.

Функції старослов’янізмів у біблійних творах І.Я.Франка (на матеріалі поем «Мойсей» та «Іван Вишенський») (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
173 2887
Скачать документ

Реферат на тему:

Функції старослов’янізмів у біблійних творах І.Я.Франка (на матеріалі
поем «Мойсей» та «Іван Вишенський»)

Старослов’янізми прийшли до лексичного складу східнослов’янських мов
від старослов’янської мови – «першої писемно зафіксованої слов’янської
літературної мови, створеної Кирилом і Мефодієм на базі одного з
праслов’янських діалектів – солунського – для репрезентації слов’янською
мовою богослужбових і канонічних книг» [8, 640] і в українській мові є
одним із джерел її лексичного збагачення і стилістичного
урізноманітнення.

Проблеми семантичних змін і необхідність вивчення лексичних груп у їх
взаємозв’язках і співвідношеннях були висунуті у семасіологічних працях
О.О.Потебні «Из записок по русской грамматике» (1958), у розвідках
М.М.Покровського «Семасиологические исследования в области древних
языков» (1895), що базуються на порівняльно-історичному дослідженні.

Термін «лексична система мови» у науковий обіг введений Л.В.Щербою, який
говорить про слово (категорію мови) як систему «Языковая система и
речевая деятельность» (1974). Визначення лексико-семантичної системи
мови одним із перших подав В.В.Виноградов. Він визначив спільні ознаки,
на основі яких слова об’єднуються в групи «Основные типы лексических
значений слова» (1953).

У сучасній лексикології думку про про необхідність і доцільність
системного аналізу лексики можна вважати загально визнаною, оскільки на
лексичному рівні, як і на інших рівнях (фонетичному, морфологічному,
синтаксичному) мова системно організована.

Д.М.Шмельов відзначає: «За останній час … застосування нових методів
дослідження лексики (основаних на визнанні її системного характеру)
привело до успішного аналізу окремих груп слів, встановлення різних
типів взаємовідношень, які існують між різними значеннями, різних типів
самих лексичних значень»[11, 12].

Проте, як відомо, лексична система, на відміну від фонологічної і
морфологічної, характеризується незамкненістю, рухливістю меж, великою
кількістю одиниць, що знаходяться у взаємозв’язку, тому відношення
лексики як системи, у порівнянні з граматичною або фонологічною
системами, набагато складніше [11, 13].

У мовознавстві залежно від обраних критеріїв виділяються різні групи
слів (тематичні, лексико-семантичні, поняттєві поля, семантичні
мікрополя), тобто визначаються різні групи лексики, що об’єднують слова
«за ознакою їх смислової віднесеності до єдиної сфери

понять» [11,14].

Суттєвим при оцінці лексики як системи є положення, висунуте
Д.М.Шмельовим про різний характер системних зв’язків у середині різних
лексичних груп і у зв’язку з цим про можливість багатьох підходів до
аналізу лексичних одиниць .

Тематична група – найбільш розповсюджений спосіб об’єднання слів. У його
основі лежать екстралінгвальні зв’язки між предметами і явищами
дійсності, об’єднання слів проходить на основілогіко-предикативної
спільності. На думку деяких дослідників, тематичні групи не є
категоріями мовними – в них відсутні синонімічні зв’язки між
компонентами. Вони не є структурними одиницями мови.

Починаючи з 60-х років, особливий інтерес у мовознавстві виявлявся до
лексики, об’єднаної спільним змістом. До цього вивчення тематичних груп
обмежувалось, за словами Г.А.Уфимцевої, «інвентаризацією» лексики,
завдання « розкриття семантичних зв’язків слів» при цьому навіть не
ставилося [9, 133]. Найбільш значними у цій галузі є дослідження
О.М.Трубачова «Ремесленная термінологія в славянских языках» (1966),
М.І.Толстого «История и структура славянских литературных языков»
(1988).

Багато дослідників використовують тематичний опис словникового складу,
незважаючи на відсутність власне мовних показників для проведення
загального огляду лексики, установлення зв’язків між словами і
позначуваними явищами, визначення питомої ваги цих груп у словниковому
запасі мови, їх росту або скорочення залежно від зовнішніх історичних
обставин, процесів, термінологізації слів із спільним значенням. У
зв’язку з цим у 70-х роках Д.М.Шмельов писав, що виділення тематичних
груп слів основане на позамовних категоріях.

Оскільки старослов’янська лексика має певні особливості функціонування і
входження в мовну систему, її вивчення необхідне для з’ясування ряду
практичних і теоретичних завдань структурування лексичного складу.

Актуальність теми визначається необхідністю подальшої розробки питань,
пов’язаних з процесом архаїзації лексики, потребою створення тематичної
та структурно-семантичної класифікації застарілих слів.

Метою нашої роботи є структурно-семантична характеристика
старослов’янської лексики, виявленої у біблійних поемах І.Я.Франка
«Мойсей» та «Іван Вишенський».

Досягнення мети забезпечується розв’язанням таких конкретних завдань:

виявлення старослов’янізмів з досліджуваних текстів;

розподіл за тематичними групами.

розгляд художньої реалізації старослов’янізмів у біблійних поемах
І.Я.Франка;

визначення можливостей стилістичного використання старослов’янської
лексики у розглянутих творах.

За допомогою використання описового, порівняльно-історичного,
статистичного методів та застосування прийомів контекстуального,
компонентного та стилістичного аналізу нами систематизовано та
класифіковано старослов’янську лексику, виявлену в поемах І.Я.Франка
«Мойсей» та «Іван Вишенський».

Аналізуючи старослов’янізми у біблійних поемах І.Я.Франка «Мойсей» та
«Іван Вишенський», ми розподілили їх за тематичними групами, які
розглянули в межах лексико-граматичних класів.

Лексико-граматичний клас іменників.

1. Тематична група слів на позначення абстрактних іменників:

Благо [5,18], видь [5,27], виръ [5,28],вол> [5,29], врhм# [5,31], вhра
[5,43], гласъ [5,46], гор~ [5,48], грhхъ [5,50], добро[5,54], дьло
[5,60], дьнь [5,59], заповhдь [5,69], им# [5,80], кара [5,88], лукавство
[5,109], миръ [5,107], образъ [5,133], п@ть [5,209], слава [5,233],
слово [5,234], хвала [5,288],чоудо [5,296], часть [5,295].

«І благо вдать, що в хвилю ту блаженну вздоровляє» [10, 526].

«Худі понурі лиця, непритомний сонний вид» [10, 496].

«Ви внесли… вир життя в мою труну» [10, 513].

«Без твоєї волі думка не прийде на ум» [10, 423].

«Ймеш віру, я знаю, се той рай, що жде плем’я твоє» [10, 566].

«Врем’я йде на неї люто» [10, 518].

«Не чути ще… гласу Єгови» [10, 567].

«…Ти повів нас… в піски нам на горе, на кару» [10, 542].

«Боже, може гріх так думать?» [10, 511].

«…Широке сумління, що держиться земного добра, мов ціпкеє коріння»
[10, 547].

«Вбивайте усіх скорпіонів…пожиточне се діло» [10, 549].

«Вірю в день воскресний твойого повстання » [10, 526].

«…Заповіт простяга…в штири сторони світу» [10, 531].

«Заклинаю тебе тим ім’ям штирочертним» [10, 562].

«Поміркуй: лукавство й зради убивають правдомовність» [10, 517].

«Ти, Ізраїлю, мир той!» [10, 545].

«…Се життя земного образ» [10,504].

«…О, якби пісню вдать палку…що міліони порива з собою,…веде на
путь

спасенну» [10, 526].

«Не мирська твоя слава» [10, 539].

«О Ізраїлю, не тям ти сього богохульного слова» [10, 546].

«…Спас для божої хвали» [10, 507].

«Настала хвиля чуда…» [10, 524].

«…Остатня часть дороги така болюща і важка» [10, 519].

За наведеними прикладами простежується вживання слів день, вир, чудо,
слава, слово, добро, глас, образ, лукавство, время, часть, вид, гріх як
нейтральної лексики. Слова благо, путь, діло, ім’я, віра, хвала, воля,
горе, кара для створення урочистої піднесеності, підсиленого значення,
або, навпаки, для передачі зниженого тону. І навіть нейтральне вживання
старослов’янізмів-абстрактів у тексті все одно створює атмосферу
специфічного сприймання читачами подій минулого, посилює звучання
окремих епізодів у потрібному напрямку: чи то урочисто-піднесеному, чи
то в іронічно-знижувальному.

2. Тематична група слів на позначення частин тіла.

Ж#ло [5,65],кръвь [5,95], лице [5,100], прьстъ [5,193], р@ка [5,224],
стопа [5,242], око [5,138], оумъ [5,148], оуста [5,149], оухо [5,149],
чело [5,295], >зыкъ [5,299].

«І ви мусите слухать, хоч злість вб’є вам жало студене» [10, 534].

«Се ворожі мечі кров юдейську точать» [10, 565].

«Перед хрестом на камінь він кидається лицем» [10, 522].

«Всіх їх гонить безіменний страх, невідомий перст божий» [10, 571].

«…Ні одна рука не сягнула на камінь» [10, 515].

«Се залізна стопа тих залізних легіонів» [10, 565].

«…Гасне деннеє око» [10, 550].

«Без твоєї волі думка не прийде на ум» [10, 511].

«І підхопили се дерева устами одними» [10, 536].

«…Його ухо жадно ссало український любий голос» [10, 520].

«Чом чоло моє покривається потом» [10, 553].

«Ухвалили печать наложить на язик мій, на душу» [10, 532].

Майже всі слова, що належать до тематичної групи на позначення частин
тіла слід віднести до нейтральної лексики, крім перст, око, уста, чоло,
які в своєму змісті уже несуть урочисте навантаження, а також слово
жало, яким передається негативне забарвлення.

3. Тематична группа слів на позначення предметів побуту, речовин.

Гнhздо [5,47], желhзо [5,63], зрьцало [5,73], квасъ [5,89], печать
[5,152], писм# [5,153], п#дь [5,208], титълъ [5,273], >дъ [5,299].

«…Гніздо думок високих змінили на тюрму» [10, 547].

«Важкі його удари нас кують, мов те залізо» [10, 515].

«Бачиш зеркало чорне внизу?» [10, 562].

«Бо в те серце Єгова вложив, наче квас в прісне тісто, творчі сили» [10,
533].

«…І посольство йому дав страшне під сімома печатьми» [10, 538].

«Се честь… запечатані письма носить» [10, 520].

«При смерті тобі й п’яді землі під ногами не буде» [10, 543].

«…Вмер чернець.., в’язні красили титли» [10, 312].

«А чиж винен він тому, що яд у хвості своїм має» [10, 549].

Слова на позначення предметів побуту, речовин виконують номінативну
функцію і вжиті як стилістично-нейтральні.

4. Тематична група слів на позначення назв осіб.

Владыка [5,28], грамада [5,49], дhтишть [5,60], игоуменъ [5,74], кьн#зь
[5,97], люди~ [5,103], отьць [5,148], порокъ [5,167], ч#до [5,296].

«Справді варто в Єгові признавати владику» [10, 539].

«Зачекай ще, дідусю, не йди, сядь у нашій громаді» [10, 549].

«Мати кличе своє любеє детище» [10, 518].

?????????.

«Чи то вмер послушник смирний, пан колись, чи князь, чи вояк» [8, 497].

«Скільки люду в пустині лягло» [10, 542].

«Обіцяв багато отець Авраам» [10, 562].

«…У сю хвилину не закляв нас пророк» [10, 558].

«…За кожду крапельку крові…чад своїх…буде мстити…» [10, 544].

Назви осіб у творах письменника вжито в урочисто-піднесеному тоні.

5. Тематична група слів на позначення релігійних термінів.

Адъ [5,12], богъ [5,23], демонъ [5,53], доухъ [5,58], доуша [5,58],
мине” [5,107], рай [5,216], фелонь [5,287].

«…Тобі з неба зробить ад» [10, 521].

«Бог – творець усього, він творець тепла і світла» [10, 511].

«Щезли демони півночі» [10, 510].

«…Павутиння духу мого не в’яже мене з тим життям» [10, 507].

«…Душа аскета розколисана несеться» [10, 505].

«Чи то вмер чернець, пишучи мінею…» [10, 497].

«Україна – сей квітчастий рай веселий – ще для мене не чужа?» [10,512].

«Йдуть монахи у фелонах» [10, 449].

Слова ад, Бог, демони, дух, душа, рай вживаються у переносному значенні,
отже несуть відповідні стилістичні забарвлення, а фелони – нейтральне,
оскільки виступає на позначення одягу духовних осіб.

6. Тематична група лексем на позначення загальнотопонімічних назв, явищ
природи.

Вихръ [5,28], драга [5,57], дьбрь [5,59], дъждь [5,59], звhзда [5,71],
земл” [5,71], монастирь [5,102].

«Так чого ви, білі гості, тут із вихром заблукали» [10, 513].

«Остатня часть дороги так болюща і важка» [10, 519].

«Що ж се за крутії дебрі, у які мій ум заходить» [10, 510].

«Наче дощ золотий із небес пролила прохолода» [10, 530].

«І загасне Ізрайля звізда, щоб вже більше не сяти» [10, 566].

«А від слів його земля подається» [10, 259].

«І про смерть його дізнались тим, що покійник не явився в монастир свій»
[10,497].

Слова дебрі, дощ, земля, звізда, вжиті у переносному значенні і тому
несуть певне стилістичне навантаження, а вихор, дороги, монастир –
стилістично-нейтральні.

7. Тематична група слів на позначення військових термінів.

Вой [5,29], л@къ [5,104], стрhла [5,242], т#тива [5,283], хор@гвы
[5,289].

«…У війні він не войовник» [10, 538].

«…Натягнений лук, і тятива нап’ята, і наложена стрілка на ній» [10,
533].

«Стріла вже намірена в ціль» [10, 533].

«Віють хоругви червоні, наче проблиски пожежі» [10, 499].

Військові терміни стилістичного забарвлення не мають.

8. Тематична група слів на позначення назв тварин.

За>ць [5,70], овьца [5,135], осьлъ [5,143], чрьвь [5,296].

«…Зайцю гніздом, пристановищем птаху» [10, 543].

«Палестина – край овець і ячменю» [10, 416].

«Се якраз доля того осла, що…голод терпить для чужої потіхи» [10,
543].

«Будеш ти мов розчавлений черв, що задихає на шляху» [10, 539].

В розглянутій тематичній групі стилістичне забарвлення має слово черв,
вжите у порівнянні з переносним значенням, всі інші – нейтральні.

9. Тематична група слів на позначення назв фізичних процесів.

Постъ [5,170], шьпъть [5,296].

«Хто бажає завершити аскетичний…подвиг…у пості,…той вибира собі
печеру» [8, 498].

«І тоді по всім Афоні тихий шепіт іде» [10, 498].

Слово піст – нейтральне, а шепіт вжите в переносному значенні.

Лексико-граматичний клас прикметників

1. Тематична група слів на позначення психічних властивостей.

Гръдъ [5,50], съмhрень [5,255].

«Чи ж мене не відпихнуло їх гордеє недовірство» [10, 513].

«Чи то вмер послушник … смирний» [10, 497].

Розглянуті прикметники виступають у тексті епітетами.

2. Тематична група слів на позначення якостей і властивостей предметів.

Глиньнъ [5,46].

«Ви присяглися свій слух затикать на промови…не тих глиняних уст, а
самого

Єгови» [10, 532].

Слово вжите в переносному значенні з негативним забарвленням.

Лексико-граматичний клас дієслів

1. Тематична група слів на позначення дії та її спрямування.

Доити [5,55], ковати [5,91], мръкн@ти [5,109], пекти [5,152], сьпасати
[5,257], създати [5,250], сълати [5,253], точити [5,274], цвилити
[5,294].

«А в руках їх мішки шкіряні, щоб доїти ягниці» [10, 530].

«Важкі його удари нас кують, мов те залізо» [10, 545].

«Зразу все немов померкло перед ним» [10, 505].

«Лиш жінки їх…в гроні м’ясо печуть» [10, 527].

«Поспішай спасати матір» [10, 518].

«…Народи Єгова создав, мов літо рослі в полі» [10, 537].

«І покинули…слать гінців і самим визирать поза гори» [10, 527].

«Се ворожі мечі кров юдейську точать» [10, 565].

«…Пролунає голос дзвонів, мов проквилить стадо диких лебедят» [10,
496].

Слова доїти, печуть, слать виступають на позначення конкретної дії і
тому належать до стилістично-нейтральних, всі інші вжиті у переносному
значенні, отже, стилістично-забарвлені.

2. Тематична группа слів на позначення фізичного та психічного стану.

Выти [5,25], гл#дати [5,46], говорити [5,47], дрhмати [5,58], жьдати
[5,65], кл#ти [5,91].

«Вило море й кам’янії стіни гризло і товкло» [10, 509].

«Та я буду… до гір синіх моравських глядіти» [10, 548].

«Тож тепер вперекір вам усім говорити я мушу» [10, 532].

«Та, проте, гора дрімає» [10, 495].

«І покинули ждать, і бажать, і десь рваться в просторі» [10, 527].

«Вчора ви прокляли всякий бунт – і кляли його всує» [10, 533].

Стилістично-нейтральні – глядіти, говорити, ждати, всі інші –
стилістично-забарвлені.

Отже ми ще раз підверджуємо думку про те, що здебільшого
старослов’янізми виконують в українській літературній мові певну
стилістичну функцію. Іноді їх уживання зумовлене темою твору. Досить
часто вони використовуються для соціальної характеристики персонажів у
художніх творах [16, 23]. Прикладом такого їх уживання можуть бути
старослов’янізми, введені у власну мову старця-монаха Івана Вишенського
з однойменної поеми І.Я.Франка:

Без господнього хотіння

Навіть мушка ся не згине,

Бог і сьому павукові

Дав отсей його талан [10, 508].

За допомогою старослов’янізмів створюється високий або урочистий стиль
мови. Наприклад:

Бог – творець усього,

Він творець тепла і світла,

Чи творець морозу й леду?

Ні, про се мовчить письмо [10, 543].

Старослов’янізми виступають у функції стилістичного засобу, якщо треба
надати висловлюваній думці зниженого, іронічного або сатиричного
забарвлення. Це досягається поєднанням старослов’янізмів із звичайними
загальновживаними словами, а також із словами із зниженим, згрубілим
значенням:

І зневірився люд, і сказав:

Набрехали пророки!

У пустині нам жить і вмирать,

Чого ще ждать? І доки? [10,507]

Досить цікавими є погляди літературознавців стосовно розвитку жанру
молитви з середини XIX століття та його впливу на творчість І.Я.Франка.
Зокрема А.Скоць визначає поеми «Мойсей » та «Іван Вишенський» як
філософсько-політичні твори, філософські мотиви в яких подані у формі
тривалих, напружених світоглядних суперечок молодого мислителя, пророка
та представника полемічної літератури, шляхетного політичного діяча із
злим духом Азазелем та наслідками людських діянь у державному житті. На
тлі політичного життя , в якому довелося жити І.Я.Франко, його амплуа
політика та публічної людини, зрозумілі ідеї спокути та духовного
відродження двох націй, різних за культурою та єдиних за релігійною
суттю – української та єврейської. Історія написання творів «Мойсей» та
«Іван Вишенський»сягають часів, коли обидві нації фактично і практично
не мали власної держави, власного шляху розвитку, вільного дотримання
традицій, національного відродження. Описуючи в поемах молитовну
атмосферу, письменник передбачав створення високої духовної потуги самої
молитви і силу духу того, хто молиться. Філософський аспект молитви, як
сокровенного внутрішнього діяння, всебічно розкриває І.Я.Франко в XV й
частині поеми «Мойсей», де міститься справжній гімн молитві:

Піднімається сонце, пала

Вся небесная стеля,

І стоїть у молитві Мойсей

Нерухомий як скеля…

…Від такої молитви тремтять

Землянії основи,

Тають скелі, як віск, і дрижить

Трон предвічний Єгови [10,394].

Українська літературна мова, в якій традиції старокнижної мови
збереглися менше, ніж, скажімо, в російській мові, засвоїла і меншу
кількість старослов’янізмів. Проте вони посідають у ній певне місце і
активно використовуються в органічній єдності зі споконвічною
українською лексикою.

Мова, обслуговуючи всі галузі суспільної діяльності людей – культуру,
побут, мистецтво, політику, господарство, науку, не залишається без
змін. Деякі слова зберігаються без змін, деякі змінюються і активно
реагують на зміни в суспільстві. Саме тому розподіл старослов’янізмів на
тематичні групи дає змогу співвіднести лексему з визначеним поняттям і
логічно пояснити походження слова та зміну його семантики.

ЛІТЕРАТУРА

Жанри і стилі в історії української літературної мови. – К.:
Наук.думка,1989. – 282 с.

Жилко Ф.Т. Роль Івана Франка в історії української літературної мови //
Українська мова і література в школі. – 1956. – №3.

Керницький І.М. Іван Франко як мовознавець // Українська мова і
література в школі. – 1956. – №3.

Кочерган М.П. Зіставна лексична семантика: проблеми і методи дослідження
// Мовознавство. – 1966. – №3. – С.3-12.

Любомир Белей, Олег Белей. Старослов’янсько-український словник. –
Львів: Свічадо,2001.

Мацько Л.І. Біблійні джерела стилістики // Питання стилістики
української мови. Зб. наук. праць. – К., 1997.

Русанівський В.М. Історія української літературної мови. – К.: АртЕк,
2002. – 424 с.

Українська мова. Енциклопедія. – К.: Українська енциклопедія ім.
М.П.Бажана. – 824 с.

Уфимцева А.А. Опыт изучения лексики как системы (на матери але
английского языка). – М.: Изд-во АН СССР, 1962. – 284 с.

Франко І. Твори: в 2 т. – К.: Дніпро,1981. – т.1. – 533 с.

Шмелев Д.Н. Проблема семантического анализа лексики (На материале
русского языка). – М.: Наука, 1973. – 280 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020