РЕФЕРАТ

на тему:

“Базові категорії комунікативної лінгвістики”

ПЛАН

Вступ

1. Дискурс – як базова категорія комунікативної лінгвістики

2. Мовленнєвий жанр як категорія комунікативної лінгвістики

3. Мовленнєвий акт

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Комунікативна лінгвістика — напрям сучасного мовознавства, який вивчає
мовне спілкування, що складається з таких компонентів, як мовець,
адресат, повідомлення, контекст, специфіка контакту та код (засоби)
повідомлення,

Умовою успішної комунікації є бажання її учасників спілкуватися
(налаштованість на співпрацю); за відсутності такої кооперації виникає
конфліктна комунікативна поведінка. На думку американського логіка Г.
Грайса, успішна комунікація можлива за умови дотримання чотирьох
максимів: інформативності (висловлення повинно бути змістовним),
істинності (говорити тільки правду), релевантности (говорити тільки те,
що стосується справи), ясності, чіткості (говорити коротко і зрозуміло).

Однією з найпомітніших ознак сучасної проблемної ситуації
(класифікаційної одиниці наукового знання) в лінгвістиці можна вважати
бурхливий розвиток функціонально-комунікативних досліджень. У межах
останніх органічно поєднується вивчення “власне” мовних процесів і
різноманітних духовних, психологічних, соціальних та інших виявів
людини, яка постійно “живе в мові”.

Разом з тим ще повною мірою залишаються не окресленими розділи
комунікативного напряму досліджень, його основні категорії, методи
аналізу тощо. Зокрема, аспекти, пов’язані з мовним кодом процесу
комунікації, є одними з найменш вивчених. До цього часу не вирішені
проблеми категоріальної організації мовного матеріалу в процесах
комунікації, оскільки категорії, опрацьовані з урахуванням сосюрівської
дихотомії Мова і Мовлення, є недостатніми для опису модусу зовсім іншої
природи, яким є Комунікація.

На наш погляд, такими категоріями можуть стати дискурс, мовленнєвий жанр
і мовленнєвий акт. Незважаючи на те, що ці поняття прийшли в лінгвістику
із різних наукових традицій, не всіма дослідниками сприймаються як
співмірні, їхня комунікативна природа незаперечна, і саме це дозволяє
розглядати їх як “претендентів” на ієрархічну категоризацію мовного коду
в комунікації.

1. Дискурс – як базова категорія комунікативної лінгвістики

У лінгвістичній літературі термін “дискурс” уживається в різноманітних
контекстах і постає як “розмита категорія”, “дрейфуючи” між текстом,
контекстом, функціональним стилем, підмовою тощо. Разом з тим поняття
дискурсу може бути потрактоване у межах двох глобальних підходів, які
маяють спільні риси з позицій комунікативної лінгвістики:

Дискурс як “текст, занурений у життя” з усіма відповідними “формами
життя”. У такому розумінні дискурс існує перш за все і головним чином у
текстах, за котрими встає особлива граматика, лексикон, семантика,
правила слововживання і синтаксису, – в кінцевому підсумку – особливий
світ. Кожен дискурс – це один із можливих світів. Таке розуміння
дискурсу як “мови в мові”, “тексту в тексті”, соціально зорієнтованого
мовлення можна назвати “Дискурсом1” (Д1).

Дискурс як тип комунікативної діяльності, інтерактивне явище,
мовленнєвий потік, що має різні форми вияву (усну, писемну, внутрішню,
паралінгвальну), відбувається у межах конкретного каналу спілкування,
регулюється стратегіями і тактиками учасників спілкування, являє собою
синтез когнітивних, мовних і позамовних (соціальних, психологічних та
ін.) чинників, залежних від тематики спілкування, і має своїм
результатом формування різноманітних мовленнєвих жанрів. Таке розуміння
дискурсу можна назвати “Дискурсом2” (Д2).

Орієнтуючись на загальну тенденцію сучасної лінгвістики осмислення
дискурсу як найважливішої категорії комунікації, її процес і результат,
стає зрозумілим, що Д1 певним чином і під певним кутом зору
(комунікативним) співвідноситься з Д2 як початковий етап динамізації
об’єкта дослідження і його етап наступний, у котрому синтезована окрім
соціальних чинників, домінантних у Д1, низка інших складових
(когнітивних, психологічних, конситуативних тощо). Саме Д2 можна вважати
найважливішою категорією спілкування, яка інтегрує мовні, мисленнєві й
інтерактивні чинники.

У межах дискурсу як найважливішої категорії комунікації здійснюється
інтеракція учасників спілкування, перш за все реалізуються їхні
інтенційні впливи з метою заспокоєння, отримання інформації, відповіді
на запит, роздратування когось тощо. Інакше кажучи, виформовуються
конкретні мовленнєві жанри.

2. Мовленнєвий жанр як категорія комунікативної лінгвістики

У сучасному українському мовознавстві проблема мовленнєвих жанрів (далі
МЖ) залишається, фактично, не опрацьованою. Окремі зауваження і
спостереження, висловлені в працях, присвячених дотичним проблемам,
цілісного уявлення про категорію мовленнєвого жанру не дають. Разом з
тим у низці мовознавчих традицій, зокрема, російській і польській,
дослідження МЖ визнаються одними з найактуальніших у сучасній антропо- і
комунікативно (прагматично) зорієнтованій лінгвістиці. Зокрема,
підкреслюючи значну роль МЖ (у термінології автора мовленнєвих актів) у
людському спілкуванні, А.Вєжбіцка зазначала: «суспільне життя можна
уявити як величезну сітку актів мови. Сама історія, як видається,
грунтується на мовленнєвих актах (погрозах, засудженнях, пропозиціях,
вимогах, переговорах, умовах тощо). Але й приватне людське життя
складається значною мірою з мовленнєвих актів. З ранку до вечора
запитуємо, відповідаємо, сперечаємося, аргументуємо, обіцяємо,
хвалимося, сваримо, скаржимося, відмовляємося, когось хвалимо, дякуємо,
звіряємось, докоряємо, робимо зауваження тощо. Одночасно, з ранку до
вечора намагаємося зінтерпретувати те, що нам кажуть інші, тобто
зрозуміти, яких мовленнєвих актів уживають. Власне кожен раз, коли хтось
починає говорити у нашій присутності, намагаємося класифікувати сказане
як той або інший тип мовленнєвого акту».

Засновником сучасної теорії МЖ як загальносеміотичного і
загальнофілологічного явища був М.М.Бахтін, який ще в праці 50-х років
“Проблема мовленнєвих жанрів” визначив останні як «відносно стійкі
тематичні, композиційні й стилістичні типи висловлювань». На його думку
«мовленнєві жанри організують наше мовлення практично таким чином, як її
організують граматичні форми (синтаксичні). Ми навчаємося відливати наше
мовлення у жанрові форми, і , чуючи чуже мовлення, ми уже з перших слів
угадуємо його жанр, передбачаємо певний об’єм (тобто приблизну довжину
мовленнєвого цілого), певну композиційну побудову, передбачаємо кінець,
тобто з самого початку ми маємо відчуття мовленнєвого цілого».

Мовленнєві жанри виформовуються історично у процесі комунікативної
діяльності людей, використовуються ними як готові творення: «якби
мовленнєвих жанрів не існувало і ми не володіли ними, якби нам
доводилося їх створювати вперше у процесі мовлення, вільно і вперше
будувати кожне висловлювання, мовленнєве спілкування було б практично
неможливим». За підрахунками Т.В.Шмельової М.М.Бахтін у своїх працях
називає біля 30 МЖ, зокрема, таких як бесіда (салонна, застільна,
інтимно-дружня, інтимно-сімейна), лайка, побутове оповідання, військова
команда, заперечення, висловлення захоплення, схвалення, ділові
документи, щоденник, відповідь, лист, прислів’я, побажання, привітання,
осуд, похвала, поздоровлення, наказ, протокол, прощання, публіцистичний
виступ, промова, роман, згода, співчуття, жарт, науковий трактат,
інтимні жарти, питання. Уже цей перелік дозволяє говорити про
відсутність несуперечливих критеріїв виділення МЖ, оскільки у ньому як
однорядкові наводяться, наприклад, прощання, заперечення, схвалення,
відповідь тощо, які можуть бути складовими такої комплексної МЖ, якою є
бесіда , а також, скажімо, протокол і згода тощо. Сам М.М.Бахтін
зазначав, що номенклатури усних мовленнєвих жанрів поки що не існує, і
навіть до цього часу не зрозумілий принцип такої номенклатури.

Уже з праць М.М.Бахтіна стає зрозумілим, що мовленнєвий жанр – це
складна єдність змісту, стилю і композиції, а також низки позамовних
чинників (перш за все соціальних). Сам процес спілкування деякими
авторами витлумачується як послідовний перехід від одного МЖ до іншого.
Так, Т.Баллмере і В.Бренненштуль вважають, що взаємодія у межах МЖ
відбувається за схемою «породження – наростання до найвищого рівня –
спад до завершення МЖ перемогою, поразкою, співробітництвом або початком
іншого МЖ». У комунікативній перспективі МЖ постають як закріплені у
суспільному обігу схеми мовленнєвих дій, прийняті в певних ситуаціях і
призначені для передачі певного змісту типові способи побудови мовлення,
моделі міжособистісного спілкування, важливою складовою яких виступає
інтенціональність.

Як же співвідносяться поняття дискурсу і мовленнєвого жанру?

На перший погляд дискурс – це певна сукупність МЖ, які послідовно
змінюють один одного. Насправді ж рух комунікації у межах дискурсу
набагато складніший, ніж проста зміна МЖ. Ця складність не в останню
чергу викликана наступними причинами: 1) межі між МЖ у реальному
спілкуванні виявляються розмитими, а їхні ядерні й периферійні мовні
засоби далекі від повного опису; 2) чітко відмежовані один від одного МЖ
існують лише як ідеальні типи; насправді ж вони пересікаються своїми
периферійними зонами, тобто мають змішаний характер; 3) механізми
переходу від одного МЖ до іншого у реальному спілкуванні, де наявна
складна взаємодія комунікантів повного мірою не вивчені. У реальному
спілкуванні мовців – носіїв різноманітних когнітивно-психологічних
станів, ілокутивних сил, інтенцій тощо наявний значний рівень
недовизначеності й розпливчастості. І це не є недоліком комунікації,
оскільки «недовизначеність необхідна для дотримання правил такту і
ввічливості, для всієї тієї «облицювальної» діяльності, котра
виконується у спілкуванні, і котра в дійсності являє собою не побічний,
а універсальний і вирішальний аспект практично будь-якого мовленнєвого
спілкування».

Попри значну кількість невирішених проблем роль МЖ у комунікації є
значною; поряд з дискурсом (точніше, у його межах) вони організують
людське мовлення.

3. Мовленнєвий акт

В останні роки елементарною складовою спілкування, одиницею руху
інтенцій мовця в комунікації вважається мовленнєвий акт (далі МА).
«Мовленнєвий акт – це цілеспрямована мовленнєва дія, котра здійснюється
у відповідності з принципами і правилами мовленнєвої поведінки,
прийнятими в даному суспільстві; одиниця нормативної соціомовленнєвої
поведінки, що розглядається в межах прагматичної ситуації. Основними
рисами МА є умисність (інтенціональність), цілеспрямованість і
конвенціональність; МА завжди співвіднесені з особою мовця.
Послідовність МА створює дискурс». Зрозуміло, що МА, який розглядається
як інтенціональна, цілеспрямована, конвенціональна мовленнєва дія мовця,
виявляється складовою комунікативного акту поряд з актом аудитивним
(тобто комунікативною дією слухача) і комунікативною ситуацією.
Найважливішими типами МА (за Дж.Остіним) є: 1) репрезентативи (або
асертиви), метою котрих є судження про певні стани речей, наприклад,
констатації, сумніви, прогнозування тощо; 2) директиви, метою котрих є
створення тиску на адресата, схилення його до певних дій. Директиви
втілюються в проханнях, дозволах, наказах тощо; 3) комісиви, метою
котрих є формулювання зобов’язань та відповідальності перед адресатом.
Втілюються у різноманітних зобов’язаннях, обітницях, обіцянках тощо; 4)
експресиви, метою котрих є демонстрація психічних станів, емоцій тощо.
Найповніше експресиви втілюються у подяки, поздоровлення, вибачення,
співчуття, привітання та ін.; 5) декларативи (декларації), комунікативна
метою котрих є здійснення впливу на соціальні стосунки людей. Втілюються
декларативи у різноманітних іменуваннях, призначеннях на посаду,
висуненнях кандидатами, відкликаннях кандидатів, оголошеннях війни тощо.

Спостереження над комунікативною організацією дискурсів і МЖ
засвідчують, що МА виявляються як власне «ілокутивні сили»,
комунікативні, «енергетично-імпульсні» імпліцитні складові МЖ, які
рухають останні в напрямі розгортання комунікативної стратегії мовця,
задаючи їй певну «траекторію». Інакше кажучи, МА – це комунікативне
осереддя формальних складових МЖ, тобто тих фраз та їх частин, що
представляють МЖ у межах дискурсу. МА можна вважати комунікативним,
прагматичним стержнем формальних носіїв інтенції – висловлювань
(оскільки не існує спеціального терміну для комунікативного відповідника
цьому терміну Мовлення). Але при цьому необхідно пам’ятати, що
висловлювання, наповнені саме таким комунікативним смислом, окрім
ілокутивної складової, мають складову пропозитивну з її темо-рематичним
членуванням, асертивно-пресупозитивними чинниками та складову
прагматичну, яка взаємодіє з імплікаціями та імплікатурами дискурсу. Усе
це дає можливості згодитися з тим, що МА – це одиниці вербальної
комунікативної діяльності, складові МЖ, носії їх ілокутивних сил.

Теорія МА перебуває ще на стадії становлення, а самі МА з позицій
комунікативної лінгвістики варто розглядати не як мінімальні, далі
неподільні одиниці комунікації в цілому і МЖ зокрема (а якщо вже
розглядати, то не забувати при цьому про метонімічний характер уживання
термінів), а лише їх складові, в яких імпліцитно зосереджені інтенції
адресанта і які складно взаємодіють з іншими дискурсивними складовими,
зокрема пропозитивними, конситуативними та іншими.

Таким чином, співвідношення між найважливішими категоріями
комунікативної лінгвістики з урахуванням найважливіших модусів існування
явищ мови можна представити так:

Мова

 

Текст (як модель) Мовлення

 

Дискурс1 Комунікація

 

Дискурс2

( ( (

Речення (як структура) Висловлювання Мовленнєвий жанр

( ( (

Значущість Значення

(узуалізований смисл) Мовленнєвий акт

(інтенціональність)

 

    (

    Інтенція

(особистісний смисл)

Висновок

Отже, основними категоріями комунікативної лінгвістики визнаються
мовленнєвий жанр і мовленнєвий акт.

Мовленнєвий жанр — це єдність змісту, стилю, композиції та ряду
позамовних чинників.

Мовленнєвий акт — інтенціональна, конвенціональна мовленнєва дія,
складник мовленнєвого жанру. У процесах міжособистісного спілкування
вони складно взаємодіють, формуючи різноманітні типи дискурсів.

Список використаної літератури

Арутюнова Н.Д. Дискурс // Лингвистический энциклопедический словарь. –
М., 1990.

Бахтин М.М. Проблема речевых жанров // Бахтин М.М. Эстетика словесного
творчества. – М., 1886.

Бацевич Ф.С. Текст, дискурс, речевой жанр: соотношение понятий // Вісник
Харківського національного університету. №520: Серія Філологія. Вип.33.
– Харків, 2001.

Дементьев В.В. Изучение речевых жанров: обзор работ в современной
русистике // Вопросы языкознания. – 1997. – №1.

Селшанова О О Актуальні напрями сучасної лінгвістики — К , 1999

Степанов Ю.С. Альтернативный мир, Дискурс, Факт и принцип Причинности //
Язык и наука конца ХХ века. – М., 1995.

Франк Д. Семь грехов прагматики: тезисы о теории речевых актов, анализе
речевого общения, лингвистике и риторике // Новое в зарубежной
лингвистике. Вып. ХVІІ. – М., 1986.

Шмелёва Т.В. Речевой жанр: опыт общефилологического осмысления //
Collegium. – 1995. – № 1–2.

Похожие записи