.

Фонетичні зміни у говірках північного приазов’я (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 3342
Скачать документ

Реферат на тему:

Фонетичні зміни у говірках північного приазов’я

Історично Північне Приазов’я – це територія, на якій з глибокої давнини
відбувалися масштабні історичні події, пов’язані з переміщеннями
багатьох народів; тут зароджувалися, розвивалися і гинули різні
культури, змінювалися цілі історичні епохи. Ця особливість історичної
долі північно-приазовського краю збереглася і у більш пізні часи
середньовіччя і нового часу, коли досліджувана нами територія у зв’язку
з геополітичним і військовим протиборством входила до складу різних
держав, була місцем переселення представників багатьох народів і
народностей (українці, росіяни, ногайці, німці, болгари, албанці,
молдавани, гагаузи, греки, євреї, поляки, чехи, кримські татари тощо).
Така етнічна строкатість, безумовно, має чіткі відбитки у мовленні
носіїв північно-приазовських говірок.

У лінгвістичних джерелах, пов’язаних із дослідженнями новостворених
діалектів, панує одностайна думка про недостатнє вивчення такого
говіркового матеріалу, до якого належать зокрема і говірки одного із
регіонів степової України – Північного Приазов’я. Про актуальність
детального розгляду приазовських говірок, сформованих із неоднорідних
діалектних елементів, та їх привабливість для діалектологів свідчить
ціла низка діалектологічних розвідок С.П.Cамійленка, В.А.Чабаненка,
Я.Д.Нагіна, В.М.Пачевої та інших. Однак ці дослідження були спрямовані
лише на вивчення українських говорів на території Північного Приазов’я.
Поза увагою дослідників залишилися інші говіркові масиви даного регіону,
а якщо ж їх і розглядали, то тільки побіжно, вказуючи на їх існування.

Основною метою статті є не лише виявлення та аналіз фонетичних змін,
зафіксованих на діалектному тлі українських говірок Північного Приазов’я
(це вже було зроблено В.М.Пачевою [3]), а й порівняння наявності
звукових змін в інших говіркових типах, насамперед у російських та
подекуди болгарських.

Вважаємо, що звукові зміни у ряді північно-приазовських говірок
спричинені саме тісним контактуванням вище вказаних говорів тощо. Однією
з складових частин фонетико-фонологічної системи північно-приазовських
говірок є фонетичні зміни як у системі вокалізму, так і у системі
консонантизму. Найбільш активними є фонетичні усічення.

С.П.Бевзенко стверджує, що „своєю системою вокалізму найближчими до
української літературної мови є південно-східні діалекти”, а
досліджувані нами говірки належать саме до них [1, 38].

Однак у системі даного діалектного вокалізму спостерігаються певні
зміни, наприклад усунення збігу голосних (гіатус) або ж видалення із
прискореного мовленнєвого потоку ненаголошених голосних на межі або в
середині слів. Одним із засобів гіатусу є дієреза [6, 81] або афереза
[1, 57]. Явище аферези у північно-приазовських говірках на українському
тлі було зафіксовано всіма дослідниками: л?ум?і?нац?і?а – ілюмінація,
?накши? – інакший, ржа – іржа (відповідно –?ржавий, ?ржав’іти),
беи?ремок – оберемок, д?іка?лон – одеколон, ?стач’а –остача,
вину?ватеил? – обвинувач; але й у російських говірках воно також наявне,
хоча не є досить поширеним: голка – иголка, гра – игра, на ждивении –
иждивение, безоружный – обезоруженный і т.ін. Опускаються здебільшого
ненаголошені у початковій позиції голосні [і] та [о] тощо.

Усікатися можуть не лише голосні, а й приголосні: оби?ват? – оббивати,
о?вал?уватис?а – обвалюватися, ога?н?ати – обганяти, пат?рет – портрет,
?затра – завтра, ?мона – можна, або ж цілі склади: а?жур – абажур, ч’ос
– чогось, чомусь, мат? – мабуть, ?с?одн?і – сьогодні, ?хоч’с?а –
хочеться; аналогічне явище спостерігаємо і у російських говірках: ?агуст
–август, Аст?рал?и?а –Австралия, ?затракат? – завтракать, облас?ной –
областной.. В українських говірках опускання приголосних здебільшого
відбувається на стику кінцевого префіксального [б] з початковим
кореневим губним приголосним, а також у швидкому темпі мовлення. У
російських говірках, як правило, спостерігається випадання губного
приголосного [ў]. У болгарських говірках спостерігаємо аферезу у
діалексемах типу ляп – хляб (хліб), ?уйчо – вуйчо (дядько по матері),
утрин?та – сутринта (вранці), ?д?асно – вдячно (праворуч). Таким чином,
явище аферези є активним в усіх групах північно-приазовських говірок,
особливо у найпоширеніших – українських, російських, болгарських мов.

Особливу увагу до себе привертають діалектизми від запозичень
іншомовного походження, насамперед неслов’янського, в яких
спостерігається і поодиноке усунення „зайвого” чи голосного, чи
приголосного, і цілого складу, що відбувається значно активніше,
утворюючи тим самим у діалектній лексиці своєрідний варіативний ряд:
ка?сац?і?а – інкасація, б’і?грахв’і?а – біографія, б’ім’і?цин –
біоміцин, аку?л?aтор, акму?лятор – акумулятор, ді?спечер, дис?п’eч’ер,
ди?сп’eч?eр – диспетчер, а?бомен, або?нет, або?мет – абонемент,
амци?л?ін, ап’іци?л?ін – ампіцилін, дезо?ран, дезо?рант – деозорант,
кабр?і?л?eт – кабріолет, л?ім’іци?т?ін, л?eм’іци?т?ін – левоміцетин,
м’ікра?йон – мікрорайон, шап’і?н?они, шам?н?они, шамп’і?йони –
шампіньйони і т.ін. Як правило, ці варіативні ряди складаються з
ідіолектем.

Таке усічення більш характерне для мовлення представників старшого
покоління носіїв північно-приазовських говірок, оскільки деякі фонетичні
комбінації є важкими для їхньої вимови через позагенетичну адаптацію
українською літературною мовою власне лексем тощо. До того ж для цієї
вікової групи характерний регресивний спосіб творення власних онімів:
Фа?нас?ій – Афанасій, ?Гнат – Ігнат, Мит?ро – Дмитро, Кса?на – Оксана,
Ла?ф’іра – Глафіра, Л?eк?санра – Олександра, Л?іза?в’eта – Єлизавета та
ін.

Водночас дослідники степового говору не виявили поки що застосування
аферези, яка б утворювала паралельно діалексеми з небажаними асоціаціями
чи появу омонімічних варіантів, не відбувається творення нових слів
(тобто це фонетичне явище ніяк не впливає на загальну семантику
лексичної одиниці); при аферезі випаданню не підлягають наголошені
голосні чи наголошені склади тощо.

Вказуючи на широке усічення в словах іншомовного походження, як
ілюстративний матеріал ми подали і випадки синкопи – випадання одного
або кількох звуків усередині слова. Це фонетичне явище є розповсюдженим
серед усіх вікових груп носіїв північно-приазовських говірок.
Спричинюється синкопа як швидким темпом усного мовлення, так і впливом
російської мови, а подекуди й індивідуальними особливостями мовців
старшої вікової групи. Спорадичні звукові зміни усередині слова
відбуваються не тільки в іменників (афереза здебільшого проявляла себе
саме у цій морфологічній групі слів та у похідних від неї прикметниках і
подекуди дієслівних формах), а й з іншими частинами мови. Так у
числівниках спостерігаємо, наприклад, випадання [д] у відмінкових формах
кількісного один – оно?му, о?ним, на оно?му, але одній, одну, одних,
одним відповідно до норм літературної мови. Це чи не єдиний випадок
утворення омонімії у разі зіткнення синкопічних числівникових форм з
архаїчною формою російського вказівного займенника оный, яка, до речі, в
досліджуваних говірках практично не використовується, а, отже, збіг не
матиме місця, що й дозволило закріпитися цій числівниковій формі в
усному мовленні носіїв північно-приазовських говірок. Активно
випускається [т] у складних числівниках, наприклад: ш’і?сот, п’a?сот,
дев’a?сот. Своєрідне „викидання” приголосних у порядкових числівниках
типу ш’іс?нац?aтий, два?ц?aтий, ш’іде?с?aтий, дво?сотий, м’і?л?он:ий
звичайно спрощує вимову тощо.

Серед займенників синкопічному усіченню найчастіше підлягають неозначені
займенники, що утворені від питальних з додаванням частки аби-. Саме з
частки і випадає ненаголошений склад –би-, утворюючи тим самим
займенникові діалексеми ахто, аякий, які здебільшого були зафіксовані у
діалектному мовленні вихідців із носіїв південно-західного наріччя. Для
всіх носіїв північно-приазовських говірок є характерним випускання
приголосного [з] у неозначених займенниках із часткою хтозна- ,
наприклад: хтона-хто, хтона-чим.

Поширеним є синкопічне усічення складів –му- та –го- у прислівниках
чомусь, чогось а також –бу- у вставному слові мабуть. Досить часто
замість нормованого літературною українською мовою прислівника насупроти
та похідного від нього прийменника в діалектному мовленні зустрічається
напроти.

Синкопу можна помітити і у болгарських говірках: три?найс?і – тринадесет

(тринадцять) – такому усіченню підлягають усі цілі та порядкові
числівники від одинадцяти до чотирнадцяти, а серед прислівників активно
у діалектному мовленні вживається усічена форма ?тр?aба – трябва (треба,
потрібно).

Спостерігаємо також скорочення ненаголошеного складу і у кінці слова –
це так звана апокопа. Найчастіше апокопічному усіченню підлягають форми
звертання, наприклад: ?ма – мамо, ?ба – бабо, ?Гал? – Галю, Галино тощо.
Однак і серед ряду дієслівних форм також активні апокопи, як ось: ?ди –
дивись, ?гл?a – глянь, поглянь, ?зна – знає, ?гра – грає, ?дума – думає,
с?і?да – сідає, ч’и?та – читає, сп’і?ва – співає, ?просе – просить,
?носе – носить, ?хо – хочу та ін. Апокопія відбувається, як бачимо, і
серед форм дієслів наказового способу, і серед форм дієслів дійсного
способу, але дієслова умовного способу їй не підлягають. До того ж
відбувається апокопічне стягнення з флексією 3-ої особи однини
теперішнього часу з йотованим [e]. У 3-й особі однини скорочується
також флективний [т?], якщо наголос не падає на закінчення. Цікавим є
випадок, коли апокопі підлягає постфікс –ся зворотних дієслів. Так,
жителі с. Берестове Бердянського району Запорізької області замість
дієслівних форм миються, сміються, поратися вживають ?миють в ?бані,
см’і?йут? з ?менu, ?порати около пли?ти і т.п.

У діалектному мовленні, як і в літературній мові, при апокопі
скорочується кінцева частина чи фонема власного оніму (імені): Ар?сен –
Арсентій, ?Григор – Григорій, Ми?хай – Михайло, ?Рома – Роман, ?В’eра –
Вероніка, ?З?іна – Зінаїда, ?Іра – Ірина. Деякі імена одночасно можуть
зазнавати синкопічного і апокопічного усічення, наприклад: ?Н?іна –
Неоніла, ?Л?он?a – Леонід, ?Стас – Станіслав і т.ін.
Регресивно-суфіксальним комбінованим способом утворено багато так званих
скорочених імен, які з’явилися внаслідок різних видів усічення та
суфікса-флексії –а (я), паралельно і у літературному, і у діалектному
мовленні: ?Ван?a – Іван, Івана, ?В’іт?a і ?В’іта – Віктор і Вікторія,
?Л?eра і Ва?лера – Валерій, Валерія, ?Вар?a і ?Варка – Варвара, ?Вал?a –
Валентин або Валентина, ?К’іра – Кирило, ?С?eва – Всеволод, ?Хвед?a –
Федір та ін.

Апокопічні усічення подекуди виявляються і у болгарських говірках даного
регіону, наприклад: ?пазар – пазарът (ринок), ?суров – сурово (сире),
під впливом української мови відбувається апокопа у слові супа,
новостворена лексема має ідентичне звучання із літературним ?суп,
подібне відбувається і у парі ?край – краят (кінець).

Одним з видів звукових змін є явище гаплології – „викидання одного із
двох однакових складів” [6, 81]. У лінгвістичних джерелах слушно
зауважується про те, що дане явище трапляється доволі рідко. Однак
„часткову” гаплологію у північно-приазовських говірках можна подекуди
виявити, якщо під нею розуміти опускання одного із ненаголошених
сусідніх складів з однаковою голосною фонемою, але різними приголосними.
Вище було наведено варіанти усічення слова „акумулятор”. Як бачимо, два
сусідні склади –ку- і –му- мають однакову голосну [у], яка дещо
уподібнює їх за звучанням. Зауважимо, що дана лексема ще й латинського
походження, тобто генетично незвична для носіїв північно-приазовських
говірок. Саме ці факти, очевидно, і впливають на випускання складу –му-
й утворення діалектної одиниці аку?л?aтор. Без сумніву, поодиноке
виявлення так званої „часткової” гаплології, утвореної на діалектному
тлі з причини неспроможності правильно промовляти слова іншомовного
походження представниками старшої вікової групи носіїв
північно-приазовських говірок, ще не є показником притаманності цього
фонетичного явища описуваній говірці, однак заслуговує уваги та
прискіпливішого вивчення самого діалекту та його ідіолектів тощо.

Серед регулярних звукових змін виділяється своєю суто фонетичною
зумовленістю явище протези – вставляння приголосного на початку слова
перед голосною. Розглядаючи появу вставних голосних і приголосних у
говірках, Я.Д.Нагін зауважив, що структура складів без надмірного
скопичення приголосних у кінці або на початку складу у місцевих говірках
утворюється, як і у загальнонародній мові, за допомогою спрощення груп
приголосних (скло, серце), розвитком (вставного) нового голосного (О, Е,
І) між приголосними (огoн?, чoвеин, корaб?іл?), творенням нового
голосного на початку слова (іржa, ішчe) [2, 6].

Найбільш активною протезою є приставний [в], але проявляє він себе
по-різному. Так, наприклад, у лексемах вісь, віз (воз), він, відлига,
відвідувач, відданий як у літературному, так і у діалектному мовленні
така протеза є послідовною. Водночас існують у діалектному мовленні
паралельні варіанти з протезою й без неї, наприклад: ?ухо – вухо, о?гон?
– вогонь, ?угол? – вугілля, ?угол – вугол (куток), ?ул?ік – вулик,
у?си – вуси, ов?ц?a – вівця, ов?с?aний – вівсяний, от?бит? – відбити,
отвес?ти – відвести тощо. Під впливом російської мови безприставні
діалектизми більш розповсюджені й активніше використовуються носіями
північно-приазовських говірок. На противагу приставному [в] приставний
[г] зустрічається обмежено: гин?дик та похідні утворення типу гинди?ч’а,
гинди?ч’атинка, гин?дич’ий, го?райут?, ?гикалка і паралельно ?ікалка,
гор?іх та о?р?іх. У словах типу гар?буз, гар?ба, го?рох приставний [г]
збігається з ідентичною протезою в літературній мові. На думку
Я.Д.Нагіна, протетичне [г] спостерігається у говорі генетично близькому
до південно-західних говорів [2, 7].

В.А.Чабаненко помітив й інші варіанти вставки фонем, так звані епентези,
наприклад: к’іосок, кан’іверт, здр’а, анgрус, Ливон?т?ій, рад?іво,
какаво (-а) [5, 9]. Епентезою може бути і звукосполучення приголосного
та голосного, утворюючи ненаголошений склад у новоствореному слові, як
от мото?п’ед тощо.

Як явище субституції (підстановку в запозичених словах звуків рідної
мови замість іншомовних) можна розглядати заміну [ф] грецького
походження на більш звичні звукосполучення хв, наприклад: ?Хвед?ка,
?хвартух, ?хв’іртка, ?хворточ’ка, хвото?грахв’ійа, хва?м’іл?ійа,
хв’і?гура і т.п. Інші ж комбінаторні зміни фонем (асиміляцію та
дисиміляцію) слушно було б розглядати окремо, оскільки вони заслуговують
більш детального огляду.

У діалектології загальноприйнятою є думка, що гіперичні явища в
лексикалізованій формі особливо помітні в говірках, що підпали процесам
змішування різнодіалектних елементів. В українській літературній мові
гіперизми (гіперкоректності) розглядаються як неправильні виправлення
звуків у словах, найчастіше запозичених. С.П.Бевзенко вказує, що
гіперизми – явища звичайно непослідовного та несистемного заміщення
звуків чи форм з метою уникнення ненормативних, діалектних і відтворення
правильних, літературних форм, які, проте, виявляються „правильними”
лише в уявленні мовців, а насправді є „помилковими, відступленнями від
норми” [1, 58]. Серед лінгвістів одностайною є думка про недостатнє
вивчення цього фонетичного явища. Вважається, що гіперизм не належить до
регулярних звукових змін, оскільки він виникає лише як результат
„відштовхування від діалектних, „неправильних” форм найчастіше на
діалектних стиках чи в говірках, що є мозаїчними вкрапленнями в
середовищі говірок іншої діалектної системи” [1, 58].

Як правило, гіперизми розглядаються у вокалізмі української діалектної
мови. У північно-приазовських говірках, як і в українській діалектній
мові, дослідниками відзначено три різновиди гіперизмів:

а) гіперичне „окання” як наслідок відштовхування від „укання”;

б) гіперичне „окання” як наслідок відштовхування від „акання”;

в) гіперичне „ікання” відповідно до регулярних в літературній мові [о]
та [е].

Різноманітні інтердіалектні змішування та інтердіалектні контакти серед
північно-приазовських говірок (ідентично як і по всій території
розташування степового говору) зумовлюють, на думку дослідників,
виявлення тих фонетичних процесів, що в інших українських діалектах є
лише на стадії зародження.

Гіперичне „окання” як наслідок відштовхування від „укання” у діалектному
мовленні носіїв степового говору виникло спочатку в окремих словах і
лексичних рядах: оз?вар – узвар, о?кол – укол. Однак у
північно-приазовських говірках воно є пасивним: о?тух, бо?мага. У
російських говірках даного регіону зафіксовано прикметник о?богий –
убогий (бідний, злиденний), що у живому мовленні частіше
використовується як субстантивована одиниця.

Початковий звук [а], що у східних слов’ян переходив у [о], ще у
сучасному степовому говорі виявляється як діючий процес, а тому другий
різновид гіперизмів – гіперичне „окання” як наслідок відштовхування від
„акання” – активніше простежується у мовленні носіїв
північно-приазовських говірок, особливо старшої вікової групи: обри?коса
– абрикоса, опил?сина – апельсин, о?кац?ійа – акація, оў?тобус –
автобус, одво?кат – адвокат тощо. Аналогічне явище можна спостерігати і
у російських говірках: оп?рел? – апрель, оресто?ват? – заарештувати і
т.ін. Цікаво, що подекуди зберігається ор?буз як арбуз (кавун), а от
гар?буз (тыква) повністю співпадає з українським словом і за фонетичними
особливостями, і за семантикою. Це свідчить про тривалість процесу
адаптування російських говірок на тлі українського діалектного мовлення.

„Ікання” як різновид гіперизму можна зафіксувати у мовленні носіїв
говірок старшої вікової групи, воно зовсім не притаманне представникам
ні середньої, ні молодшої вікових груп, що свідчить про відмирання
даного фонетичного явища та витіснення його нормами літературної мови:
?дохт?ір частіше ?дохтур (лікар), м’uі?ні – мені, іл?і?ватор – елеватор,
і?л?eктрик – електрик, іл?ікт?р?іч’eство – електрика, в’іл?іс?і?п’eд –
велосипед і т.п.

Метатеза – це нерегулярні звукові зміни, що ілюструють нічим не
зумовлені перестановки звуків (найчастіше приголосних) або складів.
Метатезу здебільшого розглядають як явище діалектного консонантизму,
зумовлене асиміляцією або дисиміляцією. У діалектному мовленні метатеза
використовується з метою пристосування незвичних фонетичних сполучень до
простіших, більш звичних мовцю. При цьому метатезі можуть підлягати
різні за положенням у слові звуки, вони можуть бути контактними і
дистанційними: ком?лик – калмик, труш?лак – дуршлаг, село?пед –
велосипед. Впливає на появу метатези також народна етимологія, яка
намагається пояснити або зблизити невідомі за походженням слова більш
зрозумілими для мовця: домоб’іл?і?зац?і?a – демобілізація, нир?воз –
невроз, ?кашлук – коклюш [5, 8].

Отже, гіперизми і метатези як фонетично необумовлені зміни звуків, що
відбуваються незалежно від фонетичних законів і навіть усупереч їм,
мають місце серед спорадичних звукових змін північно-приазовських
говірок, але є непослідовними, позасистемними та менш поширеними.

Таким чином, фонетична система говірок Північного Приазов’я зазнає
аналогічних звукових змін, які відмічено при вивченні степового говору в
цілому. Проаналізований вище матеріал засвідчує наявність як регулярних
звукових змін – аферези, синкопи, апокопи, протези, епентези,
субституції, так і нерегулярних – гіперизм та метатези. Переважно
спорадичні звукові зміни паспортуються своєю належністю до старшої
вікової групи носіїв північно-приазовських говірок і проявляють
тенденцію відмирання під впливом норм літературної мови та просторіччя
тощо.

Література

Бевзенко С.П. Українська діалектологія. – К.: Вища школа, 1980. – 246
с.

Нагін Я.Д. Говірки Каховського та сусідніх районів Херсонської області:
Автореф. дис…канд. філологічних наук. – Херсон, 1956. – 17 с.

Пачева В.М. Фонетичні зміни у говірках Північного Надазов’я – межиріччя
Берди та Молочної // Бористен. – 2001. – №11. – С. 21 – 22.

Cамійленко С.П. Фонетичні особливості говірок Запорізької області //
Діалектологічний бюлетень. – Вип. 6. – К.: АН УРСР, 1956. – С. 89 – 97.

Чабаненко В.А. Говірки долини р. Кінської: Автореф. дис…канд.
філологічних наук. – Дніпропетровськ, 1966. – 24 с.

Ющук І.П. Українська мова. – К.: Либідь, 2004. – 640 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019