Реферат на тему:

Деякі закономірності словотвору в поліських говорах

Лінгвогеографічна інтерпретація поліського діалектного матеріалу
засвідчує прояв закономірностей словотворчого процесу в двох основних
напрямах: шляхом універбізації двочленних назв та утворенням
однокореневих номінацій за допомогою різних словотворчих афіксів –
процесів, що часто мають виразні ареальні закономірності. Ареали їх
поширення часто взаємонакладаються чи входять у пасма ізоглос інших
мовних рівнів.

Зумовлене тенденцією до лінгвістичної економії активне вживання
іменників із похідними основами замість бінарних
атрибутивно-субстантивних назв властиве як літературній, так і
діалектній мові. Однак спільність дериваційного процесу і навіть
тотожність кінцевого результату в кожному з цих різновидів національної
мови проявляється по-різному, оскільки специфічною ознакою діалектного
словотворення є часто виразне накладання на особливості територіальні.

Процеси універбізації двочленних прикметниково-іменникових назв
проходили (і проходять) у Поліссі нерівномірно, а територія їх поширення
часто збігається із межами інших діалектних явищ. Так, у формуванні
рівненсько – зарічненсько – дубровицько – ємільчинсько – коростенського
пасма ізоглос безпосередню участь бере ізоглоса, що відображає
клиноподібне вторгнення південно-східних назв кис?л?ак, к?іс?л?ак у
цілісний ареал архаїчних північно-західних назв ?к?ісле моло?ко, ?кесле
моло?ко, ?кисле моло?ко і под. ’кисле, вистояне молоко’ (карта №1).
Карта показує, що в західному Поліссі, в суміжних з Білоруссю районах
Рівненщини, Житомирщини і далі на північ, а також у північно-східних
районах Чернігівської області та північній Сумщині поширені двослівні
назви.

У поліських говірках Білорусі слово кисляк більш-менш активно вживають
лише в говірках нижньої Прип’яті (Наровлянського, Єльського районів
Гомельської області). Це підтверджують й дослідження Г. Ф. Вешторт, яка
зафіксувала цю форму лише в одинадцяти пунктах білоруського Полісся
безпосередньо в говірках нижньої (спорадично середньої) Прип’яті
[Вештарт 1969].

У цьому зв’язку варто відзначити, що й поліські назви м’яса,
здиференційовані залежно від виду тварин, ізоглосою давид – городоцько –
корецького пасма вертикальних ізоглос приблизно по лінії нинішнього
кордону Рівненської та Житомирської областей протиставляють захід сходу
поширенням лише двослівних назв сви?н?аче м?н?асо і под. – сви?нина,
св?і?н?іна і под. (карта №2).

Аналізований матеріал ілюструє глибоку стабільність та стійкість
лексичної системи західнополіських говірок, що зберігають архаїчні риси.
Адже „утворення імен на -ина від основ ? назв тварин у значенні ’м’ясний
продукт’ є спільнослов’янським продовженням індоєвропейського спадку”
[Козирєва 1982:72].

Ряд ізоглос вертикального начерку проходить з обох сторін від лінії

Дубровиця – Рівне. Отже, Горинь, де сусідували племена дулібів (волинян)
та древлян, є природною границею цілого ряду діалектних опозицій. У
склад пасма входить ізоглоса, на захід від якої для назви корови, що
залишилася безплідною, зберігаються атрибутивно-субстантивні
словосполуки ?jалова ко?рова, ?jелова ко?рова і под., тоді як на
схід від неї вживаються вторинні утворення ? іменники ?jалоўка,
?jалуўка, ?jалаўка, ?jал?іўка (у верхоріччі Ствиги jало?вица, jало?в?іца
) (карта №3). Йдеться про ареальні закономірності, суть яких у тому, що
універбізація розглянутих двокомпонентних словосполучень у західному
Поліссі не відбулася.

Виразною є також дериваційна диференціація північних говорів на рівні
ареально здиференційованого афіксального словотворення. Так, рівненсько
– зарічненсько – дубровицько – ємільчинсько – коростенське пасмо, одна
з ізоглос якого корелює назви кислого, вистояного молока, містить у
своєму складі також ізоморфу назв полотнини для проціджування молока.
Вона відділяє південно-східні форми з суфіксом -к- (ц?і?дилка, це?дилка,
ца?дилка і под.), які поширені на поліському Лівобережжі, у
київському, житомирському, прилеглому білоруському Поліссі і вклинюються
на Рівненщині в ареал чоловічого роду з суфіксом –ок (ц?і?делок,
ци?делок, ци?дилок). Після Сарн аналізована ізоглоса проходить по лінії
Олевськ – Лельчиці – Туров.

TH

;Стиру до поліського півдня, після чого на відрізку Чорнобиль –
Коростень – Клевань утворюють частину пасма горизонтального накреслення.
Найвиразнішою в пасмі є ізоглоса поширення двох головних варіантів з
коренем -дой-: північних до?jонка, да?jонка, ду?jонка, де?jонка та
південних доj?ниц?а, д?іj?нец?а і под. – ‘посудина, в яку стікає
молоко під час доїння’. Межиріччя Горині – Стиру – зона активного
вживання обох суфіксальних форм. Крім того, форми з суфіксом -онк-
поширені в східнополіському Придніпров’ї та на крайньому північному
сході українського Лівобережжя.

У центрі середнього Полісся ряд замкнутих ізоглос різних мовних рівнів
виділяє групу говірок у районі Овруча та Коростеня. Проходять вони
приблизно по лінії Олевськ – Ємільчине – Новоград-Волинський – Малин –
Поліське – Олевськ, на півночі піднімаючись лише трохи вище Овруча, до
українсько-білоруського кордону. Ізолінії пасма виділяють компактні
ареали специфічних діалектних явищ, які проявляються в чистому вигляді
чи зрідка трапляються й за межами основного ареалу. У цих ареалах
відбувається протиставлення різноафіксних однокореневих назв рогового
утворення кінцівок парнокопитних: ?ракоп?ітен? ? іншим. До речі, система
поліських назв рогового утворення кінцівок парнокопитних дає змогу
розглядати їх як споріднені за походженням: ко?пит, ко?п?іт, ко?п?іто,
ко?пут, ку?пито, ка?пит, ка?пут, кап?іт ? ?ракопит, рако?пит, ?ракоп?іт
? ?ракоп?ітен? ? ?ракот?ен?? ?ракопитиц?а, ?ракопитица ? ?ракотиц?а,
?ракатиц?а, ?ракотица, ?ракот?іца, ?ракопица ? ?ратиц?а, ?ратица (карта
№4).

У системі анатомічних назв ряд ізоглос західнополіського діалекту (і
насамперед любешівсько – маневицько – рожищенсько –
володимир-волинського пасма) підтверджують глибоку діалектну
відособленість верхів’я Прип’яті, басейну її західних приток (до Стиру).

В окресленому північно-західному ареалі верхів’я Прип’яті виразними є
протиставлення хре?бесниц?а, хри?бесниц?а, хри?б?есниц?а, хриб?jасниц?а,
хриб?р?есниц?а, хроб?jасниц?а (дуже рідко хре?бет, хри?бет) ? хре?бет,
хри?бет, хри?бат, хре?пет і под. (перша частина протиставлення
західнополіська) ’сукупність кісток, що йдуть вздовж спини і містять у
собі спинний мозок’.

Дещо далі на південь відхиляється ізоморфа, що відділяє західно-
поліський ареал форм х?рупаўка, х?рупка від практично єдино можливих
за Стиром (у середньому Поліссі та досліджених білоруських говірках)
варіантів із суфіксом -ок: хрос?ток, хр?ес?ток, хр?іс?ток, хрус?ток
’різновидність з’єднувальної тканини організму, що з’єднує частини
кістяка’. Київське Полісся та поліське лівобережжя Дніпра в своїй
більшості представлені формами хр?ашч, храшч, рідше, головно на
лівобережжі Тетерева та правобережжі Десни – х?рупка, х?рупаўка,
х?рупалка. Отже, форми х?рупаўка, х?рупалка утворюють два ареали,
розділені ареалом послідовного вживання назв із суфіксом –ок (храс?ток
і под.) (карта №5).

У західній частині західного Полісся в системі однокореневих назв із
коренем кост- (що відображають різні рефлекси давнього о) виділяються
також форми на –ом-ах(а), -ум-ах(а): косто?маха, коста?маха, косту?маха
? ?к?істка, ?кистка, кист? і под. ’кістка, окрема складова частина
кістяка хребетних’.

У руслі сказаного врахування поліського діалектного матеріалу дозволяє
повернутися до ряду висунутих у плані припущення етимологій. Зокрема,
Макс Фасмер не виключав можливості походження слова щелеп ’кістка, до
якої прикріплюються зуби’ від слова щель [Фасмер: Этимологический
словарь IV:500]. Поліські анатомічні назви дають змогу підтримати цю
етимологію, як і вважати слова щелепа та челюсть однокореневими:
ш?челепа, шче?лепа, ш?чел?епа, ш?челипа, ?чел?еп, шчел?, ш?чел?а,
ш?челин?, шчеле?пина, шчеле?п?іна, ш?чел?ест?, ?чел?уст? (карта №6).

Література

Вештарт Г. Ф. Палескіе назвы ежы. Слоўнік. Дадатак да дысертацыі. Мінск,
1969. 117с.+13 карт. Машынапіс.

Козирєва З. Т. Що їли наші предки // Культура слова. Вип. 23. К.,1982.
С. 72-75.

Фасмер М. Этимологический словарь русского языка // Пер. с нем. и доп.
О. Н. Трубачева: В 4-х т. М., 1964 — 1973.

Похожие записи