Ґендерна проблематика в романі П.Загребельного “Юлія” (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2116
Скачать документ

Ґендерна проблематика в романі П.Загребельного “Юлія”

На сучасному етапі ґендерні дослідження відіграють значну роль у різних
напрямках гуманітарних наук. З’ясування ролі статі в розвитку культури,
його символічне і семіотичне вираження в філософії, мові, літературі,
мистецтві дозволяє виявити нові аспекти розвитку соціуму. Враховуючи
вагомість цієї проблематики, слід зазначити, що ґендерний погляд на
літературу дає можливість інакше поглянути на художні твори,
інтерпретувати їх з погляду ґендерної диференціації. Нове прочитання
літературних текстів дозволяє відійти від традиційних літературознавчих
трактувань, проаналізувати їх з точки зору уявлень про поняття
“мужності” та “жіночості”.

Англійське слово “gender” перекладається як стать, хоч точніше буде
“рід”. Термін “sex” також означає стать , але в людській свідомості
констатується тільки як поведінка під час “арс аманді” (любовної гри).
Для уникнення усталених асоціацій при використанні слова “секс” науковці
ввели в 70-х роках до свого дискурсу поняття “ґендер”. Цей термін був
взятий з лінгвістики і “перенесений в дослідницьке поле інших наук” [3,
18]. Отже, секс – суто біологічне визначення, а ґендер –
культурно-символічне визначення статі. Ґендерні дослідження є
актуальними в літературознавстві, вони допомагають простежити
осмислення ролей чоловіка й жінки в сучасному світі у творах
письменників.

Роман відомого українського прозаїка П.Загребельного “Юлія, або
запрошення до самовбивства” художньо розгортає картини буття сучасних
українських жінок, нелегкі їх взаємозв’язки з чоловіком (головним
героєм). Ґендерна проблематика, пов’язана з усвідомленням їхніх взаємин,
їх традиційністю та новизною, є провідною в романі. Отже, метою даної
роботи є висвітлення ґендерних стосунків у творі та своєрідність їхнього
художнього вираження.

У центрі подій роману – головний герой Шульга і п’ятеро жінок, які
супроводжують його на життєвому шляху. Автор композиційно виокремлює
долю кожної із героїнь у окремому розділі (“Азія”, “Європа”, “Борисфен”,
“Ітіль”, “Візантія”). Останні (розділи) є своєрідним замкненим колом, в
якому наявні зачин, кульмінація і трагічна розв’язка стосунків героїв,
пов’язана із загибеллю жінок.

Зустріч Шульги із першим коханням – Юлією – подається автором як
стихійний випадок, що має фатальне значення для його подальшого життя.
Ім’я героїні в дитинстві було Уляна, Уля. Перейменував її молодий
професор, Роман, який вів археологічні розкопки скіфських курганів.
Помітивши зацікавленість дівчинки, він сказав, що зачекає, поки вона
підросте, й одружиться з нею, бо це як доля: Роман і Юлія – це як Ромео
й Джульєтта. І привіз прочитати книгу про справжнє кохання. Ця
подвійніть імені висвітлила для Шульги земне й небесне призначення цієї
жінки для нього (він був Роман), і пов’язала її з матір’ю, яку звали
Уляна. Виявилось, що Роман і Юлія земляки, які зустрілися в Ташкенті:
вона працювала в евакуації, а він чекав розподілу на фронт. Вибух
кохання героя спровокований жінкою, яка побачила в ньому зовнішню
схожість із загиблим чоловіком. Її ініціативність сколихнула в молодому
лейтенантові спалах почуттів.

Образ Юлії не подібний до стереотипного зображення жінки, яка чекає,
поки на неї зверне увагу чоловік, якого вона покохала. Вона рішуча й
вільна духом, автор показує це ретроспективно: їхала до тітки, зустріла
майбутнього чоловіка-прикордонника в поїзді, і “як молнією вдарило”,
поїхали до її мами й одружилися, через рік народилася донечка, а
хотілося провідати чоловіка на кордоні, то лишила дитину з мамою і жила
з Василем місяць перед Вітчизняною війною на кордоні з Білоруссю. Автор
знайомить нас із сильною жінкою, заради мети здатної на будь-які вчинки:
не пустити до хати “капіташі”, коли прийшов один, без лейтенанта, після
вечері утрьох за одним столом виставити “капіташу” за двері палити
цигарки, навіть сплатити йому борг своїм тілом, щоб позбавитися, і
лишитися наодинці з Романом Шульгою. Хоч момент кохання в романі
миттєвий – одна ніч, але накладає відбиток на розвиток долі героя. Саме
біля Юлії Роман вперше відчув себе чоловіком, який прагне любові,
душевного поєднання. Письменник уникає сцени прощання: Юлія на роботі,
коли хлопець повинен від’їхати на фронт. Головний герой востаннє
повертається до хатини, щоб доторкнутися до відчуття заспокоєння,
захвату й любові. Деталі навколишнього світу, інтер’єр хатини назавжди
закарбовуються в його пам’яті й наголошують на трагічності прощання:
“…рука його безсило падала, натрапляючи на холодну порожнечу, і всі речі
в кімнаті були холодні й байдужі, і холодні й байдужі були обкарнані
тутові дерева, брудний арик, глина за тьмавим більмастим віконечком, а
вода в арику, коли вже Шульга вийшов з хатини, і став над тією узбецькою
водою, була якась свинцево-сіра, брудна, мертва” [2, 44], а наскрізні
образи – “холодна порожнеча”, “холодні речі”, “мертва вода” –
наголошують на самотності Шульги. На даному етапі в душі героя переважає
обов’язок патріотизму, бажання відректися від власної долі, кохання,
жінки заради служіння Батьківщині: “в гранітній непохитності підіймалися
й вивищувалися вірність, відданість, честь, священний обов’язок…” [2,
49]. На слова Юлії жити тут, де його ніхто не знайде, Роман у своїй
відповіді на перше місце виводить совість – перед собою, суспільством,
Батьківщиною. Але, залишаючи на відстані Ташкент, Азію, Шульга несвідомо
відчуває потяг кинути все і повернутися до Юлії, хоч розуміє, “що вже не
буде вороття, ніколи не буде, бажання шматували душу, сповнювали її
тугою, як за втраченим раєм…” [2, 49].

Поїзд, який вивозить героя з Азії, як і інших воїнів, виступає в романі
“запорукою високих державних чеснот”. Воїнів, які брали участь у
перемозі над фашизмом, П.Загребельний порівнює з “листям дерев”, що
осипається на землю, наголошуючи на великій кількості людей, які полягли
в бою. Аналогічний образ “листя землі” наявний і в однойменному романі
відомого письменника-шістдесятника В.Дрозда. У нього, як і в
П.Загребельного, даний образ – знак руїни (листя в умовах стихійного
лиха осипається на землю): “…наприкінці зими люди так вихолодилися та
виголодали, що осипалися з життя, як листя з дерев восени” [1, 466], що
акцентує на знеціненості людського життя під час воєнного лихоліття,
голодомору тощо.

Відродження почуття кохання Романа Шульги відбувається в Тепліце, куди
його переводять на тилову роботу після танкових перемог і тяжких
поранень (“три поранення, чотири контузії, належна кількість орденів,
медалей, подяк Верховного”). Образ ташкентської Юлії трансформується в
німкеню Улу. Її неймовірна схожість з жінкою, яка стала для героя
символом найвищої досконалості й життя, викликала в ньому подвійні
почуття. З одного боку, бажання помститися всьому, що було отруєне тут
фашизмом, а з іншого, – “підступне тіло” прагло до насолоди та любові.
Стан роздвоєності Шульги П.Загребельний до цієї частини роману “Європа”
передав за допомогою епіграфу до твору В.Шекспіра “Ромео і Джульєтта”:

Страшніша ненависть,

Та любов страшніша.

З ненависті любов [2, 52].

Єдина деталь, що відрізняла Улу з Європи від Юлії з Азії, – це “ледь
вловимий вираз зверхності” на обличчі. Після розмови з німкенею Роман
зрозумів, що перед ним не вся його Юлія, “а тільки її плоть, її тіло, а
не душа…” [2, 86]. В інтимних стосунках із нею він агресивний,
енергійний, жорсткий, сексуально міцний, що в його свідомості
пов’язувалося з перемогою над ворогом і було “торжеством і тріумфом
завойовника”. У погоні за відплатою і задоволенням своїх тілесних бажань
герой забув про головне – почуття між чоловіком і жінкою. Відчай і
жіноча беззахисність в очах Ули, не помічені Шульгою, призвели до
смертельного кінця: жінка втопилася. Ула сприймає свій гріх як трагічну
провину, порушення сімейних основ. Осягнувши свій вчинок як моральний
злочин, тягар душі, вона відчула потребу звільнитися від нього. Смерть
німкені – протест проти агресивності завойовника і агресивності чоловіка
загалом. У стародавніх народних віруваннях влада води вважалася
настільки сильною, що відштовхувала зло. У цьому контексті вода в романі
виконує також очищувальну функцію: звільняє Улу від зради перед
чоловіком і надає їй спокій. За “загибель представниці цивільного
населення” армійське командування застосувало до Шульги, враховуючи його
фронтові нагороди, пом’якшені засоби покарання: звільнило з армії,
понизило у званні й відправило додому “як цінного фахівця народного
господарства”.

¤

¦

?

?

?

gd $? Ольга дізналася, що Грицько прийшов з війни покалічений і не
захотів до неї повертатися, оселився у шахтарки на станції Ясинуватій,
пив, бився. Вона, не вагаючись ні хвилини, не думаючи про себе і Романа,
їде до чоловіка, виконуючи свій сімейний обов’язок: “Повинна поїхати
туди і привезти синам їхнього батька. Діти не винні, їм потрібен батько”
[2, 222]. Через нещасний випадок у дорозі жінка загинула, покинувши
Романа Шульгу знов на самоті.

Четверта жінка зустрічається на шляху головного героя на Всесоюзному
форумі енергетиків у четвертій частині роману “Ітіль”. Роман Шульга
піднявся по щабелях влади, обіймає посаду начальника управління
“Інтеренерго”. Юлія Никонова – головний спеціаліст Московського
міністерства енергетики. Вона – освічена, розумна, впевнена в собі
жінка, заміжня, має чоловіка і шестирічного сина. На залицяння Шульги
відповідала стримано й сухо. А Роман мовби прокинувся від летаргічного
сну, “бо він знов зустрічав ту саму жінку. Жінка могла бути тільки
одна-єдина, тоді виявилося, що їх може бути кілька, та однаково вони
неминуче зливалися в ту саму, і не тільки зовнішня подібність, а навіть
звук голосу, аромат і тепло тіла, сухий шелест тонкого волосся <…>, –
все було те саме, дане й дароване йому спервовіку, найвищий дар і
найвище блаженство!” [2, 244]. Божевільним вчинком він покорив її серце:
ніс на руках дев’яносто три сходинки від Волги до готелю нагору,
влаштував їхню зустріч у поїзді до Москви. Поїзд став закритим
простором, що поєднав героїв в єдине ціле. Стрімка шаленість почуттів
(“шасливі в любові, божевіллі, аж до кінецьсвітності”), однак, не є
підставою для Юлії активно зустрічатися з Шульгою, намагатися бути
разом, кинути свою сім’ю.

Образи головних героїв – протилежні у вираженні почуттів. Юлія мислила
тверезо, закликала Романа до розуму, обережності, виваженості, він не
звик до обмежень, бунтував, приїздив до Москви у справах, але зустріч
між ними не відбувалася: її відправляли у відрядження. Відстань – межа,
що розводила героїв, завдавала неймовірних мук, але й рятувала. Шульга
пам’ятав, скільки разів наближав до себе попередніх жінок, був з ними
надзвичайно щасливим, але це кінчалося катастрофою: вони гинули.
Самотність і туга за коханою жінкою виливаються в наполегливість героя,
щоденних дзвінках, проханнях до Юлії переїхати до нього жити. Жінка
кохає Шульгу, але запропоновує лише короткі зустрічі час від часу,
поставивши свій материнський обов’язок над усе, висловившись надзвичайно
чітко: “Коли без жартів, то не забувай, що в мене є син. Ти ще зустрінеш
десяток таких Юльок, як я, а в мого сина може бути тільки один батько…
Що ти про це можеш знати, коли не мав ні дружини, ні дітей?..” [2, 285].
Юлія відкрила очі Романові на просту істину: він вигадав собі жінку,
“повірив у її вічність” і не помічав, як вона щоразу вмирає, покидаючи
його. Перша Юлія вмерла від тифу, друга – втопилася, третя – загинула
під колесами поїзда. Передчуття загибелі Юлії Никонової передано
письменником за допомогою образів: в грудях у Шульги “крижаніло”,
“наростали льодові глиби, гнітили, душили”. Літак розбився, смерть
коханої жінки сприйнята героєм, як “дика розпука”, “відчай”, “безсилля”,
“безвихідь”. Тягар провини підводить Шульгу до висновку: коханих жінок
потрібно було захищати, відстоювати, боротися за них, а не думати про
власне задоволення. Філософські роздуми про взаємини його з жінками є
важливою характерною рисою роману П.Загребельного. Внутрішнє життя
Шульги проходить як постійний роздум, самоаналіз вчинків. Підсумок у
власній життєвій філософії він зробив у Стамбулі, який нагадував йому
рідний Київ: “Він жив досі не завдяки вірності ідеалам, а тільки
всупереч їм, бо людське життя – це життя душі, а його душа стала жити
далекої ташкентської ночі, і все, що було потім, було трагічними
втратами, тяжкими спогадами, історією, і, може, коли б не Київ з його
загадковими тисячоліттями, то навряд чи вдалося б Шульзі уберегти свою
нещасну покраяну душу” [2, 312].

Зустріч головного героя з останньою жінкою своєї мрії відбувається в
Туреччині. Приїхавши у справах до Стамбула, Шульга зупинився в готелі
“Етап” і звернув увагу на кольори у номері: “все оранжево-золотисте”,
“золоті шпалери”, “бобрик на підлозі оранжевого кольору”, “все оранжеве
у ванні”, “жовтогарячий світ”. Яскравий колір пов’язується з сонцем, що
символізує просвітління, світло. У даному контексті – це натяк на
довгоочікувану зустріч, що освітила життя Романа Шульги появою Юлії.
Саме в цьому останньому розділі “Візантія” П.Загребельним піднята така
проблема, як становище жінки в епоху перебудови, опозиція жінка –
держава. Перебудова мала “чоловічий характер”, чоловіки працювали на
всіх рівнях управління, приймали рішення. Такі жінки-вдови, якою була
Юлія (чоловік вмер від пияцтва), жінки-одиначки (її донька Галя) змушені
були самостійно виживати в суспільстві. Під час соціальних зрушень
“жінки завжди стають першими жертвами” [2, 334]. Юлія мала вищу освіту
(бібліотечний факультет інституту культури в Харкові), працювала в
бібліотеці, її донька Галина, закінчивши політехнічний інститут, – на
заводі, без чоловіка народила доньку, теж Юлію, жили у кімнаті
комунальної квартири на чотири сім’ї. Під час перебудови лишилися без
роботи (будинок бібліотеки знаходився у центрі міста і припав комусь до
вподоби, шістнадцять осіб з вищою освітою – на вулицю, завод закрили).
Боляче переживаючи несправедливість суспільства, вони повинні були
виживати. Піддавшись на вмовляння подруги Лери, яка торгувати їздила до
Туреччини і трималася “на плаву” півроку, Юлія та Галина з донькою
відправилися шукати кращої долі за кордон. Образи героїнь зосередили у
собі ті приниження, переслідування, безправність, що їх зазнавали у
мусульманській країні українські жінки. Подруга зникла, турецькі
прикордонники їх змусили “відпрацьовувати” відсутність віз, потім
віддали Мустафі в місто Різе.

Закордонне місто змальоване в романі П.Загребельного “Юлія, або
запрошення до самовбивства” як чужий, ворожий світ, в якому жінка –
тільки річ для задоволення пристрастей чоловічого тіла. Мініобрази
побутових умов проживання жінок: “примітивний барак”, “вода в колонці на
вулиці”, “інші зручності невідомо де” і духовне вмирання “збезчещена
жінка”, “місяць жаху” – ведуть до посилення асоціації з пекельними
муками. “Пекло, на думку героїні, – це “царство нагих тіл”, де втрачено
навіть власне ім’я, усіх дівчат та жінок звуть однаково – Наташа (від
популярного шлягера сезону “Московська Наташа”). Катаклізми у
суспільстві, незручні квартирні умови, необхідність виживання у власній
країні й на заробітках за кордоном проституцією ведуть до руйнування
жіночої особистості, і найчастіше виходом є смерть (вісімнадцять дівчат
втопилося в Босфорі). Невідомо, як склалася б доля Юлії в таких
несприятливих умовах, чи зберегла б вона духовні сили, якби не Роман.
Вирвавшись від Мустафи, Юлія з донькою та онукою перебралися до
Стамбулу, щоб заробити на квиток додому. Зустріч Романа з героїнею
прозаїк передає через паралель з Ульрікою, німкенею. Шульга бачить Юлію
вперше серед німецьких туристок, до яких вона пристала, щоб подивитися
столицю Туреччини. І чорний колір плаття на ній, яке було на

німкені, додає трагедійного зображення її володарці, уособлюючи
“відчай, горе,

нещастя” [4, 410].

Замкнене коло повторення дійсності: жінки покинуті напризволяще своїми
державами: Ульріка в Німеччині, Юлія – в Туреччині. Перша гине, а другу
рятує Шульга, відправивши додому до Києва, вирішивши її проблеми.
Символами оновлення, оживлення Юлії є слова, сказані з квартири Шульги
вже у столиці: “Я тебе люблю. Чую і люблю” [2, 349]. Розмірковуючи над
прожитим життям, герой приходить до висновку: ”Тільки тепер він збагнув
нарешті незворотно-трагічну помилку свого життя: жінка, до якої він ішов
крізь роки й десятиліття, яку вперто шукав, яку ждав і жадав, насправді
ніколи не існувала. Він її вигадав. А жінку не можна вигадати. Все можна
вигадати, окрім жінки й смерті” [2, 346]. Прагнучи сховатися від
абсурдності життя, самотності в обіймах вимріяної жінки, він усвідомив,
що Юлія не зможе його врятувати. Це повинен зробити він, щоб допомогти
сьогоднішній Юлії, може, останній в його довгому житті, тому свідомо
прирік себе на смерть. Психологічні міркування Шульги в передчутті
загибелі відтінені пейзажем: “Клекіт, піна, бірюзова стіна води, хвилі,
кинуті в пролом між сухими скелями, водяний пил над гребенями, гриміння
валів, що котяться і розстелюються вже ніби по цих горах, по їхніх голих
вершинах, і сіль на скелях, ніби засохлі сльози” [2, 349]. Буяння
природи відповідає і стану головного героя: “Не відступати. Тільки
вперед! Тільки до кінця!” [2, 349].

Отже, винесене в назву роману ім’я Юлія поєднує долі п’ятьох героїнь:
три із них мають ім’я Юлія, одну звуть Олею, а прізвище Юльченко,
німкеня – Ула. Навіть зовнішньо вони подібні. Роман Шульга, головний
герой, покохавши в Ташкенті Юлію, яка стала епіцентром його власного
світу, шукає її образ в інших жінках, які перетинають його життєвий
шлях. На жаль, значення цієї постійності є щастям для героя лише на
деякий час, а далі – випробування і страждання. Взаємовідносини Шульги з
жінками обмежені в часі, але кохання між ними взаємне й всеохоплююче.
Героїні знаходяться у тенетах стосунків, в яких почуття і сексуальний
зв’язок займають надзвичайно важливе, але не головне місце, бо стать
взаємодіє з іншими соціальними категоріями – обов’язком, моральністю,
бажаннями й громадською думкою. Кожна із жінок мала чи має сім’ю, дітей
(окрім німкені Ули), але з жодною із них Роман Шульга так і не зміг
створити родину та продовжити свій рід через ряд обставин, а потім і
через їхню смерть (винятком є Юлія із Стамбула). Безглузда трагічна
загибель чотирьох героїнь пробуджує в героєві відчуття провини за
невміння утримати коханих. В останній частині роману, зустрівши нову
Юлію з сім’єю – донькою та онукою, теж Юлією, точною копією
Юлії-старшої, забезпечивши їх матеріально, він свідомо йде з життя.
Тягар смертей і створення в уяві неіснуючого ідеального образу
призводять героя до фатального кінця.

ЛІТЕРАТУРА

Дрозд В.Г. Листя землі: Роман. – К.: Укр. письменник, 1992. – 559 с.

Загребельний П.А. Юлія, або Запрошення до самовбивства: Роман. – Харків:
Фоліо, 2002. – 351 с.

Кирилина А.В. О применении понятия гендер в русскоязычном
лингвис-тическом описании // Филологические науки. – 2000. – №3.

Тресиддер Дж. Словарь символов. – М.: ФАИР-ПРЕСС, 1999. – 448 с.: ил.

Похожие документы
Обсуждение
    Заказать реферат
    UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2018