.

Етнічні символи та стереотипи в українській зоонімній терміносистемі (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
235 5040
Скачать документ

Реферат на тему:

Етнічні символи та стереотипи в українській зоонімній терміносистемі

На сьогодні поза увагою дослідників залишається представлення етнічних
символів та стереотипів в українській зоонімній терміносистемі. Тому
актуальність нашої роботи визначається необхідністю встановлення
специфіки реалізації етнічних символів та стереотипів на лексичному та
фразеологічному рівнях української зоонімної терміносистеми.

Мета даного дослідження – проаналізувати, як номени тварин, включені у
процес вторинного семіозису за допомогою метафоризації, створюють у
вигляді етнічних символів та стереотипів своєрідні фрагменти української
мовної картини світу.

У процесі аналізу розв`язуються такі завдання: 1) описати національні
інтелектуально-оцінні концепти зоонімів, їх реалізації на лексичному та
фразеологічному рівнях української терміносистеми у вигляді образів,
еталонних стереотипів та символів; 2) дослідити, як номени тварин,
включені у процес вторинного семіозису за допомогою метафоризації,
створюють своєрідні фрагменти української мовної картини світу.

Мовні явища підлягають впливу позамовної дійсності, яка через
посередництво колективної етнічної свідомості впливає на мову, моделюючи
способи осмислення етносом реального світу і визначаючи специфічні
параметри позначення цього світу в певній сітці „матеріальних
координат”. Фактор навколишнього середовища мовного соціуму, що
розуміється як звичайне природне і створене руками матеріальне
середовище, на наш погляд, не може не враховуватися у протиставленні
відношень „мова – свідомість” на правах третьої складової. Ми цілком
згодні з В.М.Шаклеїним, який постулює наявність взаємовпливу
матеріального побуту, етнічного мислення, духовної культури та
лінгвокультурного змісту мови [9, 293].

Сприйняття етносом навколишнього світу відбувається під впливом
розчленованого попередніми поколіннями етнічних мовних особистостей
синкретичного об`єктивного просторово-часового континууму.
Класифікаційна діяльність етносу, зокрема номінативна, зумовлена етнічно
детермінованою пізнавальною діяльністю поколінь. Називаючи предмет чи
явище, представники етносу роблять його надбанням етнічного мислення,
дискретизуючи єдиний світ відповідно до важливих для них суб`єктивних
класифікуючих ознак. Причому вибір цих ознак, на перший погляд цілком
випадковий, значною мірою глибоко детермінований „…рівнем пізнавальної
діяльності народу, його психічними особливостями, ладом мислення,
уподобаннями, що в свою чергу залежить від матеріальних умов його життя”
[1, 98]. Матеріальний феномен, що одержує найменування, відчужується не
лише від інших феноменів, а й від самого себе, стаючи лінгвокультурним
фактом етнічної свідомості. На відміну від предметів та явищ
навколишньої дійсності – об`єктів номінації, „…лінгвокультурні факти
репрезентують предмети та явища, їхні властивості в розкритому і
„розчленованому” вигляді за допомогою позитивної чи негативної
предикації [9, 281]. Виростаючи з навколишньої дійсності, відштовхуючись
від неї, лінгвокультурний факт постає етнічно зумовленою суб`єктивною
формою представлення реального світу. В інших термінах про процес
етномовного семіозису висловлюються В.Морковкін і О.Морковкіна:
„Інформема, що пройшла через семіозис, – це поіменована інформема чи
концепт. Стаючи концептом, інформема суттєво змінює свій статус: вона
вже виступає надбанням не лише окремої людини, а й відповідної етнічної
мови …” [5, 44]. Якщо предмети та явища навколишнього світу не можуть
об`єктивно кваліфікуватися як погані чи хороші, то відчужена мовою
реальність вже містить у собі оцінний компонент, представляючи сутність
об`єктивно існуючих реалій під етнічно зумовленим суб`єктивним кутом
зору.

Середовище етносу, яке йому дано у чуттєвому сприйнятті, відіграє вельми
важливу роль у формуванні еталонних стереотипів та символів сприйняття і
осмислення дійсності, крізь які етнос „бачить” світ. За І.О.Голубовською
[2] їх можна назвати національними інтелектуально-оцінними концептами
(НІОК). Вони належать до тієї частини національно-мовних картин світу,
яка виступає носієм і виразником етнічно зумовлених нюансів
світосприйняття, світоосмислення та світооцінки. Накладаючись на єдиний
поняттєвий базис людської мови, мислення та культури, деталізуючи і
втілюючи його в національно-специфічних формах, національні
інтелектуально-оцінні концепти значною мірою визначають характер
національної ментальності. Виступаючи сполучною ланкою між сприйняттям,
мисленням і мовою, національні інтелектуально-оцінні концепти
реалізуються на лексичному рівні мовної системи у вигляді певних
образів, еталонних стереотипів та символів, які функціонують, як
правило, у складі фразеологічних одиниць – величин проміжної
фразеологічної системи мови. Не підлягає сумніву, що лексичний і
фразеологічний рівні мовної системи виступають провідними субстанціями у
вираженні національно-культурної специфіки ментальності й характеру
етносу.

Звернемося до характеристики тваринного світу в його мовних іпостасях.

Царство тварин як фрагмент реального світу, який дано етносу в
емпіричному досвіді, виступає могутнім ініціюючим фактором створення
вторинної образної картини світу. Номени тварин вже неодноразово ставали
об`єктом вивчення з погляду їх метафоричного емотивного переосмислення
[3, 147-165]. Вони являють собою цінний матеріал як для вивчення
особливостей зооморфної метафори, так і для дослідження конотативних
значень. На особливу увагу заслуговує характеристика оцінно-експресивної
метафори. Завдяки своїй природі оцінно-експресивна метафора здатна
породжувати стереотипи – еталонні національно-культурні уявлення
(образи), що відіграють величезну роль у продукуванні мовою вторинного
символічного простору. Номени тварин у їхньому вторинному
„антропоморфному” означуванні дозволяють дослідити роботу
гностико-асоціативно оцінного аппарату етнічної мовної свідомості.
Виступаючи носіями певних національно детермінованих асоціативних
стереотипів, експресивні метафори здатні позначати суттєві віхи у
розумінні та „відчуванні” етносом того фрагмента реального світу, який
він безпосередньо сприймає.

Услід за В.М.Телія, ми розуміємо метафоризацію як засіб поповнення не
лише лексичного, а й граматичного інвентаря, тому поряд зі
словами-зоометафорами розглядатимуться зооідіоми, тобто ті фразеологічні
одиниці, що містять ім`я тварин, як свій компонент, а також
загальномовні порівняння з елементом-зоонімом. Ми поділяємо погляд тих
учених, які вважають, що між метафорою і відповідним порівнянням не
існує принципової відмінності, оскільки і в першому, і в другому випадку
постулюється подібність [10, 19-43; 11, 77-78].

Розширення кількості досліджуваних об`єктів передбачає не лише певне
розуміння метафоризації як широкої сфери номінативної мовної діяльності.
Своєрідність об`єктів вивчення диктується новими когнітивними підходами
у мовознавстві, включенням до кола інтересів мовознавчої науки тих
змістових об`єктів, які раніше були поза сферою її компетенції:
архетипів, культурних концептів, концептуалізованих ділянок [6, 10].
Основними особливостями мовних об`єктів, що вивчаються у руслі
когнітивізму, є такі: 1) більша їх масштабність порівняно з власне
мовними змістовими квантами; 2) глибинний, імпліцитний характер,
прихований за мовною емпірикою; 3) їх образна природа; 4) високий
ступінь належності до сфери підсвідомого; 5) можливість їх реконструкції
як сукупності певних властивостей і характеристик. Національно-культурні
стереотипні уявлення, що породжуються механізмом вторинного
культурно-мовного означування та служать для етнічних спільностей
еталонними орієнтирами у гностико-оцінній діяльності, виступають таким
об`єктом, який цілком відповідає духові когнітивізму.

У нашому дослідженні розглядатимуться як метафоричні, так і символічні
іпостасі зоосемізмів, чітку межу між якими не завжди легко провести: як
у першому, так і в другому випадку ознака, котру називає слово чи
словосполучення, приписується іншій реалії. Проте на функціональному
рівні відмінність між символом і метафорою формує нове семантичне
наповнення номена.

Так, найближчими до людей тваринами, їхніми помічниками й улюбленцями є
собака та кіт. На перший погляд, переносні значення цих номенів мають
бути марковані лише позитивними конотаціями. Однак аналіз виявляє
протилежне: „антропоморфні” асоціації, пов`язані з собакою та кішкою,
майже в усіх випадках немотивовано негативні. Феномен формування
немотивованих властивостей реалій, на думку Н.І.Сукаленко, пояснюється
специфікою сфери спілкування, що є максимально відкритою для спонтанних
емоцій і максимально вільною від раціонального елемента [7, 63]. Так, в
українській мові номен собака використовується як лайливе слово досить
широкого діапазону позначення. Щодо цього прикладом є дискурс, що
містить вигук: „От собака! Комп`ютер, який я купив, не працює”, причому
слово собака через свою узагальнено-інвективну конотацію характеризує
всю ситуацію з невдалою покупкою у цілому. З іншого боку, в українській
мові слово собака отримує схвальні конотації, коли використовується на
позначення вмілої, вправної, запальної людини, яка чудово знає свою
справу або робить щось дуже добре: „Як танцює, собако! Немов би останній
раз у житті!” (В.Сологуб). На користь того, що образ собаки в
українській мові набуває переважно негативного вторинного осмислення
свідчать такі мовні факти:

1) загальномовні порівняння: голодний як собака, злий (лихий) як собака,
змерзнути як собака. У цих наведених порівняннях можна виділити сему
інтенсивності ознаки чи дії (пор. з собаками не піймати – „важко зловити
когось”; ні за собаку пропасти / загинути – „задарма загинути”, хоч на
хвіст лий собаці – „дуже несмачний”, потрібний як собаці печена цибуля /
другий хвіст / п`ята нога – „зовсім не потрібний”); 2) фразеологічні
єдності з компонентом собака в ад`єктивній функції: собаче життя, собача
смерть, собачий холод.

Метафоричне осмислення номена кішка в українській мові також пішло
шляхом розвитку негативних асоціацій, тоді як у семантичній структурі
слова кіт нами не було виявлено жодних конотативних співзначень. Словник
української мови в 11 томах фіксує переносні метафоричні значення слова
кішка у складі метафоричного порівняння (напр.: Вона … витрушувала
сіно з-за пазухи та пирхала, як кішка, що понюхала перцю (Н.-Лев., ІІ,
1956, 317) та фразеологізмів (знає кішка, чиє сало з`їла – „про того,
хто винен і почуває свою провину перед ким-небудь” (Ага, знає кішка, чиє
сало з`їла … Не втечеш моїх рук! (Мирний, ІІІ, 1954, 292); чорна кішка
пробігла поміж ким – „хтось посварився з кимось, між ким-небудь виникла
незгода” (Чорна кішка пробігла поміж ними і сполохнула той лад, який
досі був (Мирний, ІІІ, 1954, 297) (СУМ, ІV, 172).

Загальний термін на позначення усіх представників фауни – тварина в
українській мові набув стійкої конотації грубої, підлої людини з
низькими інстинктами. Напр.: Щодня капрал приходить до примаря
доповідати про все, що діється в селі. І щоразу примар мусить пригощати
цю тварину (Чаб., Балкан. весна, 1960, 77) (СУМ, Х, 45).

Емотивні асоціації лексеми звір в українській мові також пейоративно
марковані. Напр.: розбуджувати (розбудити) звіра в кому, робити
(зробити) звіра з кого – „сприяти виникненню в кого-небудь грубих,
жорстоких, звірячих інстинктів” (Запах світової крові подіяв на худобу
зовсім разюче, розбудив у сумирних волах диких, роз`ярених звірів
(Гончар, ІІ, 1959, 82); – Ревнощі – це брат, така штука, що з чоловіка
може звіра зробити! (Головко, ІІ, 1957, 114) (СУМ, ІІІ, 484).

До лексичного складу української мови входять зооніми на означення
домашніх тварин і птахів, які широко використовуються у
сільськогосподарській діяльності. Так, у розмовному регістрі української
мови номен корова може бути використаний метафорично на означення
нерозумної, неприємної жінки (Я ніколи не знав, що Олеся така корова:
вона нічого не чула про геомантію!). В українській мові ця метафора може
мати ще одне значення – „негарна повнота та незграбність жінки” (Для
такої корови слід замовляти два місця у літаку!). Фразеологічні одиниці
вказують на легкий флер неповаги та іронії, що супроводжує цю гідну
кращої долі тварину, напр.: дійна корова, личить як корові сідло, як
(наче) корова язиком злизала (СУМ, ІV, 295).

Образно-асоціативне осмислення свині в українській мові виступає на
означення неохайної людини, напр.: їсти як свиня, жити як свиня або
непорядної, нечемної, невдячної людини (напр.: – Свиня, – кинув він
Гнатові, коли вони від`їхали на бокову

стежку. – Отакого старого чоловіка – і то не пожалів (Тют., Вир, 1964,
331). Таку саму номінацію в українській мові може отримати низька,
невдячна, егоїстична людина, напр.: підкладати / підставляти свиню (Як
хотілося Масенкові зараз вилаяти Снігура, щоб не підставляв він свиню
своєму старому другові (Автом. Щастя., 1959, 62). Слово свиня може також
набувати конотації некультурності, невихованості, невігластва, напр.:
величатися як свиня в дощ (в барлозі) (СУМ, ІХ, 72-73).

l

@

Pдурний як осел (Ті, що люблять прихилятися До святинь та вівтарів, Це ж
осли! бо їх нав`ючувать Може кожен із попів (Крим., Вибр., 1965, 229);
Батько гримітиме на цілу квартиру про олухів, …оболтусів і ослів, яким
він сьогодні виставив одиниці (Смолич, ІІ, 1958, 45) (СУМ, V, 758).

Слово козел на території поширення християнської релігії має цілком
зрозумілу загальнонегативну конотацію, адже саме цю тварину було обрано
за часів Старого Заповіту для обряду символічного відпущення людських
гріхів. Ні в чому не винний козел, на якого поклали чужі провини,
вирушив у пустелю, закріпивши за собою вічну славу козла відпущення ( –
Що ж … я виходить, за козла відпущення! (Збан., Малин. дзвін, 1958, 64).
В українській мові це слово асоціюється також із хтивим чоловіком не
першої молодості, напр., старий козел. Ідіоматичні іпостасі козла також
мають пейоративний характер: як з козла молока або як з цапа вовни
(молока) – „немає жодної користі від кого- або чого-небудь ([Храпко:] Що
з вашої науки? Як з козла молока! (Мирний, V, 1955, 134) (СУМ, ІV, 211).

Баран в українській мові пов`язаний з образом дурної, нетямущої,
легкодухої людини: дивитися (вирячитися) мов (як) баран на нові ворота –
„дивитися на кого-, що-небудь, виявляючи повне нерозуміння, здивування”
(Петро мовчав, тільки втелющився в Хлипала, мов баран на нові ворота
(Збан., Єдина, 1959, 192), розумітися (розбиратися) як баран в аптеці –
„ірон. виявляти цілковите незнання якої-небудь справи” (СУМ, І,
103-104). Із самкою барана – вівцею пов`язана конотація „непутящості”,
безпутного життя: блудна / заблукана / заблудла вівця (Розставивши довгі
ноги і нагнувши волячу шию до вікна, піп вовчими очима проводжав свою
заблукану вівцю (Кол., Перен., 1959, 106) (СУМ, І, 551).

Дитинча барана та вівці – ягня, овеча в українській мові має метафоричні
конотації боязкості, покірливості ([Пилип:] Гляди ж мені не упусти
такого жениха, як Никодим. Та тебе не треба вчить, закрутиш хоч кого, а
він до того ще й ягня (К.-Карий, І, 1960, 425) (СУМ, ХІ, 624);
Переполохані панянки тулились по кутках, як овечата розігнаної вовком
отари (Стор., І, 1957, 375) (СУМ,V, 610).

Один з основних домашніх птахів курка в українській мові образно
позначає недалеку, обмежену, слабку людину: пам`ять як у курки, розум як
у курки. Номен курка може вживатися переносно для характеристики людини,
що має жалюгідний вигляд: мокра курка ([Катерина:] Така дівчина була
[Джульєтта], а ти мокра курка (Корн., І, 1955, 307). Лексемі курка в
метафоризованих стійких одиницях властиві іронічно-жартівливі конотації:
куриці на сміх, сліпа курка, як курка лапою, кублиться як курка на
яйцях, писати як курка

лапою – „про що-небудь виконуване, виконане незграбно, неакуратно” (Оце
книжки, а оце я так пишу – дивіться гарно? Як курка лапою все одно
(Ю.Янов., V, 1959, 160) (СУМ, ІV, 410).

Самець курки півень в українській мові виступає об`єктом метафори для
задерикуватої, конфліктної людини, забіяки та шибеника (суб`єкт
метафори), напр.: Всі для нас народи рівні – і великі, і малі. Не деріть
ви горла, півні, щоб десь клюнуть на землі (Тич., ІІ, 1957, 301), або у
складі фразеологізму іти (ходити, виступати і т. ін.) півнем –
„рухатися, набравши хороброго, бадьорого, іноді зверхнього вигляду”
(Зовні Микола Васильович весь помолодів, ходив півнем у „піджачку
наопашки” (Рудь, Гомін.., 1959, 82) (СУМ, VІ, 380).

Індик в українській мові співвіднесений із пихатістю, величанням та
надмірною зарозумілістю, напр. у порівн.: А Карпо й собі надувся, мов
індик (Коцюб., І, 1955, 302) (СУМ, ІV, 26) або індичитися – „поводитися
чванливо, гордовито”.

До української зоонімної терміносистеми належать номени диких тварин,
звірів і птахів.

Так, конотації, пов`язані з метафоричними іпостасями лисиці (лиса)
асоціюються з хитрістю та лукавством цього звіра. Ця семантична ознака
виявляється у метафоричному порівнянні (У вічі – як лис, а поза очі – як
біс (Укр. присл., 1955, 154), при метафоричному вживанні (Завідуючий був
старий лис, з медом на вустах, якого, проте, радили мені стерегтися
(Вас., Незібр. тв., 1941, 185) та у фразеологізмах: старий лис, хитрий
як лис / лисиця ([Микола:] То виборний Макогоненко, чоловік і добрий був
би, так біда – хитрий, як лисиця (Котл., ІІ, 1953, 29), лисом витися –
„шукаючи прихильності, упадати біля кого-небудь”(Червоний [піп] ступав
тяжкою ходою, неначе ведмідь, блідий же вився лисом коло нього (Март.,
Тв., 1954, 205), лисом підшитий – „хитрий, як лис” (Лисом підшитий, псом
підбитий (Номис, 1864, №3050) (СУМ, ІV, 489-490).

В українському лінгвокультурному ареалі вовк символізує жорстокість,
безжалісність і жадібність. Людина, що має якусь із вказаних рис, може
бути метафорично позначена як вовк, причому зоонім виступає у
предикатній позиції. Негативні конотації, притаманні образу вовка в
українській культурі, рельєфно виступають у таких порівняннях та
фразеологічних одиницях: злий як вовк, щедрий як вовк – „про скупу,
жадібну людину”, пожалів як вовк порося – „про нещиру поведінку людини”,
вовком дивитися (подивитися, глянути) – „дивитися неприязно, вороже”
(Братова вічно дорікала [Оксані] шматком хліба, дивилась вовком і чекала
того дня, коли хтось трапиться та забере зайвого рота з хати (Іщук,
Вербівчани, 1961, 34), вовк в овечій шкурі – „про лицеміра, який під
машкарою доброзичливості приховує злі наміри”. Проте в українській
культурі вовку властиві й шанобливі конотації при вживанні цього слова у
переносному метафоричному значенні – „людина, яка багато пережила,
загартована життям, витривала” (На них [пароплавчиках] уздовж бортів
мішки з піском, кулемети й хоробра команда, а капітани – справжні
морські вовки (Ю.Янов., ІІ, 1958, 196) (СУМ, І, 711).

Образ змії набуває в українській мові конотацій хитрості, злості,
підступності та віроломства; змією називають злу, лицемірну, віроломну
людину (Не спокушайте мене. Ви змій! Ви розбещуєте народ! (Довж., І,
1958, 415), глядіти як змій – „дивитися зі злістю” (СУМ, ІІІ, 62).

Ведмідь в українській мові отримує вторинне означування міцної, сильної,
але незграбної людини (Данько не мав, звісно, найменшої охоти попадатися
в лапи такому ведмедеві [вартовому] (Гончар, Таврія, 1957, 67). Про це
свідчать також метафоричні порівняння та фразеологізми: ведмежа послуга,
великий як ведмідь, дужий як ведмідь, ірон. жвавий як ведмідь за мухами,
ганяє як ведмідь за горобцями, тобто „повільно, незграбно пересуватися”,
звивається як ведмідь у танці – „про людину, що не вміє гарно
танцювати”. Відсутність виражено пейоративних емотивних асоціацій,
пов`язаних з ведмедем в українській мові пояснюється тим, що в період
родоплемінних відносин ведмідь виступав однією з основних тотемних
тварин у народів Північної, Східної та Північно-Східної Європи, мовним
свідченням цього є табу на його найменування у більшості
індоєвропейських

мов [4, 501].

Для європейського регіону тигр є твариною екзотичною, тому й мовні
асоціації, пов`язані з цим хижаком, в українській мові нечисленні. Слово
тигр виступає на означення людини, що своєю поведінкою, рисами
характеру нагадує цього звіра ( – Гедзь? Це тигр, а не гедзь! Він же
мені хату розвалив! –Оце-от, бачите, його ж це робота! Ой, лишенько
мені! – сказала Бовкуниха, коли обеззброєний Тарас стояв перед
начальником конвою (Довж., І, 1958, 370) (СУМ, Х, 109). Тигрицею
називають у переносному значенні розлючену жінку, однак загальномовні
порівняння та ідіоматичні звороти з компонентом тигр в українській мові
практично відсутні. Нам вдалося виявити лише одне стійке порівняння –
відважний / злий як тигр.

Будучи нетиповою твариною для українського ареалу, лев в українській
мові набув жартівливо-іронічної конотації законодавця мод і правил
світської поведінки, людини, що привертає до себе увагу вишуканими
манерами й одягом (Ніде так не стрічають радо І ніжних балерин, і
левів-співаків, Як у прокурених димами вояків (Рильський, Мости, 1948,
76). Він також асоціюється з дуже хороброю, безстрашною людиною (Владко
був, можна сказати, властивим левом теперішньої оборони (Фр., VІ, 1951,
268) (СУМ, ІV, 458). Крім того, левицею називають жінку-матір, що
боронить своїх дітей від чогось небезпечного (Явдоха, мати, як левиця,
відбороняла молодого коваля від посягання примхливої пані (Ільч.,
Козацьк. роду, 1958, 48) (СУМ, ІV, 459).

Зоонім мавпа в українській мові отримує негативної конотації. Зокрема, в
українській колективній свідомості асоціації з мавпою пов`язані з
порівнянням зовнішності тварини і людини: мавпою можна назвати дуже
негарну людину (Він нагадував стару, втомлену життям мавпу. Глянув я на
Дрімайла та й зареготавсь на всю хату. Такої мавпи я ще зроду не бачив.
Коли глянув на себе в дзеркало, а з мене вийшла ще краща мавпа
(І.Нечуй-Левицький) (СУМ, V, 588).

Заєць в українській мові отримав асоціації з несміливою, боязкою,
полохливою людиною (Василь … мерщій, як заєць той, вискочив з-за
бур`яну і побіг до хати (Мирний, ІV, 1955, 124)) (СУМ, ІІІ, 120).

Зоонім черепаха в українському культурному ареалі асоціюється з млявою,
повільною в усьому, що вона робить, людиною ( – Прошко, черепаха ти
несусвітня, де ти там? – вигукнув Суворов, стоячи біля намету в капцях
(Добр., Очак. розмір, 1965, 128), іти (повзти, рухатися і т. ін.)
черепахою / як, наче, неначе, немов черепаха – „рухатися, іти дуже
повільно, незграбно” (Хоч би швидкості були, я б зманеврував, а то йдеш,
як черепаха (Ю.Янов., І, 1954, 54); Поїзди на крутому підйомі повзли
черепахою, і хлопці легко вискакували на підніжки (Гур., Життя.., 1954,
237) (СУМ, ХІ, 306).

Орел в українській мові асоціативно пов`язаний з образом сильної,
мужньої людини, яка відзначається сміливістю та відвагою, тобто набуває
позитивної конотації ( – Орел, а не

козак! – каже знов Василь Невільник. – Що, якби таких друзяк припливло
хоч дві чайки до Кермана, як я пропадав там у неволі? (П.Куліш, Вибр.,
1969, 51) (СУМ, V, 743).

Сокіл, подібно до орла, розвинув в українській мові вторинні позитивно
конотовані значення, напр. у порівнянні: Найчастіше припливав молодий
козак Семен, вродливий парубок, хисткий, як очеретина, смілий, як сокіл
(Вовчок, І, 1955, 90). Соколом у народнопоетичній мові називали
відважного, гарного юнака або чоловіка, наприклад, мій соколе ясний!
(СУМ, ІХ, 438-439).

Таким чином, назви тварин, включені у процес вторинного семіозису за
допомогою метафоризації, створюють досить своєрідні фрагменти
української мовної картини світу. Дослідження розкриває етнокультурні
властивості асоціативного мислення українського етносу. Тип метафори
тварина?людина відіграє в українській мові роль потужного експресивного
засобу, що здебільшого надає суб`єктові метафори яскраво вираженої
пейоративної маркованості.

Експресивно-оцінна зооморфна метафора розкриває аналогії та схожість між
об`єктами предметного (тваринного) світу та „непредметного” світу
людських почуттів та емоцій, виявляє систему етнічно зумовлених
асоціацій і оцінок. Вона виступає певною лінзою, яка відбиває „погляд”
українського етносу на представників тваринного світу.

Назви тварин зазнають „конототивної категоризації” з певних об`єктивних
причин, завдяки тій ролі, яку представники тваринного світу відіграють у
житті людини. Характер і змістова спрямованість емотивних асоціацій
часто визначаються не властивостями тварини, а її „життям” в
національному фольклорному і літературному контексті. Значущість тварини
в культурно-господарській діяльності етносу (її наявність та поширеність
у природному середовищі етносу) також має істотне значення для набуття
нею статусу лінгвокультурного факту (лінгвокультуреми).

Зазначені лінгвістичні та екстралінгвістичні фактори зумовлюють
національну специфічність системи асоціативних картин світу „тварини”.

ЛІТЕРАТУРА

Воробьев В.В. Лингвокультурология в кругу других гуманитарных наук //
Русский язык за рубежом. – 1993. – №2-3. – С.76-82, 95-101.

Голубовська І.О. Етнічні особливості мовних картин світу. – Київ: Логос,
2004. – 284 с.

Гутман Е.А., Литвин Ф.А., Черемисина М.И. Сопоставительный анализ
зооморфных характеристик // Национально-культурная специфика речевого
поведения. – М.: Наука, 1997. – С.147-165.

Лингвистический энциклопедический словарь / за ред. В.Н.Ярцевой. – М.:
Большая Рос. Энциклопедия, 2002. – С.501.

Морковкин В.В., Морковкина А.В. Язык как проводник и носитель знания //
Русский язык за рубежом. – 1997. – №1-2. – С.44-53.

Степанов Ю.С. Некоторые соображения о проступающих контурах новой
парадигмы // Лингвистика: взаимодействие концепций и парадигм / Под.
ред. Д.И.Руденко и др. – Вып.1. – Ч.1. – Харьков: ХИМЭСХ, 1991. –
С.9-10.

Сукаленко Н.И. Отражение обыденного сознания в образной языковой картине
мира. – К.: Наук. думка, 1992. – 162 с.

Словник української мови / Ред. кол.: І.К.Білодід та ін. – К.: Наук.
думка, 1970-1980. – Т.1-11.

Шаклеин В.М. Лингвокультурное содержание языка: к проблеме мотивации
содержания лингвокультурной картины мира // Россия и Запад: Диалог
культур. – М.: МГУ. – Вып.6. – 1988. – С.275-295.

Black M. More about Metaphor // Metaphor and Thought / Ed.A.Ortony. –
Cambridge: Univ. Press, 1979. – P.19-43.

Goodman N. Languages of Art. – Indianapolis: Bobbs-Merrill, 1968. – 250
p.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020