Реферат на тему:

“Іван Ковалик та його вчення про словотвір”

Ім’я Івана Івановича Ковалика в історії українського та й слов’янського
мовознавства знане передусім як ім’я вченого-дериватолога,
основоположника вчення про словотвір як самостійної лінгвістичної
дисципліни, хоча незаперечним є його вагомий внесок й у розвиток інших
галузей українського мовознавства – історії української літературної
мови, дослідження проблематики загального мовознавства, питань
діалектології, лексикографії і лінгвостилістики. Такий широкий спектр
наукових інтересів І.І. Ковалика свідчить про велику обізнаність
мовознавчими проблемами, неймовірну працездатність вченого, бажання
творчих пошуків, розробки нових підходів для вирішення теоретичних
питань. „Життєвий шлях трудівника наук відзначають насамперед праці,
мірилом вартості яких, крім теоретичної глибини і наукової актуальності,
є також міцний зв’язок із практичними потребами життя,” – так
охарактеризували діяльність професора Ковалика у своїй статті М.
Демський і М. Паночко. 215 наукових праць із слов’янського та
українського мовознавства – спадщина вченого для майбутніх поколінь.

Найбільше зацікавлення у професора Ковалика виклика?в словотвір, який на
той час (50-і роки) не був виділений в окремий розділ мовознавства. „В
міру розвитку мовознавства, – писав І.І.Ковалик, – зокрема
порівняльно-історичного методу, збільшується кількість спеціальних
мовознавчих дисциплін. Цей ріст і спеціалізація обумовлені передусім
самою багатогранністю системи мови. Постає питання, чи можна вважати
словотвір цілком самостійним розділом граматики (морфології),
лексикології і т.д.”. Це питання актуально звучало в наукових колах, і
на нього успішно дав відповідь вчений, довівши необхідність виділення
словотвору в самостійну лінгвістичну дисципліну – дериватологію,
визначаючи конкретно предмет і прийоми дослідження.

І.І. Ковалик належав до тих мовознавців , які виділяли рівневий статус
словотвору, але мав своє бачення цього питання: розглядав систему
структурно однакових одиниць – дериватем, у кожній з яких „виявляється
відповідний словотвірний тип залежно від того, за допомогою якого
способу словотвору вона утворювалась. Дериватемі, як узагальненому
інваріантові підлягають усі одноструктурні деривати”. Впровадження
поняття дериватеми як базової субстанціональної одиниці сприяло
глибокому пізнанню закономірностей словотвору.

Обґрунтувавши необхідність відокремлення словотвору в системі мови,
Ковалик не оминув питання його співвідношення і взаємозв’язків з
граматикою, фонетикою, лексикологією, етимологією, семасіологією,
стилістикою, загальним мовознавством і навіть з історією народу.
„Словотворча будова мови зв’язана з історією народу не безпосередньо, а
через історичні зміни лексичного складу мови,” – зазначав професор.

Хоча системний характер словотворчої будови мови в цілому визнав і
Виноградов у своїх працях про словотвір, Ковалик глибше розглядав
систему словотворчої будови, вважаючи її як спеціальну, загальну, до
складу якої входять менш загальні системи. Взагалі поняття системності
відіграє значущу роль у поглядах Ковалика, про що свідчить окрема його
увага до цього питання у праці „Вчення про словотвір” (Львів, 1958).

У складі системи словотворчої будови мови вчений виділяв супідрядні
частини, „між якими є постійні взаємозв’язки і закономірні
співвідношення”. Такими частинами Ковалик вважав системи словотвору
окремих частин мови – словотворчі класи, в межах кожного з яких виділяв
величини нижчого порядку – словотворчі категорії, в яких в свою чергу
виявляються словотворчі типи. До прикладу, систему словотворчої будови
іменників Ковалик поділяв на дві основні категорії:

1) словотворча категорія особи (nomina personalia);

2) словотворча категорія предмета (неособи) (nomina impersonalia).

Словотворча категорія особи розбивалась на розряди: соціальних назв,
національних і територіальних назв, агентивних і професійних назв тощо.

Таким чином, словотворчі величини, розміщені в порядку супідрядності і
об’єднані разом, утворюють одну систему, так звану ієрархічну драбину,
за допомогою якої вчений і визначав систему словотвору як систему
систем. Погоджуємось з думкою Ковалика про те, що виділення поняття
словотворчого типу, словотворчого розряду, словотворчої категорії мало
не лише теоретичне значення, а й практичне (для методики словотворчого
аналізу слова).

Ковалик звертав увагу на те, що новоутворювані слова можуть формуватись
за наявними словотворчими моделями або ж можливе утворення нових
словотворчих типів.

Важливе місце в наукових міркуваннях вченого посідає осмислення ролі
значущих частин слова у процесі словотворення, їх порівняльна
характеристика. Основною словотворчою частиною слова Ковалик вважав
кореневу морфему, яка є обов’язковим елементом побудови слова. Зважаючи
на актуальність потреби у визначенні поняття корінь слова, яке
трактували по-різному, Ковалик обґрунтував своє визначення, наводячи ряд
прикладів: „у словах типу вітряк, столяр, кравець, швець кореневі
частини вітр-, стол-, кра-, шв- аж ніяк не визначають основного
семантичного значення цих слів чи основний зміст лексичного значення
слів, а є тільки відправним, смисловим центром, смисловою основою, на
якій утворюється і будується семантика цих слів за допомогою афіксальних
морфем.”

У зв’язку з цим небезпідставно висвітлив проблему відношення семантики
кореневої частини слова до лексичного значення слів з цим коренем. Це
питання залишається актуальним і в наш час, адже в сучасних посібниках
читаємо: „Корінь – це основна, стрижнева морфема, що виражає загальне
(поняттєве) лексичне значення слова.”

Розглядаючи поняття корінь слова та кореневе слово, Ковалик,
погоджуючись з поглядами О.О. Потебні, слушно стверджував про істотну
різницю між ними, бо, наприклад, „семантика кореневого слова вода, хоч і
найближча до семантики кореня, але аж ніяк ще з нею не тотожна”.
„…Семантику кореня ми розкриваємо тільки на основі абстрагування
спільного у ряді слів з цим коренем, включаючи сюди і кореневі слова з
їх частковим значенням.”

Аналізуючи далі словотворчі одиниці, Ковалик розрізнював ще два поняття
– корінь і основа слова. Коли йде мова про корінь і основу кореневого
типу, корінь слова має більш загальне значення, а основа – вужче, адже
має конкретне лексичне значення і граматичне.

Велику увагу в дериватологічній концепції Іван Ковалик зосередив на
питанні функціонування та особливостях вживання суфіксів у процесах
словотворення. Справедливим є зауваження, що „всі форманти, які служать
для оформлення семантики слова, одночасно приносять з собою в слово і
якесь граматичне значення.”

Це один з моментів зв’язку між словотвором і граматикою. Тому-то вчений
визначив граматико-словотворчі функції суфіксів, охарактеризував окремо
словотворчі і формотворчі суфікси. Афіксальні морфеми, на думку
Ковалика, мають різні ступені узагальнення і абстрактності. Розглядаючи
питання походження і утворення іменникових суфіксів, Ковалик зробив
висновок, що „майже всі продуктивні слов’янські суфікси склалися в
доісторичний період на слов’янському ґрунті.”

У процесі історичних змін еволюція торкається і словотворчих частин
слова, внаслідок чого відбувається відомий перехід суфіксів в розряд
флексій або ж якісні фонетичні зміни у складі морфем, що, звичайно, не
могло лишитися поза увагою вченого. Зважаючи на можливі варіанти
суфіксальних морфем, які є по суті однією і тією ж словотворчою
морфемною одиницею, Ковалик для збереження системи словотворчої будови
термінів ввів поняття суфіксема (аналогічно до фонеми, морфеми, лексеми
тощо). А всі звукові різновиди вважав її варіантами.

Іван Ковалик активно працював над проблемами словотвірної синонімії,
омонімії, антонімії, встановлення і дефініції комплексних словотвірних
одиниць. Поняття словотворчого типу, яке стало вихідною одиницею у
сучасній словотвірній системі, обґрунтував у своїх працях „Про деякі
питання слов’янського іменникового словотвору” (1958), „Питання
слов’янського іменникового словотвору ” (1958).

Цікавим, з огляду на сучасні інтерпретації, є його трактування способів
словотвору. Він виділяє такі 9 позицій:

морфологічний з його різновидами;

морфолого-синтаксичний;

синтаксико-морфологічний;

синтаксичний;

лексико-морфологічний;

семантичний (лексико-семантичний);

регресивний (зворотний), або фонетико-морфологічний
(фонетико-регресивний, безафіксний);

акцентуаційний (фонетико-акцентуаційний);

контамінаційний.

Окремо виділений контамінаційний спосіб словотвору, як пояснював
Ковалик, полягає в тому, що „з морфем або складів двох близьких за
значенням або й однозначних слів утворюється третє слово… Наприклад:
укр. діал. хилитати < хилити + хитати”. Вчений неодноразово торкався питання методики словотворчого аналізу слова, стверджуючи, що такий аналіз „робить більш глибоку семантичну, морфологічну і синтаксичну характеристику”. У зв’язку з цим він сформулював загальні принципи словотворчої характеристики похідних слів, з’ясував відмінні риси словотворчого і етимологічного аналізу, застерігаючи не ототожнювати і не взаємозамінювати ці поняття. Заслугою Івана Ковалика є те, що він, відзначаючи однобічність вивчення словотвору, розробив основні напрямки розвитку дериватології, обґрунтував принципові положення, особливо звертав увагу на суперечливі моменти. Визначальним є формування системи наукових термінів і понять у дериватології. Велику цінність мають не лише його теоретичні розробки, а й практичні дослідження, які і досі зберігають наукову вартість. Література: Демський М.Т., Паночко М.М. Трудівник науки // Жовтень. – 1987. –№10. – С. 134. Демський М.Т. Ковалик Іван Іванович // Енциклопедія „Українська мова”. – К.,2000. – С.257. Ковалик І.І. Вчення про словотвір. – Львів, 1958. Ковалик І.І. Вчення про словотвір. – Львів, 1961. – Вип.2. Ковалик І.І. Дериватологія (словотвір) як самостійна лінгвістична дисципліна та її місце в системі науки про мову // Словотвір сучасної української літературної мови. – К., 1979. Ковалик І.І. Основні проблеми вчення про словотвір // Українська мова і література в школі. – 1970. – № 11. Ковалик І.І. Питання слов’янського іменникового словотвору. – Львів, 1958. Ковалик І.І. Про деякі питання слов’янського словотвору. – Львів, 1958. Ковалик І.І. Про основну мовну одиницю словотвірного рівня // Українське мовознавство. – К., 1976. – Вип.4. Сербенська О.О. Професор Іван Ковалик, його доба та оточення // Дзвін.– 2002. – № 9. – С. 103 – 110. Плющ М.Я. Граматика української мови: У 2 ч. Ч. 1. Морфеміка. Словотвір. Морфологія. – К.: Вища школа, 2005. Демський М.Т., Паночко М.М. Трудівник науки // Жовтень. – 1987. – №10. Ковалик І.І. Вчення про словотвір. – Львів, 1961. – Вип.2. – С. 54. Ковалик І.І. Дериватологія (словотвір) як самостійна лінгвістична дисципліна та її місце в системі науки про мову // Словотвір сучасної української літературної мови. – К., 1979. – С.35. Ковалик І.І. Вчення про словотвір. – Львів, 1961. – Вип.2. – С. 68. В.В.Виноградов. Об основном словарном фонде и его словообразующей роли в истории язика // Вопросы языкознания в свете трудов И.В. Сталина.– М.,1952. Ковалик І.І. Вчення про словотвір. – Львів, 1958. – С. 12. Ковалик І.І. Вчення про словотвір. – Львів, 1958. – С. 13. Ковалик І.І. Вчення про словотвір. – Львів, 1958. – С. 17. Плющ М.Я. Граматика української мови: у 2-х частинах. Ч.1. Морфеміка. Словотвір. Морфологія. – К.: Вища школа, 2005. – С.9. Ковалик І.І. Вчення про словотвір. – Львів, 1958. – С. 23. Там само. – С. 23. Там само. – С. 27. Ковалик І.І. Вчення про словотвір. – Львів, 1958. – С. 35. Там само. – С. 48. Ковалик І.І. Вчення про словотвір. – Львів., 1961. – Вип. 2. – С. 19. Там само. - С .27. Там само. - С .32. PAGE PAGE 8

Похожие записи