Реферат на тему:

До питання про категорію числа іменників у сучасному українському
мовознавстві

Іменник – чи не найбільш досліджена частина мови. Це не дивно, бо з
давніх-давен почали виділяти два класи слів – ім’я та дієслово. Ядро
першого склали іменники, бо інші частини мови сформувалися пізніше, а
деякі, як-от прикметники, числівники, розвинулися з іменників. Та
незважаючи на тривалу історію дослідження іменників, досі є питання, на
які мовознавча наука ще не дала остаточної відповіді. До них, зокрема,
належить і природа лінгвістичної категорії числа іменників, яку й
сьогодні трактують по-різному. Вирішення цієї проблеми має велике
теоретичне значення, оскільки поряд із родом і відмінком число є однією
з головних категорій іменника. Граматичне оформлення слів тісно
пов’язане з їх семантикою, що виявляється в неоднорідності іменників
щодо здатності утворювати повну числову парадигму. Форми числа властиві
й для прикметників, займенників, числівників, дієслів. Тому з’ясування
сутності іменникової категорії числа сприятиме вивченню категорій роду й
відмінка, природи конкретних, абстрактних, збірних та речовинних назв,
допоможе зрозуміти специфіку категорії числа в інших частинах мови.

Категорією числа вчені цікавилися здавна. Сам термін число з’явився у
слов’янському мовознавстві у ХVІ – ХVІІ ст. [Москаленко 1959: 218].
Назви однина, множина, двоїна походять із сербської мови. В українській
науці їх уперше вжили С. Смаль-Стоцький і Ф. Ґартнер (щоправда, замість
терміна двоїна вони використовували слово двійня) [Москаленко 1959:
. 100]. Сучасні назви числових форм остаточно закріпилися після появи
проекту нового українського правопису 1926 р. Протягом ХVІІ – ХІХ ст.
мовознавці, в основному, досліджували етимологію та функціонування
числових форм, розробляли граматичну термінологію. Активне вивчення
природи категорії числа іменників почалося у ХХ ст. Проте в науковій
літературі досі нема єдиного розуміння цього явища. У сучасному
мовознавстві можна виділити два основні підходи до числа, згідно з якими
цю категорію розглядають як лексико-граматичну або граматичну.

Трактування числа як лексико-граматичної категорії підтримує
І. К. Кучеренко. Проте співвідносні форми однини і множини він розглядає
як різні іменники, “слова зі своїми власними, хоча і спорідненими,
реальними значеннями” [Кучеренко 1961, 1: 107]. Свою позицію вчений
обґрунтовує тим, що “кожне існуюче в дійсності – річ, явище – може мати
один лише числовий вияв… Коли ж ми говоримо про вияв множинний, то
останній можливий теж один, але його може мати не предмет як такий, а
тільки якийсь (хоча б точно і не визначений) усвідомлюваний загал
предметів, складений з кількох (в деякому разі більше одного) одиниць,
тобто окремих предметів типу названих у лексичному значенні іменника”
[Кучеренко 1961,1: 108]. Такий погляд викликає багато запитань як
теоретичного (що таке граматична форма слова?, як розглядати стіл і
столи і под. – як синоніми? омоніми? різні значення багатозначного
слова? тощо), так і практичного змісту (як у такому випадку слід
укладати словники?). І. Г. Матвіяс слушно зауважує: “Не дозволяють
роз’єднувати числові форми іменника й синтаксичні зв’язки між словами,
на що виразно вказують хоч би такі конструкції: “Це столи, один з яких
слід забрати”; “Це карти, одну з яких слід забрати”; “Це весла, одне з
яких слід забрати”.

Якщо столu, кaрти, вeсла не є словами стіл, кaрта, веслo у множині, то
до чого ж стосуються в наведених реченнях слова одuн, однy, однe?”
[Матвіяс 1962: 13].

Зрештою, І. К. Кучеренко й сам визнає узагальнюючу сутність мови:
“Значення слова звичайно зв’язане не з одним даним предметом, не з одним
даним явищем, а з сукупністю ознак цілої категорії предметів чи цілої
категорії явищ. Так, значення слова книга відображає ознаки книги
взагалі, різних книг, подібно до того як значення слова наука відображає
особливості різних явищ, зв’язаних зі складним поняттям науки”
[Кучеренко 1961, 2: 33]. Учений іде ще далі, стверджуючи, що і “власні
назви не становлять тут якогось винятку: вони можуть уживатися як назви
людей і при тому поза всякою конкретністю” [Кучеренко 1961, 2: 32]. Тож
коли говоримо п’ять столів, маємо на увазі не множинний вияв одного
стола, а п’ять предметів, які за їхніми ознаками можна назвати словом
стіл. Тому важко погодитися з думкою про те, що різні числові форми є
різними словами.

Як лексико-граматична категорія число іменників розглядається у
“Сучасній українській літературній мові” за редакцією І. К. Білодіда.
Там, зокрема, зазначено: “На відміну від інших частин мови
(прикметників, числівників, прикметникових займенників, дієслів), у яких
категорія числа є суто граматичною, бо служить тільки засобом
синтаксичного зв’язку з іменниками (або особовими займенниками),
іменники виражають граматичними формами числа предметність у кількісному
визначенні; в іменниках ця категорія є самостійною, лексико-граматичною”
[Сучасна укр. літ…1969: 69]. На підтвердження цієї думки наведено
приклади, де числові форми “виступають як спосіб граматичної
диференціації різних значень слів” [Виноградов 1947: 155]. Наприклад,
слово атмосфера позбавлене форми множини в усіх значеннях, крім одного –
спеціального. У деяких розрядах іменників вираження кількісних відношень
за допомогою форм числа взагалі не є домінуючим. Отже, при такому
трактуванні категорії числа враховуються випадки, коли немає повної
відповідності між граматичним числом та кількісними виявами
відображуваної ним дійсності, коли порушується семантичне співвідношення
форм однини і множини іменника.

Чимало мовознавців уважає число іменників граматичною категорією. Такий
погляд ґрунтується на тому, що більшість іменників утворює форми однини
і множини, які відображають кількісні співвідношення предметів у
позамовній дійсності [Курс…1951: 305, Матвіяс 1962: 24, Недбайло
1968: 4, Жовтобрюх, Кулик 1972: 217, Ганич, Олійник 1985: 335]. Однак це
твердження справедливе не завжди. По-перше, тому що форма однини не
обов’язково позначає тільки один предмет, а форма множини – кілька
предметів. Наприклад, слово окуляри оформлене в множині, але позначає
один предмет. Форми однини можуть узагальнювати багато однорідних
предметів і набувати значення множини. Так буває тоді, коли кількісна
(числова) визначеність названого іменником предмета чи поняття до уваги
не береться: Вовк живе в лісі. – Вовки живуть в лісі. Є низка слів, які
різними числовими формами позначають той самий предмет: небо – небеса,
присінок – присінки і под.

По-друге, існує багато понять, які не поєднуються з ідеєю рахунку. Тому
іменники, які називають такі поняття, мають неповну числову парадигму,
причому числова форма таких слів не відображає кількісного вияву
позначуваного об’єкта. Це так звані абстрактні (уважність, мовлення,
синь, далина), збірні (студентство, жінота, малеча, молодь), речовинні
(молоко, дріжджі, мідь, ситець) іменники.

Не всі іменники здатні утворювати обидві числові форми, та й форми
однини й множини не завжди позначають один і декілька предметів
відповідно. Отже, твердження про те, що категорія числа відображає
кількісні співвідношення предметів у позамовній дійсності, слушне не для
всіх іменників. Прихильники трактування числа як граматичної категорії
не заперечують цього факту, але по-різному відображають його у своїх
концепціях. Л. І. Недбайло, вважаючи категорію числа загалом
граматичною, говорить про лексико-граматичний характер, якого число
набуває при взаємодії з окремими семантичними групами іменників –
абстрактними, речовинними, збірними, власними [Недбайло 1968: 6]. Немає
однозначності у підручнику “Курс сучасної української літературної мови”
М. А. Жовтобрюха та Б. М Кулика. Так, на с. 188 число поряд із родом і
відмінком названо граматичною категорією, а на с. 218 –
лексико-граматичною.

І. Г. Матвіяс, розглядаючи речення: “На столі лежить книжка” – “На столі
лежать книжки” і под., робить висновок про те, що “за формами однини і
множини іменника закріплюються певні лексичні значення – та чи інша
кількість однорідних одиниць. Якщо б до цього зводилося значення форми
однини і множини завжди і в усіх іменниках, тоді категорію числа
іменників доводилося б уважати лексико-граматичною” [Матвіяс 1974: 13].
Виходить, що книжка і книжкu – це слова з відмінним лексичним значенням.
Це дивує, оскільки перед тим учений доводив недоцільність кваліфікації
числових форм іменника як різних слів [Там само:13].

IІ. Р. Вихованець говорить про семантико-граматичну домінанту в
граматичній категорії числа іменника, оскільки числові форми
відображають кількісні співвідношення предметів у позамовній дійсності
[Вихованець 1988: 63]. Що ж до слів, які не передбачають рахунку, то їх
число, на думку вченого, – формально-граматичне, пусте із семантичного
погляду [Там само: 66-67]. Як зауважує вчений, семантичну інтерпретацію
категорії числа можна провести не лише на основі протиставлення
одиничності / неодиничності, а й опозиції розчленованості /
нерозчленованості. Множина представляє предмет розчленованим на частини,
однина – певною цілісністю. Такий підхід дозволяє пояснити не тільки
опозицію за числом іменників – назв рахованих предметів (учень – учні,
дерево – дерeва), але й однинність збірних іменників (селянство, молодь,
насіння). Ця інтерпретація підходить для складних випадків уживання
однини в значенні узагальненої множинності: Риба живе у ставках і Риби
живуть у ставках. Деякі ознаки розчленованості можна виявити в
дискретних іменниках типу ворота, ножиці, сани, штани, оскільки
позначувані ними предмети складаються з двох однакових частин. Але й при
цьому підході не врахованими залишаються такі назви, як Черкаси,
Чернівці, дріжджі, заздрощі тощо.

Проаналізувавши два основні погляди на іменникову категорію числа, можна
помітити, що жоден з них не охоплює всіх іменників. Учені, які вважають
категорію числа лексико-граматичною, акцентують увагу на тих випадках,
коли з числовими формами пов’язуються різні лексичні значення, що
нерідко зумовлюють функціонування іменника лише в однині або у множині.
Висновок про граматичний характер категорії числа робиться на основі
переважання в мові іменників із семантикою рахованості, яка передбачає
наявність повної числової парадигми. Для таких слів число виступає
словозмінною категорією. Проте однинні та множинні іменники при такому
підході залишаються поза увагою.

У плані вирішення цієї проблеми варто розглянути концепцію
В. І. Дегтярьова. Він не заперечує, що кореляція форм однини і множини
іменників виражає протиставлення одиничності й множинності. “У цьому
значенні полягають логічний смисл і реальний зміст категорії числа, які
виявляють сутнісну властивість мови як системи категорій відображення
дійсності” [Дегтярев 1973: 7]. Учений визнає невідповідність числової
форми іменника дійсному кількісному вияву названого ним предмета і
говорить також про інші значення опозицій числових форм – цілісність /
розчленованість, означеність / неозначеність, конкретизованість /
узагальненість. При цьому В. І. Дегтярьов звертає увагу на те, що мовна
категорія числа, як і всяка інша граматична категорія, отримала й інші,
власне конструкційні функції, які характеризують мову як
системно-структурну побудову [Там само: 7]. Дослідник підкреслює: хоч
своїм походженням граматичні категорії тісно пов’язані з дійсністю, але
вони не копіюють змісту й структури мисленнєвих категорій [Дегтярев
1973: 28]. “Граматичне значення підлягає узагальненню, абстрагуванню й
формалізації у строгій відповідності до принципів і закономірностей
системних відношень у мовній структурі” [Там само: 43]. Унаслідок цього
виникає розбіжність між граматичним значенням і мисленнєвою ідеєю,
генетично з ним пов’язаною. Ця неузгодженість полягає в тому, що
граматична категорія набуває універсального характеру й обов’язковості.
На думку В. І. Дегтярьова, саме граматичні категорії, які охоплюють усі
слова тієї чи іншої частини мови, а не узагальнене лексичне значення
слів формують частиномовне значення. Дійсно, слова біг, швидкість,
ясність, білизнa предметів не позначають, а за семантикою збігаються з
дієсловами бігати й прикметниками швидкий, ясний, білий. Проте їх
зараховують до іменників, і підставою для цього, як уважає вчений, є
їхнє граматичне оформлення, яке реалізує предметність як категоріальне
значення іменника [Там само: 36-37]. Однак, гадаємо, не варто забувати
про лексичне значення. Іменники, як і всі повнозначні слова, – одиниці
двопланові: вони мають план змісту і план вираження, які не можуть
існувати один без одного. Належність слова до граматико-семантичного
класу іменників визначається його граматичним оформленням, яке,
відповідно, зумовлюється семантикою. “Предметність існує в іменниках як
вияв однотипності, а для її остаточного оформлення та конкретизації
існують властиві словам цього класу морфолого-граматичні характеристики”
[Полюга 1991: 28].

В. І. Дегтярьов зауважує, що з погляду дійсності граматична форма може
бути пустою чи алогічною, проте в системі мови кожна форма має
функціональне значення, а отже, й зміст [Дегтярев 1973: 30]. На відміну
від інших мовознавців, які сутність категорії числа іменника вбачають
або у відображенні кількісних відношень, або у розрізненні значень,
дослідник ураховує ще функцію морфологічного оформлення слова й
узгодження словоформ у реченні [Дегтярев 1982: 275].

Таке трактування дає зиогу охопити всі іменники, а не лише ті, що мають
повну числову парадигму (О. О. Реформатський, наприклад, уважав, що в
іменників singularia i pluralia tantum нема граматичного числа, бо їм не
властиве протиставлення числових форм [Реформатський 1960: 385]). Крім
того, зникає потреба виділяти різновиди категорії числа, як це робить
І. Р. Вихованець, адже граматична категорія – явище цілісне, хоч і
об’єднує кілька граматичних значень. Вони обов’язкові для класу
однорідних мовних одиниць, тому кожен іменник незалежно від семантики
має певну числову форму, яка разом з оформленістю в роді й відмінку дає
змогу ідентифікувати його саме з цією частиною мови.

Отже, граматичний характер іменникової категорії числа зумовлений не
тільки тим, що “більшість іменників позначають або один предмет, або
число предметів, більше, ніж один” [Вихованець 1988: 65]. Форми однини і
множини можуть виражати й інші значення. “Одиничність і множинність не є
семантичними інваріантами або загальними значеннями форм однини і
множини, а отже, не тотожні реальним поняттям одиничності та
множинності” [Дегтярев 1982: 275]. Що ж до закріпленості за числовими
формами певних лексичних значень, то, як зауважує І. Г. Матвіяс,
“числові форми іменника граматичне значення мають завжди, а з лексичним
значенням вони пов’язані не завжди” [Матвіяс 1969: 52]. Та незалежно від
того, чи відображає числове значення іменника лише кількісний вияв
позначуваного предмета, чи має додаткове семантичне навантаження, воно
завжди виконує функції морфологічного оформлення слова й узгодження слів
у реченні, що дає підстави вважати іменникову категорію числа
граматичною.

Література

Виноградов В. В. Русский язик (Грамматическое учение о слове). Москва-
Ленинград, 1947. 784 с.

Вихованець І. Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. К.,
1988. 257 с.

Дегтярев В. И. Категория числа в славянских языках. Ростов-на-Дону,
1982. 320 с.

Дегтярев В. И. Основы общей грамматики. Ростов-на-Дону, 1973. 256 с.

Курс сучасної української літературної мови / За ред.
Л. А. Булаховського: У 2 т. К., 1951. Т. 1. 519 с.

Кучеренко І. К. Теоретичні питання граматики української мови:
Морфологія:

У 2 ч. К., 1961. Ч. 1. 172 с.

Кучеренко І. К. Теоретичні питання граматики української мови:
Морфологія:

У 2-х ч. К., 1961. Ч. 2. 159 с.

Матвияс И. Г. Имя существительное в украинском языке. Автореф. дис. на
соиск. уч. ст. доктора филол. наук. К., 1969. 52 с.

Матвіяс І. Г. Іменник в українській мові. К., 1974. 184 с.

Матвіяс І. Г. Курс сучасної української літературної мови. Морфологія.
К., 1962. 164 с.

Москаленко Н. А. Нарис історії української граматичної термінології. К.,
1959. 224 с.

Недбайло Л. И. Грамматическая категория числа в современном украинском
языке. Автореф. дис. на соиск. уч. ст. канд. филол. наук. К., 1968.
21 с.

Жовтобрюх М. А., Кулик Б. М. Курс сучасної української літературної
мови. К., 1972. 402 с.

Ганич Д. Г., Олійник І. С. Словник лінгвістичних термінів. К., 1985.
360 с.

Полюга Л. М. Українська абстрактна лексика XIV ст. – першої половини
XVII ст. К., 1991. 238 с.

Реформатский А. А. Число и грамматика // Вопросы грамматики. Сборник к
75-летию акад. И. И. Мещанинова. Москва — Ленинград, 1960. С. 384 — 401.

Сучасна українська літературна мова: Морфологія / За ред. І. К.
Білодіда. К., 1969. 584 с.

Похожие записи