Реферат на тему:

Еволюція народних уявлень про долю і бога в українських та англійських
пареміях

 

Доля у фольклорі, за влучним метафоричним висловлюванням С.Нікітіної,–
істота всепроникна, її щупальці можна побачити скрізь. Семантичне поле
долі майже безмежне і густо засіяне. Не поле, а поля в різних
фольклорних жанрах є різними (Никитина С.Е. Концепт судьбы в русском
народном сознании (на материале уснопоэтических текстов) // Понятие
судьбы в контексте разных культур. – М., 1994. – С.130.). Фольклорне
розуміння долі як вищої сили, влади над людьми у деяких своїх аспектах
зберігає елементи віри наших предків у детермінованість світу –
неминучість і свавілля долі в усіх її персоніфікованих виявах. Досить
репрезентативний у цьому плані паремійний рівень української мови: Ще
ніхто не втік від своєї долі; Перед своєю долею не втечеш; Лихая доля і
під землею надибає; Від лихої долі не сховаєшся; Нещастя і на гладкій
дорозі спіткає; Напасть і на гладкій дорозі здибає; Від напасти не
пропасти, а від біди не втекти; Здибле чоловіка біда на гладкій дорозі;
Біда як схоче, то і на гладкій дорозі здибає; Біда найде, хоч і сонце
зайде; Біда – не вода: ні переплисти, ні перебрести; Від біди не
остережешся і не спасешся; Ніхто не знає, де го біда спіткає; Як не жий,
а лиха не минеш; Долі і найбистрішим конем не об’їдеш; Свого щастя і
колесом не об’їдеш; Лиха конем не об’їхати; Лиха і гетьманським конем не
об’їдеш; Що написано на роду, того не об’їдеш і на льоду; Судженого і
конем не об’їдеш.

Неминучою є і смерть як один із проявів влади долі: Як не ховайся, а
смерть тебе знайде; Смерть нікого не мине; Як не вікувати, а смерті не
минати; Не шукай смерті: сама знайде; Від смерті не втечеш; Від смерті
ані відкупитися, ані відмолитися; Від смерті і в склепу не замуруєшся
тощо.

Таким чином, у дохристиянське розуміння концепту долі як надприродної
сили вкладено реальну залежність наших пращурів від зовнішніх обставин.
Показово, що еквіваленти більшості цитованих паремій побутують також у
російській і білоруській мовах, що свідчить про їх давність, а також
конвергентність базової слов’янської світоглядної парадигми. Загалом у
міфології різних народів доля є символом Найвищої та незбагненної Сили,
котра впливає на людину протягом усього її життя. Навіть боги не в змозі
змінити визначеного людині жереба.

До VІ-VІІ ст. – часу поширення християнства в Британії – англосакси теж
були язичниками. Віра у всевладність богині долі (the Destiny) і
неминучість впливу міфічних доленосних істот (the Fates) відображена в
англійських прислів’ях: No flying from fate; A man’s destiny is always
dark; Fate leads the willing, but drives the stubborn; What must be,
must be; He that is born to be hanged, shall never be drowned; Do what
you ought, and come what can; Every bullet has its billet; Marriage is
destiny; Hanging and wiving go by destiny; Every Jack has (must have)
his Jill. Ім’я римської богині щастя-долі Фортуни лягло в основу
англійської лексеми fortune: Flee never so fast you cannot flee your
fortune; No fence against ill fortune; Fortune can take from us nothing
but what she gave us.

Смерть в англійській етнічній свідомості – така ж неминучість, як і в
українській, але неминучість об’єктивна. В англійських прислів’ях смерть
дуже рідко персоніфікована і не має безпосереднього зв’язку з долею.
Невідворотність долі уособлює грецький міфічний перевізник померлих у
царство Аїда – Харон: Charon waits for all. The die is cast, –
стверджують англійці слідом за давніми римлянами, не вказуючи, хто саме
кидає жереб смерті.

Християнство приносить нове розуміння Бога і людської долі, яке, однак,
не витісняє дохристиянських уявлень, а базується на них. О.Потебня,
досліджуючи поняття «доля» у слов’янських мовах, доходить висновку, що
Бог може власне означати частина, доля, щастя, а потім – божество. У
давньоруській мові першим значенням слова судьба було «суд», а вже потім
воно позначало ту темну сліпу силу, яка керує людським життям.
«Неосудність» означає, що Бог, як і правда, прислів’я (на що вказує
аналіз паремій), самі є найвищим судом. Отож, Бог – це і є доля, і
навпаки, доля – символ Вищої Сили, Бога. Доля є найвищим судом –
судьбою, даною Богом людині. «Саме Бог може етимологічно означати
подателя долі», – так згодом уточнює О.Потебня свою етимологію слова Бог
(Потебня А.А. Слово и миф. – М., 1989. – С. 472; 610).

Таке бачення долі (Божої долі) відображене і в прислів’ях, наприклад:
Бог дасть долю і в чистім полю; Доля лучша Божая, ніж матчиная. В
англійських прислів’ях теж знайшла своє втілення ідея про те, що доля
знаходиться в Божих руках: Afflictions are sent to us by God for our
good; He sits above that deals acres.

Архаїчні синкретичні уявлення про Бога-долю збереглися в низці
українських паремійних пар, що мають ідентичний набір ідеологем: Доля не
питає, що хоче, те й дає – Бог все дає, як сам знає; Дожидай долі, то не
матимеш і льолі – На Бога надійся, а сам не дармуй; Не у всіх доля
однако(ва: одним сиплеться зерно, а другим – полова – Одному Бог дасть
так, а другому інакше; Хто не має долі, то від вінця і до кінця – Як не
дав Бог талану з малку, то й не буде до останку; Чому йому не пить, коли
його доля не спить – Чому йому не пить, коли йому Бог годить; Кому доля,
тому і півень яйце несе – Коли Біг дасть, то і в вікно вкине тощо.

В англійському паремійному фонді знаходимо лише два подібні
протиставлення: Fortune favours fools – God sends fortune to fools; If
you are lucky, even your rooster will lay eggs – Whom God loves, his
bitch brings forth pigs. Прислів’я: God helps them that help themselves
– Providence helps those who help themselves можуть сприйматися і як
варіанти, і як синоніми, адже вже саме значення лексеми «providence»
синкретичне: «God’s care or the kindness of fate».

Паремійна пара Як доля когось карає, то перше розум відбирає – Кого Бог
хоче скарати, тому розум відбере має спільне античне походження з
англійськими відповідниками Whom Gods would destroy, they first make
mad; When God will punish, he will first take away the understanding, у
першому з яких збереглася вказівка на дохристиянське багатобожжя – форма
множини іменника God. В українських прислів’ях знову-таки з’являється
синкретичний образ Бога-долі, який посідає чільне місце в системі
архаїчних слов’янських уявлень.

Народні уявлення про долю і Бога, які сформувалися у різні історичні
періоди життя українського етносу, настільки тісно переплетені, що
можуть легко співіснувати в одному тексті, не викликаючи навіть у
сучасного читача сприйняттєвого дискомфорту. Так, приміром, у перших
рядках відомого уривка з «Причинни» Т.Шевченка: Така її доля… О Боже мій
милий! // За що ж ти караєш її, молоду? виразно простежується язичницьке
бачення долі – стихійної, наперед визначеної, за яку й карати не можна,
бо вона не залежить від волі ліричної героїні, та й самого Бога. Уже в
наступних строфах Бог виступає всевладним подателем долі: Пошли ж ти їй
долю, – вона молоденька; О Боже мій милий! така твоя воля, // Таке її
щастя, така її доля!

Саме взаємозв’язком Бог?доля, який так міцно вкорінився в українській
етнічній свідомості, очевидно, пояснюється те, що прислів’я God’s clock
strikes on time та Man proposes, God disposes у новому довіднику
«Англо-американські прислів’я та приказки» О.Дубенко (Вінниця, 2004)
чомусь потрапили не тільки до тематичної групи «Бог», але й «Доля».

Однак язичницька доля чи Бог-доля і християнський Бог, поєднані ідеєю
всевладності, по-різному корелюють із поняттям правди і справедливості.
Влада долі свавільна, агресивна, сліпа. Божа влада (суд Божий) є
втіленням вищої правди і вищої справедливості: Що Бог дасть, то не
напасть (напасть – один із фольклорних виявів долі, пор.: Біда (напасть)
не по лісі ходить, а по людях); Чи вбогий, чи багатий – у Бога все
рівно; Бог сказано, з роду не гуляє, все вилами перекидає: один
наїсться, другому подає. Бог для українців – уособлення рис
справедливого батька: Бог – батько: як буде нас тримати, то буде й
годувати; Кого Бог засмутить, того і потішить; Бог покорить, Бог і
простить; Караючи, Бог і змилується; Хто в Бога просить, тому й Бог дає.
І навпаки: Отець – як Бог; Отець по-батьківськи поб’є, по-батьківськи й
помилує.

Від Бога, як і від долі, ніхто не сховається: Від людей сховаєшся, а
від Бога ні; Бог знайде, хоч і в печі замуруйся, а хоч і під печею.
Божої волі (суду), як і свавілля язичницької долі, не минути: Що Бог
навіне, того ніхто не мине; Дасть Бог – не відмолишся, ні не
відкупишся; Як Бог дасть, і в печі не замажешся, проте хоч Вільно Богу,
що хотіти, те чинити, суд Божий справедливий: Бог судить не так, як
люди, на відміну від суду людського: Де суд, там і неправда; В суді
правди не шукають.

Англійські паремії теж свідчать про віру в Божу справедливість: God
complains not, but does what is fitting; God is no respecter of persons;
Nothing with God is accidental; God’s mill grinds slow but sure; If God
does not give us what we want He gives us what we need; To whom God
gives the task, he gives the wit.

Для англійців Бог – не батько, а добрий і милосердний господар і
провідник: He who serves God, serves a good master; God is a good man;
God’s grace and Pilling Moss are boundless; They are well guided that
God guides; When God is made the master of a family, he orders the
disorderly.

Загалом прислів’я, в яких закладене християнське розуміння Бога, мають
одну особливість: вони не відображають світогляду носіїв мови, який
побудований на їх багатовіковому досвіді, а передають те, у що вірить
дана спільнота, при чому ця віра у певний час була принесена ззовні.
Так, прислів’я У Бога все мога та All things are possible with God є
варіантами біблійного: А Ісус поглянув і сказав: «Людям це неможливе,
Богові ж все можливе» (Мт. 19 : 26). З іншого погляду, фольклору нічого
не можна нав’язати, якщо в свідомості і бутті його носіїв відсутні
передумови для цього сприйняття. Фольклор має потужні засоби
самозахисту, за допомогою яких він витісняє усе те, що в даний момент є
чужим чи ворожим для народу. Справді, чимало висловів біблійного
походження залишилися саме висловами біблійного походження і не перейшли
до паремійного фонду мови. Тому в подібних ситуаціях складається
особлива взаємодія етнічної свідомості з культурними цінностями, що
прищеплюються, при якій світоглядні домінанти не стільки формуються,
скільки засвоюються й адаптуються.

Таким чином, в українських прислів’ях чітко виокремлюються (особливо на
прикладі паремій із ключовим словом доля) історично зумовлені
світоглядні стадіальні нашарування: 1) язичницьке; 2)
християнсько-язичницьке двоєвір’я; 3) власне християнське
світобачення. В англійському паремійному фонді виразно простежуються
лише перший і третій світоглядні пласти, другий значною мірою стертий.

Похожие записи