Ґендер у лінгвістиці. чоловіча і жіноча мова

У даний час в лінгвістичній літературі відсутнє послідовне вживання
терміна ґендер, що ввійшов у лінгвістику досить своєрідним шляхом:
англійський термін gender, що означає граматичну категорію роду, був
вилучений з лінгвістичного контексту і перенесений у дослідницьке поле
інших наук ? соціальної філософії, соціології, історії, а також у
політичний дискурс.

У мовознавство ж термін ґендер прийшов, а в англомовне ? повернувся в
новому значенні, трохи пізніше зі сфери соціальних наук, коли ґендерні
дослідження одержали статус міждисциплінарного напрямку. Поряд з цим
поняття ґендер функціонує в англомовній лінгвістичній літературі й у
своєму старому значенні. До появи нового терміна лінгвістична семантика
не ігнорувала відбиття в мові поняття стать в значенні sexus, тому що
вона входить до складу значення багатьох лексичних одиниць, таких як
жінка, чоловік, мати, батько та ін.

Сучасні роботи, присвячені розгляду цього питання, оперують поняттям

стать/sexus [7, 510-525].

Хоча термін ґендер визнається більшістю дослідників, існує ряд
труднощів, що виникають при читанні спеціальної літератури, пов’язаних з
деякими розбіжностями в розумінні ґендера і відносною новизною цього
поняття.

Функціонування термінологічних одиниць у лінгвістиці виявляє такі
особливості:

значна частина праць, присвячених статерольовій диференціації
суспільства і пов’язаним із нею процесам, написана до виникнення терміна
ґендер і оперує поняттями sex, sexus навіть у тих випадках, коли мова
йде про соціальні аспекти взаємодії статей;

термін ґендер виник в англомовному просторі і є англійським омонімом
граматичної категорії роду, що в ряді випадків призводить до неясностей
саме в лінгвістичному описі англійською мовою;

ряд дослідників дотримується старих понять, користуючись термінами sex
bias, sex role, sex difference та іншими, включаючи, однак, у свої
міркування положення про соціальну й культурну значимість статі. У
багатьох англомовних працях обидва поняття використовуються паралельно.
Помітна і протилежна тенденція: прагнення замінити слово стать (sexus)
новим терміном. Особливо це стосується праць, час створення яких
збігається з виникненням поняття ґендер;

неясності виникають у залежності від мови, якою написане дослідження, а
також при перекладі іншомовних робіт на українську мову. Так, у
німецькій мові поряд з поняттям Gender використовуються німецькі
номінації Geschlecht, das soziale Geschlecht. Більшому розкриттю питання
не сприяє зростаючий потік перекладів з англійської на українську мову,
де англійське співвідношення sex ? gender виявляється не цілком
відповідним українському розумінню аналогічних понять: в українській
мові пара

секс ? стать виявляється не адекватною англійському sex ? sex, що
звільняє слово стать від натуралістичних змістів, і саме цей факт в
англомовному науковому дискурсі став однією з причин введення до обігу
терміна gender. З іншого боку, в західних країнах протягом останніх
років намітилася виразна тенденція, навіть поза науковим дискурсом, до
витиснення номінації sex у значенні стать і заміні її словом gender з
метою політичної коректності;

при виборі термінології має значення також концептуальна позиція автора.
Так, представники біодетерміністського напрямку, що наполягають на
фізіологічній і психічній зумовленості розбіжностей у мовній здатності
чоловіків і жінок, застосовують традиційне позначення статі, хоча й у
їхніх роботах зустрічається поняття ґендер;

у вітчизняному мовознавстві використовуються терміни: ґендер, стать,
соціальна стать, соціокультурна стать, статевий диморфізм, статерольова
диференціація, біосоціальні характеристики людини, біокультурні
характеристики людини [16, 18-27].

Спостереження показують, що у спеціальній літературі українською мовою
частіше застосовується не сам термін ґендер, а його деривати: ґендерні
дослідження, ґендерні аспекти, ґендерні відносини, ґендеристи,
ґендерологія. Слово ж стать у багатьох випадках дозволяє з контексту
зрозуміти, коли йдеться про біологічний, а коли ? про культурно
зумовлені його аспекти. Можна припустити, що надалі в працях українською
та іншими слов’янськими мовами будуть використовуватися обидва терміни,
власний і запозичений, як це вже відбувається в німецькомовній науковій
літературі, тому що німецька мова, як і українська, має власну номінацію
для позначення статі, що не збігається з номінацією для позначення
сексуальних відносин. У німецькій літературі спостерігається тенденція
позначати терміном ґендер загальний напрямок дослідження, а потім
користуватися поняттям das (soziale) Geschlecht. Імовірно, що і в
українській мові розвиток термінів піде аналогічним шляхом.

На відміну від слова стать, прикметник статевий більше пов’язаний із
сексуальністю, тому номінація ґендерний нерідко вживається як евфемізм
для слова статевий. Порівн.: ґендерні відносини ? статеві відносини.
Таким чином, кращими номінації ґендер і ґендерний виявляються тоді, коли
вони вживаються в контекстах, де українські слова стать і статевий
можуть бути інтерпретовані стосовно сексуальної сфери.

Дані про мову, отримані лінгвістикою є одними з основних джерел
інформації про характер і динаміку конструювання ґендера як продукту
культури і соціальних відносин. Постмодерністська філософія бачить у
мові головний інструмент конструювання картини світу, стверджуючи, що
те, що людина сприймає як реальність, насправді є мовним образом,
соціально і лінгвістично сконструйованим феноменом, результатом
наслідуваної нами мовної системи. Але сама мова не є продуктом деякого
вищого розуму. Вона є наслідком людського досвіду, насамперед
конкретного, тілесного. Мова дає ключ і до вивчення механізмів
конструювання статевової ідентичності. Хоча ґендер не є лінгвістичною
категорією, за винятком соціо- і частково психолінгвістики, аналіз
структур мови дозволяє одержати інформацію про те, яку роль відіграє
ґендер у тій чи іншій культурі, які поведінкові норми для чоловіків і
жінок фіксуються в текстах різного типу, як міняється уявлення про
ґендерні норми, мужності і жіночності в часі, які стильові особливості
можуть бути віднесені до переважно жіночого чи переважно чоловічого, як
осмислюється мужність і жіночність у різних мовах і культурах, як
ґендерна приналежність впливає на засвоєння мови, з якими фрагментами і
тематичними галузями мовної картини світу вона пов’язана. Вивчення мови
дозволяє також встановити, за допомогою яких лінгвістичних механізмів
стає можлива маніпуляція ґендерними стереотипами.

Існує кілька взаємозалежних напрямків дослідження ґендера за допомогою
аналізу структур мови:

соціолінгвістика, що представляє великий матеріал про функціонування
мови в групах людей за ознакою професії, статі, віку, міського чи
сільського способу життя та ін. Саме соціолінгвістам належить заслуга
виявлення ймовірного, а не постійного характеру розбіжностей у чоловічій
і жіночій мові;

психолінгвістика, що досліджує специфіку чоловічих і жіночих асоціацій,
ґендерно специфічний розвиток мовної здатності людини, дитяча мова.
Останнім часом психолінгвістика стикається з нейролінгвістикою;

ідентифікаційна діагностика, що вивчає письмові й усні тексти анонімного
автора з метою визначення параметрів особистості, у тому числі й статі;

лінгвокультурологічні і міжкультурні дослідження, що виявляють культурну
специфіку ґендера, загальне й особливе в його конструюванні в залежності
від мови і культури даного суспільства, що дозволяє встановити ступінь
андроцентризма різних мов і культур;

феміністська критика мови;

дослідження маскулінності, які є найбільш новою лінією досліджень;

вивчення мовної практики представників сексуальних меншостей.

Названі напрямки не змінювали один одного, а «виростали» однин з іншого,
і в даний час продовжують співіснувати, в ряді випадків конкурувати. Під
різним кутом зору вони вивчають наступні групи проблем.

По-перше, вивчається проблема мови й відображення в ній статі, тобто
номінативна система, лексикон, синтаксис, категорія роду і ряд подібних
об’єктів. Ціль такого підходу складається з опису і пояснення того, як
маніфестуєтся в мові наявність людей різної статі, які якості й оцінки
приписуються чоловікам і жінкам, у яких тематичних галузях мовної
картини світу вони найбільш поширені і як функціонують ґендерні
стереотипи.

По-друге, вивчається проблема письмової й усної мовної поведінки
чоловіків і жінок.

Застосування ґендерного підходу дозволяє досліджувати більш широке коло
питань і по-новому висвітити феномен статі. Якщо категорія sexus вагома
для аналізу ряду лексичних одиниць, де стать є компонентом значення, то
ґендерні дослідження в мовознавстві охоплюють значно ширше коло питань,
розглядаючи всі способи мовного конструювання чоловічої чи жіночої
ідентичності. У цьому випадку ґендер осмислюється як конвенціональна
сутність, у чому й полягає його головна відмінність від статі як
біологічної категорії. Ґендерний підхід припускає також дослідження
відображення ґендерних відносин в історії мови, вивчення статі як
культурної репрезентації в лінгвокультурології, лексикографічне
кодування відповідних одиниць мови та ін.

З позиції ґендерного підходу необхідно досліджувати значно більшу
кількість феноменів мови, ніж лише ті його одиниці, у значення яких
входить компонент статі. У той же час, власне екзистенціальні
характеристики людини, зокрема, її стать, інтерпретуються суспільством у
залежності від того, як усвідомлюються ним поняття мужність
(маскулінність) і жіночність (фемінінність). Тому для вивчення ґендера
інтерес представляють і ті одиниці лексикона, де відбита природна
сутність sexus, тому що її сприйняття носіями мови є значною мірою
соціально зумовлене й відповідає моделям мужності чи жіночності, у яких
належність до біологічної статі складає лише первинний субстрат.
«Ґендерний профіль» індивіда може не збігатися з його природною статтю,
наприклад, у трансвеститів. Усе це робить правомірним вивчення
зафіксованих у мові відбитків та уявлень про мужність і жіночність і
пов’язаних з ними моделей поведінки індивідів.

Лексичні переваги та деякі інші особливості уживання мови в залежності
від статі того, хто говорить, мають умовну назву чоловічої і жіночої
мови. Статева диференціація мови стала відома з XVII століття, коли були
відкриті нові туземні племена, у яких спостерігалися досить значні
розбіжності в мові в залежності від статі мовця. Насамперед це
стосувалося жінок, тому що їх мовна поведінка регламентувалася більше,
ніж чоловіча, тому спочатку в науковому описі обговорювалися так звані
«жіночі мови». Частіше розбіжності виявляються в лексиці, але можуть
поширюватися і на інші явища. Так наприклад, східні мови розрізняються
набором модально-експресивних часток, формами ввічливості та ін. У
європейських мовах також зазначаються деякі розбіжності у вживанні мови,
однак вони не носять загального характеру, а виявляються у вигляді
тенденцій. Спочатку мовні розбіжності пояснювалися природою жінок і
чоловіків, тобто вважалися постійними факторами. У 60-ті роки ХХ
століття з розвитком соціолінгвістики був установлений імовірний
характер розбіжностей.

? `

l

0

&

gdK$i

gdK$i

&

Nізму, тобто усвідомленої підтримки чоловіками своєї переваги за
допомогою мовної поведінки: довжини мовних відрізків, частоти
перебивань, говоріння одночасно зі співрозмовником, контролю за
тематикою спілкування та ін. При цьому не враховувалася висока
значимість соціальних структур: школ, церков, армій та ін., що приймають
на себе підтримку чоловічої переваги і звільняють індивіда від
необхідності постійно відтворювати його у всіх ситуаціях. Поряд з
інтенціоналізмом, на цьому етапі досліджень фактору статі надавалась
надмірна значимість. К.Уест і Д.Зиммерманн стверджують, що конструювання
індивідом своєї ґендерної ідентичності (doing gender) перманентний
процес, що пронизує всі дії індивідів. Подальше вивчення спілкування
показало, що дуже поширені ситуації й контексти, в яких стать не
відіграє істотної ролі, тому необхідно враховувати фактор «ґендерної
нейтральності» [16, 55-68], тому що немає підстав додавати ґендеру
більше значимості, ніж фактору віку, етнічної чи соціальної належності,
рівню освіти, професії і т.д. Поряд з терміном doing gender для аналізу
мовної поведінки запропонований також термін undoing gender для
ситуацій, де стать комунікантів не значуща. Сучасні дослідження
показують, що названі параметри в більшості випадків взаємодіють, тому
визначити, де закінчується вплив одного й починається вплив іншого, дуже
важко. У цей період переважали також кількісні методи дослідження,
найбільш популярними з яких були підрахунок тривалості мовних відрізків,
частота перебивань співрозмовника і змін тем діалогу. Однак у відриві
від контексту й ситуації спілкування ці характеристики не можуть
вважатися показовими і набувають значимість лише у взаємодії з іншими
феноменами, що залежать від культурних традицій даного суспільства.
Питання полягає сьогодні не в тому, як говорять чоловіки чи жінки, а в
тому, яким чином, за допомогою яких мовних засобів, тактик і стратегій
вони створюють визначені контексти. Далі необхідно досліджувати
параметри цих контекстів і їхній вплив на успішність комунікації.

Наприкінці 80-х ? на початку 90-х років виникла гіпотеза «ґендерних
субкультур», вперше вжита в праці Дж. Гамперца [15] із дослідження
міжкультурної комунікації, а також у більш ранніх роботах з етнології,
етнографії, історії культури [12; 20]. У працях Д.Н.Мальца, Р.А.Боркер
[19] і Д.Таннен [23] принцип міжкультурної комунікації поширений на
ґендерні відносини.

У цьому випадку в центрі уваги знаходилися процеси соціалізації.
Соціалізація індивіда розглядалася як присвоєння їм певної субкультури,
якій властиві особливі мовні практики, різні в чоловічому й жіночому
середовищі. У дитячому й підлітковому віці люди обертаються переважно в
одностатевих групах, утворюючи субкультури і засвоюючи властивий їм
мовний етикет, що, на погляд прихильників гіпотези, у дорослому віці
веде до непорозуміння і мовних конфліктів, які прирівнюються до
міжкультурних.

Гіпотеза ґендерних субкультур обумовила появу поняття ґендерлект ?
постійного набору ознак чоловічої і жіночої мови. Однак роботи останніх
років усе чіткіше показують, що говорити про ґендерлект неправомірно
[19; 21]. Роль субкультурного фактора в цьому випадку сильно
перебільшена. Розходження в чоловічій і жіночій мові не настільки
значні, не виявляють себе в будь-якому мовному акті і не свідчать, що
стать є визначальним чинником комунікації, як це передбачалося на
початковому етапі розвитку феміністської лінгвістики. Встановлено також,
що та сама людина в різних комунікативних ситуаціях виявляє і різну
мовну поведінку, що отримало назву переключення коду. Вивчення
комунікації осіб однієї статі, але різного соціального і професійного
статусу також знайшло ряд розбіжностей. Так, мовна поведінка будь-якої
особи вдома і на роботі, у знайомій і новій обстановці різна. Разом з
тим, сьогодні наука не заперечує існування деяких стильових
особливостей, властивих переважно чоловікам чи переважно жінкам у рамках
чітко окресленої ситуації спілкування. При цьому вважається, що вони
виникають під впливом як соціокультурних (наприклад, уживання жінками
лайливих слів засуджується більше, ніж чоловіча лайка), так і
біологічних, і гормональних факторів. Вихід ґендерних досліджень за
рамки впливових європейських мов і розвиток лінгвокультурології
дозволили одержати дані, що свідчать також про культурну обумовленість
чоловічої і жіночої мови. Найбільш перспективним і обґрунтованим
напрямком вивчення чоловічої і жіночої мови в даний час вважається
вивчення стратегій і тактик мовної поведінки чоловіків і жінок у різних
комунікативних ситуаціях з обов’язковим урахуванням культурної традиції
даного суспільства. Широко поширена також точка зору, що жінки вживають
більше зменшувальних суфіксів і вічливих форм, частіше називають
партнера по комунікації по імені й у цілому використовують більше
контактоналагоджуючих мовних дій. Праці з вивчення чоловічих і жіночих
асоціацій також дають підстави припускати деякі розбіжності в чоловічий
і жіночій асоціативній картині світу. Причини розходжень у даний час
залишаються дискусійним питанням, в обговоренні якого зіштовхуються біо-
і соціодетерміністська точки зору.

Преференції у використанні тих чи інших мовних засобів чоловіками і
жінками в письмовій мові отримали назву чоловічого та жіночого стилів
письма. (Термін не слід плутати з терміном „жіноче письмо”).
Дослідження, проведені на базі російського письмового мовлення звичайних
носіїв мови, встановили визначені статистичні закономірності, властиві
чоловічому й жіночому стилям письма. Варто зазначити, що одним з
піонерських досліджень у вітчизняній лінгвістиці в даній галузі була
робота Т.Б.Крючкової [8, 186-200], що експериментально вивчала
особливості чоловічої і жіночої російської письмової мови. Вченою було
встановлено, що жінки вживали більше займенників і часток, у мові жінок
також спостерігалася тенденція до більш частого вживання часток «не» і
«ні», а в

чоловіків – до більш частого вживання іменників. Дослідження в цій же
галузі, проведені Є.А.Горошко, з вираховуванням спеціальних параметрів,
що враховують певні характеристики мовлення: зв’язаність, динамізм,
якісність, предметність, складність та інше, використовувані при
лінгвостатистичному аналізі тексту, виявило, що чоловічій письмовій
мові, у порівнянні її з жіночою, властиві такі особливості:

Речення за своєю довжиною в середньому коротші жіночих.

Велика частота граматичних помилок.

Більш висока частота використання іменників і прикметників, у свою
чергу, набагато менше дієслів і часток. Чоловіки вживали також більше
якісних і присвійних прикметників, причому якісні прикметники вживалися
в основному в звичайному ступені, а не в порівняльному чи найвищому
ступенях. Крім цього, чоловіки значно частіше використовували
прикметники й іменники жіночого роду, тобто існувала явна орієнтація на
використання слів, «протилежних» за родом.

Превалювали раціоналістичні оцінки. Емоційних і сенсорних оцінок у мові
чоловіків менше, бо вони виділяли частіше естетичну, ніж етичну сторону
предмета чи явища навколишньої дійсності.

Саме чоловіки зображують світ і дійсність у більшій розмаїтості якісних
характеристик, фарб і ознак, ніж це роблять жінки.

При аналізі синтаксичної структури жіночих і чоловічих текстів було
виявлено, що чоловіки частіше використовують підрядний, а не сурядний
зв’язок.

Рідше зустрічаються окличні і питальні речення.

Рідше використовуються неповні речення й еліптичні конструкції.

Зворотний порядок слів менш властивий чоловічій письмовій мові [3,
28-41].

Наведені факти говорять про те, що між чоловічою і жіночою мовою, як
письмовою, так і усною, існують певні розбіжності, що дозволяють
говорити про цілу систему факторів, що впливають на ці розбіжності чи
зумовлюють їх.

Таким чином, у статті ми подали короткий огляд історії виникнення
терміну ґендер та особливостей функціонування суміжних термінологічних
одиниць; проаналізували базові наукові праці з даної проблеми; зазначили
напрямки дослідження ґендера за допомогою аналізу структур мови;
розглянули найбільш перспективні й обґрунтовані на сьогодні напрямки
вивчення чоловічої й жіночої мови.

ЛІТЕРАТУРА

Вейлерт А.А. О зависимости количественных показателей единиц языка от
пола говорящего лица // Вопросы языкознания. – 1976. – №5. – С.138-143.

Горошко Е.И. Особенности мужского и женского вербального поведения
(психолингвистический анализ): Дис. … канд. филол. наук. – М., 1996. –
138 с.

Горошко Е.И. Особенности мужского и женского стиля письма // Гендерный
фактор в языке и коммуникации. – Иваново, 1999. – С.28-41.

Земская Е.А., Китайгородская М.А., Розанова Н.Н. Особенности мужской и
женской речи // Русский язык в его функционировании / Под ред.
Е.А.Земской и Д.Н.Шмелева. – М.: Наука, 1993. – С.90-136.

Кирилина А.В. Гендер: лингвистические аспекты. – М.: Институт социологии
РАН, 1999.

Кирилина А.В. О применении понятия гендер в русскоязычном
лингвис-тическом описании // Филологические науки. – 2000. – №3. –
С.18-27.

Кронгауз М.А. Sexus, или Проблема пола в русском языке // Русистика.
Славистика. Индоевропеистика. – М., 1996. – С.510-525.

Крючкова Т.Б. Некоторые экспериментальные исследования особенностей
использования русского языка мужчиной и женщиной // Проблемы
психолингвистики. – М., 1975. – С.186-200.

Словарь гендерных терминов / Под ред. А.А.Денисовой / Региональная
общественная организация «Восток-Запад: Женские Инновационные Проекты».
– М.: Информация XXI век, 2002. – 256 c.

Трофимова Е.И. О концептуальных понятиях и терминах в гендерных
исследованиях и феминистской теории // Женщина в российском обществе. –
2000. – №4. – С.32-39.

Уэст К., Зиммерман Д. Создание гендера (doing gender) // Гендерные
тетради. –Вып.1. –Спб, 1997. – С.94-124.

Borneman Ernst. Das Patriarchat. Ursprung und Zukunft unseres
Gesellschaftssystems. Frankfurt a. Main, 1991 (zuerst 1971).

Gal S. Between speech and silence: The problematics of reserch on
language and gender // Papers in Pragmatics. – 1989. – №3. – V.1. – P.1.
– 38 p.

Glueck Helmut. Der Mythos von den Frauensprachen. In : OBST
(Osnabruecker Beitraege zur Sprachtheotie). – 1979. Beiheft 3, S. 60 –
95.

Gumperz John J. Discours Strategies. Cambridge, 1982.

Hirschauer St. Dekonstruktion und rekonstruktion. Pladoeyer fuer die
Erforschung des Bekannten // Feministische Studien. 1993. N 2. S. 55 –
68.

Jespersen O. Language: Its Nature, Development and Origins, London,
Allen and Unwin. 1922.

Kotthoff H. Die Geschlechter in der Gespraechsforschung. Hierarchien,
Teorien, Ideologien // Der Deutschunterricht, 1996. N 1. S. 9 – 15.

Maltz D. N., Borker R. A. Missverstдndnisse zwischen Maennern und Frauen
— kulturell betrachtet // Guenthner, Kotthoff (Hrsg) Von fremden
Sttimmen. Weibliches und maennliches Sprechen im Kulturvergleich.
Frankfurt am Main, 1991. S. 52 – 74.

Mead, Male and female: a study of sexes in a changing world. New York:
Morrow, 1949.

Samel Ingrid. Einfuehrung in die feministische Sprachwissenschaft.
Berlin, 1995.

Sapir E. Linguistics as a Science // D. G. Mandelbaum (ed.). Edward
Sapir: Culture, 1970.

Tannen D. Du kannst mich einfach nicht verstehen. Warum Maenner und
Fraue aneinender vorbeireden. Hamburg, 1991.

Похожие записи