.

Елементи наукового стилю в історичних творах Романа Іваничука (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
221 3635
Скачать документ

Реферат на тему:

Елементи наукового стилю в історичних творах Романа Іваничука

На думку багатьох учених (В.Виноградов, Р.Будагов, А.Коваль, М.Кожина,
О.Пономарів, М.Пилинський, Н.Сологуб, С.Єрмоленко, Н.Озерова), художній
стиль займає особливе місце в стилістичній системі української мови,
оскільки за своєю природою багатостильовий – у ньому найактивніше
вживаються елементи всіх функціональних стилів. Підтвердженням цього є
твори українського письменника Романа Іваничука, аналізуючи мову яких,
можна стверджувати, що вона містить елементи різних стилів, проте
найбільш помітно сюди проникають лексичні елементи наукового стилю,
зокрема термінологічна лексика, якою насичене мовлення персонажів та
авторська мова.

Метою нашої статті є показати окремі мовні факти реального
функціонування термінологічної лексики в мові історичних творів
українського письменника та з’ясувати, за допомогою яких прийомів цю
лексику залучено до художньо-історичних романів.

Відомо, що термін належить до наукової сфери, яка “відрізняється від
інших жорсткою детермінованістю мовних одиниць, їхньою підпорядкованістю
поняттєвій системі певної галузі пізнання” [Непийвода 1997: 191]. У
межах термінологічної системи для термінологічних одиниць характерні
системність, тенденція до однозначності, відсутність експресії,
наявність точної дефініції, стилістична нейтральність. Однак, ці вимоги
до термінів ніколи не реалізуються повністю, найчастіше їх трактують як
критерії визначення ідеального терміна. У художньому творі терміни, як
правило, втрачають свої специфічні термінологічні ознаки, свою
стилістичну “замкненість”, виступають елементами образної системи мови,
зазнають семантичних перетворень, набувають нових асоціативних
нашарувань, емоційно-експресивного забарвлення і виконують “особливу
функцію, детерміновану специфікою самого художнього зображення і
вираження” [Будагов 1967: 163].

Термінологічна лексика в історичних творах Романа Іваничука належить до
різних галузей науки – фізики, хімії, математики, правознавства,
медицини. Аналіз цих лексем і осмислення їх функцій дає змогу
погрупувати їх на: 1) термінологічні слова і словосполучення,
використовувані в прямому значенні (у номінативно-дефінітивній функції);
2) термінологічні слова і словосполучення, використовувані в переносному
значенні; 3) термінологічні слова і словосполучення, використовувані в
складі тропів – епітетів, порівнянь, метафор.

Специфіка жанру та тематика романів письменника часто сприяє тому, що в
них спеціальні слова і словосполучення вживаються в прямому
номінативному значенні. Це і зрозумілі терміни, і незрозумілі або
малозрозумілі для читача-неспеціаліста. Без будь-яких пояснень
використовуються широко відомі термінологічні слова, які стали
загальновживаними, їх значення відоме переважній більшості читачів, вони
вживаються поряд із суто спеціальними. Найчастіше це фізичні та
математичні слова, які органічно вводяться в мовлення персонажів,
внутрішнє мовлення героїв, а також у мову автора. Такий прийом
письменник використовує в творах різного часу: “Я [Пулюй – Г.Г.] знайшов
невидимі промені, які проникають крізь тверді тіла” [Іваничук 1988:
604]; “…який же то екзамен майбутньому професорові зуміє він [Мирон –
Г.Г.] скласти – з якої літератури, які твори візьме для аналізу, кого
муситиме прославляти, щоб потрапити за університетську парту, – чи хоч
одне слово із Штраусової науки позитивно оцінить екзаменатор, а в
Йосафата – формули, рівняння, інтеграли, які не міняються ні за яких
політичних систем!” [Іваничук 1999: 124-125].

Однак, не всі терміни, що функціонують в історичних романах письменника,
однаково використані. Переважно це стосується вузькоспеціальних одиниць
з галузі фізики, вживаих в авторському мовленні: „Одного разу,
експериментуючи над вакуумними лампами, він [Пулюй – Г. Г.] спостеріг
дивне й незрозуміле явище: коли спрямовував округлої форми катод на
екран – утворилась флуоресценція” [Іваничук 1988: 603]; „Невидимі
промені підштовхнули вчених до відкриття електронів, у науці розпочалася
нова епоха” [Іваничук 1988: 606], а також у мовленні персонажів: „Ідея,
скажу як фахівець з електротехніки, це ніби світло жарівки, вік якої
залежить від міцності волоконця, протягнутого між електродами” [Іваничук
1988: 532]. Термін катод означає “негативний електрод електровакуумного
або газорозрядного приладу” [ФЭС 1983 : 245], електрод – „провідник
електрики, яким підводять електричний струм до рідин і газів, а також
полюс гальванічного елемента та акумулятора” [СУМ ІІ : 468], електрон –
“матеріальний носій найменшої маси і найменшого електричного заряду в
природі” [ФЭС 1983 : 876], флуоресценція – “люмінісценція, яка затухає
протягом короткого часу” [ФЭС 1983 : 820]. Наведені приклади показують,
що зміст вузькоспеціальних слів письменник не розкриває, лише підкреслює
їх належність до іншої сфери вживання і їх фрагментарність у даному
тексті. Це однак не заважає сприймати контекст як частину художнього
твору. Порівнюючи семантику цих слів у спеціальних словниках, з тою, яка
трапляється в художньо-історичних творах у прямому значенні, робимо
висновок про те, що вона не змінюється. Однак, ужиті в романах
письменника терміни не є термінами у повному значенні цього слова: тут
вони пов’язуються образними зв’язками, у яких відіграють інформативну
роль.

В історичних творах Р. Іваничука є термінологічні слова, які змінюють
смислове навантаження, виступають як поетичні елементи. У контексті вони
вживаються в образно-переносному значенні і набувають яскравого
емоційно-експресивного забарвлення. В авторському мовленні в переносному
значенні і загальномовному сполученні письменник використовує
термінологічне слово магніт. Магніт – це “виріб визначеної форми із
попередньо намагнічених феромагнітних матеріалів, здатних зберігати
велику магнітну індукцію після припинення дії магнітного поля” [ФЭС 1983
: 361]. Вказуючи на властивість магніту притягувати до себе інші тіла,
письменник намагається вказати на притягальну силу людської особистості:
„А Єпіфаній і справді пробирався до столу, де засідав царський суд, його
притягала магнітом постать з вовчою головою” [Іваничук 1992: 17]. У
контексті цей термін вживається в образно-переносному значенні і набуває
яскравого емоційно-експресивного забарвлення.

Цікавим, на наш погляд, є вживання термінологічних слів у ролі складових
елементів тропів – епітетів, порівнянь, метафор, що зумовлює “часткову
або повну їх семантичну детермінологізацію, яка полягає у розширенні або
звуженні значення слова, проекції його на нову площину” [Карпова 1967:
123]. Образні епітети Роман Іваничук формує на базі фізичних термінів і
з їх допомогою створює складні художні образи, які характеризують
дійових осіб: „Велетенські імперії мандрують у безвість, мов космічні
тіла, а в їх притягальному полі метушимося ми, думаючі молекули, які
бажають вмістити в собі море вічності й розчиняються в безодні нірвани,
щоб потім знову засяяти у новій формі – під чужим іменем” [Іваничук
1988: 607]. Молекула – „найменша частинка речовини, здатна існувати
самостійно, з усіма основними її хімічними властивостями” [СУМ IV :
783]. У контексті цей термін нейтралізує пряме номінативне значення і в
поєднанні з означенням думаюча набуває переносного, основою для якого
послужили асоціативні ознаки, пов’язані з рухом та розташуванням у
просторі. Образна паралель „людина – думаюча молекула” вказує на єдність
людської особистості з існуючим світом, передає силу та вічність
людського духу.

Як художньо-естетичний засіб виступає в творах письменника
термінологічна лексика у складі порівняльних конструкцій, де вона
набуває нових смислових відтінків, емоційно-експресивного забарвлення.
Такі порівняння допомагають письменникові змалювати художній образ
людини, розкрити її у зв’язках з Всесвітом. У всіх порівняннях
розрізняються суб’єкт (те, що порівнюють) і об’єкт (те, з чим
порівнюють) номінації. „При зіставленні двох предметів, – зазначає
І.К.Кучеренко, – описуваного (пізнаваного, суб’єкта) з іншим предметом,
відомим своїми яскраво вираженими ознаками (об’єктом), по суті ознаки
відомого переносяться на пізнаваний, які таким чином стають характерними
для останнього” [Кучеренко 1959: 75]. Образні порівняння, які вживає
Роман Іваничук у своїх творах, мають різний характер.

1. Порівняння, у яких об’єктом номінації виступає фізична лексика. Вона
вказує на: а) людину, яка є малою, проте вагомою частинкою у Всесвіті:
„Не оглядався, та вже знав, що не заховається ніде, бо той великий світ
увійшов у його сутність, і він сам є його частиною – малою та вагомою,
як атом в астральному тілі” [Іваничук 1989: 72]; б) риси характеру
людини: “Северин встиг звикнути до цього погляду, він уже не навіював на
нього страху: хлопець був упевнений, що ні на яку угоду з особістом не
піде, та його погляд мимохіть скосився вбік, ніби магнітом притягнутий,
– на другу постать” [Іваничук 2004: 117]. Наведені порівняння підсилюють
думку, доповнюють її і конкретизують висловлене.

p t ? ? AOL

P

R

d

r

t

c

¤

¬

®

?

?

gd?tO

Fповнюється новими смислами на основі асоціативних зв’язків: довжина
асоціюється з тривалістю життя людини від її народження до смерті,
ширина – з розумовими здібностями, а висота – з найвищим моральним
принципом – совістю людини, її ідейним переконанням; б) виховання
людини: „До того ж Мирончик таки справді колись вилізе з цієї вуличної
дифузорії і стане справжнім паном, а тоді він ожениться з Мадленою, бо з
неї виросте шляхетна панна, а не якась собі бісектриса” [Іваничук 1988:
43]. Вживаючи термін бісектриса – „пряма лінія, що проходить через
вершину кута і поділяє його навпіл” [СУМ I : 189], оповідач прагне
викликати у читача певні асоціації: „відсутність цілісності”,
„роздвоєність людини у всьому – вихованні, характері, поведінці,
ставленні до людей, поглядах” і тим самим висвітлює поведінку своєї
подруги в майбутньому. При цьому слово набуває негативної оцінки та
іронічного забарвлення.

3. Порівняння, у яких об’єктом номінації виступає хімічна лексика. Вона
вказує на: а) моральну категорію людини – щастя: “Кожен з нас має право
на щастя. Хіба винен я, що воно всміхнулося мені з чужої хати, що
спіймати його важко, як ртуть, розсипану по землі” [Іваничук 1988: 321].
Цим порівнянням Роман Іваничук підкреслює примарність, неокресленість
такого поняття, як щастя; б) людське відчуття самотності: „Відчуття
самотності, як ртуть, проникало не тільки в свідомість, а й у кожну
клітину тіла” [Іваничук 1962: 42]. У цьому випадку автор використовує
іншу властивість хімічного елемента ртуть, у порівнянні з попередньою
ситуацією – її здатність шкідливо впливати на людський організм,
отруювати його, тому тут це слово набуває негативної оцінки та
іронічного забарвлення. Уміло вжиті порівняння вказують на майстерність
автора і на його обізнаність з властивостями цієї речовини.

Широкі функціональні можливості виявляють терміни, коли вони
використовуються в переносному значенні. Як зазначає Н.С.Родзевич, „в
термінологічній лексиці, як і в загальній, – перенесення найменування
відбувається кількома шляхами – найменування за подібністю ознак, коли в
основу покладена метафора, перенесення найменувань за подібністю функцій
– в основі теж лежить метафора, і третій шлях, який для термінологічної
лексики менш характерний – перенесення за суміжністю – явище метонімії”
[Родзевич 1965: 140]. Для термінології найбільш характерним є
перенесення значення за метафорою. На відміну від денотативної метафори
наукової мови, художня метафора вирізняється перш за все оцінною
спрямованістю. Фактично, вона апелює до досвіду читача, щоб через
асоціацію досягти відповідного стилістичного ефекту. Можна визначити
декілька основних груп метафоричного використання термінів у творах
Романа Іваничука, хоч ця класифікація є досить умовною. Виділені групи
вказують на основні значеннєві перенесення термінів у процесі їх
метафоризації, пов’язані з медициною, правознавством, фізикою:

1) метафоризація медичного терміна, зумовлена сполучуваністю з лексикою
будівництва: “Та ніхто, ніхто ніколи не засвідчить останнього мого дня,
що його я відбув, перемінюючись у порох на вершині Ян-тапа, що побачив
звідси чотири дороги, які розбіглися від Гянджі на всі чотири сторони
світу – в Тифліс і Баку, Мінгечаурські степи і Карабахське нагір’я, –
чотири артерії, котрі день і ніч пульсують, даючи життя Старому містові”
[Іваничук 1988: 423-424]. В аналізованому контексті медична лексема
артерія, яка визначається як “кровоносна судина, що розносить кров від
серця по всіх частинах тіла” [СУМ І : 62] доповнюється новими смислами
за подібністю, що лежать в основі перенесення, набуває переносного
значення – “дорога, що є шляхом сполучення” і разом із словом пульсують
відтворює ритм людського життя у місті.

2) метафоризація правничого терміна у поєднанні з філософською та
психологічною лексикою:“За яким кодексом я буду судити сам себе? За
кодексом мого сумління? Таж у мене замість сумління криваве місиво із
решток пошматованої віри в Бога” [Іваничук 1992: 32]. Кодекс – “єдиний
законодавчий акт, у якому систематизовано норми права, що належать до
певної галузі законодавства” [ЮС: 341]. Для автора важливий не сам
поняттєвий зміст цього терміна як такого, його більше цікавить він як
моральна і вічна категорія добра і зла, сумніву й віри, зради і
вірності. Власне через те в романах письменника поряд із цим
термінологічним сполученням часто фігурують такі: моральний кодекс
[Іваничук 1997: 182], патріотичний кодекс [Іваничук 1997: 189],
моральний закон [Іваничук 1997: 182], кодекс честі [Іваничук 1997: 143].
Наведені термінологічні сполучення мають емоційне забарвлення і
виявляють нові додаткові смисли, означають “чисту совість,
незаплямованість душі людини”.

3) метафоризація фізичного терміна в поєднанні з лексикою зі сфери
довкілля, природи: „Цитадельні кручі залишилися позаду, й апостол Петро
поволі вивільнявся від тривоги, навіяної тужавою густиною ночі”
[Іваничук 1997: 243]. Густина – „величина, яка визначається для
однорідного тіла його масою в одиниці об’єму” [ФЭС 1983: 550]. У
контексті, поєднуючись з іншими словами, це слово набуває метафоричного
значення, основою для якого послужила виділена в процесі абстрагування
одна з властивостей поняття – „вага”, за якою суб’єкт номінації
встановив асоціативну схожість з новим об’єктом номінації.

Серед метафор в історичних творах письменника помітне місце займають
індивідуально-авторські, або оказіональні. В оказіональній метафорі
переносне значення не закріплюється за словом, характеризується
перехідністю і можливе тільки в конкретному контексті. Це явище
пояснюється виникненням у художньому тексті особливого типу значення –
семантично ускладненого [Сиротіна 1981: 26-31]. Найчастіше
контекстуальне значення з’являється на базі незвичних словосполучень,
які мають яскраве публіцистичне забарвлення: атом істини вселюдської
[Іваничук 1997: 61]; формула вірності батьківщині [Іваничук 1997: 187];
формули філософського мислення [Іваничук 1988: 524]; зовнішні площини
людського життя [Іваничук 2002: 287]; неосяжна площина світу [Іваничук
1988: 126]; бацила заздрості, меншовартості і надмірної ненависті до
неволі [Іваничук 1997: 84-85]; бацили хамства, бездуховності й неуцтва
[Іваничук 1997: 193]; симбіоз добра і зла [Іваничук 2002: 329]; компасне
коло послуху [Іваничук 1988: 495]; в незвіданих вимірах планети ридає у
горі мати [Іваничук 1988: 356-357]; страх засіявся незримою бацилою у
моєму організмі [Іваничук 1991: 144]; всесвітня гармонія пульсує
[Іваничук 1997: 85]; дзвенить космос стоголосою молитвою [Іваничук 1992:
142-143]. Термінологічні слова, які вживаються у складі метафор,
набувають додаткових конотацій. Таке розгалуження семантичної структури
термінів внаслідок нового контекстуального значення розширює сферу
їхнього функціонування. Використовуючись у новій зображальній функції,
терміни отримують іншу денотативно-сигніфікативну зіставність і стають
двоплановими словесними знаками.

Таким чином, на основі проаналізованого матеріалу можна стверджувати, що
в мові історичних творів Романа Іваничука активно використовується
термінологічна лексика, яка змінює своє призначення: набуває нових
додаткових смислових значень, емоційно-оцінного забарвлення, стає
підвалиною для створення художніх образів. Гармонійне поєднання
спеціальної термінології з іншими шарами лексики (історизмами,
архаїзмами, екзотизмами) розкриває специфіку індивідуально-авторського
стилю автора, постає як стилістичний прийом, за допомогою якого
письменник створює естетичний фон для розкриття своїх задумів,
необхідний для втілення ідейно-художнього спрямування своїх творів.

Література

Будагов Р.А. Литературные языки и языковые стили. М., 1967. 376 с.

Іваничук Р. Бо війна війною. Роман. Львів, 1991. 312 с.

Іваничук Р. Вогненні стовпи. Романний триптих. Львів, 2002. 432 с.

Іваничук Р.Журавлиний крик. Історичний роман. Львів, 1989. 375 с.

Іваничук Р.Край битого шляху. Роман. К., 1962. 418 с.

Іваничук Р. Орда. Псалом. Львів, 1992. 200 с.

Іваничук Р. Рев оленів на розвидні. Роман-легенда. Львів, 1999. 155 с.

Іваничук Р.Смерть Юди. Триптих повістей. Львів, 1997. 297 с.

Іваничук Р. Сполохи над пустирем. Дилогія. Тернопіль, 2002. 352 с.

Іваничук Р. Твори в 3-х т. К., 1988.

Іваничук Р. Через перевал. Химерний роман. Львів, 2004. 190 с.

Карпова В.Л. Термін і художнє слово. К., 1967. 132 с.

Кучеренко І.К. Порівняльні конструкції мови в світлі граматики. К.,
1959. 108 с.

Непийвода Н.Ф. Мова української науково-технічної літератури
(функціонально-стилістичний аспект). К., 1997. 303 с.

Родзевич Н.С. Метафора спільне джерело творення термінологічної лексики
в слов’янських і західноєвропейських мовах // Дослідження лексикології
та лексикографії. К., 1965. 276 с.

Сиротіна В.О. Про специфіку словесних значень у художньому тексті //
Мовознавство. 1981. №1. С.26-31.

Словник української мови: В 11-ти т. К., 1970-1980.

Физический энциклопедический словарь / Гл. ред. А.М.Прохоров. М., 1983.
928 с.

Юридичний словник / За ред. Б.М.Бабія, Ф.Г.Бурчака, В.М.Корецького,
В.В.Цвєткова. К., 1983. 872 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020