.

Аустронезійські мови (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
189 1798
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

“Аустронезійські мови”ПЛАН

Вступ

1. Поняття аустронезійських мов, їх види

2. Про порівняльно-історичне дослідження аустронезійських мов

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Назва “аустронезійська” (запропонована ще В. Шмідтом) більш точна, ніж
“малайсько-полінезійська” – інше широко відома назва даної сім’ї.

Останнє викликає небажані асоціації, що стосуються обсягу сім’ї (деякі
автори не включають у малайсько-полінезійську сім’ю меланезійські та
мікронезійські мови, але включають неаустронезійські
північнохальмахерські мови), і виявилося, видимо, що безповоротно
застаріли після опублікування лексикостатистичної класифікації І.Дайена
в 1965 р. У класифікації І.Дайена малайсько-полінезійськими мовами
названо один з підрозділів аустронезійської сім’ї.

1. Поняття аустронезійських мов, їх види

Аустронезійські (малайсько-полінезійські) мови — одна з найбільших сімей
мов (розмовляють ними 237 млн. 105 тис. осіб), яка поширена на
Малайському архіпелазі (Індонезія, Філіппіни), в південних районах
Індокитаю, в Океанії, на островах Мадагаскар і Тайвань. До них належать
індонезійська, яванська, малайзійська, сунданська, мадурська, гаванська
та ін.

Індонезійська мова — офіційна мова й мова міжетнічного спілкування
Республіки Індонезії, якою володіють 150млн. осіб, у тому числі 17 млн.
50 тис. використовують її в побутовому спілкуванні. Назва індонезійська
мова була прийнята в 1928 р. й поступово витіснила стару назву малайська
мова. Писемність уведена на початку XX ст. на основі латинського
алфавіту.

Яванська мова локалізована на острові Ява. Спілкуються нею 75 млн. 500
тис. осіб. Має давню літературну історію. Широко відомою (значною мірою
завдяки працям В. Гумбольдта) була літературна мова каві (від
дав-ньояванського kavi “поетичний”), яка функціонувала в IX—XIII ст.
Сучасна яванська мова користується латинською графікою. Література
яванською мовою є найдавнішою і найбагатшою в Індонезії.

Малайзійська мова поширена на островах Суматра і Сінгапур, на півострові
Малакка, архіпелагах Ріау й Лінга. Розмовляють нею приблизно 26 млн.
осіб. Є офіційною мовою Федерації Малайзії та Брунею Даруссаламу, а
також Республіки Сінгапур. Найдавніші пам’ятки сягають VII ст. Письмо
складове, яке бере свій початок від давньоіндійського письма каранга. В
Індонезії, Малайзії та Сінгапурі тепер використовують латинську графіку.

Сунданська мова функціонує в Індонезії (Західна Ява, острів Суматра).
Спілкуються нею 21 млн. осіб. Найдавніші написи, які були зроблені
санскритською мовою, але мали елементи сунданської мови, належать до
VIII—IX ст. Нині — писемність на основі латинського алфавіту.

Мадурська мова поширена на острові Мадур та на сході острова Ява.
Спілкуються нею 9,2 млн. осіб. Є близькою до малайзійської та яванської.
З другої половини XIX ст. використовує складове яванське письмо, а нині
— латиницю.

Гаванською мовою розмовляють 20 тис. осіб на Гавайських островах. Із
середини XIX ст. вона стала мовою школи, церкви, юриспруденції, преси,
художньої літератури. З втратою незалежності Гавайським королівством
(1895 р.) гаванська мова поступово витісняється англійською мовою.
Писемність із 1822 р. — на основі латинської графіки.

2. Про порівняльно-історичне дослідження

аустронезійських мов

Порівняльно-історичне дослідження мов аустронезійської сім’ї
зіштовхнулося з рядом дуже відчутних труднощів.

Розміри сім’ї величезні (у цьому немає ніякого сумніву, незважаючи на
те, що границі її на деяких ділянках ще не з’ясовані з достатнім
ступенем надійності), і структура, як видно, дуже складна.

Аустронезійська компаративістика майже позбавлена можливості спиратися
на різночасну документацію мов. Величезна більшість їх відома – якщо
відомо взагалі – за матеріалами не старше 150 років, тобто фактично в
сучасному стані (окремі більш старі списки слів, зібрані мандрівниками,
не змінюють картини). Писемними пам’ятками більш ніж трьохсотрічної
давнини володіє невелике число мов у західній частині Індонезії, на
Філіппінах, у Південному Індокитаї і на Мадагаскарі. Хоча структура
аустронезійської сім’ї багато в чому не чітка, немає сумніву, що ці мови
є репрезентативними тільки для обмеженої частини цієї сім’ї (у
класифікації І.Дайєна усі вони гесперонезійські). До 1-го тисячоріччя
н.е. походять пам’ятники, очевидно, тільки чотирьох мов.

Треба також відзначити, що серед аустронезійських мов не виявлено
природних “мов-еталонів” з великою пояснювальною здатністю, що могли б
стосовно всієї сім’ї чи до її значних частин виконувати роль, порівняно
з роллю санскриту на ранніх етапах індоєвропейської компаративістики.

Однак найбільш серйозною перешкодою на шляху порівняльно-історичного
дослідження аустронезійських мов є недолік надійної інформації.
Більш-менш задовільно для нестатків компаративістики – навіть при
свідомо занижених вимогах – описана невелика частина мов сім’ї (може
бути, 10-15%); але при цьому дуже мало, за рідкісним винятком, відомо
про їх територіальні діалекти.

Небагато проведено детальних діалектологічних і лінгво-географічних
досліджень. Майже немає етимологічних словників, а також порівняльних
словників, що виходять за межі обмеженого списку слів.

У подібній ситуації особливо гостро встає питання про співвідношення між
двома лініями дослідження, що спільно приводять до з’ясування історії
мовної сім’ї: реконструкцією древніх мовних станів і угрупованням мов.

Навряд чи є необхідність доводити, що дослідження, які ведуться по цих
двох лініях, найбільш плідні, коли вони проводяться паралельно і
скоординовані між собою.

Систематичну роботу над реконструюванням прааустронезійського почав
німецький лінгвіст О. Демпвольф. О. Демпвольф приймає відому
класифікацію А. Тальхаймера, у якій аустронезійська сім’я поділяється на
три групи мов: індонезійську, меланезійську і полінезійську. Сутність
цієї класифікації не піддається обговоренню, але немає сумнівів у тому,
що Демпвольф (як і Тальхаймер) додає їй деяке історико-генетичне
значення, при історико-генетичному тлумаченні класифікація А.
Тальхаймера виявляється вкрай недосконалою.

Один з найвідоміших дослідників мов Океанії, А. Капел, писав недавно, що
теорія східної, меланезійсько-новогвінейської, прабатьківщини
аустронезійської сім’ї (висунута І. Дайеном з опорою на результати
лексико-статистичних порівнянь), очевидно, спростовується самою картиною
розподілу лексики: вирішальним є те, що значна частина слів, включених у
список Демпвольфа, не просліджується на схід далі границь індонезійської
області. Капел обмовляє, що демпвольфівський список має потребу в
перевірці. Але саме в цьому і полягають труднощі. Принаймні в даний час
немає основ для твердження, що елементи, не розповсюджені на сході,
походять до загальноаустронезійському стану, а не виникли в західних
мовах після відділеннях їх від океанійських.

Отже, ми підійшли до сучасного стану аустронезійської компаративістики.

Після другої світової війни робота над реконструкцією
прааустронезійського була продовжена І. Дайеном. Цей найбільший сучасний
аустронезист, взявши за основу СФАЛФ О. Демпвольфа, уточнює і розширює
реконструкцію шляхом залучення матеріалу нових – тепер уже багатьох
десятків – мов. Крім Дайена значні внески в прааустронезійську
реконструкцію зробили і ряд інших лінгвістів. З більш молодих авторів
заслуговує уваги Р.Бласт.

У роботах сучасних учених розрив між реконструкцією й угрупованням ще не
переборений. Це стало зовсім ясно після створення Дайеном
лексикостатистичної класифікації аустронезійських мов (вона була цілком
опублікована в 1965 р.; попередні публікації з’явилися на кілька років
раніше. У цій класифікації аустронезійська сім’я поділяється
безпосередньо на 40 підгруп. Усі мови, притягнуті в СФАЛФ, входять в
одну з цих підгруп – малайсько-полінезійську. У реконструкції Дайена
відбулося деяке зрушення, але, очевидно, ще не кардинальні: усе ще мови,
матеріалом яких він користається інтенсивно, є в більшості
малайсько-полінезійськими (поза цією підгрупою залишаються кілька мов
Тайваню і мікронезійська мова трук). Правда, ніхто, у тому числі і сам
Дайен, не думає, що дана лексикостатистична класифікація являє собою
готове угруповання аустронезійських мов, що відбиває історію їх
розвитку. Але і протилежний погляд, що заперечує за нею всяке
історико-генетичне значення взагалі (іноді він висловлювався), не
одержав серйозного обґрунтування. З огляду на це, прааустронезийський у
тому виді, у якому він реконструюється в даний час, можна розуміти лише
як умовну, попередню категорію. Саме така концепція прааустронезійського
прийнята Р. Бластом. Дайен, мабуть, дотримується аналогічних поглядів.

Крім того, попередній характер прааустронезійського на сучасному етапі
обумовлений тим, що при його реконструюванні сильно переважав
фронтальний підхід до закладених в основу його мовам. Принципову
можливість реконструкції при фронтальному підході не можна заперечувати.
На практиці, однак, така “плоска” реконструкція наштовхується на
перешкоди, яких тим більше, чим ширші розміри і складніша структура
мовної групи (в окремому випадку сім’ї), на пояснення фактів якої дана
реконструкція претендує; при збільшенні останніх параметрів швидко падає
пояснювальна сила реконструкції.

Очевидно, що прааустронезійський, який реконструйовується Дайеном і
прийнятий поруч інших авторів, сильно перевантажений розбіжностями, що
об’єктивно є різночасними і почасти навіть різномісцевими.

Покращенню положення, яке створилося в сучасної аустронезістиці, може
сприяти переніс центра уваги на підгрупи.

Не можна сказати, що порівняльно-історичним дослідженням окремих груп
аустронезійських мов не займалися. Необхідно відзначити дослідження
полінезійських мов (зокрема, А. Полі, Б. Біггз, Д. Уолш), а також більш
широких об’єднань, що включають полінезійську групу (А. Полі, Б. Біггз,
Дж. Грейс, У. Гуденоу, К. Кешмор), новокаледонійських (А. Одрікур), мов
Нової Гвінеї (А. Капел, В. Мильке), океанійських, чи
східноаустронезійських, мов (Дж. Грейс, В. Мильке й ін.). У західній
частині аустронезійського ареалу були розглянуті амбонські мови (Е.
Штреземанн), а зовсім недавно – також мови баріто (А. Хадсон) і деякі
інші групи.

Необхідність проведення більш детальних порівняльно-історичних
досліджень усередині підгруп аустронезійських мов відзначалася різними
лінгвістами. Зокрема, даному питанню була присвячена спеціальна доповідь
Ж.Ансо у 1965 р.

У той же час А. Одрікур вважає (правда, не приводячи аргументації), що в
даний час, “очевидно, занадто рано” реконструювати прааустронезійський і
що серйозна реконструкція зупиняється на границях між трьома групами:
західноаустронезійською, північноаустронезійською (мовами Тайваню) і
східноаустронезійською (океанійським). Ця заява викликала різку відсіч з
боку І.Дайена. Він назвав його “радою, що підказана розпачем”. На думку
Дайена, Одрікур, прагнучи до обмеження дивовижної маси мовного
матеріалу, що повинна пройти через руки одного дослідника, насправді
ігнорує його небезпеку, що підстерігає, а саме те, що в компаративіста,
який працює над окремою підгрупою, немає впевненості в її точних
границях. Згідно Дайену, “у даний час підгрупи не визначені досить
добре, для того, щоб подібний план можна було виконувати систематично.
Далі стверджується, що реконструкція й угруповання повинні проводитися
одночасно.

Перенос центру уваги на підгрупи аж ніяк не означає обмеження
матеріальної бази роботи даних мов окремих підгруп. Якої ж вигоди можна
екати від переносу центра уваги на підгрупи? Очевидно, що це сприяє
більш інтенсивній (і менш імпресіоністичній) роботі і поліпшенню
контролю дослідника над матеріалом (останнє, зокрема, підкреслював Ж.
Ансо).

Переорієнтування дозволить більш докладно вивчити тенденції зміни, що
діють у мовах окремих підгруп. Зокрема, можна сподіватися на більш
ретельне вивчення процесів, що приводять до варіантності кореня і, далі,
до розпадання його на окремі одиниці. Такі процеси в аустронезійських
мовах, особливо в західних, дуже різноманітні: ряд моделей
преназалізації, подвоєння, різні стягнення, метатези, сандхи, спрощення
і перерозкладання, так звана краманізація і т.д., при більшості цих
процесів має значення фактор аналогії.

Цілком ймовірно, фонологічний інвентар субпрамови (тобто прамови
підгрупи), не занадто складний, буде допускати фонетичну інтерпретацію.
Особливо варто вітати розширення перспектив відносної хронології змін.

Висновок

Отже, аустронезійські (малайсько-полінезійські) мови — одна з найбільших
сімей мов (розмовляють ними 237 млн. 105 тис. осіб), яка поширена на
Малайському архіпелазі (Індонезія, Філіппіни), в південних районах
Індокитаю, в Океанії, на островах Мадагаскар і Тайвань. До них належать
індонезійська, яванська, малайзійська, сунданська, мадурська, гаванська
та ін.

Порівняльно-історичне дослідження мов аустронезійської сім’ї
зіштовхнулося з рядом дуже відчутних труднощів.

Розміри сім’ї величезні (у цьому немає ніякого сумніву, незважаючи на
те, що границі її на деяких ділянках ще не з’ясовані з достатнім
ступенем надійності), і структура, як видно, дуже складна.

Аустронезійська компаративістика майже позбавлена можливості спиратися
на різночасну документацію мов. Величезна більшість їх відома – якщо
відомо взагалі – за матеріалами не старше 150 років, тобто фактично в
сучасному стані (окремі більш старі списки слів, зібрані мандрівниками,
не змінюють картини). Писемними пам’ятками більш ніж трьохсотрічної
давнини володіє невелике число мов у західній частині Індонезії, на
Філіппінах, у Південному Індокитаї і на Мадагаскарі. Хоча структура
аустронезійської сім’ї багато в чому не чітка, немає сумніву, що ці мови
є репрезентативними тільки для обмеженої частини цієї сім’ї (у
класифікації І.Дайєна усі вони гесперонезійські). До 1-го тисячоріччя
н.е. походять пам’ятники, очевидно, тільки чотирьох мов.

Треба також відзначити, що серед аустронезійських мов не виявлено
природних “мов-еталонів” з великою пояснювальною здатністю, що могли б
стосовно всієї сім’ї чи до її значних частин виконувати роль, порівняно
з роллю санскриту на ранніх етапах індоєвропейської компаративістики.

Однак найбільш серйозною перешкодою на шляху порівняльно-історичного
дослідження аустронезійських мов є недолік надійної інформації. Небагато
проведено детальних діалектологічних і лінгво-географічних досліджень.
Майже немає етимологічних словників, а також порівняльних словників, що
виходять за межі обмеженого списку слів.

У подібній ситуації особливо гостро встає питання про співвідношення між
двома лініями дослідження, що спільно приводять до з’ясування історії
мовної сім’ї: реконструкцією древніх мовних станів і угрупованням мов.

Список використаної літератури

Климов Г.А. Питання методики порівняльно-генетичних досліджень. – Л.,
1971.

Методика вивчення аустронезійських мов / За ред. проф. Мацишина І.Р. –
М., 1999.

Сірк Ю.Х. Про порівняльно-історичне дослідження аустронезійських мов. –
М., 1999.

Anceaux J.C. Austronesian Linguistics and Intra-subgroup Comparison. –
“Lingua”. Vol. 14, 1965.

PAGE

PAGE 10

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020