Контрольна робота

Фразеологізми: стилістичний та семантичний аспект

Зміст

1. Фразеологізми: стилістичний аспект

2. Фразеологізми: семантичний аспект

1. Фразеологізми: стилістичний аспект

Фразеологічні засоби мови є квінтесенцією її національного обличчя. Вони
містять у собі велику силу експресії та емоційної наснаги.

Фразеологізми здавна вважаються однією зі специфічних рис кожної мови.
Вони набагато виразніше, ніж окремі слова, розподіляються в певних
структурно — функціональних стилях, виявляючи свою належність до кожного
з них, а також до сфери усного чи писемного мовлення, мають більш
яскраве експресивне чи емоційне забарвлення .

Наприклад, про бідну людину – голий як бубон;

посваритися — розбити глек;

бути неуважним — ловити гав.

„У лексем домінанта, як правило, належить до нейтрального стилю, а у
фразеологізмів вона звичайно виходить за межі нейтрального стилю й тяжіє
до стилістично забарвлених функціональних різновидів» [8; 48].

Найбільш яскраве своє виявлення фразеологізми знаходять у живому
мовленні народу як в усній, так і в письмовій формі, адже справжнє життя
слова здійснюється тільки в мовленні.

Більшість фразем виражають радість і страждання сміх і сльози,
любов і гнів, чесність і обман, працьовитість і лінощі… (основні риси,
прийманні людині).

Проте не всі фраземи містять у собі заряд експресії та емоційної
наснаги. У системі фразеологічних засобів кожної мови розрізняють за їх
стилістичною приналежністю дві виразно окреслені групи одиниць. Так,
Л.Г.Скрипник до першої групи відносить фразеологізми,
“образно-експресивні за своєю природою, а саме:

— ідіоми (включаючи і приказки);

— прислів’я;

— фігуральні висловлення;

— різного роду крилаті слова тощо” [45; 136]

Друга група фразеологізмів включає до свого складу ^стійкі номінативні
словосполуки, термінологічні вирази:

— суспільно-виробничі;

— професійно-виробничі;

— науково-технічні;

— офіційно-ділові формули висловлювання.[45; 136]

Наприклад, атомна енергія, важка вода, сонячна система, біла гарячка,
чорна віспа, сільське господарство, матеріально-технічна база, майстер
спорту, турнірна таблиця тощо.

Ця друга група, різна за характером і силою спаяності складових
компонентів фразеологізмів, як правило, є нейтральною в емоційно —
експресивному плані. Однак, кожен із фразеологізмів даної групи належить
до якогось одного або декількох структурно — функціональних стилів, до
того ж потенційно окремі з фразеологізмів цієї групи мають здатність до
переміщення в інші стильові різновиди, що звичайно викликає зміну
фразового оточення і появу певного емоційно-експресивного заряду. Таким
чином, як перша, так і друга група фразеологізмів є об’єктом вивчення
стилістики як наукової дисципліни.

У дослідженнях стилістичного аспекту фразеологічного складу української
мови прийнято вживати терміни: „стійка сполука», „фразеологічна
словосполука», „стійка сполука слів», „фразеологічний зворот»,
„фразеологізм», „френологічна одиниця» та ін., які міцно увійшли і
поширились в українській і російській науковій літературі з питань
фразеології. (Ващенко В, Виноградов В., Демський М.). У літературі
більш широкого, популярного вжитку нерідко виступають терміни іншого
плану: „ідіома», „приказка», „прислів’я», „афоризм», „крилатий вислів»,
що характеризують не стільки структурний, скільки семантико -виразний,
художній план функціонування цих одиниць у мові. (Артемов В.А., Багмут
А.Й., Івченко А.О.).

Визначення типів фразеологічних сполук у стилістично-семантичному плані
здійснили зарубіжні лінгвісти Ш.Баллі й А.Сеше.

Вихідним пунктом теоретичних настанов Ш.Баллі у цій галузі є положення
про те, що „ стилістика вивчає емоційну експресію елементів мовної
системи, а також взаємодію мовних фактів, які сприяють формуванню
системи виразових засобів тієї чи іншої мови» [7; 39]. Центральним
об’єктом свого стилістичного дослідження Ш.Баллі обирає встановлення
різниці між розумовою діяльністю та емоційними імпульсами в їх мовному
виявленні. У зв’язку з цим основним методом своєї роботи Ш.Баллі
оголошує метод ідентифікації, під яким він розуміє те, що в логіці
називається знаходженням простого поняття. „Ідентифікувати акт мовлення
можна лише таким словом, яке вирахає ідею, що міститься у ньому в
найпростішій, найоб’єктивнішій і найабстрактнішій формі»[7; 64].

Під ідентифікацією експресивного факту Ш.Баллі розуміє прирівнювання
його до одиниці думки, визначення його шляхом підстановки неемоційного
слова (слова-ідентифікатора), яке відповідає уявленню чи поняттю.

Ш.Баллі класифікує фразеологізми за різним ступенем спаяності їх
компонентів, виділяючи серед них фразеологічні групи і фразеологічні
єдності. Обидві категорії фразеологізмів Ш. Баллі пов’язує з певним
ступенем експресивно-емоційного забарвлення. Учений зупиняє свою увагу
на зовнішніх (формальних) і внутрішніх (смислових) ознаках
фразеологічних єдностей. Він вважає, що увагу дослідника повинні
притягати саме внутрішні ознаки, тобто ті дані, які можна здобути із
зіставлення думки з її словесним вираженням.

Отже, французький лінгвіст Ш.Баллі, хоч і не вичерпав усіх можливих
аспектів стилістичного дослідження фразеологізмів у складі національної
мови, проте заклав основи стилістичної класифікації цієї
лексико-синтаксичної категорії, здійснивши своє дослідження на матеріалі
французької мови.

Основними сферами вжитку розмовно-побутових фразеологізмів є побутове
усне мовлення та художньо-белетристичний стиль, у якому ці стійкі
словосполуки використовуються з метою художнього відтворення розмовної
мови як у авторських текстах, так і в мовних партія. Персонажів,
сприяючи у багатьох випадках їх типізації та індивідуалізації.
Проникають ці фразеологічні одиниці у вигляді прислів’їв, приказок,
примовок тощо і в структуру публіцистичного стилю, зокрема в мову
газетно-журнального жанру (особливо таких його різновидів, як нарис і
фейлетон), та інші види масової комунікації. Для мови наукового,
офіційно-ділового та інших структурно-функціональних стилів
розмовно-побутова фразеологія не є характерною.

Розмовна фразеологія української мови надзвичайно багата, різноманітна,
яскрава на та емоційно насичена. Вона, як і усне мовлення, в цілому
«характеризується також більшою емоціональною виразністю, експресивною
рельєфністю» [44; 75], ніж писемна книжна форма літературної мови.

Скарби української народної фразеології невичерпні. Особливо багата і
колоритна вона,— як справедливо відзначає П. П. Плющ,— в стилях,
пов’язаних «з фамільярністю, жартом, безжурним гумором, а нерідко з
ущипливою, нищівною іронією. З цього погляду в народній українській мові
глибоко і прозоро відображається одна з типових рис національного
характеру народу» [51; 139].

Основу Шевченкової мовної творчості разом із лексикою становить також і
народна фразеологія, яка в поета часто зливається з його власними
афоризмами й стає засобом розкриття як художнього, так і
соціально-політичного кредо поета, перетворюється у невід’ємний
художній компонент вираження його революційних ідей. Народні
фразеологізми в творах Шевченка часто мають глибоко філософське й разом
з тим гостро соціальне забарвлення. Напр.:

«Все йде, все минає і краю немає»; «Тяжко жить на світі, а хочеться
жить»

(«Гайдамаки»),

«Не дай, боже, в багатого і пить попросити»

(«Сова»),

«Усі на сім світі — царята і старчата — Адамові діти»

(«Сон»),

«Нема раю на всій землі, Та нема й на небі»

(«Не завидуй багатому»),

«Бо хто не вміє заробить, То той не вмітиме й пожить»

(«Сліпий»),

« У всякого своє лихо, 1 в мене не тихо»

(«Холодний яр»).

Перевагу над іншими стилістичними пластами фразеологізмів надає
розмовно-просторічним сталим конструкціям, народним прислів’ям і
приказкам також і М. Стельмах у своїх прозових творах. Письменник
майстерно використовує стійкі формули усномовного походження для
експресивного вираження як позитивних, так і негативних рис своїх
героїв. Напр.: «Гарна молодиця — сам чорт ложку меду вложив»

(«Велика рідня»),

«Бісів Юхим з води вийде сухим»

(«Велика рідня»),

«Ринувся, як ведмідь на пасіку»

(«Кров людська не водиця»),

«Витріщився, як теля на нові ворота»

(«Велика рідня»),

«Ти йому слово, а він тобі десять»

(«Коли плачуть боги»).

«Розмовна фразеологія є невичерпним джерелом створення гумористичного, а
часто і сатиричного ефекту. Цей ефект досягається зокрема за допомогою
введення в текст літературного твору просторічної, згрубілої фразеології
або усталених сполук розмовного характеру з яскраво вираженою
гумористичною семантикою» [56; 49]. Окремі з цих фразеологізмів
створилися внаслідок редукції народного анекдоту. Такого роду усномовних
фразеологізмів дуже багато в «Енеїді» І. Котляревського, «П’ятами з Трої
накивав»; «З двора в собачу ристь побіг»; «Мої великі кулаки Почешуть
ребра вам і спину»; «І молодиці-цокотухи Тут баляндраси понесли»; «На
нього всі баньки п’ялили»; «Еней піджав хвіст, мов собака»; «Анхіз
кричав, як в марті кіт»; «Скрізь йорзає, як чорт в болоті»; «Пропали! Як
Сірко в базарі», в гумористичних творах Г. Квітки-Основ’яненка,
українських письменників-байкарів П. Гулака-Артемовського Л. Глібова, в
гуморесках С. Руданського, у прозових творах І. Нечуя-Левицького та
Панаса Мирного, у драматургії М. Старицького, М. Кропивницького, І.
Карпенка-Карого та інших творах художньо-белетристичного стилю
української літературної мови XIX століття.

Дуже широко користуються розмовною фразеологією як невичерпним джерелом
народного гумору й сучасні українські прозаїки, поети та драматурги.

Так, розмовна лексика і фразеологія є основою творів неперевершеного
майстра українського гумору й сатири Остапа Вишні. Вона є органічним
компонентом мовної палітри письменника і одним з важливих чинників ні з
чим не зрівнянної гумористичної сили творів цього видатного українського
майстра слова. Наведемо приклади:

«От подивіться і скажіть, який із цих двох колгоспів матиме сало, а
який із них, замість сала, плямкатиме губами, дивлячись, як перший
їстиме сало?”

(«Кукурудза і сало»),

«Що ж вам іще сказати? Знайте найголовніше: «Не святі горшки ліплять!»
Захочете навчитися писати фейлетони, навчитеся, бо, ще раз підкреслюю,
навчитися можна!»

(«Отак і пишу»).

Засобом тонкого ліричного гумору та гострої сатири виступає
розмовно-побутова фразеологія і в творах багатьох інших українських
письменників, які часто включають усномовні фразеологізми в контекст
іншого стилістичного плану і цим інтенсифікують ефект комізму. Напр.:
«Докладай по вищестоящих начальствах, що кабеля перетягли… Бачиш?. А
де ж ти взяв бінокля? От ловко, матері його ковінька… »

(Л. Первомайський «Атака на Ворсклі»),

«А мене за пораду на водоході вашому покатаєте…— Чи ти клепку з голови
загубив? — накинулась баба Єлизавета »

(О. Донченко «Вітер з Дніпра»),

«…Та він заткне за пояс любого вашого занюханого службовця, бо тепер
сам на цілих двоє сіл службовець. Агент!»

(В. Кучер «Трудна любов»),

«Я чув дещо таке… І ти, Чумаченко, чув? — Чув, товаришу гвардії майор.
Це дійсно слабке наше місце: як оборона, так казяться! — Із жиру вони в
тебе казяться… Ах, лобури! —Майор лаявся, проте злості не чулося в
його словах»

(О. Гончар «Прапороносці»).

Таким чином, розмовно-побутова фразеологія в різних жанрах
художньо-белетристичного стилю української літературної мови є
випробуваним засобом посиленої експресії висловлення, увиразнення, іноді
унаочнення ідеї, яку доносить письменник до читача. «Разом з тим вона є:

— одним із засобів створення мовних партій персонажів художнього твору,
підкреслення окремих рис їх характеру, оцінки певних негативних чи
позитивних вчинків героїв;

— усномовна фразеологія надає.широкі можливості для індивідуалізації, а
іноді й типізації мовних партій персонажів;

— розмовна-побутова фразеологія є неперевершеним і одним з основних
засобів створення гумористичного ефекту» [37; 20].

Таким чином, розмовно-побутову фразеологію використовують хоч
звичайно і меншою мірою, ніж художньо-белетристичний стиль, також
стилі науково-популярний, публіцистичний, зокрема такі його різновиди,
як суспільно-політичний та стиль масової комунікації. У мовознавчій
літературі останнім часом справедливо відзначається, що мова переживає
зараз черговий і досить активний період зростаючого впливу розмовних
стилів на стилі книжного мовлення. Причиною цього, безперечно, є
активізація суспільно-політичного життя, його демократизація,
відмовлення від догматизму. Решта функціональних стилів, як правило,
не включають розмовно-побутової фразеології в систему своїх
виражальних засобів.

2. Фразеологізми: семантичний аспект

Широкого визнання у вітчизняному й світовому мовознавстві здобула
семантична класифікація, фразеологізмів, опрацьована В.В.Винградовим. В
основу його фразеологічної теорії покладено ступінь видозміни значення
слова у різних синтаксичних і стилістичних умовах фразоутворення.

Являючи собою єдине значеннєве ціле, фразеологічні одиниці не є
однаковими з погляду з’єднаності компонентів і співвіднесеності
семантики усього вислову з семантикою його окремих
складників-компонентів.

Зважаючи на це, В.В.Виноградов розрізняє три групи фразеологічних
одиниць — фразеологічні зрощення, фразеологічні єдності і фразеологічні
сполучення.

“Фразеологічні зрощення — семантичне неподільні фразеологічні одиниці, у
яких цілісне значення невмотивоване, тобто не випливає із значень їх
компонентів [49; 396]. Наприклад: бити баглаї — ледарювати; пекти раків
— червоніти; дати кучми — побити; собаку з’їсти — набути досвіду; на
руку ковінька — вигідно і под.

Із словами однакового звучання, що виступають у вільному вжитку,
компоненти фразеологічних зрощень перебувають у зв’язках омонімічності.

За визначенням В.В.Виниградова, фразеологічні зрощення являють собою
„своєрідні складні синтаксичні слова»[49; 397]. Компоненти
фразеологічних зрощень нагадують морфеми у словах. Як і слова з невідною
основою, вони позбавлені внутрішньої форми. Лише глибоке етимологічне
дослідження може допомогти розкрити механізм становлення фразеологічних
зрощень і з’ясувати, чому саме ці слова-компоненти спонукали появу
цілісного значення.

Семантична неподільність виникає або підтримується у фразеологічних
зрощеннях рядом фактів:

а/ наявністю у складі фразеологічних одиниць застарілих слів,
незрозумілих для загалу (збити з пантелику; взяти на цугундер; ускочити
в халепу);

б/ наявністю граматичних архаїзмів (темна вода во облацех; притча во
язицех);

в/ втратою у межах фразеологічної одиниці живого синтаксичного
зв’язку.

“Фразеологічні єдності — теж семантичне неподільні фразеологічні
одиниці, але цілісне їх значення умотивоване значенням компонентів”[49;
401]. Наприклад: не нюхати пороху — не бути ще в боях; прикусити язика —
замовкнути; кров з молоком — здоровий та ін.

Мотивованість фразеологічних єдностей опосередкована. Більшість із них є
образними висловами, — причому образний стрижень, на якому вони
виникають, може відчуватися більш чи менш виразно (тримати камінь за
пазухою; виносити сміття з хати; вивести на чисту воду; накрити мокрим
рядном).

Семантична замкнутість фразеологічних єдностей може створюватися також
евфонічними чи формально-граматичними засобами — римою, алітераціями
(усякої тварі по парі) тощо.

Фразеологічні єдності можуть виникати і внаслідок синтаксичної
спеціалізації фрази, вживання її у певній граматичній формі (нуль уваги;
діло табак), внаслідок наявності експресивних відтінків значення
(плакали наші гроші).До цього розряду В.В.Виноградов залучає „ фразові
штампи, кліше, типові для різних літературних стилів, і літературні
цитати, і крилаті вислови, і народні прислів’я та приказки «[49; 404].

“Фразеологічні сполучення — тип фраз, створюваних реалізацією зв»язних
значень слів»[49; 405]. Фразеологічні сполучення не є безумовними
семантичними єдностями. Вони аналітичні, наприклад: зачепити почуття;
зачепити гордість; зачепити інтереси.

Слова з фразеологічне зв’язним значенням можуть поєднуватися з одним
словом чи з обмеженим рядом слів (страх, жаль, зло, досада бере при
неможливості радість, задоволення, насолода бере).

Класифікаційна схема В. В. Виноградова — важливий етап у становленні
фразеологічної теорії. Але в процесі вивчення фразеологічного фонду
багатьох мов стали очевидними її вразливі місця, зокрема нечіткість
критерію умотивованості значення, неможливість застосувати його до всіх
одиниць, залучених до категорії фразеологічних єдностей тощо.

Зберігши три основні класи фразеологічних одиниць за схемою
В.В.Виноградова, М. М. Шанський виділив четвертий клас— фразеологічні
вирази, до яких належать «такі стійкі в-своєму складі і вживанні
фразеологічні звороти, які не тільки є семантичне подільними, але й
складаються цілком із слів з вільним значенням»[61; 78].

Наприклад: серйозно й надовго; Вовків боятися — в ліс не ходити; Не все
те золото, що блищить.

Характером зв’язків слів, що входять до їх складу, і загальним значенням
фразеологічні вирази нічим не відрізняються від вільних словосполучень і
речень. Специфікою їх є те, що вони не створюються мовцями, а
відтворюються, як готові структурні і значеннєві одиниці.

Серед фразеологічних виразів М. М. Шанський розрізняє дві групи:

„1) фразеологічні вирази комунікативного характеру, що являють собою
предикативні словосполучення, рівноцінні реченню, є цілим висловленням,
виражають те чи інше судження.

Наприклад: Людина — це звучить гордо; Хрін від редьки не солодший;

2) фразеологічні вирази номінативного характеру, що є сполученням слів,
ідентичним лише певній частині речення, є словесною формою того чи
іншого поняття і, як і слова, виконують у мові номінативну функцію.

Наприклад: трудові успіхи, палії війни, вищий учбовий заклад і т. ін.

Семантична класифікація фразеологічних одиниць у плані діахронії
опрацьована Б.О.Ларіним. У становленні переважної більшості
фразеологічних одиниць вихідними є вільні звороти мови, повні за
лексичним складом, нормальні за граматичною будовою і прямі за
значенням.

Класифікація Б. О. Ларіна відбиває етапи розвитку і перебудови первісних
вихідних словосполучень, вона включає:

“а) перемінні словосполучення;

б) стійкі словосполучення, що відзначаються наявністю
стереотипності, традиційності і метафоричного переосмислення,
відходом від первісного значення;

в) ідіоми, які відзначаються у порівнянні з стійкими
метафоричними словосполученнями більш деформованим, скороченим, далеким
від первісного лексичним і граматичним складом і помітним послабленням
тієї семантичної подільності, яка зумовлює метафоричність, тобто
смислову двоплановість” [27; 217].

Спробу систематизації стійких (фразеологічних) сполук у функціональному
аспекті здійснив С. Гаврин. Він виділяє шість основних типів:

1. Образно-виразні стійкі сполуки, до яких належать метафоричні
одиниці (пустити червоного півня; гора народила мишу),
сполуки з метафоричними компонентами (яблуко незгоди), сталі
порівняння (берегти як зіницю ока), евфонізми (із грязі в князі), сталі
гіперболи і літоти (гарматою не проб’єш; виїденого яйця не вартий),
тавтологічні сполуки (свиня свинею; ливом лити), сполуки, що створюються
на основі поетичного синтаксису (правда — добре, а щастя — краще).

Такі експресивно-емоційно забарвлені сполуки відзначаються певною
художньою своєрідністю. Вони утворилися не тільки внаслідок звичайного
добору слів, але і внаслідок вияву фантазії, гри уяви, що виражається у
вдалому переносному вживанні слів, влучності зіставлення, порівняння
тощо.

2. Еліптичні сполуки, що об’єднують усічені стійкі сполуки слів: рад не
рад; хоч куди; ні пуху ні пера.

3. Термінологічні фразеологізми, що охоплюють складені терміни науки,
техніки, мистецтва та ін.: заломлення променів; річ у собі; колінчастий
вал; соціалістичний реалізм; культ особи. Заміна в них одного з
компонентів синонімом (пор. ланцюгова реакція — послідовна
реакція) руйнує термінологічність.

4. Афористичні фразеологізми, що виражають узагальнюючі умовиводи:
друзі пізнаються в біді; буття визначає свідомість.

5. Контекстологічні сполуки, які ототожнюються із стійкими утвореннями,
що в класифікації В. В. Виноградова називаються фразеологічними
сполученнями.

6. Ідіоми — всі стійкі словосполуки, що втратили внутрішню форму: собаку
з’їсти, була не була, рос. — і под.

На думку С. Г. Гаврина, такого роду систематизація розкриває природу
творення стійких сполук, механізм формування фразеологічного складу
мови. Крім того, вона одночасно вказує і на ті функції, які
фразеологічний склад мови виконує в мовленні “образно-виразні сполуки
виконують образно-виражальну і одночасно емоційно-експресивну функцію;
еліптичні —лаконізують мову; термінологічні —забезпечують точність;
сполуки з узагальнюючими умовиводами вносять у мовлення перлини
народно-авторської думки; контекстологічна фразеологія виконує функцію
полегшення конструювання мовлення” [49; 337].

Помітне місце в теоретичних дослідженнях посідає граматичний принцип
класифікації фразеологічних одиниць.

Морфологічна класифікація передбачає визначення лексико-граматичної
природи стрижневого слова, співвіднесення фразеологічних одиниць із
певними частинами мови тощо. Послідовне здійснення морфологічної
класифікації ускладнюється тим, що в ряді випадків визначити граматичний
центр фразеологічного звороту неможливо.

Заслуговує на увагу класифікація фразеологічних одиниць за граматичною
формою і семантичними ознаками, опрацьована в ряді праць В.Л.
Архангельським . У ній фразеологічні одиниці поділяються на фраземи і
стійкі фрази. Термін фразема охоплює фразеологічні одиниці з структурою
словосполучень, а термін стійка фраза охоплює фразеологічні одиниці з
структурою речень.

Критерієм синтаксичного принципу класифікації є врахування синтаксичних
функцій фразеологічних одиниць. Незважаючи на те, що ті чи інші
категорії фразеологічних одиниць виступають саме у певній, типовій для
них синтаксичній функції, спостерігаються факти багатофункціональності
їх, що теж унеможливлює послідовне проведення цього принципу.

Спроба класифікації фразеологічних одиниць, виходячи не з характеру
внутрішньофразеологічної структури, а з особливостей їх природних
структурних зв’язків з іншими одиницями у системі мови, належить
М.Т. Тагієву. Фразеологічну одиницю він вирізняє „як самостійну
одиницю мови за її оточенням, що створюється на основі власне
структурного зв’язку цілого і не збігається із поняттям поширення
слів-компонентів на основі їх валентних відношень. Оточення —
невід’ємний супутник фразеологічної одиниці. Взята в ізольованому
вигляді, фразеологічна одиниця не може бути визначена через саму себе,
через лексико-граматичні ознаки своїх компонентів»[49; 427]. Вона
об’єктивно виділяється із своїм оточенням, разом з яким створює
структуру. Так, словосполучення вивести із себе недостатнє без залежного
оточення (вивів із себе—кого?), тобто без іменника із семантикою особи у
знахідному відмінку.

У контексті „він вивів із себе Сидора вчора на вулиці через дрібницю»
слова, що вказують на час (вчора), місце (на вулиці), причину дії (через
дрібницю) не є структурно необхідними, вони виражають лише ситуативні
зв’язки фразеологічної одиниці.

На матеріалі дієслівних фразеологічних одиниць у цій класифікації
виділяються:

а) фразеологічні одиниці з однопозиційним оточенням, яке
може бути виражене й окремим словом у певній граматичній формі
(лізти на стіну вимагає оточення, вираженого іменником у називному
відмінку з семантикою особи), синтаксичними конструкціями (у
фразеологічній одиниці комар носа не підточить у функції
оточення виступає головна частина складного синтаксичного
цілого), і варіативними засобами: над нами не капає і на нас не
капає;

б) фразеологічні одиниці з двопозиційним оточенням, у яких
структурно необхідними елементами є суб’єктивне і залежне оточення:

хто + взяв слово + з кого; що + червоною ниткою проходить + через що;

в) фразеологічні одиниці з трипозиційним оточенням—
суб’єктним і двома залежними:

хто + коле очі + кому + чим.

Ці основні групи в свою чергу розмежовуються на підгрупи — з однорідним,
неоднорідним і варіантним оточеннями, вираженими різними
граматичними формами слів і синтаксичними конструкціями.

Метод аналізу фразеологічних одиниць за оточенням загострює увагу на
дослідженні структурних зв’язків фразеологічних одиниць, що допомагає
вирізнити фразеологічні одиниці на фоні інших лінгвістичних одиниць,
сприяє визначенню їх семантики (значення фразеологічних одиниць часто
безпосередньо пов’язується з оточенням) тощо, але класифікація усього
фразеологічного фонду за цією схемою занадто деталізована і складна.

Генетична класифікація, що передбачає групування фразеологічного
матеріалу за джерелами походження, найбільш детально опрацьована в
дослідженнях Л. А. Булаховського, який визначає такі групи:

“1) прислів’я і приказки;

2) професіоналізми, що набули метафоричного вжитку;

3) усталені вислови з анекдотів, жартів і под.;

4) цитати й образи з „Старого» і „Нового» завітів;

5) численні ремінісценції античної старовини;

6) переклади поширених іншомовних висловів;

7) крилаті слова українських та іноземних письменників;

8) влучні фрази видатних людей»[9; 52] .

Генетична класифікація, надзвичайно корисна з погляду історичного
вивчення фразеології кожної національної мови, на жаль, не може охопити
всіх фразеологічних одиниць, бо далеко не завжди можна навіть при
спеціальних дослідженнях точно встановити джерело виникнення того чи
іншого вислову.

Лінгвостилістичний аспект дослідження фразеології викликає потребу
вироблення стилістичної класифікації фразеологічних одиниць, яка
визначає приналежність фразеологічних одиниць до того чи іншого
різновиду загальномовного стилю, характеризує їх експресивні особливості
тощо. Розглянуті класифікаційні схеми кожна по-своєму
допомагають з’ясувати природу фразеологічних одиниць,
схарактеризувати особливості їх функціонування і еволюцію їх у
мовній системі.

Лінгвістичний аналіз фразеологічних одиниць у синхронному плані
грунтується у цій праці на виділенні двох основних граматико-структурних
класів:

1. Фразеологічні одиниці — словосполучення, семантико-структурною
особливістю яких є співвіднесеність з окремим словом і функціонування
в ролі члена речення. Цей різновид фразеологічних
одиниць має загальну назву лексичні ідіоми,

Наприклад: впадати в око; тертий калач; на всі заставки .

2. Фразеологічні одиниці — фрази, що мають організацію
простих або складних речень.

Наприклад: Вік прожити — не поле перейти;

Що посієш, те й пожнеш;

Мавр зробив своє діло, мавр може йти.

Отже, фразеологізми зі структурою речення і фразеологізми у формі членів
речення — це досить виразно диференційовані й кількісно незчисленні
явища мови і мовлення, своєрідної структури, семантики й стилістики.
Вони – невичерпне багатство сучасної української літературної мови, одне
з найбільших джерел її мовленнєвої образності, розумової і почуттєвої
розмаїтості, важливий матеріал і засіб сприймання та розуміння всього, у
чому може виникнути комунікативна потреба мовців.

Цікавим виявом української ментальності та національного характеру є
негативне, зневажливе ставлення до суспільної нерівності, до поліпшення
суспільного становища окремих осію, що призводить до їхньої
погордливості, пихатості зверхності щодо тих, хто займає нижчі щаблі.
Це, на думку етнопсихологів, що спираються на праці М.Грушевського, М.
Костомарова, А.Кульчицького, В.Липинського, зумовлено такими рисами
менталітету українського народу, як “підвищене почуття соціальної
рівності, інтравертність вищих психічних функцій у сприйнятті довкілля,
що виражається у прагненні до особистісної автономізації; анархітичний і
індивідуалізм; домінування емоцій і почуттів над волею та інтелектом;
взаємне нерозуміння тощо” [46; 69].

ВИСНОВКИ

Фразеологічні засоби мови є квінтесенцією її національного обличчя. Вони
містять у собі велику силу експресії та емоційної наснаги.

Фразеологізми здавна вважаються однією зі специфічних рис кожної мови.
Вони набагато виразніше, ніж окремі слова, розподіляються з певних
структурно-функціональних стилях, виявляючи свою належність до кожного з
них, а також до сфери усного чи писемного мовлення, мають більш яскраве
експресивне чи емоційне забарвлення.

Більшість фразеологізмів виражають основні риси, притаманні людині, а
саме: радість і страждання, сміх і сльози, любов і гнів, чесність і
обман, працьовитість і лінощі… Проте, не всі фраземи містять у собі
заряд експресії та емоційної наснаги. У системі фразеологічних засобів
кожної мови розрізняють за їх стилістичною приналежністю дві виразно
окремі групи одиниць.

Отже, до першої групи належать фразеологізми, образно-експресивні за
своєю природою. Друга група фразеологізмів включає до свого складу
стійкі номінативні сполуки, термінологічні вирази.

Широкого визначення у вітчизняному й світовому мовознавстві здобула
семантична класифікація, опрацьована В.В. Виноградовим. В основу його
фразеологічної теорії покладено ступінь видозміни значення слова у
різних синтаксичних і стилістичних умовах фразоутворення. В.В.Виноградов
розрізняє три групи фразеологічних одиниць – фразеологічні зрощення,
фразеологічні єдності і фразеологічні сполучення.

Зберігши три основні класи фразеологічних одиниць за схемою
В.В.Виноградова, М.М. Шапський виділив четвертий клас – фразеологічні
вирази, до яких належать такі стійкі в своєму складі і вживанні
фразеологічні звороти, які не тільки є семантично подільними, але й
складаються цілком із слів з вільним значенням.

Семантична класифікація фразеологічних одиниць у плані діахронії
опрацьована Б.О. Ларіним. У становленні переважної більшості
фразеологічних одиниць вихідними є вільні звороти мови, повні за
лексичним складом, нормальні зі граматичною будовою і прямі за
значенням.

Таким чином, класифікація Б.О. Ларіна відбиває етапи розвитку і
перебудови первісних вихідних словосполучень. Вона включає перемінні
словосполучення, стійкі словосполучення та ідіоми.

Генетична класифікація, що передбачає групування фразеологічного
матеріалу за джерелами походження, найбільш детально опрацьована в
дослідженнях Л.А. Булаховського.

Фраземи, фразеологізми, різні словосполучення, які називають предмети і
явища, їх ознаки, кількість, часові і просторові координати, в яких ці
предмети й явища побутують, поет черпає із скарбниці народної мови,
наприклад, “дати гарбуза”. Слово у фраземі має сенс лише у сполуці з
іншим або іншими словами, але й слово й фразема виражають певне поняття
й служать для позначення предметів. Явищ, дій, їх ознак. Слово й фразера
різняться між собою як зовнішніми, так і внутрішніми ознаками.

Головна зовнішня відмінність між словом і фраземою полягає в тому, що
фразера нарізно оформлена одиниця мови і завжди становить єдність
щонайменше двох компонентів – колишніх самостійних слів, наприклад:
вбити клин, тримати язик за зубами, ребра лічити тощо.

В українських говірках фразеологізми моделі “дурний (тупий) + як +
дерев’яний предмет = дуже дурний” зафіксовано з 1864 р. і існують в усіх
трьох групах говорів:

південно-західний – глупий як стовп, дурний як чіп, дурний як ціп,
глупий як обіг, дурний як бовт, дурний як кіл плоті, глуп як стовп;

північний — дурний як цурпалок, дурний як стовп, дурний як чіп, дурний
як поліно, дурний як колода, тупий яке товчак у стопі, дурний як довбня,
дурний як ціп, тупий як кілок необтесаний, дурний як пранник, дурний як
прач, дурний як баклуші, дурний як деко, дурний як деко на труні, дурний
як дошка, дурний як дощечка, дурний як дрова, тупи як стіл, тупий як
шпала;

південно-східний – дурний як ціп, дурний як пробка, дурне як керасінова
пробка, дурний як гасова пробка, дурний як кара синова пробка.

Щодо людей “дивитися + як + свійська тварина + на будівлю (або її
частину) = здивуватися”, то її в українських говорах зафіксовано з 1841
р.:

південно-західний – дивитися як віл на нові ворота, дивитися як баран на
нові ворота;

північний – вилупив очі як козел на нові ворота, дивиться як корова на
нові ворота;

південно-східний – вилупив очі як баран на нові ворота, дивиться як
баран на золоті ворота.

Модель “втікати + я + чорт + від християнський атрибутів = дуже швидко,
перелякано втікати” в українському діалектному континуумі зафіксована з
1894 р. в усіх трьох наріччях:

південно-західногму – тікає як чорт від свяченої води, тіка як чорт від
ладану, тікає як дідько від хреста, тікає як чорт від хреста, щез як
дідько від кропила;

північно – тіка як чорт від ладану;

південно-східному – утіка як чорт від далану.

Модель “голий (бідний) + як + тварина = дуже бідний” в українському
діалектному континуумі представлена з 1864 р. в усіх наріччях:

південно-західному – голий як собака, голий як бик, бідний як церковна
миш;

північному – бідний як червона криса, голий як миш, голий як руда миш,
голий як церковна миш;

південно-східному – голе як миша, голий як миші.

Отже, здійснений аналіз фразеологічних моделей в усіх трьох українських
говорах засвідчує те, що фразеологія не тільки підкреслю окремі риси
характеру з основних засобів створення гумористичного ефекту.

Таким чином, ми розкрили особливості вживання синонімії фразеологічних
одиниці у сучасній українській мові і виконали ряд наступних завдань:

ознайомилась з дослідженням фразеологізмів з погляду стилістики;

охарактеризували семантичну класифікацію фразем;

проаналізували аспекти здійснення стилістичної диференціації.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

Авскентеєв Л.Г. Сучасна українська мова. Фразеологія. – Харків, 1983.

Агарева А. Эмоционально-оценочные смыслы в тексту // Проблемы
эмоционально-экспрессивного синтаксиса. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1987. – С.5-8.

Алефіренко М.Ф. Лігвокреативні процеси формування фразеологічної
семантики // Мовознавство. – 1988. — №5.

Алефіренко М.Ф. Теоретичні питання фразеології. – Харків, 1987. – 198 с.

Бабкин Л.Фразеология и лексикография. – М. – Л., 1964. – С. 10-37.

Багмут А.Й. Семантика й інтонація в українській мові. – К., 1991. – 78
с.

Балли Ш. Французская стилистика. – М., 1961. – 178 с.

Білоноженко В.М., Гнатюк І.С. Функціонування та лексикографічна розробка
українських фразеологізмів. – К.: Наукова думка, 1989. – 154 с.

Булаховській Л.А. Курс руського литературного языка. – Т.1. – М., 1989.
– 214 с.

Ващенко В.С. Фразеологізація компаративних зворотів.// Мовознавство. –
1975. — № 4.

Виноградов В.В. Основные понятия русской фразеологии как лингвистической
дисциплины. – Л., 1946. – 118 с.

Виноградов В.В. О языке художественной литературы. – М., 1969. – 322 с.

Герасимчук В. Власні імена в українських фразеологізмах//Диво слово. –
2005. — № 4. – С. 43-47.

Демський М. Українські фраземи і особливості їх творення. – Л., 1994. –
62 с.

Забуранна О. Антропоцентризм сфері фразеологічного значення
//Мовознавство. – 2003. — №1. – С. 55-59.

Ивашко Л.А.Очерки русской диалектной фразеологии. — Л.:Изд-во Ленигр.
ун-та, 1981. – 111с.

Ивченко А.А. Вилами по воде писано // Русская речь. – 1987. — №3. – С.
143-145.

Ивченко А.А. Заткнуть за пояс// Русская речь. – 1986. — № 5. –
С.134-136.

PAGE

Похожие записи