Реферат на тему:

Із блокнота фольклориста школа материнської пісні

Я радий нагоді оприлюднити ці пісні, записані з голосу моєї матері,
неписьменної селянки з села Ільник Турківського району зо тридцять років
тому. Не тільки з огляду на їх безсумнівну вартість, хоч це, мабуть,
найважливіший чинник. Маю на увазі передусім пісні так званої
«збійницької» тематики, які чомусь неохоче публікували в радянський час.
Принаймні до збірника «Ой зацвіла черемшина», який з немалими труднощами
вдалося видати 1981 року у видавництві «Музична Україна», вони не
потрапили. Тимчасом це зразки фольклорних балад, аналоги яких знаходимо
в багатьох народів. Від них віє духом давнини не в історично-подійовому,
а в психологічному вимірі: жорстокі були часи, то й пісні були жорстокі.
Сьогодні вони майже зовсім зникли з пісенного репертуару і сприймаються
як релікти.

Прочитуючи наново ці записані колись тексти, відновлюю у пам’яті
обставини, коли малим слухав їх довгими зимовими вечорами. Наша
осиротіла хата після смерті господаря, мого батька, незабаром стала
місцем вечорниць: сходилися парубки й дівчата, співали, розповідали
дивовижні й страшні історії про мерців, перевтілених чортів, блуд і
багато всілякого іншого, заводили ігри, а ми, четверо малих дітей,
переважно сиділи тихо на печі і слухали все це, а потім увечері боялися
вийти з хати.

Особливо повною бувала наша хата в роки німецької окупації. У нас були
жорна, і люди, особливо жінки, приходили молоти якусь миску жита на
ощипок (вівсяний або житній корж), бо з хлібом було сутужно, особливо в
голодному 1942 р. Людей приходило багато, і посиденьки розтягалися на
години. Нам з того теж був якийсь хосен, бо кожен, хто молов, залишав
мірку – склянку муки.

У той час по всій Україні була популярна пісня «На Вкраїні біда чорна,
забирає Гітлер жорна…», але у нас жорна крутилися щодня, і досі вони
збереглися в селі, уже як «музейний» експонат. До речі, майже такі самі,
як в археологічному музеї Інституту українознавства імені
Івана Крип’якевича НАН України, де вони датуються першим тисячоліттям
нової ери, «кам’яного віку», за віршем Василя Симоненка «Жорна».

Під цей жорновий акомпанемент теж було немало проспівано.

Моя мати не дуже любила співати на людях, вона часом підспівувала. А
співала переважно, коли тільки ми були вдома, – при куделі або ж до сну.
Співала пісні жовнірські, релігійні, любовні, родинні, страшні й веселі.
Знала їх багато, як розповідала потім, багато з них перейняла ще
підлітком від сусідки, старенької бабусі. Втім, більшість із них увійшли
до книжки «Ой зацвіла черемшина». Частина сюжетів співпадає з тими, що
їх свого часу записував Іван Франко, очевидно, «репертуар» був поширений
на всі підгірські околиці. Траплялися пісні польські, трохи
попереінакшувані, – що не дивина, бо хоч у селі було тільки кілька
польських родин, пісні переймала молодь. Були й російські, тут уже
спричинилися обставини часу. Після відступу у 1915 р. російських військ
з окупованої ними Галичини багато селян потяглося на схід, налякані
російською пропагандою, що австрійська влада буде розправлятися з
місцевим населенням, яке перебувало в окупації. Люди тоді ще не знали
російської демагогії, і цим залякуванням багато повірило. Родина моєї
матері опинилася, за тодішніми поняттями, в «Росії», насправді десь на
Київщині, хоча де саме, 6-8-річна дівчина (народилася моя мати 9 вересня
1909 р.) не запам’ятала. Зате запам’ятала деякі пісні, зокрема «Ой
мороз, мороз», «Мій отець – білий світ» та деякі російські й суржикові
частушки.

Хоч мати моя до школи не ходила, читати й писати не вміла, пам’ять мала
дуже добру і пісні запам’ятовувала легко. Щоправда, з часом дещо
призабувалося. Це я спостерігав, коли з родиною приїздив у відпустку.
Вона співала тоді внукам мого брата, й іноді збивалася з мелодії або
пропускала рядки. Тоді в мене й визріло бажання зафіксувати те, що вона
пам’ятає, й по можливості опублікувати, бо хоч вперше я почав записувати
пісні з її голосу ще в десятому класі, але зошит цей десь загубився.
Тепер я вже міг оцінити вартість того чи іншого тексту, порівняти мамині
варіанти з опублікованими в різних фольклорних збірниках. Тут для мене
незамінним порадником і консультантом був прекрасний знавець
українського фольклору Григорій Антонович Нудьга. Він порадив мені
ознайомитися з працями «Исторические песни малорусского народа» Михайла
Драгоманова та Володимира Антоновича, «Політичні пісні українського
народу XVIII-XIX століть» Михайла Драгоманова, книгами Олександра
Потебні про український фольклор, виданням записів Якова Головацького…

Тоді й визрів у мене задум видати народні пісні, записані від матері,
окремою книжкою і з нотами. Тексти я записував принагідно в різні роки,
і от, здається, у 1977-му озброївся магнітофоном, щоб зафіксувати
мелодії (їх згодом розшифровував композитор Іван Майчик), і підготував
збірку, яку запропонував видавництву «Музична Україна».

Рецензію на підготоване видання написав визнаний тоді авторитет у
фольклористиці Олексій Дей. Гадаю, що варто зацитувати уривок з цієї
рецензії: «Записи Миколи Ільницького приваблюють тим, що відображають
пісенний репертуар галицького села 1920-х років, збережений пам’яттю
обдарованої співачки – рідної матері збирача Ганни Іванівни Ільницької
(1909 р. народження). А оскільки співачка володіє справжнім художнім
чуттям, то переважна більшість із виспіваних нею 106 зразків – це
повноцінні оригінальні місцеві варіанти класичних українських народних
пісень, позначені своєрідністю розкриття певних тем і змістовою та
поетичною довершеністю. Вони сюжетні, емоційно насичені, сповнені
високого етичного звучання, завдяки чому й сьогодні, виконувані носіями,
художньою самодіяльністю чи в опублікованій формі, здатні зачіпати тонкі
струни людської душі.

Збірка походить із Львівщини, де колись записував і Іван Франко. Не
випадково чимало у зафіксованих М.Ільницьким варіантів мають своїх
«двійників» у зібранні великого поета (див. «Народні пісні в записах
Івана Франка», Львів, 1966). Тому рецензована збірка також являє інтерес
для історії життя пісень на даній території і на всьому етнографічному
обширі народу. Сам факт, що широкі балади з розгорненим сюжетом і
гострим конфліктом, яскраві родинно-побутові (драматичні й гумористичні)
пісні зберігаються у пам’яті трудящих століттями (а з часу записів
І.Франка минула вже сотня років!), – дуже красномовний. Він свідчить, що
широким колам народних співаків властиве прагнення зберегти народну
пісню».

Але навіть з такою позитивною (як тоді писалося) рецензією збірка
переносилася з року в рік, і в 1981 р. вийшла друком. Вона була
сприйнята дуже прихильно (частина пісень була включена в академічні
фольклористичні видання народних пісень) і мала вісім схвальних
рецензій, серед авторів яких такі відомі імена, як Роман Кирчів, Наталія
Шумада, Василь Скуратівський, Григорій Дем’ян, Володимир Качкан,
В’ячеслав Брюховецький. Був навіть такий цікавий випадок: я одержав
листа від хлопця, який збирався одружитися, з проханням надіслати йому
примірник «Черемшини» для подарунку своїй нареченій, що я з приємністю
зробив.

Характерно й те, що майже всі автори, хто або брав у мене інтерв’ю або
писав про мене, починали з уроків материної пісні як першої естетичної
школи, що назавжди залишилася неперевершеною і найвищим мірилом правди і
краси. На жаль, мати не дожила до виходу збірки, вона померла 9
листопада 1979 р., і свою вдячність я міг би висловити їй хіба
віршованими рядками:

Мамин голос мені лунає –

Мама пісню мені співає

Про легіника молодого,

Про розбійника та й файного.

Ой розбійнику ти, розбійник,

Неспокійний твій льос, ненадійний,

Панські ждуть тебе десь дукати,

Та не будеш із них користати…

У печі поліна потріскують –

Мовби супроводом до пісні.

І співає про легеня ненька,

Як там жінка його молоденька.

У світлиці її на помості

Несподівані стали гості.

Я помчав би у ту баладу

Попередить його про зраду,

Через нетрі, через недеї.

Але де ж той розбійник, де є?

В тої пісні кінця немає –

Мамин голос в мені лунає.

На жаль, до збірки не могли тоді бути включені пісні релігійної тематики
(згодом вони були опубліковані у «Віснику Львівського університету»
(Львів, 2003, Вип. 31)). Редакція «Музичної України» відхилила пісні
розбійницької тематики, з чого я й почав це вступне слово.

Коли збірка «Ой зацвіла черемшина» готувалася вже до видання, в мене
виникла ідея підготувати збірку пісень мого села. Ідея залишилася
нездійсненою, але певні кроки були зроблені. Тому в запропонованій тут
публікації поряд з піснями моєї матері подано пісні односельців,
записані в 1979 р. Втім, справа видання фольклорних записів знайшла
продовження: у 2004 р. вийшла збірка пісень з голосу Марії Ільницької,
вчительки з села Ільник, дружини мого брата. Вона відбиває вже інший
час, інший фольклорний репертуар. Але пісня живе.

Ганнусю, Ганнусю, Ганнусю кохана

«Ганнусю, Ганнусю, Ганнусю кохана,

Ганнусю кохана, вишли до нас пана.

Ганнусю кохана, вишли до нас пана.

Як не вишлеш пана, то вийди хоч сама»

А Ганнуся спішна, взяла коня звишна,

А Ганнуся спішна вийшла до них сама.

«Ви не козаченьки, ви розбійниченьки,

Пана сьте ми вбили, коника сьте взяли».

«Неправда, Ганнусю, ми пана не били,

Ми пана не били, ми коня купили.

В студеній криниці ми могорич пили,

А в гнилій колоді гроші сьмо лічили».

Узяли Ганнусю попід білі боки,

Завели Ганнусю у лісок глубокий.

Прив’язали вни ї до сосни плечима,

До сосни плечима, до гори очима.

Викресали вогню з білого каміння,

Запалили сосну: гори до коріння.

А соснойка горить, а смолойка тече,

Та все Ганнусуні на білейке плече.

«А хто ж тут рубає зеленого бука,

Прийди подивися, яка моя мука.

А хто ж тут рубає зелену ліщину,

Прийди подивися, як я марне гину».

Там за лісом, там за лугом

Там за лісом, там за лугом

Оре дівча їдним плугом. 2

Їден волик, а два плужки –

Посіяло дві петрушки. 2

Вийшла її мати з хати,

Кличе доню вже до хати: 2

«Ходи, доню, вже до хати,

Бо тя буду віддавати 2

За хлопчика молодого,

За розбійничка файного». 2

Так як вони ся побрали,

То до року дітя мали. 2

Вона дітя колисала

Та й так собі заспівала: 2

«Люлю, люлю, малий хлопець,

Не будь такий, як твій отець: 2

Вночі піде, вночі прийде,

c

¤

????

Він приїхав на вборочку

Та й заслухав співаночку: 2

«Співай, жоно, як співала,

Як ісь дітя колисала». 2

«Ой я нияк не співала,

Я служничку проклинала, 2

Я служничку проклинала,

Що стаєнку не метала». 2

«Ходи, жоно, на лавойку,

Най ти зітну головойку». 2

«Чекай, мужу, хоч хвилину,

Най поплечу си дитину». 2

Як вна її та й плекала,

В праве личко значок дала. 2

«На ти, сину, на пам’ятку,

Як твій отець убив матку». 2

Оженився Ясунейко

Оженився Ясунейко

Та взяв собі Марисейку. 2

Одну нічку із нев спав.

Прийшла картка від цісаря,

Щоб Ясьо на войну йшов.

Йде Ясьо на войнойку,

Просит свою матінойку:

«Мамцьо моя, солодейка,

Шануй мою Марисейку,

Житнім хлібом годуй же ї,

Слодким медом напій же ї».

Мати Яся не слухала,

А й Марисю зчарувала,

Опівночі зчарувала,

По півночі поховала.

Іде Ясьо із войнойки,

Кличе свою Марисейку:

«Марисейко молодейка,

Втвори мені воротейка».

Вийшла його стара мати

Воротейка утваряти.

«Мамцьо моя старенейка,

А де ж моя Марисейка?»

«У стайни корови доїт,

Остріть тебе ся ладує».

«Мамцьо моя старенейка,

А де ж моя Марисейка?»

«У коморі вбувається,

Остріть тебе ладується».

Прийшов д ньому малейкий гість,

Повів йому з Мариськи вість:

«Опівночі вчарована,

По півночі похована».

«Сідлай, слуго, коня мого,

Собі, сідлай вороного,

Поїдемо в чисте поле,

Там Мариська, серце моє.

Рубай, слуго, глову мою,

Як не зрубаш, то я твою,

Як не дав бог ураз жити,

То най дає ураз гнити».

Там у чистім полі ростуть три тополі

Там у чистім полі ростуть три тополі,

Де ся люблять двоє, не треба неволі. 2

Позволь мені, мати, кирницю копати,

Чи вийде милийка воду зачиряти. 2

Всі дівчата ходят, воду зачиряют,

А мою милийку на крок не пускают. 2

Позволь мені, мати, церкву збудувати,

Чи прийде милийка богу славу дати. 2

Всі дівчата ходят, богу славу дают,

А мою милийку на крок не пускают. 2

Позволь мені, мати, коршму збудувати,

Чи прийде милийка у коршму гуляти. 2

Всі дівчата ходят, у коршмі гуляют,

А мою милийку на крок не пускают. 2

Позволь мені, мати, на лаві лежати,

Чи прийде милийка тіло навиджати. 2

Всі дівчата ходят, тіло навиджают,

А мою милийку на крок не пускают». 2

Вийшла їго мати в вишневий садочок,

Голосом голосит: «Помер мій синочок!» 2

«Іди, іди, доню, тепер я вже вірю,

Бо стоят хорогви на його подвір’ю. 2

Іди, іди, доню, файно приберися,

На свого милого ще раз подивися». 2

Всі дівчата прийшли, стали у пороги,

А моя милийка впала до сердийка. 2

«Встань, Іваську, устань, будем говорити.

Як ми ся любили, будем ся любити. 2

Встань, Іваську, устань, будем розмовляти,

Як ми ся кохали, будем ся кохати». 2

Івасько ся схопив та й Оленча вхопив,

Тулит до сердийка: «Оленко милийка. 2

Мали сьте ня, мамо, в землицю ховати,

Маєте ня тепер з Оленков звінчати». 2

Як ішли вінчатись, всі люди плакали,

Як ішли з вінчання, то музики грали. 2

«Коб була я знала, що ся в світі діє,

Що то Іваськове личко рум’яніє. 2

Коб була я знала тоту пригодочку,

Була б не пустила й на крок свою дочку». 2

Ішло войско з кватири

Ішло войско з кватири, з кватири,

З доріженьки ступили, ступили.

Зачали у карти грать, в карти грать,

Сказали си пива дать, пива дать.

«Ти шинкарко молода, молода,

Дай нам пива та й вина, та й вина.

Ти шинкарко молода, молода,

Чи твоя то цурочка, цурочка?»

«То не моя цурочка, цурочка,

А й то моя служничка, служничка».

«Що би тобі за то дать, за то дать,

Щоби із нєв нічку спать, нічку спать?»

«Два таляри золоті, золоті

І два коні вороні, вороні».

«Ти дівчино молода, молода,

Дай нам пива та й вина, та й вина».

Який же то світ настав, світ настав,

Що брат сестру не спізнав, не спізнав.

Що від бога за рата, за рата,

Йшла би сестра за брата, за брата.

Що від бога провина, провина,

Йшла би мати за сина, за сина.

Ой витяг він острий меч, острий меч,

Стяв удові глову з плеч, глову з плеч.

«З тебе буде житній сніп, житній сніп,

З мене буде ружний цвіт, ружний цвіт.

З тебе буде неслава, неслава,

З мене буде похвала, похвала».

Ой Семене, Семеночку, Семене

Ой Семене, Семеночку, Семене, гей,

Чом ти ходиш, не говориш до мене? 2

Як я маю та й до тебе ходити, гей,

Як ти маєш та й іншого любити? 2

Я іншого, Семеночку, не люблю, гей,

За іншого, Семеночку, не піду. 2

Чого ти мня, мамо, лаєш, чого б’єш, гей,

Чом ти мене за нелюба силуєш? 2

А в нелюба гірка губа, як полин, гей,

Як же мені, моя мамо, жити з ним? 2

А в неділю скоро рано, скоро світ, гей,

Збирається дівчинонька, іде в світ. 2

За нев, за нев її нелюб на кони, гей,

Та він свою дівчиноньку догонив. 2

Як він свою дівчиноньку догонив, гей,

Жовту косу та й до гриви пришпилив. 2

Приступила до столика, взяла ніж, гей,

Притулила до серденька, сам поліз. 2

Тече, тече кров червона по ножі, гей,

Нехай буде нелюбові до душі. 2

Марись моя, Марись

Марись моя, Марись, що будем робити:

Не хоче баранок додому ходити? 2

Або го заріжмо, або го продаймо,

Або шинкарьови за горівку даймо. 2

Журо ж моя, журо, то сь ня зажурила,

То сь ня молодого з білих ніг звалила. 2

Або я тій журі та не піддаюся,

Піду до коршмойки, горівки нап’юся. 2

Вип’ю я їдную, вип’ю я другую,

Молода шинкарко, давай ще третюю. 2

Браття мої, браття, горівочка п’ється,

Коло мого серця гадиночка в’ється. 2

Або та гадина всю землю злазила,

Коло мого серця гніздо собі звила. 2

Ой звила вна, звила, хоче зимувати,

Мені молодому треба помирати. 2

Вийду я на гору 1)

Вийду я на гору та й си заспіваю,

Пущу голос, пущу по тихім Дунаю. 2

Чи вийде матінка в Дунай воду брати,

Спізнат голосочок свойого дітяти? 2

Зірву я квіточку та й пущу на воду,

Пливи, пливи, квітко, аж до мого роду. 2

Чей вийде матінка в Дунай воду брати,

Спізнат той віночок свойого дітяти. 2

Чи ти, моя доню, два роки лежала,

Що твоя квіточка на воді ізв’яла? 2

Ой я не лежала ні рік, ні годину,

Дали сьте ня, мамо, та лихому сину. 2

Що він буде пити, буде гайнувати,

Буду я вас, мамо, щодня споминати. 2

1) На мелодію «Марись моя, Марись».

Записано 1982 р. від Кропивницької Катерини Михайлівни (1934 р.н.).

Молодий хлопець хтів ся женити

Молодий хлопець хтів ся женити,

Прийшла му картка в війську служити.

В війську відслужив домів вертає,

І по дорозі людей питає.

Він по дорозі людей питає:

«Як моя мила там поживає?»

А люди йому відповідають:

«Вчора померла, нині ховають».

Іде він далі, шапку знімає,

Там два козаки яму копають.

«Дай, Боже, щастя, що копаєте,

Кого в ту яму поховаєте?»

«Була дівчина, як злоті перла,

Через кохання вчора померла».

«Копайте яму досить широку,

Я прийду й ляжу з правого боку,

Копайте яму ширше та й глубше,

Буде нас двоє, буде нам лучче».

Він витяг шаблю, вдарився в груди:

«Нема дівчини – й мене не буде».

Не дай мене, моя мати, за пияка

Не дай мене, моя мати, за пияка, гей,

Бо він проп’є фортуницю, хоч би яка.

А й дай мене, моя мати, за такого, гей,

Що він мене вірно любить, а я його.

Записано 1982 р. від Матківської Ганни Миколаївни, (1933 р.н.).

Не плач, не плач, моя мила

Не плач, не плач, моя мила, що я п’ю,

Тогди будеш плакатоньки, як я вмру.

Тогди будеш плакатоньки, ридати, ридати,

Як я буду на лавойці лежати.

«Устань, устань, мій миленький, не лежи,

Стоїть твоя горілочка в чертежи1).

Устань, устань, мій миленький голубку,

Стоїть твоя горілочка вся в кубку».

«Ой най стоїт, ой най стоїт, най буде,

Вна ся мене молодого не діжде».

1) Чертіж = зруб.

Записано від Кропивницької Катерини Михайлівни (1934 р.н.).

Ой жала я жито

Ой жала я жито близько над водою:

Ой чи буде жалко, матінко, за мною?

Жалко, доню, жалко, аж серденько в’яне,

А хто ж мене, доню, на старість догляне?

Лишаю вам, мамо, молодшого брата,

Буде вам без мене невесела хата.

Лишаю вам, мамо, молодшого брата,

Та більше не прийдуть хлопці та й дівчата.

Грайте, музиканти, бийте у покришки,

Бувайте здорові, мої товаришки.

Бувайте, бувайте, та не забувайте,

Добрими словами мене споминайте.

Летіли гусоньки

Летіли гусоньки із чужого краю,

Сколотили воду у тихім Дунаю.

Як ї сколотили, та й заговорили:

Десь того не чути, що взяли в рекрути.

Вийшла стара мати на гору високу,

Та й кричала: «Сину, вернися додому!

Вернися, синочку, ще раз додомочку,

Най я тобі змию ще раз головочку».

«Змиють мені, змиють дощі шаровії1),

Кучері розчешуть кулі стальовії».

1) Шаровії = сірі.

Записано 1982 р. від Кропивницької Катерини Михайлівни (1934 р.н.)

та Матківської Ганни Михайлівни (1933 р.н.).

Ой ти мамо моя

Ой ти, мамо моя, а я доня твоя,

Не дай мене за невістку до чужого села.

Бо в чужому селі буде лихо мені,

Як вечеряти ідуть, а мене по воду шлють.

Я по воду іду, мов та бджілка, гуду,

Сльози очі заливають, доріженьки не знайду.

І дорогу знайшла, і води набрала,

Відра повнії не були, я сльозами долила.

Щось у хаті гудить, мати сину говорить:

Чом горілку не п’єш, чом ти жінку не б’єш?

Я горілки не п’ю, бо горілка гірка,

Свою жінку я не б’ю, бо вона ще молода.

А як я її брав, то цвіла, як калина,

А тепер висохла – не пізнає родина.

Записано 1982 р. від Кушнір Марії Миколаївни (1963 р.н.).

Ходила по лісі, збирала горіхи

Ходила по лісі, збирала горіхи

Для свого милого, для свої потіхи.

Нема мого милого, бо м сказала зле слово.

Прийшла на забаву, стала у порозі.

Мій милий гуляє, слава тобі, боже.

Ой мій милий гуляє, мене в танець не бере.

А він ня не бере, зо мнов не говорить,

Бо він іншу милу за рученьку водить.

А я з того ой жалю сама пішла додому.

Прийшла додомоньку, сіла на лавоньку

Та й думку думаю свойов головоньков,

Аж тут чую, щось гуде, то мій милий з танцю йде.

Уставай, миленька, відчиняй дверенька,

Най я ся притулю до твого серденька,

Або дай ми хустину, бо без тебе загину.

Ой я не вставала і не відчиняла,

Бо я на забаві з тобов не гуляла,

Хустину ти не даю, тебе милим не взнаю.

Записано 1982 р. від Тельвак Югані Іванівни (1917 р.н.).

Ой дівчино, де ти вчора була

Ой дівчино, де ти вчора була,

Я тя глядав, дома тя не було?

Я тя глядав, мати тя глядали,

Ти за Дунай гусоньки погнала.

Як погнала за Дунай гусоньки,

То не було три роки травоньки.

На четвертий трава вродилася,

Через тебе я не віддалася.

Записи мелодій «Ганнусю, Ганнусю, Ганнусю кохана», «Там за лісом, там
за лугом», «Оженився Ясунейко», «Там у чистім полі ростуть три тополі»,
«Ішло войско з кватири» – Івана Майчика, решта – Ярослава Ільницького.

Похожие записи