коровай. Непрошених гостей у всіх обстежених говірках називають запоу'роз?ц?і чи запоу'рос?ц?і. Це найменування мотивоване словом поріг, який розділяє гостей за запрошених і незапрошених. Охопити всі пласти лексики, пов’язаної з весіллям, неможливо. Серед назв одягу учасників цього дійства виявлено чимало архаїчних лексем, зокрема 'балец ['зоўс?ім і'накш’і воуб'р?ади 'були / 'булоу і'накше ўс?о / 'л?уди і'накш’і 'були // ку'лис? с?п’і'вала мулу'да / 'мала 'балеиц / наў'колоу завие'нули / йа'к’их пйет? 'метр?іў 'б’ілим пулут'ном] (Грд). Це покривало для голови, хустина. На думку етимологів, це слово запозичене з румунської мови (рум. balt – “фата” (ЕСУМ I, 127). У мовленні інформаторів старшого віку зафіксовано назву ка'цак [ў'д?іта 'була ў ч’ім 'бут? / шо хто маў / ру'жовеи чи йа'к’е / йа ?шла / тоу 'мала 'б’іли? / та'к’и? ка'зали ка'цак / шо хто маў] (Грд). Назви предметів, пов’язаних із весіллям, зокрема бир?'в’іноук, 'бук’іт, 'р?істка та багато ін. – це велика група лесем, яка потребує окремого аналізу. Лексика весільного обряду і в наддністрянських, і в надсянських говірках охоплює значну кількість слів праслов’янського походження, у цій групі слів зафіксовано запозичення з інших мов, виявлено ряд семантичних діалектизмів. Весільна обрядовість досліджуваного ареалу – вдячний матеріал для етнографічних, фольклорних, діалектологічних досліджень, адже вона зберігає рудименти архаїчних явищ, історія походження яких губиться в глибокій давнині. Список обстежених населених пунктів Львівської області Умовн. позн. Віжомля Яворівського р-ну Вжм Гніздичів Жидачівського р-ну Гн Градівка Городоцького р-ну Грд Давидів Пустомитвського р-ну Дв Дмитрів Пустомитівського р-ну Дм Діброва Миколаївського р-ну Дбр Загірочко Жидачівського р-ну Згр Іваники Яворівського р-ну Ів Кам’яне Жидачівського р-ну Кмн Надичі Жовківського р-ну Ндч Нова Кам’янка Жовківського р-ну НК Нове Село Жовківського р-ну НС Новосілки Буського р-ну Нвс Плешевичі Мостиського р-ну Плш Побужани Буського р-ну Пбж Попеляни Пустомитіського р-ну Ппл Потелич Жовківського р-ну Птл Річки Жовківського р-ну Рч Татаринів Городоцького р-ну Ттр Чернилява Яворівського р-ну Чрн Чорнушовичі Пустомитівського р-ну Чрнш Ясниська Яворівського р-ну Ясн Література Бігусяк М. Із спостережень над весільною лексикою гуцульського говору // Гуцульські говірки. Лінгвістичні та етнолінгвістичні дослідження. Львів, 2000. Вакалюк Я. Ю. Весільна лексика в українських говорах Прикарпаття // Структура українських говорів. К., 1982. Говірки південно-західного наріччя української мови / Упорядник Н. М. Глібчук. Львів, 2000. Горбач О. З записів південногуцульської говірки с. Бродина, пов. Радівці. Весілля // Український діалектологічний збірник. К., 1997. Кн. 7. Гура А.В. Из полесской свадебной терминологии. Свадебные чины (словарь: Б-М) // Славянское и балканское языкознание: Язык в этнокультурном аспекте. М.,1984. Прокопенко В. А. Лексика весільного обряду в буковинських говорах // Тези доповідей ХХ наукової сесії Чернівецького університету. Секція філологічних наук. Чернівці, 1964. Романюк П.Ф. Лексика весільного обряду правобережного Полісся (Матеріали до “Лексичного атласу української мови”) // Дослідження з української діалектології. К., 1991. Українська мова. Енциклопедія. К., 2000

Похожие записи