Реферат на тему:

До історії форманта -ани (-яни)

Географічні назви на -ани (-яни) – один з найархаїчніших
загальнослов’янських типів ойконімів, мотивованих назвами груп людей.
Проблемі вивчення слов’янської ойконімної структурно-словотвірної моделі
на -ани (-яни) присвячено багато розвідок, однак в українському
мовознавстві комплексно досліджені вони не були [Бучко 1997; Podlawska
1972; Taszycki 1958; Spal 1958]. Одним з першочергових завдань є
словотвірний аналіз географічних назв, в якому окреме місце належить
вивченню післякореневої афіксальної частини топоназви. У процесі такого
аналізу виявляється зв’язок між значенням суфікса як словотворчого
компонента назви і значенням граматичної категорії числа назви,
розкривається взаємозумовленість цих факторів і семантики основи
ойконіма. З цього погляду спільнослов’янська словотвірна модель на -ани
(-яни) викликає особливий інтерес з боку історичної лексикології.

Поява назв на -ани (-яни) припадає на давній період розвитку
суспільства. Перші деривати такої структурно-словотвірної моделі виникли
у період первіснообщинного ладу, коли назва на -ани (-яни) ще не була
топоназвою, а означала колектив людей, які заселяли певну територію, і
тільки з часом вона стала назвою цієї території. За В.Ташицьким, назви
на -ани (-яни) – локально-етнічні, первісно вони означали меншу чи
більшу групу людей і були мотивовані характером новозаселеної місцевості
або тої, з якої походили: *-janino/*-?nino: пол. Brze?any, D?biany,
Nagorzany, Zalesiany, Przemy?lany, Raciborzany; чес. Bukovany, Ho?any,
Ol?any, Po?i?any, Bitovany, Olomou?any; ceрб. Bre?ani, Doljani, Banjani,
Podgorani, Zabrdjani, Bo?njane [Taszycki 1958: 262].

С.Роспонд виділяє у структурно-граматичній класифікації слов’янських
географічних назв географічні назви з формантом -ани, що походить від
*-janinъ (*-?ninъ) і побутує в загальнослов’янських онімних типах,: пол.
Brze?any, D?biany; чес. Bukovany, Olomou?any; ceрб. Bre?ani, Doljani,
бойк. Horbjany, Hor?any [Rospond 1957 : 43].

Л.Л.Гумецька говорить, що в онімах цього типу виступає суфікс -ян-инъ
(<*-jan-ino-), який у топоназвах утворював тільки іменники у множині на -яни і первісно означав жителів місцевості, названої в основі слова: из вижнянъ, мимо Галичаны, с кобылянъ, тисмянчаны [Гумецька 1958: 53]. Інтерпретація будови форманта *-janinъ (*-?ninъ) часто відрізняється. І.І.Ковалик вважає, що суфікс -анин(-янин) виник на ґрунті первинного суфікса -ин, що в ранній староукраїнській мові мав насамперед сингулятивну функцію, але також утворював деякі назви осіб за національністю [Ковалик 1958: 44-45]. Більшої продуктивності набув згодом цей суфікс, поширений формантом -ан (-ян) [Гумецька 1958: 80]. Ж.Ж.Варбот у системі давньоруського іменного словотвору виділяє простий суфікс *-аn-, до якого в однині приєднується суфікс -inъ: бежанин рос. „беглец”, мн. бежане; кличанин рос. „пугающий на охоте зверей криком”, мн. кличане [Варбот 1969: 90]. Переконливими з цього приводу є погляди А.Мейє. Індоєвропейський суфікс -inъ служив для утворення похідних, що означали осіб. Так, ми маємо ГОСПОДИНЪ „господар дому” від ГОСПОДЬ – „господин”. Ці слова, на думку А.Мейє, служать одниною до імен, що збереглися у множині без суфікса: ПОГАНИНЪ „язичник” – однина від ПОГАНИ „язичники”; ГРАЖДАНИНЪ однина від ГРАЖДАНЄ [Мейе 1951: 294]. Так, від спільнослов’янського *gordъ „город” було утворено похідне *gordjan- (одн. *gordjaninъ) „горожанин”: ст.сл. ГРАЖДАНИНЪ, болг. гра?жданин, серб. грaђанин (gra?anin), poc. горожа?нин”. „Імена на -ан-, наприклад, ст.сл. gra?dan – „горожанин, гражданин” мають в однині суфікс одиничності -ino-, звідки одн. ГРАЖДАНИНЪ при множині ГРАЖДАНЄ [Мейе 1951: 78, 338]. У „Нарисі праслов’янського словотвору” Ф.Славського підкреслено, що суфіксація виступає головним способом творення іменників праслов’янської мови. Серед праслов’янських суфіксів з формантом -n- виділено суфікси -?n-inъ, -jan-inъ. За будовою це складені суфікси, де частини -?n- і -jan- – форманти тематів приголосних на -n-. Частина друга – то сингулятивний суфікс -inъ. Первинна відміна на приголосний прихована в множині (після відпадання сингулятивного -inъ): gord’an-inъ: gord’an-е; Slov?n-inъ: Slov?n-е [Slownik 1974: 119]. Суфікси -?n-inъ (-jan-inъ) творять назви мешканців певних місцевостей, що відображено в назвах племен і географічних назвах: -gord?ninъ: gord’aninъ „мешканець города” < gordъ „город”; -ber?aninъ ”мешканець берега, узбережжя” < bergъ „узгір’я, урвище, берег”; -dvor?ninъ: dvor’aninъ „той, хто належить до двору пана, магната” < dvor „двір”; -sel?ninъ: sel’aninъ „мешканець села” < selo „село, поселення”; -gor’aninъ ”мешканець гір” < gora „гора, ліс”; -Pol’ane “Поляни” < pol’e „рівнина, поле”. Обидві форми -?n- і -jan- мають абсолютні відповідники у лит. -?n-as: -ion-is: -gir??nas „мешканець лісу” < gir?, giria „ліс”; -kaln??nas „мешканець гір” < kalna? „гори”; -dvarionis (давнє і діал.) „пан з двору” < dvaras „двір”; -kiemionis “селянин” (діал.) < ki?mas „село” [Slownik 1974: 119]. Походження суфікса -ани < *-janino-/ *-enino-, представленого на теренах Славії [Podlawska 1972: 71], досліджувала Б.Ліндерт, яка зазначала: „К.Бругман і В.Вондрак виводили формант -jan-inъ з праіндоєвропейського форманта -і?n, а -?n-inъ Ф.Міклошич і В.Вондрак виводили зі слов’янського форманта -?no, Й.Зубатий – із латинського форманта -?nus. Якщо приймемо, що праслов’янський формант *-jan-inъ відповідав, як вважали К.Бругман і В.Вондрак, грецькому формантові ??? , латинському -і?n і походить з праіндоєвропейського форманта -і?n, а праіндоєвропейський формант -і?n виступав в апофонічному ряді: -en, -on, -?n, -?n, ien, ion, i?n, iоn, – то можемо вважати форманти -jan-in, -an-inъ, -?n-in за частково прихований на праіндоєвропейському ґрунті суфікс -n- апофонічного ряду: -i?n-, -?n-, -?n-“[Lindert 1967: 37-38]. Причина розбіжності думок щодо виникнення і розвитку форманта -ани (-яни) полягає у відсутності документальних джерел, які б відбивали процес формування суфікса протягом віків. У комплексі морфем того чи іншого слова важко виявити суфіксальні елементи у їх первісних зв’язках і структуру суфіксів у цілому. „Під впливом мовних і позамовних факторів форманти в „лінгвістичній безперервності” настільки змінювалися як в акустичному, так і у фізичному та психофізіологічному відношеннях, що стерлися майже всі сліди їх первісної структури”[Купчинський 1981: 40]. HУ системі українського суфіксального словотвору іменників цей тип дериватів є досить продуктивним. Більшість слів словотвірного типу з суфіксом -анин (-янин) – це назви осіб за національністю, місцем проживання або народження (мотивуючі слова тут – переважно топоніми, що означають країни, міста, місцевості, рідше – загальні назви зі значенням місцевості): росіянин, вінничанин, побережанин, горянин [Словотвір 1979: 79-80]. Сюди ж відносять представників давніх слов’янських племен: полянин, древлянин, волинянин тощо. Невеликими групами представлені утворення цього типу зі значенням „послідовник релігійного вчення” (лютеранин, християнин), а також „член певного колективу, угруповання” (каторжанин, мирянин, односільчанин). У сучасній українській мові загальні назви на -ани (-яни) функціонують передусім як назви народностей, жителів певних історико-етнографічних чи географічних регіонів, а також як катойконіми. На думку Ю.О.Карпенка, суфікс -ян(ин), множина – -яни, тісно пов’язаний з топонімією [Карпенко 1973: 17]. Регулярно творячи назви мешканців від назв населених пунктів на -*jь, -ичі, -ів (<-ов), ин, суфікс виступає і у власне топонімічній функції, творячи, завжди у множині, назви поселень, які історично є назвами мешканців певної території. Це явище простежується не тільки в українській ойконімії, а й на білоруському онімному матеріалі. Так, у пам’ятках писемності засвідчено такі назви на -ани (-яни) на позначення жителів: 1494 р. – Велижане, Пєрєломчане [АЛРГ: 57]; 1496 р. – на случанъ (пор. 1496 р. – на реце на случи [АЛРГ: 63]), Торопчане [АЛРГ: 63]; в Мемежанъ, в Нежелчанъ, с Плавечанъ, в Рожъничанъ, в Любочан, в Туранъ [АЛРГ: 67]; 1499 р. – Речычане, Свислочане (пор. 1496 р. – Свислоч [АЛРГ: 64]), Бобруяне (пор. 1496 р. – Бобруескъ [АЛРГ: 64]), Мозыряне (пор. 1496 р. – Мозыр [АЛРГ: 64]) [АЛРГ: 87]; 1501 р. – Котичанъ [АЛРГ: 101]; 1507 р. – отъ Полочанъ [АЛРГ: 121] (пор. 1492 р. – в Полоцку [АЛРГ: 56]); 1529 р. – съ Колчичанами [АЛРГ: 228]; до Горвличанъ, до Пчичанъ (пор. 1496 р. – Пчич [АЛРГ: 64]) [АЛРГ: 229]; 1611 р. – Топорищане [Арх. ЮЗР III/I: 167]. Суфікс -ани (-яни) виступає засобом позначення певного колективу, групи людей, мешканців певної території. Назви поселень на -ани (-яни) являють собою переосмислення неозначеної множини (назва групи людей) в одиничні предмети (назва місця проживання цих людей). Спочатку виникла назва якогось колективу, а потім – назва території, яку він заселяв. Функція суфікса -ани (-яни) розширюється, він виступає у гелонімах, оронімах тощо, тобто в інших типах онімів, яким він не властивий, зокрема, у таких топоназвах: 1565 р. – озеро Мшани [Арх. ЮЗР VII/II: 313], 1570 р. – урочище Нагоряни [AGZ X: 102], 1602 р. – болото Карани (Караньє) [?Dz XXI: 478]; 1624 р. – узгір’я Озеряни: “…okolo wzgorzu, Ozierzany zwanego” [?Dz XXI: 377]; 1765-1769 рр. – урочища Ольшани [ГОЛУ: 82], Щербани [ГОЛУ: 85]; 1786 р. – ліс Кіздани [Арх. ЮЗР VI/II: 303]; 1791 р. – урочище Квіздани [Арх. ЮЗР VI/II: 420]. Виникнення цих онімів – результат зміни суфіксом -ани (-яни) свого первісного чіткого семантичного навантаження – назва групи людей. Можливо, він формально утворював нові власні назви, які виникали за аналогією до уже існуючих назв на -ани (-яни) на позначення мешканців. Формант -ани (-яни) пройшов складну історію формування. Його виникнення, зокрема, його первісний елемент *-n-, сягає індоєвропейської епохи. Суфікс -ани (-яни) < *-janinъ (*-?ninъ) – продуктивний формант праслов’янської доби. За його допомогою творилися назви мешканців певних місцевостей, племен, географічні назви. Відносно стабільний характер функціонування цього форманта склався ще у давню слов’янську епоху, про що свідчить різноманітне семантичне навантаження формацій з суфіксом -ани (-яни). Основне його значення, як відзначалося, локально-етнічне, – вказівка на меншу чи більшу групу людей за певною ознакою території, де вони оселилися, або з якої вони походили. Воно випливає із різних характеристик тієї місцевості, на якій розташовувалися й осідали люди, або зумовлене назвами населених пунктів, з яких йшов процес переселення. Так, за допомогою форманта -ани (-яни) топоназви переходили у назви людей, а потім означали і людей, і ті поселення, в яких вони жили. Апелятив поступово втратив своє загальне значення і набув значення одиничності. Основним при переході назв однієї категорії в іншу (назви поселенців у назву поселення) був факт освоєння і заселення земель колективами. Поряд з цим засвідчено топоніми на -ани (-яни), в яких функція форманта генетично не зв’язана з функцією суфікса -ани (-яни) < *-janinъ (*-?ninъ) – назви, що є, вірогідно, наслідком аналогії до локально-етнічних назв цього типу. Література Бучко Д.Г. Ойконіми Покуття на -ани, -яни на загальнослов’янському фоні // Наук. записки Терноп. пед. університету. Серія: Лінгводидактика. Вип. І. Тернопіль, 1997. С.83-86. Варбот Ж.Ж. Древнерусское именное словообразование. М.: Наука, 1969. 230 с. Гумецька Л.Л. Нарис словотворчої системи української актової мови XIV-XV ст. К., 1958. 298с. Карпенко Ю.О. Топонімія Буковини. К., 1973. Ковалик І.І. Словотворча будова збірних та одиничних іменників у східнослов’янських мовах у порівнянні з іншими слов’янськими мовами // Питання слов’янського мовознавства, 1958. Кн.6 С. 18-50. Купчинський О.А. Найдавніші слов’янські топоніми як джерело історико-географічних досліджень. К., 1981. 250с. Мейе А.О. Общеславянский язык. М., 1951. 491с. Словотвір сучасної української літературної мови / За ред. М.А.Жовтобрюха. К., 1979. Lindert B. Formanty slu??ce do tworzenia nazw mieszkan?ow w j?zykach slowianskich. Lublin, 1967. Podlawska D. Nazwy etniczne z sufiksami -any i-ice na terenie Polski // Onomastika. R.XVII. Zeszyt 1-2., 1972. S. 65-82. Rospond S. Klasyfikacja strukturalno-gramatyczna slowianskich nazw geografcznych. Wroclaw, 1957. 75 s. Slownik praslowianski/ Pod red. F.Slawskiego. T.1. Wroclaw, 1974. Spal J. Mistni jmena obyvatelska na -any // Sbornik vy??i ?koly pedagogicke v Plzno, 1958. S. 5-133. Taszycki W. Slowianskie nazwy miejscowe // Rozprawy і studia polonistyczne. I. Onomastyka. Wroclaw- Krakow, 1958. S. 228-268.

Похожие записи