Історія та сучасне функціонування мови греків – тюркофонів Приазов’я (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 3194
Скачать документ

Реферат на тему:

Історія та сучасне функціонування мови греків – тюркофонів Приазов’я

Грецьке населення Приазов’я поділяється в лінгвістичному відношенні на
урумів – тюркофонів та румеїв-еллінофонів. Стаття присвячена
трансформації та функціонуванню мови греків-тюркофонів. Урумська мова
Північного Приазов’я об’єднує чотири діалекти, які відображають складні
етноісторичні процеси. Їх класифікація, у залежності від впливу різних
мовних елементів, виглядає таким чином: кипчацько-половецькі говори
розповсюджені у с. – В. Новосілка, Старобешеве, Мангуш;
кипчацько-огузькі – Старомлинівка, Богатир, Улакли; огузько-кипчацькі –
Гранітне, Староласпа, Комар, Старогнатівка; огузькі – Маріуполь, Старий
Крим [1]. У побутовій мові жителів кожного урумського села є свої
особливості. Діалекти греків-тюркофонів зберігають лексичні релікти,
тому являють інтерес для дослідників мови та етнічної історії
маріупольських греків.

Сучасна урумська мова представлена серед компактного грецького населення
у 29 селах Донецької області, в одному селі Запорізької області й у
м. Маріуполь. За нашими підрахунками та згідно з Всеукраїнським
переписом населення 2001 року, чисельність приазовських урумів становить
близько 40 тис. осіб.

Джерелами нашої роботи є польові етнографічні дослідження у грецьких
селах Приазов’я, які проводилися на базі Маріупольського державного
гуманітарного університету (МДГУ) та матеріали державних архівів і
музеїв України та Росії.

Професійне дослідження урумської мови було започатковано у 1951 р.
групою студентів кафедри тюркської філології Ленінградського державного
університету, які вивчали мову та фольклор тюркомовного населення греків
Приазов’я. Результати діяльності експедиції описуються у статті
С. Муратова [2]. Подальші дослідження Ф. Оглуха [3] та О. Гарковця
призвели до поділу урумських говорів на чотири групи у порядку зростання
огузьких діалекті [4]. У результаті ретельних досліджень О. Гаркавця
[5], було знайдено новий концептуальний підхід до мови урумів. Урумська
мова греків Приазов’я, припускає вчений, не є діалектом
кримсько-татарської або турецької – це самостійна мова, наближена до
тюркських мов. Говори урумів селища Прасковіївка (Краснодарський край)
досліджував Е. Тенишев [6]. Він вважав, що всі діалекти
греків-тюркофонів, зокрема й приазовські, є похідними від турецької [7].

Мова урумів кримського походження зазнала впливів місцевих татарських,
караїмських, кипчацьких, огузько-турецьких, ногайських говорів, що
призвело до формування змішаного характеру мови. Якщо не брати за основу
грецьку мову, то слід зазначити, що урумські говори Північного Приазов’я
у своїх діалектних рисах є відображенням кримськотатарських говорів тих
місць, звідки уруми були виселені понад два століття тому [8]. У їхньому
формуванні брали участь мови кипчацьких і огузьких племен. Тюркська мова
маріупольських урумів, як і мова урумів Кавказу, відзначається
неоднорідністю. Назву “урумська мова” мають дві генетично і типологічно
різні групи говорів тюркомовних греків: маріупольські греки, разом із
тюркомовними волохами (Молдавія) і грузинами – переселені із Криму до
Північного Приазов’я (1778-1780) та переселенці із Туреччини на Кавказ і
Прикавказзя у XVIII-XIX ст. – трабзонські (трапезундські) греки, мова
яких від турецької відрізняється фонетичним, лексичним і граматичним
субстратом, і є мовою огузькою [9].

Греки-тюркофони називають себе греками, але їх більш давнім
ендоетнонімом є термін урум (виник на території Малої Азії, набувши
поширення у Криму). Походження його пов’язане з терміном рум, який
впровадили турки-мусульмани (сельджуки) для позначення жителів
Османської імперії, які сповідували православ’я і спілкувалися грецькою
мовою [10]. Греки, які розмовляли тюркською мовою, набули екзоетноніму
уруми. Із часом вони й самі себе почали так називати. По суті, назви
урум і рум – ідентичні терміни. Грецькі дослідники вважають, що
етимологія цих термінів походить від слова “???????” – ? ???????? ???
?????????? ????????????? [11], але з урахуванням фонетичних особливостей
тюркської мови – найбільш характерними типологічними рисами тюркських
мов у розділі фонетики є сингармонізм – відсутність на початку слів
сонорних “р”, “л”, “м”, “н”.

У турецькій науковій літературі наголошується на факті, що екзоетнонім
urum’lar пов’язаний із греками-тюркофонами, які мігрували, переважно з
Анатолії, під час існування Візантійської імперії на територію
Південного берега Криму, де уруми почали використовувати південний
діалект кримсько-татарської мови [12]. Але потрібно враховувати, що
етнонімом урум називали ряд змішаних етнічних груп, які нині проживають
у різних регіонах Причорномор’я та Середземномор’я, маючи складну
історію [13], проте є вихідцями з території Малої Азії. Сучасні
дослідники оперують різними концепціями щодо цього етноніма [14].

На сьогодні серед урумів існують такі етноніми: урум – грек; урум алхи –
грецький народ; урумнух – греки, уруми, грецьке населення; урумлар –
стає греком. У 2001 році, у рамках дослідження етнічного самовизначення
та сучасної мовної ситуації, нами було обстежено населення сіл Мангуш,
Старий Крим, Старомлинівка (Кременівка), Гранітне (Карань). Ми маємо
1234 відповіді жителів вищеназваних селищ, які були зафіксовані в
розроблених нами анкетах, де на питання “Вкажіть Вашу національність”
уруми, переважно, записали себе греками (72 %), рідше – урумами (19 %) і
частково (9 %) – греко-татарами. На відміну від греків-еллінофонів,
зазначені вище терміни розповсюджені в усіх урумських селах.

Згідно з нашими польовими дослідженнями, свою мову уруми Приазов’я
називають урум ділі (с. Бешеве, В. Янісоль, Карань, Ласпа, С. Крим) або
урум тілі (с. Богатир, Гнатівка, Карань, Комар, Улакли). У 1951 році
дослідники з Ленінградського державного університету також зафіксували
урумський термін урум ділі, під час своїх польових робіт [15].

Ми не маємо достатньо матеріалів для з’ясування часу виникнення та
формування урумських диалектів. На нашу думку, у візантійський період
своєї етнічної історії греки Малої Азії та Криму спілкувалися грецькою
мовою. Створення Османської держави призвело до мовної асиміляції
малоазійських греків і втрати рідної мови, а згодом – до переходу на
спілкування тюркською мовою. Докримський період історії урумів майже
невідомий – жодна з існуючих версій не підтверджується джерельною базою.
Гадаємо, що версію про розшарування маріупольських греків на тюркофонів
та еллінофонів доречно розглядати з докримського періоду. Основна
версія, до якої апелюють учені сьогодні, – це думка про те, що поділ
греків на дві мовні групи відбувся ще за часів середньовічного Криму. На
думку М. Араджіоні, під впливом навколишнього грецького населення
частина кримських татар перейшла у православ’я; релігійна приналежність
мала незрівняно більше значення для самосвідомості людей, аніж мова чи
спільність походження, тому тюркомовні християни стали ототожнювати себе
із греками, а не із кримськими татарами, турками або іншими народами,
які сповідують іслам [16].

Щодо кримського періоду етнічної історії урумів, то строкатість
різномовного кримського населення після створення Кримського ханства
зберігалася, проте вплив тюркської мови у регіоні значно зріс, поступово
витіснивши грецьку мову як засіб міжетнічного спілкування на півострові.
Після входження південного Криму до складу Османської імперії більшість
його населення спілкувалася тюркською мовою. Але й урумська писемність,
на основі грецького алфавіту, у зазначений період значно розповсюдилася,
до сьогодні зберігши джерела: переклади християнських текстів [17],
посібники із грецької мови, листування. Перехід греків на тюркську мову
був поширеним явищем як у Кримському ханстві, так і в межах усієї
Османської імперії. Прикладом цього може слугувати фольклор народів із
різною етноконфесійною приналежністю, які спільно проживають на
території Малої Азії та Криму. Так, однією зі складових частин епічного
жанру урумського фольклору є середньовічні кипчацько-огузькі масали
(дастани) із прозовим викладом сюжетної лінії та пісенними монологами й
діалогами [18]. Народнопоетичні твори урумів свідчать про глибокі
історичні зв’язки урумської мови з іншими мовами західнохунського
відгалуження говорів: середньовічні масали (дастани) про героїв Ашихе
Гарібе, Арзу й Гамбере, Тер-оглу. У маріупольських урумів досі незмінною
популярністю користується епічна оповідь про Тер-оглу, яка впродовж
багатьох століть існує серед тюркомовних народів. Відмінності у мові,
національній культурі й релігії не були перешкодою для розповсюдження
цього твору на великому ареалі, де він існує під назвою “Кер-огли”,
“Гер-огли”, “Кур-огли” [19]. Версії тюркських народів, попри збіг деяких
сюжетних ліній та спільність мотивів, відзначаються своєрідністю й
оригінальністю . Оповідь посідає чільне місце у фольклорі урумів і
кримських татар. До Туреччини вона прийшла із Кримського півострова, про
що довідуємося із робіт, присвячених турецькому фольклору [20]. На
розвиток урумської пісенної мови вплинула поетична османська традиція,
що мала широке розповсюдження і в середньовічному Криму.

На початковому етапі приазовського періоду (кінець ХVІІІ – ХІХ ст.)
уруми користувалися своїми діалектами, а писемна мова фіксувалася
виключно літерами грецької абетки. Під час досліджень, нами було
знайдено деякі документи урумською мовою.

У рукописному відділі Національної бібліотеки України
ім. В. Вернадського зберігається посібник початку ХІХ ст. “Євангельські
читання на весь рік”, який написаний урумською мовою, але грецькими
літерами [21]. Серед джерел Приазовського періоду урумська мова
зустрічається у матеріалах Маріупольського грецького суду, які
зберігаються у Маріупольському краєзнавчому музеї [22]. Вони написані
грецьким алфавітом і належать до 1811, 1846, 1874 років. Кожен із
перелічених документів написаний грецькими літерами з використанням не
лише тюркської лексики, а й містить досить багато грецьких і російських
слів. Але ми не можемо однозначно стверджувати, яку саме тюркську
(турецьку, татарську чи іншу) мову використовували, оскільки не маємо
спеціальних досліджень для з’ясування цього питання. Дослідниця із
грецької мови А. Папу-Журавльова вказує на те, що на ранніх етапах
Приазовського періоду мову урумів називали по-різному, тому що її
діалекти належать до кримсько-османського діалекту [23]. Проте спроби
зрозуміти наявні у нашому розпорядженні тексти урумською мовою мають
незначні успіхи. Сучасні філологи, які володіють і урумською, і грецькою
мовами, говорять про неможливіть повністю з’ясувати зміст текстів [24].

До початку ХІХ ст. належать урумські пісні, зафіксовані у так званому
пісеннику Ф. Хартахая, де зібрані урумські тексти, записані за допомогою
грецького алфавіту. Серед інших творів записана пісня “?? ??з?? ??з??!”
[25], яка і нині є найбільш популярною. Причому аналогічна пісня “Вай
курціц, курціц” розповсюджена й серед румейського населення. В обох
варіантах переклад такий: “Ой дівчина, дівчина”; ритм і зміст пісень не
відрізняються.

Цікаво, що мову урумів у ХІХ ст. називали як турецькою, так і
татарською. При описі домашнього побуту маріупольських греків у 1874
році, А. Анторінов зазначив, що “ … разговор ведется в иных селениях по
гречески, а в иных – по-турецки” [26]. У 1891 році вчитель народної
школи Віктор Гоф засвідчив, що мешканці селища Комар “говорят на
турецком языке”, але пояснює, що їхня мова є сумішшю турецьких,
татарських і ногайських слів [27]. А директор Маріупольської
Александрівської гімназії Г. Тимошевський називає урумську мову виключно
татарською: “а употребляющие татарское наречие по-гречески и не говорят,
и не понимают” [28]. У збірнику “Мариуполь и его окрестности” були
опубліковані урумські фольклорні тексти, подані в російській
транскрипції [29], але на сьогодні вони не досліджені спеціалістами.

Одне з найдавніших джерел про мову урумів датується 1884 роком, коли
О. Блау опублікував тексти, написані з використанням грецького алфавіту,
більшість із яких були релігійної тематики [30]. На жаль, вони не дають
можливості висвітлити повною мірою мовну ситуацію серед урумів. Урумські
тексти також подані у праці В. Латишеві [31]. Отже, на сьогодні нам
бракує досліджень урумських писемних джерел через їх нечисленність.

Після переселення, упродовж майже 150 років, уруми, не маючи
національних шкіл, змогли зберегти свою рідну мову у побуті. Такий
висновок ми зробили на підставі обстеження національних меншин серед
грецького населення, яке проводилося у 1920-х роках. “Панування рідної
мови у побуті” зафіксовано у довідках про результати обстеження,
натомість російську мову можна почути лише в установах і на зборах
сільрад [32]. Було з’ясовано, що молоде покоління добре володіло
російською мовою, гірше її знали жінки-грекині. Про урумську писемність
не йшлося. Проте в архівних матеріалах зафіксовані дані про писемність в
урумських селах: “Якщо говорити про урумську писемність, то її не було,
і лише окремі особи, які навчалися 5 років у грецьких школах, уміють
писати й читати рідною мовою” [33]. Урумська усна мова у 1920-х роках
мала загальний вжиток і була невід’ємною частиною духовного життя
греків-тюркофонів Приазов’я. Особливою популярністю користувалися
місцеві співаки й поети, які пам’ятали й виконували фольклорні твори, що
передавалися із покоління у покоління. Такими були оповідання
“Ашик-Горіб”, “Алім” та ін. У селах великий успіх мали п’єси
“турецько-татарською мовою”. Але прояви збереження грецької традиційної
культури, як і сучасні твори рідною мовою, радянськими органами влади не
заохочувалися. Прикладом цього є витяг зі “Звіту комісії ВУЦВК з
обстеження грецького населення у Маріупольському окрузі”: “Характерно,
что местные организации не только не поощряют подобного рода проявлений
народной культуры, но в некоторых местах даже препятствуют их развитию,
не содействуя или даже запрещая иной раз ставить пьесы и т. д. на
греческом языке”. Також підкреслюється, що через відсутність друкованих
грецьких видань мова забувається, а люди похилого віку зберігають у
своїх зошитах пісні й оповіді, записані наприкінці ХІХ ст. [34].

З середини 1920-х років ситуація змінилася. Центральними радянськими
органами влади було дано вказівку про підтримку та розвиток національної
грецької культури місцевою владою. У першу чергу увага зверталася на
впровадження рідної мови серед грецького населення. Але, на відміну від
румейських діалектів, які вивчалися у ті роки, урумські діалекти
опинилися поза увагою науковців. Як зазначалося раніше, у 1925 році
директор Науково-дослідного інституту порівняльного вивчення літератур і
мов заходу й сходу при Ленінградському держуніверситеті (НДІ ПВЛМЗС)
Н. Державін запропонував здійснювати експедиції для обстеження грецьких
сіл Маріупольщини. За невеликий проміжок часу було проведено 12
експедицій із вивчення мови еллінофонів [35]. Але парадокс ситуації
полягає у тому, що вивчення мови греків-тюркофонів звелося тільки до її
порівняння із кримсько-татарською мовою. Імовірніше, ішлося не про
відсутність фахівців, а про навмисне ігнорування урумської мови через
зовнішньополітичні пріоритети.

Наукового опису урумської мови не було зроблено. Але комісія ВУЦИКу
дійшла висновку, що “в турко-татарском языке нет особой разницы между
отдельными селами”, порівнявши деякі лексичні одиниці в урумських селах
Мангуш, Ст. Карань і Ст. Ігнатіївна [36]. Нині ми не маємо змоги
з’ясувати, чи були серед членів комісії фахівці з тюркської мови. Справа
в тім, що урумам із вказаних сіл пропонували читати “турецко-татарские
книжки”, які читачі добре розуміли. Далі було проведено порівняння
лексики урумської мови з кримсько-татарською, але на основі одного
навчального посібника: “Нет сомнения, что в этих селах, говорящих
турецко-татарской речью, язык также один. Каково сходство этого языка с
Крымско-татарским языком – Комиссия сверяла, как было только что
сказано, этот язык с крымско-татарским по “руководству” для обучения
крымско-татарскому языку” (А. Одабаш и И. С. Кая, Крымиздат, 1924 год) и
нашла почти полное сходство с ним, во всяком случае не меньше как на
90 %. Если есть разница, то она мала и заключается прежде всего в том,
что Мариупольские греки-татары употребляют звук “х” вместо “к”,
употребляемого в крымско-татарском языке, как, например, девушки в
Мариупольских селах говорят “хыз”, а в Крыму “кыз”. Встречается весьма
немного слов – одно-два слова на 30-40 слов таких, которые у нас не
употребляются” [37]. Недосліджену урумську мову у звіті називають
виключно турецько-татарською, тому що спостерігається “…большое сходство
Мариупольско-татарского с турецко-татарским. Мариупольские греки-татары
почти свободно разговаривают с турками, бывая в городе в их булочных и
лавках”. Проте підстав для таких тверджень, через брак друкованої
літератури було замало.

Таким чином, з легкої руки членів Комісії ВУЦВК, уруми були вимушені
вивчати кримсько-татарську мову, яка не викликала інтересу у
греків-тюркофонів. Відтак постало питання про мову викладання у школах.
При організації національних шкіл було вирішено послуговуватися
кримсько-татарською мовою, оскільки уруми запозичили свою мову від
кримських турків і татар , у результаті чого, для позначення мови
греків-урумів, набув поширення термін греко-татарська мова, а
греків-тюркофонів почали називати греко-татарами. Термін греко-татари
використовується й досі, але з нашої точки зору він є штучним і не
відповідає справжньому стану речей.

Ae

Ae

i

i

O oe T

d

?

1Окрім того, кадровий склад в урумських школах потребував підтримки.
Вчителі не мали достатньої підготовки, деякі навіть не володіли мовою.
Для аналізу розглянемо ситуацію в одному з районів, яка була характерною
і для інших навчальних закладів. Так, у 1926-1927 роках в урумських
селах Сталінського округу нараховувалося 16 шкіл із загальною кількістю
2605 осіб (8-9 років – 88,4 %; 8-11 років – 86 %; 8-15 років – 62,7 %).
Усього вчителів у школах нараховувалося 62 особи, із них 26 осіб [38],
тобто 41 % учителів, – не були греками; 29 осіб – уруми, 6 – румеї, які
знали румейську мову, і одна особа могла викладати еллінську мову.
Наведений приклад є свідченням того, що впровадження тюркської мови за
допомогою вчителів було неможливим, тому що більшість із них не володіла
урумською мовою.

У 1928 році розпочалася робота (латинізація) із запровадження нового
тюркського алфавіту серед тюрксько-татарських національних меншин УРСР і
греко-татарів [39]. Зазначимо, що формування на основі
кримсько-татарської мови урумської літературної мови мало однотипний та
уніфікований характер. Загальна тенденція у національно-культурній
політиці відносно тюркських мов країни була пов’язана з очищенням від
арабо-іранських запозичень і уведенням російських та інтернаціональних
слів [40]. Без сумніву, реформування урумської мови призвело до
порушення орфографічних норм і фонетичного устрою, що призвело до втрати
у мові тюркомовного населення багатьох елементів лексики, яка
накопичувалася століттями.

Для підготовки викладачів урумських шкіл були запрошені фахівці із
кримсько-татарської мови (Кримська АРСР), а також надсилалися
“рекомендованные книги на греко-татарском языке”. Подаючи список книг,
ми зберегли орфографію джерела: „Ахмед. Природоведение; Ислам Карлы.
Новая геометрия для 3-х групп трудовой школы I-й ступени; Чобан Задс.
Научная грамматика; А. Одабаш и И. Кая. Руководство для обучения
крымско-татарскому языку; Мухеддинов. Математика; А. Одабаш и
И. Аджи-Асан (первая книга после букваря); Эдим Фейзан. Уроки географии
для 4-й группы школ I-й ступени; Эдым Фейзан. География ч. III; Бектуев.
Детский букварь; Бектуев. Букварь для взрослых; А. Смирнов. В помощь
полит. деревенского комсомола; В. Елагин. Национальные иллюзии крымских
татар; Окопан. Первый перелет маленькой птички; Сборник революционных
стихов; Спиранский. Азбука матери-крестьянки; В. Невский, В. И. Ленин,
Н. Крупская. Моя жизнь; М. Ходоровский. В. И. Ленин; “Болезни животных”.
Статьи ветеринарии ветврачей Щепетова, Медведева и др.; Е. Ярославский.
Ленин – вождь угнетенных народностей; М. Медведев. Государственное
страхование сельскохозяйственных животных от смерти; Е. Ярославский.
Ленин, крестьянство, РКП; Аджи Асан. Методика татарского букваря; Детям
об Ильиче; Дж. Рид. 10 дней, которые потрясли мир; Программа и устав
РЛКСМ; Е. Ярославский. Ленин и раскрепощение женщин; Е. Ярославский.
Ленин и комсомол; Юные пионеры; Корпинский. Пролетарский вождь
крестьянина; Е. М. Медведь. Уход за животными, их содержание в
правильном кормлении; В. И. Ленин. Как мы поведем к социализму сельское
хозяйство; Памятка піонера” [41]. Ці заходи лише ускладнили навчання
греків-тюркофонів, у зв’язку з наявністю серед носіїв мови чотирьох
діалектів і певних особливостей у кримсько-татарській мові. Придбані для
урумських шкіл орфографічні словники кримсько-татарської мови були
незрозумілими для урумів [42]. А під час підготовки до уроків із рідної
мови багато учнів, вивчаючи вірші напам’ять, не розуміли значення слів
[43]. Загалом, запровадження єдиного тюркського алфавіту не сприяло
збереженню рідної мови, а для сучасних дослідників урумських діалектів
лише ускладнило роботу [44].

Для підготовки місцевих учителів греко-татарських шкіл були організовані
літні курси, на яких читалися лекції з історії та культури свого народу.
Греків-тюркофонів після закінчення семирічки направляли для продовження
освіти до навчальних закладів Криму. У 1928-1929 роках в урумських селах
було 12 початкових і 4 семирічних школи, де працювало 45 викладачів і
навчалося 2605 дітей . Згодом дослідник урумських говірок професор
О. Гаркавець зазначив і негативні наслідки механічного впровадження
кримсько-татарської мови у школах греків Приазов’я, що було зумовлено
відсутністю тюркологів серед членів проведених діалектологічних
експедицій. Мовлення урумів не було чистою кримсько-татарською мовою –
говірки зберігали грецькі елементи. Тому викладання цією мовою у школах
спричинило появу невдоволення серед грецького населення, оскільки мова,
яка насаджувалася в урумських населених пунктах, не виконувала
комунікативно-пізнавальної функції, в першу чергу, а також функції
соціально-консолідуючої, тобто не сприяла об’єднанню греків-тюркофонів,
які спілкувалися на різних діалектах.

Спроба запровадити рідну мову в усі сфери суспільного життя була
пов’язана не тільки з освітою. Так, у тезах доповіді на Всеукраїнській
нараді працівників грецьких національних адміністративно-територіальних
одиниць пропонувалося: “По линии судебного обслуживания греческого
населения необходимо поставить перед Наркомюстом вопрос о проведении в
жизнь следующей сети греческих нацсудкамер, а именно на греко-татарском
языке: в Мариупольском округе – Старо-Игнатьевском и Мангушском
национальном районе по одной нацсудкамере в каждом районе, в
Керменчикском (смешанном) – одна судкамера на 2-х языках, украинском и
греко-татарском; В Сталинском округе, в Б-Янисольском – 1 судкамера, в
Стыльском (смешанном) – на 2-х языках” [45].

Ми акцентуємо увагу на тому, що уруми неоднозначно поставилися до
впровадження кримсько-татарської мови. Це зумовлювалося тим, що старше
покоління, стурбоване перспективами для своїх дітей, вбачало у вивченні
кримсько-татарської мови однобокість освіти. Наші польові матеріали
засвідчують, що і батьків, і дітей більше приваблювало отримання освіти
в російськомовних школах, оскільки у молоді з’являлася можливість
розширити своє спілкування, підвищувати рівень освіти й оволодіти новими
професіями. Тому, коли зі середини 1930-х років національні школи почали
ліквідовуватися, особливого жалю із цього приводу урумське населення не
висловлювало [46].

Занепаду урумської мови сприяли й репресії 1937 року та фашистська
окупація, коли греки позбувалися друкованої літератури на рідній мові з
метою убезпечити свою родину від страти. Про це ми дізналися від
урумського поета, уродженця с. Старогнатівка, В. Бороти, який під час
бесіди розповів про окупацію німцями рідного села. У той час було
спалено багато цінних урумських книг. Доповненням цього слугують і наші
спостереження під час польових експедицій 1990-2003 років: ми не
зустріли у грецьких родинах жодного примірника урумської книги, виданої
у довоєнні часи. Але більшість населення лише частково володіє розмовною
урумською мовою. Прояви побутуваня урумської мови ми прослідкували у
селах Карань та Ст. Крим серед трьох поколінь [47]: старші члени родини,
народжені у 1920-ті роки, між собою спілкуються урумскою мовою, їхні
діти (1940-1950-ті роки) – розуміють своїх батьків без проблем, проте
ледве висловлюють свої думки, використовуючи діалект, а представники
молодшого покоління (1970-1980-ті роки) розуміють тільки окремі вислови
і використовують лише окремі слова. За нашими спостереженнями, найбільш
поширеною урумська мова є у селах Старобешево, Старогнатівка, а
найменше – у с. Мангуш. У м. Маріуполь, яке було засновано
греками-тюркофонами, з 90 обстежених родин урумів у 70 родинах урумська
мова не використовується взагалі. У 8 родинах діалект побутує у формі
окремих мовленнєвих кліше, прислів’їв, виразів, завдяки присутності
старших членів (бабусі, дідуся), яких привезли з урумських сіл у зв’язку
з необхідністю догляду за ними. У 12 родинах урумська мова збереглася
лише в невеликій кількості термінів, пов’язаних із традиційною культурою
[48]. Це зумовлено рядом зовнішніх та внутрішніх чинників. На сьогодні
мова греків-тюркофонів функціонує у сімейному побуті та звучить у
виступах самодіяльних фольклорних колективів. Писемність греків
Приазов’я ґрунтується на кирилиці, на якій розроблено та впроваджено
нинішній урумський алфавіт. Але освіта урумською мовою, шкільна й
університетська, відсутня й досі. Мабуть, саме із цим пов’язаний той
факт, що до теперішнього часу ступінь збереження урумської мови істотно
нижчий, аніж збереження румейської грецької мови у Приазов’ї. Як
підкреслив відомий філолог В. Казарін, “урумский язык исчезает на
глазах” [49]. Майже півстолітнє мовне обмеження урумського населення
завдало великих втрат культурі цього народу. У радянські часи урумська
мова не виконувала свої соціальні функції, окрім однієї – сімейного
спілкування. Унаслідок цього занепала її стилістична система, зі
словникового складу зникли величезні пласти слів, пов’язаних із
традиційною культурою.

На основі зібраної лексики культурно-побутової сфери ми з’ясували, що
словниковий запас урумів переважно складається із тюркських слів, але
серед них існують слова грецькі, перські, арабські та слов’янські. Є
багато слів, що використовуються і румеями, і урумами. Прикладом
слугують назви традиційних музичних інструментів греків Приазов’я:
кіміча (рум. Сартана), темене (рум. В. Янісоль), тимане (рум.
В. Каракуба), чимане (рум. М. Янісоль та Анадоль), т’єманчє (урум.
Ласпа), т’ємєнє (урум. Бешево), т’ємечє (урум. С. Крим) –
струнно-смичковий інструмент, назва якого походить від тюркської кеменчі
(<тюрк. kemence) [50]. Аналогічний інструмент кемандза (< грец. к???????) є традиційним грецьким музичним інструментом [51]. До духових інструментів належать дудка, сопілка: хавал (рум., урум. <тюрк. хaval? -сопілка), зурна (рум., урум. <грецьк. ??????, тюрк. zurna) - музичний інструмент перського походження, тулуп-зурна (рум., урум. <тюрк. tulum - волинка) - старовинний чабанський музичний інструмент. Назви ударних інструментів: великий барабан давул (рум., урум. В. Янісоль), даул (В. Каракуба, Сартана <грец. ??????? < ??????? <тюрк. davul - великий барабан) і малий барабан дайре також розповсюджені у середовищі обох мовних груп.Протягом багатьох років художня література урумською мовою не друкувалася. Лише з 1970-х років в урумів з’явилася можливість познайомитися із творчістю письменників-греків В. Кіора і В. Бороти, які пишуть твори рідною мовою. У цілому потрібно відзначити, що зі створенням національної преси пов’язаний розвиток грецької літератури, яка представлена такими митцями, як Г. Костоправ, В. Тишлек, В. Галла, П. Саравас, Д. Теленчі, Д. Папуш, А. Шапурма, Л. Кір’яков, Г. Данченко, С. Коссе, П. Хандельди, П. Чумбаша, Ф. Шебаніца, А. Балджі, Н. Харакоз.Наприкінці останнього десятиріччя ХХ ст. розпочався новий етап у розвитку мови греків Приазов’я. Нові соціально-економічні умови спонукають більшість греків Приазов’я до вивчення новогрецької мови для подальших перспектив не тільки для окремої людини, а й для грецької спільноти загалом як мови для об’єднання усіх греків України. Тому для дослідників мовних процесів в Україні постали важливі питання з’ясування історії мови греків Приазов’я та проблема вивчення сучасної новогрецької мови у нашій державі.Література:1.   HYPERLINK "http://www.qypchaq.unesco.kz/Azovian_Urums.htm" Гаркавець О. Н. Уруми Надазов’я: Iсторiя, мова, казки, пiснi, загадки, прислiв’я, писемнi пам’ятки. - Алма-Ата, 1999. - С. 14.2 .Муратов С. Н. Материалы по говорам тюркоязычных греков (урумов) Донецкой области УССР // Кратк. сообщ. Ин-та народов Азии. - 1963. - Т. 72: Языкознание. - С. 178-191.3. Оглух Ф. І. Маріупольські греки - хто вони // Здійснення ленінської національної політики на Донбасі: Тези доп. / Донецьк, 1990. - Т. 1. - С. 10-11; його ж. Урумська говірка с. Старомлинівка Донецької області // Мовознавство. - 1990. - № 2. - С. 52-61.4. Гаркавец А. Н. Тюркские языки на Украине. - К., 1988. - С. 4.5. Гаркавец А. Н. О происхождении и классификации урумских говоров Северного Приазовья // Сов. тюркология. - 1981. - № 2. - С. 46-58; його ж. Зміна традиційного порядку слів у тюркських мовах на Україні // Мовознавство. - 1983. - № 3. - С. 41-49; його ж. Розвиток дієслова в тюркських мовах на Україні. Інститут мовознавства АН УРСР. - К., 1986; його ж. Принцип становлення та розвитку урумської пісенної мови // Мовознавство. - 1986. - № 3. - С. 55-57; його ж. Проблеми виділення інфінітива в урумській мові // Мовознавство. - 1981. - № 3. - С. 47-54; його ж. Урумський словник. - Алма-Ата, 2000.6. Тенишев Э. Р. Говор урумов села Прасковиевка // Советская тюркология. - 1973. - № 1. - С. 92-96.7. Там само. - С. 96.8. http://www.qypchaq.unesco.9. Кримський А. Ю. Тюрки, їх мови та лiтератури // Зібр. тв.: У 5 т. - К., 1974. - Т. 4. Сходознавство. - С. 447-583; Корелов И. А. Язык триалетских урумов и его специфические особенности. Автореф. дис. ... канд. філол. наук. - Баку, 1970.10. Rum // Tuerk ansiklopedisi. - Cilt ХХVII. - Ankara, 1978. - S. 456-457.11. ?????????? ?. ?. ????????? ??? ??????? ??? ??????????? // ???????? ??????? ??????. ????????? ??? ?????? ?. ????????, ???????? ?. ????????. - 2002. - ?. 5 (49). - ?. 500.12. Urum`lar // Tuerk ansiklopedisi. - Cilt ХХХІІІ. - Ankara, 1984. - S. 99.13. Дрон И. В., Курогло С. С. Современная гагаузская топонимия и антропонимия. - Кишенев, 1989. - С. 20; Шабашов А. В. Гагаузы: система терминов родства и происхождение народа. - Одесса, 2002. - С. 412.14. Араджиони М. А. Греки Крыма и Приазовья: история изучения и историография этнической истории и культуры. (80-е XVII гг.-90-е гг. ХХ в.) - Симферополь, 1999. - С. 75.15. Муратов С. Н. Материалы по говорам тюркоязычных греков (урумов) Донецкой области УССР. - С. 180.16. Араджиони М. А. К вопросу об этнолингвистической ситуации в Крыму в XVI - XVIII вв. // Записки історико-філологічного товариства Андрія Білецького. - К., 1998. - Вип.ІІ. - С. 83.17. Інститут рукописів. Національна бібліотека України ім. В. І. Вернадського (далі ІР НБУВ. - Ф. V. - Спр. 3641. - Арк. 5 - зв. 6. Поминальник Готської та Кафської митрополії у Криму.18. Гаркавец А. Н. Тюркские языки на Украине. - С. 36.19. Каррыев Б. А. Эпические сказания о Кер-оглы у тюркоязычных народов. - М., 1968. - С. 5.20. Образцы османского народного творчества. - М., 1916. - С. 39; Османские сказания и легенды // ЭО. - М., 1912. - № 86-87. - С. 77.21. ІР НБУВ. - Ф. V - Спр. 3738. - Арк. 191.22. Маріупольський краєзнавчий музей (далі МКМ). - Фонди. - Дело Мариупольского Греческого суда. - № 3503-Д. Приговор сельского схода села Карань Мариупольского уезда о посылке двух депутатов в С-Петербург для выяснения “прав по воинской повинности”. - 7 декабря 1874 г.; № 6259-Д. Дело об отпуске леса из казенных Леонтьевых, Глухих и Дерезоватых буераков жителям Мариупольского греческого округа; № 6271-Д. Жалоба поселян села Игнатьевка в МГС на смотрителя Ивана Калцатина. Фрагмент. - 20-29 июля 1846 г. - Арк. 352, 353.23. ?????-??????????? ??. ???????????? ????ї???? ??? ??????????????? ????????? ?????????. - ?. 123-156.24. Зап. автором у 1999 р. від В. І. Кіора у с. С. Крим // Архів МДГУ. - Ф. 1. - Спр. 06-3. - Арк. 1223.25. Відділ рукописів Російської національної бібліотеки (далі ВР РНБ). - Ф. Греческие рукописи. - Греч. 805. - Арк. 42. Песенник начала ХІХ в.26. Анторинов А. Домашний быт мариупольских греков. - С. 46.27. Архів Інституту етнології та антропології Російської академії наук (далі ІЕА РАН. - Ф.22. - Од. зб. 8. - Арк. 1.28. Тимошевский Г. И. Переселение православних христиан из Крыма в Мариупольский уезд Азовской, ныне Екатеринославской губернии // Мариуполь и его окрестности. - Мариуполь, 1892. - С. 38.29. Мариуполь и его окрестности. - С.411, 419-426, 436-437. Приложение.30. Urum`lar // Tuerk ansiklopedisi. - Cilt ХХХІІІ. -Ankara, 1984. - S. 99; Blau O. Griechisch-turkische Sprach-Proben aus Mariupoler Handschriften // ZDMG. - Leipzig, 1884. - Bd XXVIII. - S. 562-575.31. Латышев В. В. К начальной истории города Мариуполя. - С. 3-25.32. Центральний державний архів вищих органів України (далі ЦДАВО України). - Ф. 413. - Оп. 1. - Спр. 100. - Арк. 61.33. Там само. - Спр. 483. - Арк. 63.34. Там само. - Спр. 100. - Арк. 38.35. Араджиони М. А. Греки Крыма и Приазовья: история изучения и историография этнической истории и культуры. - С. 24-29.36. ЦДАВО України. - Ф. 413. - Оп. 1. - Спр. 100. - Арк. 33.37. Там само.38. Там само. - Спр. 383. - Арк. 8-9.39. Там само. - Арк. 21, 24.40. Изидинова С. Р. Современное состояние и проблемы изучения крымскотатарского языка // Материалы по археологии, истории и этнографии Таврии. - Симф., 1993. - Вып. 3. - С. 202.41. ЦДАВО України. - Ф. 413. - Оп. 1. - Спр. 150. - Арк. 263-264.42. Орфографический словарь крымскотатарского языка (для средней школы). - Симф., 1936.43. Зап. автором у 1998 році від А. Куркчи у с. Мангуш // Архів МДГУ. - Ф. 1. - Спр. 06-3. - Арк. 884.44. ЦДАВО України. - Ф. 413. - Оп. 1. - Спр.351. - Арк. 2; Спр. 383. - Арк. 8, 23; Спр. 461. - Арк. 12-13.45. Там само. - Спр. 250. - Арк. 29.46. Зап. автором у 2004 р. від Г. Гуртіна (1926 р. н.) у с. Мангуш // Архів МДГУ. - Ф. 1. - Спр. 06-3. - Арк. 557.47. Там само. - Арк. 98.48. Архів МДГУ. - Ф. 1. - Спр. 06-03. - Арк. 78, 287, 654-701.49. Казарин В. Язык - это философия мира // www.inforos.ru.50. Oegel B.Tuerk kueltuer tarihine giri?. Tuerk halk mus?kisi aletleri. - Ankara, 2000. - Silt IX. - S. 283.51. ???????????? ?. ???????? ????? ??????? ??????. - ?????, 1976. - № 173.

Похожие документы
Обсуждение
    Заказать реферат
    UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2018