Реферат на тему

Із історії перекладознавства.

З історії вітчизняного перекладознавства за часів Київскої Русі
існувало багато

зв(язків із сусідними країнами ( політичні , культурні , торгівля ) ,
з Візантією , слов(янскими державами , Францією , Німеччиною , східними
країнами. Це вимагало великої кількості перекладачів (толмачів) з
грецької, латинської,аравійської, німецької , скандинавської на
тюрської мов. Окрім усних існували писемні переклади . Серед перших –
анонимні з високим професійним рівнем:

“ Троянская притча”

“Олександрія” (роман про А. Македонського)

XIV-XVII cт. – більшу частину займають переклади релігійної літератури.

Максим Грек – вчений-монах, був викликаний у Москву в XIV ст. І
заснував школу перекладачів. Перші переклади на Русі: Власій , Дмитро
Курмятів, Ніл Герасимов.

Перекладалися і вітчизняні твори. XV ст. – твори ораторського
мистецтва (анонімне):

“ Голосіння через падіння великого города” ( про взяття Константинополя
турками ). Тут

зберігся пафос , оптимістика , образність без дослівності.

Перекладалися лицарські романи , книги з географії , медицини ,
алхімії (тільки проза).

XVII ст. – перші спроби віршованих перекладів ( псалми ).
Московські бояри замовляли твори сучасного німецького поета Флемінга.

У XVII ст. вперш був викликаний у Москву для перекладу “Дон Кіхота
Чеська дослідниця Светла Матхадзерова відновила , базуючись на
багатьох стародавніх джерелах , судження про переклад у давні часи.

Класифікація цих суджень.

1.Необхідність перекладати силу і розум.

2. У разі міської літератури можливий вільний переклад.

3. При переказі літургічних (релігійних ) текстів необхідний переклад
від слова до слова.

4. Судження школи М. Грека –граматична теорія перекладу (важливість
збагнення граматики іншої мови )

5. Синтетичні судження (перекладати і смисл, і форму викладання )
належить Сімону Полоцькому , а також Данте та Цицерону.

Для XVII ст. характерний синтез крайніх тенденцій за змістом і за
літературою, вільний і чітко дослівний переклад (взаємопросякання
тенденцій перекладу релігійної та міської літератури )

XVIII ст. – для Російської Імперії переламне та перехідне
століття. Перестає відчуватися потреба в релігійній літературі . Петро I
забороняв перекладати релігійні тексти , негативно ставився до
дослівного перекладу : “

На початку XVIII ст. перекладалися книги практичного змісту з
військової справи , техніки, точних наук , питань права, збільшується
цікавість до художньої літератури. Перекладали і античну літературу ,
філософів , істориків, сучасних французських поетів.

У другій половині XVIII ст. характерний оптимістичний пафос ( це
відобразилося в теорії перекладу- перекладачі розуміють важкість
перекладу , але вважають можливим її

подолати ) . Тредіаковський : “Це дійсно важко , але не вище за
людські можливості “.

Перекладач від творця тільки ім(ям різниться. Якщо творець був
вигадливим , тож і перекладач має бути ще вигадливішим”.

Як і на Заході , в епоху класицизму була вимога великої свободи у
виборі перекладацьких засобів , визнання за перекладачєм такої ж ролі
, як за автором (можливість спрощувати , скорочувати)

Протягом XVIII ст. у оригінальній та перекладеній літературі йшов
процесс створення літературної мови. Поети є водночас і перекладачами (
Ломоносов , Державін , Тредіаковський, Сумароков). Між ними проводилися
творчі змагання ( кожен з них пропонував свою версію перекладу од
Горація і псалмів , од Жана Батиста Руссо ). Вони

передбачалися для вузького кола читачів.

Також у XVIII ст. з(явилися перекладачі – професіонали. Було
створено організацію “Зібрання , що намагається перекладати іноземні
книги “ (складалося зі 114 чоловік)

XVIII ст.- початок XIV cт. – під час перекладів існує тенденція
до зміни оригіналу. Державін перекладав оди Горація і назвав переклад
“ Похвала сільского життя “ (є щі та патриархальнє російськє оточення )

Німецька балада Бюргера “ Ленора” у перекладі Жуковського була
названа “Людмила”, у перекладі Катеніна-“ Ольга”.

Жуковський Василь Андрійович (1783-1852): “ Перекладач у прозі є раб
, перкладач у віршах є суперник “.

Пушкін Олександр Сергійович дуже сильно вплинув на переклад. Він
перекладав небагато текстів, але у різні періоди життя він обирав
залежно від своїх смаків різні тексти. Ранній період – епіграми
французських поєтів XVII –XVII cт . еронична поезія Парні. Наступний
період- захоплення англійською, особливо Горациєм , потім –
зацікавленність до романтизму (переклад фроьклорних творів- балада
Адама Міцкевича “Воєвода” та “Будриз та його сини” ). У перекладах
Пушкіна- зацікавленність до орієнталистики (переклад уривків з “Корану”
та “Пісня пісень “ із Старого Заповіту). В

залежності від текста він по- різному перекладав (епіграми-вільно,
фольклор та видатних поетів- намогався зберегти риси мисцевого та
історичного колориту).Він перекладав не з освічувальною, а з
познавальною метою- не власне переклад , а збагачення своєї поетичної
мови. Пушкін був супротивником дослівного перекладу , його переклади
межують з оригінальною творчістю.

Вяземський Петр Андрійович (1792-1878)-протилежні погляди. Свої
принципи втілив у перекладах кримських сонетів Адама Міцкевича
(перекладав їх прозою) , дотримуючих форм польської мови , але цей шлях
не став популярним.

Лермонтов М.Ю.- перекладав Байрона, Шиллера , Гейне, Гьоте,
сообразуючи з вимогами романтизма (вариації на задану тему).Його
переклади видатні як внесок в оригінальну творчість, як російські вірші
, які стали класичними.

Середина XIX ст.- у літературі характерна жорстока боротьба між
двома тенденціями: мистецтво для мистецтва , та мистецтво для
народа. З 1840 по 1860 рр. – найбільша у XIX ст. –кількість віршових
перекладів.

Плещеєв та Михайлов (мистецтво для народа)- перекладали сатиричні
вірші Гейне, Шевченко Т., філософську поезію Гьоте та Беранже.

Фет, Майков,Мей, А.К. Толстой (мистецтво для мистецтва) –
перекладали любовну лірику Гейне, його історичні балади, філософську
поезію Гьоте, Беранже, балади Гьоте.

Інтереси обох груп пересіклися. Спільне у перекладачів обох груп-
прагнення передати художнью своєрідність оригіналу та створити близький
до нього ефект.

40-60 рр. XIX ст.– із перекладачів прози найбільш яскрава
фігура-Іринарх Введенський (перекладав Ч. Дікенса та Текерея). Вільно
поводився з текстом, намагаючись відобразити емоційне забарвлення, але
це привело до того , що він додавав цілі фрази та абзаци; були
стилістичні недбайливості (“ облокотился головою” , “жестокосерднье

сердця” ). Але він довгий час вважався зразком у перекладі та ввійшов в
енциклопедію Брокгауза та Ефона. Він вважав, що перекладав так, як
висловився би автор, живучи в Росії.

Кінець XIX-початок XX cт. – у літературному процесі час кризи
реалізму та підготовка до сприймання модернізму. Кількість перекладів
зростає , а їхня якість знижається (постійно зглажують художні
особливості оригінала).

Видатні перекладачі цього часу: Вейнберг, Кронеберг, Гербель, Мін,
Лихачьов, Холодковський.

Вейнберг – чудово перекладав прозу Гейне та п(єси Шекспира , але
для перекладання лірики Гейне йому не вистачало художнього почуття
(використовував будь-який розмір вірша).

Кронеберг-переклав ряд трагедій Шекспира.

Гербель-переклав лірику та драматургію Шекспира й Шилєра.

Мин – все життя перекладав “Божествену комедію” Данте.

Лихачов- перекладав п(єси Мольєра ,Корнелія,Шилєра.

Холодковський – переклав “Фауста” Гьоте, прозу Гьоте і п(єси
Шекспіра.

У цей період з(являлося багато перекладів одразу ж після вихода
оригіналу.

Прозаїчні переклади здійснювалися безперервно, більш були представлені
англійські та французськи письменники (Дикенс, Текерей, Гюго, Дюма –
отець, Бальзак, Флобер, Мопасан, Золя). Німецькі письменники були
представлені менш (проза Гьоте, Шиллера, Гецне, Гофмана).

Заново перекладались твори прошлих століть: “Дон Кіхот” ,
“Робікзон Крузо “ , “Подорожі Гулівера” , повісті Вольтера.

¦

* ?

— ‚ Oe oooooooooonoiaaaaaaaaaaaaa

?!:$?$ae%?’?(`)a-AE0?2N4th5 7^8?9>< =b?oooooooooooooooooooooooooooo cOee?f?goooooooooooooooooooooooooooo рні в Росії тільки у кінці XIX ст. (Метеринк, Ібсен, Кнут, Стриндберг, Сельма Лагерльов). Вибір для перекладу авторів був випадковим. Більш за все перекладали польську літературу ( А. Мицькевича), Вийшла антологія польської поезії під редакцією Гербеля. З чеського перекладали Яна Неруду. Деякі переклади робилися непрофесійними перекладачами (видатнішими письменниками). Тургенєв І.С. –2 повісті Флобера, Достоєвський Ф.М. – “Євгенія Гранде” , Бальзака, Л.М. Толстой –“Порт” Мопасана. Усі вони підходили до перекладу суб(єктивно, керуючись не точністю, а власним стилем (персонажи говорять як в оригіналі твору). Для перекладачів цього часу характерно: 1)відсутність системи (цьому сприяли перекладання в суспільстві - якщо людина знає іноземну мову , вона може перекладати). Звідси – смислові помилки, безвідповідальність при передачі змісту (переказ) ; вносились фразеологічні реалії, властиві російській атмосфері. 2) Багатословіє, бідність словаря.Все це веде до ремісничого характеру переклада. В цих умовах виникла скептична оцінка проблеми перекладу. Потебня : “Якщо слово однієї мови не покриває слово другої, однак можуть покривати один одного комбінації слів, картини,почуття зоудженою мовою. Гостроти не перекладались. Максим Грек – Перший професійний російський перекладач Преподобний Максим Грек увійшов у російську історію , перш за все , як видатний письменник і публіцист , а також як великий діяч і святий . Його ім( я у звичайному житті - Михайло Триволист . Народився він близько 1470 року в місті Арті і належав до видатного візантійського роду . У 1480 році Михайло опиняється на острові Корфу ( Керкира ) , що належав Венеції . Тут він отримує класичну освіту . Пізніше їде до Італії , щоб продовжити освіту . Після падіння Візантійської імперії , Італія стала центром грецької освіченості , тут знайшли притулок тисячі греків . В Італії Михайло провів десять років . Спочатку він оселився у Флоренції , що у той час була “ другими Афінами “ . За висловом Г. Флоровського , Максим Грек “ не був гуманістом у західному розумінні цього слова , але його можна назвати візантійським гуманістом” . Він негативно ставився до Аристотеля , відкидав західну схоластику і латинство . Перебування в Італії зумовило найвищий рівень Максима Грека як вченого – енциклопедіста. Після того, як Михайло два роки провів у католицькому монастирі , він круто змінює своє життя . Ще від Іоанна Ласкариса він чув про книжкові багатства афонських монастирів . У 1504 році він лишає Італію і їде до Греції , на Афон ( Святу гору ) . На Афоні створюються і перші власні твори інока Максима . Беспосереднім його послушанням стає збір коштів для афонських монастирів . Задля цього преподобний мандрує містами та селищами Греції . Так минає близько десяти років , після чого життя преподобного знову різко змінюється . У 1515 році великий князь Московський Василь III відправив на Афон послів з проханням прислати йому видатного перекладача книг . Спочатку мова йшла про старця Савву , але той вже був дуже старий , тож іноки Афону вирішили послати замість нього Максима , який також був “ видатний у Божому Писанні та придатний до тлумачення та перекладу усіляких книг “ . Максим отримує грамоту від константинопольського патріарха до митрополіта Московського Варлаама і , разом з двома іншими Афонськими монахами , Неофітом та Лаврентієм , їде спочатку в Канфу ( зараз Феодосію ) у Криму , а звідти – на Русь. березня 1518 року Максим разом зі своїми супутниками приїхав до Москви , де був щиро прийнятий Василем III . Афонським гостям призначили для перебування Чудів монастир у Кремлі. Першою книгою , яку йому запропонували перекладати , став Тлумачний Псалтир . Преподобний опинився у важкій ситуації . Справа в тому , що він у той час ще не знав словенської мови . Йому в помічники було призначено Дмитра Герасимова і Василя Ігнатова , які були перекладачами у Польському приказі латинської та німецької мов . Переклад здійснювався так : Максим перекладав з грецької на латину, а його помічники - вже на російську мову . Зі слів перекладачів тексти записували писарі – інок Троїце – Сергіева монастиря Сілуан та відомий книгописьменник того часу Михайло Медоварцев . Роботу було закінчено через рік та п( ять місяців . Переклад було відправлено на розгляд митрополіту Варлааму , який відзначив його дуже високо . Великий князь щедро обдарував Максима та доручив йому новий переклад , у цей раз тлумачення Діянь Опостольських . Максим Грек залишився на Русі за наполяганням руських князів . Тут він як і раніше займався перекладацькою діяльністю. Незабаром Максим вивчив російську мову . Серед його перекладів перше місце займають книги Священого писання , їхнє тлумачення , твори Отців церкви . Максим займався і виправленням перекладів , що вже існували . У російських книгах він знайшов численну кількість помилок і навіть нісенітниць, які рішуче виправляв . Максимові належать також численні оригінальні твори , що він писав з різних приводів Максим став першим на Русі дійсно енциклопедично освідченим вченим . Його вплив на книжкову культуру древньої Русі та на руських книжковців того часу був дуже великим . Максима звинувачували у недостатній повазі до місцевих руських чудотворців , у засуджені руських священних книг.”Тут на Русі книги не відверті “ , - казав Максим ,- “ інші книги зіпсували перекладачи , але і їх треба перекладати “ . У 1525 році Максима було притягнуто до суду церкви – вже за звинуваченням у єресі . Головним обвинувачувачем на суді був митрополіт Даніїл. У провину преподобному були поставлені “еретицькі “ ( а насправді лише не зовсім вдалі або помилкові ) вислови , які опинилися в його перекладах через недостатнє знання словянської та російської мов . За вироком суду преподобний був зісланий до Йосипо-Волокамського монастиря . Шість років провів преподобний у тісній , вогкій , смрадній та зачаділій келії , де він терпів муки від диму , голоду та холоду . Лише пізніше , у 1551 році преподобний Максим був визволений за наказом царя Івана Грозного та переведений з Твері до Троїце-Сергієвого монастиря . У 1553 році Троїцю відвідав цар Іван Грозний , що прямував на богомілля у Кирилів монастир . До цього часу ставлення до Максима у колі царя діаметрально змінилося ; вченого афонця знову оточили пошана і повага . Цар мав бесіду із Максимом Греком . Преподобний Максим помер у 1556 . Тіло святого було поховано у північно-західної стіні Свято- Духовського храму Троіце- Сергієвої лаври . У 1591 році за благословінням патриарха Іова мощі преподобного були освідчені і знайдені цілими. У день відкриття мощів біля труни святого зцілилися шістнадцять людей . У 1988 році на Помісному соборі Руської Православної Церкви , призначеному ювілею тисячоліття Хрещення Русі . Максим Грек названий святим . Пам( ять його святкується 21 січня ( 3 лютого ). Заслуга М. Грека у перекладознавстві полягає в тому , що він перший показав вагомість граматичної будови мов , що перекладаються і фактично утворив граматичну школу . Література : Сініцина Н. В. Максим Грек у Росії . М. , 1977 .

Похожие записи